ПЕТРО вже досить довго вивчав медицину, коли його зацікавила біблійна звістка спасіння. Коли він закінчив своє навчання і почав працювати лікарем, начальство стало постійно заохочувати його спеціалізуватися на нейрохірургії. Це була нагода, з якої багато молодих лікарів скористалися б без вагань.

Однак Петроa вирішив відмовитися. Чому? Чи йому просто не вистачало честолюбства й наснаги? Ні, він добре зважив цю пропозицію. Ставши присвяченим, охрещеним Свідком Єгови, Петро прагнув виділяти якомога більше часу на різні галузі християнського служіння. На його думку, професія нейрохірурга вимагала б від нього щораз більше часу та сил. Чи було нерозумно з його боку відмовитися від такої відмінної перспективи, чи, може, він поступив мудро?

Петро, молодий чоловік, згаданий на початку, ретельно обдумав своє рішення і зважив свій вибір. Він усвідомлював, що немає нічого поганого в тому, щоб учитися на нейрохірурга. Але що для нього було найважливішим? Християнське служіння, якщо пам’ятати про невідкладність цієї праці. До того ж він мав певні обов’язки. Він був одружений і повинен був утримувати дружину, яка брала участь у повночасній проповідницькій праці (1 Тимофія 5:8). Петро також мав повернути борги, пов’язані з його освітою. Що ж він вирішив?

Петро постановив спеціалізуватися на медичній радіології та ультразвукових сканограмах. Ця робота займала б нормальний робочий день. Навчання можна було також отримувати просто на роботі. Звичайно, для декого це становище виглядало б менш престижним, але воно дало б йому більше часу для духовних справ.

Петро зробив таке рішення ще з інших міркувань. Не стараючись судити інших, які, можливо, вирішили б не так, він знав, що надмірне втягнення у світські справи є небезпечним для християнина. Через такі справи можна занедбати духовні обов’язки. Це видно на іншому прикладі, в якому йшлося про роботу.