Безмежне розмаїття на Землі. Як воно виникло?

З ПОНАД 1,5 мільйона видів тварин, котрим науковці дали назви до цього часу, близько мільйона становлять комахи. На перелік усіх відомих комах потрібно було б відвести 6000 сторінок енциклопедії! Як виникли ці істоти? Чому існує таке безмежне їх розмаїття? Чи це результат сліпого випадку, витвір природи, яку мільйони разів супроводжувала «удача»? Чи, може, все це було задумано?

Але насамперед зупинімось коротко на деяких інших різновидах живих істот, котрі замешкують нашу планету.

Дивовижні пташки

Візьмімо понад 9000 різних видів пташок, які так чудово влаштовані. Є колібрі завбільшки з велику бджолу, проте вони літають віртуозніше й граційніше, ніж найсучасніший вертоліт. Інші птахи щороку мігрують за тисячі кілометрів, скажімо, полярний крячок, котрий, здійснюючи щорічний міграційний переліт, долає відстань 35 000 кілометрів. Він не має комп’ютера, навігаційних приладів, але безпомилково знаходить свій кінцевий пункт призначення. Як же з’явилася ця природжена властивість: через випадок чи задум?

Захоплива різноманітність рослин

Крім того, існує колосальна різноманітність і незрівнянна краса рослин, що представлені більш як 350 000 видів. Близько 250 000 з них мають квіти! Найбільші з-поміж живих організмів на землі — гігантські секвої — це також рослини.

Скільки різних квітів росте на вашій грядці або у вашій місцевості? Краса, симетрія, а часто ще й запах цих квітів — від найменшої пустельної квітки, маргаритки чи жовтцю до чималого розмаїття орхідей — просто зачудовують. Знову ж постає запитання: як вони виникли? Через випадок чи задум?

Океани кишать життям

Далі візьмімо до уваги ті форми життя, які існують у річках, озерах та океанах світу. Вчені кажуть, що є близько 8400 відомих видів прісноводних риб і близько 13 300 видів риб, які живуть у морях і океанах. Найменшим з них є бичок, котрий мешкає в Індійському океані. Він досягає тільки одного сантиметра завдовжки. Найбільшою з-поміж риб є китова акула, яка може сягати до 18 метрів у довжину. І наведені вище цифри навіть не охоплюють безхребетних й тих видів, які все ще невідкриті!

Незрівнянний мозок

І все ж ні з чим не зрівняти людський мозок, що містить щонайменше десять мільярдів нейронів, кожен з яких, можливо, має понад 1000 синапсів, або пунктів зв’язку з іншими нервовими клітинами. Невролог, доктор Річард Рестак каже: «Загальна кількість зв’язків у межах величезної мережі нейронної системи мозку просто астрономічна» («Мозок», англ.). Він додає: «У мозку може бути від десяти трильйонів до одної сотні трильйонів синапсів». Відтак він ставить доречне запитання: «Як міг такий орган, як мозок, що налічує від десяти мільярдів до однієї сотні мільярдів клітин, розвинутися з однієї клітини, з яйця?» Чи є мозок результатом сліпих маніпуляцій природи й щасливої випадковості? Чи, може, за всім цим криється розумний задум?

Атож, як виникла ця, на перший погляд, нескінченна строкатість життя й складність конструкції його форм? Чи вас навчили, що все це було просто справою випадку, проб і помилок, успіхів і невдач сліпої еволюційної лотереї? У такому разі читайте далі про питання, що їх з усією прямотою висувають деякі вчені стосовно еволюційної теорії, котру було названо фундаментом цілої біологічної науки.

Чи не позбавлена еволюційна теорія фундаменту?

У ЧОМУ суть Дарвінової теорії еволюції? «У повному, біологічному розумінні... еволюція означає процес, за допомогою якого життя виникло з неживої матерії і з часом повністю розвинулося природним шляхом». Постулатом дарвінівської теорії еволюції є те, що «по суті, все життя чи принаймні всі його найвизначальніші риси були результатом природного добору, який діяв на довільні різновидності» («Дарвінова загадка: біохімія кидає виклик еволюції»a, Майкл Біхі, ад’юнкт-професор біохімії Ліхайського університету в Пенсільванії, США).

Складність, що не піддається спрощенню,— камінь спотикання для еволюції?

Коли Дарвін розвинув свою теорію, вчені ще мало або й узагалі нічого не знали про неймовірну складність живої клітини. Сучасна біохімія, котра вивчає життя на молекулярному рівні, з’ясувала деякі тонкощі її будови. Крім того, вона порушила серйозні питання й висловила певні сумніви щодо Дарвінової теорії.

Структурні компоненти клітини складаються з молекул. Клітини — це будівельний матеріал усіх живих створінь. Професор Біхі є римо-католиком, він вірить, що теорією еволюції можна пояснити дальший розвиток тварин. Однак він висловлює глибокі сумніви стосовно того, що еволюція може пояснити існування клітини. Він говорить про молекулярні машини, котрі «перевозять вантаж з одного місця у клітині в інше по «автострадах», вимощених з інших молекул... Клітини плавають, використовуючи певні механізми, діляться за допомогою механізму, поглинають їжу за допомогою механізму. Коротко кажучи, високоорганізовані молекулярні машини управляють всіма клітинними процесами. Отже, складові життя надзвичайно чітко відрегульовані, і механізм життя надзвичайно складний».

А які ж розміри клітини, якщо у ній проходять усі ці процеси? Типова клітина в діаметрі має тільки 0,03 міліметра! На цій мікроскопічно малій площі відбуваються важливі для життя функції. (Дивіться схему на сторінках 8, 9). Тож невдивовижу читати таке: «Суть справи в тому, що клітина — сама основа життя — є запаморочливо складною».

Біхі доводить, що клітина може функціонувати тільки як єдине ціле. Отож вона не може бути життєздатною, коли формується шляхом повільних, поступових змін, викликаних еволюцією. Як приклад він наводить пастку для мишей. Цей простий пристрій може функціонувати тільки тоді, коли всі його частини зібрані докупи. Кожна складова частина зокрема: платформа, пружина, затискувальна дуга, молоточок, захватне пристосування — не є пасткою для мишей і не може функціонувати сама по собі. Всі частини потрібні одночасно й мають бути зібрані, щоб пастка діяла. Так само клітина може функціонувати тільки тоді, коли всі її компоненти будуть разом. Він вдався до цього прикладу, пояснюючи, що́ він називає «складністю, що не піддається спрощенню»b.

Це висуває значну проблему для уявного еволюційного процесу, який передбачає появу поступово набутих, корисних ознак. Дарвін знав, що його теорія поступової еволюції, здійснюваної шляхом природного добору, наштовхнулася б на велику перешкоду, коли він сказав: «Якби можливо було довести, що існує складний орган, який не міг утворитися шляхом численних послідовних слабих змін, моя теорія остаточно зазнала б краху» («Походження видів»).

Клітина з її складністю, що не піддається спрощенню, є великим каменем спотикання для віри в Дарвінову теорію. Передусім еволюція не в стані пояснити стрибок від неживої до живої матерії. Потім постає проблема першої складної клітини, яка мусить виникнути за одним заходом як єдине ціле. Іншими словами, клітина (або пастка для мишей) повинна була з’явитися нізвідки й при цьому вже бути скомпонованою й функціонувати!

Складність, що не піддається спрощенню, і зсідання крові

Ще одним прикладом складності, що не піддається спрощенню, є процес, котрий більшість з нас, коли поріжеться, сприймає як належне,— зсідання крові. Звичайно всяка рідина витікає з пробитого резервуара, аж поки він врешті спорожніє. Проте коли ми проколемо чи поріжемо свою шкіру, то кровотеча скоро зупиняється завдяки утворенню згустка. Однак, як про це знають лікарі, «зсідання крові являє собою дуже складну, неймовірно заплутану систему, в яку залучено багато взаємозалежних білкових частин». Вони активізують те, що зветься каскадом зсідання. Для цього тонкого процесу загоювання «вирішальне значення має те, коли й з якою швидкістю відбуватимуться різні реакції». Інакше у людини зсядеться й загусне вся кров або ж, навпаки, людина стече кров’ю й помре. Початок процесу та швидкість його перебігу — визначальні чинники.

Біохімічні дослідження показали, що у зсіданні крові бере участь чимало факторів, і якщо бракуватиме хоч одного з них, процес не відбудеться. Біхі запитує: «Що зупиняє процес зсідання крові після того, як він почався, не даючи усій крові... загуснути?» Він пояснює, що «утворення, лімітація, ущільнення й усунення кров’яного згустку» становлять інтегральну біологічну систему. Якщо котрась зі складових частин перестане діяти, то не буде діяти ціла система.

Рассел Дулитл, еволюціоніст і професор біохімії Каліфорнійського університету, запитує: «Як взагалі розвинувся цей складний і чітко відрегульований процес? (...) Парадокс полягає в наступному: як могла виникнути ця система, якщо кожний білок залежить від того, щоб його активізував інший? Яка користь була б від будь-якої частини схеми, якщо її не ввести в єдине ціле?» Походження цього процесу Дулитл намагається пояснити, користуючись еволюційними аргументами. Однак професор Біхі вказує на те, що «то мала б бути неабияка удача, щоб часточки потрібного гена потрапили у визначені для них місця». Він показує, що за поясненням Дулитла і його спрощенською мовою криються значні утруднення.

Отже, один з найважливіших закидів проти еволюційної моделі — це та нездоланна перепона, якою є складність живого, що не підлягає спрощенню. Біхі каже: «Я підкреслюю, що природний добір, рушій дарвінівської еволюції, діє тільки тоді, коли є з чого добирати — з чогось потрібного вже зараз, а не в майбутньому».

«Повна й підозріла мовчанка»

Професор Біхі каже, що деякі вчені вивчають «математичні моделі еволюційного процесу або нові математичні методи порівняння й пояснення даних про послідовність основ». Однак він підсумовує: «Математика припускає, що реальна еволюція є поступовим, безладним процесом; вона не демонструє його (і не може)». (Курсив в останній фразі наш). Раніше він сказав: «Якщо ви шукаєте наукової літератури про еволюцію і якщо ви зосереджуєте свої пошуки на питанні, як розвинулися молекулярні механізми — основа життя, то ви знаходите повну й підозрілу мовчанку. Складність підвалини життя паралізувала спроби вчених пояснити її, молекулярні механізми зводять поки що непробивну перешкоду всесвітньому визнанню дарвінізму».

Це висуває цілу низку питань, над котрими повинні замислитися всі сумлінні вчені: «Як розвинувся фотосинтетичний центр реакцій? Як утворився внутрішньомолекулярний транспорт? Як почався біосинтез холестерину? Як було залучено у функцію зору ретиналь? Як розвинулися фосфопротеїнові сигнальні доріжкиc?» Біхі додає: «Той факт, що жодної з цих проблем навіть не торкаються, вже не кажучи про їх розв’язання, є явною ознакою того, що дарвінізм є неадекватним базисом для розуміння походження складних біохімічних систем».

Якщо Дарвінова теорія не здатна пояснити складної молекулярної підвалини клітин, то як же вона може бути задовільним поясненням існування мільйонів видів, що населяють землю? Врешті-решт еволюція навіть не може породити нових родин тварин чи рослин, долаючи бар’єри, що відділяють одну родину від іншої (Буття 1:11, 21, 24).

Проблеми виникнення життя

Незалежно від того, наскільки правдоподібною може бути Дарвінова теорія еволюції в очах деяких учених, вони зрештою мусять зіткнутися з таким питанням: навіть якщо припускати, що різні живі організми розвинулися в результаті природного добору, то як-таки виникло саме життя? Іншими словами, проблема криється не у виживанні найбільш пристосованих, а в появі найбільш пристосованого й першого! Однак, як про це свідчать зауваження Дарвіна про еволюцію ока, його не хвилювала проблема виникнення життя. Він писав: «Яким способом нерв став чутливий до світла, майже так само мало нас цікавить, як і питання, як виникло життя».

Французький науковий письменник Філіп Шанбон написав: «Дарвін сам дивувався, як природа добирала виниклі форми, перш ніж вони були цілком функціональними. Переліку еволюційних таємниць немає кінця. І сьогоднішні біологи повинні покірно визнати услід за професором Жаном Женермоном з Південно-Паризького університету в Орсі, що «штучна теорія еволюції не може з легкістю пояснити походження складних органів».

Оскільки імовірність еволюційного розвитку такої безмежної різноманітності й складності форм життя вкрай низька, то чи віриться вам, що все це розвивалося у правильному напрямку просто випадково? Чи не дивує вас те, як живі істоти могли виживати в боротьбі за виживання найбільш пристосованого, тимчасом як у них все ще розвивалися очі? Або під час того, як у них здогадно формувалися примітивні пальці на людиноподібному тілі? Чи не дивує вас, як вижили клітини, якщо вони існували у неповному й недовершеному стані?

Роберт Наі, дописувач журналу «Астрономія» (англ.) і еволюціоніст, написав, що життя на Землі є результатом «довгої низки неймовірних подій [котрі] розвивалися якраз у правильному порядку, щоб підвести до нашого існування, і це так, неначе ми мільйон разів підряд вигравали мільйон доларів у лотереї». Ця аргументація, напевно, може бути застосована до кожнісінького створіння, що існує нині. Таке абсолютно неймовірно. Проте від нас сподіваються віри ще й у те, що цілком випадково еволюція також витворила самця й самку одночасно, аби увічнити новий вид. І що ще менш імовірно, ми повинні теж вірити, що самець і самка розвинулися не тільки одночасно, але й на одному й тому ж місці! Нема зустрічі — нема розмноження!

Авжеж, віра в те, що життя з мільйонами його довершених форм існує як результат мільйонів непевних ходів, котрі були зроблені еволюцією навмання і супроводжувались удачею, вимагає граничної легковірності.

Чому більшість вірить?

Чому ж еволюція настільки популярна й чому прийнята багатьма як єдине пояснення того, звідки взялося життя на Землі? Одна причина полягає в тому, що це загальноприйнятий погляд, котрого вчать у школах та університетах, і горе тим, хто насмілиться висловити якісь сумніви. Біхі стверджує: «Багато студентів учаться зі своїх підручників дивитися на світ крізь призму еволюції. Однак вони не вчать того, як дарвінівська теорія еволюції могла породити будь-яку з тих навдивовижу складних біохімічних систем, що їх описують ті підручники». Він додає: «Щоб збагнути успіх дарвінізму як ортодоксії і водночас його неспроможність як науки на молекулярному рівні, нам треба дослідити підручники, що використовуються для навчання честолюбних учених».

«Якщо б серед учених усього світу провести опит, то переважна більшість сказала б, що вірить у правдивість дарвінізму. Але вчені, як і будь-хто, ґрунтують більшу частину своїх поглядів на словах інших людей. (...) Також, на жаль, дуже часто наукові кола відхиляють критику, бо бояться дати креаціоністам зброю в руки. Парадоксально, що в ім’я захисту науки відмітається пряма наукова критика природного добору»d.

Чи існує життєздатна й достовірна альтернатива Дарвіновій теорії еволюції? Це питання розглядатиметься в останній статті з цієї серії.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 6]

«Якби можливо було довести, що існує складний орган, який не міг утворитися шляхом численних послідовних слабих змін, моя теорія остаточно зазнала б краху».

[Вставки на сторінці 10]

У клітині є «світ найвищої технології і разючої складності» («Еволюція: криза теорії»).

Інструкції, котрі містяться в ДНК клітини, «якщо їх виписати, заповнять тисячу книжок по 600 сторінок». («Нешнл джіоґрефік»)

[Вставка на сторінці 11]

«Математика припускає, що реальна еволюція є поступовим, безладним процесом; вона не демонструє його (і не може)».

[Вставка на сторінці 12]

«Парадоксально, що в ім’я захисту науки відмітається пряма наукова критика природного добору».

[Рамка на сторінці 8]

Молекула й клітина

Біохімія — «наука про основу життя: про молекули, що утворюють клітини й тканини, каталізують хімічні реакції травлення, фотосинтезу, імунітету тощо» («Дарвінова загадка»).

Клітина — основна одиниця всіх живих організмів. «Кожна клітина є високоорганізованою структурою, що відповідає за форму й функції організму». Із скількох клітин складається доросла людина? Зі ста трильйонів (100 000 000 000 000)! У нас на квадратний сантиметр шкіри припадає близько 155 000 клітин, а наш мозок має від 10 до 100 мільярдів нейронів. «Клітина є ключовим моментом у біології, бо саме на цьому рівні суміш води, солей, макромолекул і мембран перевтілюється в життя» («Біологія», англ.).

[Рамка на сторінці 9]

«Безприкладна складність» клітини

«Аби збагнути, що таке реальне життя, яким нам показала його молекулярна біологія, треба збільшити клітину в тисячу мільйонів разів, щоб вона мала двадцять кілометрів у діаметрі й нагадувала велетенський дирижабль, здатний вкрити такі великі міста, як Лондон чи Нью-Йорк. Що ми побачимо тоді, буде явищем безприкладної складності й конструкції, яку характеризує висока пристосовність. На поверхні клітини ми побачимо мільйони отворів, які, наче ілюмінатори в гігантському космічному кораблі, відчиняються й зачиняються, щоб потік речовин мав змогу надходити й виходити. Якби ми пробралися через один з цих отворів, то перед нами постав би світ найвищої технології і разючої складності. Ми побачили б нескінченні високоорганізовані коридори й трубопроводи, що відгалужуються в різні боки від країв клітини: декотрі з них ведуть до центрального банку пам’яті в ядрі, а інші — до збиральних установок і обробних верстатів. Саме ядро повинне бути величезною сферичною камерою діаметром понад кілометр, котра нагадує «геодезичний» купол, усередині якого ми побачимо багатокілометрові, спірально закручені нитки молекул ДНК, що акуратно вишикувалися впорядкованими рядами. Величезна кількість продуктів і необроблених матеріалів дуже впорядковано курсує по різноманітних трубопроводах до різних збиральних установок у зовнішній частині клітини і в протилежному напрямку.

Ми зачудуємось рівнем контролю, що криється за рухом стількох об’єктів уздовж стількох, ніби нескінченних трубопроводів,— рухом, який відбувається в ідеальний унісон. Ми побачимо всюди довкола себе усякі можливі роботоподібні механізми. Ми помітимо, що молекули білка, найпростіші з функціональних компонентів клітини, є навдивовижу складними частинами молекулярної машини, причому кожна така молекула складається приблизно з трьох тисяч атомів, що утворюють високоорганізовані тривимірні просторові структури. Ми будемо зачаровані ще більше, спостерігаючи на диво цілеспрямовану діяльність тих чудернацьких молекулярних машин, особливо якщо ми усвідомлюємо, що, попри всі нагромаджені нами знання в галузі фізики й хімії, створення однієї такої молекулярної машини, цебто однієї функціональної молекули білка, повністю виходить за межі наших можливостей тепер і, напевно, не буде можливим принаймні до початку нового століття. Проте життя клітини залежить від злагодженої ­діяльності тисяч — безсумнівно, десятків тисяч і, можливо, сотень тисяч — різних молекул білка» («Еволюція: криза теорії», англ.).

[Рамка на сторінці 10]

Факти й легенди

«Людина, котра не обмежує свої пошуки першопричинами, які не мають нічого спільного з інтелектом, зробить однозначний висновок, що багато біохімічних систем були сконструйовані. Вони не були сконструйовані законами природи, випадково й через потребу в них, а радше були заплановані. (...) Життя на Землі на його найбільш фундаментальному рівні, з його найважливішими компонентами є продуктом розумної діяльності» («Дарвінова загадка»).

«Не може бути й сумніву, що після століття напружених зусиль біологи не спромоглися обґрунтувати [дарвінівську теорію еволюції] в жодному істотному розумінні. Факт залишається фактом, що природа не зводиться до неперервного ряду тісно пов’язаних між собою організмів, як цього вимагає дарвінівська модель, і що вірогідність ролі випадку як творчого посередника у виникненні життя не підтверджена» (Еволюція: криза теорії»).

«Вплив еволюційної теорії на сфери, далекі від біології, є найбільш показовим в історії прикладом того, як вищою мірою гіпотетична ідея, котра не має справді твердої наукової підстави, може формувати мислення цілого суспільства й визначати світогляд доби» («Еволюція: криза теорії»).

«Усяка наука минулого... котра заздалегідь виключає можливість задуму чи створення, перестає бути пошуками істини й стає служителем (рабом) проблематичної філософської доктрини, а саме натуралізму» («Дослідження початків», англ.).

«Це легенда... що Чарлз Дарвін розв’язав проблему походження біологічної складності. Це легенда, що ми добре чи навіть посередньо розуміємо походження життя або що правильне пояснення зводиться тільки до так званих природних причин. Звичайно, ці та інші легенди філософського натуралізму мають певний статус. У поважному товаристві про них не говорять надто різко. Але не треба також приймати їх на віру» («Дослідження початків»).

«У розмовах сам на сам багато вчених визнає, що наука не може пояснити, як виникло життя. (...) Дарвін ніколи й не уявляв собі виняткової складності, що існує навіть на най­елементарніших рівнях життя» («Дарвінова загадка»).

«Молекулярна еволюція не підперта авторитетом науки. (...) Чуються твердження, що така еволюція відбулася, але абсолютно жодне з них не підтверджене відповідними експериментами чи підрахунками. Оскільки ніхто не знає про молекулярну еволюцію безпосередньо з досвіду й оскільки нема підстави, на якій можна було б базувати свої претензії на знання, то цілком закономірним буде висновок, що... обстоювання дарвінівської молекулярної еволюції — то просто гучне пустослів’я» («Дарвінова загадка»).

[Рамка на сторінці 12]

Еволюція — «Азартна гра»

Еволюційна теорія — це, безперечно, мрія азартного гравця. Чому? Бо, на думку еволюціоністів, вона виграє, незважаючи на те що вірогідність виграшу неймовірно низька.

Роберт Наі пише: «Оскільки еволюція є головним чином азартною грою, то всяка, ніби незначна, подія могла відбутися в минулому трішечки по-іншому й тим самим втяти наш еволюційний ряд перед тим, як розвинулися люди». Але ж ні, від нас хочуть, аби ми вірили, що кожен хід, зроблений еволюцією навмання, увінчувався успіхом мільйони разів. Наі визнає: «Довжелезна низка слабких місць вказує на те, що поява розумного життя набагато складніша, ніж учені колись собі думали. Напевно, існує ще багато таких перепон, з якими вчені досі навіть не стикалися».

Бог. Гравець в азартну гру чи Творець?

«НЕМАЄ сумніву, що багато вчених органічно не терплять ніяких метафізичних аргументів, уже не кажучи про містичні. Вони зневажають ідею, що може існувати Бог чи навіть якась безособова творча першопричина... Особисто я не поділяю їхньої зневаги». Так висловився Пол Дейвіс, професор фізико-математичних наук Аделаїдського університету Південної Австралії, у книжці «Розум Бога» (англ.).

Дейвіс також каже: «Ретельні вивчення вказують на те, що закони Всесвіту створюють навдивовижу відповідні передумови для появи складності та розмаїття. Що ж до живих організмів, то їхнє існування, здається, залежить від низки щасливих збігів обставин, які деякі вчені й філософи проголосили гідними подиву».

І далі він стверджує: «Науковий пошук — це подорож у незнане. (...) Але його наскрізь пронизує знайома нитка раціональності й порядку. Ми побачимо, що цей космічний порядок підтримується чіткими математичними законами, котрі тісно переплелись і утворили витончену й гармонійну цілісність. Ті закони володіють елегантною простотою».

Дейвіс підводить такий підсумок: «Чому власне Homo sapiens має у собі іскорку розуму, який дає ключ до розуміння Всесвіту,— це велика загадка. (...) Я не можу повірити, що наше існування у цьому Всесвіті — просто примха долі, випадковий епізод історії, несподіваний казус у великій космічній драмі. Наш зв’язок з Усесвітом надто тісний. (...) Наше існування, далебі, задумане». Однак Дейвіс не доходить висновку, що існує Конструктор, Бог. А який висновок зробите ви? Чи було задумане існування людства? І якщо так, то хто його задумав?

Ключі до «загадки»

У Біблії апостол Павло дає ключ до розуміння того, що Дейвіс називає «великою загадкою». Павло показує, як Бог відкрив себе: «Тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них [«людей, що правду гамують неправдою»], бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання» (Римлян 1:18—20)a. Так, безмежне розмаїття форм життя, їхня неймовірна складність, їхня вишукана конструкція повинні підвести смиренну, шанобливу людину до визнання того, що існують найвищі сила й розум — набагато вищі від усього знаного людиною (Псалом 8:4, 5).

Наступні Павлові слова про тих, хто відкидає Бога, змушують задуматися: «Називаючи себе мудрими, вони потуманіли. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь» (Римлян 1:22, 25). Ті, хто віддає честь «природі» і відкидає Бога, явно немудрі з погляду Єгови. Засмоктані у драговину суперечливих еволюційних теорій, вони не визнають Творця й нездатні усвідомити складності та краси його творива.

«Довжелезні серії випадків»

Павло також написав: «Догодити ж без віри [Богові] не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євреїв 11:6). Віра, заснована на точному знанні, а не на легковірності, приведе нас до розуміння того, чому ми існуємо (Колосян 1:9, 10). І, звичайно, без легковірності не обійтися, коли вірити деяким ученим, що існування життя — це «неначе ми мільйон разів підряд вигравали мільйон доларів у лотереї».

Британський учений Фред Хойл теоретизував, що ядерні реакції, котрі привели до появи вуглецю і кисню — двох елементів, необхідних для життя, утворили пропорційну співвідносну суміш цих елементів тільки завдяки щасливому випадку.

Він наводить інший приклад: «Якби комбіновані маси протона й електрона раптово збільшилися, а не зменшилися порівняно з масою нейтрона, наслідки були б жахливі. (...) По всьому Всесвіті всі атоми водню одразу б розклалися на нейтрони й нейтрино. Позбавлене свого ядерного палива, Сонце зблякло б і розпалося». Те саме було б і з мільярдами інших зірок у Всесвіті.

Хойл підвів підсумок: «Перелік... уявних випадковостей небіологічної природи, без котрих засноване на вуглеці людське життя не могло б існувати, є великим і гідним подиву». Він каже: «Такі властивості [необхідні для життя], здається, вплітаються у світ природи ниткою щасливих випадків. Але цих дивних збігів обставин, необхідних для життя, настільки багато, що їм необхідно дати якесь пояснення». (Курсив наш).

Він також написав: «Проблема полягає в тому, щоб вирішити, чи ці начебто випадкові припасування є справді випадковими, а отже, чи випадковим є саме життя. Жодний учений не любить таких питань, і все ж їх потрібно порушувати. Чи може бути, що ці припасування були виважені й обдумані?»

Пол Девіс пише: «Хойл був сильно вражений тими «довжелезними серіями випадків», він не міг не зауважити, що складається враження, наче «закони ядерної фізики були задумані свідомо з урахуванням наслідків їхньої дії у зірках». Завдяки кому чи чому з’явилися ці «довжелезні серії [щасливих] випадків»? Кому чи чому можна приписати виникнення цієї малесенької планети, що буяє майже нескінченним розмаїттям мільйонів чудово сформованих рослин і живих істот?

Біблійна відповідь

Псалмоспівець з благоговінням написав близько трьох тисяч років тому: «Які то численні діла Твої Господи,— Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля! Ось море велике й розлогошироке,— там плазуни, й числа їм немає, звірина мала та велика!» (Псалом 104:24, 25).

Апостол Іван сказав: «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, із волі Твоєї існує та створене все!» (Об’явлення 4:11). Життя не є результатом сліпого випадку, якоїсь космічної лотереї, в котрій мільйонам форм життя випадково випали виграші.

Проста істина полягає в тому, що Бог «все... створив, із волі [його] існує та створене все». Ісус Христос сказав фарисеям: «Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, «створив їх чоловіком і жінкою?» Ісус знав Творця! Як Майстер Єгови, він був поруч з ним під час творення (Матвія 19:4; Приповістей 8:22—31).

Однак щоб усвідомити й прийняти цю елементарну істину про Творця, необхідно віри й смиренності. Ця віра — не сліпа легковірність. Вона ґрунтується на відчутних, видимих доказах. Авжеж, «[Боже] невидиме від створення світу... стає видиме» (Римлян 1:20).

З нашими теперішніми обмеженими науковими знаннями ми не можемо пояснити, як саме Бог творив. Отже, слід визнати, що зараз ми не можемо знати чи розуміти все, що стосується походження життя. Про це нам нагадують слова Єгови: «Ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої — то не ваші дороги... Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої — за ваші думки» (Ісаї 55:8, 9).

Перед вами стоїть вибір: або легковірно приймати уявлення про сліпий і випадковий процес еволюції, про незчисленні, здійснені навмання ходи, які нібито увінчалися успіхом, або ж вірити у Втілювача задуму, Творця й Конструктора — Бога Єгову. Будучи натхненим, пророк слушно сказав: «Господь — Бог вічний, творець кінців землі: він не втомлюється, не знемагається, розум його недослідимий» (Ісаї 40:28, Хоменко).

Тож у що ви будете вірити? Від вашого рішення залежитимуть перспективи вашого майбутнього життя. Якби еволюція була правдою, то смерть означала б повне забуття, незважаючи на уявну правдоподібність аргументів заплутаної католицької теології, яка намагається поєднати з еволюцією «душу»b. У людини немає безсмертної душі, яка б зм’якшила невблаганне жало смерті (Буття 2:7; Єзекіїля 18:4, 20).

Якщо ми визнаємо, що Біблія правдива й що живий Бог є Творцем, тоді ми маємо обітницю воскресіння до вічного життя, досконалого життя на землі, на котрій буде відновлено первісну рівновагу і гармонію (Івана 5:28, 29). У що ви будете вірити? У неймовірну азартну гру Дарвінової еволюційної теорії? Чи у Творця, котрий діяв і далі діє з наміром?c

[Примітки]

[Вставка на сторінці 14]

Деякі еволюціоністи кажуть, що наше існування — це «неначе ми мільйони разів підряд вигравали мільйон доларів у лотереї».

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 15]

Нескінченна розмаїтість і складність конструкції

Комахи. «Вчені щороку відкривають від 7000 до 10 000 нових видів комах»,— повідомила «Уорлд бук енсайклопідія». Однак «може існувати від 1 мільйона до 10 мільйонів видів, які все ще невідкриті». Французька газета «Монд», цитована у «Ґардіан уїклі», у статті Катрін Вінсент говорить про задокументовані види як про «жалюгідно мале число порівняно з реальним... що коливається десь між 5 і неймовірними 50 мільйонами».

Подумайте про дивовижний світ комах: бджоли, мурашки, оси, метелики, таргани, сонечка, світлячки, терміти, молі, мухи, бабки, комарі, лусочниці, коники, воші, цвіркуни, блохи — це тільки декілька їх різновидів! І перелік їх здається нескінченним.

Птахи. Що можна сказати про пташку, котра важить 14 грамів? «Уявіть собі, як вона щороку долає відстань більш як 16 000 кілометрів від верхньої межі поширення лісу в Алясці до вологих тропічних лісів Південної Америки й назад, пролітаючи над верхів’ями лісистих гір, минаючи міські хмарочоси й перетинаючи величезні за протяжністю води Атлантичного океану та Мексиканської затоки». Що це за дивовижна пташка? «Dendroica striata — це невтомне створіння, чия міграційна відвага фактично не має собі рівної серед північноамериканських наземних птахів» («Книжка про північноамериканських птахів», англ.). І знову постає запитання: чи це результат тієї ж безлічі вибриків природи, котрі випадково закінчилися так, як належить? Чи, може, це чудо конструкції, неможливої без розуму?

Додаймо до цих прикладів ще й птахів, які мають безмежно багатий репертуар пісень: соловейко, знаний по всій Європі й у деяких частинах Африки та Азії своїми чудовими співами; пересмішник багатоголосий у Північній Америці — птах, що є «умілим імітатором, здатним включати у свої пісні фрази, котрі він запам’ятав»; величний австралійський лірохвіст з його «вишукано укладеними піснями, що мають елементи навдивовижу талановитого наслідування» («Птахи світу», англ.).

Крім того, довершеність кольорів і конструкції крил та пір’їн багатьох птахів просто зачудовує. Додаймо до цього ще і їхню вправність у плетенні й будуванні гнізд чи то на землі, на стрімких скелях, чи на деревах. Така вроджена тямучість не може не вразити смиренну людину. Як вони виникли? Через випадок чи задум?

Людський мозок. «У мозку може бути від десяти до ста трильйонів синапсів, кожен з котрих діє як мініатюрний калькулятор, підраховуючи сигнали, що надходять у вигляді електричних імпульсів» («Мозок»). Ми схильні недооцінювати мозок, однак це складний всесвіт, що дбайливо оберігається стінками черепа. Звідки взявся у нас цей орган, котрий дає людям змогу думати й говорити тисячами різних мов? Завдяки мільйонам ризикованих спроб чи розумному задуму?

[Схема на сторінках 16, 17]

Спрощена схема будови мозку

Чутлива зона кори головного мозку

Аналізує нервові імпульси, що надходять з усього організму.

Потилична частка

Обробляє зорові подразнення.

Мозочок

Регулює рівновагу тіла й координацію рухів.

Передрухова зона кори головного мозку

Регулює злагоджену роботу м’язів.

Рухова зона кори головного мозку

Допомагає керувати цілеспрямованими рухами.

Лобова частка

Допомагає регулювати мислення, емоції, мову й рухи.

Скронева частка

Обробляє звук, регулює певні аспекти навчання, пам’яті, мовлення, емоцій.

[Схема на сторінці 16]

Аксонна терміналь

Невротрансмітери

Дендрит

Синапс

[Схема на сторінках 16, 17]

Нейрон

Дендрити

Аксон

Дендрити

Синапс

Нейрон

Аксон

«У мозку може бути від десяти до ста трильйонів синапсів, кожен з котрих діє як мініатюрний калькулятор, підраховуючи сигнали, що надходять у вигляді електричних імпульсів» («МОЗОК»).