Труднощі догляду за хворими

«ІНОДІ мені хотілося кудись втекти. Але я була потрібна йому як ніколи. Часом я почувала себе дуже самотньою» (Джінніa, 18 місяців доглядала за своїм 29-річним чоловіком, котрий потім помер від пухлини мозку).

«Буває, що я дратуюсь через маму, а потім відчуваю огиду до себе за це. Коли не можу дати собі раду, то почуваю себе невдахою» (Роуз, 59-річна жінка, доглядала за 90-річною слабою матір’ю, яка була прикута до ліжка).

Вість про смертельну або хронічну хворобу може пригнітити членів родини й друзів. «Рідні почувають себе дуже самотніми, коли дізнаються про діагноз. Можливо, вони не знають нікого з подібною проблемою»,— говорить Джін Менн Брекен у своїй праці «Діти, хворі на рак» (англ.). Також вони часто «відчувають заціпеніння й невіру», як це було з Ельзою, коли вона дізналася, що у її 36-річної близької подруги Бетті рак. Сью, у котрої хворів батько, мала «хворобливе відчуття порожнечі», коли зрештою усвідомила, що її батько помирає від раку.

Члени родини й друзі можуть несподівано опинитися у ролі доглядачів, оскільки починають піклуватися про фізичні й психічні потреби хворого. Можливо, тепер їм доводиться готувати поживні страви, слідкувати за прийманням ліків, домовлятися за перевезення хворого до лікаря, приймати відвідувачів хворого, писати за хворого листи й ще багато-багато більше. Часто ці заняття додаються до графіка, що й без того заповнений.

А втім, з погіршенням стану недужого стає ще важче доглядати за ним. Що ж доводиться робити, доглядаючи за хворим? «Усе! — вигукує Ельза, яка доглядає за своєю подругою Бетті, прикутою до ліжка.— Купати й годувати хвору, допомагати, коли вона блює, випорожнювати сечоприймач». Кеті працювала повний робочий день і до того ж мусила доглядати за своєю недужою матір’ю. Сью, про котру згадувалося раніше, говорить, що вона «кожних півгодини вимірювала температуру тіла [свого батька], обтирала його губкою, коли температура піднімалася, та через кожних кілька годин переодягала його та перемінювала постільну білизну».

Якість догляду за хворим великою мірою залежатиме від стану доглядача. Однак часто почуття й потреби доглядачів не беруться до уваги. Якби від догляду за недужими лише боліла спина й нили плечі, то й це було б досить важко. Але більшість доглядачів погодиться, що догляд за хворими пов’язаний з великим нервовим навантаженням.

«Мені було дуже соромно»

«У дослідженнях часто описуються переживання, викликані непослідовною й невідповідною поведінкою [хворого], а також словесними нападами»,— повідомляється у «Журналі геронтології» (англ.). Приміром, Ґілліан розповідає, що́ сталося, коли одна її подруга на християнському зібранні підійшла й запитала її стареньку матір, чи можна познайомитися з нею. «Мати безтямно подивилася на неї і нічого не відповіла,— згадує з сумом Ґілліан.— Мені було дуже соромно, й на очі навернулися сльози».

«До цього найважче призвичаїтися,— говорить Джоун, чоловік якої хворий на недоумство.— Через хворобу він мало дбає про приписи доброї поведінки»,— пояснює вона. «Коли ми десь обідаємо разом з іншими, він іноді може піти до столів в їдальні, спробувати варення й покласти назад у тарілочку з варенням використану ложку. Коли ми відвідуємо своїх сусідів, він може плюнути на садову доріжку. Мені дуже важко не думати, що інші, мабуть, говорять про такі вчинки й, можливо, вважають мого чоловіка дуже невихованим. Тоді я вся напружуюсь усередині».

«Я боялася, що через необережність з нашого боку...»

Іноді може бути дуже страшно доглядати за любою нам людиною, яка тяжко хвора. Доглядач може перейматися тим, що́ станеться, коли хвороба прогресуватиме, або ж навіть боятися смерті дорогої людини. Також у доглядача може виникати страх, що він не зможе або не зуміє подбати про всі потреби хворого.

Ельза розповідає про причину свого страху так: «Я боялася, що завдам Бетті фізичного болю, таким чином збільшуючи її страждання, або зроблю щось, що вкоротить їй життя».

Інколи доглядач переймає страхи хворого. «Мій батько дуже боявся задихнутися й через це іноді впадав у паніку,— розповідає Сью.— Я боялася, що через необережність з нашого боку він задихнеться й таким чином станеться те, чого він найбільше боявся».

«Вам може бути сумно, що хворий став не таким, як був»

«Ті, хто доглядає за близькою людиною з хронічною хворобою, часто сумують,— говориться у книжці «Догляд за хворими на недоумство» (англ.).— Із загостренням хвороби ви, можливо, відчуєте, що втрачаєте супутника, і стосунки, які були дуже важливими для вас, стають уже не тими. Вам може бути сумно, що хворий став не таким, як був».

Дженіфер описує, як вплинуло на її родину те, що здоров’я матері неухильно погіршувалося: «Нам було боляче. Уже не було веселих розмов з нею. Ми дуже сумували». А Ґілліан пояснює: «Я не хотіла, щоб моя мама померла, і не хотіла, щоб вона страждала. Я все плакала й плакала».

«У мене з’являлися почуття непотрібності, гніву»

Доглядач може думати: «Чому таке сталося саме зі мною? Чому не допомагають інші? Хіба вони не бачать, що я не даю собі ради? Невже хворий не може бути слухнянішим?» Іноді доглядач гнівається через вимоги хворого або інших членів родини, що, здається, стають дедалі більшими й несправедливішими. Роуз, про яку згадувалося у вступі до цієї статті, говорить: «Я частіше гніваюсь на саму себе, і то подумки. Але мама говорить, що все написано на моєму обличчі».

Часто доглядач зносить розчарування і вибухи гніву самого хворого. У книжці «Життя з раковим захворюванням» (англ.) д-р Ернест Розенбаум пояснює, що деякі хворі «іноді впадають у гнів і депресію й виливають усе це на осіб, які поряд... Такий гнів, звичайно, виявляється роздратуванням через дріб’язкові справи, які за нормального стану ніколи б і не стурбували хворого». Тож зрозуміло, що це ще більше посилює нервове напруження ослаблої людини, котра з усіх сил намагається забезпечити догляд за хворим.

Приміром, Марія чудово справлялася, доглядаючи за своєю вмирущою подругою. Однак іноді ця подруга була занадто образливою й робила неправильні висновки. «Вона ставала дуже різкою й грубою, бентежачи тим самим близьких людей»,— пояснює Марія. Як це впливало на Марію? «У той час я ніби «розуміла» хвору. Але коли я пригадувала це пізніше, у мене з’являлися почуття непотрібності, гніву та невпевненості і не було сил виявляти потрібну любов».

У дослідженні, опублікованому в «Журналі геронтології», подавався такий висновок: «Існує імовірність, що гнів буде дедалі більше накопичуватися у доглядача [і] деколи може вилитися у справжнє насильство або схильність до нього». Дослідники виявили, що майже кожен п’ятий доглядач боїться вчинити насилля. І більше як кожен двадцятий таки повівся насильницьки з хворим.

«Я почуваюся винною»

Багато доглядачів мають глибоке почуття вини. Іноді почуття вини приходить після гніву, тобто вони почуваються винними, бо іноді впадають у гнів. Такі почуття можуть виснажувати настільки, що доглядачу здається, ніби більше не витримає.

В окремих випадках не залишається іншого виходу, ніж помістити хворого у спеціальний заклад або в лікарню. Це рішення може бути дуже нелегким для доглядача в емоційному плані. «Коли я зрештою була змушена віддати маму у будинок для старих, у мене було відчуття, ніби я зраджую, зрікаюся її»,— говорить Джін.

Чи поміщений хворий у лікарню, чи перебуває вдома, все ж близькі люди можуть мати почуття вини, ніби не роблять для нього достатньо. Ельза говорить: «Я часто шкодувала, що не маю досить часу. Іноді моя подруга просто не відпускала мене». Також доглядач турбується, якщо занедбуються домашні обов’язки, особливо коли йому доводиться багато часу проводити в лікарні або працювати довше, щоб оплатити рахунки. «Я мушу працювати, щоб внести свою частку в сімейний бюджет,— жаліється одна матір,— однак почуваюся винною, бо не можу бути вдома зі своїми дітьми».

Цілком ясно, що доглядачі надзвичайно потребують підтримки, особливо після смерті тих, за ким вони доглядали. «Моїм найважчим завданням [після смерті хворого]... є зменшити почуття вини у доглядача, який часто тримає все в собі»,— говорить д-р Фредерік Шерман з Гунтінґтона (штат Нью-Йорк).

Якщо такі почуття залишаються невисловленими, вони погано впливатимуть і на доглядача, і на хворого. Як у такому разі може доглядач зарадити цим почуттям? І що можуть робити інші — рідні й друзі, щоб допомогти їм?

Не приймайте їхню працю як щось належне!

«МИ ЗНАЄМО, що 80% роботи по догляду за старшими людьми вдома здійснюється жінками»,— говорить Мерне І. Люїс, доцент кафедри державної медицини при Сіонській медичній школі (Нью-Йорк).

Одне опитування доглядальниць, опубліковане в «Журналі геронтології»b, показало, що 61 відсоток жінок не отримує допомоги від родичів або друзів. І більше половини жінок (57,6 відсотка) сказали, що не отримували достатньої моральної підтримки від своїх чоловіків. У праці «Діти, хворі на рак» Джін Менн Брекен вказує, що, тимчасом як матір несе на своїх плечах тягар догляду за хворими, «батько заглиблюється у свою роботу».

Однак, за словами д-ра Люїса, значна частина роботи по догляду за хворими виконується і чоловіками. Наприклад, велику групу становлять чоловіки, дружини яких мають хворобу Альцгаймера. І вони, безсумнівно, не захищені від напруження, пов’язаного з доглядом за дорогими людьми. «Такі чоловіки, можливо, найуразливіші з усіх,— продовжує Люїс,— оскільки переважно вони старші за своїх дружин і самі мають погане здоров’я... Більшість з них не має навичок у догляді за недужими».

Члени родини повинні остерігатися, щоб не перекладати увесь тягар на плечі однієї людини, яка, здається, добре справляється з цим завданням. «Часто одна людина в родині стає доглядачем, іноді кілька разів підряд,— говориться у книжці «Догляд за доглядачем» (англ.).— Переважно доглядальницями стають жінки, які самі вже постаріли. (...) Зазвичай, вважається, що жінки — «природжені» доглядальниці... але рідні й друзі ніколи не повинні приймати їхню працю як щось належне».

Як справлятися з почуттями

ЧИ ВИ зараз доглядаєте за важкохворою близькою вам людиною? Якщо так, то, можливо, у вас виникають бентежні й страхітливі почуття. Що вам робити? Розгляньмо деякі почуття, з якими борються доглядачі, і практичні поради, що допомагають справлятися з цими почуттями.

Сором. Час від часу вам може бути соромно перед іншими за поведінку хворої людини. Але якщо пояснити друзям і сусідам особливості хвороби близької людини, то це допоможе їм ставитися з розумінням та, можливо, спонукає бути ‘спочутливими’ і терпеливими (1 Петра 3:8). Коли це можливо, то поговоріть з іншими родинами, які опинилися у подібній ситуації. Мабуть, вам буде не так соромно, коли ви обміняєтеся враженнями. Сью пояснює, що́ допомогло їй: «Мені було так шкода свого тата, що у мене зникало будь-яке почуття сорому. Також допомагало почуття гумору мого батька». Атож, почуття гумору як у хворого, так і в доглядача є чудодійним знаряддям, яке заспокоює напружені нерви. (Порівняйте Екклезіяста 3:4, Хоменко).

Страх. Необізнаність з хворобою може викликати сильний страх. Тож, якщо можете, зверніться за професійною порадою, чого сподіватися із загостренням хвороби. Дізнайтеся, як доглядати хворого за таких обставин. Ельзі найбільше допомогли справлятися зі страхом розмови з іншими доглядальницями та медсестрами про те, чого сподіватися, коли стан хворої погіршиться. Джінні радить: «Боріться зі своїми побоюваннями і візьміть себе в руки. Часто страх перед тим, що може статися, гірший за дійсність». Д-р Ернест Розенбаум радить обов’язково «говорити про побоювання, щойно вони виникають, незважаючи на їх причину». (Порівняйте Приповістей 15:22).

Сум. Із сумом нелегко боротися, а особливо доглядачу. Він сумує за втратою товариських стосунків, надто коли близька йому хвора людина вже не може розмовляти, чітко мислити або не впізнає́ його. Іншим не завжди легко зрозуміти такі почуття. Необхідне полегшення може прийти, якщо порозмовляти про свій сум з чуйним другом, який терпляче й співчутливо вислухає (Приповістей 17:17).

Гнів та розчарування. Це нормальна реакція людини, яка доглядає за важкохворим, котрий часом поводиться примхливо. (Порівняйте Ефесян 4:26). Пам’ятайте, що часто винуватицею неприємної поведінки є хвороба, а не хворий. Люсі пригадує: «Коли я сильно гнівалася, то це закінчувалося сльозами. Тоді я намагалася нагадати собі про стан хворого та його недугу. Я знала, що йому потрібна моя допомога. Це допомагало мені не знемагати». Такі розмірковування можуть ‘припинити гнів’ (Приповістей 14:29; 19:11).

Почуття вини. Доглядачі часто почуваються винними. Однак будьте певні, що ви виконуєте важливу, але дуже нелегку працю. Змиріться з тим, що не завжди реагуватимете, як належить, у словах або ділах. Біблія нагадує нам: «Багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло» (Якова 3:2; Римлян 3:23). Не дозволяйте, щоб через почуття вини ви стримувалися від позитивного кроку. Якщо засмутилися через те, що сказали або зробили, то просто скажіть: «Вибач, будь ласка», і це поліпшить настрій у вас і у хворого. Один чоловік, який доглядав за своїм хворим родичем, дав таку пораду: «Робіть все можливе за обставин, що склалися».

Пригнічення. Родинам, які доглядають за важкохворою людиною, властиве почуття пригнічення, і це зрозуміло. (Порівняйте 1 Солунян 5:14). Одна доглядальниця, котра страждає через пригнічення, пояснює, що́ допомогло їй: «Багато людей висловлювало нам вдячність за догляд. Лише кілька слів підбадьорення дають заряд не знесилюватися, коли почуваєшся дуже змученим і пригніченим». Біблія говорить: «Туга на серці людини чавить її, добре ж слово її веселить» (Приповістей 12:25). Інші люди не завжди відчувають, що вам необхідне підбадьорення. Тому часом ви самі можете відкрито висловити «тугу» свого серця, щоб почути «добре слово» підбадьорення від інших. Якщо ж почуття пригнічення не зникає або ще більше загострюється, то, можливо, було б доцільно проконсультуватися з лікарем.

Безпорадність. Ви можете почувати себе безпорадними, доглядаючи за розумово хворою людиною. Приймайте дійсність такою, якою вона є. Усвідомте свої обмеження: ви не в силі керувати здоров’ям хворого, але можете забезпечити чуйний догляд. Не сподівайтеся досконалості від себе, від хворого або від помічників. Врівноважений підхід не лише полегшить почуття безпорадності, але й тягар праці. Керуючись мудрістю, багато доглядачів радять: «Навчіться турбуватися лише про справи сьогоднішнього дня» (Матвія 6:34).

Слова підбадьорення від доглядачів

«НЕ ВПАДАЙТЕ у відчай через погані думки про себе. За таких обставин нормально мати такі думки. Вам аж ніяк не потрібно ховати свої почуття. Розкажіть комусь про них і, якщо можете, зробіть перерву — поїдьте кудись на трохи, щоб відсвіжитися» (Люсі, працює в клініці, де допомагає багатьом доглядачам та хворим).

«Не відкидайте допомоги, котру готові вам надати рідні або друзі. Дуже важливо ділити свій тягар з іншими» (Сью, доглядала за своїм батьком, який потім помер від хвороби Годжкіна).

«Вчіться розвивати почуття гумору» (Марія, допомагала доглядати за близькою подругою, яка потім померла від раку).

«Будьте міцні духовно. Наблизьтеся до Єгови й постійно моліться (1 Солунян 5:17; Якова 4:8). Він дає підтримку й потіху через свій дух, своє Слово, своїх земних ­служителів і через свої обітниці. На­магайтеся бути якомога більше організованими. Наприклад, добре мати графік приймання ліків і розклад чергування помічників» (Ялмар, доглядав за своїм вмирущим швагром).

«Дізнайтесь усе, що можете, про особливості хвороби недужого. А це у свою чергу допоможе вам знати, чого сподіватися від хворого й від себе і як доглядати за хворим» (Джоун, чоловік якої має хворобу Альцгаймера).

«Зрозумійте, що й інші мали подібні проблеми та що Єгова допоможе вам справитися, хоч би що сталося» (Джінні, доглядала за своїм чоловіком до його смерті).

Догляд за доглядачем. Як можуть допомогти інші

«МИ З Лорі одружені довгий час, 55 років, і які ж щасливі були ті роки! Якби було можливо залишити його вдома, я б це зробила. Але моє здоров’я теж почало погіршуватися. Зрештою мені довелося віддати його у будинок для старих. Мені дуже боляче розповідати про це. Я люблю його й глибоко поважаю і відвідую так часто, як тільки можу. Я роблю все, що в моїх силах» (Аннаa, 78-річна жінка, понад 10 років доглядає за своїм чоловіком, який має хворобу Альцгаймера, і вже 40 років доглядає за дочкою із хворобою Дауна).

Ситуація Анни не є винятковою. Опитування на Британських островах виявило, що «в певних вікових групах (40- і 50-річних), кожна друга жінка є доглядальницею». Як про це говорилося вище, душевне сум’яття й труднощі доглядачів часами здаються нестерпними.

«Я вважаю, що принаймні 50% доглядачів впадають у депресію в перший рік догляду за хворими»,— говорить д-р Фредерік Шерман з Американського товариства геріатрії. Для старших людей, таких, як Анна, ситуація ще більше ускладнюється через те, що сили в них вже не ті, та й здоров’я гіршає.

Нам потрібно усвідомлювати потреби доглядачів, щоб допомагати їм справлятися з їхніми обов’язками. Які ж їхні потреби і як нам відгукуватися на них?

Доглядачам потрібна розмова

«Мені було потрібно скинути свій тягар»,— говорить жінка, яка допомагала доглядати за своєю вмирущою подругою. Як було показано у попередній статті, часто легше знести й вирішити проблеми, порозмовлявши з чуйним другом. Багато доглядачів, які відчували безвихідь через свої обставини, побачили, що розмова допомогла їм розібратися у своїх почуттях і полегшити стримувані гнітючі почуття.

«Я цінувала те, що друзі розуміли, що моральна підтримка потрібна нам обом»,— згадує Джінні той час, коли вона доглядала за своїм чоловіком. Вона пояснює, що доглядачам потрібне підбадьорення, а іноді й людина, якій можна виплакатися. Ялмар, котрий допомагав доглядати за своїм хворим швагром, погоджується: «Мені була потрібна людина, якій би можна було розповісти про свої побоювання й труднощі та яка б зрозуміла мої почуття». А про близького друга Ялмар каже: «До нього було дуже приємно заходити, навіть лише на півгодини. Він вислуховував мене. Він дійсно турбувався мною. Я завжди відчував відновлення сил, порозмовлявши з ним».

Доглядачі отримують велике підбадьорення від чулого слухача. «Нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити»,— мудро радить Біблія (Якова 1:19). У повідомленні з «Журналу геронтології» говорилося, що «лише усвідомлення того, що тебе завжди підтримають, вже є достатнім полегшенням».

Однак що ще потрібно доглядачам, окрім вислуховування й моральної підтримки?

Практична допомога

«Хворому та його родині йде на благо усякий вияв любові й підбадьорення»,— каже д-р Ернест Розенбаум. Для початку таку «любов і підбадьорення» можна виявляти під час відвідин, у розмові по телефону або в коротенькій записці (можливо, надісланій з квітами або якимсь іншим подарунком).

«Мене дуже потішало, коли наші друзі заходили до нас»,— згадує Сью про допомогу, яку отримувала її сім’я, коли батько помирав від хвороби Годжкіна. «Одна моя подруга,— продовжує вона,— відповідала на телефонні дзвінки й допомагала з пранням і прасуванням білизни для всіх нас».

У підтримку доглядачів може й повинне входити щось конкретне і відчутне. Ельза згадує: «Мені було набагато легше, коли друзі пропонували практичну допомогу. Вони не просто говорили: «Якщо я можу щось зробити, то скажи мені». Натомість вони казали: «Я йду в магазин. Що тобі купити?» «Якщо ти не проти, я можу доглядати за твоїм садком». «Я можу посидіти з хворою й почитати їй». Ще ми влаштували, щоб відвідувачі писали кілька слів у зошит, коли моя хвора подруга була змучена або спала. Це приносило нам багато задоволення».

Можна пропонувати конкретну допомогу в будь-якій хатній роботі. Роуз пояснює: «Я була вдячна, що мені допомагали застеляти ліжка, писати листи за хворих, приймати відвідувачів, які приходили до хворих, купувати ліки, мити й стригти хворим волосся, мити посуд». Родина й друзі також можуть допомогти доглядачу, коли по черзі будуть готувати їжу.

Якщо це доречно, теж можна допомагати у догляді за хворим. Скажімо, можна допомогти доглядачу годувати й купати хворого.

Дбайливі родичі й друзі можуть допомагати на початку хвороби, але що, коли хвороба затяжна? Маючи багато власних справ, ми можемо легко забути про постійний і, мабуть, дедалі більший тиск на доглядача. Як сумно, коли допомогу, яка так потрібна, починають надавати все менше і менше!

Якщо так стається, то доглядач може зібрати сімейну нараду й поговорити про догляд за хворим. Часто можна заручитися допомогою друзів і родичів, які бажають допомагати. Так вчинила Сью зі своєю родиною. «Коли виникла потреба,— розповідає вона,— ми згадали про тих, хто пропонував свою допомогу, і подзвонили їм. Ми вважали, що можемо попросити їх допомогти».

Дайте їм можливість відпочити

«Абсолютно необхідно,— говориться у книжці «День з 36 годин» (англ.),— як для вас [доглядача], так і для [хворого], щоб ви регулярно кудись «утікали» від 24-годинного догляду за хронічно хворою людиною. (...) Відпочинок від догляду за [недужим] є однією з найважливіших речей, які допомагають вам витримувати труднощі догляду за кимось». Чи з цим погоджуються доглядачі?

«Певно, що так,— відповідає Марія, котра допомагала доглядати за своєю близькою подругою, яка помирала від раку.— Іноді мені було потрібно, щоб хтось інший трохи подоглядав за хворою, а я могла б «передихнути». Джоун, котра доглядає за своїм чоловіком з хворобою Альцгаймера, поділяє її думку. «Одна з наших найбільших потреб,— каже вона,— це мати можливість час від часу відпочити».

Але як їм звільнитися від тяжких обов’язків на певний час? Дженіфер, котра допомагала доглядати за своїми старенькими батьками, розповідає, як вона діставала полегшення: «Друг сім’ї іноді брав маму до себе на день-два, щоб ми могли перепочити».

Ви дасте доглядачу можливість перепочити, запропонувавши взяти хворого на деякий час, коли це доцільно. Джоун говорить: «Я дуже відсвіжаюсь, коли хтось забирає мого чоловіка і я можу побути наодинці». З іншого боку, ви можете проводити час з хворим у його домі. Так чи інакше, дайте можливість доглядачам трохи розслабитися.

Проте пам’ятайте, що доглядачам не завжди легко відпочивати. Вони можуть почуватися винними, коли не є поряд з хворою людиною. «Нелегко вирватись і почати розважатись або відпочивати,— визнає Ялмар.— Я мав відчуття, що мушу бути там завжди». Але він знайшов більше душевного спокою, відпочиваючи у той час, коли його швагру потрібно було менше уваги. Інші домовилися, щоб за їхніми близькими доглядали кілька годин у денному закладі для дорослих.

Кінець усіх хвороб

Не виникає сумніву, що догляд за близькою людиною, яка тяжко хвора,— це велика відповідальність. А втім, догляд за близькою людиною може приносити приємність і задоволення. Дослідники, а також доглядачі говорять, що зміцнюються стосунки в родині й з друзями. Доглядачі постійно набувають нових рис і вмінь. Для багатьох це приносить також духовні блага.

Але що найважливіше, Біблія показує, що Єгова та його Син Ісус Христос є найчулішими доглядачами. Біблійне пророцтво запевняє нас, що незабаром прийде кінець усіх хвороб, страждань та смерті. Невдовзі турботливий Творець людства нагородить праведних мешканців землі вічним життям у досконалому й здоровому новому світі, де «не скаже мешканець «Я хворий!» (Ісаї 33:24; Об’явлення 21:4).

Догляд за хворими може приносити задоволення

«ЗАДОВОЛЕННЯ?— хтось може спитати.— Як це можливо?» Прочитайте, будь ласка, що сказали кореспонденту «Пробудись!» де­які доглядачі:

«Відмова від особистих цілей і бажань не зменшує щастя. «Більше щастя — давати, ніж брати» (Дії 20:35, Хоменко). Приємно доглядати за любою людиною» (Джоун).

«Я щасливий, що зміг допомогти своїй сестрі й швагру у час, коли вони справді потребували допомоги, і що вони не могли віддячитись мені. Це зблизило нас. Я думаю, що колись мені згодиться набутий досвід, щоб допомогти комусь іншому у подібній ситуації» (Ялмар).

«Я не раз казала своїй хворій подрузі Бетті, що отримала більше, ніж дала. Я навчилася бути співчутливою й терпеливою. Я навчилася, що можливо зберігати позитивний склад ро­зуму навіть за найважчих обставин» (Ельза).

«Я стала сильнішою особистістю. Я ще більше зрозуміла, що́ значить завжди покладатися на Бога Єгову й дозволяти йому дбати за мої потреби» (Джінні).

Відвідуючи доглядача

• Слухайте із співчуттям

• Щиро хваліть його

• Пропонуйте конкретну допомогу