Кожного року тисячі учнів по всьому світі стикаються з такою дилемою. Що ж робити Петру та іншим школярам? Погодьтесь, їм важливо самим у всьому розібратися. Для цього треба спершу розглянути докази як на користь еволюції, так і на користь творення, а вже тоді вирішити, у що вірити.

Біблія теж не радить сліпо довіряти якимось вченням. Один біблійний письменник зазначив: «Вірить безглуздий в кожнісіньке слово, а мудрий зважає на кроки свої» (Приповістей 14:15). Боже Слово заохочує християн послуговуватися «своїм розумом», щоб переконуватися в правдивості того, чого їх навчають (Римлян 12:1, 2).

Ця брошура не написана, щоб підтримати релігійні групи, які хочуть включити в шкільну програму вчення про творення. Її мета — розглянути деякі твердження науковців, котрі обстоюють теорію про самозародження життя і заперечують біблійну розповідь про творення.

З цієї публікації ви більше дізнаєтеся про саму клітину — основу всього живого. Також ознайомитесь з вражаючими фактами про будову клітини і зможете проаналізувати припущення, на яких ґрунтується теорія еволюції.

Рано чи пізно перед кожним з нас повстане запитання: було життя створене чи виникло внаслідок еволюції? Можливо, ви вже серйозно задумувались над цим. У нашій брошурі подано лише кілька доказів, які допомогли багатьом переконатися, що життя таки було створене.

Що каже багато вчених? Чимало прихильників еволюції вважає, що життя зародилося мільярди років тому в глибинах океану чи на краю прадавньої невеликої водойми, яка під час припливу наповнювалась водою. На їхню думку, в таких місцях хімічні сполуки могли спонтанно об’єднуватись у бульбашкоподібні структури, формуючи складні молекули, здатні до самовідтворення. Ці вчені заявляють, що всі форми життя на Землі випадково розвинулися з однієї або кількох перших «простих» клітин.

Але з цією гіпотезою не погоджуються інші авторитетні науковці-еволюціоністи. Вони припускають, що перші клітини чи принаймні основні їхні компоненти потрапили на Землю з космосу. Чому вони дійшли такого висновку? Тому що вченим попри всі їхні зусилля не вдалося довести, що життя може повстати з неживих молекул. На цю проблему звернув увагу 2008 року професор біології Александре Менеж. Він сказав, що за останні 50 років «жодні експериментальні докази не підтвердили гіпотези про самозародження життя в “первинному бульйоні” і жодні вагомі відкриття в науці не свідчать на користь цієї гіпотези»¹.

Що виявляють факти? Відповідь на запитання: «Звідки беруться діти?» — відома всім і не викликає ніяких суперечок. Живе завжди походить з живого. Однак чи можна припустити, що мільярди років тому цей фундаментальний закон було порушено? Чи життя дійсно могло самовільно зародитися з неживих сполук? Яка ймовірність цього?

Як з’ясували дослідники, для функціонування клітини необхідна співпраця принаймні трьох видів складних молекул: ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти), РНК (рибонуклеїнової кислоти) та білків. Сьогодні небагато вчених стверджує, що повноцінна жива клітина несподівано і цілком випадково утворилася з суміші неживих сполук. Але яка ймовірність того, що випадково могли сформуватися РНК чи білки?a

Ідея про самозародження життя великою мірою ґрунтується на експерименті, проведеному в 1953 році. Того року Стенлі Міллер вперше зміг отримати деякі амінокислоти — складові білків. Для цього він пропускав електричні розряди через суміш газів, з яких, на думку вчених, складалася атмосфера первісної Землі. Згодом амінокислоти знайшли також у метеоритах. Чи ці відкриття означають, що всі основні складові живої матерії могли виникнути випадково?

Роберт Шапіро, заслужений професор хімії у відставці з Нью-Йоркського університету, каже: «Деякі дослідники припускають, що всі “будівельні блоки” життя можна легко отримати під час експериментів на кшталт Міллерового або добути з метеоритів. Але все набагато складніше»²b.

Розгляньмо молекулу РНК. Вона побудована з менших складових, які називаються нуклеотидами. Молекули нуклеотидів відрізняються від молекул амінокислот і є тільки трохи складнішими. За словами Шапіро, «нуклеотиди ніколи не утворювалися під час експериментів з пропусканням електричного розряду, і їх також не знаходили, досліджуючи метеорити»³. Як зазначає Шапіро, ймовірність того, що самовідтворна молекула РНК випадково утворилася у водоймі з великою концентрацією хімічних складових, «надзвичайно мізерна. Якби це сталося десь у видимому Всесвіті хоча б раз, це було б небувалою удачею»⁴.

Що ж сказати про молекули білків? Вони можуть складатися з різної кількості амінокислот — від п’ятдесяти до кількох тисяч,— які поєднані між собою в чітко визначеній послідовності. Звичайний білок будь-якої «простої» клітини містить у середньому 200 амінокислот. Навіть у таких клітинах існують тисячі видів білків. Ймовірність того, що одна молекула білка, яка складається лише зі 100 амінокислот, могла випадково утворитися на Землі, становить приблизно 1 до 1 квадрильйона.

Вчений Губерт Йокі, прихильник теорії еволюції, каже: «Неможливо, щоб при зародженні життя на Землі першими були білки»⁵. Для утворення білків необхідні молекули РНК, а для РНК — білки. А що, коли попри такі мізерні шанси молекули білків та РНК все-таки з’явилися самі собою, та ще й у тому ж місці і в той же час? Який існує шанс, що вони стали б співпрацювати і дали початок життю, котре б самостійно відтворювало і підтримувало себе? «Можливість того, що це сталося саме собою (при довільній суміші білків і РНК), є вкрай малою»,— каже д-р Керол Клілендc з Інституту астробіології НАСА. «Все ж,— продовжує вона,— більшість дослідників, здається, вважає, що якби їм вдалося пояснити самовільне виникнення білків і РНК у первісних природних умовах, то можна було б твердити, що співпраця між цими молекулами також могла початися самовільно». А ось що Керол Кліленд говорить стосовно сучасних теорій про самозародження цих «будівельних блоків» усього живого: «Жодна з них не в змозі обґрунтовано пояснити, як це сталося»⁶.

Чому ці факти важливі? Подумайте, з якою трудністю стикаються вчені, що вірять у самозародження життя. Це правда, вони змогли одержати деякі амінокислоти, що є в живих клітинах. У лабораторіях під час добре продуманих експериментів, якими керували дослідники, вдалося створити навіть складніші молекули. У майбутньому науковці сподіваються отримати всі складові, необхідні для створення «простої» клітини. Але що цим вони доведуть? Таких науковців можна прирівняти до вченого, який з природних хімічних елементів виготовляє сталь, пластик, силікон та дріт, конструює з них робота і програмує його так, щоб він створював копії самого себе. Однак погодьтесь: своїм досягненням вчений лише доведе, що розумна істота здатна придумати вражаючу машину.

Те саме можна сказати і про науковців-еволюціоністів. Якби їм колись вдалося створити клітину, це було б справжнім досягненням. Але чи вони довели б, що клітина з’явилася сама собою? Чи, може, щось зовсім протилежне?

Що думаєте ви? Як свідчать відомі на сьогодні наукові факти, життя може повстати лише з життя, яке вже існує. Тому потрібно мати надзвичайно сильну віру, аби твердити, що жива клітина, навіть дуже «проста», виникла випадково з неживих сполук.

Взявши до уваги вищенаведені факти, чи ви будете вірити в самозародження життя? Перш ніж відповісти на це запитання, розгляньмо детальніше будову клітини. Завдяки цьому ви з’ясуєте, чи теорії про самозародження життя дійсно заслуговують довір’я, чи вони подібні до байок про те, звідки беруться діти.

Що каже багато вчених? Клітини всіх живих організмів можна поділити на дві великі групи — з ядром і без ядра. Клітини людей, тварин та рослин мають чітко виражене ядро і називаються еукаріотичними. А клітини бактерій ядра не мають, тому називаються прокаріотичними. Оскільки еукаріотичні клітини складніші за прокаріотичні, чимало науковців вважає, що клітини тварин і рослин еволюціонували з клітин бактерій.

На думку багатьох вчених, протягом мільйонів років деякі «прості» прокаріотичні клітини ковтали інші клітини, не перетравлюючи їх. Згідно з цією теорією, ненаділена розумом «природа» не лише винайшла спосіб, як докорінно змінити функції проковтнутих клітин, але й здогадалась, як клітина-господар може під час поділу утримувати їх у собі⁹a.

Що каже Біблія? У Біблії розповідається, що життя на землі повстало завдяки величному розуму. Ось який логічний аргумент вона наводить: «Кожен дім хтось збудував, а той, хто збудував усе,— це Бог» (Євреїв 3:4). Також у ній сказано: «Які то численні діла Твої, Господи,— Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля... Там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика» (Псалом 104:24, 25).

Що виявляють факти? З розвитком мікробіології люди змогли зазирнути всередину найпростіших з відомих сьогодні прокаріотичних клітин. Еволюціоністи припускають, що перші живі клітини нагадували сучасні бактерії¹⁰.

Якщо теорія еволюції правдива, вона мусить дати достовірне пояснення того, як могла перша «проста» клітина виникнути сама по собі. Проте якщо життя кимось створене, то дивовижний задум має бути очевидним навіть у найкрихітніших істотах. Запрошуємо вас на екскурсію в дивовижний світ прокаріотичної клітини. Протягом екскурсії час від часу запитуйте себе, чи могла така клітина повстати випадково.

ЗАХИСНИЙ МУР КЛІТИНИ

Для того щоб здійснити мандрівку у світ прокаріотичної клітини, треба стати в сотні разів меншим за крапку наприкінці речення. Однак і тоді потрапити в клітину нелегко, адже її оточує міцна гнучка мембрана. Хоча ця мембрана в 10 000 разів тонша за листок паперу, вона захищає клітину, немов цегляний мур фабрику. Але мембрана клітини значно складніша, ніж мур із цегли та цементу. Чому?

Мембрана, наче мур, оберігає клітину від шкідливого зовнішнього впливу. Все ж вона не є суцільною, і завдяки цьому клітина «дихає»: маленькі молекули, наприклад кисню, вільно проникають всередину і виходять назовні. Крім того, мембрана не пропускає в клітину більш складних та небезпечних молекул і не випускає з неї потрібних. Як їй все це вдається?

Повернімося знову до прикладу з фабрикою. Зазвичай на фабриці є охорона, яка перевіряє, що заносять і виносять через ворота. Подібно і в мембрані є спеціальні білкові молекули — свого роду ворота й охорона клітини.

Деякі з цих білків (1) мають посередині наскрізний отвір, через який входять і виходять лише певні молекули. Інші білки відкриті з одного боку мембрани (2) і закриті з другого. Вони мають всередині «шлюз» (3), форма якого відповідає певній речовині. Коли ця речовина входить у «шлюз», відкривається інший кінець білка, щоб речовина через мембрану потрапила в клітину (4). Усі ці процеси відбуваються на поверхні навіть найпростіших клітин.

ВСЕРЕДИНІ ФАБРИКИ

Уявіть собі, що «охорона» пропустила вас всередину клітини. Прокаріотична клітина наповнена водянистою рідиною, багатою на мінеральні солі, поживні речовини та інші субстанції. З цих сирих інгредієнтів вона виробляє необхідні речовини. У клітині немає хаосу і, наче на добре організованій фабриці, все відбувається дуже злагоджено. Тисячі хімічних реакцій проходять у точній послідовності та за визначеним графіком.

Багато часу клітина витрачає на виготовлення білків. Як виглядає цей процес? Спершу ви бачите, як клітина виробляє приблизно 20 різних «будівельних блоків» — амінокислот. Ці «будівельні блоки» надходять до рибосом (5), які, немов машини, збирають потрібні білки, поєднуючи амінокислоти в точному порядку. Численними функціями в клітині, подібно як різними операціями на фабриці, керує спеціальна «комп’ютерна програма», тобто код, записаний у ДНК (6). Саме від ДНК рибосоми отримують копію детальних вказівок про те, як і який білок потрібно зібрати (7).

Ще більше захоплює те, що відбувається далі. Кожен утворений білок скручується і згортається, набуваючи унікальної об’ємної форми (8). Власне від форми білка залежить його функціяb. Уявіть собі конвеєр, на якому збирають двигуни. Для того щоб двигун працював, усі деталі мають бути точно виготовлені. Те саме можна сказати і про білок. Якщо він не буде правильно побудований і згорнений, то не виконуватиме належно своєї функції, а, можливо, навіть пошкодить клітину.

Як білок потрапляє до місця свого призначення? На кожному білку є «ярличок з адресою». Саме цей «ярличок» допомагає білку дістатися туди, де він потрібен. Хоча щохвилини в клітині будуються тисячі білків, жоден з них не блукає, а безпомилково потрапляє у відповідне місце.

Чому ці факти важливі? Складні молекули найпростіших організмів не утворюються самі по собі і розпадаються за межами клітини. Але навіть у самій клітині вони не можуть утворюватися без допомоги інших складних молекул. Наприклад, для утворення АТФ (аденозинтрифосфорної кислоти) — особливої молекули, яка акумулює енергію,— потрібні ферменти, а для вироблення ферментів потрібна енергія АТФ. Також для утворення ферментів необхідна ДНК (про цю молекулу піде мова в 3-й частині), а для ДНК необхідні ферменти. До того ж інші білки будуються лише в клітині, а клітина утворюється тільки білкамиc.

Мікробіолог Раду Поупе, який не вірить у біблійну розповідь про творення, 2004 року в одній своїй праці поставив запитання: «Як могла природа дати початок життю, якщо ми не можемо досягти цього навіть під час експериментів у спеціально створених умовах?»¹³ Далі цей мікробіолог написав: «Механізми, необхідні для функціонування живої клітини, настільки складні, що просто неможливо, аби всі вони виникли випадково і одночасно»¹⁴.

Що думаєте ви? Прихильники теорії еволюції стверджують, що життя на Землі повстало без втручання Бога. Однак чим більше вчені дізнаються про життя, тим меншою стає ймовірність того, що воно зародилося випадково. Щоб уникнути цієї дилеми, деякі науковці намагаються відмежувати питання про походження життя від теорії еволюції. Але чи це розсудливо?

Теорія еволюції ґрунтується на ідеї про виникнення життя завдяки ряду сприятливих випадковостей. Далі, згідно з цією теорією, відбувались інші збіги обставин, внаслідок яких повстало розмаїття усіх живих організмів. Проте якщо ця теорія не має міцного фундаменту, що станеться з іншими теоріями, які побудовані на ній? Теорія еволюції, що не може пояснити походження життя, розвалиться, наче хмарочос без фундаменту.

Який висновок напрошується у вас після короткого розгляду будови й функцій «простої» клітини: чи виникла вона в результаті багатьох випадковостей, чи внаслідок блискучого задуму? Якщо ви ще не визначились у цьому питанні, ознайомтесь детальніше з «основною програмою», яка керує усіма клітинами.

Що каже багато вчених? Чимало біологів та інших науковців вважає, що ДНК і закодовані в ній інструкції з’явилися внаслідок ряду випадкових подій, які відбувалися протягом мільйонів років. На думку цих вчених, ні будова молекул, ні інформація, яка в них зберігається чи передається, ні те, як вони функціонують,— ніщо не свідчить про задум¹⁷.

Що каже Біблія? Згідно з Біблією, інформація про різні частини нашого тіла і навіть точний час їхнього формування записані в символічній книзі, автором якої є Бог. Ось що про цю Божу книгу написав цар Давид: «Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було» (Псалом 139:16).

Що виявляють факти? Якщо теорія еволюції правдива, тоді має існувати принаймні якась можливість того, що ДНК виникла внаслідок ряду випадкових подій. Якщо ж правдива Біблія, тоді ДНК повинна бути незаперечним доказом того, що вона повстала не через хаос, а завдяки величному розуму.

Світ ДНК дуже захопливий. Спробуймо розповісти про цю молекулу простими словами, щоб можна було зрозуміти її будову і функції. Запрошуємо вас на ще одну екскурсію, але цього разу всередину людської клітини. Уявіть, що ви в музеї, в якому показано, як функціонує така клітина. Цей музей — макет людської клітини, збільшеної в 13 000 000 разів. Його розміри відповідають розмірам стадіону на 70 000 глядачів.

Ввійшовши всередину музею, ви із захопленням розглядаєте експонати дивовижних форм та будови. Далі ви прямуєте до центру клітини, де розміщене ядро — куля заввишки з 20-поверховий будинок.

Ви входите крізь двері в зовнішній оболонці ядра, тобто в мембрані, і роздивляєтесь довкола. Вам відразу впадають в очі 46 хромосом. Всі вони згруповані в пари, які різняться розмірами. Найближча до вас пара заввишки з 12-поверховий будинок (1). Кожна хромосома посередині має перетяжку, тому нагадує дві з’єднані сосиски. Щоправда, вони такі товсті, як стовбури дерев. Макети хромосом обмотані канатами. Підійшовши ближче, ви помічаєте, що кожен виток канату має вертикальні лінії, між якими є коротші горизонтальні (2). Що це? Стоси книжок? Ні, це зовнішні краї петель, які щільно спресовані у стовпчики. Смикнувши за петлю, ви з легкістю витягуєте її і бачите, що вона складається з менших туго скручених спіралей (3). У розкрученому вигляді ці спіралі нагадують довжелезний шнур, який і є основою всього. Що це за шнур?

БУДОВА ДИВОВИЖНОЇ МОЛЕКУЛИ

Цей шнур, складова макета хромосоми, завтовшки близько 2,5 сантиметра. Він туго намотаний на котушки (4), завдяки чому утворюються спіралі в спіралях. Ці спіралі мають своєрідне риштування, яке надає їм стабільності. З підпису під експонатом ми дізнаємося, що цей шнур упакований дуже компактно. Якщо розкрутити шнур кожної хромосоми, то загальна довжина усіх шнурів дорівнюватиме приблизно половині окружності Земліa.

В одній науковій книжці це компактне пакування названо «неповторним шедевром інженерії»¹⁸. Чи розсудливо вірити, що такий шедевр виник без інженера? Або уявіть, що в нашому музеї є величезний магазин, в якому мільйони різних товарів розставлені настільки впорядковано, що можна відразу знайти потрібну річ. Хіба можна припустити, що ніхто не приклав до цього рук? Звичайно, ні. Адже вражає вже сама впорядкованість товарів у магазині.

Підпис під експонатом заохочує взяти в руки шнур і уважно розглянути його (5). Ви бачите, що він складається з двох скручених по спіралі шнурів, між якими на однаковій відстані розміщені крихітні щаблі. Цей подвійний шнур нагадує гвинтову драбину (6). Врешті ви розумієте, що тримаєте в руках модель молекули ДНК. Це одна з найбільших таємниць усього живого!

Одна компактно спакована молекула ДНК з її котушками та риштуванням і є хромосомою. Щаблі цієї драбини називаються парами основ чи парами нуклеотидів (7). Яку роль вони виконують? Для чого вони? На одному з підписів міститься спрощене пояснення.

ДОСКОНАЛА СИСТЕМА ЗБЕРІГАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Ключ до розуміння ДНК криється в щаблях гвинтової драбини. Припустіть, що ця драбина розкололася і з кожного боку лишилися частинки щаблів. Вони бувають лише чотирьох видів, і науковці позначають їх літерами А, Г, Ц і Т. Вчені були вражені, зрозумівши, що за допомогою комбінацій цих літер кодується інформація, яку містить ДНК.

Ви, мабуть знаєте, що в XIX столітті було винайдено азбуку Морзе, завдяки якій люди могли передавати інформацію по телеграфу. Хоча ця азбука має тільки дві «літери» — крапку і тире, ними можна записати безліч слів та речень. Азбука ДНК складається з чотирьох літер. З комбінації цих літер — А, Г, Ц і Т — пишуться «слова», які називаються кодонами, а з кодонів — цілі «історії», тобто гени. Кожен ген в середньому містить 27 000 літер. Ці гени і довгі проміжки між ними укладені в своєрідні розділи — хромосоми. Ціла «книга» — геном, тобто повна генетична інформація про конкретну людину, складається з 23 хромосомb.

Якби геном записати на папері, то вийшла б величезна книга. Загалом людський геном складається приблизно із трьох мільярдів пар нуклеотидів, або щаблів драбини ДНК¹⁹. Уявіть собі багатотомну енциклопедію, кожен том якої має понад тисячу сторінок. Геном людини зайняв би 428 таких томів. Але кожна клітина містить дві копії геному, тобто 856 томів уявної енциклопедії. Щоб власноруч надрукувати свій геном, треба було б працювати приблизно 80 років по вісім годин у день і без відпустки.

Навіть якби вам вдалося надрукувати всю цю інформацію, то вона б виявилася непотрібною. Адже вам просто не під силу запакувати сотні громіздких томів у кожну зі 100 трильйонів мікроскопічних клітин свого тіла.

Професор молекулярної біології та інформатики зазначає: «В одному грамі молекули ДНК, об’єм якої у висушеному вигляді становив би близько одного кубічного сантиметра, зберігається стільки інформації, скільки в одному трильйоні компакт-дисків»²⁰. Що це означає? Як уже згадувалося, ДНК містить гени з інструкціями для побудови людського організму, і всі клітини мають повний набір таких інструкцій. В одній лише чайній ложці ДНК міститься інформація, на основі якої можна створити в 350 разів більше людей, ніж живе сьогодні! А для створення семи мільярдів людей, які нині населяють нашу планету, достатньо, щоб ДНК вкрила цю ложку тоненькою плівкою²¹.

КНИГА БЕЗ АВТОРА?

Незважаючи на чудеса сучасних технологій, жоден людський пристрій не може вмістити такої кількості інформації, як ДНК. Все ж порівняймо цю молекулу з компакт-диском. Уже сам вигляд круглого блискучого диска свідчить про те, що його виготовили розумні люди. А тепер припустіть, що на ньому записано не просто набір незрозумілих випадкових даних, а чіткі детальні інструкції для побудови, обслуговування і ремонту складних механізмів. Ця інформація не впливає ні на розмір, ні на вагу диска, але власне вона є найважливішою. Чи записані інструкції не переконують вас, що над цим диском попрацював хтось надзвичайно розумний? Хіба інформація могла з’явитися на диску сама по собі?

Погодьтесь, що досить доречно порівняти ДНК з диском або книжкою. В одній праці про геном сказано: «Порівняння генома з книжкою не назвеш навіть метафорою. Адже книжка — це інформація, записана символами... Те саме можна сказати і про геном». Автор продовжує: «Геном є дуже розумною книжкою, оскільки у відповідних умовах він може копіювати і зчитувати себе»²². Це ще одна важлива особливість ДНК.

«МАШИНИ» В ДІЇ

Повернімося знову в наш музей. Довкола панує тиша. Ви стоїте коло ядра клітини і, розглядаючи його, запитуєте себе: «Чи дійсно все тут таке нерухоме?» Тоді ви помічаєте під склом інший експонат — макет частини ДНК, а також напис над ним: «Для перегляду натисніть кнопку». Ви натискаєте і чуєте, як екскурсовод пояснює: «ДНК виконує принаймні два важливих завдання. Перше називається реплікацією. Під час реплікації робиться копія ДНК, завдяки чому кожна нова клітина отримує повний набір тої самої генетичної інформації. Подивіться, як це відбувається».

З одного боку нашого експоната видно отвір. У ньому з’являється дивовижна машина, а точніше сукупність поєднаних між собою пристроїв. Ця машина наближається до ДНК і, прикріпившись, починає рухатись по ній, як поїзд по колії. Оскільки швидкість машини доволі велика, важко зрозуміти, що саме вона робить. Але там, де машина проїхала, ви бачите не один шнур ДНК, а два.

Екскурсовод продовжує: «Процес реплікації ДНК показано дуже спрощено. Група молекулярних машин, які називаються ферментами, рухаються по ДНК і, розділяючи її на два окремі шнури, використовують кожен шнур як шаблон для створення нового комплементарного шнура. Ми не можемо показати вам усіх механізмів, що беруть участь у процесі реплікації. Тут не видно крихітного механізму, який рухається попереду реплікаційної машини і перерізає один з ланцюгів ДНК. Завдяки цьому ДНК вільно обертається і не скручується надто туго. Неможливо також показати і того, як по кілька разів перевіряється точність реплікації ДНК. Спеціальні пристрої дуже ретельно вишукують і виправляють усі помилки». (Дивіться малюнок у супровідній інформації).

Далі екскурсовод розповідає: «Але ми можемо показати, з якою швидкістю усе відбувається. Ви, мабуть, помітили, що ця машина рухається по драбині ДНК доволі швидко — 100 щаблів, або пар нуклеотидів, за секунду²³. Якби ДНК мала розміри залізничної колії, то ця машина мчала б зі швидкістю понад 80 кілометрів за годину. А в бактеріях ці крихітні реплікаційні машини рухаються в десять разів швидше! В людській клітині працюють сотні реплікаційних машин, прикріплених у різних ділянках ДНК. Лише за вісім годин вони здатні зробити повну копію геному людини»²⁴. (Дивіться супровідну інформацію «Молекула, яку можна зчитувати і копіювати»).

ЗЧИТУВАННЯ ДНК

Реплікаційна машина ДНК зникає з поля зору, і з’являється нова машина, яка теж рухається по ДНК, але значно повільніше. Ви бачите, як шнур ДНК входить у цю машину з одного боку і без жодних змін виходить з другого. Але ще з іншого отвору машини виростає, наче хвіст, новий одинарний шнур. Що ж відбувається?

Екскурсовод пояснює: «Друге важливе завдання ДНК — це транскрипція. ДНК ніколи не покидає безпечного ядра клітини. Тож як можна прочитати і застосувати інформацію, що міститься в генах і є необхідною для побудови усіх білків нашого організму? Ззовні ядра клітини надходять хімічні сигнали й активують ділянку ДНК з потрібним геном. Ферментна машина знаходить цю ділянку і робить копію гена. Для цього вона послуговується молекулою РНК. Ця РНК схожа на одинарний шнур ДНК, але не до кінця. Її завдання — переносити закодовану в генах інформацію. РНК отримує цю інформацію у ферментній машині, а тоді, покинувши ядро, прямує до однієї з рибосом. У рибосомі на основі цієї інформації будується білок».

Те, що ви побачили, напевно, справило на вас сильне враження. Ви в захопленні від музею і від винахідливості тих, хто придумав і сконструював ці машини. А що, якби всі експонати музею стали рухатися, демонструючи тисячі процесів, які відбуваються в людській клітині водночас? Це було б справжнє видовище!

Але власне зараз усі ці процеси, які виконують крихітні складні машини, проходять у 100 трильйонах клітин вашого тіла. Ваша ДНК зчитується, і так постачаються вказівки для побудови сотень тисяч різних білків вашого організму — його ферментів, тканин, органів тощо. В цю мить робляться копії вашої ДНК та виправляються помилки, щоб кожна нова клітина отримала повний набір інструкцій.

ЧОМУ ЦІ ФАКТИ ВАЖЛИВІ?

Ще раз запитаймо себе: «Звідки походять ці інструкції?» З Біблії видно, що автором цієї символічної книги є Вищий Розум. Чи такий висновок застарілий або суперечить науці?

Подумайте: чи під силу людям принаймні збудувати вищеописаний музей? Зробити це надзвичайно складно. Сьогодні ще не все відомо про геном і його функції. Вчені й досі намагаються з’ясувати, де розміщуються всі гени і яку роль вони виконують. А гени становлять лише маленьку частину ланцюга ДНК. Що тоді сказати про довгі ділянки, які не містять генів? Науковці назвали ці ділянки «смітниковою» ДНК, однак останнім часом виявилось, що така назва не дуже влучна. Ці ділянки можуть відповідати за те, як зчитуються гени. Тож навіть якби вчені змогли створити абсолютно точну модель ДНК і машин, які копіюють і перевіряють її, чи вона функціонувала б, як справжня?

Відомий вчений Річард Фейнман перед смертю написав: «Я не розумію того, чого сам не можу створити»²⁵. Таке смирення заслуговує похвали. І його слова дуже правдиві у випадку ДНК. Вчені не можуть створити ДНК з усіма її реплікаційними і транскрипційними машинами і не можуть розгадати всіх її таємниць. Однак дехто з них на сто відсотків впевнений, що все повстало внаслідок збігу обставин та різних збоїв. Чи факти, які ми щойно розглянули, підтверджують це?

Деякі вчені на основі фактів дійшли іншого висновку. Наприклад, Френсіс Крік, який брав участь у розшифруванні структури ДНК, сказав, що ця молекула надто складна, аби виникнути внаслідок збігу обставин. За його припущеннями, розумні позаземні істоти послали ДНК на Землю, аби тут зародилося життя²⁶.

Не так давно відомий філософ Ентоні Флу, який протягом 50 років був прихильником атеїзму, кардинально змінив свої погляди. У віці 81 року він почав вважати, що життя мусив створити якийсь розум. Чому Флу змінив свої погляди? Внаслідок дослідження ДНК. Коли йому сказали, що його нові переконання можуть бути непопулярними у наукових колах, він відповів: «Це дуже погано. Усе життя я дотримувався принципу... треба визнавати факти, хоч би до якого висновку вони вели»²⁷.

Що думаєте ви? До якого висновку ведуть вищезгадані факти? Уявіть, що ви опинилися в комп’ютеризованій диспетчерській великої фабрики. Усією роботою на фабриці керує складна комп’ютерна програма. Крім того, ця програма постійно дає вказівки, як будувати і обслуговувати все устаткування, та ще й копіює себе і перевіряє ці копії. Чи можна дійти висновку, що комп’ютер і його основна програма виникли самі по собі? Чи швидше їх створив хтось дуже розумний? Факти говорять самі за себе.

Що каже багато вчених? На думку багатьох науковців, теорію про походження життя від одного предка підтверджує літопис викопних решток. Також вчені заявляють, що, оскільки всі живі організми послуговуються однією «комп’ютерною мовою», носієм якої є ДНК, всі вони мусили еволюціонувати від одного предка.

Що каже Біблія? Як розповідається в книзі Буття, рослини, морські істоти, наземні тварини та птахи були створені «за їх родом» (Буття 1:12, 20—25). На основі біблійної розповіді про творення можна дійти висновку, що зміни могли відбуватися в межах «роду», але ці межі були чітко встановлені. Якщо довіряти цій розповіді, то слід очікувати, що нові види живих організмів мають з’являтися в літописі викопних решток раптово і вже цілком сформовані.

Що виявляють факти? Чи вони підтверджують біблійну розповідь про створення чи теорію Дарвіна? Що було виявлено за останні 150 років?

ДЕРЕВО ДАРВІНА ЗРУБАНО

Нещодавно вчені порівняли між собою геноми десятків одноклітинних організмів, а також геноми різних тварин і рослин. Вони сподівалися, що таке порівняння підтвердить висунуту Дарвіном теорію про «дерево життя». Однак їхні сподівання не справдилися.

Що виявило дослідження геномів? У 1999 році біолог Малком Гордон написав: «Схоже, що різні форми життя зароджувалися окремо і дерево життя не має одного кореня». А чи існують докази того, що всі основні гілки відходять, як вважав Дарвін, від одного стовбура? Гордон продовжив: «Традиційна версія теорії про спільного предка не може пояснити походження царств у рамках сучасної класифікації. Вона не може пояснити походження багатьох типів, якщо й не усіх, а також багатьох класів всередині типу»²⁹a.

Останні дослідження теж суперечать теорії Дарвіна про спільного предка. Наприклад, 2009 року в одній зі статей журналу «Нью саєнтист» наводилися слова еволюціоніста Еріка Батіста: «Немає жодних доказів на підтримку теорії про дерево життя»³⁰. У тій же статті цитувався біолог-еволюціоніст Мікаель Роуз: «Дерево життя тихо поховали, і всі ми про це знаємо. Важче погодитися з тим, що тепер потрібно змінити всі створені нами підвалини біології»³¹b.

ПРО ЩО СВІДЧИТЬ ЛІТОПИС ВИКОПНИХ РЕШТОК?

На думку багатьох науковців, саме викопні рештки доводять, що всі форми життя мають одного предка. Як заявляють ці вчені, з літопису викопних решток видно, що риби стали земноводними, а плазуни — ссавцями. Але чи викопні рештки справді це підтверджують?

За словами палеонтолога-еволюціоніста Дейвіда Раупа, «геологи часів Дарвіна і наших часів побачили, що різні форми життя розвивалися стрибкоподібно, а не поступово. Інакше кажучи, з викопних решток видно, що нові види виникали раптово, протягом свого існування майже не змінювалися, а потім несподівано зникали»³².

Дійсно, більшість викопних решток свідчить, що протягом довгого періоду види живих організмів не змінювалися, тобто один вид не еволюціонував у інший. Нові види з унікальною будовою тіла з’являлися раптово, як і нові ознаки живих організмів. Наприклад, немає жодних доказів, що кажан з його неповторною ехолокаційною системою еволюціонував з примітивнішого предка.

Більш ніж половина основних груп тварин, здається, виникла за порівняно короткий проміжок. Оскільки багато нових і відмінних форм життя з’являються в літописі викопних решток раптово, палеонтологи називають цей період «кембрійським вибухом». Коли був цей кембрійський період?

Припустімо, що підрахунки вчених точні. Тоді історію розвитку життя на Землі можна представити часовою лінією завдовжки з футбольне поле (1). При такому масштабі вам довелося б пройти приблизно сім восьмих довжини поля, щоб дійти до так званого кембрійського періоду (2). Протягом маленького відтинку цього періоду якраз і з’являються основні групи тварин у літописі викопних решток. Наскільки раптова їхня поява? Період, в якому виникли всі живі істоти, відповідає на футбольному полі відтинку, меншому за один крок.

Доволі раптова поява цих різноманітних форм життя змушує деяких еволюціоністів поставити під сумнів традиційну версію теорії Дарвіна. Приміром, біолог-еволюціоніст Стюарт Ньюмен, даючи 2008 року інтерв’ю, говорив про потребу створення нової теорії еволюції, яка б пояснювала раптове виникнення нових форм життя. Він сказав: «Я думаю, що дарвінівський механізм, яким пояснюють усі еволюційні зміни, буде розглядатися лише як один з кількох механізмів, і то, можливо, навіть не найважливіший для розуміння макроеволюції, еволюції змін плану будови організмів»³³.

ПРОБЛЕМИ З «ДОКАЗОМ»

А що сказати про викопні рештки, які використовують на підтвердження того, що риби перетворилися в земноводних, а плазуни — у ссавців? Чи вони є надійним доказом еволюційного процесу? Коли ретельніше дослідити ці рештки, стають очевидними кілька проблем.

По-перше, коли в підручниках зображають, як плазуни еволюціонували у ссавців, іноді подають невідповідні розміри цих істот. Хоча всіх їх зображено однаковими за розмірами, насправді деякі з них були велетенськими, а інші — малими.

По-друге, не існує доказів, що ці істоти споріднені між собою. І це становить ще більшу проблему. За підрахунками дослідників, між видами, які поміщені в один ряд, часто пролягають мільйони років. Ось що про це говорить зоолог Генрі Джі: «Викопні рештки розділені такими велетенськими періодами, що ми не можемо нічого з упевненістю сказати про їхній ймовірний зв’язок ні з предками, ні з нащадками»³⁴c.

Коментуючи викопні рештки риб і земноводних, біолог Малком Гордон каже, що знайдені рештки представляють лише незначний, «можливо, й нетиповий зразок біорозмаїття, яке існувало в тогочасних групах». Він додає: «Важко з’ясувати, наскільки ці окремі організми були пов’язані з пізнішими формами життя і чи були вони взагалі пов’язані, а також який між ними існував зв’язок»³⁵d.

ПРО ЩО СВІДЧИТЬ «ФІЛЬМ»?

У 2004 році «Нешнл джіоґрефік» порівняв літопис викопних решток до «фільму про еволюцію, в якому при монтажі з кожної тисячі кадрів залишили по одному»³⁶. Спробуймо розширити цей приклад.

Уявіть, що ви знайшли 100 кадрів художнього фільму, який складався зі 100 000 кадрів. Як вам визначити сюжет фільму? Можливо, у вас відразу виникає якась ідея. Але її підтверджують лише 5 кадрів зі 100, а 95 вказують на зовсім інший сюжет. Чи було б розсудливо наполягати на своїй ідеї, спираючись лише на 5 кадрів? Чи ви часом не розмістили цих 5 кадрів у послідовності, яка відповідає вашій версії? Хіба не було б розумніше змінити свою думку на основі інших 95 кадрів?

Цей приклад подібний до того, як еволюціоністи розглядають викопні рештки. Досить довго вчені не визнавали важливого факту: переважна більшість викопних решток — 95 кадрів фільму — свідчить, що види живих організмів з часом зазнавали зовсім незначних змін. Чому вчені замовчували цей факт? Річард Морріс, автор однієї праці, пише: «Очевидно, палеонтологи прийняли поширену ідею про поступові еволюційні зміни і трималися її, навіть коли в них з’являлися докази, що суперечили їй. Вони намагалися знайти у викопних рештках докази своїх еволюційних ідей»³⁷.

А що сказати про сучасних еволюціоністів? Можливо, вони й далі розміщують викопні рештки в певній послідовності не тому, що на неї вказує більшість викопних решток чи генетичні докази, а тому, що це відповідає теперішнім еволюційним поглядамe.

Що думаєте ви? Пригадаймо вищенаведені факти і подумаймо, до яких висновків вони ведуть.

• Перший живий організм не був «простим».

• Шанси того, що навіть якісь частинки клітини виникли випадково, надто мізерні.

• ДНК — носій «комп’ютерної програми», тобто коду, що керує клітиною,— є надзвичайно складною молекулою. Вона значно перевершує будь-яку систему зберігання інформації чи програму, придуману людиною. Усе це свідчить, що ДНК створив геній.

• Генетичні дослідження виявляють, що живі організми не мають одного предка. Крім того, основні групи тварин з’являються в літописі викопних решток раптово.

До якого висновку можна дійти, розглянувши ці факти? Чи ж докази не свідчать на користь біблійної розповіді про походження життя? Однак чимало людей переконані, що ця біблійна розповідь багато в чому не узгоджується з наукою. Чи це справді так? Що каже сама Біблія?