Бог зрощує. Чи ти робиш внесок?

УЯВИ собі. Ти знаходишся у чарівному саду, оточений величними деревами, буйними кущами й масою квітів, забарвлених у яскраві кольори. Ізумрудно-зелені газони розкинулись обабіч охайних бережків джерельного потоку кришталево чистої води. Ніщо не спотворює цієї картини. Дуже вражений, ти запитуєш, хто влаштував це затишне місце. У відповідь садівник скромно говорить, що Бог зрощує все це.

Звичайно, тобі це відомо. Ти пригадуєш слова садівника, коли приходиш додому і бачиш свій занедбаний сад, де не росте нічого доброго, де нагромаджується сміття і в потворних ямах назбирується дощова вода. Ти сповнений палким бажанням мати такий садок, якого щойно бачив. Отже, глибоко переконаний словами садівника, ти стаєш на коліна й гаряче молишся до Бога, щоб і у твоєму садку виросли чудові квіти. Який результат цього? Ніякого, звичайно.

А що можна сказати про духовний ріст? У тебе, напевно, є щире бажання бачити духовний ріст, як, наприклад, ріст нових учнів, які відгукуються на правду з Божого Слова, або власний духовний прогрес. І ти, можливо, палко молишся до Єгови про такий ріст, глибоко переконаний у тому, що він може це зробити. Але чи тільки твоє щире бажання, палка молитва й упевненість у Божій силі сприяють росту?

Бог зрощує

Напевно, ти відчуваєш, що твоя участь у духовному рості є маловажною, а навіть беззмістовною. Хіба апостол Павло не згадував про це в 1 Коринтян 3:5—7? Він написав: «Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить!»

Павло справедливо визнає, що, коли є зріст, уся пошана належить Богові. Садівник, можливо, приготовляє ґрунт, сіє насіння і дбайливо доглядає рослини, але, кінець кінцем, усе це росте завдяки чудовій творчій Божій силі (Буття 1:11, 12, 29). Отже, що має на увазі Павло, коли говорить, що «ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось»? («Не враховуються садівники, котрі насаджують і поливають», «Нова англійська Біблія»). Чи він применшує роль особи в здобутті учнів, коли говорить, що кінцевий результат не залежить від того, як ми виконуємо своє служіння?

«Ані той, хто садить, ... є щось»

Пам’ятай, що в цій частині свого послання Павло обговорює не християнське служіння, а нерозсудливість того, щоб йти за людьми, а не за Ісусом Христом. Дехто в Коринті приділяв надмірну увагу видатним служителям Єгови, таким, як, наприклад, Павло й Аполлос. Інші сприяли сектантству і звеличували людей, яких вважали вищими за своїх християнських братів (1 Коринтян 4:6—8; 2 Коринтян 11:4, 5, 13).

Прославлення людини таким способом є нерозсудливим. Це — тілесне міркування, і через нього виникають заздрощі й суперечки (1 Коринтян 3:3, 4). Павло говорить про наслідки такого міркування. Він сказав: «Між вами є суперечки. Я розумію те, що у вас говорять: «я Павлів»; «я Аполлосів»; «я Кифін»; а «я Христів» (1 Коринтян 1:11, 12, Деркач).

Отже, коли апостол пише, що «садильник та поливальник є нічим» (Філіпс, англ.), цим він заперечує таке тілесне міркування і підкреслює потребу дивитися на Ісуса Христа, який є Керівником, а також усвідомити те, що вся слава за ріст у зборі належить Богові. Апостоли та інші старійшини були просто слугами збору. Нікого не слід було звеличувати, а також і самі вони не повинні були шукати престижу та видатного становища (1 Коринтян 3:18—23). Отже, садильник та поливальник є нічим, говорить Павло, «порівняно з тим, хто дає життя насінню» (1 Коринтян 3:7, Філіпс).

Божі співпрацівники

Отже, сказавши це, апостол Павло не применшив важливості нашої участі в насаджуванні й поливанні. Він не хотів, щоб ми почали думати: «Бог дасть ріст цьому у свій час», і тоді лише сиділи й чекали на це. Він знав про вплив на ріст того, що ми робимо і як.

Ось чому Павло постійно заохочував християн старанно виконувати своє служіння і покращувати своє уміння навчати. Подумай про пораду, яку він дає молодому Тимофію. «Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» (1 Тимофія 4:16). «Заклинаю тебе, ... проповідуй Слово наполегливо, ... з терпеливістю і повчанням, ... виконуй своє служіння» (2 Тимофія 4:1, 2, 5, Дерк.). Якщо б насаджування і поливання, що їх виконував Тимофій, не мали впливу на ріст, то його наполегливі зусилля, спрямовані на те, щоб поліпшувати уміння навчати, були б беззмістовними.

Так само як Павло й Аполлос, ти також можеш мати неоцінимий привілей служіння як один з Божих співпрацівників (1 Коринтян 3:9; 2 Коринтян 4:1; 1 Тимофія 1:12). Тому твоя праця є важливою. Садівник не сподівається, що Бог у надприродний спосіб без докладання зусиль з боку садівника закладе чудовий сад. Чи повинно бути щось по-іншому стосовно духовного росту? Ні. Так само як терпеливо «хлібороб чекає дорогоцінного плоду землі», нам спершу потрібно наполегливо насаджувати, поливати і чекати на те, що Бог дасть ріст (Якова 1:22; 2:26; 5:7, Дерк.).

Роби свій внесок

Оскільки апостол Павло говорить, що «кожен одержить свою нагороду за працею своєю», нам потрібно запитати себе, як ми працюємо (1 Коринтян 3:8).

Фахівець у справах садівництва, Джефрі Сміт, говорить: «Для того щоб стати садівником, не потрібно особливого вміння, а тільки зацікавленість у рослинах» («Кущі й малі дерева», англ.). Подібним чином, нам не потрібно особливих успадкованих здібностей, щоб бути співпрацівниками Бога, а лише щира зацікавленість у людях та бажання, щоб Бог послуговувався нами (2 Коринтян 2:16, 17; 3:4—6; Филип’ян 2:13).

Звернімо увагу на декотрі поради досвідчених садівників. Один авторитетний фахівець повідомляє, що, коли садівник-початківець охоче прислуха́ється до більш досвідчених, він як «учень може скоро стати знавцем». Цей самий фахівець говорить, що «знавець завжди знаходить якусь новинку, і це стає йому за науку» («Енциклопедія садівництва», англ.). Чи ти охоче приймаєш допомогу й повчання, яких дає Єгова для ефективного насаджування і поливання? Якщо так, то, незалежно від того, чи ти є новачком, чи досвідченим у цій праці, ти можеш набути більшої вправності як Божий співпрацівник і бути, таким чином, «спроможн[им] й інших навчити» (2 Тимофія 2:2).

Якщо початківець готовий слухати та вчитись, говорить Джефрі Сміт, «він уникне найгірших пасток». Якщо ми прислухаємося до керівництва, яке дає Єгова через своє Слово й організацію, ми будемо виконувати справи так, як того хоче він. Тоді ми уникнемо таких пасток, як, наприклад, безглузді суперечки з тими, хто хоче лише сперечатися або провадити словесні баталії (Приповістей 17:14; Колосян 4:6; 2 Тимофія 2:23—26).

Інша корисна порада для садівників є в тому, щоб продумати до кінця, перш ніж почати скопувати ґрунт. «Перед скопуванням ґрунту,— радить «Енциклопедія садівництва»,— відкладіть час для вираховування затрат [на ваші плани]». Чи ти попадаєш у пастку поспіху стосовно християнського служіння, не обмисливши спершу докладно і з молитвою те, що ти хочеш виконати і як найкраще це зробити? Перед початком служіння визначи свої цілі. Подумай, приміром, про різних людей, яких ти, можливо, зустрінеш, та про труднощі, які, очевидно, спіткають тебе, а також підготуйся справлятися з цими труднощами. Це допоможе тобі «найбільше придбати [людей], [щоб] для всіх [ти був] усе» (1 Коринтян 9:19—23).

«Хай не спочиває рука твоя»

Якщо ми дорожимо привілеєм служити Божими співпрацівниками, то будемо сумлінно брати участь у співробітництві в польовому служінні. «Сій ранком насіння своє, та й під вечір хай не спочиває рука твоя, не знаєш бо ти, котре вийде на краще тобі,— оце чи оте, чи обоє однаково добрі» (Екклезіяста 11:6). Кінцевий результат залежить від Єгови, але ми пожнемо плоди тільки тоді, коли спершу ретельно посіємо (Екклезіяста 11:4).

Ще ніколи не було закладено гарного саду через недбале скопування та розкидання насіння для видимості. Подібним чином, у християнському служінні вимагається чогось більшого, аніж розповсюдження біблійної літератури лише для видимості. Як Божим співпрацівникам нам потрібно ретельно й старанно проголошувати добру новину про Боже Царство і вишукувати тих, хто схильний до праведності (Дії 13:48, НС). Пам’ятай принцип, сформульований апостолом Павлом у 2 Коринтян 9:6: «Хто скупо сіє,— той скупо й жатиме, а хто сіє щедро,— той щедро й жатиме!»

Так само як усі вправні садівники, ми намагаємось насаджувати на плодоносний ґрунт. Однак, коли щось насаджено навіть на плодоносний ґрунт, це ще не кінець справи. Джефрі Сміт говорить: «Коли вже щось посаджено, це не означає, що від людини вже нічого не вимагається окрім того, щоб лише придбати розкладне крісло й тент». Ні, щоб зростити рослину, потрібно забезпечити їй поливку та захист, а це вимагає зусиль. (Порівняйте Приповістей 6:10, 11).

По суті, християнське служіння може бути довгою важкою працею, коли здається, що справа стоїть на місці. Але раптом, зовсім несподівано, можуть з’явитися чудові результати. Джефрі Сміт говорить: «Садівництво становить собою довгі періоди важкої праці за встановленим режимом, у проміжних моментах яких з’являється така велична краса, що забувається скопування, прополка і всі турботи». У тебе також, можливо, є моменти великого задоволення, коли сприйнятливе серце відгукується на звістку правди, але такий успіх залежить від твого бажання робити початкове скопування, насаджування, прополку й поливку. (Порівняйте Приповістей 20:4).

Павло й Аполлос знали, що їхня праця проповідування Царства та здобуття нових учнів не забезпечували їм видатного становища в християнському зборі. Вони розуміли, що Бог є той, хто зрощує. Однак вони старанно насаджували й поливали. Наслідуймо їхній приклад та віддаймося у розпорядження Богові як «служителі, що [інші] ввірували через них» (1 Коринтян 3:5, 6).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Бог зрощує, але садівник також робить свій внесок.