Неперевершене вміння спілкуватися

Інші частини мозку також сприяють нашій унікальності. Позаду префронтальної ділянки кори простягається смужкою впоперек голови рухова зона кори головного мозку. Вона містить мільярди нейронів, пов’язаних з нашими м’язами. І їй ми теж завдячуємо тим, що так сильно відрізняємося від мавп та інших тварин. Головна ділянка рухової зони кори наділяє нас «1) винятковою здатністю виконувати надзвичайно майстерну роботу, користуючись руками й пальцями, у тому числі великими, і 2) спроможністю говорити, використовуючи рот, губи, язик та м’язи обличчя» (А. Гайтон, «Підручник з медичної фізіології», англ.).

Розгляньте коротко, як впливає рухова зона кори на вашу здатність розмовляти. Більша частина цієї зони займається органами мовлення. Це допомагає пояснити, чому людина володіє безприкладним вмінням спілкуватися. Хоч наші руки теж працюють під час спілкування (ними ми пишемо, жестикулюємо або розмовляємо мовою жестів), але першу скрипку зазвичай грають уста. Людська мова — від першого слова дитяти до розмови старшої людини — це, безперечно, диво з див. Коло 100 м’язів язика, губ, щелеп, горла й грудної клітки створюють разом незліченну кількість звуків. Задумайтесь над такою цікавою річчю: одна клітина мозку чудово справляється з управлінням 2000 волокон литкового м’яза атлета, але ті мозкові клітини, які керують голосовим апаратом, зосереджуються лише на 2—3 м’язових волокнах. Чи ж це не натякає на те, що наш мозок спеціально споряджений для спілкування?

Кожна коротенька фраза, яку ви вимовляєте, вимагає м’язових скорочень за особливим зразком. Значення виразу може змінюватися залежно від того, з якою інтенсивністю й протягом скількох часток секунди скорочуються різні м’язи. «У стані спокою,— пояснює фахівець у галузі мовлення д-р Вільям Г. Перкінс,— ми вимовляємо близько 14 звуків за секунду. Це вдвічі швидше, ніж можливо контролювати свій язик, губи, щелепу або інші частини мовного апарату, якщо рухатимемо ними окремо. Однак під час мови м’язи цих частин тіла працюють як пальці вправної друкарки або майстерного піаніста. Виняткова узгодженість їхніх рухів нагадує чудову гармонійну симфонію».

Інформація, необхідна для того, щоб лише запитати: «Як справи?» — зберігається у певній ділянці лобової частки вашого мозку, яка називається центром Брока. Дехто вважає, що ця ділянка і є мовним центром. Нобелівський лауреат сер Джон Екклс написав: «Жодного центру, який би відповідав... мовному центру Брока, не було виявлено в мавп». Навіть якщо подібні центри знайдуться у тварин, факт залишається фактом: ученим не вдається добитися від мавп чогось більшого, ніж кілька елементарних звуків мови. Але ви можете говорити складною мовою. Для цього ви просто складаєте разом слова, згідно з граматикою вашої мови. Центр Брока допомагає робити це як усно, так і на письмі.

Звичайно, вам не оволодіти чудом мовлення, якщо ви не знаєте принаймні однієї мови й не розумієте значення слів. Це вимагає залучення до роботи іншої особливої ділянки вашого мозку, відомої як центр Верніке. Тут мільярди нейронів розрізняють значення усного чи написаного слова. Центр Верніке допомагає вам розібратися у різних твердженнях і зрозуміти прочитане чи почуте; тож ви можете дізнатися про щось та розумно відреагувати.

У вас є навіть більше помічників, яким ви завдячуєте своєю плавністю мови. Для прикладу: усне «Привіт!» може передати безліч значень. Тон голосу часто виявляє, чи ви щасливі, збуджені, знуджені, поспішаєте, роздратовані, сумні або перелякані, а також може навіть засвідчити ступінь цих емоційних станів. Інший центр мозку постачає інформацію про емоційне забарвлення мови. Отже, коли ви спілкуєтесь, для вас працюють різні частини мозку.

Шимпанзе, яких навчили елементарної мови жестів, починають «говорити» тільки тоді, коли хочуть поїсти чи задовільнити інші прості бажання. Д-р Дейвід Премак, який пробував навчити шимпанзе простого несловесного спілкування, дійшов такого висновку: «Людська мова — це джерело сорому для еволюційної теорії, бо потенціал її [мови] набагато більший, ніж можна пояснити».

Можливо, ми цікавимось: «Чому люди володіють цим дивовижним вмінням передавати думки й почуття, запитувати й відповідати?» «Енциклопедія мови й мовознавства» (англ.) каже, що «[людська] мова є особливою», й визнає: «Пошук її попередників у тваринному спілкуванні не дуже допомагає подолати колосальну прірву, яка існує між мовою людей і тварин». Професор Людвіґ Келер підсумував різницю так: «Людська мова — це таємниця, божественний дар і диво».

А яка безодня лежить між жестами мавп і надзвичайними мовними здібностями дітей! Сер Джон Екклс звертав увагу на те, що відомо більшості з нас,— на здатність «дітей, навіть 3-річних, у пошуках розуміння свого світу засипати старших питаннями». Він додав: «На відміну від них, мавпи ні про що не запитують». Так, тільки люди формулюють питання, у тому числі питання про сенс життя.

Мова й розум

Чому людський розум набагато перевершує розум таких тварин, як мавпи? Основна причина полягає в тому, що ми користуємося словотвором і синтаксисом — складаємо звуки в слова, а слова в речення. Нейрофізіолог-теоретик д-р Вільям Г. Кальвін пояснює:

«Дикі шимпанзе використовують коло трьох десятків звуків, щоб передати приблизно три десятки значень. Вони можуть повторити звук, щоб підсилити значення, але ніколи не з’єднують разом трьох звуків, аби додати нове слово до свого словника.

Ми, люди, також послуговуємося приблизно трьома десятками звуків, які називаються фонемами. Однак лише їхнє поєднання має для нас значення: ми з’єднуємо докупи беззмістовні звуки, щоб створити змістовні слова». Як зауважив д-р Кальвін, «ще ніхто не пояснив» стрибка від характерного для тварин «один звук — одне значення» до виключно людської здатності створювати слова.