«Я з дитинства шукав Бога» (СІНДЗІ САТО)

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1951

ДЕ НАРОДИВСЯ: ЯПОНІЯ

ФАКТИ З ЖИТТЯ: КОЛИШНІЙ СИНТОЇСТСЬКИЙ СВЯЩЕНИК

МОЄ МИНУЛЕ. Я ріс у невеликому містечку в префектурі Фукуока. Мої батьки були дуже релігійними і прищеплювали мені повагу до синтоїстських богів з самого дитинства. Ще хлопчиком я часто роздумував про своє спасіння і палко бажав допомагати знедоленим людям. Пригадую, як у початкових класах вчитель запитав нас, учнів, ким ми хочемо стати, коли виростемо. Однокласники мали конкретні цілі, наприклад, стати вченими, а я сказав, що мрію служити Богові. З мене всі сміялися.

Після закінчення середньої школи я пішов учитись на священнослужителя. Якось я зустрів синтоїстського священика, котрий у вільний час читав книжку в чорній обкладинці. Одного дня він спитав мене: «Знаєш, що це за книга?» Я подивився на обкладинку і відповів, що це Біблія. Він сказав: «Кожен, хто хоче стати синтоїстським священиком, повинен прочитати цю книгу».

Я відразу купив Біблію і поставив її на полицю на видному місці. Я дуже дорожив нею. Але заняття забирали в мене весь час і Біблію читати було ніколи. Закінчивши навчання, я почав служити священиком у синтоїстському храмі. Нарешті мрія мого дитинства здійснилася.

Однак невдовзі я зрозумів, що мої уявлення про служіння синтоїстським священиком далекі від реальності. Більшість священиків не виявляли любові до людей і не дбали про них. Багато хто взагалі не мав віри. Один священик вищого рангу навіть сказав мені: «Якщо ти хочеш досягти успіху, говори на філософські теми. І ніяких розмов про віру».

Такі зауваження підривали мою повагу до синтоїзму. Продовжуючи служити в храмі, я почав цікавитися іншими релігіями. Але жодна з них не могла запропонувати чогось кращого. Чим більше релігій я вивчав, тим більше розчаровувався. Мені здавалось, що нема релігії, яка б навчала правди.

ЯК БІБЛІЯ ЗМІНИЛА МОЄ ЖИТТЯ. У 1988 році я познайомився з буддистом, який заохотив мене читати Біблію. Я згадав про синтоїстського священика, котрий декілька років тому спонукував мене до того самого. Я вирішив прислухатись до цієї поради. Читання Біблії цілком захопило мене. Бувало, що я читав до самого ранку, поки у вікні не з’являлися перші сонячні промені.

Під впливом прочитаного я став молитися Богові, про якого розповідає Біблія. Я почав зі зразкової молитви, записаної в Матвія 6:9—13. Цю молитву я повторював кожні дві години, навіть під час служіння в синтоїстському храмі.

У ході читання в мене виникало багато запитань. Від своєї дружини, до якої колись приходили Свідки, я знав, що вони вивчають з людьми Біблію. Я розшукав одну жінку, Свідка Єгови, і засипав її питаннями. Мене вразило, що на кожне з них вона відповідала за допомогою Біблії. Вона домовилась з одним братом, щоб він проводив зі мною біблійне вивчення.

Невдовзі я почав ходити на зібрання Свідків Єгови. Я не знав, що серед присутніх були ті, з ким я колись повівся дуже грубо. Усе ж вони сердечно віталися зі мною, і я відчував, що вони раді мене бачити.

На зібраннях я довідався про те, що Бог хоче, аби чоловіки любили і поважали членів сім’ї. А я був настільки зосереджений на своїх обов’язках священика, що майже не приділяв уваги дружині і нашим двом дітям. Несподівано я усвідомив, що уважно вислуховував людей, які приходили в храм, але ніколи не слухав, що́ каже моя дружина.

Під час вивчення Біблії я багато дізнався про Єгову, і це наблизило мене до нього. Особливо мого серця торкнулися слова, записані в Римлян 10:13: «Кожен, хто кличе ім’я Єгови, буде спасенний». Я з дитинства шукав Бога і тепер нарешті знайшов його!

Я відчував, що мені вже не місце в храмі. Спочатку мене бентежило, що подумають інші. Але я завжди казав собі, що покину синтоїзм, коли знайду правдивого Бога в іншій релігії. Тому навесні 1989 року я вирішив зробити те, що підказувало моє сумління. Я перестав служити в храмі і ввірився в руки Єгови.

Покинути служіння в храмі було важко. Священики, які мали вищий сан, докоряли мені й змушували мене залишитися. Ще важче було розповісти про своє рішення батькам. Дорогою до них я так сильно переживав, що біль стискав груди, а ноги аж підкошувалися. Я багато разів зупинявся і благав Єгову зміцнити мене.

Прийшовши до батьків, я боявся відразу розказати про зміни у своєму житті. Минали години. Зрештою, після багатьох молитов, я все розповів батькові. Я сказав йому, що знайшов правдивого Бога і хочу покинути синтоїзм, щоб служити йому. Це надзвичайно засмутило батька. Прийшли родичі і вмовляли мене передумати. Мені не хотілось ображати близьких, але я знав, що моє рішення служити Єгові абсолютно правильне. Згодом моя сім’я почала поважати мій вибір.

Залишити храм — це одне, а змінити мислення — зовсім інше. Служіння священиком було невід’ємною частиною мого життя. Я з усіх сил намагався забути минуле, але, здавалось, усе навколо нагадувало про нього.

Ось що допомогло мені. По-перше, я познаходив усі речі, що стосувалися моєї колишньої релігії,— книжки, зображення і навіть дорогі сувеніри — і спалив їх. По-друге, я намагався якнайчастіше спілкуватися зі Свідками. Їхня дружба стала для мене великою підтримкою. Поступово я чимраз рідше згадував своє минуле.

ЯКИЙ ПОЖИТОК Я ОТРИМАВ. Я майже не приділяв уваги своїй дружині і дітям, через що їм було дуже самотньо. Та коли я почав проводити з ними час, як Біблія радить чоловікам, наші стосунки стали тіснішими. Згодом моя дружина почала служити Єгові. Тепер уся наша сім’я — ми з дружиною, син і донька з чоловіком — поклоняється правдивому Богові.

Роздумуючи про свою дитячу мрію служити Богу і допомагати людям, я розумію, що знайшов усе, чого так прагнув, і навіть більше. Мені просто бракує слів, щоб виразити Єгові всю свою вдячність.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Синтоїстський храм, у якому я колись служив священиком