Світ став великим селом, але лишається роз’єднаним

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В НІГЕРІЇ

ЧИ ВИ колись чули байки про плем’я, люди якого не мають ротів і тому вони не можуть ні їсти, ні пити? Вони живуть тим, що нюхають, здебільшого яблука. Поганий запах може вбити їх.

Також існували казки про західноафриканський народ, який мав золото на продаж. На початку XVI сторіччя капітан португальського корабля повідомляв: «За двісті ліг від царства [Малі] можна знайти країну, мешканці якої мають собачі зуби й голови, а також хвости, як у собак. Це Чорні, котрі відмовляються розмовляти, бо не хочуть бачити інших людей». Такими були деякі дивні уявлення багато років тому, перед добою мандрівок і відкриттів.

Народи сходяться разом

Такі історії сприймалися серйозно протягом сторіч. Однак дослідники, обшукавши планету, не знайшли ні безротих людей, які нюхають яблука, ні людей із собачими головами. Нині майже немає таємниць про людей, котрі живуть по той бік кордонів. Світ став великим селом. Завдяки телебаченню можна у власній кімнаті побачити іноземні країни та іноземців. Подорожі повітрям дають можливість потрапити в такі країни за лічені години, і мільйони людей роблять це щороку. Інші переїжджають через економічні або політичні причини. У повідомленні Фонду Організації Об’єднаних Націй для діяльності в галузі народонаселення говорилося: «У небаченій за всю історію кількості, що, безумовно, зростатиме, люди по цілому світі зриваються із своїх місць і мігрують у пошуках кращого життя». Близько 100 мільйонів людей живуть за межами країни, де народилися.

Дедалі посилюється економічна залежність серед держав. Світова мережа засобів сполучення, ніби гігантська центральна нервова система, з’єднує усі народи Землі. З обміном думок, інформації та технології культури зливаються та припасовуються одна до одної. По цілому світі люди одягаються більш однаково, ніж будь-коли. Міста світу вельми подібні — поліція, розкішні готелі, автомобільний рух, магазини, банки, забруднення. Таким чином, коли народи світу сходяться разом, ми бачимо те, що дехто називає світовою культурою, яка народжується.

Чому люди далі роз’єднані

Тимчасом як народи й культури зливаються, то явно не всі вважають інших своїми братами. «Кожен готовий звинуватити чужинця»,— написав грецький драматург понад 2000 років тому. На жаль, це залишається справедливим і сьогодні. За доказами не потрібно ходити далеко, вони у газетних повідомленнях про нетерпимість, ненависть до іноземців, «етнічну чистку», расистські сутички, релігійні заколоти, масове вбивство цивільних людей, табори зґвалтування, катування та геноцид.

Звичайно, більшість з нас майже ніяк не може вплинути на перебіг етнічних конфліктів. Можливо, вони не торкаються нас безпосередньо. Однак у багатьох з нас виникають труднощі через брак спілкування з іноземцями, з якими зустрічаємося: сусідами, колегами або однокласниками.

Чи ж не видається дивним, що людям різних етнічних груп часто важко довіряти одне одному та цінувати одне одного? Зрештою, наша планета є планетою надзвичайної несхожості, нескінченного розмаїття. Більшості з нас подобається широке різноманіття в їжі, музиці, кольорах, а також велике розмаїття видів рослин, птахів та тварин. Однак наша любов до різноманітності якось не завжди включає людей, котрі думають і діють не так, як ми.

Замість того щоб бачити позитивні риси несхожості людей, багато хто зосереджується на відмінностях і робить їх основою незгод. Чому це так? Для чого намагатися порозумітися з людьми, культура яких відрізняється від нашої? Як ми можемо зруйнувати бар’єри спілкування й замінити їх містками? Наступні статті намагатимуться дати відповідь на ці запитання.

Бар’єри, що перешкоджають спілкуванню

РОБЕРТ є місіонером Товариства Вартової башти й мешкає в Сьєрра-Леоне (Західна Африка). Одного разу невдовзі після прибуття в цю країну, ідучи дорогою, він почув, як місцеві діти протяжно вигукували: «Біла людина! Біла людина!» Роберт, котрий є чорним американцем, озирнувся, сподіваючись побачити білу людину, однак поблизу нікого не було. Тоді він зрозумів, що діти кричали про нього!

У цих вигуках не було злості. Діти лише вголос висловлювали те, що Роберт походив з інакшої культури. Назвати Роберта білою людиною — це найкраще, що вони могли придумати, аби висловити цю відмінність.

Як культура впливає на те, ким ми є

Широке визначення слова «культура» є наступним: «Сукупність спільних ідей... звичаїв, вірувань, та знань, що характеризують спосіб життя». Ми дізнаємося про культурні цінності безпосередньо через навчання, а також багато що вбираємо навіть несвідомо. Один дослідник сказав: «Від миті народження [дитини] звичаї її батьків формують її досвід і поведінку. Коли дитина починає розмовляти, вона вже є маленьким продуктом своєї культури, а коли виросте й зможе брати участь у діяльностях своєї культури, то звичаї, вірування та заборони в культурі стануть звичаями віруваннями та заборонами дитини».

Багато в чому культура полегшує нам життя. Дітьми ми швидко вчимося, як задовольнити своїх батьків. Знаття, що є прийнятним у нашому суспільстві, а що ні, допомагає нам робити рішення стосовно того, як поводитися, як одягатися і як підтримувати стосунки з іншими.

Авжеж, наша особистість не залежить лише від нашого культурного походження. У кожній культурі існують різні люди. Нашу особистість також визначають наші гени, досвід життя та сила-силенна інших факторів. А втім, культура є окулярами, через які ми бачимо світ.

Приміром, наша культура визначає не лише якою мовою ми розмовляємо, але й те, як ми розмовляємо нею. У деяких частинах Близького Сходу людей цінують за вміння витіювато висловлюватися, вживаючи багато слів, повторень та порівнянь. Натомість люди з країн Далекого Сходу обмежують словесне спілкування до мінімуму. Японська приказка відображає такий погляд: «Через свої уста ти помреш».

Наша культура визначає, як ми дивимося на час. У Швейцарії ви мусите вибачитися, якщо спізнилися на десять хвилин на домовлену зустріч. В інших країнах ніхто не сподіватиметься вибачень, якщо ви спізнилися на годину-дві.

Наша культура також формує наш погляд на цінності. Подумайте, що б ви відчували, якби хтось сказав вам: «Ви так поправилися. Ви стали справді товстою!» Якщо ви виросли в африканській культурі, де цінується повнота, то, мабуть, будете тішитися таким зауваженням. Але коли ви виросли в культурі Заходу, де вельми цінується худорлявість, то такий відвертий коментар вірогідно засмутить вас.

«Найкраще так, як робимо ми!»

Часто спілкуванню між людьми різних культур заважає те, що люди завжди схильні вважати свою культуру кращою. Більшість з нас думає, що наші вірування, цінності, традиції, стиль одягу, поняття про красу є правильними, доречними й ліпшими за будь-яку альтернативу. Ми теж схильні судити інші культури згідно з цінностями своєї верстви. Таке мислення називається етноцентризмом. У «Новій британській енциклопедії» (англ.) зауважується: «Етноцентризм... можна сказати, є всесвітнім. Члени майже усіх світових культур вважають свій спосіб життя вищим, ніж навіть у близькоспоріднених сусідів».

Двісті років тому англійський сквайр прямо сказав: «[З того, що] я бачу, іноземці є дурнями». Редактор книги цитат, де були вміщені ці слова, написав: «[Це] відображає ставлення, властиве всьому світові».

Прикладів нетерпимості до людей з інших культур дуже багато. Хоча наступні слова написав німецький романіст 1930-х років, їх часто приписують нацистському керівникові Герману Ґерінґу: «Коли я чую слово «культура», то хапаюсь за свій револьвер».

Сильні етноцентричні погляди можуть довести до дискримінації, яка у свою чергу призводить до ворожнечі та конфліктів. Річард Ґолдстоун є обвинувачем з Міжнародного кримінального трибуналу, що займається розслідуванням воєнних злочинів у Руанді та колишній Югославії. Він сказав про варварські вчинки в обох конфліктах: «Це щось на зразок того, що може відбуватися будь-де. Є дві окремі країни з різними культурами та історією, однак з подібними звірствами, які сусід чинить сусідові. Така етнічна і релігійна боротьба є просто дискримінацією, яка досягла насильницької фази. Нападників переконують, що жертви є нелюдами або керовані демонами. Коли цього досягнено, звичайні люди звільняються від моральних обмежень, які звичайно втримали б їх від таких страхітливих вчинків».

Розширення світогляду

Зазвичай люди, яких ми вибираємо собі за друзів, досить подібні до нас, а також поділяють наші погляди та мають подібні цінності. Ми довіряємо їм та розуміємо їх. Ми почуваємо себе невимушено у їхньому товаристві. Якщо ми вважаємо поведінку іншої людини чудернацькою й ненормальною, то наші друзі, мабуть, погодяться з нами, оскільки поділяють і наші упередження.

Для чого тоді спілкуватися з людьми, котрі відрізняються од нас своїм культурним походженням? По-перше, ефективне спілкування допоможе нам зрозуміти, чому інші думають і діють по-своєму. Кунле, жінка із Західної Африки, каже: «Багатьом африканським дітям суворо забороняється розмовляти під час їди. Однак у деяких європейських країнах прийнято розмовляти під час приймання їжі. Що стається, коли європеєць їсть з африканцем? Європеєць дивується, чому це африканець мовчки схилився над своєю тарілкою. Тимчасом африканця дивує, чому європеєць цокотить, як сорока!» У таких ситуаціях обопільне розуміння культурного походження іншої людини вочевидь може допомогти усунути соціальне упередження.

Знайомлячись з людьми інших культур, ми не лише покращимо своє розуміння інших людей, а й зрозуміємо краще себе. Один антрополог написав: «Створіння, яке живе в глибині моря, ніколи не помітить води навколо себе. Воно усвідомить існування води тільки тоді, коли випадок витягне його на поверхю й воно відчує повітря... Здатність побачити культуру власного суспільства в цілому... вимагає певного ступеня об’єктивності, якого досягти вдається рідко, майже ніколи». Все ж, знайомлячись з іншими культурами, ми, ніби морське створіння, котре відчуло повітря, усвідомлюємо культурні «води», в яких живемо. Письменник Томас Еберкромбі вдало висловився про це: «Той, кого ніколи не приваблювала іноземна культура, ніколи не усвідомить кайданів власної».

Коротко кажучи, визнання інших культур може збагатити наше життя, розширивши наш світогляд так, що ми краще розумітимемо як себе, так і інших. Хоча культурні традиції та етноцентричне мислення можуть стати бар’єрами у спілкуванні, так не мусить бути. Ці бар’єри можна зламати.

Руйнуйте бар’єри й прокладайте містки

МИ НЕ вибирали родини чи народу, в яких народилися, і не вирішували, яка культура формуватиме наше мислення. Над цим ми не мали влади. Ми всі залежні від часу й обставин. Проте ми можемо контролювати те, як ставимося до інших і обходимося з ними.

Біблія радить, як це можна робити. Розгляньмо кілька принципів, котрі допомагатимуть нам прокладати містки спілкування до тих, хто має інакше походження.

«Бог, що створив світ і все, що в ньому... ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі» (Дії 17:24, 26). Усі ми є членами одної людської родини й тому маємо багато спільного. Спілкування може стати легшим, коли шукати спільні риси. Усі ми хочемо мати справжніх друзів і потребуємо любові та поваги. Кожен прагне уникнути фізичного й душевного болю. Народи усіх культур люблять музику й мистецтво, жартують, поважають ввічливість і шукають шляхів до щастя.

«Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе» (Филип’ян 2:3). Це не значить, що ми повинні вважати інших вищими від себе в усьому. Радше ми повинні усвідомлювати, що у певних сферах життя інші є вищими за нас. Ми ніколи не повинні думати, що лише ми або наша культура є доброю в усьому.

«Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!» (Галатів 6:10). Просто будьте привітними до інших і допомагайте їм, хоч би яким було їхнє культурне походження, і це допоможе прокладати містки у спілкуванні.

«Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів» (Якова 1:19). Добрий співрозмовник повинен не лише розмовляти, а й бути співчутливим слухачем.

«Рада в серці людини — глибока вода, і розумна людина її повичерпує» (Приповістей 20:5). Намагайтеся визначити за поведінкою людини, що вона думає і що її хвилює. Знайомтесь з людьми ближче.

«Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших» (Филип’ян 2:4). Будьте співчутливими й дивіться на речі очима іншої людини. Не будьте самолюбними.

Відмінність між культурами серед Свідків Єгови

Те, що ці принципи справді ефективні, видно з дивовижної єдності Свідків Єгови, котрі діють у 232 країнах землі. Вони є людьми «з усякого люду, і племен, і народів, і язиків», які вирішили іти за сповненим любові керівництвом Єгови в усьому (Об’явлення 7:9; 1 Коринтян 10:31—33).

Свідки не зневажають культури інших. Також ті, хто став Свідком, не відкидають культури, в якій виросли, хіба що вона не узгоджується з принципами Біблії. У такому разі вони роблять зміни у своєму житті. Свідки визнають, що в кожній культурі є гідні похвали риси, і вони навіть посилюються у людей, котрі приймають правдиве поклоніння.

Правдиві християни докладають зусиль, аби бачити нашу планету такою, якою, певно, бачить її Бог — яскравою, блакитною й прекрасною, що обертається в космосі. Це планета з дивовижним розмаїттям людей і культур. Свідки Єгови з нетерпінням чекають часу, коли усі на землі тішитимуться життям у дійсно об’єднаній родині.