«Раб» вірний і мудрий

«Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками» (МАТВІЯ 24:45).

1, 2. Чому сьогодні життєво важливо регулярно отримувати духовну поживу?

ОДИНАДЦЯТОГО нісана 33 року н. е., у вівторок пополудні, Ісусові учні підняли питання, котре має глибоке значення для нас сьогодні. Вони запитали його: «Який буде знак твоєї присутності і закінчення системи речей?» У відповідь Ісус дав їм важливе пророцтво. Він розповів про неспокійний час, що відзначатиметься війнами, голодом, землетрусами та хворобами. І це було б лише «початком страдницьких мук». З часом ситуація мала ще більше погіршитися. Яка жахлива перспектива! (Матвія 24:3, 7, 8, НС; 24:15—22; Луки 21:10, 11).

² Починаючи з 1914 року більшість частин Ісусового пророцтва вже сповнилася. Людство повною мірою зазнає́ «страдницьких мук». А втім, правдивим християнам не треба лякатися. Ісус пообіцяв, що підтримуватиме їх поживним духовним харчем. Хоча Ісус тепер у небі, він подбав про те, щоб тут, на землі, ми могли отримувати духовну поживу. Як саме?

3. Як Ісус подбав про те, щоб ми отримували «своєчасно поживу»?

³ Ісус сам відповів на це запитання. Даючи своє величне пророцтво, він запитав: «Хто ж вірний і мудрий раб, якого пан поставив над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них?» І потім сказав: «Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його» (Матвія 24:45—47). Отже, мав бути «раб», призначений для того, аби давати духовну поживу,— «раб» вірний і мудрий. Чи це була якась окрема особа, ряд осіб, які змінювали одна одну, чи, може, хтось іще? Оскільки вірний раб дає таку необхідну духовну поживу, в наших інтересах знайти відповідь.

Окрема особа чи група людей?

4. Звідки ми знаємо, що «вірним і мудрим рабом» не може бути одна людина?

⁴ «Вірним і мудрим рабом» не може бути одна людина. Чому? Тому що раб почав подавати духовний харч у першому сторіччі і, відповідно до Ісусових слів, мав виконувати це завдання в 1914 році, коли Пан прийшов. У такому разі одна особа мала б вірно виконувати служіння протягом близько 1900 років. Але стільки не прожив навіть Метушалах! (Буття 5:27).

5. Поясніть, чому вислів «вірний і мудрий раб» не стосується кожного християнина зокрема.

⁵ Чи може вислів «вірний і мудрий раб» стосуватися в широкому розумінні кожного християнина зокрема? Усі християни, звичайно, повинні бути вірними і мудрими. Однак, говорячи про «вірного і мудрого раба», Ісус, безперечно, мав на думці щось інше. Звідки ми про це знаємо? Він сказав, що коли «пан його прийде», то поставить цього раба «над цілим маєтком своїм». Як може кожен християнин бути поставлений над усім — над «цілим» маєтком Господа? Це неможливо!

6. Як ізраїльський народ мав діяти в ролі Божого «слуги»?

⁶ У такому разі можна зробити єдиний розумний висновок: говорячи про «вірного і мудрого раба», Ісус мав на увазі певну групу християн. Чи можливо, щоб один раб складався з багатьох осіб? Так. За 700 років до Христа Єгова, кажучи про цілий ізраїльський народ, вжив вислови «свідки Мої» і «раб Мій, якого Я вибрав» (Ісаї 43:10; курсив наш). Починаючи з 1513 року до н. е., коли був даний Мойсеїв Закон, і до П’ятдесятниці 33 року н. е. кожен член ізраїльського народу входив до складу цього класу раба. Більшість ізраїльтян не брали безпосередньої участі у державних справах і не відповідали за програму духовного харчування. Для виконання цих призначень Єгова послуговувався царями, суддями, пророками, священиками і левитами. Незважаючи на це, ізраїльтяни як народ повинні були представляти верховну владу Єгови і звіщати про його славу серед інших народів. Кожен ізраїльтянин мав бути свідком Єгови (Повторення Закону 26:19; Ісаї 43:21; Малахії 2:7; Римлян 3:1, 2).

Клас «раба» розформовано

7. Чому Бог позбавив стародавній ізраїльський народ права бути його «рабом»?

⁷ Якщо багато століть тому Божим «рабом» були ізраїльтяни, то чи про цього раба говорив Ісус? Ні, адже стародавні ізраїльтяни, на жаль, не виявилися ані вірними, ані мудрими. Павло підсумовує, якою тоді була ситуація, цитуючи слова, сказані Єговою до того народу: «Через вас зневажається Боже Ймення в поган» (Римлян 2:24). Найбільшим виявом непокори за всю історію ізраїльтян стало те, що вони відкинули Ісуса, і тоді Єгова відкинув їх (Матвія 21:42, 43).

8. Коли замість ізраїльського народу було призначено нового «раба» і за яких обставин?

⁸ Ця невірність з боку «раба» — ізраїльського народу — не означала, що вірні поклонники назавжди залишаться без духовної поживи. Через п’ятдесят днів після Ісусового воскресіння, у П’ятдесятницю 33 року н. е., приблизно на 120 учнів, які зібралися в горішній кімнаті одного з будинків у Єрусалимі, був злитий святий дух. У той момент народився новий народ. Про його народження стало широко відомо, коли члени цього народу почали відважно розповідати жителям Єрусалима про «великі діла Божі» (Дії 2:11). Таким чином новий народ — народ духовний — став «рабом», який мав звіщати іншим народам славу Єгови, а також своєчасно давати поживу (1 Петра 2:9). Доречно, що цей народ названо «Ізраїлем Божим» (Галатів 6:16).

9. а) З кого складається «вірний і мудрий раб»? б) Хто такі «челядники»?

⁹ Усі члени «Ізраїля Божого» є присвяченими, охрещеними християнами, які помазані святим духом і мають небесну надію. Отже, вислів «вірний і мудрий раб» стосується всіх членів цього помазаного духовного народу як групи на землі в будь-який період між 33 роком н. е. і теперішнім часом, так само як кожен ізраїльтянин, який жив у будь-який період між 1513 роком до н. е. і П’ятдесятницею 33 року н. е., був частиною дохристиянського класу раба. А хто тоді «челядники», які отримують духовну поживу від цього раба? У першому столітті нашої ери всі християни мали небесну надію. Тож челядниками були також помазані християни, але вже не як група, а кожен зокрема. Усі, включаючи тих, хто мав відповідальне становище у зборі, потребували духовної поживи від цього раба (1 Коринтян 12:12, 19—27; Євреїв 5:11—13; 2 Петра 3:15, 16).

«Кожному працю свою»

10, 11. Звідки ми знаємо, що не всі члени класу раба мають однакові призначення?

¹⁰ Тимчасом як «Ізраїль Божий» є класом вірного і мудрого раба, котрий виконує призначену йому працю, кожен його член має також особисті обов’язки. Згідно з Марка 13:34, Ісус пояснив це так: «Як той чоловік, що від’їхав, і залишив свій дім, і дав рабам своїм владу й кожному працю свою, а воротареві звелів пильнувати». Отож кожен член класу раба отримав призначення — збільшувати земний маєток Христа. І кожен виконує це завдання відповідно до своїх здібностей і можливостей (Матвія 25:14, 15).

¹¹ Апостол Петро сказав помазаним християнам своїх днів: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті» (1 Петра 4:10). Отже, помазанці зобов’язані служити один одному, використовуючи дари, які отримали від Бога. Крім того, Петрові слова показують, що не всі християни мали однакові здібності, обов’язки і можливості в служінні. Однак кожен член класу раба міг якось посприяти росту духовного народу. Як саме?

12. Як усі члени класу раба, чоловіки й жінки, сприяли росту цього раба?

¹² По-перше, кожен мав бути свідком Єгови, проповідуючи добру новину про Царство (Ісаї 43:10—12; Матвія 24:14). Незадовго до того, як зійти в небо, Ісус наказав усім своїм вірним учням — як чоловікам, так і жінкам — бути вчителями. Він сказав: «Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку» (Матвія 28:19, 20).

13. Який почесний обов’язок мали всі помазанці?

¹³ Коли знаходили нових учнів, їх старанно навчали дотримуватися всього, що своїм учням наказав Христос. З часом такі сприйнятливі особи ставали спроможні навчати інших. Отже, потенційні члени класу раба з багатьох народів отримували поживний духовний харч. Усі помазані християни, як чоловіки, так і жінки, брали участь у дорученій їм праці підготовки учнів (Дії 2:17, 18). Ця праця мала здійснюватися з того часу, як раб почав виконувати своє завдання, і до кінця цієї системи речей.

14. Хто був призначений навчати у зборі і як до цього ставилися вірні помазані християнки?

¹⁴ Новоохрещені помазані особи ставали частиною символічного раба. Без різниці, хто їх навчав спочатку, далі вони отримували настанови від членів збору, які відповідали біблійним вимогам для служіння старійшинами (1 Тимофія 3:1—7; Тита 1:6—9). Отож ці призначені чоловіки мали честь особливим способом сприяти росту того народу. Вірні помазані християнки не обурювалися через те, що навчати в зборі були призначені тільки християнські чоловіки (1 Коринтян 14:34, 35). Натомість вони раділи, що можуть отримувати користь з наполегливої праці чоловіків у зборі, і були вдячні за те, що жінки могли робити в служінні, наприклад ділитися з іншими людьми радісною звісткою. Ревні помазані сестри сьогодні виявляють такий самий смиренний склад розуму, без різниці, чи призначені старійшини є помазанцями, чи ні.

15. Яким було одне з основних джерел, з яких походила духовна пожива в першому столітті, і хто відповідав за її роздачу?

¹⁵ Основною духовною поживою в першому столітті були письмові настанови, записані безпосередньо апостолами та іншими учнями, які брали провід. Написані ними листи — зокрема ті, що можна знайти серед 27 натхнених книг, з яких складаються Християнські Грецькі Писання,— переходили від збору до збору. Безсумнівно, місцеві старійшини навчали саме на основі тих послань. У такий спосіб представники раба вірно роздавали щирим християнам цінну духовну поживу. Клас раба в першому столітті вірно виконував своє доручення.

«Раб» через 19 сторіч

16, 17. Як клас раба вірно виконував своє доручення в 1914 році й перед ним?

¹⁶ А що можна сказати про наш час? Коли в 1914 році почалася присутність Ісуса, чи знайшов він групу помазаних християн, які б вірно давали своєчасну поживу? Безперечно. Цю групу можна було легко розпізнати по її добрих плодах (Матвія 7:20). Як потім показала історія, такий висновок був правильним.

¹⁷ У той час, коли прийшов Ісус, біблійну правду поширювало близько 5000 «челядників». Робітників було мало, але для того, щоб проголошувати добру новину, раб використовував кілька ефективних методів (Матвія 9:38). Наприклад, майже в 2000 газет публікувалися проповіді на біблійні теми. У такий спосіб правда з Божого Слова досягала відразу десятків тисяч читачів. Крім того, була підготовлена 8-годинна програма, яка включала показ кольорових слайдів і кінофільму. Завдяки цьому новаторському підходу понад дев’ять мільйонів чоловік на трьох континентах довідалися про те, що́ в Біблії говориться про події від початку творення до кінця Тисячолітнього царювання Христа. Також використовувався друкований матеріал. Приміром, у 1914 році було опубліковано близько 50 000 примірників журналу «Вартова башта».

18. Коли Ісус поставив раба над цілим маєтком своїм і чому?

¹⁸ Отож, коли Пан прийшов, то побачив, що його вірний раб сумлінно годує «челядників», а також проповідує добру новину. Тепер на раба чекали додаткові обов’язки. Ісус сказав: «Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його» (Матвія 24:47). Ісус зробив це 1919 року, після того, як раб був випробуваний. Однак чому у «вірного і мудрого раба» з’явилися додаткові обов’язки? Тому що маєток його пана збільшився. У 1914 році Ісусу була дана царська влада.

19. Поясніть, як задовольняються духовні потреби «натовпу великого».

¹⁹ Що це за маєток, над яким щойно коронований Пан поставив свого вірного раба? Це все, що належить Панові тут, на землі. Наприклад, через два десятиріччя після того, як 1914 року Христос зійшов на престол, було з’ясовано, хто належить до «натовпу великого» «інших овець» (Об’явлення 7:9; Івана 10:16). До цієї групи належать не помазані члени «Ізраїля Божого», а щирі люди з земною надією, які люблять Єгову і бажають служити йому так само, як і помазанці. Вони наче сказали «вірному і мудрому рабу»: «Ходімо з вами, бо ми чули: Бог з вами!» (Захарія 8:23). Ці новоохрещені послідовники Христа споживали той самий поживний духовний харч, що й помазані «челядники», і з того часу обидва класи людей харчуються за одним духовним столом. Яке ж це благословення для членів «натовпу великого»!

20. Яку роль у збільшенні Господнього маєтку відігравав «натовп великий»?

²⁰ Члени «натовпу великого» з радістю приєдналися до класу помазаного раба в проповідуванні доброї новини. Тимчасом як вони проповідували, земний маєток їхнього Пана збільшувався, а разом з цим множилися й обов’язки «вірного і мудрого раба». Оскільки зростало число людей, які хотіли знати правду, виникла потреба в нових типографіях, щоб друкувати достатньо біблійної літератури. В одній країні за одною утворювалися філіали Свідків Єгови. «Аж до останнього краю землі» їхали служити місіонери (Дії 1:8). Починаючи з 1914 року лави хвалителів Бога вже зросли від приблизно п’яти тисяч помазанців до понад шести мільйонів осіб, більшість з яких належить до «натовпу великого». Безперечно, після коронації, яка відбулася 1914 року, маєток Царя збільшився в багато разів.

21. Які дві притчі ми розглянемо в наступній статті?

²¹ Усе це показує, що раб був і залишається «вірним і мудрим». Відразу після того, як Ісус розповів про «вірного і мудрого раба», він дав дві притчі, в яких наголошувалися ці риси,— притчу про мудрих і нерозумних дів і притчу про таланти (Матвія 25:1—30). Це надзвичайно цікаво! Яке значення ці притчі мають для нас? Це запитання ми розглянемо в наступній статті.

«Вірний і мудрий раб» витримує перевірку!

«Час уже суд розпочати від Божого дому» (1 ПЕТРА 4:17).

1. Що побачив Ісус, коли перевірив «раба»?

У СВЯТО П’ятдесятниці 33 року н. е. Ісус призначив «раба» своєчасно давати його «челядникам» поживу. У 1914 році Ісус зійшов на царський трон, і невдовзі настав час перевірити «раба». У цілому «раб» виявився «вірним і мудрим». Тому Ісус поставив його «над цілим маєтком своїм» (Матвія 24:45—47). Проте існував і злий раб, який не був ані вірним, ані мудрим.

«Той злий раб»

2, 3. Хто став «тим злим рабом» і як це трапилося?

² Ісус почав говорити про злого раба відразу після того, як описав «вірного і мудрого раба». Він сказав: «А як той злий раб скаже у серці своїм: «Забариться пан мій прийти», і зачне бити товаришів своїх, а їсти та пити з п’яницями, то пан того раба прийде дня, якого він не сподівається, і о годині, якої не знає. І він пополовині розітне його, і визначить долю йому з лицемірами,— буде плач там і скрегіт зубів!» (Матвія 24:48—51). Вислів «той злий раб» скеровує нашу увагу на попередні Ісусові слова, які стосувалися вірного й мудрого раба. Отже, «злим рабом» стали деякі колишні члени вірного рабаa. Як це сталося?

³ До 1914 року чимало членів класу вірного раба дуже сподівалися, що того року зустрінуться в небі з Нареченим, але їхні сподівання не сповнилися. Унаслідок цього, а також інших обставин багато хто з них був розчарований, а дехто озлобився. Деякі з таких осіб почали словесно «бити» колишніх своїх братів, а також зав’язали стосунки з «п’яницями» — релігійними групами загальновизнаного християнства (Ісаї 28:1—3; 32:6).

4. Як Ісус покарав «злого раба» і всіх, хто виявив такий самий дух?

⁴ Ці колишні християни виявилися «злим рабом», і Ісус ‘пополовині розітнув його’, тобто покарав з усією суворістю. Як саме? Він відкинув їх, і вони втратили небесну надію. Проте ці особи не були відразу знищені. Спершу вони повинні були пережити період плачу і скреготу зубів у «темряві зовнішній», поза межами християнського збору (Матвія 8:12). З того часу деякі інші помазані особи також виявляли поганий дух, показуючи, що належать до «злого раба». Дехто з «інших овець» пішов услід за ними шляхом невірності (Івана 10:16). Усі такі Христові вороги зрештою опиняються в тій же духовній «темряві зовнішній».

5. Як, на відміну від «злого раба», повівся вірний і мудрий раб?

⁵ Незважаючи на це, вірний і мудрий раб перейшов таке саме випробовування, як і «злий раб». Однак його члени не озлобились, а вдосконалилися, зробивши потрібні зміни (2 Коринтян 13:11). Їхня любов до Єгови й братів зміцнилась. Тому протягом цих бурхливих «останніх днів» вони є «стовпом і підвалиною правди» (1 Тимофія 3:15; 2 Тимофія 3:1).

Мудрі і нерозумні діви

6. а) Яким прикладом Ісус унаочнив мудрість класу його вірного раба? б) Яку звістку проголошували помазані християни напередодні 1914 року?

⁶ Описавши «того злого раба», Ісус розповів дві притчі, якими показав, чому декотрі помазані християни виявляться вірними й мудрими, а інші ніb. Стосовно мудрості він навів такий наочний приклад: «Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого. П’ять же з них нерозумні були, а п’ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями» (Матвія 25:1—4). Десять дів нагадують нам помазаних християн напередодні 1914 року. Вони вирахували, що молодий, тобто Ісус Христос, ось-ось з’явиться. Тому вони «пішли зустрічати» його, сміло проповідуючи про те, що «призначені часи народів» закінчаться 1914 року (Луки 21:24, НС).

7. Коли й чому помазані християни, так би мовити, «поснули»?

⁷ Вони мали рацію. У 1914 році справді закінчилися призначені часи народів і почало діяти Боже Царство, на чолі якого став Ісус Христос. Але це відбулося в невидимих небесах. На землі ж людство стало зносити передречене «горе» (Об’явлення 12:10, 12). Далі прийшов час випробовування. Не маючи чіткого розуміння, помазані християни вважали, що «забаривсь молодий». Вони були спантеличені, а також відчували до себе вороже ставлення світу. Отож вони здебільшого сповільнили своє служіння і фактично припинили організоване проповідування. Подібно до дів з Ісусової притчі, вони духовно «задрімали й поснули» так, як це зробили невірні християни після смерті Ісусових апостолів (Матвія 25:5; Об’явлення 11:7, 8; 12:17).

8. Що відбулося перед тим, як пролунав крик «Ось, молодий», і що мали в той час зробити помазані християни?

⁸ Але 1919 року відбулося щось несподіване. У Біблії ми читаємо: «Опівночі крик залунав: «Ось, молодий,— виходьте назустріч!» Схопились тоді всі ті діви, і каганці свої наготували» (Матвія 25:6, 7). Здавалося б, у найтемніший час пролунав заклик до дій! У 1918 році Ісус, «Ангол заповіту», прийшов у духовний храм Єгови, щоб перевірити й очистити Божий збір (Малахії 3:1). Тепер помазаним християнам треба було вийти і зустріти його в земних дворах того храму. Для них настав час ‘світитися’ (Ісаї 60:1; Филип’ян 2:14, 15).

9, 10. Чому можна сказати, що 1919 року одні християни були «мудрі», а інші «нерозумні»?

⁹ Але зачекайте! Як видно з притчі, в деяких дів виникає трудність. Ісус продовжив: «Нерозумні ж сказали до мудрих: «Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть» (Матвія 25:8). Без оливи каганці не світять. Отже, олива для каганців нагадує нам про Боже Слово правди і про його святий дух, який дає правдивим Божим поклонникам можливість бути носіями світла (Псалом 119:130; Даниїла 5:14). Напередодні 1919 року мудрі помазані християни попри тимчасово ослаблений стан старанно намагалися зрозуміти, якою є Божа воля стосовно них. Тому, коли пролунав заклик нести світло, вони були готові до цього (2 Тимофія 4:2; Євреїв 10:24, 25).

¹⁰ Проте деякі помазанці, хоча й дуже бажали бути з Молодим, виявилися неготовими жертвувати чимось або напружувати свої сили. Тож, коли настав час для активного проповідування доброї новини, вони не були готові до цього (Матвія 24:14). Вони навіть намагалися сповільнити діяльність своїх ревних товаришів, так би мовити, просячи їх поділитися з ними своєю оливою. Як зреагували на це мудрі діви з Ісусової притчі? Вони сказали: «Щоб, бува, нам і вам не забракло,— краще вдайтеся до продавців, і купіть собі» (Матвія 25:9). Подібно й вірні помазані християни в 1919 році відмовилися від будь-яких дій, що могли б ослабити їхню власну здатність нести світло. Таким чином вони витримали перевірку.

11. Що сталося з нерозумними дівами?

¹¹ Ісус підсумовує: «І як вони [нерозумні діви] купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним,— і замкнені двері були. А потім прийшла й решта дів і казала: «Пане, пане,— відчини нам!» Він же у відповідь їм проказав: «Поправді кажу вам,— не знаю я вас!» (Матвія 25:10—12). Так, дехто не підготувався до приходу Молодого. Отже, такі особи не витримали перевірки і втратили нагоду бути на небесному весіллі. Яка ж велика трагедія!

Притча про таланти

12. а) Який наочний приклад навів Ісус стосовно вірності? б) Хто був тим чоловіком, котрий «відійшов»?

¹² Давши наочний приклад мудрості, Ісус також проілюстрував і вірність. Він сказав: «Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п’ять талантів, а другому два, а тому один,— кожному за спроможністю його. І відійшов» (Матвія 25:14, 15). Чоловік у притчі — це сам Ісус. Він «відійшов», коли 33 року н. е. вознісся в небо. Але перед своїм вознесінням Ісус доручив «добро своє», тобто маєток, вірним учням. Як це відбувалося?

13. Як Ісус приготував велике поле для діяльності і доручив своїм «рабам» виконувати діло?

¹³ Виконуючи своє земне служіння, Ісус почав готувати велике поле для діяльності, проповідуючи добру новину про Царство по цілій ізраїльській землі (Матвія 9:35—38). Перед тим як Ісус «відійшов», він довірив це поле своїм вірним учням, сказавши їм: «Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Матвія 28:18—20). Таким чином Ісус дав своїм «рабам» доручення «кожному за спроможністю його» виконувати діло, аж поки він не повернеться.

14. Чому не очікувалося, що всі братимуть однакову участь у дорученому ділі?

¹⁴ Вислів «кожному за спроможністю його» показує, що не всі християни першого сторіччя мали однакові обставини й можливості. Дехто, як-от Павло і Тимофій, міг брати найповнішу участь у праці проповідування і навчання. Обставини інших, можливо, дуже обмежували їхню свободу дій. Наприклад, декотрі християни були рабами, іншим же заважало погане здоров’я, похилий вік або сімейні обов’язки. Звичайно, певні призначення у зборі могли мати не всі учні. Помазані жінки і деякі помазані чоловіки не навчали у зборі (1 Коринтян 14:34; 1 Тимофія 3:1; Якова 3:1). Проте хоч би якою була їхня ситуація, усі помазані Христові учні — як чоловіки, так і жінки — отримали доручення виконувати діло, використовуючи свої можливості й обставини для християнського служіння. Сьогоднішні Христові учні роблять те саме.

Перевірка починається!

15, 16. а) Коли настав час «обрахунку»? б) Які нові можливості отримали вірні Божі служителі, щоб ‘використовувати їх на діло’?

¹⁵ Притча продовжується так: «По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку» (Матвія 25:19). У 1914 році (звичайно, з 33 року н. е. тоді пройшло вже чимало часу) почалася присутність Ісуса Христа в ролі Царя. Через три з половиною роки, в 1918-му році, він прийшов у Божий духовний храм і сповнив Петрові слова: «Час уже суд розпочати від Божого дому» (1 Петра 4:17; Малахії 3:1). Настав час «обрахунку».

¹⁶ Що робили раби, Ісусові помазані брати, з Царевими «талантами»? Починаючи з 33 року н. е., в тому числі й напередодні 1914 року, чимало з них ревно працювали в Ісусовому «ділі» (Матвія 25:16, Дерк.). Навіть під час першої світової війни вони виявляли сильне бажання служити своєму Пану. Тож було доречно дати цим вірним служителям нові можливості, щоб вони могли ‘використовувати їх на діло’. Прийшов час кінця цієї системи речей. Добру новину необхідно було проповідувати по цілому світі. Настала година пожати «жниво землі» (Об’явлення 14:6, 7, 14—16). Потрібно було відшукати останніх членів класу пшениці, а також зібрати «натовп великий» інших овець (Об’явлення 7:9; Матвія 13:24—30).

17. Як вірні помазані християни увійшли «до радощів пана свого»?

¹⁷ Жнива — радісний час (Псалом 126:6). Тому слушно, що, коли 1919 року Ісус довірив своїм вірним помазаним братам додаткові обов’язки, він сказав: «Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе,— увійди до радощів пана свого!» (Матвія 25:21, 23, курсив наш). Ми просто не можемо собі уявити радість, яку відчував Пан, коли став Царем Божого Царства (Псалом 45:2, 3, 7, 8). Члени класу вірного раба радіють разом з ним, служачи представниками Царя і збільшуючи його земний маєток (2 Коринтян 5:20). Їхні почуття добре передаються пророчими словами з Ісаї 61:10: «Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння».

18. Чому дехто не витримав перевірки і яким був результат?

¹⁸ На жаль, дехто не витримав перевірки. У Біблії ми читаємо: «Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина,— ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся,— пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє» (Матвія 25:24, 25). Подібно й деякі помазані християни не використали даний їм талант «на діло». Вони не ділилися радісно своєю надією з іншими до 1914 року і не мали бажання починати робити це в 1919 році. Як Ісус зреагував на їхню зухвалість? Він позбавив їх усіх привілеїв. Вони були вкинуті до «зовнішньої темряви», де «плач... і скрегіт зубів» (Матвія 25:28, 30).

Перевірка триває

19. Як перевірка триває і що постановили робити всі помазані християни?

¹⁹ Безперечно, більшість осіб, які мали стати помазаними рабами Христа в час кінця, ще не служили Єгові, коли 1918 року Ісус розпочав свою перевірку. Чи вони залишилися невипробуваними? Зовсім ні. Коли в 1918—1919 роках вірний і мудрий раб був випробуваний як клас, перевірка тільки починалася. Окремі помазані християни проходять перевірку доти, доки не стають остаточно попечатаними (Об’явлення 7:1—3). Усвідомлюючи це, Христові помазані брати постановили й далі вірно виконувати доручене їм «діло». Вони сповнені рішучості бути мудрими, зберігаючи великий запас оливи, щоб їхнє світло яскраво сяяло. Вони знають, що кожного, хто залишиться вірним до кінця свого земного шляху, Ісус прийме в небесну «оселю» (Матвія 24:13; Івана 14:2—4; 1 Коринтян 15:50, 51).

20. а) Що з рішучістю роблять сьогодні інші вівці? б) Що усвідомлюють помазані християни?

²⁰ Великий натовп інших овець наслідує своїх помазаних братів. Його члени розуміють, що на них лежить велика відповідальність, оскільки вони мають знання про Божий намір (Єзекіїля 3:17—21). Тому за допомогою Слова Єгови та святого духу вони теж зберігають великий запас оливи, займаючись особистим вивченням і відвідуючи християнські зібрання. Вони дозволяють своєму світлу сяяти, коли беруть участь у праці проповідування і навчання, виконуючи «діло» разом зі своїми помазаними братами. Однак помазані християни добре усвідомлюють, що таланти були довірені в їхні руки. Вони мають дати звіт за управління Господнім маєтком на землі. Хоча їх і небагато, але вони не можуть перекласти свої обов’язки на членів великого натовпу. Пам’ятаючи про це, «вірний і мудрий раб» продовжує брати провід у «ділі» Царя. При цьому він вдячний за підтримку відданих членів великого натовпу, котрі усвідомлюють, яку відповідальність мають їхні помазані брати, і вважають за честь працювати під їхнім наглядом.

21. Яке напучування стосується всіх християн до 1919 року, а також до наших днів?

²¹ Отже, хоча ці дві притчі проливають світло на події близько 1919 року, принципи, закладені в них, можна застосувати й до всіх правдивих християн цих останніх днів. Тому, хоча напучування, яке Ісус дав у кінці притчі про десятьох дів, стосується насамперед помазаних християн до 1919 року, його в певному розумінні можна застосувати до кожного християнина. Тож візьмімо до серця Ісусові слова: «Пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години» (Матвія 25:13).

[Примітки]