Як дивиться Бог на поклоніння загальновизнаного християнства?

«НЕ КОЖЕН, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне,— сказав Ісус Христос,— але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми... не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:21—23).

Через своє священне Слово, Святу Біблію, Бог чітко говорить, у чому полягає його воля. Чи виконують церкви загальновизнаного християнства Божу волю? Чи вони, за словами Ісуса, є тими, «хто чинить беззаконня»?

Кровопролиття

Увечері перед смертю свого Пана Петро майже почав збройну сутичку з групою солдатів, котрі були послані заарештувати Ісуса (Івана 18:3, 10). Однак Ісус відновив спокій і попередив Петра: «Всі хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Матвія 26:52). Це чітке попередження повторено в Об’явлення 13:10. Чи церкви загальновизнаного християнства зважають на нього? Чи вони поділяють відповідальність за безперервні війни у різних частинах землі?

Протягом другої світової війни сотні тисяч сербів і хорватів були вбиті в ім’я релігії. «У Хорватії,— повідомляється в «Новій британській енциклопедії» (англ.),— місцевий фашистський режим проводив політику «очищення раси», котра перевершила навіть методи нацистів. (...) Було проголошено, що одна третина сербського населення підлягає виселенню, інша третина — наверненню на римо-католицизм, а ще інша третина — ліквідації... Небезстороння співпраця католицького духівництва у цьому суттєво зашкодила стосункам церкви з державою після війни». Незліченна кількість людей були змушені навернутися на католицизм або померти, тисячам інших не було надано навіть вибору. Цілі села — чоловіків, жінок та дітей — силою заводили в православні церкви й вбивали. А як щодо комуністичних армій на іншому боці? Чи вони також мали підтримку релігії?

«Деякі священики брали участь у війні на боці революційних сил»,— повідомляється в книжці «Історія Югославії». «У партизанських загонах були навіть священики як Сербської православної, так і римо-католицької церков»,— говориться в книжці «Югославія й новий комунізм». Релігійні розбіжності й далі роздмухують полум’я війни на Балканах.

А що сказати про Руанду? Генеральний секретар Католицького інституту міжнародних відносин Ян Лінден зробив наступне повідомлення в часописі «Місяць» (англ.): «Дослідження групи «Права африканців» у Лондоні подає декілька прикладів того, що місцеві керівники католицької, англіканської та баптистської церков були причетні до військових вбивств або тим, що підтримували їх, або тим, що брали в них участь. (...) Поза всяким сумнівом, значна кількість видатних християн у різних парафіях була причетна до вбивств». На жаль, боротьба між так званими християнами й далі триває в Центральній Африці.

Розпуста й перелюб

Згідно з Божим Словом, статеве життя може бути чистим лише в шлюбному союзі. «Нехай буде в усіх чесний шлюб,— говорить Біблія,— та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог» (Євреїв 13:4). Чи церковні керівники підтримують таке вчення Бога?

У 1989 році Англіканська церква в Австралії видала офіційний документ про статеве життя, котрий повідомляв, що статеві зносини перед одруженням не є неправильними, коли партнери повністю довіряють одне одному. Зовсім недавно керівник Англіканської церкви в Шотландії сказав: «Церква не повинна засуджувати любовний зв’язок, як щось грішне і погане. Церква повинна приймати те, що перелюб закладений у наших генах».

У Південно-Африканській Республіці ряд церковників виступає на захист гомосексуалізму. Приміром, 1990 року в південноафриканському журналі «Ви» цитувався англіканський служитель, котрий сказав: «Святе Письмо не зобов’язує нас навіки. (...) Я вважаю, що відбудуться зміни в ставленні й політиці церкви щодо «голубих». (Порівняйте Римлян 1:26, 27).

Згідно зі «Щорічником Британської енциклопедії за 1994 рік» (англ.), статеве життя стало основним спірним питанням серед американських церков, особливо у таких справах, як «висвячення в духовний сан явних гомосексуалістів та лесбіянок, релігійне розуміння прав гомосексуалістів, благословення «шлюбів гоміків» та узаконення або заборона способів життя, пов’язаних з гомосексуалізмом». Більшість головних церковних конфесій толерують тих представників духівництва, котрі проводять кампанії за більшу сексуальну свободу. Згідно зі «Щорічником Британської енциклопедії за 1995 рік», 55 єпископів підписали заяву, в котрій «доводиться прийнятність висвячення гомосексуалістів і самої звички гомосексуалізму».

Деякі церковники виступають на захист гомосексуалізму, заявляючи, що Ісус ніколи нічого не говорив проти. Але чи це справді так? Ісус Христос заявив, що Боже Слово є правдою (Івана 17:17). Це значить, що він підтримував погляд Бога на гомосексуалізм, описаний у Левит 18:22: «З чоловіком не будеш лежати як з жінкою,— гидота воно!» Більше того, Ісус згадав розпусту й перелюб серед того, що ‘зле, яке виходить зсередини і людину опоганює’ (Марка 7:21—23). Грецьке слово, перекладене як «розпуста», має ширше значення, ніж перелюб. Воно описує усі форми статевих зв’язків за межами законного шлюбу, в тому числі гомосексуалізм (Юди 7). Ісус Христос також попереджав своїх послідовників не миритися із так званими християнськими вчителями, котрі применшують серйозність розпусти (Об’явлення 1:1; 2:14, 20).

Коли релігійні керівники проводять кампанії за висвячення гомосексуалістів і лесбіянок, то як це впливає на членів їхніх церков, особливо на молодих людей? Чи ж це не є стимулом спробувати вести статеве життя поза шлюбом? На противагу цьому Боже Слово заохочує християн ‘утікати від розпусти’ (1 Коринтян 6:18). Якщо співвіруючий впадає в такий гріх, то йому з любов’ю допомагають повернути Божу прихильність (Якова 5:16, 19, 20). А що, коли ця допомога відкидається? Біблія каже, що коли такі люди не розкаються, то «Царства Божого не вспадкують вони» (1 Коринтян 6:9, 10).

‘Заборона одруження’

Біблія говорить: «Краще женитися, ніж розпалятися», щоб «уникнути розпусти» (1 Коринтян 7:2, 9). Всупереч цій мудрій пораді, від багатьох священнослужителів вимагається зберігати целібат, тобто безшлюбність. «Обітниця целібату не є порушеною,— пояснює Ніно Ло Бело у своїй книжці «Документи Ватикану»,— якщо священик, монах чи монахиня мали статеві стосунки... Прощення за сексуальні стосунки можна отримати через чесне визнання на сповіді, тимчасом як шлюб будь-якого священика просто не буде визнаний Церквою». Які плоди принесло таке вчення — добрі чи погані? (Матвія 7:15—19).

Поза всякими сумнівами, багато священиків ведуть чисте в моральному плані життя, однак цього не можна сказати про велику кількість інших. Згідно зі «Щорічником Британської енциклопедії за 1992 рік», «Римо-католицька церква, за повідомленнями, заплатила 300 мільйонів доларів для залагодження судових процесів, пов’язаних з статевою наругою, яку чинило духівництво». Згодом у виданні за 1994 рік говорилося: «Смерть священиків від СНІДу виявила наявність «голубих» священиків та те, що велика кількість... гомосексуалістів була залучена до священства». Тож не дивно, чому Біблія говорить, що ‘заборона одружуватися’ є ‘наукою демонів’ (1 Тимофія 4:1—3). «На погляд деяких істориків,— пише Пітер де Роуза у своїй книжці «Вікарії Христа»,— [целібат священиків] мабуть, завдав більшої шкоди моралі, ніж будь-який інший звичай на Заході, включаючи проституцію. (...) Це частіше за все плямувало ім’я християнства. (...) Примусовий целібат завжди доводив до лицемірства серед духівництва... Священик може прогрішатися тисячу разів, але йому заборонено канонічним правом одружитися лише один раз».

Розглянувши погляд Бога на поклоніння Ваалу, не важко зрозуміти, як він дивиться на поділені церкви загальновизнаного християнства. В останній книзі Біблії усім формам фальшивого поклоніння дано ім’я «Великий Вавилон,— мати розпусти й гидоти землі». «В нім,— додає Біблія,— знайдена кров пророків, і святих, і побитих усіх на землі» (Об’явлення 17:5; 18:24).

Тому Бог усіх, хто хоче поклонятися йому правдиво, спонукує: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його. ...Одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем, бо міцний Господь, Бог, що судить його!» (Об’явлення 18:4, 8).

Тепер постає запитання: «Куди йти після виходу з фальшивої релігії? І яка форма поклоніння є прийнятною Богові?»

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 5]

Ідолопоклонство

У поклоніння Ваалу входило використання ідолів. Ізраїльтяни намагалися змішати поклоніння Єгові з поклонінням Ваалу. Вони навіть принесли ідоли в храм Єгови. Погляд Бога на поклоніння ідолам став очевидним, коли Єгова зруйнував Єрусалим і його храм.

Багато християнських церков наповнені ідолами у формі хрестів, ікон та статуй Марії. До того ж, багато парафіян навчені кланятися, клякати або хреститися перед цими образами. На противагу цьому правдивим християнам наказано: «Утікайте від служіння ідолам» (1 Коринтян 10:14). Вони не намагаються поклонятися Богові за допомогою матеріальних предметів (Івана 4:24).

[Відомості про джерело]

Musée du Louvre, Paris

[Рамка на сторінці 7]

«Церковний провідник повинен бути без вад»

ЦЕЙ вислів взятий з Тита 1:7, згідно з «Сучасним англійським перекладом». У перекладі Огієнка він звучить так: «Єпископ мусить бути бездоганний». Слово «єпископ» походить від грецького слова, що значить «наглядач». Отже, чоловіки, які призначені брати провід у правдивому християнському зборі, мусять жити згідно з нормами Біблії. Якщо вони не роблять цього, то їх треба усунути з посад наглядачів, оскільки вони вже не є «для стада за взір» (1 Петра 5:2, 3). Наскільки серйозно ставляться церкви загальновизнаного християнства до такої вимоги?

Д-р Еверет Вортінґтон у своїй книжці «Я турбуюсь за ваш шлюб» (англ.) посилається на опитування 100 пасторів, проведене у штаті Віргінія (США). Понад 40 відсотків пасторів визнали свою причетність до деяких форм збудливої поведінки з кимось, хто не був з ними в шлюбі. Багато з них вчинили перелюб.

«За останні десятиріччя,— зауважує журнал «Християнство сьогодні» (англ.),— церкву неодноразово вражали викриття неморальної поведінки деяких найповажніших її керівників». У статті «Чому пастори-перелюбники не повинні бути відновлені» критикувався поширений звичай загальновизнаного християнства швиденько відновляти церковних провідників у попередньому становищі після того, як вони були засуджені за «сексуальний гріх».