Того ж року міністр внутрішніх справ розпорядився закрити Товариство «Вартової башти» в Естонії, конфіскувати літературу і накласти арешт на майно.

Тим часом проповідування продовжувалось, і брати відновили роботу у філіалі. Протягом наступних років літературу ще не раз конфісковували. Хеллін Аалтонен пригадує, як одного дня поліція вкотре проводила конфіскацію.

«Троє молодих поліцейських прийшли конфіскувати брошуру “Міліони з людей тепер жиючих ніколи не помруть”,— розповідає сестра Аалтонен,— але в нас не було жодної. Поліцейські витягали з полиць книжки і скидали їх на підлогу. Брат Бакстер нічого не міг зробити, оскільки за ним пильно стежили. Тоді я стала прибирати за поліцейськими і непомітно підійшла до столу брата Бакстера, щоб перевірити, чи немає на ньому паперів, які слід було б приховати. Там лежав лист з іменами всіх вісників і їхніми адресами. Я кинула його в смітничок, що стояв у куті. Коли поліцейські почали складати книжки в коробки, їхній старший зухвало схопив одну коробку і шарпнув її з такою силою, що зламав собі руку. Інші одразу повезли його в лікарню, а в нас з’явився час переглянути коробки».

«Поліцейські вернулись,— каже брат Бакстер,— і продовжили забирати літературу. Я помітив, що один з них поклав книжку “Визволеннє” у велику кишеню своєї шинелі. Я не раз думав, скільки ще книжок ці чоловіки взяли собі, а потім прочитали».