У січні 2006 року брати доклали зусиль, щоб знайти відповідне місце, де могли б зібратися тисячі людей на конгресі в столиці Грузії, Тбілісі. Певні пункти програми конгресу мали транслюватися в інших містах по телефону.

За останні кілька років у Грузії поступово утверджувалася свобода віросповідання. Тому, незважаючи на повсюдне переслідування в минулому, Свідки діяли рішуче і наполегливо. Вони були переконані, що конгрес має пройти в столиці. Грузини за природою дуже сердечні й гостинні люди. А втім, деякі службовці мають сильне релігійне упередження. Чи зможуть вони побороти свої почуття і чи дозволять Свідкам орендувати приміщення?

Брати з комітету проведення конгресу оглянули різні стадіони і великі спортивні зали. Директори обіцяли надати в оренду свої приміщення, але відмовляли, коли йшлося про конкретну дату. Тому брати були здивовані, що адміністрація філармонії в Тбілісі погодилась надати Свідкам Єгови своє приміщення. Концертний зал філармонії розташований у центрі столиці, де проходить багато найвизначніших подій.

Підбадьорені досягнутими результатами, брати з комітету конгресу взялися за організацію цього заходу в Тбілісі та в інших містах країни, як-от Цнорі, Кутаїсі, Зугдіді, Каспі та Ґорі. Для того щоб одночасно транслювати програму конгресу в усіх цих містах, було зроблено чимало роботи. Усе вже підготували для проведення конгресу, аж раптом за тиждень до початку адміністрація концертного залу філармонії в Тбілісі без жодних пояснень скасувала угоду.

Перше «чудо»

Що могли зробити брати за такий короткий термін? Єдиний вихід вони вбачали в тому, щоб звернутися за допомогою до фермерів у Марнеулі, що за 40 кілометрів від Тбілісі. Тут на земельній ділянці однієї сім’ї Свідків Єгови проводилось багато конгресів. Колись ця ділянка була великим городом. Протягом останніх десяти років збори з Тбілісі проводили конгреси лише на цьому місці. Але саме в Марнеулі Свідки Єгови зазнали нападу розлюченої юрби.

Окрім того, що була загроза насильства, перед комітетом проведення конгресу постало нелегке завдання — як помістити 5000 людей на ділянці, що зазвичай вміщала приблизно 2500 осіб. Як можна було вирішити цю трудність за такий короткий період? Здалося чудом, коли прийшли власники двох сусідніх ділянок і запропонували винайняти їхні городи.

Перетворити ділянки землі на місце, придатне для проведення конгресу, було не зовсім легко. Ситуацію дуже ускладнила погода — цілий тиждень перед конгресом падав дощ. На сусідніх городах росла картопля, і її треба було викопати. Спочатку добровольці зібралися під проливним дощем копати картоплю. Потім перенесли огорожу і спорудили накриття, яке б захищало слухачів від сонця й дощу. Довелося змайструвати більше дерев’яних лавок і встановити додаткове звукопідсилювальне обладнання. Робота не припинялася ні вдень ні вночі, брати пиляли, свердлили і забивали цвяхи. Деякі добровольці навіть відмовлялися від сну.

Усіх цікавило: «А якщо дощ падатиме і під час конгресу, чи не засмокче болото присутніх?» Для того щоб накрити мокру землю, купили солому. Нарешті вийшло сонце! Всі три дні конгресу тепле лагідне сонце гріло землю.

Коли прибули делегати, перед їхніми очима постав гарний краєвид. Спокійна сільська місцевість була схожа на новий світ. Зручно вмостившись, делегати конгресу сиділи серед фігових та інших фруктових дерев, а навколо розкинулися поля кукурудзи й помідорів. Задній план сцени прикрашала виноградна лоза. Іноді під час програми присутні чули спів півнів чи кудкудакання курей, коли селяни збирали знесені яйця. Чулися й інші притаманні сільській місцевості звуки. Але для слухачів усе це було, наче акомпанемент, який аж ніяк не відволікав їх. Делегати уважно слухали чудову біблійну програму.