Розділ 4

Чи могло життя зародитися випадково?

1. а) Що припускав Чарлз Дарвін стосовно походження життя? б) Яку ідею відродила сучасна еволюційна теорія?

КОЛИ Чарлз Дарвін висунув свою теорію еволюції, він припускав, що, можливо, життя було «спочатку [вкладене] творцем в незначне число форм або тільки в одну»¹. Але сучасна еволюційна теорія в загальному виключає всяку згадку про Творця. Натомість у дещо зміненому вигляді відроджено теорію самозародження життя, яка у свій час була спростована.

2. а) Хибність яких попередніх уявлень про самозародження життя було доведено? б) Якої думки дотримуються еволюціоністи, хоча й визнають, що життя не зароджується спонтанно у наш час?

² Ідея самозародження виникла кілька століть тому. У XVII сторіччі н. е. ця теорія визнавалася навіть поважаними мужами науки, у тому числі Френсісом Беконом та Уїльямом Гарвеєм. Проте в XIX столітті Луї Пастер та інші вчені, схоже, завдали їй смертельного удару, довівши експериментально, що живе походить тільки від живого. Однак прихильники еволюційної теорії вимушені припускати, що колись давно мікроскопічні форми життя таки мусили спонтанно зародитися з неживої матерії.

Нова версія самозародження

3, 4. а) В якій послідовності описуються кроки на шляху до зародження життя? б) Що твердять еволюціоністи, незважаючи на неправдоподібність випадкового зародження життя?

³ Сучасний еволюційний погляд на відправну точку життя підсумував у своїй книжці «Егоїстичний ген» Річард Докінс. Він робить припущення, що спочатку атмосфера Землі складалася з вуглекислого газу, метану, аміаку та води. Під впливом сонячної енергії і, можливо, блискавиць та вивержень вулканів ці прості сполуки розпадались і перетворювалися в амінокислоти. Багато різних амінокислот поступово нагромаджувались у морі та утворювали білковоподібні сполуки. Зрештою, каже він, океан став «поживним бульйоном», проте все ще безжиттєвим.

⁴ Відтак, за описом Докінса, «випадково сформувалась особливо дивовижна молекула», котра вже мала здатність до самовідтворення. І навіть визнаючи вкрай малу ймовірність такого випадку, він обстоює думку, що це все ж мусило трапитися. Молекули такого типу скупчувались, а згодом, знову ж таки волею малоймовірного випадку, вони обгорнулися захисною оболонкою з інших білкових молекул — мембраною. Таким чином, запевняє він, перша жива клітина породила саму себе².

5. Як зазвичай висвітлюється питання походження життя у спеціальній літературі й що сказав з цього приводу один учений?

⁵ Дійшовши до цього моменту, читач, напевно, почне розуміти зауваження Докінса у передмові до його книжки: «Цю книжку слід читати майже як наукову фантастику»³. Але тим, хто читає літературу на цю тему, неважко помітити, що не тільки він має такий підхід. Більшість інших книжок про еволюцію теж лише побіжно торкаються проблеми виникнення життя з неживої матерії, бо вона становить для них значне утруднення. Тому Вільям Торп, професор кафедри зоології Кембриджського університету, сказав своїм колегам: «Усі неглибокі теоретизування та дискусії щодо походження життя, опубліковані за останніх десять — п’ятнадцять років, виявилися надто спрощеними та легковагими. Проблема фактично виглядає такою ж далекою від розв’язання, як і колись»⁴.

6. Що увиразнюється з розвитком науки?

⁶ Бурхливий розвиток науки, який відбувається останнім часом, послужив лише збільшенню прірви між живою та неживою матерією. З’ясовано, що навіть найдавніші відомі одноклітинні організми незмірно складні. «Проблема біології зводиться до того, щоб осягнути простий початок...— кажуть астрономи Фред Хойл та Чандра Вікрамасінгхе.— Викопні рештки стародавніх форм життя, знайдені в осадових породах, не свідчать про простий початок. (...) Отже, еволюційна теорія не має належного фундаменту»⁵. У міру нагромадження інформації стає чимраз важче пояснити, як такі безмежно складні мікроскопічні форми життя могли виникнути випадково.

7. Якими були, як вважається, основні кроки на шляху до зародження життя?

⁷ За еволюційною теорією, основними кроками на шляху до зародження життя були: 1) наявність відповідної первинної атмосфери і 2) концентрація у водах первісного океану «поживного бульйону», що складається з «простих» молекул, необхідних для життя. 3) З них утворилися білки та нуклеотиди (складні хімічні сполуки), які 4) сполучалися й набули мембрану, а відтак 5) утворили генетичний код і почали відтворювати подібних до себе. Чи перелічені етапи перебувають у гармонії з відомими фактами?

Первинна атмосфера

8. Чому можна сказати, що знаменитий експеримент Стенлі Міллера та подальші експерименти не дали бажаних результатів?

⁸ У 1953 році Стенлі Міллер пропустив електричні розряди через «атмосферу», що складалася з водню, метану, аміаку та водяної пари. У результаті цього утворилися деякі з багатьох амінокислот, котрі входять до складу білків. Однак одержано було лише 4 з 20 амінокислот, необхідних для життя. Через більш як 40 років учені все ще не були в змозі експериментально одержати всі 20 необхідних амінокислот в умовах, які можна вважати правдоподібними.

9, 10. а) Які припущення висуваються стосовно імовірного складу первинної атмосфери Землі? б) З якою проблемою стикається еволюційне вчення і що відомо про первинну атмосферу Землі?

⁹ Міллер уважав, що первинна атмосфера Землі була подібною до суміші газів у його колбі для експериментів. Чому? Тому що, як пізніше висловився він сам та його колега, «синтез біологічно важливих речовин відбувається лише за умов відновлення [коли в атмосфері немає вільного кисню]»⁶. Інші еволюціоністи, однак, припускають, що кисень тоді був. Проблему, яка у зв’язку з цим постає перед еволюційним вченням, Гітчінґ сформулював так: «При наявності кисню в повітрі перша амінокислота ніколи б не утворилась, а якби кисню не було, то її знищило б космічне випромінювання»⁷.

¹⁰ Фактом залишається те, що всяка спроба встановити, якою була первинна атмосфера Землі, може ґрунтуватися лише на здогадах та припущеннях. Ніхто не знає напевно, що вона собою являла.

Чи міг утворитися «поживний бульйон»?

11. а) Чому неймовірно, щоб в океані нагромаджувався «поживний бульйон»? б) Як Міллерові вдалося зберегти декілька одержаних ним амінокислот?

¹¹ Наскільки ймовірно, що амінокислоти, котрі, як вважається, виникли в атмосфері, перемістилися вниз і утворили «поживний бульйон» в океанах? Це неймовірно взагалі. Та сама енергія, здатна розщеплювати в атмосфері прості сполуки, ще швидше розклала б складні новосформовані амінокислоти. Цікаво, що, пропускаючи під час свого досліду електричні розряди через «атмосферу», Міллер зберіг чотири одержані ним амінокислоти лише завдяки тому, що забрав їх із зони дії розрядів. Якби він залишив їх там, то розряди розклали б їх на складники.

12. Що трапилося б з амінокислотами, навіть якби декотрі з них досягли океанів?

¹² А що, коли припустити, ніби амінокислоти якось таки досягли океанів і вбереглися від нищівного ультрафіолетового випромінювання в атмосфері? Гітчінґ пояснює: «Під водою не вистачило б енергії на активізацію подальших хімічних реакцій; вода у будь-якому випадку затримує ріст складніших молекул»⁸.

13. Що повинні були зробити амінокислоти, потрапивши у воду, аби перетворитися у білки, але з якою небезпекою вони б зіткнулися при цьому?

¹³ Отже, потрапивши у воду, амінокислоти мусили б вибратися з неї, щоб сформувати більші молекули та перетворитися у білки, потрібні для становлення життя. Але, вийшовши з води, вони знову ж таки потраплять під вплив згубного ультрафіолетового проміння! «Іншими словами,— каже Гітчінґ,— ймовірність того, що могла б відбутися навіть ця перша і порівняно легка стадія [утворення амінокислот] в еволюції життя, теоретично дорівнює нулю»⁹.

14. Що являє собою одна з найбільш головоломних проблем, з якою стикнулися еволюціоністи?

¹⁴ Хоча й загальноприйнято вважати, що життя спонтанно зародилося в океанах, водне середовище зовсім не сприяє необхідним хімічним процесам. Хімік Річард Дікерсон пояснює: «Тож важко збагнути, як у водах первісного океану могла проходити полімеризація [сполучення менших молекул у більші], адже вода сприяє не полімеризації, а швидше деполімеризації [розщепленню великих молекул на простіші]»¹⁰. Біохімік Джордж Уолд дотримується такої ж думки: «Спонтанний розклад більш імовірний і тому проходить набагато швидше, ніж спонтанний синтез». Отже, виходить, що нагромадження «поживного бульйону» бути не могло! Уолд розцінює це як «найбільш головоломну проблему, котра стоїть перед нами [еволюціоністами]»¹¹.

15, 16. Яка серйозна проблема існує у зв’язку з утворенням білків живої клітини з амінокислот в уявному «поживному бульйоні»?

¹⁵ Однак перед еволюційною теорією стоїть ще одна головоломна проблема. Як відомо, існує понад 100 амінокислот, але з них лише 20 необхідні для білків живої клітини. Крім того, вони існують у двох формах: одні молекули «правообертаючі», інші — «лівообертаючі». Якби вони сформувалися випадково, як це теоретично мало би бути в «поживному бульйоні», то, найвірогідніше, одну половину з них складали б правообертаючі амінокислоти, іншу — лівообертаючі. Не відомо жодної причини, чому котрійсь із форм мала б віддаватися перевага у живих організмах. Проте усі 20 амінокислот, які використовуються в утворенні білків живої клітини, є лівообертаючими!

¹⁶ Чи ж можливо, щоб у первісному бульйоні випадково сполучалися лише необхідні види амінокислот? Фізик Дж. Д. Бернал визнає: «Слід погодитися, що витлумачення цього... і далі залишається однією з найскладніших проблем структурних аспектів життя». Його висновок: «Можливо, нам так ніколи і не вдасться пояснити це»¹².

Ймовірність і спонтанне виникнення білків

17. Який приклад ілюструє обсяг проблеми?

¹⁷ Яка імовірність того, що потрібні амінокислоти з’єднались і утворили білкову молекулу? Візьмемо для прикладу велику купу, котра складається наполовину з білих, наполовину з червоних бобів, які старанно перемішані. Та купа містить понад 100 сортів бобів. Отож, як ви гадаєте: що попаде у ківш, яким ви зачерпнете трохи бобів? Щоб у вас були боби, котрі представляють основні компоненти білка, вам потрібно зачерпнути тільки червоні боби й жодного білого! До того ж у вашому ковші має бути лише 20 сортів червоних бобів, причому кожен з бобів мусить займати у ковші своє строго визначене місце. Якщо ж це перенести на білок, то тут будь-яка невідповідність котрійсь із цих вимог призведе до того, що утворений білок не зможе функціонувати належним чином. Чи можливо одержати потрібну комбінацію, нехай там скільки перемішуючи нашу уявну купу бобів та зачерпуючи з неї? Ні. Тож як таке могло відбутися в уявному «поживному бульйоні»?

18. Наскільки реальною є ймовірність випадкового утворення навіть простої білкової молекули?

¹⁸ Білки, без котрих неможливе життя, мають дуже складні молекули. Яка ймовірність того, що навіть найпростіша білкова молекула сформувалася б випадково у «поживному бульйоні»? Еволюціоністи визнають, що вона становить 1 до 10 ¹¹³ (1 зі 113 нулями). Але всяка подія, ймовірність котрої виражається співвідношенням 1 до 10⁵⁰, уже відкидається математиками як така, що не може відбутися. Збагнути, про яку ймовірність тут ідеться, допоможе факт, що число 10 ¹¹³ є більшим, ніж приблизно підрахована кількість всіх атомів у Всесвіті!

19. Яка існує ймовірність утворення ферментів, необхідних для живої клітини?

¹⁹ Декотрі білки служать як структурний матеріал, інші діють як ферменти. Останні прискорюють необхідні хімічні реакції в клітині. Без такої допомоги клітина б загинула. Для життєдіяльності клітини потрібно не декілька білків-ферментів, а цілих 2000. Яка ймовірність того, що всі вони виникли випадково? Вона становить 1 до 10^40 000! «Сміховинно мала ймовірність,— стверджує Хойл,— яка не могла б бути реалізована навіть тоді, коли б весь Усесвіт складався з поживного бульйону». Він додає: «Якщо людина не перебуває у полоні упередженого погляду, що життя зародилося на Землі [спонтанно],— погляду, який склався на підставі громадської думки чи здобутої освіти,— то вона ви́знає, що ці прості підрахунки повністю відмітають таку ідею»¹³.

20. Чому мембрана, необхідна клітині, ускладнює проблему?

²⁰ Однак та ймовірність, по суті, значно менша від тієї, на яку вказує це «сміховинно мале» число. Адже мусить також бути мембрана, котра оточує клітину. Але мембрана надзвичайно складна, вона утворена молекулами білків, цукрів та жирів. Еволюціоніст Леслі Орґел пише: «До складу сучасної клітинної мембрани входять канальці й насоси, які чітко регулюють надходження та виведення поживних речовин, продуктів обміну, іонів металів тощо. Ці спеціалізовані канальці складаються з дуже специфічних білків — молекул, яких не могло бути на самому початку еволюції життя»¹⁴.

Дивовижний генетичний код

21. Наскільки вірогідно, що гістони, необхідні для ДНК, могли утворитися випадково?

²¹ Ще важче уявити випадкове виникнення нуклеотидів, складових частин ДНК, котра є носієм генетичного коду. До складу ДНК входить п’ять гістонів (уважається, що гістони беруть участь у регулюванні діяльності генів). Підраховано, що ймовірність утворення навіть найпростішого з цих гістонів становить 1 до 20 ¹⁰⁰, а це ще одне астрономічне число, «більше, ніж загальна кількість атомів у всіх зірках та галактиках, видимих за допомогою найбільших астрономічних телескопів»¹⁵.

22. а) Як давню загадку про те, що́ з’явилося раніше — курка чи яйце, можна застосувати до білків та ДНК? б) Яке розв’язання запропонував один еволюціоніст і чи воно розсудливе?

²² Проте ще більші ускладнення для еволюційної теорії пов’язані з походженням довершеного генетичного коду, без якого неможливе розмноження клітини. У зв’язку з білками та ДНК на пам’ять приходить давня загадка про те, що́ з’явилося раніше — курка чи яйце. Гітчінґ каже: «Утворення білків залежить від ДНК. Але ДНК не може утворитись, якщо спочатку не сформується білок»¹⁶. Тому постає парадокс, сформульований Дікерсоном: «Що з’явилося раніше» — білок чи ДНК? Він стверджує: «Відповідь мусить бути: «Вони утворилися паралельно»¹⁷. По суті, він говорить, що «курка» та «яйце» мали виникнути одночасно, не походячи одне від одного. Чи це видається вам розсудливим? Певний автор наукових статей зробив такий підсумок: «Походження генетичного коду становить складну проблему на зразок «курка чи яйце», яка й на сьогодні все ще вкрай заплутана»¹⁸.

23. Що кажуть про генетичний механізм інші науковці?

²³ Хімік Дікерсон теж висловив цікаву думку: «Еволюція генетичного механізму є стадією, для відтворення якої не існує лабораторних моделей, тож, не будучи зв’язаним невигідними фактами, можна без кінця-краю висувати різні припущення»¹⁹. Але чи це добрий науковий метод — так легко відмітати безліч «невигідних фактів»? Леслі Орґел назвав генетичний код «найважчим аспектом проблеми походження життя»²⁰. А Френсіс Крік зробив висновок: «Незважаючи на те що генетичний код майже універсальний, механізм, необхідний для його реалізації, занадто складний, щоб виникнути в одну мить»²¹.

24. Що можна сказати про природний добір та першу клітину, яка розмножувалась?

²⁴ Еволюційна теорія намагається запропонувати інше рішення, відкидаючи думку про те, що неможливе мусило здійснитися «в одну мить». Для цього вона висуває ідею про поступовий процес, у ході якого природний добір мав послідовно робити свою справу. Однак без генетичного коду, котрий забезпечує розмноження, не може бути матеріалу для природного добору.

Чудо фотосинтезу

25. Дивовижну здатність започаткувати який процес приписує еволюційна теорія простій клітині?

²⁵ Тут перед еволюційною теорією постає ще одна перепона. В якийсь момент первинна клітина мала віднайти щось таке, що революціонізувало життя на Землі, і то був фотосинтез. Цей процес, у ході якого рослини поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень, ще недостатньо вивчений науковцями. Це, за словами біолога Ф. В. Вента, «процес, який ще ніхто не зміг відтворити у пробірці»²². І все ж уважається, що його випадково започаткувала проста крихітна клітина.

26. Яку революційну зміну викликав цей процес?

²⁶ Процес фотосинтезу перетворив атмосферу, в якій не було вільного кисню, в повітряну оболонку, кожна п’ята молекула котрої — молекула кисню. Внаслідок цього могли дихати й жити тварини, також міг утворитися озоновий шар, щоб захищати все живе від згубного ультрафіолетового випромінювання. Чи можна такий дивовижний збіг обставин пояснювати простою випадковістю?

Чи не відіграв тут якоїсь ролі розум?

27. До чого змушують декого з еволюціоністів факти?

²⁷ Стикаючись з фактом, що ймовірність випадкового утворення живої клітини практично дорівнює нулю, деякі еволюціоністи почуваються змушеними відступити. Наприклад, автори «Еволюції з космосу» (Хойл і Вікрамасінгхе) складають зброю, говорячи: «Ці питання надто складні, щоб їх можна було виражати цифрами». Вони додають: «Аж ніяк... нам не обійтись просто об’ємнішим і ліпшим поживним бульйоном, як ми того сподівалися рік чи два тому. Підрахунки, зроблені нами вище, по суті нереальні як для всесвітнього, так і для земного бульйону»²³.

28. а) Що, вірогідно, криється за відмовою визнати потребу в розумі? б) Кого не визнають еволюціоністи за джерело вищого розуму, хоча й вірять у необхідність цього розуму?

²⁸ Отже, визнавши, що у становленні життя певну роль таки мусив відігравати розум, вищезгадані автори кажуть далі: «Така теорія і справді настільки очевидна, що дивуєшся, чому вона не здобула широкого визнання як щось само собою зрозуміле. Причини цього швидше психологічного, ніж наукового характеру»²⁴. Тож можна зробити висновок, що «психологічний» бар’єр — це єдино правдоподібне пояснення того, чому більшість еволюціоністів непохитно тримаються теорії про випадкове зародження життя й заперечують усякий «задум, намір або керованість»²⁵, як висловився Докінс. По суті, навіть Хойл і Вікрамасінгхе, визнавши потребу в розумі, заявляють про свою невіру в те, що життя виникло завдяки Творцю-Особі²⁶. На їхню думку, розум — обов’язковий, але ідея Творця неприйнятна. Чи не здається це вам суперечливим?

Чи це по-науковому?

29. Що являє собою науковий метод?

²⁹ Якщо самозародження життя має сприйматись як науковий факт, то його належить підтвердити науковим методом. Останній описується таким чином: ведуться спостереження за тим, що відбувається; на підставі тих спостережень створюється теорія про те, що, можливо, є істинним; теорія перевіряється подальшими спостереженнями та експериментами; стежиться за тим, чи справджуються передбачення, зроблені на основі теорії.

30. У чому теорія про самозародження зазнала невдачі з погляду застосування наукового методу?

³⁰ Спроби застосувати науковий метод робилися, але спостерегти самозародження життя так нікому і не вдалось. Не існує жодних доказів того, що це відбувається тепер, і, звичайно ж, нікого з людей не було тоді, коли, за словами еволюціоністів, це відбувалось. Жодна теорія стосовно цього не була підтверджена спостереженнями. Не вдалося відтворити цей процес також шляхом лабораторних експериментів. Передбачення, що базувались на тій теорії, не справдилися. З огляду на таку неспроможність застосувати науковий метод, чи було б чесно й по-науковому підносити подібну теорію до рангу фактів?

31. Які суперечливі погляди на самозародження має один науковець?

³¹ З іншого боку, існує достатньо доказів на користь висновку, що самозародження життя з неживої матерії неможливе. «Варто лише задуматись над обсягом цього завдання,— визнає професор Уолд з Гарвардського університету,— аби погодитися, що самозародження живого організму неможливе». Але у що вірить цей прихильник еволюції? Він відповідає: «Однак ми існуємо, і, гадаю, саме в результаті самозародження»²⁷. Чи можна це назвати об’єктивним науковим доводом?

32. Як навіть еволюціоністи визнають, що такі міркування є ненауковими?

³² Англійський біолог Джозеф Генрі Вудґер охарактеризував такі міркування як «просто догматизм — стверджування, ніби те, у що ми хочемо вірити, насправді відбулось»²⁸. Як же науковці допустили, щоб у їхньому середовищі науковий метод був так явно знехтуваний? Відомий еволюціоніст Лорен Айселі визнав: «Виганивши богослова за його віру в міфи й чудеса, наука сама опинилася в незавидному становищі, оскільки змушена була створити власну міфологію, тобто зробити припущення, що процес, проходження якого у наш час не вдалось довести, незважаючи на величезні зусилля, насправді відбувся у первісну епоху»²⁹.

33. До якого неминучого висновку стосовно самозародження життя і застосування наукового методу доходимо на підставі вищенаведених доказів?

³³ Виходячи з наявних доказів, можна сказати, що теорія про самозародження життя швидше належить до сфери наукової фантастики, ніж є науковим фактом. Багато її прихильників відкинули науковий метод, очевидно, для того, щоб вірити в те, у що їм хочеться вірити. Незважаючи на незчисленні докази того, що життя не могло зародитись випадково, замість обачності, котра, як правило, відзначає тих, хто керується науковим методом, тріумфує непорушний догматизм.

Не всі вчені погоджуються з цим

34. а) Як один фізик виявив наукову неупередженість? б) Як він описав еволюційну теорію і що сказав про багатьох науковців?

³⁴ А втім, не всі вчені виключають альтернативу. Наприклад, фізик Г. С. Ліпсон, усвідомлюючи, наскільки мала ймовірність самозародження життя, сказав: «Єдино прийнятним поясненням є творення. Я знаю, що для фізиків, у тому числі й для мене, це означає анафему, але ми не повинні відкидати теорію, котра нам не подобається, якщо експериментальні дані підтверджують її». Далі він зазначає, що після виходу у світ Дарвінової праці «Походження видів» «еволюційна теорія стала в певному розумінні науковою релігією; майже всі науковці прийняли її, і багато хто з них готовий «підганяти» під неї результати своїх спостережень»³⁰. Сумний, але правдивий коментар.

35. а) З яким уявленням було болісно розлучатися професору одного університету? б) Як він ілюструє ймовірність випадкового виникнення життя?

³⁵ Чандра Вікрамасінгхе, професор Університетського коледжу в Кардіффі, сказав: «Коли я здобував свою початкову наукову освіту, мені вбивали в голову, що наука не сумісна ні з якою ідеєю умисного творення. Розлучатися з цим уявленням було дуже болісно. Я почуваюся досить незручно у цій ситуації, тобто з моїм теперішнім умонастроєм. Але логічного виходу зі становища не існує. (...) Бо виникнення життя на Землі в результаті якогось випадку хімічної природи — це майже те саме, що шукати певну піщинку на всіх пляжах усіх планет Усесвіту й знайти її». Інакше кажучи, виникнення життя просто не може бути результатом якогось випадку хімічної природи. Тож Вікрамасінгхе робить такий висновок: «Не існує іншого способу збагнути високу впорядкованість хімічних елементів життя, як тільки звернутися до створення у космічному масштабі»³¹.

36. Як висловився Роберт Ястров?

³⁶ Астроном Роберт Ястров сказав: «Учені не мають доказів того, що життя не було результатом акту творення»³².

37. Яке запитання постає щодо еволюції і де можна знайти відповідь?

³⁷ Але навіть якщо припустити, що перша жива клітина якось таки виникла спонтанно, чи є докази того, що з неї розвинулися всі живі організми, які будь-коли існували на Землі? Відповідають на це запитання скам’янілості, і в наступному розділі розглядається, що ж насправді говорить літопис викопних решток.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 48, 49]

Гідна подиву клітина

Жива клітина надзвичайно складна. Біолог Френсіс Крік старався описати її функції популярно, але врешті зрозумів, що це можливо зробити лише до певної міри, «бо вона настільки складна, що читачеві не варто намагатися збагнути всі деталі»^а.

Інструкції, котрі містяться в ДНК клітини, «якщо їх виписати, заповнять тисячу книжок по 600 сторінок,— говориться в «Нешнл джіоґрефік».— Кожна клітина — це світ, по самі вінця заповнений щонайменше двомастами трильйонами крихітних груп атомів, які звуться молекулами. (...) Якщо з’єднати наших 46 хромосомних «ниток», то довжина одержаного ланцюга дорівнюватиме майже двом метрам. А діаметр ядра, котре їх містить, становить менше однієї сотої міліметра»^б.

Щоб дати читачам уявлення про життєдіяльність клітини, журнал «Ньюсуїк» скористався такою ілюстрацією: «Кожна з тих 100 трильйонів клітин функціонує наче обнесене муром місто. Електростанції виробляють для клітини енергію. Фабрики продукують білки — конче потрібні товари для хімічної торгівлі. Складні транспортні системи скеровують певні хімічні речовини з одного місця в інше як у клітині, так і за її межами. Вартові коло пропускних пунктів контролюють експорт та імпорт і ведуть спостереження за зовнішнім світом, аби вчасно помітити небезпеку. Вишколені біологічні армії завжди напоготові, щоб дати відсіч нападникам. Централізований генетичний уряд підтримує порядок»^в.

Коли вперше було висунуто сучасну еволюційну теорію, вчені й не здогадувались, якою неймовірно складною є жива клітина. На наступній сторінці розглядаються декотрі елементи типової клітини, зосереджені у вмістищі діаметром усього лиш 0,025 міліметра.

КЛІТИННА МЕМБРАНА

Оболонка, яка контролює, що надходить у клітину, а що виводиться з неї.

РИБОСОМИ

Структури, на яких з амінокислот утворюються білки.

ЯДРО

Центр управління, оточений оболонкою з двох мембран; регулює процеси життєдіяльності клітини.

ХРОМОСОМИ

Вони містять ДНК, яка є носієм генетичної інформації клітини.

ЯДЕРЦЕ

Місце утворення рибосом.

ЕНДОПЛАЗМАТИЧНА СІТКА

Система мембран, яка зберігає або транспортує білки, синтезовані прикріпленими до них рибосомами (декотрі рибосоми вільно переміщуються в клітині).

МІТОХОНДРІЇ

Центри утворення АТФ — молекул, які забезпечують клітину енергією.

АПАРАТ ГОЛЬДЖІ

Група плоских мембранних мішечків, які використовуються для упаковування та розсилання виготовлених в клітині білків.

ЦЕНТРІОЛІ

Вони містяться коло ядра й відіграють важливу роль у поділі клітини.

[Ілюстрація]

Чи ваші 100 000 000 000 000 клітин просто випадковість?

[Рамка на сторінці 52]

На тему походження життя висловлюються еволюціоністи минувшини й сучасності

«Гіпотеза, що життя розвинулося з неорганічної матерії, і в наш час усе ще є справою віри» (математик Дж. В. Н. Саллівен^г).

«Імовірність випадкового виникнення життя можна порівняти до ймовірності того, що внаслідок вибуху в друкарні складеться енциклопедичний словник» (біолог Едвін Конклін^д).

«Варто лише задуматись над обсягом цього завдання, аби погодитися, що самозародження живого організму неможливе» (біохімік Джордж Уолд^е).

«Чесна людина, озброєна всіма доступними нам тепер знаннями, може сказати лиш те, що сьогодні виникнення життя здається у певному розумінні майже чудом» (біолог Френсіс Крік^є).

«Якщо людина не перебуває у полоні упередженого погляду, що життя зародилося на Землі [спонтанно],— погляду, який склався на підставі громадської думки чи здобутої освіти,— то вона ви́знає, що ці прості підрахунки [математична ймовірність] повністю відмітають таку ідею» (астрономи Фред Хойл і Н. Ч. Вікрамасінгхе^ж).

[Схема/Ілюстрації на сторінці 47]

Люди й тварини вдихають кисень, а виділяють вуглекислий газ. Рослини поглинають вуглекислий газ, а виділяють кисень.

[Схема]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Світло

Кисень

Водяна пара

Вуглекислий газ

[Ілюстрація на сторінці 40]

Жодний великий будинок не зміг би стояти без фундаменту. «Еволюційна теорія не має належного фундаменту»,— кажуть двоє вчених.

[Ілюстрація на сторінці 42]

Усі червоні, усі відповідного сорту, кожен на своєму строго визначеному місці — випадково?

[Ілюстрація на сторінці 43]

У живій клітині є тільки «лівообертаючі» амінокислоти. «Можливо, нам так ніколи і не вдасться пояснити це».

[Ілюстрації на сторінці 45]

Що з’явилося раніше?

Розділ 5

Надамо слово літопису викопних решток

1. Що таке викопні рештки?

ВИКОПНІ РЕШТКИ — це залишки стародавніх форм життя, що збереглися у товщах земної кори. Ними можуть бути скелети або їхні частини, як, наприклад, кістки, зуби або черепашки. До скам’янілих решток також належать сліди життєдіяльності організмів, скажімо, їхні відбитки або сліди пересування. Багато решток викопних організмів не зберегли своєї первинної хімічної структури, а складаються з мінеральних речовин, які просочилися в них і набрали їхньої форми.

2, 3. Чому викопні рештки мають велике значення для еволюційної теорії?

² Чому викопні рештки мають таке велике значення для еволюційної теорії? Генетик Дж. Л. Стеббінс відзначив вагому причину цього: «Жоден біолог не бачив, як шляхом еволюції поставала будь-яка з основних груп організмів»¹. Отже, сьогодні на землі не спостерігається перетворення одних живих істот в інші. Усі вони, навпаки, довершені формою та відмінні від інших типів. Як зауважив генетик Теодозиус Добжанський, «світ живого не є суцільним рядом... утвореним неперервною серією перехідних форм»². А Чарлз Дарвін визнав, що «відособленість видових форм [життя] і... відсутність між ними незліченних зв’язуючих ланок являє очевидні труднощі»³.

³ Отже, чітко розмежовані між собою різновиди існуючих сьогодні організмів не підтверджують еволюційної теорії. Власне тому такого великого значення набули викопні рештки. Вважалося, що принаймні вони забезпечать теорію еволюції необхідними доказами.

Чого слід сподіватися

4—6. Про що свідчили б викопні дані, якби еволюція була фактичною?

⁴ Якби еволюція була фактом, то викопні дані, безперечно, засвідчували б поступовий перехід однієї форми життя в іншу. Так справа повинна була б стояти незалежно від того, який варіант еволюційної теорії висувається. Навіть учені, котрі вірять у більш швидкі зміни, пов’язані з теорією «переривчастої рівноваги», визнають, що і такі зміни вимагали б багатьох тисяч років. Тож нерозсудливо вважати, що взагалі не існує потреби у викопних рештках, котрі являли б собою сполучні ланки.

⁵ До того ж, якби в основі еволюційної теорії лежали факти, то слід було б сподіватися, що літопис викопних решток засвідчить початкову стадію розвитку нових структур у живих істот. Повинні існувати принаймні деякі викопні організми з руками, ногами, крилами, очима, різними кістками та органами, що були б на стадії розвитку. Наприклад, повинні бути плавці риби, які перетворюються в лапи земноводних зі ступнями та пальцями, і зябра, котрі перетворюються у легені. Мають існувати викопні плазуни з передніми кінцівками, які перетворюються у пташині крила; із задніми кінцівками, що перетворюються в лапи з пазурами; лускою, яка перетворюється у пір’я, і ротовою частиною, що перетворюється у роговий дзьоб.

⁶ З цього погляду англійський часопис «Новий вчений» зауважив про еволюційну теорію наступне: «Вона передбачає, що повний літопис викопних решток міститиме родоводи живих організмів, у яких простежуються поступові зміни, що відбувалися безперервно протягом довгих відтинків часу»⁴. І як заявив сам Дарвін, «кількість проміжних різновидностей, що існували колись, повинна бути справді величезна»⁵.

7. Що повинен показувати літопис викопних решток, якщо оповідь про творення у книзі Буття є фактичною?

⁷ З іншого боку, якщо фактичною є оповідь про творення у книзі Буття, то викопні дані не показуватимуть, як одна форма життя оберталась в іншу. Вони мають відображати твердження Буття, що кожен тип живих організмів розмножується лише «за родом своїм» (Буття 1:11, 12, 21, 24, 25). Окрім того, якщо живі істоти з’явилися шляхом творення, то серед викопних решток не може бути несформованих до кінця кісток і органів. Усі рештки викопних організмів мають відзначатися довершеністю та високим ступенем складності, якими відзначаються живі істоти сьогодні.

8. Що ще повинен показувати літопис викопних решток, якщо живі істоти були створені?

⁸ І на довершення до сказаного, якщо живі істоти були створені, то слід сподіватись, що вони з’являтимуться в літописі викопних решток раптово, без жодного зв’язку з чимось попереднім. А що, коли це буде підтверджено? Дарвін щиро визнав: «Якби численні види... справді зразу починали своє існування, то цей факт був би фатальним для теорії еволюції»⁶.

Наскільки повним є літопис?

9. Що сказав Дарвін про фактичні дані в його дні?

⁹ Проте чи літопис викопних решток повний настільки, що можна було б достовірно встановити, що́ дістає підтвердження — творення чи еволюція? Більш як сторіччя тому Дарвін так не думав. Які ж слабкі місця мав літопис викопних решток у той час? Він не містив проміжних ланок, необхідних для підтвердження теорії Дарвіна. Такий стан справ змусив його написати: «Чому ж в такому разі кожна геологічна формація і кожний шар не переповнені такими проміжними ланками? Справді, геологія не відкриває нам такого цілком безперервного ланцюга організмів, і це, можливо, найбільш очевидне і серйозне заперечення, яке може бути зроблене проти моєї теорії»⁷.

10. Яка ще одна обставина розчарувала Дарвіна?

¹⁰ Літопис викопних решток у дні Дарвіна розчарував його ще з одного погляду. Він пояснив: «Багато палеонтологів... наполегливо указували на раптову появу в різних формаціях цілих груп видів як на фатальне заперечення, що спростовує думку про змінюваність видів». Він додав: «Є ще інше таке ж утруднення і до того ж ще серйозніше. Це та обставина, що види, які належать до різних головних відділів тваринного світу, раптово появляються в самих нижніх з тих шарів, в яких нам відомі органічні рештки. (...) Цей факт треба поки що визнати непояснимим, і на його можна справедливо вказувати як на велике заперечення проти [еволюційних] поглядів, що захищаються тут»⁸.

11. Як Дарвін намагався пояснити існуючі утруднення?

¹¹ Намагаючись пояснити ці велетенські проблеми, Дарвін вдавався до критики літопису викопних решток. Він сказав: «Я дивлюсь на геологічний літопис, як на історію світу, яка не цілком збереглася» і характеризується «великою неповнотою»⁹. Він та інші припускали, що з бігом часу викопні перехідні форми, яких бракує, обов’язково будуть знайдені.

12. Наскільки повний тепер літопис викопних решток?

¹² Тепер, після більш як столітніх великомасштабних розкопок, вже знайдено величезну кількість скам’янілостей. Чи літопису викопних решток все ще властива така «неповнота»? У книжці «Процеси органічної еволюції» зазначається: «На сьогодні ми маємо величезний фактичний матеріал про давні форми життя, і він постійно поповнюється у міру того, як палеонтологи знаходять, описують і порівнюють викопні рештки»¹⁰. А науковець зі Смітсонівського інституту Портер К’єр додає: «В музеях усього світу є сотні мільйонів скам’янілостей, всі вони каталогізовані та ідентифіковані»¹¹. Отже, у «Посібнику з історії Землі» зазначається: «За допомогою викопних решток палеонтологи тепер можуть дати нам абсолютно чітку картину життя минулих епох»¹².

13, 14. Чому еволюціоністів розчарували нагромаджені викопні дані?

¹³ Що ж говорить літопис тепер, після того як збігло стільки часу й було нагромаджено мільйони скам’янілостей? Еволюціоніст Стівен Стенлі заявляє, що ці викопні рештки «відкривають дещо нове та несподіване про наше біологічне походження»¹³. Книжка «Погляд на життя», написана трьома еволюціоністами, додає: «Літопис викопних решток повний тенденцій, які палеонтологи не в стані пояснити»¹⁴. Що ж саме було для цих науковців-еволюціоністів «несподіваним» і що вони «не в стані пояснити»?

¹⁴ Тих науковців збентежив факт, що численні викопні дані, які є в їхньому розпорядженні сьогодні, засвідчують те саме, що й за днів Дарвіна, тобто: основні види живих істот з’являлись раптово і протягом тривалих відтинків часу з ними не відбувалося відчутних змін. Так і не було знайдено жодних проміжних ланок між основними видами живих організмів. Отже, літопис викопних решток говорить цілком протилежне тому, чого очікували.

15. До якого висновку дійшов один ботанік на підставі вивчення літопису викопних решток?

¹⁵ Шведський ботанік Геріберт Нільсон після 40-річної дослідницької праці так описав ситуацію: «На основі даних палеобіології неможливо створити навіть карикатури еволюції. Викопні дані тепер настільки повні, що... відсутність перехідних форм не можна пояснити нестачею матеріалу. Прогалини реальні, їх ніколи не буде заповнено»¹⁵.

Життя з’являється раптово

16. а) З огляду на слова одного вченого чого належало б сподіватися від раннього літопису викопних решток? б) Чи літопис викопних решток справджує такі сподівання?

¹⁶ Ознайомимось трохи ближче з фактами. У своїй книжці «Червоні гіганти й білі карлики» Роберт Ястров написав: «В якийсь момент протягом першого мільярда років на земній поверхні виникло життя. Як засвідчує літопис викопних решток, живі організми повільно долали шлях від простих до складніших форм». З цього опису можна зрозуміти, що літопис викопних решток підтвердив повільний еволюційний розвиток від перших «простих» форм життя до складних. Однак у тій самій книжці говориться: «Той критичний перший мільярд років, коли зароджувалося життя, є білою плямою в історії Землі»¹⁶.

17. Чи можна назвати «простими» перші форми життя?

¹⁷ Крім того, чи справедливим буде описати ті перші форми життя як «прості»? «Якщо повернутися назад у часі до ери найдавніших гірських порід,— говориться в книжці «Еволюція з космосу»,— то бачимо, що викопні рештки стародавніх форм життя, знайдені в осадових породах, не свідчать про простий початок. І хоча ми, можливо, схильні думати, що викопні бактерії, морські водорості й мікроскопічні гриби прості порівняно з собакою чи конем, але їх інформаційний рівень усе ж надзвичайно високий. На час формування найдавніших гірських порід земної поверхні біохімічна складність життя в основній своїй частині вже існувала»¹⁷.

18. Чи існують викопні дані, які доводять, що одноклітинні створіння розвинулися в багатоклітинні?

¹⁸ Якщо виходити з цього, то чи існують хоч якісь докази на підтвердження того, що одноклітинні організми розвинулися в багатоклітинні? «Літопис викопних решток не містить і сліду цих попередніх стадій у розвитку багатоклітинних організмів»,— каже Ястров¹⁸. Він стверджує, що, навпаки, «окрім бактерій та одноклітинних рослин, літопис порід містить дуже мало решток, аж поки десь мільярд років тому, після приблизно трьох мільярдів років невидимого прогресу, не відбувся крутий перелом. На Землі з’явилися перші багатоклітинні створіння»¹⁹.

19. Що відбулося на початку так званого кембрійського періоду?

¹⁹ Отже, у літописі викопних решток початку так званого кембрійського періоду спостерігається непояснимий разючий злам. Величезне розмаїття повністю сформованих, складних морських створінь, багато з котрих мали тверді зовнішні черепашки, з’являється настільки раптово, що цей період часто називають «вибухом» в органічному світі. Книжка «Погляд на життя» описує це так: «З початком кембрійського періоду протягом приблизно 10 мільйонів років уперше з’явилися всі основні групи безхребетних із зовнішнім скелетом, і з погляду різноманіття то було найбільш грандіозне піднесення за всю історію нашої планети». З’явилися слимаки, губки, морські зірки, ракоподібні тварини, що називаються трилобітами, та багато інших високоорганізованих морських створінь. Цікаво, що ця ж книжка зазначає: «У деяких вимерлих трилобітів розвинулися, по суті, складніші та досконаліші очі, ніж у будь-якого з живих членистоногих»²⁰.

20. Чи існують викопні сполучні ланки між кембрійським спалахом життя і тим, що передувало йому?

²⁰ Чи існують викопні сполучні ланки між цим спалахом життя і тим, що передувало йому? За часів Дарвіна таких ланок не було. Він визнав: «На питання, чому ми не знаходимо багатих на викопні покладів, що належать до цих гаданих давніх періодів, які передували кембрійській системі, я не можу дати задовільної відповіді»²¹. Чи щось змінилося на сьогодні? Палеонтолог Альфред С. Ромер згадав Дарвінів вислів про «раптову появу... цілих груп видів» і написав: «Під цим [відкладами кембрійського періоду] є потужні шари осадових порід, в яких належало б сподіватися предків кембрійських форм. Але їх ми не знаходимо: у цих давніших верствах майже цілком відсутні сліди життя, тому з цілковитою підставою можна сказати, що загальна картина узгоджується з ідеєю створення окремих видів на початку кембрію. «На питання, чому ми не знаходимо багатих на викопні покладів, що належать до цих гаданих давніх періодів, які передували кембрійській системі,— сказав Дарвін,— я не можу дати задовільної відповіді». Не можемо її дати і ми сьогодні»²².

21. Які аргументи не були підтверджені й чому?

²¹ Дехто твердить, що викопні сполучні ланки не могли зберегтись у докембрійських породах через значні перетворення в останніх під дією високих температур і тиску або що у мілководних морях породи не відкладалися й тому скам’янілості не могли зберегтись. «Жоден з цих аргументів не був підтверджений»,— кажуть еволюціоністи Сальвадор Е. Лурія, Стівен Джей Гулд і Сем Сінґер. Вони додають: «Геологи знайшли багато незмінених докембрійських осадових порід, і вони не містять скам’янілостей складних організмів»²³.

22. Що сказав один біохімік з приводу цих фактів?

²² Ці факти спонукали біохіміка Д. Б. Ґовера висловити думку, процитовану у кентському журналі «Таймс» (Англія): «Оповідь про творення у книзі Буття і теорію еволюції неможливо примирити. Щось одне мусить бути правильним, а інше — хибним. Розповідь викопних решток збігається з книгою Буття. У найстаріших породах ми не знайшли серії викопних решток, які б охоплювали поступові переходи від найпримітивніших створінь до розвинутих форм, але натомість у найдавніших породах ураз з’являються вже цілком розвинуті види. Повністю відсутні викопні перехідні форми між будь-якими видами»²⁴.

23. Який підсумок зробив один зоолог?

²³ Зоолог Гарольд Коффін зробив підсумок: «Якщо положення про прогресивну еволюцію від простого до складного правильне, то в кембрії мали б бути знайдені предки цих повністю розвинутих живих створінь, але їх не знайдено, і вчені визнають, що є мало шансів знайти їх у майбутньому. З самими фактами — з тим, що фактично знайдено в землі,— найбільше узгоджується теорія про раптовий акт творення, внаслідок якого з’явились усі основні форми життя»²⁵.

Безперервні раптові з’явлення, невеликі зміни

24. Чи залишається незмінним свідчення викопних решток у відкладах, що залягають над кембрієм?

²⁴ У відкладах, що залягають над кембрійським спалахом життя, свідчення викопних решток залишається незмінним: нові різновиди рослин і тварин з’являються раптово, без жодного зв’язку з тим, що їм передувало. А з’явившись, зазнають лише невеликих змін. У книжці «Новий еволюційний розклад» говориться: «Фактичні дані тепер показують, що звичайно з видами не відбувається значних еволюційних змін за життя сотень тисяч поколінь, а то й мільйона, якщо не більше. (...) З моменту свого виникнення і до моменту зникнення більшість видів підлягає невеликому еволюційному процесові»²⁶.

25. Яка дивовижна стабільність спостерігається в комах?

²⁵ Наприклад, комахи з’являються в літописі викопних решток раптово й у великій кількості, причому без жодних еволюційних предків. Не дуже вони змінилися навіть до нашого часу. Про знайдену викопну муху, вік якої було визначено в «40 мільйонів років», доктор Джордж Пойнар Молодший сказав: «Внутрішня анатомія цих істот надзвичайно схожа на анатомію мух, яких ми бачимо сьогодні. Їхні крила, ноги та голови і навіть клітини виглядають цілком сучасними»²⁷. А у торонтській газеті «Ґлоб енд мейл» повідомлялось: «За 40 мільйонів років наполегливого сходження по еволюційній драбині вони майже не зробили помітного поступу»²⁸.

26. Як таку ж стабільність виявляють рослини й тварини?

²⁶ Подібно справа стоїть і з рослинами. У гірських породах знайдено викопне листя багатьох дерев і кущів, котре мало відрізняється від листя таких же рослин нині: дуба, горіхового дерева, гікорії, винограду, магнолії, пальми та багатьох інших. Те саме простежується серед тваринних видів. Предки сьогоднішніх тварин з’являються у літописі викопних решток раптово й дуже скидаються на своїх живих двійників. Існує багато різновидів, проте легко встановити їхню належність до конкретного «роду». Журнал «Діскавер» навів один такий приклад: «Мечохвіст... уже 200 мільйонів років живе на землі фактично у незміненому вигляді»²⁹. Те саме можна сказати про вимерлі види. Наприклад, динозаври з’являються у літописі викопних решток раптово, без жодного зв’язку з будь-якими пращурами. Вони сильно розмножились, а згодом вимерли.

27. Що говориться в одному науковому виданні про еволюційне «вдосконалення»?

²⁷ У зв’язку з цим «Бюлетень» Музею природничої історії в Чикаго зазначає: «Види з’являються один за одним дуже раптово, за час присутності в літописі у них спостерігаються невеликі зміни, а то й жодних, потім вони несподівано щезають з літопису. І не завжди очевидно, а по суті рідко коли очевидно, що нащадки були ліпше пристосовані, аніж їхні предки. Іншими словами, біологічне вдосконалення простежити важко»³⁰.

Жодних перехідних ознак

28. Чи було знайдено перехідні форми кісток та органів?

²⁸ Інше утруднення для еволюційної теорії полягає у тому, що в літописі викопних решток не зустрічаються частково сформовані кістки чи органи, котрі могли б розглядатись як вихідна точка нової ознаки. Наприклад, існують скам’янілі рештки різноманітних літаючих істот — птахів, кажанів та вимерлих птеродактилів. За еволюційною теорією, вони мусили розвинутися від перехідних форм. Але жодної з них не було знайдено. Немає навіть натяку на них. Чи існують викопні рештки жираф, шиї котрих дорівнювали б двом третім або трьом четвертим шиї сучасної жирафи? Чи знайдено викопні рештки птахів, у яких би з щелеп плазунів саме утворювалися дзьоби? Чи є якісь викопні дані про рибу, в котрої розвивається таз, як у земноводних, чи про те, як її плавці перетворюються у лапи земноводних зі ступнями та пальцями? Факт той, що пошуки в літописі викопних решток таких ознак, які б перебували на стадії розвитку, виявилися марними.

29. Що визнають тепер еволюціоністи відносно гаданих перехідних форм?

²⁹ Як зазначалося в журналі «Новий вчений», еволюційна теорія «передбачає, що повний літопис викопних решток міститиме родоводи живих організмів, у яких простежуються поступові зміни, що відбувалися безперервно протягом довгих відтинків часу». Але той же журнал визнав: «На жаль, літопис викопних решток не виправдує цих сподівань, бо окремі види викопних організмів рідко пов’язані між собою відомими перехідними формами. ...Враження таке, що відомі викопні види не еволюціонували навіть протягом мільйонів років»³¹. А генетик Стеббінс пише: «Нам не відомі жодні перехідні форми між будь-якими з основних типів тварин чи відділів рослин». Далі він говорить про «великі прогалини між багатьма основними категоріями організмів»³². «Фактично,— визнається в книжці «Новий еволюційний розклад»,— викопні дані не документують переконливо жодного переходу від одного виду до іншого. Мало того, види існували впродовж неймовірно довгих проміжків часу»³³ (курсив наш).

30. Що підтверджує одне широкомасштабне дослідження?

³⁰ Це відповідає результатам широкомасштабного дослідження, проведеного Лондонським геологічним товариством та Англійською палеонтологічною асоціацією. Про них професор природознавства Джон Н. Мур повідомив наступне: «Близько 120 науковців (усі вони спеціалісти) підготували грандіозну працю, яка налічує 30 розділів та більше ніж 800 сторінок і має представити літопис викопних решток про приблизно 2500 груп рослин і тварин. (...) У ній показано, що кожна основна форма чи різновидність рослин і тварин має свою окрему історію, відмінну від історії всіх інших форм чи різновидностей! Групи і рослин, і тварин у літописі викопних решток з’являються раптово. (...) Кити, кажани, коні, примати, слони, зайці, білки тощо — всі вони, з’явившись уперше, різнилися між собою так само, як і сьогодні. Немає і сліду спільного предка, не кажучи вже про зв’язок з якимось плазуном, гаданим пращуром». Мур додає: «Цілком можливо, що жодних перехідних форм у літописі викопних решток не знайдено тому, що їх у викопному стані не існує взагалі. Найімовірніше, що переходи між родами тварин і (або) переходи між родами рослин ніколи не відбувалися»³⁴.

31. Чи свідчення літопису викопних решток сьогодні відрізняється від того, яким воно було за днів Дарвіна?

³¹ Отже, стан речей, що був за днів Дарвіна, не змінився до сьогодні. Свідчення літопису викопних решток усе ще таке, яким його описав у своїй книжці «Про ріст і форму» зоолог Д’Арсі Томпсон: «Дарвінівська теорія еволюції не показала нам, як птахи пішли від плазунів, ссавці від раніших чотириногих тварин, чотириногі тварини від риб, а хребетні від групи безхребетних. ...Шукати містків між цими проваллями означає довіку шукати даремно»³⁵.

А що сказати про походження коня?

32. Що часто називають класичним прикладом еволюції?

³² Однак часто говорять, що вже хто-хто, а кінь є класичним прикладом еволюції, знайденим у літописі викопних решток. Як зазначає «Уорлд бук енсайклопідія», «коні — це один з найліпше документованих прикладів еволюційного розвитку»³⁶. Зображаючи процес цього розвитку, починають з маленької тваринки, а закінчують великим конем, яким ми його знаємо сьогодні. Але чи викопні дані дійсно підтримують це?

33. Чи викопні дані справді підтримують еволюцію коня?

³³ «Британська енциклопедія» коментує: «Еволюція коня ніколи не йшла по прямій лінії»³⁷. Інакше кажучи, викопні дані не засвідчують поступового переходу від маленької тваринки до великого коня. Еволюціоніст Гітчінґ так висловився про цю провідну еволюційну модель: «Те, що колись змальовувалось як просте й очевидне, тепер настільки складне, що віддавання переваги одній версії перед іншою є більше справою віри, ніж логічного вибору. Еогіпус, гаданий найдавніший кінь, про котрого фахівці говорять як про давно вимерлого й відомого нам тільки з викопних решток, насправді, можливо, ще живий та здоровий і взагалі є не конем, а полохливою твариною завбільшки з лисицю, що зветься даманом і мешкає в африканських чагарниках»³⁸.

34, 35. а) Чому дехто тепер піддає сумніву місце еогіпуса в родоводі коней? б) Чи було знайдено еволюційних предків різних видів викопних коней?

³⁴ Дуже важко уявити маленького еогіпуса предком коня, особливо якщо взяти до уваги сказане в книжці «Новий еволюційний розклад»: «Загальноприйнятим було припускати, що [еогіпус] повільно, але неухильно перетворювався у тварину, яка дедалі більше нагадувала коня». Але чи факти підтримують це припущення? «Викопні види [еогіпуса] виявляють мало ознак еволюційної модифікації»,— відповідає книжка. Тому про літопис викопних решток у ній відверто говориться: «Він не документує повної історії родини конячих»³⁹.

³⁵ Тож деякі вчені тепер кажуть, що невеличкий еогіпус ніколи не був ані одним з різновидів коней, ані їхнім предком. Кожен викопний вид, зараховуваний до родоводу коней, відзначається дивовижною стабільністю, крім того, між ними та будь-якими іншими тваринами, які вважались еволюційними предками коней, немає перехідних форм. Не повинне нас дивувати також те, що існують викопні рештки коней різних розмірів та форм. Навіть сьогодні коні бувають різні: це і маленький поні, і великий ваговоз. Всі вони — різновиди в межах родини конячих.

Що насправді говорить літопис викопних решток

36. Що насправді показує літопис викопних решток?

³⁶ Надаючи слово літопису викопних решток, бачимо, що його свідчення — не на користь еволюції. Навпаки, літопис свідчить на користь створення. Він показує, що численні різновиди живих істот з’являлися раптово. І хоча в межах кожного з них існувала велика різноманітність форм, проте ніякі сполучні ланки не єднали їх з жодними еволюційними предками. Не було також жодних еволюційних ланок між ними та різними родами істот, котрі виникли пізніше. Розмаїті роди живих істот існували впродовж тривалих відтинків часу, зазнаючи невеликих змін, відтак деякі з них вимирали, інші ж дожили аж до наших днів.

37. Яким чином один еволюціоніст визнав це?

³⁷ «Концепція еволюції не може розглядатись як вагоме наукове пояснення існування різноманітних форм життя»,— робить висновок еволюціоніст Едмунд Семюел у своїй книжці «Порядок: у житті». Чому ні? Він додає: «Жоден ретельний аналіз біогеографічного поширення чи літопису викопних решток не може безпосередньо підтримати теорію еволюції»⁴⁰.

38. Якого висновку дійде безсторонній дослідник?

³⁸ Безсторонній дослідник неодмінно дійде висновку, що викопні рештки не підтримують еволюційної теорії. З другого боку, їхнє свідчення надає вагомості аргументам на користь створення. Зоолог Коффін зауважив: «Для світських науковців викопні рештки, тобто дані про життя в минулому, являють собою найвищий і остаточний апеляційний суд, адже літопис викопних решток — це єдина достовірна історія життя у розпорядженні науки. Якщо цей викопний матеріал не узгоджується з еволюційною теорією,— а ми бачимо, що власне так воно і є,— то про що він нам говорить? Він повідомляє, що головні форми рослин і тварин були створені. Основні факти літопису викопних решток підтримують творення, а не еволюцію»⁴¹. У своїй книжці «Космос» астроном Карл Саган відверто визнав: «Свідчення викопних решток можна вважати згідним з ідеєю Величного Конструктора»⁴².

[Рамка на сторінці 55]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 68, 69]

Що викопні дані говорять...про походження живих істот

Про походження життя:

«Принаймні три четвертих літопису віків, збереженого у надрах землі,— порожні сторінки» («Світ, в якому ми живемо»)^в.

«Перші кроки... невідомі; ...від них не залишилося і сліду» («Червоні гіганти й білі карлики»)^г.

Про багатоклітинне життя:

«Як виникли багатоклітинні організми, відбувався цей крок один чи більше разів, одним способом чи багатьма — все це і далі важкі й дискусійні питання, які... «у кінцевому підсумку цілком нерозв’язні» («Наука»)^д.

«Літопис викопних решток не містить і сліду цих попередніх стадій у розвитку багатоклітинних організмів» («Червоні гіганти й білі карлики»)^е.

Про рослинне життя:

«Більшість ботаніків дивиться на літопис викопних решток як на джерело освічення. Але... такої допомоги не виявлено. (...) Даних про предкові форми немає» («Природнича історія пальм»)^є.

Про комах:

«Літопис викопних решток не дає жодної інформації про походження комах» («Британська енциклопедія»)^ж.

«Серед відомих нам викопних решток жодні не показують, як виглядали примітивні предкові комахи» («Комахи»)^з.

Про хребетних тварин:

«Викопні рештки, однак, не дають ніякої інформації про походження хребетних» («Британська енциклопедія»)^и.

Про риб:

«Наскільки нам відомо, жодна «ланка» не сполучає цієї нової тварини з будь-якою попередньою формою життя. Риба просто з’явилась» («Дива й таємниці нашого тваринного світу»)^і.

Про перетворення риб у земноводних:

«Як і чому вони це зробили — ми, напевно, так ніколи і не довідаємось» («Риби»)^ї.

Про перетворення земноводних у плазунів:

«Однією з прикрих прогалин в історії викопних хребетних є надзвичайна мізерність відомостей про ранні етапи еволюції плазунів, коли проходило формування яйця, вкритого шкаралупою» («Плазуни»)^й.

Про перетворення плазунів у ссавців:

«Відсутньої ланки [між] ссавцями й плазунами немає» («Плазуни»)^к.

«На жаль, викопні рештки дуже мало розповідають про істот, яких ми вважаємо першими справжніми ссавцями» («Ссавці»)^л.

Про перетворення плазунів у птахів:

«Перехід від плазунів до птахів задокументований ще бідніше» («Процеси органічної еволюції»)^м.

«Досі не знайдено жодної скам’янілості такого птахоподібного плазуна» («Уорлд бук енсайклопідія»)^н.

Про мавп:

«На жаль, літопис викопних решток, котрий міг би дати нам змогу простежити появу людиноподібних мавп, все ще безнадійно неповний» («Примати»)^о.

«Сучасні людиноподібні мавпи, наприклад, наче виринули з-під землі. У них немає минулого, літопис викопних решток про них нічого не згадує» («Науковий дайджест»)^п.

Від мавпи до людини:

«Жодна скам’янілість або інший речовий доказ не встановлює прямого зв’язку між людиною і мавпою» («Науковий дайджест»)^р.

«Людський рід не походить від окремої лінії родоводу, яка йде від мавпоподібної форми до людини» («Новий еволюційний розклад»)^с.

Розділ 6

Чи може еволюція заповнити величезні прогалини?

1. Що відомо стосовно прогалин у літописі викопних решток?

ВИКОПНІ РЕШТКИ з усією очевидністю засвідчують розмаїтість життя, котра існувала задовго до появи людини. Але вони не дали очікуваної підпори еволюційним поглядам про те, як виникло життя чи як з’являлися після того нові види. З приводу відсутності викопних перехідних форм, які б мали заповнити біологічні прогалини, Франсіс Гітчінґ зазначив: «Цікаво, що коли йдеться про прогалини у викопних даних, то тут спостерігається певна послідовність: викопних решток бракує у всіх важливих ділянках»¹.

2. Як ці прогалини видно на прикладі викопних решток риб?

² Важливими ділянками, про які він говорить, є прогалини між основними групами тварин. Наприклад, уважається, що риби походять від безхребетних — тварин, у котрих немає хребта. «Схоже,— говорить Гітчінґ,— що риби з’явились у літописі викопних решток нізвідки: таємничо, раптово й повністю сформованими»². Зоолог Н. Дж. Беррілл так прокоментував власне еволюційне витлумачення появи риб: «Ця оповідь до деякої міри являє собою наукову фантастику»³.

3. В якій послідовності еволюційна теорія розташувала великі групи тварин?

³ За еволюційною теорією, риби перетворювалися в земноводних, деякі земноводні стали плазунами, від плазунів пішли ссавці й птахи, і зрештою декотрі ссавці стали людьми. Попередній розділ показав, що літопис викопних решток не підтримує таких тверджень. У цьому ж розділі мова піде про величину гаданих перехідних етапів. Читаючи, зважуйте, наскільки вірогідні такі зміни, які нібито відбувалися спонтанно в результаті некерованого випадку.

Прогалина між рибами та земноводними

4, 5. У чому полягають декотрі значні відмінності між рибами та земноводними?

⁴ Риби відрізняються від безхребетних наявністю хребта. Щоб риба могла перетворитися в земноводну тварину, тобто тварину, що пристосована жити як у воді, так і на суходолі, її хребет мусив би зазнати великих змін. Повинен був з’явитися тазовий пояс, але не було знайдено викопних решток риби, котрі б показували, як формувався таз земноводних. У деяких земноводних, скажімо, в жаб і ропух, увесь хребет мав би змінитися до невпізнанності. Також різняться кістки їхніх черепів. Крім того, за еволюційною теорією, в процесі формування земноводних плавці риби мали перетворитися в кінцівки із суглобами, зап’ястками та пальцями, а це у свою чергу мусило супроводжуватися значними змінами в м’язах і нервах. Зябра повинні були обернутися в легені. У риб кров перекачується двокамерним серцем, а в земноводних — трикамерним.

⁵ Щоб заповнити прогалину між рибами та земноводними, радикальних змін повинні були зазнати й органи слуху. Риби здебільшого сприймають звуки тілом, більшість же ропух і жаб мають барабанні перетинки. Мав змінитися і язик. Жодна риба не має язика, який може викидатися назовні, а у таких земноводних, як ропуха, він є. Крім того, на відміну від риб, земноводні мають здатність моргати, оскільки в них є миготлива перетинка, котра очищає очне яблуко.

6. Які істоти вважалися сполучними ланками між рибами та земноводними і чому вони не є цими ланками?

⁶ Робилося чимало спроб пов’язати земноводних з якимось предком-рибою, проте безуспішно. Найбільш уподобаним претендентом на цю роль була дводишна риба, оскільки на додачу до зябрів у неї є плавальний міхур, завдяки якому вона може дихати, тимчасово перебуваючи поза водним середовищем. У книжці «Риби» говориться: «Спокусливо думати, що вони можуть мати прямий зв’язок з земноводними, від яких пішли наземні хребетні тварини. Але такого зв’язку немає, вони цілком окрема група»⁴. Дейвід Еттенбороу скидає з рахунку і дводишну рибу, і целаканта, «бо кістки їхніх черепів і черепів перших викопних земноводних настільки різняться, що одні не можуть походити від інших»⁵.

Прогалина між земноводними та плазунами

7. Говорячи про походження плазунів од земноводних, яку проблему можна назвати з-поміж тих, що найважче піддаються поясненню?

⁷ Спроби заповнити прогалину між земноводними й плазунами створюють інші серйозні проблеми. Найскладніша з них — походження яйця, вкритого шкаралупою. Живі істоти, що передували плазунам, відкладали свої м’які драглисті яйця у воду, де відбувалося зовнішнє запліднення. Плазуни — наземні тварини, і відкладають вони яйця на суші, але зародок, що розвивається всередині яйця, все ж мусить бути у водному середовищі. Проблему вирішило яйце зі шкаралупою. Однак у зв’язку з цим вимагалося корінної зміни в процесі запліднення: тепер воно мало бути внутрішнім і відбуватися до того, як яйце вкриється шкаралупою. Для цього були необхідні нові статеві органи, нова форма статевої поведінки й нові інстинкти — і все це утворює широченну прогалину між земноводними та плазунами.

8, 9. Які ще інші особливості повинне мати яйце зі шкаралупою?

⁸ З появою яйцевої шкаралупи виникала потреба в подальших дивовижних змінах, які мали уможливити розвиток плазуна й зрештою його вивільнення з яйця. Наприклад, яйце повинне складатися з різноманітних оболонок та мішечків, таких, як амніон. Він наповнений рідиною, в котрій росте зародок. Книжка «Плазуни» описує ще іншу оболонку, яка називається алантоїсом: «Алантоїс приймає і нагромаджує продукти життєдіяльності зародка, слугуючи чимось на зразок сечового міхура. Він також має кровоносні судини, які забезпечують зародок киснем, що проникає в яйце через шкаралупу»⁶.

⁹ Процесом еволюції не можна пояснити й інших складних відмінностей. Зародки в яйцях риб та земноводних виділяють у воду, що їх оточує, продукти обміну речовин у вигляді розчинної сечовини. Але сечовина у вкритих шкаралупою яйцях плазунів могла б погубити зародок. Тож в яйці зі шкаралупою простежується значна хімічна зміна: продукти обміну, а саме нерозчинна сечова кислота, нагромаджуються в алантоїсі. Крім того, зважте на таке: яєчний жовток слугує поживою для зародка плазуна, даючи йому змогу повністю розвинутися, перш ніж він вийде з яйця,— на противагу земноводним, які не вилуплюються у дорослій формі. А для того, щоб вибратися з яйця, зародок наділений яйцевим зубом, за допомогою котрого він звільняється зі своєї в’язниці.

10. Що з сумом констатує один еволюціоніст?

¹⁰ Цього далеко не досить, щоб заповнити прогалину між земноводними й плазунами, та вже наведені приклади показують, що пояснити некерованим випадком всі численні складні зміни, необхідні для заповнення тієї глибоченної прірви,— просто неможливо. Не дивно, що еволюціоніст Арчі Карр із сумом констатує: «Однією з прикрих прогалин в історії викопних хребетних є надзвичайна мізерність відомостей про ранні етапи еволюції плазунів, коли проходило формування яйця, вкритого шкаралупою»⁷.

Прогалина між плазунами й птахами

11, 12. Яка значна відмінність існує між плазунами та птахами і як дехто намагається розгадати цю загадку?

¹¹ Плазуни — холоднокровні тварини, а це означає, що температура їхнього тіла то піднімається, то знижується залежно від температури навколишнього середовища. Птахи ж теплокровні, у них температура тіла відносно стала й не залежить від температури середовища. Щоб розгадати загадку, як теплокровні птахи могли піти від холоднокровних плазунів, дехто з еволюціоністів тепер каже, що деякі динозаври (ці тварини також належали до класу плазунів) були теплокровними. І все ж загальна думка, за висловом Роберта Ястрова, така: «Динозаври, як і всі інші плазуни, були холоднокровними тваринами»⁸.

¹² Про уявлення, ніби теплокровні птахи походять від холоднокровних плазунів, французький еволюціоніст Леконт дю Нуї висловився так: «На сьогодні це одна з найбільших загадок еволюційної теорії». Він також визнав, що птахи мають «усі незадовільні ознаки абсолютного творення»⁹, тобто незадовільні для еволюційної теорії.

13. Що роблять птахи для того, щоб висидіти яйця?

¹³ Хоча це і правда, що як плазуни, так і птахи відкладають яйця, висиджувати їх доводиться лише птахам. Вони добре пристосовані до цього. У багатьох птахів на черевці є насідна пляма — місце, де зовсім немає пір’я і де пролягає сітка кровоносних судин, що дає їм змогу зігрівати яйця. Деякі птахи не мають насідної плями, але вискубують пір’я у себе на черевці самі. Крім того, щоб птахи могли висиджувати яйця, еволюція мала б наділити їх новими інстинктами: гніздобудування, насиджування яєць та вигодовування пташенят — дуже самовідданою, альтруїстичною, турботливою формою поведінки, яку відзначають майстерність, важка праця і свідоме наражання себе на небезпеку. Все це утворює широченну прогалину між плазунами й птахами. Але то ще далеко не все.

14. Які складності побудови пір’їн унаочнюють неймовірність того, що вони могли утворитися з луски плазунів?

¹⁴ Пір’я є тільки у птахів. Уважається, що луска плазунів цілком випадково перетворилася в ці дивовижні утвори. Від стрижня пера відходять ряди борідок. Від борідок у свою чергу відходить багато борідочок, кожна з яких має сотні гачечків. У результаті мікроскопічного дослідження голубиного пера було встановлено, що воно має «кількасот тисяч борідочок і мільйони гачечків»¹⁰. Цими гачечками зчіплюються всі частини пера, завдяки чому утворюються гладкі поверхні — опахала. Ніщо не може перевершити перо як несучу поверхню, і зовсім небагато матеріалів можуть дорівнятися йому як ізолятору. Птах завбільшки з лебедя має близько 25 000 пір’їн.

15. Як птахи доглядають за своїм пір’ям?

¹⁵ Якщо борідки пір’їнок роз’єднуються, птах пригладжує їх дзьобом. Він з тиском проводить ним по борідках, і гачечки на борідочках зчіплюються докупи, наче зубці застібки-блискавки. У більшості птахів при основі хвоста є куприкова залоза, жировим секретом якої вони змащують кожну пір’їнку. Декотрі птахи не мають куприкової залози, але натомість у них є особливе пір’я, що лущиться на кінцях, і таким чином утворюється пудроподібний пилок для підтримування пір’я у належному стані. До того ж оперення, як правило, раз на рік оновлюється шляхом линяння.

16. Що сказав один еволюціоніст про походження пір’я?

¹⁶ Маючи всі ці відомості про пір’їну, зверніть увагу на досить-таки дивну спробу пояснити її утворення: «Як же розвинулося це структурне диво? Не доводиться особливо напружувати фантазію, щоб уявити собі перо як видозмінену лусочку, в цілому таку, як у плазунів,— продовгувату, вільно прикріплену, зовнішні краї котрої обтріпувались та витягалися, поки не перетворились у надзвичайно складну структуру, якою ми її знаємо сьогодні»¹¹. Та чи видається вам таке пояснення справді науковим? Чи, може, читається воно швидше як наукова фантастика?

17. Чим відрізняються пташині кістки від кісток плазунів?

¹⁷ Розгляньмо ще деякі пристосування птаха до польоту. На відміну від масивних кісток плазунів, пташині кістки тонкі й порожнисті. Проте для польоту потрібна міцність, отож усередині кісток птаха є балки, подібно як у крилі літака. Така будова кісток служить ще одній меті. Вона допомагає пояснити іншу виняткову й дивовижну особливість птахів — їхню дихальну систему.

18. Що допомагає птахам уникати перегріву під час довгих перельотів?

¹⁸ При багатогодинному, а то й багатоденному маханні крилами, які приводяться в рух сильними м’язами, виділяється багато тепла, проте, не маючи потових залоз для охолодження, птах таки долає цю проблему: в нього є «двигун» з повітряним охолодженням. Система повітряних мішків охоплює майже всі важливі частини тіла, навіть порожнисті кістки, і за рахунок такої внутрішньої циркуляції повітря організм звільняється від надлишку тепла. Крім того, завдяки повітряним мішкам птахи добувають кисень з повітря значно ефективніше, ніж будь-який інший представник хребетних. Як вони це роблять?

19. Що дає птахам змогу дихати розрідженим повітрям?

¹⁹ У плазунів та ссавців легені вбирають та виштовхують повітря, як ковальські міхи, котрі поперемінно то роздуваються, то стискаються. Але у птахів потік свіжого повітря проходить через легені постійно: як при вдиху, так і при видиху. Просто кажучи, система діє за таким зразком: коли птах вдихає, повітря йде у певні повітряні мішки, котрі слугують як ковальські міхи і штовхають повітря в легені. З легенів повітря йде до інших повітряних мішків, які врешті виштовхують його назовні. Це означає, що через легені в одному керунку постійно проходить потік свіжого повітря, як вода крізь губку. Кров у капілярах легенів тече в протилежному напрямі. Власне ця протитечія повітря стосовно крові робить дихальну систему птахів винятковою. Завдяки такій її особливості птахи можуть дихати розрідженим повітрям на великих висотах, здійснюючи багатоденні перельоти на висоті понад 6000 метрів і долаючи тисячі кілометрів.

20. Які ще моменти збільшують прогалину між птахами та плазунами?

²⁰ Є й інші моменти, що збільшують прогалину між птахами й плазунами. Один з них — зір. Вивчення очей різних птахів — від орла до славки — показало, що деякі з них нагадують зорову трубу, інші — лупу. Очі птахів мають більше світлочутливих клітин, ніж очі будь-якої іншої живої істоти. Особливі у птахів також ноги. Коли птахи сідають на гілку, сухожилля автоматично змикають пальці навколо неї. І у птахів на нозі є тільки чотири пальці, а не п’ять, як у плазунів. Крім того, у них немає голосових зв’язок, а мелодійні співи, скажімо, соловейка чи пересмішника багатоголосого, народжуються в нижній гортані. Візьміть до уваги також те, що в плазунів серце трикамерне, а у птахів — чотирикамерне. Віддаляють птахів од плазунів також їхні дзьоби: дзьоби слугують їм щипцями для горіхів, ними вони виловлюють їжу з мулистої води, видовбують дупла у деревах, а, скажімо, шишкарі дзьобами добувають насіння із соснових шишок — розмаїття їхніх форм видається безмежним. І все ж кажуть, що дзьоб, при всій його спеціалізації, випадково розвинувся з носа плазуна! Чи таке пояснення здається вам вірогідним?

21. Чому археоптерикса не можна вважати сполучною ланкою між плазунами й птахами?

²¹ Колись еволюціоністи вважали, ніби археоптерикс, що означає «давнє крило» або «давній птах», був сполучною ланкою між плазунами й птахами. Але тепер багато хто відмовився від такого погляду. Скам’янілі рештки археоптерикса свідчать про цілковиту сформованість пір’я на його спроектованих за законами аеродинаміки і здатних до польоту крилах. Кістки його крил та ніг були тонкі й порожнисті. Ознаки, які нібито зближують його з плазунами, є і в сьогоднішніх птахів. Крім того, він не передує птахам у часі, оскільки в гірських породах того ж періоду, до якого належать викопні рештки археоптерикса, були знайдені скам’янілості й інших птахів¹².

Прогалина між плазунами та ссавцями

22. На яку відмінність між плазунами та ссавцями вказує сама назва «ссавець»?

²² Суттєві відмінності між плазунами та ссавцями утворюють між ними широченну прогалину. Уже сама назва «ссавець» вказує на одну з таких відмінностей: наявність у представників цього класу молочних залоз, де утворюється молоко для вигодовування малят, які народжуються вже розвиненими. Теодозиус Добжанський висловив припущення, що ці молочні залози «можуть бути видозміненими потовими залозами»¹³. Однак у плазунів немає навіть потових залоз. Більше того, потові залози виділяють продукти обміну речовин, а не поживу. І на відміну від потомства плазунів, у малят ссавців є інстинкт ссати материнське молоко, а також м’язи, які дають їм змогу робити це.

23, 24. Які ще особливості відрізняють ссавців од плазунів?

²³ Ссавцям властиві й інші ознаки, яких немає в плазунів. У самок ссавців є дуже складна плацента, котра відіграє велику роль у живленні та розвитку плода. У плазунів її нема. Ссавці мають діафрагму, що відокремлює грудну порожнину від черевної, плазуни ж діафрагми не мають. У плазунів, на відміну від ссавців, у вухах немає кортієвого органа. Цей мініатюрний, складний орган налічує 20 000 стовпових клітин і 30 000 нервових закінчень. У ссавців температура тіла стала, тоді як у плазунів — ні.

²⁴ Окрім того, у складі вух ссавців є три кісточки, а у плазунів лише одна. Звідки взялися ті два «додатки»? Еволюційне вчення намагається пояснити це так: нижня щелепа у плазунів складається щонайменше з чотирьох кісток, тоді як у ссавців лише з однієї, тож, коли плазуни перетворювалися у ссавців, начебто відбулося зміщення кісток: деякі з них пересунулися з нижньої щелепи плазуна в середнє вухо ссавця, де тепер їх уже стало три, в той час як у нижній щелепі ссавця залишилася тільки одна кістка. Але така аргументація має слабке місце: не існує жодних викопних решток, які б підтверджували її. Це всього лиш припущення, продиктоване прагненням видати бажане за дійсне.

25. Які ще існують відмінності між плазунами та ссавцями?

²⁵ Існує ще одна проблема, пов’язана з кістками: ноги в плазунів містяться з боків тіла, і тому своїм черевом вони торкаються або майже торкаються землі. У ссавців же кінцівки містяться під тулубом, тримаючи його над землею. Цю відмінність Добжанський прокоментував так: «Це перетворення, хоч би яким незначним воно здавалося, вимагало колосальних змін у скелеті та мускулатурі». Далі він визнає ще одну суттєву несхожість між плазунами та ссавцями: «Значного розвитку у ссавців досягли зуби. Замість простих клиноподібних зубів, що їх мають плазуни, у ссавців є велике розмаїття зубів, призначених для захоплювання, затискання, відкушування, розривання, пережовування чи подрібнення їжі»¹⁴.

26. Який поворот назад мусив зробити еволюційний процес у видаленні продуктів обміну речовин?

²⁶ І останнє: коли земноводні начебто перетворювалися в плазунів, то, як уже зазначалося раніше, замість сечовини кінцевим продуктом обміну речовин стала сечова кислота. Однак при перетворенні плазунів у ссавців мусив відбутися зворотний процес. Ссавці повернулися до способу, що був характерний для земноводних, видаляючи продукти обміну речовин у вигляді сечовини. Виходить, еволюційний процес повернув назад, чого теоретично робити не повинен.

Найбільша з усіх прогалин

27. Що, за словами одного еволюціоніста, було б «найтрагічнішою з помилок»?

²⁷ У фізичному плані людина підпадає під загальне визначення терміна «ссавець». Проте один еволюціоніст сказав: «Трактувати людину як «просто тварину» — означає припускатися найтрагічнішої з помилок. Людина — унікальна, від усіх тварин її відрізняє багато різних аспектів, таких, як мова, традиції, культура й дуже тривалий період росту та батьківської опіки»¹⁵.

28. Які особливості мозку людини вирізняють її з-поміж тварин?

²⁸ З-поміж усіх інших створінь людину вирізняє мозок. Інформація, що зберігається приблизно у 100 мільярдах нейронів людського мозку, може заповнити близько 20 мільйонів томів! Здатність до абстрактного мислення і володіння мовою різко відмежовують людину від будь-якої тварини, а спроможність фіксувати набуті знання є однією з найдивовижніших людських властивостей. Використання цих знань дало людині змогу перевершити всіх інших живих істот на Землі — навіть здійснити політ на Місяць. Справді, як висловився один науковець, людський мозок «ні на що не схожий і незмірно складніший від усього іншого у знаному Всесвіті»¹⁶.

29. Яка обставина робить прогалину між людиною і твариною найбільшою з усіх прогалин?

²⁹ Ще одна деталь, яка робить прогалину між людиною і твариною найбільшою з усіх прогалин,— це людські моральні та духовні цінності, в основі котрих лежать такі риси, як любов, справедливість, мудрість, сила, милосердя. Власне це мається на увазі в книзі Буття, де сказано, що людину створено ‘за образом і подобою Божою’. Прогалина між людиною і твариною є найбільшою з усіх прірв (Буття 1:26).

30. Що насправді говорить літопис викопних решток?

³⁰ Отже, між основними групами живих істот існують величезні відмінності. Розмежовує їх багато специфічних структур, запрограмованих інстинктів та особливостей. Чи ж розсудливо думати, що їх поява могла бути наслідком низки простих випадковостей? Як ми вже бачили, викопні дані не підтримують такого погляду. Скам’янілості, які б могли заповнити ті прогалини, знайти ніяк не вдається. Хойл та Вікрамасінгхе написали: «У літописі викопних решток немає перехідних форм. Тепер ми бачимо чому: по суті тому, що їх взагалі ніколи не існувало»¹⁷. А тим, хто не затуляє своїх вух, літопис викопних решток говорить: «Творення».

Розділ 7

Ким були «мавполюди»?

1, 2. Ким, за еволюційною теорією, були наші предки?

УПРОДОВЖ багатьох років неодноразово повідомлялося про знайдення викопних решток мавпоподібних людей. Наукова література рясніє художніми зображеннями таких істот. Чи є вони еволюційними проміжними ланками між твариною і людиною? Чи «мавполюди» — наші предки? Науковці-еволюціоністи твердять, що так. Ось чому ми часто зустрічаємо вислови, які нагадують заголовок однієї статті в науковому журналі: «Як мавпа перетворилася в людину»¹.

² Щоправда, деякі еволюціоністи не вважають справедливим називати цих теоретичних пращурів людини «мавпами». А проте декотрі їхні колеги не настільки вимогливо підходять до справи². Стівен Джей Гулд каже: «Люди... походять від мавпоподібних предків»³. А Джордж Ґейлорд Сімпсон стверджує: «Кожен, хто б побачив нашого спільного прародича, послуговуючись звичайною мовою, назвав би його людиноподібною мавпою або просто мавпою. А оскільки терміни людиноподібна мавпа й мавпа побутують у звичайному слововжитку, то значить людськими предками і були людиноподібні мавпи або просто мавпи»⁴.

3. Чому літопис викопних решток вважається важливим для встановлення предків людини?

³ Чому літопис викопних решток відіграє таку важливу роль у спробах задокументувати існування мавпоподібних предків людей? Тому що сьогодні жива природа нічим не підтверджує такої ідеї. Як було показано у 6-му розділі, між людьми й тваринами, у тому числі й родиною людиноподібних мавп, існує величезна прогалина. Тож, оскільки жива природа не висуває ніяких сполучних ланок між людиною та людиноподібною мавпою, надії покладалися на викопні рештки.

4. Чому відсутність живих «мавполюдей» така дивна з еволюційного погляду?

⁴ З еволюційного погляду сьогоднішня очевидна прогалина між людиною та людиноподібною мавпою є дивною. Еволюційна теорія обстоює думку, що в міру того, як тварини підіймалися по еволюційній драбині, у них більшало шансів вижити. Чому ж у такому разі «нижча» родина людиноподібних мавп усе ще існує, тоді як не збереглося жодної з гаданих перехідних форм, котрі нібито мали досягнути вищого рівня еволюційного розвитку? Сьогодні ми бачимо шимпанзе, горил та орангутангів, але не бачимо жодних «мавполюдей». Чи видається імовірним те, що «сполучні ланки» між мавпоподібними істотами й сучасною людиною, котрі з’явилися ближче до наших часів і начебто були більш високоорганізованими, вимерли, а нижчі людиноподібні мавпи вижили?

Наскільки багатий викопний матеріал?

5. З огляду на різні джерела інформації яке враження складається про викопні дані на користь еволюції людини?

⁵ На підставі наукової літератури, музейних експозицій і телепередач складається враження, ніби є численні докази того, що люди походять від мавпоподібних істот. Але чи так воно насправді? Наприклад, які викопні дані про це існували за днів Дарвіна? Чи саме ті докази спонукали його сформулювати свою теорію?

6. а) Чи базувалися ранні теорії про еволюцію людини на викопних даних? б) Чому еволюційна теорія змогла одержати визнання, не будучи підпертою вагомими доказами?

⁶ «Бюлетень учених-атомників» повідомляє: «Ранні теорії про еволюцію людини, якщо придивитися до них уважніше, справді вкрай дивні. Дейвід Пілбім охарактеризував ранні теорії як «позбавлені викопних решток». Тобто існували теорії про еволюцію людини, які начебто мали підпиратися якимись викопними даними, але викопних решток або було настільки мало, що вони ніяк не позначалися на теорії, або не було взагалі. Отож людських гаданих найближчих родичів і ранніх викопних людей поєднувала лише уява вчених дев’ятнадцятого сторіччя». Це наукове видання розкриває і причину того: «Люди хотіли вірити в еволюцію, еволюцію людини, і це впливало на результати їхньої праці»⁵.

7—9. Наскільки багатий сьогодні викопний матеріал про еволюцію людини?

⁷ А скільки ж викопних даних про «мавполюдину» є тепер, після більш як сторічних пошуків? Річард Лікі сказав: «Ті, хто працює у цій галузі, мають настільки мало фактичних даних для обґрунтування своїх висновків, що часто їм доводиться ті висновки міняти»⁶. А журнал «Новий вчений» зазначив: «Судячи з кількості даних, на яких базується вивчення викопних людей, воно навряд чи заслуговує більшого, ніж бути підрозділом палеонтології чи антропології. ...Зібраний матеріал розпачливо неповний, а самі зразки нерідко фрагментарні й непереконливі»⁷.

⁸ Подібно книжка «Початки» визнає: «Просуваючись далі за ходом еволюційного процесу в напрямі до людини, помічаємо, що наші кроки стають явно непевними, і знову ж таки через нечисленність викопних даних»⁸. А журнал «Наука» додає: «Основний науковий доказ складається з мізерної купки кісток, на підставі яких і треба вибудувати еволюційну історію людини. Один антрополог прирівняв це завдання до спроби відтворити сюжет «Війни і миру» на підставі 13 навмання вибраних сторінок»⁹.

⁹ Наскільки ж обмеженими є викопні дані, пов’язані з «мавполюдьми»? Зважте на подальшу інформацію. «Ньюсуїк»: «Усі викопні рештки можна викласти на одному столі»,— сказав Елуїн Саймонс з університету Дьюка»¹⁰. «Нью-Йорк таймс»: «Відомі викопні рештки людських пращурів уміщаються на більярдному столі. Така база надто слаба для того, щоб можна було розглядіти щось крізь млу останніх кількох мільйонів років»¹¹. «Науковий дайджест»: «Вартим уваги є факт, що всі речові докази на користь еволюції людини, які є в нашому розпорядженні, можна вільно розмістити в одній труні, ще й місце залишиться! (...) Сучасні людиноподібні мавпи, наприклад, наче виринули з-під землі. У них немає минулого, літопис викопних решток про них нічого не згадує. А істинне походження сучасних людей — прямоходячих істот з великим мозком, позбавлених загального волосяного покриву й здатних виготовляти знаряддя праці — є, якщо ми хочемо бути чесними із самими собою, такою ж таємничою справою»¹².

10. Що показують фактичні дані про появу людей сучасного типу?

¹⁰ Люди сучасного типу зі здатністю мислити, планувати, винаходити, застосовувати набуті знання і розмовляти складними мовами з’являються у літописі викопних решток раптово. Гулд у своїй книжці «Неправильний вимір людини» зазначає: «У нас немає доказів, що після того, як десь п’ятдесят тисяч років тому в літописі викопних решток з’явилися Homo sapiens, у розмірі чи структурі головного мозку відбулась біологічна зміна»¹³. Отже, книжка «Усесвіт всередині нас» запитує: «Що змусило еволюцію... наче за одним махом створити сучасних людей з їхнім винятковим мозком?»¹⁴ Еволюційне вчення не в змозі дати відповідь. Тож чи не може вона критися у створенні цієї високоорганізованої, особливої істоти?

Де ж «сполучні ланки»?

11. Що було визнано за «норму» в літописі викопних решток?

¹¹ Проте хіба вчені не знайшли необхідних «сполучних ланок» між мавпоподібними тваринами й людиною? Зважаючи на фактичний матеріал — ні. «Науковий дайджест» пише про «нестачу ланки, яка б могла пояснити відносно раптову появу сучасної людини»¹⁵. «Ньюсуїк» зауважує: «Відсутня ланка між людиною та мавпами... є просто найбільш привабливою в усій ієрархії ілюзорних створінь. Відсутні ланки у літописі викопних решток є нормою»¹⁶.

12. До чого привела відсутність сполучних ланок?

¹² Оскільки сполучних ланок не існує, «ілюзорні створіння» треба було сфабрикувати на підставі мінімальних даних і видати їх за істоти, які нібито й справді колись існували. З цього стає зрозумілим, звідки виникла суперечність, про котру повідомив один науковий журнал: «Люди розвивалися від своїх мавпоподібних предків поступово, а не шляхом різких стрибків від однієї форми до іншої, як доводять декотрі вчені. (...) Але є відомості, що інші антропологи, працюючи з тими самими даними, дійшли цілком протилежної думки»¹⁷.

13. Що породила неспроможність знайти «відсутні ланки»?

¹³ Отже, тепер нам буде легше зрозуміти висловлювання поважаного анатома Соллі Цукермана, який написав у «Часописі Единбурзької королівської колегії хірургів»: «Пошуки легендарної «відсутньої ланки» в еволюції людини, цього святого Грааля невмирущої секти анатомів та біологів, і сьогодні уможливлюють процвітання спекуляцій та міфів, як це було 50 і більше років тому»¹⁸. Він зауважив, що часто факти просто ігнорувалися, натомість наперекір доказам відстоювались популярні ідеї.

«Родовідне дерево» людини

14, 15. Як фактичні дані вплинули на еволюційне «родовідне дерево» людини?

¹⁴ Як наслідок, «родовідне дерево», за допомогою котрого часто зображають гаданий еволюційний розвиток людини від нижчих тварин, постійно змінюється. Наприклад, Річард Лікі стверджує, що одна недавня знахідка скам’янілостей «привела до краху уявлення про те, що всі ранні скам’янілості можна розташувати у строгій послідовності відповідно до еволюційних змін»¹⁹. В одній газеті у статті про цю знахідку було зроблено наступну заяву: «Усі до одної книжки з антропології, усі статті про еволюцію людини, усі зображення родовідного дерева людини доведеться викинути, як непотріб. Вони явно хибні»²⁰.

¹⁵ Теоретичне родовідне дерево еволюції людини обвішане непотрібними рештками «сполучних ланок», котрі визнавались раніше. У редакційній статті газети «Нью-Йорк таймс» зазначалося, що еволюційне вчення «дає настільки широкий простір для різних домислів, що теорії про виникнення людини мають тенденцію більше говорити про свого автора, ніж про основну тему. (...) Часто здається, що той, хто знайшов новий череп, негайно переробляє родовідне дерево людства, розташовуючи свою знахідку в центральній лінії, котра веде до людини, і відтісняючи чужі черепи у бічні лінії, які нікуди не ведуть»²¹.

16. Чому два еволюціоністи обминули у своїй книжці еволюційне родовідне дерево?

¹⁶ У вміщеній в журналі «Діскавер» рецензії на книжку «Міфи про еволюцію людини», яку написали еволюціоністи Найлс Елдрідж і Ян Таттерсаль, відзначалося, що автори відкинули еволюційне родовідне дерево людини. Чому ж? Зазначивши, що «сполучні ланки у родоводі людського виду можна лише угадувати», журнал продовжує: «Елдрідж і Таттерсаль твердять, що люди даремно дошукуються свого походження. (...) Якби існували якісь докази, стверджують вони, то «з упевненістю можна було б очікувати, що, чим більше буде знайдено викопних гомінідів, тим чіткіше вималюється перед нами історія еволюції людини. Проте насправді все стається зовсім не так, швидше навпаки».

17, 18. а) Як можна «знайти» те, що еволюціоністи вважають «загубленим»? б) Як це підтверджується літописом викопних решток?

¹⁷ «Діскавер» підсумував: «Людський вид і всі інші види зостануться свого роду сиротами, всі дані про їхніх батьків загубилися в мороці минувшини»²². «Загубилися», можливо, з еволюційного погляду. Але хіба не «знайшла» наших батьків книга Буття, причому такими, якими вони з’являються в літописі викопних решток,— людьми у повному розумінні цього слова, такими ж, як і ми сьогодні?

¹⁸ Літопис викопних решток вказує на відмінне, осібне походження людиноподібних мавп та людей. Власне тому викопних даних про зв’язок між людиною і мавпоподібними тваринами немає. Тих сполучних ланок насправді ніколи не існувало.

Як вони виглядали?

19, 20. На чому базуються зображення «мавполюдей»?

¹⁹ Проте якщо прародичі людини не були мавпоподібними, то чому ж наукові видання та музеї всього світу заполонені стількома зображеннями та моделями «мавполюдей»? На чому вони базуються? Книжка «Біологія раси» відповідає: «Щоб при здійсненні таких реконструкцій відтворити обриси тіла та волосяний покрив, доводиться вдаватись до фантазії». Далі говориться: «Колір шкіри, забарвлення, форма й розподіл волосся, риси й вираз обличчя — всі ці ознаки доісторичних людей нам абсолютно невідомі»²³.

²⁰ «Науковий дайджест» також зазначає: «Більша частина концепцій художників ґрунтується не стільки на доказах, скільки на фантазії. (...) Художники мають створити щось між мавпою і людиною, і чим старішим уважається об’єкт, тим більшої подібності до мавпи вони йому надають»²⁴. Шукач скам’янілостей Дональд Джохенсон визнав: «Ніхто не може з упевненістю сказати, як виглядали вимерлі гомініди»²⁵.

21. Чим є насправді зображення «мавполюдей»?

²¹ У журналі «Новий вчений» повідомлялося, що немає «достатньо фактичного викопного матеріалу, щоб наше теоретизування могло вирватися зі сфери фантазій»²⁶. Отже, зображення «мавполюдей» — це, за висловом одного еволюціоніста, «здебільшого — чистісінька фікція... цілковита вигадка»²⁷. Тому у своїй книжці «Людина, Бог і магія» Івар Лісснер написав: «Так само як ми все більше усвідомлюємо, що первісні люди не обов’язково були дикунами, нам слід усвідомити, що ранні люди льодовикового періоду не були ані грубими тваринами, ані напівмавпами, ані кретинами. Отож спроби відтворити вигляд неандертальця чи й навіть синантропа — велике безглуздя»²⁸.

22. Як було обмануто багатьох прихильників еволюції?

²² Декотрих учених, що прагнули знайти докази існування «мавполюдей», було ошукано за допомогою відвертої підробки, як, наприклад, 1912 року у випадку з пілтдаунською людиною. Близько 40 років вона визнавалася за справжню більшістю прихильників еволюції. Обман було викрито аж 1953 року, коли завдяки сучасній технології встановили, що людські й мавпячі кістки були складені докупи і їм надали старого вигляду. В іншому випадку мавпоподібну «відсутню ланку» було намальовано й оприлюднено в пресі. Але пізніше з’ясувалося, що «доказ» складався лише з одного зуба, який належав вимерлому видові свиней²⁹.

Ким вони були?

23. Що являли собою деякі скам’янілі рештки гаданих прародичів людини?

²³ Якщо реконструкції «мавполюдини» безпідставні, то ким же тоді були давні істоти, чиї скам’янілі кістки було знайдено? Одним з цих найраніших ссавців, котрого вважають ланкою в родоводі людини, є невеличка, подібна до гризуна тварина, що жила, як твердять, приблизно 70 мільйонів років тому. У своїй книжці «Люсі: витоки людства» Дональд Джохенсон та Мейтленд Еді написали: «Це були комахоїдні, чотириногі тварини, що розмірами та формою нагадували білку»³⁰. Річард Лікі назвав цю тваринку «щуроподібним приматом»³¹. Однак чи існують переконливі докази того, що ці невеличкі тварини були прародичами людей? Ні, є лише припущення, які визначаються прагненням видати бажане за дійсне. Жодні перехідні стадії ніколи не єднали їх з іншими істотами, вони так і залишилися тим, чим були: маленькими, подібними до гризунів ссавцями.

24. Які проблеми виникають при спробі кваліфікувати єгиптопітека як предка людей?

²⁴ Далі в загальноприйнятому списку, причому з інтервалом приблизно у 40 мільйонів років, ідуть викопні рештки, знайдені в Єгипті й названі єгиптопітеком — єгипетською мавпою. Вважається, що ті істоти жили близько 30 мільйонів років тому. Журнали, газети та книжки містять зображення цих невеличких створінь з підписами на зразок: «Нашим пращуром була мавпоподібна істота» («Тайм»)³²; «Мавпоподібний африканський примат названий спільним предком людей та людиноподібних мавп» («Нью-Йорк таймс»)³³; «Єгиптопітек — наш спільний з сучасними людиноподібними мавпами предок» («Початки»)³⁴. Але ж де сполучні ланки між ним та гризуном — його попередником? Де сполучні ланки з його еволюційними наступниками? Їх не було знайдено.

Зліт і падіння «мавполюдей»

25, 26. а) Яку заяву було зроблено щодо рамапітека? б) На підставі яких викопних даних його було реконструйовано так, щоб він нагадував «мавполюдину»?

²⁵ Після ще однієї велетенської прогалини у літописі викопних решток йде наступна викопна істота, яку й визнано за першу людиноподібну мавпу. Вважають, що вона жила близько 14 мільйонів років тому, а названо її рамапітеком — мавпою Рами (Рама був міфічним принцом Індії). Скам’янілі рештки рамапітека знайдено понад півсторіччя тому. На підставі цих викопних решток було відтворено вигляд мавпоподібної істоти, прямоходячої і двоногої. У книжці «Початки» про неї сказано: «Наскільки можна судити в даний момент, це перший представник людського роду»³⁵.

²⁶ Які ж викопні дані дали підставу зробити такий висновок? У тому ж виданні зазначалося: «Докази, пов’язані з рамапітеком, значні, хоча й у строгому розумінні розпачливо малі: фрагменти верхньої та нижньої щелеп плюс зуби»³⁶. Чи, на вашу думку, такі «докази» «значні» настільки, щоб можна було, спираючись на них, реконструювати прямоходячу «мавполюдину», предка людини? Однак те у вищій мірі гіпотетичне створіння було зображене художниками як «мавполюдина», а їхні малюнки заполонили еволюційну літературу — і все це на підставі фрагментів щелепних кісток та зубів! Проте, як повідомила газета «Нью-Йорк таймс», рамапітек десятиріччями «посідав щонайбезпечніше місце при основі родовідного дерева людини»³⁷.

27. Що довели у зв’язку з рамапітеком новіші дані?

²⁷ А втім, тепер це вже далеко не так. Новіші та повніші знахідки скам’янілостей показали, що рамапітек дуже схожий на сучасних представників родини людиноподібних мавп. Тож тепер «Новий вчений» проголошує: «Рамапітек не міг бути вихідною ланкою в родоводі людини»³⁸. З огляду на цю нову інформацію журнал «Природнича історія» ставить питання: «Як же рамапітек, ...реконструйований усього лиш із зубів та щелеп без жодних відомостей про таз, кінцівки або череп, прокрався у цю процесію, що рухалася в напрямку до людини?»³⁹ Стає очевидним, що спроба змусити фактичні дані говорити те, чого вони не говорять, була продиктована не інакше, як великим прагненням видати бажане за дійсне.

28, 29. Яку заяву було зроблено щодо австралопітека?

²⁸ Інша велетенська прогалина лежить між цим створінням і наступним у списку «мавполюдей», заліченим до наших предків. Цю істоту звуть австралопітеком, що означає «південна мавпа». Вперше його скам’янілі рештки були знайдені в Південній Африці у 1920-х роках. У нього була мала, подібна до мавпячої, мозкова коробка, важкі щелепні кістки, а зображався він двоногим, нахиленим уперед, волохатим і схожим на мавпу. Кажуть, що він з’явився десь три-чотири мільйони років тому. З часом майже всі еволюціоністи визнали його за предка людини.

²⁹ Наприклад, у книжці «Суспільний договір» зазначалося: «Усі компетентні дослідники в цій галузі, за невеликим винятком, тепер сходяться на тому, що австралопітеки... і є пращурами людей»⁴⁰. Газета «Нью-Йорк таймс» проголосила: «Саме австралопітек... зрештою розвинувся у Homo sapiens, тобто в сучасну людину»⁴¹. А у книжці «Людина, час і викопні рештки» Рут Мур написала: «Всі докази вказують на те, що людина нарешті натрапила на своїх довгий час незнаних ранніх прародичів». Вона рішуче заявила: «Докази колосальні... відсутню ланку нарешті знайдено»⁴².

30, 31. Що новіші дані показали стосовно австралопітека?

³⁰ Але коли доказів на користь якого-небудь твердження немає або ж вони непереконливі, а то й ґрунтуються на відвертому обмані, то рано чи пізно таке твердження сходить нанівець. Так було у випадку з багатьма попередніми гаданими «мавполюдьми».

³¹ Те ж саме чекало австралопітека. Поглиблене вивчення відкрило, що його череп «різнився від людського черепа далеко не тільки меншим об’ємом мозкової коробки»⁴³. Анатом Цукерман пише: «Коли порівняти череп австралопітека з людським і мавпячим, то видно, що він надзвичайно схожий на мавпячий, а не на людський. Сказати протилежне — рівнозначне твердженню, що чорне є білим»⁴⁴. Він також зауважив: «Наші знахідки залишають мало сумнівів у тому, що... австралопітек скидається не на Homo sapiens, а на сучасних людиноподібних та інших мавп»⁴⁵. Дональд Джохенсон також сказав: «Австралопітеки... не були людьми»⁴⁶. Подібно висловився і Річард Лікі: «Малоймовірно, що наші прямі предки є еволюційними нащадками австралопітеків»⁴⁷.

32. Як розцінювалися б такі створіння тепер, якби вони все ще жили?

³² Якби сьогодні знайшли живих австралопітеків, то їх би помістили в зоопарки разом з іншими мавпами. Нікому б не спало на думку назвати їх «мавполюдьми». Те ж саме стосується інших викопних «родичів», котрі скидаються на них, як, наприклад, представника низькорослого типу австралопітеків, названого «Люсі». Характеризуючи її, Роберт Ястров каже: «За своєю абсолютною масою той мозок не був великим, він становив третину людського мозку»⁴⁸. Очевидно, вона також була всього лиш «людиноподібною мавпою». В журналі «Новий вчений» говорилося, що череп «Люсі» «дуже схожий на череп шимпанзе»⁴⁹.

33. Про який викопний тип не відомо, чи він належав до людського роду?

³³ Представник іншого викопного типу дістав назву Homo erectus — людина прямоходяча. Об’єм і форма його мозку належать до розряду нижчих показників, які характеризують мозок сучасної людини. Крім того, «Британська енциклопедія» зазначила, що «кістки кінцівок, виявлені до цього часу, неможливо відрізнити від кісток кінцівок H[omo] sapiens»⁵⁰. Проте не відомо, була то людина чи ні. Якщо так, то це була просто гілка людського роду, котра потім вимерла.

Людський рід

34. Як змінились уявлення про неандертальця?

³⁴ Неандерталець (найменування своє дістав від назви долини Неандерталь у Німеччині, де вперше були знайдені його рештки), безперечно, був людиною. Спочатку його зображали зігнутим, з тупим виразом обличчя, волохатим і схожим на мавпу. Тепер стало відомо, що ця хибна реконструкція базувалась на викопному скелеті, який був дуже здеформований хворобою. З того часу було знайдено багато викопних решток неандертальців, котрі підтверджували, що останні не дуже відрізнялися від сучасних людей. У своїй книжці «Лід» Фред Хойл зазначив: «Немає доказів того, що неандерталець у чомусь стояв нижче від нас»⁵¹. У результаті новіші зображення неандертальців набули сучаснішого вигляду.

35. Ким були кроманьйонці?

³⁵ Представником іншого викопного типу, який часто зустрічаємо на сторінках наукової літератури, є кроманьйонець. Свою назву він дістав від місцевості у Південній Франції, де вперше було розкопано його кісткові рештки. Ці особини «настільки важко відрізнити від нинішніх людей, що навіть найбільші скептики змушені були визнати, що то були люди»,— говориться у книжці «Люсі»⁵².

36. Що говорять факти про викопні рештки давніх мавпоподібних і людиноподібних істот?

³⁶ Отже, докази свідчать: віра в «мавполюдей» безпідставна. Натомість у людей є всі відмітні ознаки того, що вони були створені, причому окремо й відмінно від будь-якої тварини. Люди розмножуються виключно в межах свого роду. Так завжди було і є. Усякі мавпоподібні істоти, які жили в минулому, були не людьми, а всього лиш людиноподібними мавпами або просто мавпами. А викопні рештки давніх людей, котрі дещо різнилися від сучасних, просто демонструють розмаїття, характерне для людського роду, так само як і сьогодні поряд живуть люди різної будови тіла. Є люди двометрового зросту, а є й пігмеї, тож розміри та форма їхніх скелетів, звичайно ж, різні. Але всі вони належать до одного «роду» — людського, а не тваринного.

А як же бути з датуванням?

37. Згідно з біблійною хронологією, скільки тисяч років людина живе на землі?

³⁷ Біблійна хронологія вказує на те, що з моменту створення людей минуло приблизно 6000 років. Чому ж у такому разі часто можна читати про значно довші відтинки часу, який нібито минув від утворення скам’янілих решток людини до наших днів?

38. Чи датування, яке здійснюється на підставі радіоактивного розпаду і йде врозріз з біблійною хронологією, доводить, що Біблія помиляється?

³⁸ Перш ніж робити висновок, що біблійна хронологія помилкова, зважте на те, що радіологічні методи датування тепер піддаються гострій критиці багатьма вченими. Один науковий часопис повідомив про вивчення, котре показало, що «дати, визначені за методом радіоактивного розпаду, можуть відрізнятися від справжніх, і не завжди ця різниця становить лише кілька років: похибка деколи виражається цілими порядками». Там також говорилося: «Цілком можливо, що людина ходить по землі не 3,6 мільйона років, а всього декілька тисяч»⁵³.

39. Чи завжди надійний радіовуглецевий «годинник»?

³⁹ Візьмімо для прикладу радіовуглецевий «годинник». Цей метод радіовуглецевого датування розроблявся вченими усього світу протягом двох десятиріч. Він здобув широке визнання за точність у визначенні давності речових пам’яток стародавнього світу. Але згодом в Уппсалі (Швеція) відбулась конференція, на яку для обміну інформацією з’їхалися експерти усього світу в галузі радіохімії, археології та геології. У звіті тої конференції говорилось, що основні припущення, на яких базувалися виміри, виявились тією чи іншою мірою ненадійними. Наприклад, з’ясувалося, що швидкість утворення радіоактивного вуглецю в атмосфері не була сталою в минулому і що цей метод не заслуговує довір’я при датуванні археологічних зразків, які відносять приблизно до 2000 року до н. е. або й до раніших часів⁵⁴.

40. Як історичні джерела підтримують біблійну хронологію у зв’язку з віком людського роду?

⁴⁰ Також необхідно пам’ятати, що справді достовірні дані про людське життя на землі охоплюють не мільйони, а всього тисячі років. Наприклад, у книжці «Доля Землі» читаємо: «Лише шість-сім тисяч років тому... з’явилась цивілізація, даючи нам змогу побудувати світ людей»⁵⁵. У виданні «Останніх два мільйони років» говориться: «У Старому світі майже всі вирішальні кроки у сільськогосподарській революції були зроблені між 10 000 і 5000 роками до Р. Х.». Там також сказано: «Тільки протягом останніх 5000 років люди залишали по собі писемні пам’ятки»⁵⁶. Той факт, що літопис викопних решток свідчить про раптову появу людини на землі й що вірогідні історичні джерела, за загальним визнанням, недавнього походження, узгоджується з біблійною хронологією.

41. Що сказав відносно «доісторичних» дат піонер у галузі радіовуглецевого датування?

⁴¹ У зв’язку з цим зверніть увагу, що написав у журналі «Наука» лауреат Нобелівської премії, один з піонерів радіовуглецевого датування, фізик-ядерник У. Ф. Ліббі: «Дослідницька робота над вдосконаленням методів датування складалася з двох етапів: датування зразків спершу з історичної, а потім з доісторичної епохи. Арнольд [колега] і я дістали перший шок, коли наші консультанти повідомили нам, що історія сягає назад у часі лише на 5000 років. (...) Ви нерідко зустрічаєте твердження про те, що вік такого-то суспільства чи місцевості, відкритої археологами, становить 20 000 років. Досить-таки несподівано ми довідалися, що у нас немає точних відомостей про всі ті числа й давні епохи»⁵⁷.

42. Що написав один англійський автор про різницю між тим, що говорить теорія еволюції, та оповіддю у книзі Буття?

⁴² Роблячи рецензію на одну книжку про еволюцію, англійський автор Малькольм Маґґерідж вказав на недостачу доказів еволюції. Та незважаючи на це, зазначив він, процвітають безглузді припущення. Далі він написав: «Якщо порівнювати, то оповідь у книзі Буття виглядає досить розсудливою, а її заслуга полягає вже хоча б у тому, що вона повністю узгоджується з тим, що ми знаємо про людей та їхню поведінку». Він сказав, що безпідставні заяви про мільйони років людської еволюції «і шалені стрибки від черепа до черепа неодмінно сприйматимуться як чиста фантазія кожним, хто не засліплений [еволюційним] міфом». Маґґерідж зробив такий висновок: «Наступні покоління, безумовно, будуть здивовані й, сподіваюсь, неабияк розсмішені тим, що таке недбале й непереконливе теоретизування могло так легко полонити розуми людей двадцятого сторіччя і так широко й бездумно застосовуватись»⁵⁸.

Розділ 8

Чи мутації — основа еволюції?

1, 2. Який механізм називають основою еволюції?

ТЕОРІЯ еволюції зустрічає на своєму шляху ще одну трудність. Як саме мав проходити процес еволюції? Що є тим головним механізмом, котрий, як уважається, дав змогу одному типові живих істот еволюціонувати в інший? Еволюціоністи кажуть, що немалу роль у цьому відіграють різноманітні зміни всередині ядра клітини. А основними з них є «випадкові» зміни, відомі як мутації. Вважається, що в тих мутаційних змінах особливу участь беруть гени та хромосоми статевих клітин, оскільки мутації в них можуть передаватися нащадкам.

² «Мутації... є основою еволюції»,— зазначає «Уорлд бук енсайклопідія»¹. Подібно й палеонтолог Стівен Стенлі назвав мутації «вихідним матеріалом» для еволюції². А генетик Пео Коллер заявив, що мутації «необхідні для еволюційного прогресу»³.

3. Які мутації були б необхідними для еволюційного процесу?

³ Проте еволюційний процес вимагає не просто будь-якої мутації. Роберт Ястров вказав на необхідність «повільного нагромадження сприятливих мутацій»⁴. А Карл Саган додав: «Мутації — раптові зміни у спадковості — передаються незміненими. Вони дають вихідний матеріал для еволюції. Середовище відбирає ті нечисленні мутації, які збільшують шанси організму вижити, результатом чого стає ряд повільних перетворень однієї форми життя в іншу і поява нового виду»⁵.

4. Яка трудність постає у зв’язку з заявою, що мутації можуть брати участь у різких еволюційних змінах?

⁴ Крім того, існує думка, що мутаціями можна пояснити різкі зміни, на яких базується теорія «переривчастої рівноваги». У «Науковому дайджесті» Джон Ґлідман написав: «Еволюційні ревізіоністи вважають, що мутації в основних регуляторних генах можуть бути саме тим генетичним відбійним молотком, якого вони потребують для своєї теорії великих стрибків». Однак англійський зоолог Колін Паттерсон відзначив: «Припущень можна робити скільки завгодно. Ми нічого не знаємо про ці головні регуляторні гени»⁶. Але незважаючи на такі припущення, загальноприйнятою є думка, що мутації, які начебто беруть участь в еволюції,— це невеликі випадкові зміни, що нагромаджуються протягом тривалого часу.

5. Як виникають мутації?

⁵ Як виникають мутації? Вважається, що більшість із них відбувається під час звичайного процесу розмноження клітини. Але експерименти показали, що вони також можуть викликатися зовнішніми факторами, як, наприклад, радіацією та хімічними речовинами. Наскільки часто трапляються мутації? Відтворення генетичного матеріалу в клітині відзначається дивовижною сталістю. І якщо взяти до уваги кількість клітин, що діляться у живому організмі, то можна сказати, що в цілому мутації виникають не дуже часто. Як зазначила «Американська енциклопедія», відтворення «ланцюгів ДНК, котрі складають ген, надзвичайно точне. Помилкові відбитки чи копії — нечасті аварії»⁷.

Благотворні вони чи шкідливі?

6, 7. Яке співвідношення шкідливих мутацій і корисних?

⁶ Якщо ж корисні мутації становлять основу еволюції, то яка їхня частка у загальній кількості всіх мутацій? У цьому питанні еволюціоністами досягнуто неабиякої єдності. Наприклад, Карл Саган визнає: «У своїй більшості вони шкідливі або летальні»⁸. Пео Коллер стверджує: «Для носія мутованого гена більшість мутацій є згубними. Результати експериментів свідчать про те, що на кожну вдалу або корисну мутацію припадає багато тисяч шкідливих»⁹.

⁷ Коли не враховувати «нейтральних» мутацій, то шкідливі мутації у тисячі разів переважають ті, що розглядаються як корисні. «Таких результатів і слід сподіватися від випадкових змін, що виникають у будь-якій високоорганізованій системі»,— зазначає «Британська енциклопедія»¹⁰. Ось чому говориться, що мутації спричиняються до сотень хвороб, зумовлених генетичними факторами¹¹.

8. Як експериментальні дані підтверджують висловлювання енциклопедії?

⁸ З огляду на згубну природу мутацій «Американська енциклопедія» визнала: «Здається, той факт, що більшість мутацій шкодять організму, важко примирити з поглядом, що мутації є джерелом вихідного матеріалу для еволюції. Мутанти, зображені в посібниках з біології, являють собою колекцію потвор і страховищ, і, здається, мутація є швидше деструктивним, ніж конструктивним процесом»¹². Коли мутантних комах ставлять в умови конкуренції з нормальними комахами, то результат завжди однаковий. Як зазначив Дж. Ледіард Стеббінс, «після більшої чи меншої кількості поколінь мутанти гинуть»¹³. Вони не могли конкурувати, бо були не вдосконаленими, а, навпаки, виродженими і в невигідному становищі.

9, 10. Чому припущення, що мутації є основним фактором еволюції, необґрунтоване?

⁹ У своїй книжці «Витоки життя» письменник і науковець Айзек Азімов визнав: «Більшість мутацій — це зміни на гірше». Проте далі він стверджує: «Кінець кінцем мутації, безперечно, спрямовують еволюційний процес уперед та вгору»¹⁴. Але чи так воно насправді? Чи може вважатися корисним процес, що завдає шкоди в 999 випадках з 1000? Якби ви задумали збудувати дім, то чи найняли б будівельника, відомого тим, що один раз він виконує роботу добре, а тисячі разів — погано? Чи хотілося б вам їхати в машині, у водія котрої на одне правильне вирішення під час їзди припадають тисячі неправильних? Чи хотіли б ви, щоб вас оперував хірург, в якого на кожен правильний рух під час операції припадають тисячі хибних?

¹⁰ Генетик Добжанський якось сказав: «Навряд чи можна сподіватися, щоб якась поломка, випадкове відхилення в роботі точного механізму поліпшили його якість. Штрикання палицею в механізм годинника чи радіоприймач рідко коли змушує його запрацювати ліпше»¹⁵. Тож запитайте себе, чи виглядає розсудливим твердження, що всі ці дивовижно складні клітини, органи, члени тіла й процеси, які відбуваються у живих організмах, утворились під дією руйнівного процесу?

Чи мутації породжують щось нове?

11—13. Чи мутації можуть привести до появи чогось нового?

¹¹ Навіть якби всі мутації були корисними, чи могли б вони привести до появи чогось нового? Ні. Результатом мутацій може бути лише зміна тих ознак, які вже існують. Мутації забезпечують різноманітність, але ніколи не породжують нічого нового.

¹² «Уорлд бук енсайклопідія» наочно ілюструє, до чого можуть привести корисні мутації: «Рослина в посушливій місцевості може мати мутантний ген, який зумовлює ріст довшого та міцнішого коріння. Рослина матиме більше шансів вижити, ніж інші особини того ж виду, бо її корені можуть вбирати більше води»¹⁶. Однак чи з’явилося щось нове? Ні, це та сама рослина. Вона не еволюціонує у щось інше.

¹³ Мутації можуть змінити колір або структуру волосся. Але волосся завжди буде волоссям. Воно ніколи не перетвориться у пір’я. Людська рука може змінитися внаслідок мутацій. Вона може мати аномальні пальці. Часами навіть бувають руки з шістьма пальцями чи іншими відхиленнями від норми. Але рука завжди залишається рукою. Вона ніколи не обертається у щось інше. Нічого нового не виникає, та й не може виникнути.

Експерименти з плодовими мушками

14, 15. Що з’ясувалося в результаті експериментів над плодовими мушками, які проводилися впродовж десятиріч?

¹⁴ Небагато експериментів з мутаціями можуть зрівнятися масштабністю з тими, що проводилися на звичайних плодових мушках Drosophila melanogaster. З початку 1900-х років учені піддавали мільйони цих мушок дії рентгенівських променів. Це збільшило частоту мутацій більше як у сто разів.

¹⁵ Що ж засвідчують експерименти, які проводились протягом усіх тих десятиріч? Про один з результатів Добжанський висловився так: «Виразні мутанти дрозофіли, з якою було проведено так багато класичних генетичних дослідів, майже всі без винятку поступаються перед дикими мушками життєздатністю, плодючістю й тривалістю життя»¹⁷. Інший результат полягав у тому, що мутації так і не привели до появи чогось нового. Плодові мушки мали здеформовані крила, ноги й тіла та інші спотворення, але вони завжди залишалися плодовими мушками. При схрещуванні мутантних мушок з’ясувалося, що після ряду поколінь на світ починали з’являтись нормальні плодові мушки. Якби цих нормальних мушок залишили в їхньому природному стані, то вони б зрештою мали більше шансів вижити, ніж слабіші від них мутанти, і це забезпечило б збереження плодової мушки в її початковій формі.

16. Як носій спадкової інформації сприяє збереженню живих організмів незмінними?

¹⁶ Носій спадкової інформації — ДНК має чудову властивість усувати завдане їй генетичне ушкодження. Це сприяє збереженню характерних рис організму, який розвиватиметься згідно зі своїм генетичним кодом. «Саєнтифик америкен» описує, як «життя кожного організму та його незмінність із покоління в покоління» оберігається «ферментами, які безупинно усувають» генетичні ушкодження. У вищезгаданому журналі зазначено: «Зокрема негайною реакцією на значне ушкодження молекул ДНК може стати синтез більшої кількості репаративних ферментів»¹⁸.

17. Чому Ґольдшмідта розчарували експерименти з мутаціями?

¹⁷ Отже, автор книжки «Справу Дарвіна переглянуто» розповідає про шанованого генетика, покійного нині Річарда Ґольдшмідта наступне: «Після багаторічних спостережень за мутаціями в плодових мушок Ґольдшмідт впав у розпач. Зміни, скаржився він, були такі безнадійно мікроскопічні, що, якби в одній особині зосередилась і тисяча мутацій, нового виду й тоді б не було»¹⁹.

Березовий п’ядун

18, 19. Що стверджується у зв’язку з березовим п’ядуном і чому?

¹⁸ Часто в літературі, присвяченій темі еволюції, про англійського березового п’ядуна говориться як про сучасний приклад еволюції в дії. «Міжнародна енциклопедія живої природи» повідомляє: «Це найразючіша еволюційна зміна, яку людям будь-коли доводилося спостерігати»²⁰. Знаючи, що Дарвіна непокоїла власна неспроможність продемонструвати еволюцію хоча б одного виду, Ястров зауважив наступне у своїй книжці «Червоні гіганти й білі карлики»: «У нього під руками був приклад, котрий дав би йому необхідні докази, якби він тільки знав про нього. То був украй рідкісний випадок»²¹. Під тим прикладом, звичайно ж, розуміється березовий п’ядун.

¹⁹ Що ж саме сталося з березовим п’ядуном? Спочатку світла форма цих метеликів переважала над темною. Світлі особини були непомітними на фоні світлої кори дерев, а отже, ліпше захищеними від птахів. Але згодом, унаслідок забруднення в індустріальних районах, стовбури дерев потемніли. Тепер світле забарвлення метеликів обернулося проти них, оскільки птахам було легше їх побачити й склювати. Тому темніші березові п’ядуни, яких називають мутантами, виявились більш здатними до виживання, бо птахам було важко помітити їх на тлі притемнених сажею дерев. Темніший різновид метеликів невдовзі став переважати.

20. Як один англійський медичний журнал пояснив, що березовий п’ядун не еволюціонував?

²⁰ Проте чи еволюціонував березовий п’ядун в якусь іншу комаху? Ні, він залишився тим же березовим п’ядуном, набувши всього лиш іншого забарвлення. Тому спроби використати цей приклад як доказ еволюції англійський медичний журнал «Он кол» назвав «сумнозвісними». У ньому зазначалося: «Це відмінний приклад маскування, але оскільки все почалось і закінчилось метеликами, а жодного нового виду так і не з’явилося, то він зовсім незастосовний як доказ еволюції»²².

21. Що можна сказати про здогадну властивість бактерій ставати резистентними до антибіотиків?

²¹ Існує й декілька інших прикладів, котрі мають спільні риси з цим помилковим твердженням, нібито березовий п’ядун еволюціонує. Скажімо, стверджують, що, оскільки деякі бактерії виявилися резистентними до антибіотиків, значить відбувається еволюція. Але стійкіші бактерії далі належать до того самого виду і не еволюціонують у щось інше. Визнано навіть, що, можливо, зміна зумовлена не мутаціями, а тим, що деякі бактерії були імунними з самого початку. Імунні бактерії розмножилися і стали переважати, тоді як усі інші загинули під дією антибіотиків. У книжці «Еволюція з космосу» говориться: «Ми вагаємося, однак, у тому, що, крім відбору вже існуючих генів, у цих випадках відіграли роль ще якісь чинники»²³.

22. Чи той факт, що деякі комахи виявляють стійкість до отрутохімікатів, означає, що вони еволюціонують?

²² Такий самий процес міг відбуватись і у випадку комах, стійких до отрутохімікатів, що застосовувалися проти них. Отрутохімікати або нищили тих комах, проти яких застосовувались, або були неефективними. Знищені комахи не могли виробити стійкість, бо були мертві. Те, що інші вижили, може означати, що вони були імунними з самого початку. Такий імунітет є генетичним фактором, який в одних комах виявляється, а в інших — ні. Так чи інакше, комахи залишалися комахами того самого виду. Вони не еволюціонували у щось інше.

«За родом своїм»

23. Яке правило з книги Буття було підтверджено також і мутаціями?

²³ Отже, мутації є ще одним підтвердженням формули з 1-го розділу книги Буття: живі істоти розмножуються тільки «за родом своїм». Причина полягає в тому, що генетичний код не допускає, аби рослина чи тварина надмірно відхилялась од типової форми. Може існувати велика різнорідність (як це можна бачити, наприклад, серед людей, котів чи собак), але не настільки велика, щоб одна жива істота могла перетворитися в іншу. Це підтверджують усі проведені на сьогодні експерименти з мутаціями. Доведено також закон біогенезу, суть якого полягає в тому, що життя походить тільки від уже існуючого життя і що батьківський організм та його потомство належать до одного «роду».

24. Як експерименти з селекціонуванням показують, що живі істоти розмножуються лише «за родом своїм»?

²⁴ Підтверджують це також експерименти з селекціонуванням. Учені намагалися без кінця змінювати різні тварини та рослини шляхом схрещування. Вони хотіли з’ясувати, чи не зможуть з часом дати початок новим формам життя. Які були результати? Журнал «Он кол» повідомляє: «Селекціонери, як правило, виявляють, що після декількох поколінь досягається оптимуму, так що подальше поліпшення вже неможливе, і що нові види не утворюються... Тому селекціонерство, здається, швидше спростовує еволюцію, ніж підтримує її»²⁴.

25, 26. Що говориться в наукових виданнях про межі розмноження живих істот?

²⁵ Подібні міркування висловлені в журналі «Наука»: «Види дійсно мають здатність набувати невеликих змін у своїх фізичних та інших особливостях, але ця здатність обмежена і у віддаленішій перспективі відображається коливаннями в межах середнього рівня»²⁵. Тож у такому разі живими істотами успадковується не можливість нескінченних змін, а 1) стабільність і 2) обмежена амплітуда відхилень.

²⁶ Отже, у книжці «Від молекул до живих клітин» говориться: «Клітини моркви чи мишачої печінки здатні після незліченних репродуктивних циклів послідовно зберігати свою тканинну тотожність і належність до конкретного організму»²⁶. А у праці «Симбіоз в еволюції клітини» зазначається: «Все живе... відтворюється з неймовірною точністю»²⁷. Журнал «Саєнтифик америкен» також зауважує: «Живі організми надзвичайно різноманітні за формою, але їхня форма дивовижно стала у межах кожної окремої лінії родоводу: з покоління в покоління свині залишаються свиньми, а дуби — дубами»²⁸. І один науковий письменник відзначив: «Трояндовий кущ завжди цвіте трояндами й ніколи — камеліями. Коза завжди народжує козеня й ніколи — ягня». Він підсумував, що мутаціями «неможливо пояснити загальну еволюцію: чому існують риби, плазуни, птахи і ссавці»²⁹.

27. Що неправильно витлумачив Дарвін стосовно в’юрків на Галапагоських островах?

²⁷ Та обставина, яка вплинула на становлення еволюційних поглядів Дарвіна, теж пояснюється існуванням різновидностей у межах виду. Під час перебування на Галапагоських островах Дарвін спостерігав за пташкою, званою в’юрком. Ці птахи належали до того ж типу, що і їхні предки з південноамериканського континенту, звідки вони, очевидно, мігрували. Проте між ними були цікаві відмінності, як, наприклад, у будові дзьоба. Дарвін витлумачив це як еволюцію в дії. Але, по суті, то був просто ще один приклад розмаїття у межах виду, що його уможливлює генетична будова живих створінь. Адже в’юрки і далі були в’юрками. Вони не перетворилися у щось інше, та й ніколи не перетворяться.

28. Чому можна казати, що наукові факти перебувають у повній гармонії із записаним у книзі Буття правилом: «за родом своїм»?

²⁸ Отже, записане в книзі Буття перебуває у повній гармонії з науковими фактами. Якщо ви посадите насіння, то воно вродить лише «за родом своїм», тому ви можете насадити сад, покладаючись на надійність цього закону. У котів завжди народжуються коти. Коли батьками стають люди, то їхні діти завжди є людьми. При цьому між окремими особинами існують відмінності у кольорі, розмірах та формі, але вони ніколи не виходять за межі свого виду. Чи особисто ви бачили, щоб у житті траплялося по-інакшому? Цього не бачив ніхто.

Не є основою еволюції

29. Що сказав про мутації один французький біолог?

²⁹ Висновок ясний. Жодна кількість випадкових генетичних змін не може спричинитися до того, щоб одна форма життя обернулася в іншу. Французький біолог Жан Ростан якось сказав: «Я ніяк не можу змусити себе повірити, що цим «похибкам» спадковості — нехай навіть при взаємодії з природним добором і при наявності величезних проміжків часу, впродовж якого еволюція працювала над життям,— вдалося побудувати цілий світ з його структурною ряснотою та витонченістю, з його вражаючими «пристосуваннями»³⁰.

30. Як висловився про мутації один генетик?

³⁰ Подібно висловився про загальноприйнятий погляд на мутації генетик К. Г. Ваддінґтон: «Дійсно, це скидається на теорію, що коли ви візьмете будь-яких чотирнадцять рядків зв’язного англійського тексту і мінятимете в ньому літеру за літерою, зберігаючи лише те, що все ще має сенс, то зрештою одержите один із сонетів Шекспіра. ...Ця логіка вражає мене своєю безглуздістю; гадаю, що ми повинні спромогтися на щось більше»³¹.

31. Як один учений назвав думку про те, що мутації є вихідним матеріалом для еволюції?

³¹ Істину можна виразити словами Джона Мура: «Після ретельних досліджень та аналізів усяке догматичне твердження... що мутації генів є вихідним матеріалом для якого-небудь еволюційного процесу, здійснюваного шляхом природного добору, сприймається як міф»³².

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 112, 113]

Що відповідає фактам?

Прочитавши попередні розділи, доцільним буде замислитися: що ж відповідає фактам — еволюція чи творення? У нижчеподаній таблиці висвітлюється еволюційна модель, модель творення і реальні факти довколишнього світу.

Еволюційна модель Модель творення Реальні факти

...Логічний висновок

Якщо порівняти реальні факти довколишнього світу з моделями еволюції і творення, то хіба не очевидно, котра з них відповідає фактам, а котра суперечить їм? Свідчення світу живих істот, що оточує нас, і літопису викопних решток організмів, які існували у давні часи, веде нас до одного й того самого висновку: життя було створене, а не розвинулося шляхом еволюції.

Ні, життя не взяло свого початку в якомусь незнаному первісному «бульйоні». Люди не походять від мавпоподібних пращурів. Натомість у своєму великому розмаїтті живі істоти були створені як окремі родини. Представники кожної з них, розмножуючись, могли створювати велику розмаїтість живих істот усередині власного «роду», але не могли переступити межі, що відділяють різні види. Ті межі, як це добре видно із спостережень за живими істотами, зумовлені несхрещуваністю. А розмежування між видами забезпечене тим, що кожен з них має свій унікальний генетичний апарат.

Однак свідчення на користь Творця аж ніяк не обмежується тим, що факти перебувають у відповідності з моделлю творення. Подумайте про дивовижну будову та складність усього, що є на Землі та у Всесвіті. Це також засвідчує існування Найвищого Розуму. Темою кількох наступних розділів будуть усього лиш декілька цих чудес — від Усесвіту, що вселяє благоговійний страх, до надзвичайно складних конструкцій у мікросвіті.