Чому немає єдності у світі?

«Уперше після Другої світової війни міжнародне суспільство об’єдналося... Тож світ може скористатися нагодою і встановити давно обіцяний новий світовий порядок».

ЦЕ СЛОВА одного з президентів Сполучених Штатів Америки, сказані ним в останнє десятиріччя XX століття. Тодішні події на світовій арені, здавалося, вказували на те, що незабаром у світі пануватиме єдність. Один за одним впали тоталітарні режими. Падіння Берлінської стіни ознаменувало початок нової епохи в історії Європи. Увесь світ був вражений, коли на його очах припинив своє існування Радянський Союз, який, на думку багатьох людей на Заході, був ініціатором міжнародних конфліктів. Завершилася холодна війна, й у світі з оптимізмом заговорили про роззброєння, в тому числі ядерне. Хоча в Перській затоці розгорілася війна, здавалося, що це лише короткочасне утруднення, яке спонукає велику частину світу ще рішучіше прагнути миру.

Позитивні зміни спостерігалися не тільки на політичній арені, але й в інших сферах життя. У багатьох частинах світу почав рости рівень життя. Завдяки новим досягненням у медицині лікарі навчилися робити те, що якихось кілька десятиліть до того вважалося б чудом. У багатьох країнах відбувався швидкий економічний зріст, результатом якого, здавалося, стане процвітання цілого світу. Все виглядало надзвичайно оптимістично.

З того часу минуло не так багато років, але сьогодні напрошуються запитання: «Що сталося? Де обіцяна єдність у всьому світі?» Світ, схоже, рухається в протилежному напрямку. На шпальтах газет і у випусках новин регулярно з’являється інформація про вибухи, скоєні терористами-смертниками, та про інші терористичні акти, постійно повідомляється про поширення зброї масового знищення й про інші тривожні події. Усе це чимраз більше віддаляє світ від єдності. Один видатний фінансист сказав: «Ми поступово опиняємося в порочному колі, де насилля породжує ще більше насилля».

Єдність у світі чи його поділ?

Одною з цілей створення Організації Об’єднаних Націй був «розвиток дружніх відносин між націями на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів». Чи вдалося за 60 років досягнути цієї благородної мети? Аж ніяк! Нації, схоже, більше думають про «самовизначення», ніж про «дружні відносини». Народи й етнічні групи намагаються утвердити свою самобутність і незалежність, а це дедалі сильніше розділює світ. На момент створення ООН до її складу увійшла 51 країна. Сьогодні членство в цій організації має 191 країна.

Як ми побачили, наприкінці XX століття в повітрі витали надії на єдність у цілому світі. Але відтоді ці надії поступилися своїм місцем збентеженню, оскільки на очах усього людства світове суспільство чимраз швидше розпадається на окремі частини. Розвал Югославії, конфлікт у Чечні, війна в Іраку і безупинне кровопролиття на Близькому Сході — все це свідчить про дедалі більшу роз’єднаність.

Без сумніву, з найкращих міркувань було докладено чимало зусиль для встановлення миру. Незважаючи на це, єдність у світі здається недосяжною. Тому багатьох людей турбують запитання: «Чому не вдається досягти єдності у світі? Куди прямує світ?»

Куди прямує світ?

ЄДНІСТЬ У СВІТІ. Це ж так чудово. Хіба її не прагнуть усі люди? Про єдність так багато говорять. Світові лідери знову й знову збираються, щоб розглянути це питання. У серпні 2000 року понад 1000 релігійних лідерів зібралося в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку на Саміт тисячоліття за мир у всьому світі. На ньому йшлося про розв’язання світових конфліктів. Однак сама ця конференція відображала стан речей у світі, в якому не вщухають суперечки. Наприклад, муфтій з Єрусалима відмовився від участі в конференції, оскільки на ній був присутній юдейський рабин. Інших учасників образило те, що далай-ламу не запросили на перші два дні саміту, щоб не викликати обурення представників Китаю.

У жовтні 2003 року на саміті Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АПЕК), який проходив у Таїланді, країни Тихоокеанського басейну обговорювали питання світової безпеки. Представники 21 держави, що були присутні на ньому, пообіцяли припинити діяльність терористичних угруповань і домовилися про шляхи підвищення рівня безпеки у світі. Однак під час конференції деякі представники були обурені висловлюваннями одного прем’єр-міністра, оскільки вбачали в них продиктований ненавистю напад на євреїв.

Чому немає єдності?

Хоча ведеться чимало розмов про об’єднання світу, конкретних результатів мало. Чому ж, попри зусилля багатьох щирих людей, людству не вдається досягти єдності навіть у XXI столітті?

Частково відповідь на це запитання міститься в словах одного з прем’єр-міністрів, які були присутні на конференції АПЕК. Він сказав: «Існує таке поняття, як національна гордість». І справді, людське суспільство загрузло в націоналізмі. Кожен народ і етнічна група прагне самовизначитися. Національний суверенітет у поєднанні з духом суперництва і жадобою утворює небезпечну суміш. Часто, коли національні інтереси розходяться з загальносвітовими, перевага надається національним інтересам.

Націоналізм можна добре описати словами псалмоспівця. Це «моровиця згубна» (Псалом 91:3). Він, наче чума, спричиняє людству невимовні страждання. Націоналізм і спричинена ним ненависть до інших народів існували упродовж багатьох століть. Сьогодні через націоналізм продовжує розпалюватися розбрат, і людські правителі не в стані його зупинити.

Чимало авторитетних людей визнає, що націоналізм і корисливість є коренем світових проблем. Наприклад, колишній генеральний секретар ООН У-Тан зауважив: «Причиною дуже багатьох проблем, з якими ми сьогодні стикаємось, є хибні погляди... До них належить вузькоглядна концепція націоналізму — «добра чи погана, але це моя країна». Незважаючи ні на що, в наш час народи, керуючись корисливими інтересами, домагаються суверенітету. Ті, хто вже має незалежність, не бажають і трохи поступитися нею. Наприклад, у газеті «Інтернешнл гералд трібюн» стосовно Європейського Союзу зауважувалося: «Політика країн Європи і далі ґрунтується на конкуренції та недовір’ї. Більшість країн-членів ЄС все ще не можуть погодитися, щоб одна з рівноправних сторін отримала впливовіше становище і взяла на себе керівництво».

Боже Слово, Біблія, влучно підводить підсумок усього, чого досягли люди завдяки своєму правлінню. У ній говориться: «Людина панує над людиною — їй на шкоду» (Екклезіяста 8:9, Хом.). Коли групи людей і окремі особи розбивають світ на суверенні володіння, то на цих людях справджується такий біблійний принцип: «Хто шукає своїх бажань, відокремлює себе, і лютує проти всього мудрого» (Приповістей 18:1, Дерк.).

Намір нашого Творця, якому відомо, що для нас є найкращим, ніколи не полягав у тому, щоб люди створювали власні уряди і самі правили над собою. Роблячи це, вони ігнорують намір Бога, а також той факт, що все належить йому. У Псалмі 95:3—5 сказано: «Господь — Бог великий, і великий Він Цар над богами всіма, що в Нього в руці глибини землі, і Його верхогір’я гірські, що море Його, і вчинив Він його, і руки Його суходіл уформували». Бог — законний Владика, якого всі мають визнавати своїм правителем. Прагнучи утвердити свою владу й незалежність, народи діють всупереч його волі (Псалом 2:2).