Для чого нам учителі?

«Ліпше провести один день з великим учителем, ніж тисячу днів старанно навчатися» (японське прислів’я).

ЧИ ПРИГАДУЄТЕ шкільного вчителя, який справив на вас сильне враження? Або, коли ти ще учень, чи маєш улюбленого викладача? Якщо так, то чому?

Добрий педагог вселяє довір’я і робить навчання захопливим заняттям. Один 70-річний чоловік з Англії тепло згадує свого шкільного вчителя англійської мови у місті Бірмінгемі. «Містер Клювлі допоміг мені усвідомити мої здібності, про які я зовсім не здогадувався. Я був сором’язливим і стриманим хлопцем, але він заохотив мене взяти участь у шкільному конкурсі на ліпшу драму. Наприкінці навчання я виграв нагороду. Ніколи б цього не досяг, якби пан Клювлі не підбадьорював мене. Минули роки, і, на превеликий жаль, я більше не бачив його, щоб подякувати за відданість учням».

Маргіт, приємна жінка з Мюнхена (Німеччина), якій за 50, каже: «У школі в нас була вчителька, яку я особливо любила. Вона вміла просто пояснювати складні речі. А коли ми чогось не розуміли, то заохочувала ставити запитання. Вона була привітною і доступною, тому нам дуже подобалися її уроки».

Пітер з Австралії пам’ятає вчителя математики, який, за його словами, «допомагав їм бачити практичну цінність матеріалу, котрий вони проходили, наводячи наочні приклади. Коли ми вивчали тригонометрію, він показав, як можна за допомогою принципів тригонометрії виміряти висоту будинку, навіть не торкаючись його. Пригадую, що тоді сказав собі: «Це справді вражаюче!»

Полін з північної Англії якось зізналася своєму викладачеві: «Мені важко даються числа». Він запитав: «Чи ти хотіла б поліпшитись? Я можу допомогти тобі». Дівчина продовжує: «Протягом наступних кількох місяців учитель приділяв мені особливу увагу й навіть допомагав після уроків. Він хотів, аби я досягла успіхів, і цікавився мною. Усвідомлення цього спонукало мене старанно працювати, і з часом справи поліпшились».

Тридцятирічна Енджі з Шотландії пригадує містера Ґрехема, свого вчителя історії: «Його уроки були такими цікавими! Він розповідав про різні події у формі цікавих історій і кожну тему розкривав із справжнім запалом. Здавалося, що все відбувалось на наших очах». Енджі також з любов’ю згадує місіс Хьювіт, свою похилу віком вчительку початкових класів. «Вона була доброю і турботливою. Якось я підійшла до неї, аби про щось запитати. Місіс Хьювіт взяла мене на руки, і я відчула таку ніжність і любов».

Тімоті з півдня Греції з вдячністю говорить: «Я досі пам’ятаю викладача природознавства. Він назавжди змінив мій погляд на довколишній світ і життя. Завдяки йому в класі панувала атмосфера благоговіння та зачудування. Цей учитель прищепив нам жагу до знання і любов до розуміння».

Подібне розповідає Рамона з Каліфорнії (США). Вона пише: «У середній школі наша вчителька англійської мови надзвичайно любила свій предмет. Її ентузіазм був такий заразливий! Коли вона викладала, навіть найважчі теми здавалися легкими».

Джейн з Канади з захопленням висловлюється про вчителя фізкультури, в якого завжди було «багато ідей, як добре відпочити і чогось навчитися. Він організовував чудові прогулянки і навчив нас ходити на лижах та рибалити в ополонці. Ми навіть пекли великий корж — щось подібне на хліб індіанців — на табірному багатті. Для дівчини, котра більшість часу проводила вдома за книжками, це були надзвичайні пригоди!»

Хелен, сором’язлива жінка, народилась у Шанхаї і ходила до школи в Гонконзі. Вона пригадує: «У п’ятому класі фізкультуру і малювання у нас викладав містер Чен. Я була тендітною дівчиною і не вміла грати у волейбол і баскетбол. Але він не засоромлював мене, а дозволяв грати у бадмінтон та інші ігри, які мені більш вдавались. Це був тактовний і добрий учитель.

Подібно і з малюванням. Я не могла добре зображувати предмети й людей, тому він дозволяв малювати моделі й візерунки, які в мене ліпше виходили. Оскільки я була молодшою за інших учнів, учитель переконав мене залишитись ще на один рік. Це був перелом у моєму шкільному навчанні. Я стала більш упевненою і зробила поступ у навчанні. Завжди буду йому вдячна».

Котрих учителів вважають найліпшими? Вільям Аерс відповідає у своїй книжці «Навчати — покликання вчителя» (англ.): «Щоб уміло навчати, передусім потрібно, аби викладач був уважний, дбайливий і відданий учням... Не треба якихось особливих прийомів, методів, систем чи заходів... Навчати — це перш за все любити». Отже, якого вчителя можна назвати успішним? Він каже: «Учитель, який зворушив твоє серце, розумів тебе і виявляв особисте зацікавлення, учитель, захоплення якого музикою, математикою, латинською мовою, летючими зміями заражало і спонукувало до дії».

Безсумнівно, до багатьох викладачів надходять відгуки з подякою від учнів та навіть батьків, і це заохочує їх продовжувати працювати за фахом попри різні перешкоди. Усі ті численні відгуки мають одне спільне — вдячність за щиру зацікавленість і доброту вчителів до своїх учнів.

Звичайно, не всі педагоги виявляють такі риси. Але слід також пам’ятати, що викладачі часто стикаються з багатьма проблемами, які обмежують їхні дії. Тому виникає запитання: «Чому люди обирають таку важку професію?»

[Ілюстрація на сторінці 4]

«Навчати — це перш за все любити».

Чому стають учителями?

«Більшість педагогів обирають цю професію, оскільки таким чином можуть допомагати людям. Обов’язком [учителя] є справити незабутній вплив на життя дитини» («Учителі, школи й суспільство», англ.).

ХОЧА деякі педагоги, здається, добре собі радять з учителюванням, ця професія може бути подібна до марафонського бігу з перешкодами, оскільки вона пов’язана з доланням багатьох труднощів, як-от: переповнені класи, велика кількість паперової роботи, гнітюча бюрократія, несприйнятливі учні й мала платня. Педро, вчитель з Мадрида (Іспанія), каже про це так: «Бути вчителем зовсім не легко. Цей фах вимагає великої саможертовності. Проте, всупереч труднощам, я надалі вважаю, що вчителювання приносить більше задоволення, ніж праця у світі бізнесу».

Працювати викладачем у великих містах більшості країн може бути справжнім викликом. На атмосферу й дисципліну в школі надзвичайно впливають наркотики, злочинність, зіпсута мораль, а деколи байдужість батьків. Бунтарський дух є звичайним явищем. Чому ж тоді багато освічених людей обирає професію вчителя?

Лімаріс і Даена — вчителі з Нью-Йорка — працюють з дітьми, яким від п’яти до десяти років. Вони володіють двома мовами (англійською та іспанською) і займаються переважно з іспаномовними дітьми. Ми запитали їх...

Що є спонукальною силою для вчителя?

Лімаріс висловилась так: «Що спонукує мене? Любов до дітей. Я знаю, що для багатьох з них я єдина людина, яка допомагає їм».

Даена сказала: «Я займалась зі своїм 8-річним племінником, який мав труднощі в школі, особливо з читанням. Мені приносило велике задоволення спостерігати, як він та інші навчаються. Тому я вирішила, що хочу вчителювати, і залишила працю в банку».

«Пробудись!» поставив таке ж запитання педагогам з кількох інших країн. Ось що вони розповіли.

Джуліано, 44-річний італієць, каже: «Я обрав цю професію, оскільки захопився нею ще тоді, коли навчався у школі (справа). Я вважав цей фах творчим, завдяки якому можна надихати інших. Такий ентузіазм допоміг мені подолати проблеми, з якими стикнувся на початку своєї кар’єри».

Нік з Нового Південного Уельсу (Австралія) говорить: «Імовірність отримати працю, пов’язану з дослідженнями в галузі хімії, була малою, але існувало чимало можливостей у галузі освіти. Минув час, і бачу, що мені подобається вчителювати, а учні, здається, також люблять, як я викладаю».

Часто велику роль у виборі професії педагога відіграє приклад батьків. Вільям з Кенії відповів на наше запитання так: «Моє бажання стати вчителем зародилося головно завдяки батькові, який був викладачем ще у 1952 році. Усвідомлення того, що я формую погляди молодих людей, є одним з чинників, який спонукав мене обрати цей фах».

Розмарі, яка живе у Кенії, розповіла: «Я завжди прагнула допомагати людям з обмеженими можливостями. Отже хотіла стати або медсестрою, або педагогом. Спершу трапилась пропозиція вчителювати. Те, що я теж є матір’ю, поглибило мою любов до цієї професії».

Бертольда з міста Дюрен (Німеччина) викладати спонукало щось інше: «Моя дружина переконала мене, що я зможу стати хорошим педагогом». І вона була права. «Тепер моя робота приносить мені велике задоволення,— додає він.— Якщо викладач не переконаний у тому, що освіта є дуже цінною, а також не цікавиться молодими людьми, він не стане добрим педагогом, ентузіастом своєї справи, який отримує від неї радість».

Учитель Масахіро з міста Накацу (Японія) сказав: «На мій вибір професії вплинув один талановитий учитель, який вчив мене протягом першого року середньої школи. Він був відданий своїй справі. А найголовніша причина, чому я надалі залишаюся вчителем, це любов до дітей».

Йошія, 54-річний мешканець Японії, мав добре оплачувану роботу на фабриці, але вважав, що ця праця і постійне добирання до неї поневолюють його. «Якось я подумав: «Скільки ще я збираюсь продовжувати такий спосіб життя?» Я вирішив пошукати роботу, яка б дозволяла більше працювати з людьми, а не з речами. Навчати інших — це щось надзвичайне. Ти працюєш з молодими людьми. Це гуманний фах».

Валентина з Санкт-Петербурга теж дорожить цією гранню своєї професії. Вона каже: «Я сама обрала кар’єру вчителя. Вже 37 років викладаю у початкових класах. Мені подобається працювати з дітьми, особливо з маленькими. Я люблю свою роботу і тому ще не виходжу на пенсію».

Вільям Еєрс, який сам є вчителем, написав: «Люди відчувають покликання навчати, бо люблять дітей і молодь, люблять перебувати в їхньому товаристві, їм подобається спостерігати, як вони ростуть, розвиваються і стають умілішими, компетентнішими, сильнішими у цьому світі... Навчати людей — це ніби дарувати себе іншим. Я викладаю з надією зробити світ ліпшим».

Незважаючи на труднощі та перешкоди, тисячі відданих жінок і чоловіків стають педагогами. З якими основними проблемами вони стикаються? Наступна стаття відповість на це запитання.

[Рамка на сторінці 6]

Поради щодо обміну думками між учителем і батьками

✔ Познайомтеся з батьками. Це не марна трата часу, а взаємна і корисна його інвестиція. Це можливість заснувати дружбу з тими, хто може стати вашими найліпшими співробітниками.

✔ Розмовляйте з батьками на рівних — не ставтеся до них зверхньо. Уникайте вчительського жаргону.

✔ Коли розмовляєте про дітей, наголошуйте на позитивному. Похвала більш ефективна, ніж засудження. Поясніть, що можуть зробити батьки, аби допомогти дитині успішно навчатися.

✔ Спонукуйте батьків висловлювати свою думку й уважно їх слухайте.

✔ Намагайтесь зрозуміти, в якому оточенні перебуває дитина вдома. Якщо можливо, відвідайте її.

✔ Домовтеся про наступну зустріч з батьками. Дуже важливо дотримуватися обіцяного. Це показує, що ви справді щиро цікавитеся дитиною. (Інформацію взято з публікації «Як навчають в Америці», англ.).

[Ілюстрація на сторінці 6]

«Мій батько також був учителем» (ВІЛЬЯМ, КЕНІЯ).

[Ілюстрація на сторінці 7]

«Мені подобається працювати з дітьми» (ВАЛЕНТИНА, РОСІЯ).

[Ілюстрація на сторінці 7]

«Навчати інших — це щось надзвичайне. Ти працюєш з молодими людьми» (ЙОШІЯ, ЯПОНІЯ).

Вчителювання — нелегкий фах

«Від педагога так багато очікують, однак у наших школах рідко хвалять відданих викладачів за їхні зусилля» [Кен Елтіс із Сіднейського університету (Австралія)].

СЛІД визнати, що професія вчителя, яку називають «найважливішою професією», пов’язується з багатьма труднощами. Серед них: невідповідна платня і погані умови навчання, багато паперової роботи і переповнені класи, неповага, насильство, а також байдужість батьків. Як деякі шкільні викладачі долають такі перешкоди?

Брак поваги

Ми запитали чотирьох учителів з міста Нью-Йорка, з якими основними проблеми їм доводиться стикатися. Вони одноголосно відповіли: «Брак поваги».

За словами Вільяма з Кенії, щодо цього обставини в Африці також змінилися. Він каже: «Дисципліна серед дітей чимраз занепадає. Коли я підростав [тепер йому за 40], учителі були одними з найшанованіших людей в африканському суспільстві. Молоді і старі завжди дивилися на вчителя, як на приклад. Але така повага поступово зникає. Західна культура поволі впливає на молодь навіть у селах Африки. У кіно- і відеофільмах та літературі зневагу до влади зображають як щось героїчне».

Джуліано, що викладає в Італії, з сумом говорить: «На дітей впливає дух непокори, бунту й неслухняності, яким просякнуте все суспільство».

Наркотики й насильство

На жаль, наркотики стали настільки великою проблемою у школах, що американська викладачка і письменниця Люенн Джонсон написала: «Питання про те, як запобігти наркоманії, входить майже у кожну навчальну програму, починаючи від дитячого садка [курсив наш]. Діти знають про наркотики набагато більше... ніж чимало дорослих». Вона додає: «Частіше приймати наркотики починають ті учні, які почуваються безпорадними, нелюбимими, самотніми, які відчувають нудьгу або страх» («Two Parts Textbook, One Part Love»).

Кен, учитель з Австралії, запитує: «Як педагогам навчати дев’ятирічного учня, батьки якого самі привчили дитину до наркотиків?» Мікаель, якому за 30, викладає у загальноосвітній школі в Німеччині. Він пише: «Ми добре знаємо, що у школі торгують наркотиками, але це рідко коли можна викрити». Він також згадав про відсутність виховання, яке «проявляється у загальній тенденції учнів шкодити. Вони забруднюють столи і стіни, а меблі нищать. Декотрі мої учні мають справу з поліцією за крамничне злодійство або щось подібне. Не дивно, що у школі крадіжки — звичайне явище!»

Аміра викладає у штаті Гуанахуато (Мексика). Вона зазначає: «Ми стикаємось з тим, що у сім’ях панує насилля і наркоманія, а це прямо впливає на дітей. Вони живуть у середовищі, в якому вчаться брудної мови та всякого зла. Ще однією великою проблемою є бідність. Хоча навчання тут безкоштовне, батьки повинні купляти зошити, ручки та інше приладдя. Але найперше необхідна їжа».

Зброя у школі?

Нещодавні повідомлення про стрілянину у школах США виявили, що насилля із застосуванням вогнепальної зброї — не така вже мала проблема у цій країні. В одному повідомленні зазначалось: «За деякими підрахунками, щодня до 87 125 державних середніх шкіл приносять 135 000 одиниць вогнепальної зброї. Щоб зменшити цю цифру, у школах використовують обладнання для виявлення металевої зброї, камери стеження, дресированих собак, які шукають зброю. Крім того, перевіряються шафки учнів, їхні посвідчення, а також забороняється ходити до школи з портфелями» («Як навчають в Америці», англ.). Маючи на увазі ці засоби безпеки, хтось може запитати: «Ми говоримо про школи чи про в’язниці?» У повідомленні теж додавалося, що понад 6000 учнів виключили зі шкіл за принесення зброї!

Айріс, вчителька з Нью-Йорка, розповіла «Пробудись!»: «Учні потай приносять до школи зброю. Тут не допомагає навіть устаткування для виявлення зброї. Ще одна величезна проблема у школах — це вандалізм».

Попри таку атмосферу безладу, сумлінні вчителі щосили намагаються передати учням знання й цінності. Тому не дивно, що багато з них страждає від депресії і виснаження. Ролф Буш, президент Товариства вчителів у Тюрінгії (Німеччина), сказав: «Майже третина з мільйона вчителів Німеччини хворіє через стрес. Вони повністю виснажуються на роботі».

Коли діти мають дітей

Іншою величезною проблемою є сексуальна активність підлітків. Джордж Моррісон, автор публікації «Як навчають в Америці» каже про свою країну: «Коло мільйона підлітків (11 відсотків 15—19-річних дівчат) щороку вагітніють». У США спостерігається найвищий рівень підліткової вагітності серед усіх розвинених країн.

Це підтверджує Айріс: «Підлітки говорять лише про секс і вечірки. Вони цим просто одержимі. А тепер ще й комп’ютери в школах підключені до Інтернету! Це означає доступ до чат-кімнат і порнографії». Анхел з Мадрида (Іспанія) розповідає: «Безладне статеве життя серед учнів — неминуча реальність. У нас були випадки, коли вагітніли зовсім юні учениці».

«Золоті няньки»

Деякі вчителі також скаржаться, що чимало батьків не беруть на себе відповідальності навчати своїх дітей вдома. На думку викладачів, батьки повинні бути найпершими вихователями своїх дітей. Діти мають навчитися хороших манер ще вдома. Цілком зрозуміло, чому Сандра Фельдман, президент Американської федерації учителів, каже, що «до педагогів... слід ставитися так, як і до будь-яких інших фахівців, а не вважати їх золотими няньками».

Часто батьки не підтримують виховання, яке діти отримують у школі. Лімаріс, про яку згадувалося в попередній статті, розповіла «Пробудись!»: «Варто лише поскаржитися на шкільного правопорушника директору, і ти вже знаєш: далі тобі треба буде відбивати напад батьків!» Ролф Буш, про якого згадувалось раніше, сказав щодо проблематичних учнів: «Батьківське виховання просто зникає. Вже не можна припускати, що більшість дітей походить з родин, в яких застосовують добре і розсудливе виховання». Естела з Мендоси (Аргентина) говорить: «Ми, вчителі, боїмося дітей. Коли ставимо їм низькі оцінки, вони жбурляють у нас камінням або вчиняють напад. Якщо в нас є машина, вони нищать її».

Отже, чи вас дивує, що у багатьох країнах бракує вчителів? Вартан Ґреґоріан, президент Нью-Йоркської корпорації Карнеґі, застеріг: «У наступному десятиріччі наші [у США] школи потребуватимуть понад 2,5 мільйона нових учителів». У головних містах «ведеться активний пошук учителів з Індії, Вест-Індії, Південної Африки, Європи та з інших країн, де можна знайти добрих педагогів». Це у свою чергу може спричинити брак учителів у цих місцевостях.

Чому бракує вчителів?

Йошінорі з Японії, шкільний учитель з 32-річним стажем, каже, що «навчати інших — це благородна праця, в основі якої лежать добрі спонуки. В японському суспільстві до неї ставляться з великою повагою». На жаль, таке ставлення має не кожна культура. Ґреґоріан, слова якого наводились вище, заявив, наприклад, що люди «не виявляють поваги до професіоналізму вчителя, крім того, педагоги не отримують належного визнання і платні... Вчительський фах у більшості штатів [США] оплачується менше, ніж будь-який інший, що вимагає ступеня бакалавра чи магістра».

Кен Елтіс, про якого згадувалось на початку, написав: «Що відбувається, коли вчителі дізнаються, що чимало професій, які потребують набагато нижчої кваліфікації, оплачуються значно вище, ніж професія вчителя? Або, коли учні, яких вони навчали лише рік тому... заробляють більше, ніж вони тепер, та, безперечно, зароблятимуть більше і через 5 років? Унаслідок цього вчитель може втрачати почуття власної гідності».

Вільям Еєрс написав: «Учителювання — це низькооплачуваний фах... Ми заробляємо приблизно чверть платні правника, половину того, що отримує економіст-калькулятор, менше, ніж шофери вантажівок і робітники суднобудівельних заводів... Немає такої професії, яка вимагала б так багато й отримувала так мало фінансової компенсації» («Навчати — покликання вчителя», англ.). З тієї самої причини Дженет Рено, колишній генеральний прокурор США, сказала у листопаді 2000 року: «Ми в стані послати людину на місяць... Ми платимо нашим спортсменам великі гроші. Чому ж не можемо платити нашим учителям?»

«Як правило, вчителям платять мало,— каже Лімаріс.— Я стільки років училася на вчителя, а тепер тут, у Нью-Йорку, заробляю зовсім мало, та ще й мушу зносити всі проблеми та стреси, пов’язані з життям у великому місті». Валентина, викладачка з Санкт-Петербурга, сказала: «Якщо говорити про дохід, то робота вчителя зовсім не вдячна. Платня завжди була і є нижчою прожиткового мінімуму». Мерлін з Чубуту (Аргентина) висловлюється подібно: «Через низьку платню ми змушені працювати у двох або трьох місцях, бігаючи з одного в інше. А це зменшує ефективність нашої роботи». Артур, викладач з Найробі (Кенія), розповів «Пробудись!»: «Із занепадом економіки моє життя як вчителя не стало легшим. Багато моїх колег погодиться, що мала платня завжди знеохочувала людей обирати професію вчителя».

Даена, викладачка з Нью-Йорка, скаржиться на непомірну паперову роботу, яка забирає у вчителів дуже багато часу. Всі жаліються: «З ранку до вечора морока з паперами. Просто життя нема».

Брак учителів, надмір учнів

Бертольд з Дюрена (Німеччина) висловлює інше загальне незадоволення: «У класах надто багато учнів! У деяких — понад 34. А це означає, що ми не в силі приділити увагу учням, які мають проблеми. Вони залишаються без розв’язання. Особистими потребами учнів просто нехтується».

Лімаріс, про яку згадувалося раніше, розповідає: «Торік найбільшою проблемою для мене було — не враховуючи байдужості батьків — те, що у моєму класі налічувалось 35 учнів. Уявіть собі, скільки потрібно зусиль, щоб працювати з 35 шестирічними учнями!»

Айріс каже: «У Нью-Йорку бракує вчителів, особливо викладачів математики й природознавчих наук. В інших місцях вони можуть найти ліпшу роботу. Отже Нью-Йорк приймає до шкіл багато іноземних педагогів».

Звичайно, вчителювання — це вимогливий фах. Що ж у такому разі стимулює викладачів? Чому вони продовжують наполегливо працювати, всупереч труднощам? Наша остання стаття відповість на ці запитання.

[Вставка на сторінці 9]

За деякими підрахунками, до шкіл США щодня приносять 135 000 одиниць вогнепальної зброї.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 10]

У чому полягає успіх вчителя?

Як ви визначаєте доброго вчителя? Чи це та людина, яка зможе допомогти дитині розвинути пам’ять, щоб добре запам’ятовувати матеріал й успішно здавати іспити? Або ж це викладач, який вчить дітей досліджувати, думати й аналізувати? А може, той, який допомагає дитині стати ліпшим громадянином?

«Коли ми, вчителі, усвідомлюємо, що разом з учнями є співучасниками довгого і нелегкого життєвого шляху, коли ми ставимося до них з гідністю і пошаною, яку вони заслуговують, як всі люди, тоді ми на шляху до того, щоб стати гідними вчителями. Це так просто і водночас так важко» («Навчати — покликання вчителя»).

Добрий учитель здатний побачити можливості кожного учня і знає, як зробити так, щоб він досяг найліпших результатів. Вільям Еєрс зауважив: «Нам треба знайти кращий спосіб допомогти учневі набратися сили, набути досвіду, розвинути вміння і здібності... Я пригадую, що сказала одна мати, корінна американка, про свого 5-річного сина, якого назвали «нездібним»: «Швидкий Вовк знає назви понад 40 птахів та їхні звички перельоту. Він знає, що в орла на хвості має бути 13 пір’їн. Усе, що він потребує, так це доброго вчителя, який би знав його можливості».

Щоб допомогти дитині якнайліпше використати свої здібності, вчитель повинен дізнатися, що́ цікавить дитину, чим вона мотивується і що́ спонукує її поводитися чи думати в той чи інший спосіб. До того ж відданий своїй праці вчитель має любити дітей.

[Відомості про джерело]

United Nations/Photo by Saw Lwin

[Рамка на сторінці 11]

Чи завжди навчання має бути забавою?

Педагог Вільям Еєрс склав список десяти міфів про професію вчителя. Один з них: «Добрі вчителі роблять навчання забавою». Він продовжує: «Забава — це щось потішне, те, що відволікає увагу. Клоуни забавні. Жарти бувають забавними. Навчання ж може бути привабливе, захопливе, дивовижне, бентежне і часто надзвичайно приємне. Якщо навчання є забавою, це добре. Але воно не мусить бути забавою». Він додає: «Щоб навчати, потрібно мати всебічне знання, здібності, вміння, проникливість і розуміння, а найважливіше — бути уважною і турботливою людиною» («Навчати — покликання вчителя»).

Сюміо з Нагої (Японія) зауважує серед своїх учнів таку проблему: «Багатьох учнів середньої школи нічого, крім забави і того, що не вимагає жодних зусиль, не цікавить».

Роза, шкільний радник з Брукліна (Нью-Йорк), каже: «В загальному учні вважають, що навчання є нудним. Учитель нудний. На їхню думку, все має бути забавою. Вони не усвідомлюють простого принципу: як вчишся, так і знаєш».

Ідея, аби все перетворювати у забаву, перешкоджає молодим людям докладати зусиль і чимось жертвувати. Сюміо, слова якого цитувалися вище, каже: «Головне те, що вони не думають про майбутнє. Лише дуже мало учнів середньої школи вважають, що, коли важко працюватимуть тепер, це виправдає себе в майбутньому».

[Ілюстрація на сторінці 7]

ДАЕНА, США.

[Ілюстрація на сторінці 8]

«Торгівля наркотиками дуже поширене явище, але рідко коли буває викрите» (МІКАЕЛЬ, НІМЕЧЧИНА).

[Ілюстрація на сторінках 8, 9]

«Ми стикаємось з проблемами насилля і наркоманії у сім’ях» (АМІРА, МЕКСИКА).

[Ілюстрація на сторінці 9]

«До педагогів... слід ставитися так, як і до будь-яких інших фахівців, а не вважати їх золотими няньками» (САНДРА ФЕЛЬДМАН, ПРЕЗИДЕНТ АМЕРИКАНСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ УЧИТЕЛІВ).

Вчителювання. Радість і задоволення

«Що спонукує мене надалі працювати вчителем? Хоча ця професія може бути важкою і виснажливою, але коли бачу, як діти захоплюються навчанням і досягають успіхів, то це стимулює мене продовжувати вчителювати» (Лімаріс, учителька з Нью-Йорка).

НЕЗВАЖАЮЧИ на всі труднощі, перешкоди й розчарування, мільйони вчителів по всьому світі продовжують працювати за фахом, який обрали. А що заохочує тисячі молодих людей віддавати перевагу професії учителя, хоча вони знають, що можуть не отримати належного визнання? Що спонукує їх надалі триматися свого рішення?

Інна, педагог з Росії, пояснює: «Приємно бачити своїх колишніх учнів уже дорослими, чути, що для них виявилося корисним у житті те, чого ти їх навчила. Дуже підбадьорює, коли вони з радістю згадують проведені з тобою роки».

Учитель Джуліано, слова якого наводились у попередніх статтях, каже: «Одне з найбільших задоволень — це усвідомлення, що тобі вдалося розвинути в учнів зацікавлення до предмета. Наприклад, якось, коли я розповів їм про певні події з історії, деякі учні попросили: «Будь ласка, продовжуйте. Розкажіть нам більше про це!» Ці спонтанні прохання можуть прояснити похмурий ранок у школі, оскільки ти бачиш, що пробудив у молодих людей зовсім нові для них емоції. Радісно бачити сяючі очі учнів, коли вони зрозуміли тему».

Елена, викладач з Італії, зазначила: «Я вважаю, що задоволення частіше можна відчути завдяки маленьким повсякденним речам; учнівські невеликі успіхи приносять більше радості, ніж значні досягнення, які рідко трапляються».

Австралійка Конні, якій трохи за 30, сказала: «Дуже приємно, коли учень, з яким у тебе склались дружні взаємини, виділяє час, аби написати листа вдячності за твої зусилля».

Оскар з Мендоси (Аргентина) висловлює подібний погляд: «Коли мої учні зустрічають мене на вулиці чи в іншому місці й дякують за те, чого я навчив їх, то переконуюсь, що всі мої зусилля були варті того». Анхел з Мадрида (Іспанія) говорить: «Я присвятив цій чудовій, але нелегкій професії половину свого життя. Можу з упевненістю сказати, що найбільше мене тішить, коли бачу, як юнаки та дівчата, котрих я навчав, стали порядними людьми частково завдяки моїм зусиллям».

Лімаріс, слова якої наводились на початку статті, зауважує: «Я думаю, що вчителі — це особливі люди. Ми також злегка божевільні, оскільки беремо на себе таку надзвичайно важку відповідальність. Але якщо тобі вдалося справити незабутній вплив на життя десятьох чи навіть однієї дитини, ти виконав свій обов’язок і ліпшого почуття бути не може. Твоя професія приносить тобі радість».

Чи ви виявляли вдячність своїм учителям?

Чи ви колись, як учень чи батько, дякували якомусь викладачеві за час, зусилля і виявлене зацікавлення? Або навіть висилали картку чи лист з подякою? Артур з Найробі (Кенія) справедливо підкреслює: «Учителі теж розквітають, коли їх хвалять. Уряд, батьки та учні повинні високо шанувати їх і їхню працю».

Викладачка і письменниця Люенн Джонсон написала: «На кожний негативний лист про вчителів я отримую сотні позитивних, а це підтверджує моє переконання, що є набагато більше добрих педагогів, ніж поганих». Цікаво, що чимало людей наймають особу, яка б «допомогла їм розшукати колишнього вчителя. Люди хочуть знайти своїх учителів і подякувати їм».

Шкільні вчителі закладають фундамент для освіти людини. Навіть найліпші професори найпрестижніших університетів зобов’язані вчителям, які виділяли час і докладали зусиль, щоб розвивати і підтримувати їхнє бажання набувати знання і розуміння. Артур з Найробі каже: «Усіх провідних політиків державних і приватних секторів колись навчали вчителі».

Якими ж вдячними нам слід бути тим чоловікам і жінкам, котрі викликали в нас цікавість, стимулювали наше серце і розум, які показали, як задовольняти нашу спрагу до знання і розуміння!

І наскільки ж більше ми повинні дякувати Великому Просвітителю, Богу Єгові, що надихнув написати такі слова: «Сину мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, до розуму кликатимеш своїм голосом, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів,— тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання,— бо Господь дає мудрість, з Його уст — знання й розум» (Приповістей 2:1—6).

Зверніть увагу на сполучник «якщо», котрий тричі з’являється у цих віршах, які змушують задуматись. Уявіть, якщо ми докладемо зусиль і прислухаємось до вищезгаданих слів, то можемо знайти «Богопізнання»! Безсумнівно, це найвища освіта зі всіх.

[Рамка на сторінці 13]

Щаслива мама

Цей лист отримав один учитель з Нью-Йорка:

«Від усього серця і з глибини душі хочу подякувати вам за те, що ви зробили для моїх дітей. Ваша турбота, доброта і вміння допомогли їм досягти найліпших результатів, і я впевнена, що без вас це було б просто неможливо. Завдяки вам я пишаюсь своїми дітьми і ніколи цього не забуду. З пошаною, С.Б.».

А чи ви знаєте вчителя, якого можете підбадьорити?

[Ілюстрація на сторінці 12]

«Радісно бачити сяючі очі учнів, коли вони зрозуміли тему» (ДЖУЛІАНО, ІТАЛІЯ).

[Ілюстрації на сторінці 13]

«Дуже приємно, коли учень виділяє час, аби написати тобі листа з подякою» (КОННІ, АВСТРАЛІЯ).