Не для продажу. Видається в рамках всесвітньої програми з поширення біблійних знань, яка підтримується добровільними пожертвами.

Щоб зробити пожертву, відвідайте сайт www.pr418.com.

Якщо не зазначено інакше, при цитуванні Єврейських Писань використовується переклад І. Огієнка (видання 2002 року, нумерація Псалмів за виданням 1990 року), а Грецьких Писань — «Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу». НС означає «Біблія. Переклад нового світу» (з примітками, англ.).

Видано в квітні 2023 року

Ukrainian (lc-K)

© 2010

WATCH TOWER BIBLE AND TRACT SOCIETY OF PENNSYLVANIA

Багато віруючих вважає, що земля і все на ній були створені кілька тисячоліть тому всього за шість буквальних днів, кожен з яких складався з 24-х годин. У свою чергу атеїсти стверджують, що Бога не існує, що Біблія — це збірка міфів і що життя з’явилось у результаті низки випадкових, ніким не керованих подій.

Чимало людей вірить одночасно і в Творця, і в теорію еволюції. Можливо, ви, шановний читачу, також дотримуєтесь подібного переконання. Ви вірите в Бога, поважаєте Біблію, та разом з тим довіряєте високоосвіченим і впливовим науковцям, котрі впевнені, що життя виникло само по собі. І якщо у вас є діти, то вони можуть запитати вас: «Була еволюція чи творення?» Що ви їм відповісте?

З якою метою написана ця брошура?

Брошура написана не для того, щоб висміювати погляди релігійних людей чи тих, хто не вірить у Бога. Видавці лише бажають, аби читач іще раз переглянув деякі підстави для своїх поглядів. У брошурі висвітлено маловідомі подробиці біблійної розповіді про творення і пояснено, чому важливо знати правду про те, як на землі з’явилося життя.

Чи ви будете дотримуватися поглядів тих, хто не вірить в існування розумного Творця і не довіряє Біблії? А може, все-таки захочете переконатися, чого справді навчає Біблія? Кому довіряти, кому вірити: тим, хто писав Біблію, чи вченим-еволюціоністам? (Євреїв 11:1). Запрошуємо вас розглянути викладені в цій брошурі факти.

Життя на Землі ніколи не з’явилося б, якби не ціла низка сприятливих і на перший погляд випадкових збігів обставин. Про деякі з них наука довідалась тільки у XX сторіччі. Розгляньмо лише три необхідні для життя умови:

• Місце розташування Землі в нашій Галактиці та в Сонячній системі, розміри і форма земної орбіти, нахил осі, швидкість обертання, а також розміри Місяця.

• Магнітне поле й атмосфера, що виконують роль подвійного захисного щита.

• Природні кругообіги, які очищають та відновлюють атмосферу і водні запаси нашої планети.

Читаючи далі, запитайте себе: «Чи ці умови з’явились випадково, чи в результаті задуму?»

Ідеальне місце для життя

Коли ми пишемо свою адресу, то вказуємо країну, місто і вулицю. А яка «адреса» планети Земля? Уявімо, що наша «країна» — це галактика Чумацький Шлях, «місто» — Сонячна система, а «вулиця» — земна орбіта. Відкриття астрономів та фізиків виявили незрівнянні переваги того, що ми живемо саме за цією «адресою».

Наше «місто», тобто Сонячна система, розташоване в найбільш придатній для життя частині Галактики. Чому? Тому що воно не заблизько і не задалеко від центру Галактики. Цю частину Галактики вчені називають «поясом життя», адже тут міститься саме така концентрація хімічних елементів, яка потрібна для життя. Далі від центру нашої Галактики цих елементів значно менше, а ближче до центру існує чимало небезпек, скажімо потужніше смертоносне випромінювання. В одному науковому часописі сказано, що «ми живемо в найліпшому місці»¹.

Найліпша «вулиця». Земну орбіту можна сміливо назвати найліпшою «вулицею» нашого «міста». Земля кружляє по орбіті, віддаленій від Сонця майже на 150 мільйонів кілометрів. Ця орбіта перебуває в так званому поясі життя Сонячної системи, де існує ідеальна температура для життя, адже тут не надто холодно і не надто жарко. Крім того, Земля рухається майже по колу, завдяки чому ми цілий рік перебуваємо на приблизно однаковій відстані від Сонця.

А Сонце виконує роль надійної електростанції. Воно не завелике та не замале і без перебоїв постачає необхідну кількість енергії. Недарма його названо «особливою зіркою»².

Чудовий сусід. Важко уявити ліпшого для нас сусіда у Сонячній системі, ніж Місяць. Його діаметр лише трохи більший за чверть діаметра Землі. На відміну від супутників інших планет, Місяць у порівнянні з Землею досить великий. І це не випадково.

По-перше, Місяць спричиняє в океані припливи й відпливи, які відіграють важливу роль в екологічній рівновазі нашої планети. Також від Місяця значною мірою залежить стабільність нахилу земної осі. Без нього обертання Землі нагадувало б обертання дзиґи, яка розхитується з боку в бік, а з часом навіть «лягає» і крутиться на одному боці. Це призвело б до катастрофічних змін клімату, різких перепадів рівня океанів та морів і багатьох інших небажаних змін.

Нахил осі та швидкість обертання. Нахил земної осі становить приблизно 23,4 градуса. Завдяки цьому на планеті змінюються пори року, є помірні температури та різні кліматичні зони. В одній науковій книжці сказано: «Нахил земної осі саме такий, який потрібен для життя»³.

Від швидкості обертання Землі довкола своєї осі залежить довжина дня і ночі. Якби ця швидкість була значно меншою, то обернений до Сонця бік Землі катастрофічно перегрівався б, а протилежний — замерзав би. А якби швидкість була більшою і день тривав лише кілька годин, то на Землі постійно дули б сильні вітри та існували б інші небезпечні природні явища.

Захисні щити Землі

Через згубні випромінювання і метеороїди космічний простір небезпечний для життя. Все ж наша голуба планета проходить крізь цей «галактичний обстріл» без особливих ушкоджень. Чому? Тому що Земля має подвійний і дуже надійний захист — сильне магнітне поле й особливу атмосферу.

Магнітне поле. Ядро земної кулі складається з розплавленого заліза. Завдяки цьому, а також обертанню довкола своєї осі, Земля має велетенське і могутнє магнітне поле, яке простягається далеко за її межі. Це поле, немов щит, захищає нас від шкідливого космічного випромінювання та інших небезпек з боку Сонця. Серед таких небезпек є сонячний вітер (безперервний потік заряджених частинок), сонячні спалахи (за кілька хвилин вони вивільняють енергію, рівносильну вибухам мільярдів водневих бомб), а також корональні викиди, під час яких з сонячної корони в космос викидаються мільярди тонн матерії. Ці викиди та сонячні спалахи спричиняють полярні сяйва — різнобарвні світіння верхніх шарів атмосфери в районі магнітних полюсів Землі. Полярні сяйва є видимим свідченням того, як діє наш захисний магнітний щит.

Атмосфера. Вона є для Землі свого роду ковдрою. Складається атмосфера зі суміші газів, котрі не лише дають нам змогу дихати, але й служать додатковим захистом. В одному з верхніх шарів атмосфери, який називають стратосферою, міститься різновид кисню — газ озон. Озон поглинає до 99 відсотків ультрафіолетового проміння, яке надходить з космосу. Так озоновий шар захищає від смертоносних променів живі організми, в тому числі людей і планктон, який виробляє потрібний для дихання кисень. Цікаво, що кількість озону в стратосфері залежить від інтенсивності ультрафіолетового випромінювання. Отже, озоновий шар — це надійний та динамічний захисний щит нашої планети.

Атмосфера захищає нас також від мільйонів метеороїдів, які щоденно бомбардують нашу планету. На щастя, більшість цих непроханих гостей, розмірами від крихітних піщинок до валунів, згорає в атмосфері, залишаючи на небі вогненні сліди, які ми називаємо метеорами. Проте захисні щити Землі не затримують променів, які необхідні для життя, скажімо теплових променів і видимого світла. Атмосфера навіть допомагає поширювати тепло по всій планеті. А вночі вона виконує роль ковдри, сповільнюючи повернення тепла назад у відкритий космос.

Земна атмосфера і магнітне поле — це справжні дива творива, що донині приховують багато таємниць. Дивовижними також є кругообіги в природі, завдяки яким на землі можливе життя.

Кругообіги

Якби в місто не надходило чисте повітря і вода, а каналізаційна система вийшла з ладу, то швидко спалахнули б смертоносні епідемії. Земля не отримує з космічного простору свіже повітря та воду і не викидає туди свої відходи. Тож як вона залишається здоровою і придатною для життя? У цьому допомагають різні кругообіги, а саме: води, вуглецю, кисню й азоту. Вони схематично показані нижче.

Кругообіг води. Без води неможливе життя. Без неї ми змогли б прожити лише кілька днів. Завдяки кругообігу води у різні частини нашої планети постійно надходить свіжа й чиста вода. Кругообіг проходить у три етапи. 1. Під дією сонячної енергії вода випаровується в атмосферу. 2. Ця очищена вода конденсується, утворюючи хмари. 3. З хмар випадає дощ, град або сніг, і так цикл замикається. Скільки води щороку проходить такий цикл? Стільки, що нею можна покрити всю планету шаром завтовшки понад 80 сантиметрів⁴.

Кругообіг вуглецю і кисню. Щоб жити, ми мусимо дихати, тобто організм має засвоювати кисень і видаляти назовні вуглекислий газ. На землі живуть мільярди людей і тварин. Усі вони дихають. Чому ж у нашій атмосфері ніколи не бракує кисню і не стає забагато вуглекислого газу? Тому що існує кругообіг вуглецю та кисню. 1. Під час дивовижного процесу, званого фотосинтезом, рослини поглинають вуглекислий газ, який ми видихаємо. Під дією енергії сонячного світла рослини виробляють вуглеводи і кисень. 2. Коли ми робимо вдих, то цим завершуємо кругообіг. Усі ці процеси, пов’язані з ростом рослин і відновленням запасів повітря, відбуваються ефективно, тихо і без шкідливих викидів.

Кругообіг азоту. Життя на землі також залежить від таких органічних молекул, як білки. А. Щоб утворилась молекула білку, потрібний азот. Наша атмосфера на 78 відсотків складається з цього газу. Під дією блискавок і бактерій атмосферний азот перетворюється на сполуки, які можуть засвоюватись рослинами. Б. Рослини використовують ці сполуки, щоб утворити органічні молекули. Тварини, поїдаючи рослини, також отримують азот. В. Коли рослина чи тварина помирає, бактерії розкладають азотні сполуки. У ґрунт і атмосферу знову вивільняється азот, і цим завершується кругообіг.

Безвідходна переробка

Наша цивілізація щороку продукує мільйони тонн непридатних для повторної переробки токсичних відходів. А от земля переробляє всі свої відходи. Вона володіє особливими методами хімічної рециркуляції.

Як з’явились такі складні системи рециркуляції? Ось що про це каже М. Корі, автор релігієзнавчих і наукових праць: «Якби земна екосистема виникла в результаті низки випадкових збігів обставин, то не змогла б досягти такого рівня гармонії»⁵. Чи ви погоджуєтеся з цими словами?

Вивчаючи рослинний і тваринний світ, науковці дізналися чимало корисного (Йова 12:7, 8). Це привело до виникнення науки біоніки, яку ще називають біоміметикою. Вчені, котрі працюють у цій галузі, намагаються, наслідуючи природу, створювати нові й покращувати вже існуючі матеріали та механізми. Розгляньте наведені нижче приклади і поміркуйте над таким запитанням: «Хто насправді заслуговує шани за всі дива, які ми бачимо довкола себе?»

Незвичайні плавники кита

Авіаконструктори можуть багато чого навчитися від горбатого кита. Дорослий кит важить приблизно 30 тонн, тобто як сучасний ваговоз із вантажем. Кит має кремезне тіло і величезні, схожі на крила плавники. Проте цей 12-метровий велетень надзвичайно спритно рухається у воді.

Але як таке масивне створіння може бути настільки моторним? Як з’ясувалося, це йому вдається завдяки особливій формі плавників. У горбатого кита, на відміну від крил літака, передній край бічних плавників не гладкий, а зазублений, оскільки вкритий низкою горбочків, що називаються туберкулами.

Під час швидкого плавання завдяки туберкулам зростає підйомна сила і зменшується опір води. Згідно з поясненням у журналі «Природознавство», навіть тоді, коли кит стрімко піднімається вгору, туберкули допомагають розсікати воду і створюють над плавниками впорядковані вихрові потоки¹⁰.

Чи бачать науковці якесь практичне застосування цього відкриття? Конструкція крил літака, що розроблена на основі будови плавників горбатого кита, дасть можливість зменшити кількість закрилок та інших механічних пристроїв для регулювання напрямку повітряного потоку. Крім того, літаки з такою конструкцією крил стануть безпечнішими і їх буде легше обслуговувати. Фахівець з біомеханіки Джон Лонг впевнений, що незабаром «усі авіалайнери матимуть крила з такими ж туберкулами, як у горбатого кита»¹¹.

Дивовижне крило мартина

Крила всіх літаків сконструйовані на зразок пташиних крил. А втім, інженери можуть запозичити в природи ще багато нового. «Дослідники Флоридського університету,— повідомляється в журналі «Нью саєнтист»,— збудували 60-сантиметрову модель безпілотного літака з дистанційним управлінням, яка, подібно до мартина, ширяє, опускається і стрімко здіймається вгору»¹².

Мартинам удається виконувати надзвичайно складні маневри, оскільки вони вільно рухають крильми як у ліктьових, так і в плечових суглобах. Це взяли за основу при конструюванні вищезгаданого літального апарата. Він «оснащений невеликим двигуном, який з допомогою спеціальних металевих стержнів приводить у рух крила». Такий маленький літак може легко маневрувати між висотними будівлями. Особливо зацікавились цим винаходом представники військового відомства. Вони сподіваються, що незвичайний літальний апарат допомагатиме їм у пошуках хімічної і бактеріологічної зброї у великих містах.

Лапки мартина

Мартин не мерзне в лапки навіть тоді, коли стоїть на кризі. Але завдяки чому? Річ у тім, що цей птах, як і чимало інших мешканців холодних регіонів землі, має власний протитечійний теплообмінник.

Як діє протитечійний теплообмінник? Він складається з двох прилеглих одна до одної трубок. Однією трубкою тече розігріта рідина, а другою — холодна. Якщо рідини рухаються в одному напрямку, то від теплої до холодної трубки передається лише половина тепла. Але коли рідини рухаються в протилежних напрямках, то передається майже все тепло.

Коли мартин стоїть на крижині, теплообмінник у його лапках розігріває охолоджену кров, яка піднімається з лапок у тіло. Теплообмінник сприяє збереженню тепла в організмі та запобігає переохолодженню лапок. Артур Фраас, фахівець з механіки та аеронавтики, назвав лапки мартина «найефективнішим у світі рекуперативним теплообмінником»¹³. Інженери використовують принцип дії цього теплообмінника у своїх проектах.

Хто заслуговує визнання?

Нещодавно Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (США) почало розробку робота з кількома ногами, що пересувається, немов скорпіон. Інженери з Фінляндії створили трактор на шести ногах, котрий, мов велетенська комаха, долає будь-які перешкоди. Інші вчені придумали тканину з маленькими лусочками, котрі, подібно до лусочок шишки, закриваються й відкриваються. Така тканина «пристосовується» до температури тіла людини. А от гідродинамічні особливості риби-коробочки надихнули науковців на створення автомобіля, який з легкістю долає опір повітря. Також, дослідивши унікальні протиударні властивості мушлі морського вушка, винахідники планують розробити значно легший та надійніший бронежилет.

У природі існує стільки цікавих ідей, що вчені створили цілу базу даних, куди вже внесено тисячі прикладів, виявлених у біологічних системах. До цієї бази даних, як говориться в журналі «Економіст», вчені часто вдаються, аби «вирішувати найрізноманітніші інженерні питання». Ці приклади з природи називаються «біологічними патентами». Зазвичай власником патенту є особа чи компанія, котра має юридичне право на певний винахід. Зауважте, що про це було сказано у вищезгаданому журналі: «Вживши термін “біологічний патент”, біоміметики визнали, що саме природа є справжнім власником патенту на унікальні інженерні вирішення»¹⁴.

А як у природи з’явилися такі геніальні ідеї? Чимало науковців вважають, що вони виникали протягом мільйонів років еволюційним методом спроб і помилок. А втім, є й такі, що мають зовсім іншу думку. Мікробіолог Майкл Біхі висловився 2005 року в «Нью-Йорк таймс»: «Існування розумного задуму [в природі] можна довести з допомогою простого прикладу. Коли якесь створіння виглядає, поводиться і кахкає як качка, чи потрібно шукати ще якісь доводи на доказ того, що це качка?». Що він мав на увазі? «Задум і так очевидний у всьому, тож навіщо нехтувати цим простим фактом?»¹⁵.

Безумовно, інженер, який удосконалить конструкцію крил літака, заслуговуватиме визнання. Так само вартий визнання і винахідник незвичайної тканини чи диво-автомобіля. Але той, хто, ігноруючи винахідника, привласнює його ідеї, вважається злочинцем.

Тепер подумайте: відомі науковці запозичують у природи цікаві інженерні вирішення. І багато людей переконані, що такі геніальні ідеї належать сліпому випадку. Де логіка? Якщо копія вимагає розумного конструктора, що ж тоді казати про оригінал? А й справді, хто заслуговує більшої шани — досвідчений майстер чи учень, який лише копіює його винаходи?

Логічний висновок

Переглянувши численні докази існування розумного задуму в природі, чимало людей погоджується зі словами Павла, одного з письменників Біблії: «[Божі] невидимі риси — віковічну силу й божественність — чітко видно ще від створення світу» (Римлян 1:19, 20).

«Заперечувати еволюцію — це все одно, що сумніватися, чи сонце випромінює тепло»,— стверджує відомий еволюціоніст Річард Докінс¹⁶. Звісно, досліди та спостереження показують, що сонце справді гаряче. Але чи існують такі ж незаперечні докази на підтримку теорії еволюції?

Перш ніж відповісти на це запитання, розгляньмо деякі факти. Чимало вчених помітило, що з плином часу живі істоти зазнають незначних змін. Скажімо, селекціонери собак схрещують представників різних порід, внаслідок чого отримують потомство з коротшими ногами чи довшою шерстюa. Процес такої незначної перебудови отримав назву мікроеволюція.

Однак еволюціоністи навчають, що ці незначні зміни нагромадилися протягом сотень мільйонів років і призвели до макроеволюції — великих перетворень, як-от: з риб у земноводні та з мавп у людей.

Чарлз Дарвін твердив, що подібні дрібні зміни свідчать про значно масштабніший процес, якого ніхто ніколи не спостерігав¹⁷. Він вважав, що так звані найпростіші форми життя завдяки «мізерним змінам» повільно еволюціонували в мільйони різноманітних живих організмів¹⁸.

Для багатьох таке твердження цілком логічне. Адже якщо можливі дрібні зміни в межах якогось виду, то чому протягом довгого періоду не можуть відбутися значно більші зміни?b Насправді теорія еволюції побудована на трьох міфах.

Міф 1. Мутації забезпечують первинний матеріал для виникнення нових видів. Вчення про макроеволюцію ґрунтується на твердженні, що завдяки мутаціям — випадковим змінам у генетичному матеріалі рослин і тварин — виникають не лише нові види, але й цілком нові родини¹⁹.

Факти. Багато ознак рослин чи тварин визначаються генетичною інформацією — свого роду програмою, яка зберігається в зашифрованій формі у ядрі кожної клітиниc. Як виявили вчені, мутації призводять до зміни декількох ознак у наступних поколіннях рослин і тварин. Та чи можуть внаслідок мутацій виникнути нові види? Про що свідчать майже столітні дослідження генетиків?

Вчені вважали, що спонтанні мутації завдяки природному добору (тобто виживанню організмів, найбільш пристосованих до оточення) сприяють появі нових видів рослин. Наприкінці 1930-х років наукові кола з ентузіазмом сприйняли нову ідею: якщо людина стане вибирати зі спонтанних мутацій потрібний їй матеріал, то зможе досягнути небувалих у порівнянні з природним добором результатів. «Багато біологів, зокрема генетиків та селекціонерів, були в захваті від нової ідеї»,— зазначив Вольф Еккегарт Льонніґ, науковець Інституту селекції рослин імені Макса Планка (Німеччина)d. Цей генетик уже 30 років займається вивченням мутацій у рослин. На запитання, чому науковці тоді були в такому захваті, він відповідає: «Учені вважали, що настав час докорінної зміни традиційного методу селекції. Вони сподівалися, що, викликаючи певні мутації, їм вдасться вивести нові, значно ліпші види рослин і тварин»²⁰. Дехто навіть думав створити нові види живих організмів.

По цілому світі — у США, Азії та в Європі — почали активно фінансуватися різні дослідницькі проекти, метою яких було пришвидшення еволюційних процесів. Тож науковці більш ніж 40 років наполегливо працювали в цьому напрямі. Чого їм вдалося досягти? «Попри величезні фінансові затрати,— розповідає дослідник Пітер фон Зенгбуш,— намагання вивести нові, вкрай продуктивні особини шляхом радіоактивного опромінення [щоб викликати мутації] зазнали цілковитої невдачі»²¹. А ось що каже Льонніґ: «Вже на початку 1980-х років загальне піднесення серед науковців згасло. Скажімо, в західних країнах селекціонування за допомогою мутацій перестало існувати як окрема галузь науки. Майже всі отримані мутанти... помирали або були ще слабшими від представників диких видів»e.

Після 100 років вивчення процесу мутації та 70 років досліджень процесу селекції шляхом штучного мутагенезу вчені мають уже достатньо доказів, щоб сказати, чи здатні мутації призводити до появи нових видів. Розглянувши факти, Льонніґ дійшов висновку: «Мутація не може перетворювати один вид [рослини чи тварини] у цілком інший. Цей висновок узгоджується з результатами вивчення мутаційних процесів і з численними експериментами, проведеними у XX столітті, а також із законами ймовірності».

Отже, чи можуть мутації призвести до того, що один вид перетвориться на зовсім інший? Ні. Льонніґ на основі своїх досліджень робить висновок, що «кожен вид має свої генетичні особливості, які неможливо усунути чи змінити шляхом спонтанних мутацій»²².

Вищезгадані факти наштовхують на роздуми. Якщо видатні вчені з допомогою штучних мутацій не спроможні створити нові види, то хіба сліпий випадок міг би привести до ліпших результатів? Коли досліди доводять, що шляхом мутацій один вид не може перетворитися в інший, то як же тоді відбувалася макроеволюція?

Міф 2. Природний добір веде до створення нових видів. На думку Дарвіна, природний добір мав би сприяти виживанню тих організмів, які найкраще пристосовані до середовища, і вимиранню менш пристосованих. Сучасні еволюціоністи навчають, що в певний період види стали відокремлюватись один від одного і поширюватись по цілій планеті. Тоді в результаті природного добору виживали ті особини, які завдяки спадковим змінам змогли найліпше пристосуватися до нових умов. Зрештою ці відокремлені групи еволюціонували в зовсім нові види.

Факти. Як згадувалося раніше, вчені переконалися, що мутації не спроможні спричинити виникнення нових видів. Все ж еволюціоністи твердять, що корисні спадкові зміни, необхідні для появи нових видів, нагромаджуються завдяки природному доборові. Які докази вони висувають на підтримку цього твердження? У брошурі, виданій 1999 року Національною академією наук США, згадано про «13 видів в’юрків (нині відомі як дарвінові в’юрки), котрі Дарвін вивчав на Галапагоських островах»²³.

У 1970-х роках дослідницька група з Принстонського університету, яку очолювали Пітер і Розмарі Ґрант, почала вивчати ті 13 видів. Учені помітили, що після року засухи здебільшого вижили в’юрки, які мали дещо більший дзьоб. А оскільки основною відмінністю між видами в’юрків є форма і розмір дзьоба, спостереження дослідницької групи, на думку науковців, мало вкрай важливе значення. У вищезгаданій брошурі зазначається: «На думку Ґрантів, якби засуха траплялась на цих островах раз на 10 років, нові види в’юрків виникали б приблизно кожних 200 років»²⁴.

Щоправда, в тій брошурі замовчуються деякі важливі факти. Приміром, через кілька років після посухи в’юрків з меншими дзьобиками знову стало найбільше в популяції. Дослідники побачили, що зі змінами погодних умов один рік було більше в’юрків з довшими дзьобами, але пізніше знову стало більше в’юрків з коротшими дзьобами. Також, як помітили вчені, деякі «види» в’юрків схрещувались, і їхнє потомство було значно краще пристосоване до нових умов існування. Це підштовхнуло на думку, що в результаті таких схрещувань через якийсь час мало б відбутися злиття двох «видів»²⁵.

Отже, чи природний добір справді призводить до появи нових видів? Кілька десятиліть тому біолог-еволюціоніст Джордж Крістофер Вільямс почав ставити це під сумнів²⁶. А 1999 року еволюціоніст Джефрі Шварц писав, що під дією природного добору не виникає чогось зовсім нового. Просто завдяки йому види краще пристосовуються до змінених умов навколишнього середовища. Цей факт визнають також деякі українські науковці²⁷.

Насправді дарвінові в’юрки не стали чимось зовсім новим. Вони так і залишились в’юрками. А те, що в’юрки різних видів схрещуються між собою, ставить під сумнів методи класифікації, з допомогою яких декотрі еволюціоністи дають визначення видові. До того ж стає очевидним, що навіть відомі наукові академії не завжди об’єктивно висвітлюють факти.

Міф 3. Літопис викопних решток свідчить про макроеволюційні зміни. З вищезгаданої брошури Національної академії наук США можна зробити висновок, що викопні рештки документально засвідчують існування процесу макроеволюції. У ній сказано: «Було знайдено стільки перехідних форм,— між рибами і земноводними, між земноводними й рептиліями, між рептиліями і ссавцями, у тому числі між приматами,— що годі точно визначити, коли відбувався перехід з одного виду в інший»²⁸.

Факти. Така смілива заява викликає сумніви. Чому? За словами переконаного еволюціоніста Найлса Елдріджа, цей літопис показує те, що не відбувалося поступового нагромадження змін і що протягом багатьох віків «більшість видів майже, а то й взагалі не зазнавали еволюційних змін»f²⁹.

На сьогодні вчені знайшли й каталогізували понад 200 мільйонів великих і мільярди дрібних викопних решток. Чимало науковців на основі цього детального палеонтологічного літопису дійшли висновку, що основні групи тварин виникали раптово і протягом довгого періоду з ними не відбувалося суттєвих змін, або ж вони зникали так само несподівано, як і з’являлися.

Теорія еволюції — віра чи переконання?

Чому так багато еволюціоністів переконані, що макроеволюція є доведеним фактом? Відомий еволюціоніст Річард Левонтін відверто написав, що багато вчених охоче приймають різні теорії, бо є «цілковито віддані матеріалізму»g. Чимало науковців відкидають саму можливість існування розумного Конструктора, бо, як пише Левонтін, «для нас наука і Бог — несумісні»³⁰.

Стосовно цього в журналі «Саєнтифик америкен» цитувалися слова соціолога Родні Старка: «Майже 200 років насаджувалася думка про те, що справжній науковець не повинен забивати собі голову релігійними вченнями». Він додав, що в дослідницьких університетах «релігійні люди не мають права навіть згадувати про Бога»³¹.

Якщо ви погоджуєтеся зі вченням про макроеволюцію, то мусите вірити, що агностики й атеїсти не дозволяють своїм поглядам впливати на трактування наукових відкриттів. Вам слід вірити в те, що саме завдяки мутаціям і природному добору виникли всі форми життя, хоча століття наукових досліджень показали протилежне: внаслідок мутаційних процесів не виникають нові види. Ви таки мусите вірити, що всі живі істоти походять від одного предка, хоча палеонтологічний літопис засвідчує інше — основні види рослин і тварин виникли раптово та протягом мільярдів років не еволюціонували в інші види. З огляду на вищесказане, як ви думаєте: теорія еволюції ґрунтується на фактах чи на міфах? Теорія еволюції — це віра чи переконання?

Чимало людей вважає, що наука спростовує біблійну розповідь про появу життя. Але насправді розходження існують між наукою та переконаннями багатьох віруючих, зокрема християнських фундаменталістів. Вони помилково заявляють, що, згідно з Біблією, Усесвіт було створено за шість буквальних днів приблизно 10 000 років тому.

Однак Боже Слово не підтримує такого погляду. Інакше численні наукові відкриття, зроблені за минулі сто років, дискредитували б цю книгу в очах людей. Ретельне дослідження Біблії доводить, що між оповіддю з книги Буття і науковими фактами немає жодних розбіжностей. Саме тому Свідки Єгови не погоджуються з поглядами фундаменталістів та креаціоністів. Розгляньмо детальніше, що про створення говорить Біблія.

Коли був «початок»?

Перші слова книги Буття надзвичайно прості, але водночас дуже важливі: «На початку Бог створив Небо та землю» (Буття 1:1). Чимало біблеїстів погоджується, що це відбулося ще перед початком днів творення, згаданих у вірші 3. Отож, коли настав перший «день», цілий Усесвіт і наша планета Земля вже існували невизначений час.

Згідно з підрахунками геологів, Земля існує 4 мільярди років, а Всесвіт, як кажуть астрономи,— 15 мільярдів років. Чи ці дані, які в майбутньому можуть дещо уточнюватися, суперечать словам, записаним у Буття 1:1? Ні. Адже Біблія не подає точного віку неба й землі. Тут наука узгоджується з Біблією.

Скільки тривали дні творення?

Чи ті дні були буквальними? Дехто каже, що письменник книги Буття, Мойсей, говорячи про відзначення суботи, згадував про шість днів творення. Отже, на їхню думку, кожен такий день мав тривати 24 години (Вихід 20:11). Але чи цей погляд узгоджується з біблійною оповіддю?

Звичайно, що ні. Річ у тім, що єврейське слово, перекладене як «день», має різні значення. Воно може означати як дуже довгий період, так і буквальну добу з 24 годин. Наприклад, Мойсей говорив про всі шість днів творення як про один тривалий період — день (Буття 2:4, НС). До того ж у перший день «Бог назвав світло: “День”, а темряву назвав: “Ніч”» (Буття 1:5). Як бачимо, тут лише частина доби названа днем. Тому немає біблійних підстав стверджувати, що день творення складався з 24 годин.

Отже скільки часу тривали дні творення? Про це Біблія чітко не говорить, але з 1-го та 2-го розділів книги Буття видно, що ті дні тривали досить довго.

Шість періодів творення

А тепер звернімо увагу на два факти. По-перше, Мойсей писав книгу Буття давньоєврейською мовою, тому для євреїв було добре зрозуміло, що означає слово «день». По-друге, він розповів про творення з погляду земного спостерігача. Тепер поєднаймо цю інформацію з даними про те, що Всесвіт існував задовго до початку «днів» творення. Завдяки цьому ми зможемо спростувати багато суперечностей стосовно оповіді Мойсея. Як саме?

Ретельний розгляд книги Буття показує, що події, які почалися в один «день», продовжувалися і в подальші дні творення. Скажімо, сонце існувало ще до початку першого «дня», але його світло не досягало поверхні землі, можливо, через густі хмари (Йова 38:9). Протягом першого «дня» крізь них на землю почало пробиватися розсіяне світлоa.

Другого «дня» між хмарами й океаном почав утворюватися простір. А четвертого «дня» атмосфера вже настільки очистилась, що земний спостерігач міг би побачити в небесному просторі сонце і місяць (Буття 1:14—16). Цей процес очищення відбувався поступово.

Згідно з оповіддю книги Буття, на п’ятий «день», коли атмосфера й далі очищувалася, у небі почали літати різні створіння — птахи, комахи і тварини з перетинчастими крилами.

Отже, з початкових розділів книги Буття видно, що деякі важливі події кожного «дня», або періоду творення, відбувалися поступово і, можливо, продовжувалися навіть у наступні «дні»b.

За своїм родом

Чи поступова поява різних форм життя свідчить про те, що під час творення Бог використовував процес еволюції? Ні. Як повідомляє Біблія, всі основні «роди» рослин і тварин створив Бог (Буття 1:11, 12, 20—25). Чи було в них закладено здатність пристосовуватися до змін у навколишньому середовищі? Що визначає межі «роду»? Біблія нічого про це не говорить. Але в ній сказано, що різні живі істоти створені «за їх родом» (Буття 1:21). З цього випливає, що в межах «роду» можуть відбуватися лише деякі зміни. Як викопні рештки, так і сучасні дослідження підтверджують, що протягом історії відбулися лише незначні зміни в основних класах рослинного і тваринного світу.

На відміну від тверджень деяких фундаменталістів, книга Буття не вчить, що Всесвіт і все живе були створені зовсім недавно та за короткий час. Натомість біблійна оповідь про створення цілковито узгоджується з останніми науковими відкриттями.

Багато вчених через свої філософські погляди відкидає ідею створення всього живого Богом. А втім, у стародавній книзі Буття Мойсей написав, що Всесвіт мав початок і що життя виникало поступово та протягом довгого періоду. Звідки Мойсей ще 3500 років тому знав таку науково точну інформацію? Існує лише одне логічне пояснення. Тільки могутня Особа, яка своєю мудрістю створила небеса та землю, могла дати йому ці знання. Тому «натхнена Богом» біблійна оповідь про створення світу гідна нашого довір’яc (2 Тимофія 3:16).

Але ви, ймовірно, запитуєте: «Чи справді важливо вірити в біблійну оповідь про створення?» Розгляньте, чому це важливо.

Чи життя людини має зміст? Еволюціоніст Вільям Провайн писав: «Здобуті нами знання про еволюційний процес мають величезне значення, бо впливають на наше розуміння змісту життя». І який висновок робить цей учений? «Я не бачу жодного сенсу в існуванні космосу чи людини»³².

Якщо задуматись над цими словами, виходить, що ми живемо лише для того, аби зробити декілька добрих діл і, можливо, продовжити свій рід. Смерть назавжди кладе край нашому існуванню. А унікальний мозок, завдяки якому ми здатні розмірковувати над змістом буття,— це лише примха природи.

Окрім того, чимало прихильників еволюції вважають, що Бога взагалі немає або ж він не втручається у справи людства. У такому разі наше майбутнє залежить тільки від політиків, учених чи релігійних провідників. Воно виглядає похмурим, оскільки, судячи з минулого, хаос, корупція та різні конфлікти дошкулятимуть людському суспільству завжди. Якщо вірити в еволюцію, то нам не залишається нічого іншого, як жити за принципом: «Їжмо та пиймо, бо завтра і так помремо» (1 Коринфян 15:32).

Однак Біблія говорить про Бога: «В Тебе джерело життя» (Псалом 36:10). Для нас ці слова мають величезне значення.

Якщо Біблія говорить правду, то життя має глибокий зміст. І в цьому переконалися люди, які живуть згідно з волею Творця (Екклезіяста 12:13). До того ж Бог обіцяє створити новий світ, де вже не буде хаосу, конфліктів та корупції і навіть смерть відійде в минуле (Псалом 37:10, 11; Ісаї 25:6—8).

Мільйони людей по всій землі вірять, що знання про Бога і слухняність йому роблять життя справді змістовним (Івана 17:3). Така віра базується не на мріях, а на твердих переконаннях. Безсумнівно, життя не виникло само по собі — воно було створене Богом.