«Діти тендітні»

«Діти молоді [«тендітні», Дулуман]; я піду поволі, за ногою дітей» (Яків, батько багатьох дітей, XVIII сторіччя до н. е.).

НЕПРАВИЛЬНЕ поводження з дітьми — явище не нове. Стародавні цивілізації, такі, як ацтеки, ханаанеяни, інки й фінікійці, набули недоброї слави через те, що приносили в жертву дітей. Розкопки фінікійського міста Карфаген (тепер передмістя Туніса, Північна Африка) виявили, що між п’ятим і третім сторіччям до н. е. аж 20 000 дітей було принесено в жертву богу Ваалу й богині Таніт! Те число ще більше приголомшує, коли взяти до уваги, що населення Карфагена у своєму розквіті, за переказами, становило лише коло 250 000.

Проте існувала одна старожитня громада, котра відрізнялася від інших. Незважаючи на те, що ізраїльський народ межував з сусідами, які жорстоко поводилися з дітьми, у своєму ставленні до діточок ізраїльтяни помітно відрізнялися. Батько нації, патріарх Яків, показав у цьому приклад. Згідно з біблійною книгою Буття, повертаючись на батьківщину, Яків пристосувався до кроку тих, хто його оточував, щоб для дітей подорож не стала виснажливою. «Діти молоді [«тендітні», Дул.]»,— сказав він. У той час його дітям було приблизно від 5 до 14 років (Буття 33:13, 14). Нащадки Якова, ізраїльтяни, виявляли таке ж ставлення до потреб дітей і поважали їхню гідність.

Безсумнівно, діти за біблійних часів мали багато роботи. У міру того як вони підростали, батько надавав хлопцям практичну підготовку в землеробстві або навчав певного ремесла, наприклад, теслярства (Буття 37:2; 1 Самуїла 16:11). Перебуваючи з батьками, дівчата навчалися від своїх матерів майстерності у веденні домашнього господарства, що ставало їм у пригоді в дорослому віці. Рахіль, дружина Якова, будучи ще дівчиною, пасла худобу (Буття 29:6—9). Молоді жінки працювали на полі протягом жнив, а також у виноградниках (Рут 2:5—9; Пісня над піснями 1:6)a. Така робота здебільшого виконувалася під сповненим любов’ю батьківським наглядом і поєднувалася з навчанням.

У той самий час малі діти в Ізраїлі втішалися відпочинком і розвагами. Пророк Захарій говорив, про ‘міські майдани, переповнені хлопцями та дівчатами, що бавляться’ (Захарія 8:5). А Ісус Христос згадував дітей, які сиділи на ринку та грали на флейті й танцювали (Матвія 11:16, 17). Що лежало в основі того, що батьки з гідністю ставились до дитини?

Дуже високі принципи

Доки ізраїльтяни додержувалися Божих законів, вони ніколи не зловживали дітьми й не експлуатували їх. (Порівняйте Повторення Закону 18:10 і Єремії 7:31). Вони вважали своїх синів і дочок «спадщиною Господнею», «нагородою» (Псалом 127:3—5). Батьки ставилися до своїх дітей, як до ‘саджанців тих оливкових навколо столу’,— а оливкові дерева дуже цінувалися в тодішньому аграрному суспільстві! (Псалом 128:3—6). Історик Альфред Едершайм зазначає, що, крім таких звичайних слів, як дочка й син, у стародавній єврейській мові було дев’ять слів, котрі стосувалися дітей, і кожне слово позначало різний вік дитини. Він робить висновок: «Можна з упевненістю сказати, що ті люди, які так пильно стежили за розвитком дитини й кожному періоду її життя давали образні назви, справді ніжно любили своїх дітей».

У християнську еру батьки повинні були ставитися до своїх дітей з гідністю й повагою. Ісус показав чудовий приклад, як слід ставитися до дітей. Якось наприкінці його земного служіння люди почали приносити своїх діток до нього. Очевидно, думаючи, що Ісус надто зайнятий, аби його турбувати, учні намагалися зупинити людей. Але Ісус докорив їм: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм». Ісус навіть «їх пригорнув». Немає жодного сумніву, що він вважав дітей коштовностями й вартими доброго ставлення (Марка 10:14, 16; Луки 18:15—17).

Пізніше апостол Павло звернувся до батьків такими словами: «Не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони» (Колосян 3:21). Беручи до уваги цю пораду, християнські батьки як у минулому, так і сьогодні, ніколи не дозволять, щоб їхні діти стали жертвами праці у шкідливих умовах. Вони усвідомлюють, що для того, аби діти процвітали фізично, емоційно й духовно, їм потрібне середовище, де б процвітали любов, турбота й безпека. Справжня любов з боку батьків повинна бути відчутною. У це також включається захист дітей від умов праці, які знесилюють їх.

Сучасна дійсність

Звичайно, ми живемо в «тяжкі часи» (2 Тимофія 3:1—5). Через сувору економічну дійсність у багатьох країнах навіть християнські сім’ї можуть бути змушені дозволити своїм дітям працювати. Як уже зазначалося, немає нічого поганого, коли робота, котру виконує дитина, йде їй на користь і є повчальною. Така робота може сприяти фізичному, розумовому, духовному, моральному й соціальному розвиткові дитини, не перешкоджаючи необхідному навчанню, зрівноваженим розвагам і потрібному відпочинку.

Безперечно, християнські батьки бажають, щоб діти працювали під їхнім турботливим наглядом, а не у жорстоких, бездушних, безпринципних роботодавців, як справжні раби. Такі батьки переконаються, що будь-який вид роботи, який здійснюють їхні діти, не наражає їх на фізичне, сексуальне чи моральне знущання. Вони також прагнуть, аби їхні діти були поруч з ними. Завдяки цьому батьки можуть виконувати роль духовних вихователів, яка ґрунтується на Біблії: «Пильно навчиш [Божих слів] синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повторення Закону 6:6, 7).

Більш того, християнам сказано виявляти співчуття, братолюбство й милосердя (1 Петра 3:8). Їх заохочується ‘усім робити добро’ (Галатів 6:10). Якщо такі побожні риси слід виявляти до людей взагалі, то наскільки ж більше їх потрібно проявляти до власних дітей! Беручи до уваги Золоте правило,— «усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви»,— християни ніколи не дозволять собі експлуатувати чужих дітей — чи то співхристиян, чи інших (Матвія 7:12). Крім того, оскільки християни законослухняні громадяни, вони є обачними, аби не порушити державних законів щодо вікового обмеження людей, які працюють у них (Римлян 13:1).

Справжнє розв’язання

А що сказати про майбутнє? Як для дітей, так і для дорослих, попереду ліпші часи. Християни впевнені, що проблема дитячої праці повністю буде розв’язана з приходом світового уряду, який Біблія називає «Царством Небесним» (Матвія 3:2). Богобоязливі люди вже протягом сторіч моляться про це такими словами: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:9, 10).

Серед усього іншого Царство усуне умови, які призводять до дитячої праці. Воно викоренить убогість. «Земля дасть урожай свій; Бог, наш Бог поблагословить нас» (Псалом 67:7, НС). Під правлінням Божого Царства всі отримають відповідну освіту, яка ґрунтуватиметься на побожних принципах. «Коли на землі Твої [Божі] суди, то мешканці світу навчаються правди» (Ісаї 26:9).

Божий уряд знищить економічні системи, які сприяють нерівності. Там не буде місця дискримінації щодо раси, соціального стану, віку та статі, оскільки основним законом того уряду стане закон любові, включаючи заповідь: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:39). Під таким справедливим світовим урядом проблему дитячої праці буде повністю усунено!

[Примітка]

[Рамка на сторінці 12]

Наглядачка публічного дому відпускає дівчат

НА ОДНОМУ з островів Карибського моря протягом 15 років Цеціліяb утримувала публічні доми й управляла ними. Вона купляла нараз 12—15 дівчат, більшість з яких ще не досягнули 18 років. Дівчат продавали насильно, за борги їхніх сімей. Цецілія сплачувала борги й забирала дівчат працювати на неї. З того, що вони заробляли, Цецілія утримувала їх, а також відраховувала частину грошей, щоб покрити ціну, за яку вона їх купила. Проходило чимало років, поки дівчата могли повернути собі свободу. Їм ніколи не дозволялося виходити за межі дому без варти.

Цецілії добре запам’ятався певний випадок. Мати однієї дівчини-проститутки приходила щотижня, аби забирати коробки з їжею — їжею, яку заробляла її дочка своєю «роботою». Ця дівчина виховувала сина. Вона була не в стані колись виплатити свої борги й тому не мала надії жити на свободі. Одного дня дівчина покінчила життя самогубством, залишивши записку, в якій повідомила, що доручає свого сина її наглядачці. Цецілія виховала хлопця разом з власними чотирма дітьми.

Одна з дочок Цецілії почала вивчати Біблію з місіонерами, котрі були Свідками Єгови. Цецілію теж заохочували приєднатися, але спочатку вона відмовилася, тому що не вміла ні читати, ні писати. Однак з часом, слухаючи обговорення з Біблії, Цецілія розпізнала Божу любов та терпеливість і почала дорожити його прощенням (Ісаї 43:25). Бажаючи вивчати Біблію самотужки, вона невдовзі почала вчитися читати й писати. У міру того як Цецілія пізнавала Біблію, вона бачила потребу відповідати Божим високим моральним нормам.

Якось, на здивування дівчат, Цецілія повідомила їм, що вони вільні! Вона пояснила, що те, чим вони займалися, дуже не подобається Єгові. Жодній з цих дівчат навіть не потрібно було повертати їй борг. Проте двоє з них переїхали жити до неї. Ще інша зрештою стала охрещеним Свідком. Цецілія вже протягом 11 років є повночасною служителькою, яка навчає людей біблійних поглядів, допомагаючи їм звільнитися від богохульних практик.

[Примітка]