Складність, що не піддається спрощенню,— камінь спотикання для еволюції?

Коли Дарвін розвинув свою теорію, вчені ще мало або й узагалі нічого не знали про неймовірну складність живої клітини. Сучасна біохімія, котра вивчає життя на молекулярному рівні, з’ясувала деякі тонкощі її будови. Крім того, вона порушила серйозні питання й висловила певні сумніви щодо Дарвінової теорії.

Структурні компоненти клітини складаються з молекул. Клітини — це будівельний матеріал усіх живих створінь. Професор Біхі є римо-католиком, він вірить, що теорією еволюції можна пояснити дальший розвиток тварин. Однак він висловлює глибокі сумніви стосовно того, що еволюція може пояснити існування клітини. Він говорить про молекулярні машини, котрі «перевозять вантаж з одного місця у клітині в інше по «автострадах», вимощених з інших молекул... Клітини плавають, використовуючи певні механізми, діляться за допомогою механізму, поглинають їжу за допомогою механізму. Коротко кажучи, високоорганізовані молекулярні машини управляють всіма клітинними процесами. Отже, складові життя надзвичайно чітко відрегульовані, і механізм життя надзвичайно складний».

А які ж розміри клітини, якщо у ній проходять усі ці процеси? Типова клітина в діаметрі має тільки 0,03 міліметра! На цій мікроскопічно малій площі відбуваються важливі для життя функції. (Дивіться схему на сторінках 8, 9). Тож невдивовижу читати таке: «Суть справи в тому, що клітина — сама основа життя — є запаморочливо складною».

Біхі доводить, що клітина може функціонувати тільки як єдине ціле. Отож вона не може бути життєздатною, коли формується шляхом повільних, поступових змін, викликаних еволюцією. Як приклад він наводить пастку для мишей. Цей простий пристрій може функціонувати тільки тоді, коли всі його частини зібрані докупи. Кожна складова частина зокрема: платформа, пружина, затискувальна дуга, молоточок, захватне пристосування — не є пасткою для мишей і не може функціонувати сама по собі. Всі частини потрібні одночасно й мають бути зібрані, щоб пастка діяла. Так само клітина може функціонувати тільки тоді, коли всі її компоненти будуть разом. Він вдався до цього прикладу, пояснюючи, що́ він називає «складністю, що не піддається спрощенню»b.

Це висуває значну проблему для уявного еволюційного процесу, який передбачає появу поступово набутих, корисних ознак. Дарвін знав, що його теорія поступової еволюції, здійснюваної шляхом природного добору, наштовхнулася б на велику перешкоду, коли він сказав: «Якби можливо було довести, що існує складний орган, який не міг утворитися шляхом численних послідовних слабих змін, моя теорія остаточно зазнала б краху» («Походження видів»).

Клітина з її складністю, що не піддається спрощенню, є великим каменем спотикання для віри в Дарвінову теорію. Передусім еволюція не в стані пояснити стрибок від неживої до живої матерії. Потім постає проблема першої складної клітини, яка мусить виникнути за одним заходом як єдине ціле. Іншими словами, клітина (або пастка для мишей) повинна була з’явитися нізвідки й при цьому вже бути скомпонованою й функціонувати!

Складність, що не піддається спрощенню, і зсідання крові

Ще одним прикладом складності, що не піддається спрощенню, є процес, котрий більшість з нас, коли поріжеться, сприймає як належне,— зсідання крові. Звичайно всяка рідина витікає з пробитого резервуара, аж поки він врешті спорожніє. Проте коли ми проколемо чи поріжемо свою шкіру, то кровотеча скоро зупиняється завдяки утворенню згустка. Однак, як про це знають лікарі, «зсідання крові являє собою дуже складну, неймовірно заплутану систему, в яку залучено багато взаємозалежних білкових частин». Вони активізують те, що зветься каскадом зсідання. Для цього тонкого процесу загоювання «вирішальне значення має те, коли й з якою швидкістю відбуватимуться різні реакції». Інакше у людини зсядеться й загусне вся кров або ж, навпаки, людина стече кров’ю й помре. Початок процесу та швидкість його перебігу — визначальні чинники.

Біохімічні дослідження показали, що у зсіданні крові бере участь чимало факторів, і якщо бракуватиме хоч одного з них, процес не відбудеться. Біхі запитує: «Що зупиняє процес зсідання крові після того, як він почався, не даючи усій крові... загуснути?» Він пояснює, що «утворення, лімітація, ущільнення й усунення кров’яного згустку» становлять інтегральну біологічну систему. Якщо котрась зі складових частин перестане діяти, то не буде діяти ціла система.

Рассел Дулитл, еволюціоніст і професор біохімії Каліфорнійського університету, запитує: «Як взагалі розвинувся цей складний і чітко відрегульований процес? (...) Парадокс полягає в наступному: як могла виникнути ця система, якщо кожний білок залежить від того, щоб його активізував інший? Яка користь була б від будь-якої частини схеми, якщо її не ввести в єдине ціле?» Походження цього процесу Дулитл намагається пояснити, користуючись еволюційними аргументами. Однак професор Біхі вказує на те, що «то мала б бути неабияка удача, щоб часточки потрібного гена потрапили у визначені для них місця». Він показує, що за поясненням Дулитла і його спрощенською мовою криються значні утруднення.

Отже, один з найважливіших закидів проти еволюційної моделі — це та нездоланна перепона, якою є складність живого, що не підлягає спрощенню. Біхі каже: «Я підкреслюю, що природний добір, рушій дарвінівської еволюції, діє тільки тоді, коли є з чого добирати — з чогось потрібного вже зараз, а не в майбутньому».