Раннє Християнство не було справою випадку

У ПЕРШОМУ столітті, було багато богів задовольнити всякий смак. Від колиски до могили, громадяни Римської Імперії покладались на своїх богів і богинь, допомагати їм і охороняти їх.

Бог Куба доглядав за новонародженими немовлятками, Оссіпаго зміцнював кості немовлятка. Адеона керувала його перші кроки, а Фабулінус навчав його говорити. У бої його охороняв бог Марс. Коли захворів, то ним піклувався бог Ескулапій. Після смерті Оркус, бог потойбічного світу був його опікуном.

Кожне славне місто або плем’я хвалилось своїм патрон-богом, і щоденно спалювали ладан римському імператорові, якого вважали бути втіленим богом. Східні боги теж набули популярності, і будувались храми на честь богів Мітрасу, Ісісі, і Осірісі. Навіть євреї, які заявляли поклонятися невидимому всемогутньому Богові, безнадійно поділились на численні релігійні секти.

У той час, серед того релігійного замішання, появився Ісус Христос. Він навчав щось нового: всесвітню релігію яка перевершувала расові й національні розбіжності; релігію засновану на правді про Всемогутнього Бога, правда яка могла визволяти людей від рабства забобонів і неправди. (Івана 8:32) Так як Ісус пояснив Пилатові: «Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду». (Івана 18:37) Як же Він виконав таку величезну працю?

Проповідуючи «вбогим духом»

Проповідування в великому масштабі виконується головно в два способи. Один: навертанням звичайних людей взагалі. Другий: навертанням добірної частини суспільства, а навіть починати з керівниками добірних а тоді інших людей, уповноважено або з допомогою сили. Ісус з Його послідовниками навіть не подумали про цей другий спосіб, якого дуже полюбили Католицька, Протестантські й Православні церкви.

На початку Своєї служби, Ісус пояснив, що буде звертати увагу на «вбогих духом» або, дослівно, на «жебручих духа». Це були покірні люди, які прагнули праведності, які «усвідомлювали їхню духовну потребу».— Матвія 5:3, англомовний Переклад Короля Якова; примітка в англомовному Довідковому Перекладі Нового Світу.

Тому то, вернувшись із кампанії проповідування, Христос сказав: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив». (Матвія 11:25) Ісус найбільше проповідував у Галілеї, в якій мешкали скромні рибалки й хлібороби замість у Іудеї, твердині фарисеїв і єврейської аристократії.

Ісус Сам походив з Назарета, непопулярного села, в якому ніхто відомий не родився. «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?» — запитав Нафанаїл. (Івана 1:46) Але, те що він чув і бачив допомогло йому перебороти районне упередження, тому що сам не був упереджений. З другого боку, горді фарисеї хвалились: «Хіба хто з старших або з фарисеїв увірував у Нього?» — Івана 7:48.

Християнську віру не залишається на волю випадку

Ісус мав на меті зворушувати серце й переконувати розум. Він навчив Своїх учнів вишукувати достойних осіб і перебувати з ними в їхніх домах доти поки вони не навернуться — якщо бажали навернутись. Декотрі в самаріанському селі, які слухали Ісусового навчання сказали: «Самі бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу!» — Івана 4:42.

Кожний новонавернений до християнської віри мусив вибирати — перше вислухати а тоді вдумуватись у почуте. Християнинові було потрібне непохитне переконання, тому що він мусив боротись проти опозиції. Усіх ранніх учнів виключали із синагоги, тобто вони були вигнані із суспільства.

Крім того, кожен учень почував себе зобов’язаний обороняти свою новознайдену віру й проповідувати її іншим. Сельсус, критик Християнства в другому столітті, насміхався з того, що «робітники низької кваліфікації, шевці, хлібороби й найпростіші та блазенські люди, ставали запопадливими проповідниками Євангелія».— Порівняйте з Єв. Івана 9:24—34.

Через цей спосіб навертати людей, разом з запопадливістю новонавернених, Християнство дуже скоро поширювалось. Незабаром воно стало міжнародною замість районною релігією. Ісус точно сказав Своїм послідовникам проповідувати «до останнього краю землі».— Дії 1:8.

Правда, перші послідовники були євреї, і Бог мав на меті, щоб на початку Християнства, наверталось тільки євреїв. Єрусалим став центром в якому апостоли збирались, щоб давати новосформованій релігії керівництво. Через це люди першого століття часто помилково зводили наклеп на християн як на євреїв, незважаючи на те, що євреї гарячково переслідували їх. А римський історик відкидав Християнство бути пустотливим забобоном.

Перед хрещенням першого язичника, Петро сказав: «Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду». (Дії 10:​34, 35) І так то, запопадливість християн, розпалена непохитною вірою, поширювала звістку про Христа по цілій Римській Імперії. Переслідування не могло знищити тих християн, а багато померли через те, що не зрікались цієї релігії їхнього вибору. Їхнє захоплення й відданість різнить себе від байдужого так званого Християнства в цьому 20 столітті, як небо від землі.

Чи може бути що в цьому духу немає тому, що дуже мало людей сумлінно вибирали їхню віру? Якщо релігія ще є важливою для вас, то чому ж серйозно не розглянути наступну статтю?

[Ілюстрації на сторінці 6]

У стародавньому Римі поклонялись багатьом богам — Марсу, богові війни; Юпітеру, головному римському богові; і Ескулапію, богові медицини.

Марс

[Відомості про джерело]

Drawing based on Mansell Collection

Юпітер

[Відомості про джерело]

Drawing based on a display, British Museum

Ескулапій

[Відомості про джерело]

Drawing based on a display, National Archaeological Museum, Athens