У брошурі, виданій 1999 року Національною академією наук США, згадано про «13 видів в’юрків (нині відомі як дарвінові в’юрки), котрі Дарвін вивчав на Галапагоських островах»²³.

У 1970-х роках дослідницька група з Принстонського університету, яку очолювали Пітер і Розмарі Ґрант, почала вивчати ті 13 видів. Учені помітили, що після року засухи здебільшого вижили в’юрки, які мали дещо більший дзьоб. А оскільки основною відмінністю між видами в’юрків є форма і розмір дзьоба, спостереження дослідницької групи, на думку науковців, мало вкрай важливе значення. У вищезгаданій брошурі зазначається: «На думку Ґрантів, якби засуха траплялась на цих островах раз на 10 років, нові види в’юрків виникали б приблизно кожних 200 років»²⁴.

Щоправда, в тій брошурі замовчуються деякі важливі факти. Приміром, через кілька років після посухи в’юрків з меншими дзьобиками знову стало найбільше в популяції. Дослідники побачили, що зі змінами погодних умов один рік було більше в’юрків з довшими дзьобами, але пізніше знову стало більше в’юрків з коротшими дзьобами. Також, як помітили вчені, деякі «види» в’юрків схрещувались, і їхнє потомство було значно краще пристосоване до нових умов існування. Це підштовхнуло на думку, що в результаті таких схрещувань через якийсь час мало б відбутися злиття двох «видів»²⁵.

Насправді дарвінові в’юрки не стали чимось зовсім новим. Вони так і залишились в’юрками. А те, що в’юрки різних видів схрещуються між собою, ставить під сумнів методи класифікації, з допомогою яких декотрі еволюціоністи дають визначення видові. До того ж стає очевидним, що навіть відомі наукові академії не завжди об’єктивно висвітлюють факти.