«У слові Моїм позостанетеся»

«Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете» (ІВАНА 8:31).

1. а) Що Ісус залишив на землі, коли повернувся до неба? б) Які запитання ми розглянемо?

КОЛИ Ісус Христос, Засновник християнства, повернувся до неба, він не залишив на землі написаних книжок, збудованих пам’ятників чи накопичених багатств. Однак Ісус залишив по собі учнів, а також конкретні вимоги до тих, хто бажає бути його учнями. В Євангелії Івана видно, що Ісус висунув три важливі вимоги, які повинен виконати кожен, хто хоче бути його послідовником. Які ж це вимоги? Як їх можна виконати? І як нам пересвідчитися, що ми як учні Христа особисто відповідаємо цим вимогам сьогодні?a

2. Яка важлива вимога до Ісусових учнів записана в Євангелії Івана?

² Приблизно за шість місяців перед своєю смертю Ісус прийшов у Єрусалим і проповідував натовпам, які зібралися там святкувати тижневе свято Кучок. У результаті цього не минуло й половини днів свята, як «багато з народу в Нього ввірували». Ісус продовжував проповідувати, тож в останній день свята знову «багато-хто в Нього увірували» (Івана 7:10, 14, 31, 37; 8:30). У цей час Ісус звернув увагу на нових віруючих і навів важливу вимогу, якій мають відповідати його учні. Її записав апостол Іван: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете» (Івана 8:31, курсив наш).

3. Яка риса необхідна, щоб позостатися в Ісусовім слові?

³ Цими словами Ісус не натякав, що новим віруючим бракувало віри. Швидше він показував, що вони можуть стати його правдивими учнями, якщо позостануться у його слові, тобто виявлятимуть витривалість. Вони прийняли його слово, але тепер їм треба було залишитися в нім (Івана 4:34; Євреїв 3:14). Ісус вважав витривалість настільки важливою рисою для своїх послідовників, що в останній розмові з апостолами, записаній у Євангелії Івана, він двічі настійно радив їм далі іти за ним (Івана 21:19, 22). Багато ранніх християн так і робили (2 Івана 4). Що допомогло їм бути витривалими?

4. Що допомогло раннім християнам усе витерпіти?

⁴ Апостол Іван, який близько семи десятиліть був вірним учнем Христа, зазначив важливий фактор. Він похвалив вірних християн: «Міцні ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви». Ті учні Христа позосталися, або пробували, в Божому слові тому, що Боже слово пробувало в них. Вони щиро цінували його (1 Івана 2:14, 24). Подібно і сьогодні: щоб ‘витерпіти до кінця’, нам потрібно попіклуватися, щоб Боже слово пробувало в нас (Матвія 24:13). Як нам робити це? Відповідь дає притча, яку розповів Ісус.

‘Чути слово’

5. а) Які різні типи ґрунту Ісус згадує у своїй притчі? б) Що в Ісусовій притчі представляє зерно і ґрунт?

⁵ Ісус розповів притчу про сіяча, який сіє зерно. Ця притча записана в Євангеліях Матвія, Марка і Луки (Матвія 13:1—9, 18—23; Марка 4:1—9, 14—20; Луки 8:4—8, 11—15). Читаючи ці описи, ви помітите, що ключовою особливістю притчі є те, що однакові зерна падають на різні види ґрунту і це дає різні результати. У першому випадку ґрунт твердий, у другому є лише тонкий шар ґрунту, у третьому — ґрунт, порослий терном. Четвертий тип ґрунту, на відміну від трьох попередніх,— «добра земля». Як пояснив сам Ісус, зерно — це звістка про Царство з Божого Слова, а ґрунт представляє людей з різним станом серця. Хоча в людей, зображених різними типами ґрунту, і є між собою дещо спільне, однак ті, кого представляє добра земля, мають унікальну особливість.

6. а) Чим четвертий тип ґрунту в Ісусовій притчі відрізняється від трьох інших і що це означає? б) Що необхідно, аби бути витривалими як Христові учні?

⁶ Повідомлення в Луки 8:12—15 показує, що в усіх чотирьох випадках люди слухають, або чують, слово. Однак ті, хто має «щире й добре серце», не тільки чують слово, а й ‘бережуть його і плід приносять вони в терпеливості’. Добра земля, пухка й глибока, дозволяє зерну глибоко пускати корені. Завдяки цьому зерно проростає і приносить плід (Луки 8:8). Подібно й ті, хто має добре серце, розуміють, цінують і засвоюють Боже слово (Римлян 10:10; 2 Тимофія 2:7). Воно пробуває в них. Як результат, вони приносять плід з терпеливістю. Тому, якщо ми хочемо бути витривалими як Христові учні, нам необхідно глибоко і сердечно цінувати Боже Слово (1 Тимофія 4:15). Але як нам розвивати таке цінування Божого Слова?

Стан серця і глибокі роздуми

7. З чим Біблія тісно пов’язує добре серце?

⁷ Зверніть увагу, з чим Біблія неодноразово пов’язує щире і добре серце. «Серце праведного розмірковує про відповідь» (Приповістей 15:28, курсив наш). «Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки [«роздумуваннє», Левицький] мого серця — перед лицем Твоїм» (Псалом 19:15). «Думка ж серця мого — розумність» (Псалом 49:4).

8. а) Чого слід уникати і що треба робити, коли ми читаємо Біблію? б) Яку користь ми отримуємо, коли з молитвою розмірковуємо над Божим Словом? (Включіть інформацію з рамки ‘Утверджені в правді’).

⁸ Нам, як і тим письменникам Біблії, також потрібно з цінуванням і молитвою роздумувати про Боже Слово та Божі діла. Читаючи Біблію і біблійні публікації, нам не слід поводитись, як ті туристи, які поспішають з одного мальовничого місця до іншого, фотографують усе підряд, але фактично дуже мало бачать. Ми ж, коли вивчаємо Біблію, хочемо виділяти час, щоб зупинитися і, так би мовити, посмакувати ту чи іншу думкуb. У той час як ми спокійно роздумуємо про те, що читаємо, Боже слово впливає на наше серце. Воно зворушує почуття і формує мислення. Воно також спонукує нас в молитві розповідати Богові свої найпотаємніші думки. У результаті цього зміцнюється наша прив’язаність до Єгови, і любов до нього спонукує нас далі йти за Ісусом навіть за складних обставин (Матвія 10:22). Зрозуміло, роздумування про те, що говорить Бог, необхідне, якщо ми хочемо залишитися вірними до кінця (Луки 21:19).

9. Як ми можемо попіклуватися, щоб наше серце залишалося сприйнятливим до Божого слова?

⁹ Ісусова притча також показує, що для росту зерна — Божого слова — існують перешкоди. Отже, щоб залишитися вірними учнями, нам слід 1) визначати перешкоди, зображені у притчі несприятливим станом ґрунту, і 2) робити кроки, щоб позбутися або уникнути цих перешкод. Таким чином ми попіклуємось, щоб наше серце залишалося сприйнятливим до зерен Царства і далі приносило плоди.

«Край дороги» — надмірна зайнятість

10. Опишіть перший тип ґрунту в Ісусовій притчі і поясніть, що він зображає?

¹⁰ Перший тип ґрунту, на який падає зерно,— це земля «край дороги», де зерно «було повитоптуване» (Луки 8:5). Земля край дороги через ниву дуже тверда, оскільки по ній ходить багато людей (Марка 2:23). Подібно і ті, хто дозволяє метушні цього світу забирати в них час та сили, можуть виявити, що вони надто зайняті, аби розвинути сердечне цінування Божого слова. Вони чують його, але не роздумують про нього. Тому їхнє серце залишається несприйнятливим. Перш ніж вони встигають розвинути любов до Божого слова, «приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони» (Луки 8:12). Чи можна цьому запобігти?

11. Як можна не допустити, щоб серце стало, наче тверда земля?

¹¹ Щоб серце не стало, як той неродючий ґрунт край дороги, можна вжити певних заходів. Затоптана і тверда земля стане пухкою і зародить, якщо припинити по ній рух і зорати її. Так само, якщо знайти час для вивчення Божого Слова і роздумування над ним, серце стане, немов чудова родюча земля. Головне — не бути надмірно зайнятим щоденними життєвими клопотами (Луки 12:13—15). Замість цього попіклуйся, щоб ти мав досить часу для роздумів про «те, що краще» (Филип’ян 1:9—11).

«Ґрунт кам’янистий» — страх

12. Яка справжня причина того, що у другому типі ґрунту, згаданому в Ісусовій притчі, паросток в’яне?

¹² Коли зерно падає на другий тип ґрунту, воно не лише лежить на ньому, як у першому випадку. Воно пускає корінь і проростає. Але коли сходить сонце, його жар випалює паросток і він в’яне. Та звернімо увагу на одну важливу обставину. Справжньою причиною, чому паросток в’яне, є не спека. Адже рослина, яка росте у добрій землі, також зазнає спеки, але вона не в’яне, а, навпаки, гарно росте. У чому ж різниця? Як пояснив Ісус, цей паросток зів’яв, «бо земля неглибока була» і зерно «не мало... вогкости» (Матвія 13:5, 6; Луки 8:6). Вираз «ґрунт кам’янистий» — в перекладі Хоменка «на камені» — передає думку, що під поверхневим шаром ґрунту лежить скеля і через це зерно не може на достатню глибину пустити корені, які знайшли б вологу і надали рослині стабільності. Паросток в’яне, оскільки ґрунт неглибокий.

13. Які особи нагадують тонкий шар ґрунту і яка існує глибша причина їхньої реакції?

¹³ Ця частина притчі стосується того, хто «слово приймає з радістю» і ревно йде за Ісусом, але «дочасно» (Луки 8:13). Коли такі особи зазнають жару «утиску або переслідування», вони починають так боятися, що втрачають свою радість і силу та перестають наслідувати Христа (Матвія 13:21). Однак глибшою причиною їхнього страху є не опір. Адже мільйони Христових учнів зазнають різного роду переслідування і все одно залишаються вірними (2 Коринтян 2:4; 7:5). Справжньою причиною того, чому дехто починає боятися і відпадає, є стан їхнього серця. Воно нагадує скелю, і це не дозволяє їм достатньо глибоко роздумувати над підбадьорливими і духовними справами. Тож цінування, яке вони розвивають до Єгови та його слова, надто поверхневе і надто слабке, щоб знести такий опір. Як можна запобігти цьому?

14. Якими кроками можна запобігти, щоб наше серце не стало, як неглибокий ґрунт?

¹⁴ Потрібно попіклуватися, щоб жодні подібні до скелі перешкоди, такі, як вкорінена озлобленість, прихований егоїзм чи інші жорсткі, але потаємні почуття, не замешкали в нашому серці. Якщо ж існує одна з таких перепон, її може розбити сила Божого слова (Єремії 23:29; Ефесян 4:22; Євреїв 4:12). Пізніше молитовні роздуми посприяють ‘всіянню слова’ глибоко в наше серце (Якова 1:21). Це дасть нам силу справлятися з періодами знеохочення і мужність, щоб залишатися вірними, незважаючи на випробування.

«Між терен» — розділене серце

15. а) Чому третій тип ґрунту, згаданий Ісусом, особливо заслуговує нашої уваги? б) Що зрештою відбувається з третім типом ґрунту і чому?

¹⁵ Третій тип ґрунту — порослий терном — особливо заслуговує нашої уваги, тому що він дечим нагадує добру землю. Як і добра земля, ґрунт, порослий терном, дозволяє зерну пустити корінь і паросток. Спершу не видно різниці в тому, як рослина росте на цих двох видах ґрунту. Але з часом з’являються обставини, які зрештою заглушують її. На відміну від доброї землі цей ґрунт поростає терном. Коли молода рослина починає рости, з нею суперничає терен. Певний час обидві рослини змагаються за поживні речовини, світло і місце, але з часом терен затіняє паросток зерна і заглушує його (Луки 8:7).

16. а) Які особи нагадують тернистий ґрунт? б) Що, згідно з трьома євангельськими описами, зображає терен? (Дивіться примітку).

¹⁶ Які люди нагадують тернистий ґрунт? Ісус пояснює: «Це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами,— і плоду вони не дають» (Луки 8:14). Подібно як зерно сіяча і терен ростуть у землі одночасно, так само деякі особи намагаються в один і той же час приймати і слова Бога, і «життьові розкоші». Правда Божого слова сіється в їхньому серці, але з нею, так би мовити, суперничають інші заняття, які змагаються за увагу людини. Її символічне серце розділене (Луки 9:57—62). Це не дозволяє їй приділяти достатньо часу молитовним і глибоким роздумам про Боже слово. Таким особам не вдається повністю засвоювати Боже слово, і через це їм бракує сердечного цінування, потрібного, щоб усе витерпіти. Поступово духовні інтереси настільки витісняються недуховними заняттями, що стають цілком «придушені»c. Який сумний кінець для тих, хто не любить Єгову з цілого серця! (Матвія 6:24; 22:37).

17. Який вибір нам слід зробити у житті, щоб нашу духовність не заглушив символічний терен, згаданий в Ісусовій притчі?

¹⁷ Ставлячи духовні справи вище матеріальних, ми не дозволимо, щоб нашу духовність заглушили клопоти і розкоші цього світу (Матвія 6:31—33; Луки 21:34—36). Ніколи не слід нехтувати читанням Біблії і роздумуванням над прочитаним. Ми знайдемо більше часу на зосереджені роздуми з молитвою, якщо спростимо своє життя, наскільки можливо (1 Тимофія 6:6—8). Божі слуги, які зробили це, відчувають благословення Єгови. Вони викоренили, так би мовити, терен з ґрунту, щоб зерно, яке дає плід, отримало більше місця, поживних речовин і світла. Двадцятишестирічна Сандра каже: «Коли я роздумую над своїми благословеннями в правді, то усвідомлюю, що світ не може запропонувати нічого, що могло б зрівнятися з ними!» (Псалом 84:12).

18. Як нам позостатися в Божому слові і бути витривалими як Христові учні?

¹⁸ Отже зрозуміло, що доти, доки Боже слово пробуватиме в нас, всі ми, молоді і літні, позостанемось у Божому слові і будемо витривалими як Христові учні. Тому стараймося, щоб ґрунт нашого символічного серця ніколи не ставав твердим, неглибоким чи порослим терном, а залишався пухким і глибоким. Це дозволить нам повністю засвоювати Боже слово і ‘плід приносити в терпеливості’ (Луки 8:15).

[Примітки]

«Будете мати любов між собою»

«По тому пізнають усі, що ви учні мої, як будете мати любов між собою» (ІВАНА 13:35).

1. На якій рисі Ісус наголошував незадовго перед своєю смертю?

«МОЇ дітоньки...» (Івана 13:33). Такими ніжними словами Ісус звернувся до апостолів у вечір перед своєю смертю. В Євангеліях ніде не говориться, що раніше у розмові з учнями Ісус використовував такі ніжні слова. Але того особливого вечора він хотів таким теплим зверненням виразити своїм послідовникам глибоку любов. Фактично тої ночі Ісус згадав любов близько 30 разів. Чому він так наголошував на цій рисі?

2. Чому для християн так важливо виявляти любов?

² Ісус пояснив, чому любов настільки важлива. «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:35; 15:12, 17). Наслідування Христа тісно пов’язане з братерською любов’ю. Правдиві християни вирізняються не особливою формою одежі чи якимись незвичайними звичаями, а щирою і ніжною любов’ю один до одного. Ця надзвичайна любов є другою з трьох основних вимог до Христового учня, згаданих на початку попередньої статті. Що допоможе нам далі виконувати цю вимогу?

«Щоб у цьому ще більш ви зростали»

3. Про що апостол Павло благав стосовно любові?

³ Серед сьогоднішних правдивих учнів Христа ця визначна любов помітна так само, як і серед його послідовників у першому столітті. Апостол Павло писав до християн того часу: «Про братолюбство немає потреби писати до вас, бо самі ви від Бога навчені любити один одного, бо чините те всім братам». І все ж Павло додав: «Благаємо ж, браття, ми вас, щоб у цьому ще більш ви зростали» (1 Солунян 3:12; 4:9, 10). Нам також потрібно взяти Павлове умовляння до серця і намагатись «ще більш» виявляти любов одні одним.

4. Кому, за словами Павла та Ісуса, слід виявляти особливу увагу?

⁴ У тому ж натхненому посланні Павло заохочував своїх співвіруючих: «Потішайте малодушних, підтримуйте слабих» (1 Солунян 5:14). Іншого разу він нагадав християнам, що «сильні, повинні нести слабості безсилих» (Римлян 15:1). Ісус також дав вказівки стосовно допомоги особам, які були слабкі. Передрікши, що в ніч арешту Петро покине його, Ісус сказав йому: «Ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!» Чому він так сказав? Тому що інші учні також залишать Ісуса і через це потребуватимуть допомоги (Луки 22:32; Івана 21:15—17). Отже, Боже Слово каже нам виявляти любов до тих, хто духовно слабкий і хто, можливо, втратив зв’язок з християнським збором (Євреїв 12:12). Чому нам слід робити це? Відповідь можна знайти у двох яскравих притчах, які розповів Ісус?

Загублена вівця і загублена драхма

5, 6. а) Які дві короткі притчі розповів Ісус? б) Що ці притчі розповідають про Єгову?

⁵ Щоб навчити слухачів про ставлення Єгови до тих, хто заблукав, Ісус розповів дві короткі притчі. В одній ішлося про пастуха. Ісус каже: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її? А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену». Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!» (Луки 15:4—7).

⁶ У другій притчі розповідається про жінку. Ісус каже: «Яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде? А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (Луки 15:8—10).

7. Які два уроки можна взяти з притч про загублену вівцю і загублену драхму?

⁷ Чого ми можемо навчитися з цих двох коротких притч? Вони показують, 1) що́ нам слід почувати до тих, хто ослаб, і 2) що нам слід робити, аби допомогти їм? Розгляньмо ж ці питання.

Загублене, але цінне

8. а) Як пастух і жінка реагували на втрату? б) Що реакція цих осіб говорить про їхнє ставлення до загубленого?

⁸ В обидвох притчах щось було загублене, але звернімо увагу на реакцію власників. Пастух не сказав: «Що мені одна вівця, коли я маю 99 інших? Обійдусь і без неї». Жінка теж не говорила: «Навіщо переживати про одну драхму? Мені вистачить тих дев’ять, які залишились». Ні, пастух шукав свою загублену вівцю так, ніби мав тільки її. Жінка також сприймала втрату драхми так, ніби в неї не було інших монет. В обох випадках загублене залишалося цінним для власника. На що це вказує?

9. На що вказує турбота пастуха і жінки?

⁹ Ось який висновок Ісус зробив в обох тих випадках: «На небі радітимуть більш за одного грішника, що кається» і «так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається». Турбота пастуха і жінки частково відображає почуття Єгови та його небесних створінь. Так само, як втрачене залишилося цінним в очах пастуха і жінки, подібно і ті, що відходять і втрачають зв’язок з Божим народом, залишаються цінними в очах Єгови (Єремії 31:3). Такі особи можуть бути духовно слабкими, однак вони не обов’язково є бунтівниками. Незважаючи на такий слабкий стан, можливо, вони далі деякою мірою дотримуються вимог Єгови (Псалом 119:176; Дії 15:29). Тому, як і в минулому, Єгова не поспішає ‘відкинути їх від Свого лиця’ (2 Царів 13:23).

10, 11. а) Як нам ставитися до тих, хто відійшов від збору? б) Як, згідно з Ісусовими двома притчами, ми можемо турбуватися про таких осіб?

¹⁰ Подібно до Єгови та Ісуса, ми також глибоко турбуємося про тих, хто ослаб і не ходить на християнські зібрання (Єзекіїля 34:16; Луки 19:10). Ми не вважаємо духовно слабку особу пропащою, а розглядаємо її як загублену вівцю. Ми не думаємо собі: «Навіщо турбуватися про слабкого? Збір дуже добре почувається і без нього». Натомість до тих, хто відійшов, але хоче повернутися, ми ставимось так, як Єгова,— вважаємо їх цінними.

¹¹ Але як нам виражати свою турботу? Дві Ісусові притчі показують, що це можна робити, якщо 1) виявляти ініціативу, 2) бути ніжними і 3) бути ретельними. Розгляньмо ці три пункти по порядку.

Виявляймо ініціативу

12. Що ми дізнаємося про склад розуму пастуха зі слів «піде шукати загинулої»?

¹² У першій з тих двох притч Ісус каже, що пастух «піде шукати загинулої». Пастух виявляє ініціативу і докладає свідомих зусиль, щоб знайти загублену вівцю. Труднощі, небезпеки і відстань не стримують його. Навпаки, той пастух не зупиниться, «аж поки не знайде її» (Луки 15:4).

13. Як вірні чоловіки давнини відгукувалися на потреби слабких і як ми можемо наслідувати такі біблійні приклади?

¹³ Щоб допомогти особі, якій необхідне підбадьорення, потрібно, щоб хтось сильніший виявив ініціативу. Це розуміли вірні чоловіки давнини. Наприклад, коли Йонатан, син царя Саула, помітив, що його близький друг Давид потребував підбадьорення, Йонатан «встав... і пішов до Давида до Хорешу, і зміцнив його на дусі в Бозі» (1 Самуїла 23:15, 16). Через кілька століть, коли намісник Неемія побачив, що дехто з його юдейських братів ослаб, він теж «встав» і заохотив їх ‘згадати Господа’ (Неемії 4:8). Нам сьогодні також потрібно «встати» — виявити ініціативу,— щоб зміцнити слабих. Але хто у зборі має робити це?

14. Хто у християнському зборі має допомагати слабким?

¹⁴ Заклик підкріпляти слабих особливо стосується християнських старійшин: «Зміцніть руки охлялі, і підкріпіть спотикливі коліна! Скажіть тим, що вони боязливого серця: «Будьте міцні, не лякайтесь!» (Ісаї 35:3, 4; 1 Петра 5:1, 2). Однак зверніть увагу, що Павлова порада: «Потішайте малодушних, підтримуйте слабих» — стосувалася не тільки старійшин. Фактично Павло звертався до цілої «Церкви Солунської» (1 Солунян 1:1; 5:14). Отже, допомагати слабим — це завдання всіх християн. Подібно до пастуха у притчі, кожен християнин повинен відчувати спонуку «шукати загинулої». Звичайно, це найліпше робити у співпраці зі старійшинами. Чи ти можеш якось допомагати слабким особам у своєму зборі?

Будьмо ніжними

15. Чому пастух овечку «кладе на рамена свої»?

¹⁵ Що робить пастух, коли зрештою знаходить загублену вівцю? Він її «кладе на рамена свої» (Луки 15:5). Яка зворушлива і важлива подробиця! Овечка, можливо, блукала кілька днів і ночей по незнайомій місцевості, де на неї чигали леви (Йова 38:39, 40). Вона, не ївши, звичайно ж, ослабла і не може самотужки подолати перешкоди, які стоять у неї на дорозі до кошари. Тому пастух схиляється, ніжно підіймає овечку і несе її через усі перешкоди назад до отари. Як ми можемо наслідувати турботливість цього пастуха?

16. Чому нам потрібно наслідувати ніжність, яку пастух виявляв до заблуканої вівці?

¹⁶ Особа, яка втратила зв’язок зі збором, може бути виснажена духовно. Як вівця, відокремлена від пастуха, така людина, можливо, безцільно блукала у ворожому світі. Без захисту, який надає кошара — християнський збір,​— вона як ніколи відкрита для нападу Диявола, який «ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петра 5:8). Крім того, людина ослаблена через брак духовної поживи. Через це вона надто слабка, щоб самотужки подолати перешкоди, які стоять у неї на дорозі до збору. Тому нам потрібно, так би мовити, схилитися, ніжно підняти слабку особу і принести її назад (Галатів 6:2). Як це можна зробити?

17. Як ми можемо наслідувати апостола Павла, коли відвідуємо слабку особу?

¹⁷ Апостол Павло сказав: «Хто був знесилений, з ким би я не був знесиленим?» (2 Коринтян 11:29, СМ; 1 Коринтян 9:22). Павло мав співчуття до людей, у тому числі до слабких. Ми хочемо виявляти подібне співчуття. Коли відвідуємо духовно слабкого християнина, стараймося запевнити його, що він цінний в очах Єгови і за ним дуже скучають його брати і сестри (1 Солунян 2:17). Говорімо, що кожен готовий надати йому підтримку, бути братом у недолі (Приповістей 17:17; Псалом 34:19). Наші сердечні слова можуть поступово ніжно «підняти» його, так що він буде в стані повернутися до отари. Що нам слід робити далі? Цього нас вчить притча про жінку і загублену драхму.

Будьмо ретельними

18. а) Чому жінка з притчі не почувалася безнадійно? б) Яких ретельних зусиль доклала жінка і яким був результат?

¹⁸ Жінка, яка загубила драхму, знає, що її ситуація складна, але не безнадійна. Якби та монета впала посеред великого поля, порослого кущами, або в глибоке, замулене озеро, жінка, мабуть, махнула б рукою як на щось безнадійно втрачене. Однак, знаючи, що монета мусить бути десь у домі, що її можна знайти, вона починає ретельні пошуки (Луки 15:8). Спершу вона запалює лампу, щоб освітити свій темний дім. Далі замітає підлогу віником, сподіваючись почути дзенькіт монети. Після цього жінка уважно обшукує кожний закамарок, кожну шпаринку, аж поки у світлі лампи десь не блисне срібна монетка. Ретельні зусилля жінки винагороджені!

19. Допомагаючи слабким, який приклад можна взяти з дій жінки у притчі про загублену драхму?

¹⁹ Ця подробиця з притчі нагадує, що біблійний обов’язок допомогти слабкому християнину нам під силу. У той же час ми розуміємо, що це вимагає зусиль. Апостол Павло сказав старійшинам з Ефеса: «Працюючи так, треба поміч давати слабим» (Дії 20:35а). Пам’ятай, та жінка знайшла драхму не тому, що лише побіжно оглянула дім чи кинула оком в кілька місць. Ні, вона досягає успіху тому, що систематично шукає, «аж поки не знайде». Подібно й коли ми намагаємося допомогти духовно слабкій особі, то повинні підходити до справи ретельно й цілеспрямовано. Що можна зробити?

20. Що можна зробити, аби допомогти слабким?

²⁰ Як нам допомогти слабкій людині розвинути віру й цінування правди? Біблійне вивчення відповідної християнської публікації — це, можливо, власне те, що потрібно. Справді, проведення біблійного вивчення зі слабкою особою дозволяє нам допомагати їй систематично і ретельно. Імовірно, наглядач служіння найкраще визначить, хто може надати потрібну допомогу. Він може порадити, які теми слід вивчати і які публікації будуть найбільш корисними. Так само, як жінка у притчі використовує відповідні інструменти, щоб виконати роботу, ми сьогодні маємо знаряддя, які допоможуть нам виконати дане Богом завдання підтримувати слабких. У цій справі нам особливо стануть в пригоді два нові інструменти. Це книжки «Поклоняймося єдиному правдивому Богові» і «Наблизьтесь до Єгови»a.

21. Як допомога тим, хто слабкий, приносить благословення усім?

²¹ Така допомога слабким приносить благословення усім. Той, хто отримує допомогу, відчує радість від того, що знову спілкується з правдивими друзями. Ми самі зазнаємо щастя, яке може дати лише давання (Луки 15:6, 9; Дії 20:35б). Цілий збір стає сердечнішим, коли кожний член збору з любов’ю цікавиться іншими. І, що найважливіше, це приносить честь нашим турботливим Пастирям, Єгові та Ісусу, оскільки земні слуги наслідують їхнє бажання підтримувати слабких (Псалом 72:12—14; Матвія 11:28—30; 1 Коринтян 11:1; Ефесян 5:1). Які ж вагомі причини, щоб надалі «мати любов між собою»!

«Рясно зародите»

«Рясно зародите й будете учні Мої» (ІВАНА 15:8).

1. а) Про яку вимогу до своїх учнів Ісус нагадав апостолам? б) Про що нам слід запитати себе?

У ВЕЧІР перед своєю смертю Ісус виділив достатньо часу, щоб підбадьорити апостолів сердечною розмовою. Вже було, мабуть, запівніч, але Ісус, спонуканий любов’ю до близьких друзів, говорив далі. У розмові він нагадав про ще одну вимогу, яку їм треба було виконати, щоб залишатися його учнями. Він сказав: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої» (Івана 15:8). Чи ми сьогодні виконуємо цю вимогу, яку Ісус поставив перед своїми учнями? Що означає «рясно зародите»? Аби знайти відповідь, повернімося до розмови того вечора.

2. Яку притчу Ісус розповів у вечір перед своєю смертю?

² Заохочення рясно родити є частиною притчі, яку Ісус розповів своїм апостолам. Він говорив: «Я правдива Виноградина, а Отець Мій — Виноградар. Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила. Через Слово, що Я вам говорив, ви вже чисті. Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. Я — Виноградина, ви — галуззя... Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої. Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете» (Івана 15:1—10).

3. Що слід робити Ісусовим послідовникам, аби приносити плід?

³ У цій притчі Виноградар символізує Єгову, Виноградина — Ісуса, а галузки — апостолів, до яких звертався Ісус. Апостоли приноситимуть плід доти, доки намагатимуться ‘перебувати в Ісусі’. Далі Ісус пояснив, як апостоли могли досягти цієї важливої єдності: «Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете». Пізніше апостол Іван писав до співхристиян подібні слова: «Хто Його [Христові] заповіді береже, той у Нім пробуває»a (1 Івана 2:24; 3:24). Отже, виконуючи Христові заповіді, його учні залишатимуться в ньому, тобто в єдності з ним, і ця єдність дасть їм можливість приносити плід. Що це за плід, який нам потрібно приносити?

Можливість для росту

4. Чого нас вчить той факт, що Єгова «відтинає» кожну галузку, яка не приносить плоду?

⁴ У притчі про виноград Єгова «відтинає» кожну галузку, котра не приносить плоду. Про що це нам говорить? Про те, що від усіх учнів не тільки вимагається приносити плід, але також, що всі вони — без різниці, які їхні обставини чи обмеження,— здатні приносити плід. Зрештою, якби Єгова відітнув, або відкинув, Христового учня за те, що той не виконав щось непосильне для себе, то це суперечило б Божій любові (Псалом 103:14; Колосян 3:23; 1 Івана 5:3).

5. а) Як Ісусова притча показує, що ми можемо прогресувати, приносячи плід? б) Які два види плодів ми розглянемо?

⁵ Ісусова притча про виноград також показує, що ми мусимо знаходити можливість прогресувати як учні Христа, зважаючи на свої обмеження та обставини. Зверніть увагу, як про це говорить Ісус: «Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила» (Івана 15:2, курсив наш). Під кінець цієї притчі Ісус заохотив учнів словами: «Рясно зародите» (вірш 8). Про що все це говорить? Як учні, ми ніколи не повинні ставати самозадоволеними (Об’явлення 3:14, 15, 19). Натомість слід шукати способів прогресувати в тому, як ми приносимо плід. А який плід нам треба намагатися приносити рясніше? Це два види плодів: 1) «плід духа» і 2) плоди Царства (Галатів 5:22, 23; Матвія 24:14).

Плід у вигляді християнських рис

6. Як Ісус Христос наголошує на цінності першого плоду духу?

⁶ Першою зі складових «плоду духа» згадується любов. Божий святий дух породжує в християнах любов, бо вони слухаються заповіді, яку Ісус дав незадовго перед тим, як розповів притчу про плодючу виноградину. Він сказав своїм апостолам: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного» (Івана 13:34). Фактично в тій розмові останньої ночі свого земного життя Ісус неодноразово нагадував апостолам про потребу виявляти любов (Івана 14:15, 21, 23, 24; 15:12, 13, 17).

7. Як апостол Петро показав зв’язок між тим, щоб приносити плід і виявляти риси, які виявляв Христос?

⁷ Петро, присутній того вечора, зрозумів, що між справжніми учнями Христа має виявлятися любов, як у Христа, а також пов’язані з нею риси. Через багато років Петро заохочував християн розвивати самовладання, братолюбство і любов. Він додав, що, чинячи так, ми не залишимось «без діла й без плоду» (2 Петра 1:5—8, Хом.). Хоч би якими були наші обставини, ми в стані виявляти плід духу. Тож намагаймося ще повніше виявляти любов, доброзичливість, лагідність та інші риси, які виявляв Христос, бо «Закону нема на таких», тобто для таких речей немає обмежень (Галатів 5:23). Тож приносьмо рясніший плід.

Приносити плоди Царства

8. а) Який зв’язок існує між плодом духу і плодами Царства? б) Яке запитання заслуговує розгляду?

⁸ Барвисті і соковиті плоди прикрашають рослину. Однак цінність плодів цим не обмежується. Плоди також необхідні для розмноження рослини за допомогою насіння, яке міститься в них. Подібно і плід духу не тільки прикрашає нашу християнську особистість. Такі риси, як любов і віра, що є складовими плоду духу, спонукують нас розповсюджувати подібну до насіння звістку про Царство, що міститься в Божому Слові. Зверніть увагу, як апостол Павло наголошує на цьому важливому зв’язку: «Ми віруємо, тому то й говоримо» (2 Коринтян 4:13). Таким чином, пояснює далі Павло, ми приносимо «Богові жертву хвали, цебто плід уст» — ще один плід, який нам треба приносити (Євреїв 13:15). Чи в нас є можливість бути продуктивнішими — ‘рясно зародити’ як вісники Божого Царства?

9. Чи приносити плід — це те саме, що робити учнів? Поясніть.

⁹ Щоб відповісти належно, нам спершу потрібно зрозуміти, чим є плоди Царства. Чи правильно сказати, що приносити плід означає робити учнів? (Матвія 28:19). Чи плід, який ми маємо приносити, в першу чергу символізує осіб, яким ми допомагаємо стати охрещеними поклонниками Єгови? Ні. Якби це було так, ситуація виглядала б дуже невтішною для всіх дорогих нам братів і сестер, які багато років вірно проголошують звістку про Царство у менш продуктивних територіях. Адже якщо плоди Царства — це лише нові учні, то ті працьовиті Свідки були б наче неплідні галузки з Ісусової притчі! Звичайно, це не так. Що ж тоді можна в першу чергу назвати плодами Царства у нашому служінні?

Приносити плід, розповсюджуючи зерно

10. Як Ісусова притча про сіяча і різні типи ґрунту показує, чим плоди Царства є, а чим — ні?

¹⁰ Ісусова притча про сіяча і різні типи ґрунту підказує відповідь. Ця відповідь підбадьорить усіх тих, хто свідчить у менш продуктивних територіях. Ісус сказав, що зерно — це звістка про Царство у Божому Слові, а ґрунт представляє символічне серце людини. Деяке зерно «упало на добрую землю,— і, зійшовши, уродило» (Луки 8:8). Що вродило? Після того як стебло пшениці проростає і дозріває, рослина приносить плід, але не маленькі нові стебельця, а нове зерно. Подібно і плід, який приносять християни,— це не обов’язково нові учні, а нове зерно Царства.

11. Що таке плоди Царства?

¹¹ Отже у цьому випадку плоди — це і не нові учні, і не хороші християнські риси. Оскільки посіяне зерно — це слово про Царство, плоди мають бути багатократним збільшенням кількості того зерна. Приносити плоди у цьому випадку означає проповідувати про Царство (Матвія 24:14). Чи всі ми, незважаючи на наші обставини, можемо приносити такі плоди Царства — проголошувати добру новину про Царство? Так, можемо! У тій самій притчі Ісус пояснює чому.

Віддавати найкраще на Божу славу

12. Чи всі християни в стані приносити плоди Царства? Поясніть.

¹² Ісус сказав, що «посіяне в добрій землі... плід... приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро» (Матвія 13:23). Зерно, посіяне в полі, дає різний урожай відповідно до обставин. Подібно і те, що ми можемо зробити для проголошення доброї новини, різниться з огляду на обставини, і Ісус показав, що він розуміє це. Одні мають більше нагод, інші — ліпше здоров’я і більше сил. Отже те, що ми в стані робити, може бути більше чи менше від того, що роблять інші, але доки ми даємо найкраще, Єгова задоволений (Галатів 6:4). Навіть коли похилий вік чи слабість через хворобу обмежує нашу участь у проповідницькій праці, наш співчутливий Отець, Єгова, безсумнівно, вважає, що ми ‘рясно родимо’. Чому? Тому що ми віддаємо йому ‘все, що маємо’ — наше служіння від усієї душіb (Марка 12:43, 44; Луки 10:27).

13. а) Яка головна причина, чому нам слід далі ‘іти й приносити плід’? б) Що допоможе нам надалі приносити плід у менш продуктивних територіях? (Дивіться інформацію в рамці «Як «плід приносять вони в терпеливості»).

¹³ Хоч би скільки плодів Царства ми приносили, якщо пам’ятаємо, чому робимо це, то будемо спонукані ‘іти й приносити плід’ (Івана 15:16). Ісус згадав найголовнішу причину: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите» (Івана 15:8). Так, наша проповідницька діяльність освячує ім’я Єгови перед усіма людьми (Псалом 109:30). Онор, вірна сестра, якій за 70, зазначає: «Навіть у менш продуктивних територіях представляти Всевишнього — це велика честь!» Коли Клаудіо, ревного Свідка з 1974 року, запитали, чому він продовжує проповідувати, хоча в його території мало хто цікавиться, він процитував Ісусові слова з Івана 4:34: «Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити». Клаудіо додав: «Подібно до Ісуса, я хочу не тільки почати, але також завершити свою працю вісника Царства» (Івана 17:4). Свідки Єгови по цілому світі мають подібний погляд (Дивіться інформацію в рамці «Як «плід приносять вони в терпеливості» на сторінці 21).

Проповідувати і навчати

14. а) Яка була подвійна мета праці Івана Хрестителя та Ісуса? б) Як би ви описали християнську діяльність сьогодні?

¹⁴ Першим вісником Царства, згаданим в Євангеліях, був Іван Хреститель (Матвія 3:1, 2; Луки 3:18). Його головною метою було «засвідчити», і він чинив це з великою вірою і надією, «щоб повірили всі» (Івана 1:6, 7). Справді, дехто з тих, кому проповідував Іван, стали учнями Христа (Івана 1:35—37). Отже, Іван не лише проповідував, але й робив учнів. Ісус також був проповідником і вчителем (Матвія 4:23; 11:1). Тож не дивно, що він наказав своїм послідовникам не лише проповідувати звістку про Царство, але й допомагати особам, які її приймають, ставати учнями (Матвія 28:19, 20). Таким чином наша праця сьогодні поєднує проповідування і навчання.

15. Яка подібність існує між відгуком на проповідницьку працю у першому столітті і в наш час?

¹⁵ З тих людей у першому столітті, які чули проповідування і навчання Павла, «одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили» (Дії 28:24). Сьогодні відгук дуже подібний. На жаль, більшість зерен Царства падає на несприйнятливий ґрунт. Разом з тим декотрі зерна падають на добру землю, пускають корінь і проростають, як і передрікав Ісус. По цілому світі щотижня в середньому понад 5000 чоловік стають справжніми учнями Христа! Так само як у першому столітті, ці нові учні виявляють віру, тоді як більшість інших людей — ні. Що допомогло новим учням зробити своє серце сприйнятливим до звістки про Царство? Нерідко особисте зацікавлення, яке виявляли Свідки. Таке поливання новопосіяного зерна відіграло важливу роль (1 Коринтян 3:6). Розгляньмо лише два з багатьох прикладів.

Особисте зацікавлення відіграє важливу роль

16, 17. Чому важливо особисто цікавитися тими, кого зустрічаємо у служінні?

¹⁶ Каролін, молода сестра з Бельгії, відвідала літню жінку, яка не виявила зацікавлення звісткою про Царство. Каролін та її партнерка помітили, що жінка мала забинтовану руку, тож запропонували допомогу. Жінка відмовилася, але через два дні ці сестри знову прийшли до неї і запитали, як вона себе почуває. Каролін розповідає: «Це був переломний момент. Жінку вразило те, що ми справді цікавимося нею як людиною. Вона запросила нас до себе і так розпочалося біблійне вивчення».

¹⁷ Санді, сестра зі США, також виявляє особисте зацікавлення тими, кому проповідує. Вона знаходить у місцевій газеті оголошення про народження немовлят і тоді відвідує їхніх батьків з публікацією «Моя книга біблійних оповідань»c. Оскільки матері, як правило, вдома і люблять показувати всім свою дитину, часто зав’язується розмова. Санді пояснює: «Я розмовляю з батьками про те, наскільки важливо розвивати з новонародженим близькі стосунки за допомогою читання. Пізніше я згадую про труднощі виховання дітей у сучасному суспільстві». Недавно в результаті таких відвідин одна мати і її шестеро дітей почали служити Єгові. Виявляючи ініціативу й особисте зацікавлення, ми можемо досягти подібних радісних результатів у служінні.

18. а) Чому вимога ‘рясно родити’ під силу всім нам? б) Які три вимоги щодо учнівства, згадані в Євангелії Івана, ви постановили виконувати?

¹⁸ Наскільки ж підбадьорює знання, що вимога ‘рясно родити’ нам під силу! Без різниці, молоді ми чи літні, маємо добре здоров’я чи погане, проповідуємо у більш чи менш продуктивних територіях — усі ми можемо приносити рясні плоди. Як? Повніше виявляючи плід духу і поширюючи звістку про Боже Царство з усіх сил. У той же час ми намагаємося ‘позостатися в Ісусовому слові’ і «мати любов між собою». Безперечно, виконуючи ці три важливі вимоги, згадані в Євангелії Івана, ми доводимо, що справді є учнями Христа (Івана 8:31; 13:35).

[Примітки]