Насіння Царства посіяно у в’язниці

Після сандіністської революції тисячі солдатів національної гвардії, яка зазнала поразки, а також політичні інакодумці перебували під вартою в очікуванні трибуналу, тобто спеціального суду, який засідав з кінця 1979 року до 1981 року. Більшість колишніх гвардійців засудили до 30 років позбавлення волі і відправили у велику каторжну в’язницю у Тіпітапі, що за 11 кілометрів на північний схід від Манагуа, відому як Карсел Модело (В’язниця Модело). Як далі покаже розповідь, багато щиросердих людей, перебуваючи в неприємних, переповнених камерах, були звільнені духовно.

У кінці 1979 року старійшина з Манагуа отримав листа від Свідка, який перед пізнанням правди був ув’язнений за службу у війську уряду Сомоси. Найближчим часом його мали перевести до Карсел Модело. У своєму листі брат просив про літературу для розповсюдження. Двом старійшинам, які привезли літературу, не дозволили з ним побачитись. Однак це не знеохотило брата, він продовжував проповідувати іншим в’язням, а навіть почав проводити кілька біблійних вивчень.

Один з його учнів, Анастасіо Рамон Мендоса, швидко зростав духовно. «Мені настільки подобалось те, чого я навчався,— пригадує він,— що я почав разом з братом проповідувати в’язням. Дехто відкидав нашу звістку, інші ж слухали. Незабаром утворилася група приблизно з 12 осіб, яка під час перерви збиралася разом на подвір’ї в’язниці, щоб вивчати Біблію». Майже через рік один чоловік з тої групи охрестився.

На початку 1981 року маленьку групу зацікавлених разом з іншими в’язнями перевели до Карсел Модело, де вони продовжували ділитися доброю новиною. Також в’язні таємно передавали один одному біблійну літературу, яка потрапляла в «добру землю».

Розгляньмо приклад Хосе де ла Круса Лопеса і його сім’ї, члени якої не були Свідками. Через шість місяців після того, як Хосе ув’язнили, його дружина отримала від Свідків на вулиці примірник книжки «Моя книга біблійних оповідань». Вона взяла цю книжку для чоловіка. «Коли я почав читати «Біблійні оповідання»,— розповідає Хосе,— то думав, що це публікація протестантів. Я не знав, хто такі Свідки Єгови. Книжка настільки вразила мене, що я прочитав її кілька разів і дав почитати 16 в’язням моєї камери. Їм теж вона дуже сподобалася. Це був наче ковток відсвіжної води. В’язні з сусідніх камер теж просили позичити книжку. В результаті вона побувала в руках кожного в’язня нашого блоку і повернулася пошарпаною і зношеною, як колода старих гральних карт».

Кілька в’язнів, які сиділи в одній камері з Хосе, були членами протестантських церков, а декотрі навіть пасторами. Хосе почав читати з ними Біблію. Однак він розчарувався, коли, запитавши про значення слів з Буття 3:15, почув у відповідь, що це таємниця. Якось в’язень, який сам був зацікавленим, сказав йому: «Відповідь на запитання є у твоїй книжці, виданій Свідками Єгови. Я можу вивчати її з тобою, якщо ти захочеш». Хосе прийняв цю пропозицію і за допомогою книжки «Біблійні оповідання» дізнався про значення Буття 3:15. Після того він почав спілкуватися з в’язнями, які називали себе Свідками Єгови.

Ця виняткова група у Карсел Модело приваблювала Хосе тим, що її члени мали добру поведінку. «Я бачив, як люди, які раніше провадили розбещений спосіб життя, повністю змінювали свою поведінку завдяки вивченню зі Свідками Єгови»,— каже Хосе. Тим часом його дружина продовжувала отримувати від Свідків літературу, яку передавала своєму чоловіку, а він у свою чергу зростав духовно. Йому навіть призначили частину блоку, де він міг проповідувати від камери до камери. Отож Хосе позичав зацікавленим в’язням тих декілька публікацій, що мав, а також запрошував їх на зібрання, які проводилися в блоці під час перерви.

Турбота про духовні потреби в’язнів

Кількість в’язнів у Карсел Модело, які читали літературу і робили духовний поступ, постійно зростала. Про їхні духовні потреби турбувався збір Манагуа «Східний». У цьому зборі було розроблено програму, за якою визначені брати і сестри таємно передавали в’язням літературу. Відвідувати ув’язнених дозволялося раз на місяць або раз на два місяці, але відвідувачем міг бути лише той, з ким в’язень просив зустрітися. Отже не всі зацікавлені могли особисто зустрітися з місцевими Свідками. Все ж це не створювало серйозної проблеми, оскільки в’язні відразу збиралися разом і ділилися тим, що отримували.

Старійшини зі збору Манагуа «Східний» допомагали організовувати і керувати діяльністю групи в Карсел Модело, яка поступово зростала. Вони постійно підтримували контакт з в’язнями, особливо з тими, які брали провід у духовних справах, пояснюючи їм, як проводити щотижневі зібрання, як організовано виконувати проповідницьку працю і як здавати звіт про християнську діяльність. У свою чергу ці в’язні передавали інформацію іншим. Оскільки група зацікавлених у в’язниці до того часу дуже зросла, було необхідно запровадити добрий теократичний порядок.

Спочатку в Карсел Модело було чотири блоки, кожен з яких складався з 2000 в’язнів. «Блоки були незалежними один від одного,— пояснює Хуліо Нун’єс, старійшина, який відвідував в’язницю,— тому щотижневі зібрання проводились у кожному блоці окремо на території для відпочинку. Всього разом зібрання відвідувало коло 80 осіб».

Хрещення у бочці

Зацікавлені робили прогрес, і невдовзі дехто з них захотів охреститися. Старійшини, призначені відвідувати в’язницю, допускали нових кандидатів до хрещення. Вони також допомагали в’язням, котрі брали духовний провід, організувати хрещення у в’язниці того самого дня, коли проводився конгрес. Переважно промова до хрещення виголошувалася в одній із камер увечері напередодні, а хрещення відбувалося вранці, коли в’язні йшли митися.

Хосе де ла Крус Лопес охрестився у в’язниці в листопаді 1982 року. «Я охрестився у бочці, котру використовували як смітник,— розповідає він.— Ми добре її вимили дезінфікуючим засобом, а потім вистелили простирадлом і наповнили водою. Однак коли ми зібралися для хрещення, прийшли озброєні охоронці. «Хто дав дозвіл на це хрещення?» — запитали вони. Брат, який брав провід, пояснив, що для того, аби робити те, що каже Бог, не потрібно спеціального дозволу. Охоронці мовчки з цим погодилися, але хотіли подивитись, як відбуватиметься хрещення. Отож вони спостерігали, як я відповів на два запитання для кандидатів до хрещення, а потім був занурений у бочці з водою». Принаймні 34 в’язні згодом охрестилися у тій самій бочці.

Декотрі в’язні робили швидкий поступ. Серед них був Омар Антоніо Еспіноса, який відсидів 10 з 30 років покарання в Карсел Модело. В’язнів постійно переводили з камери в камеру, і протягом другого року Омар опинився в одній камері зі Свідком Єгови. Омар помітив, що інші в’язні регулярно відвідували цього чоловіка, який навчав їх Біблії. Вражений тим, що бачив і чув, Омар також попросив про біблійне вивчення.

Він почав вивчати Біблію за допомогою книжки «Правда, яка веде до вічного життя», розглядаючи кожного дня один розділ. Через 11 днів Омар уже бажав стати вісником. Пройшовши всі 22 розділи книжки, він хотів охреститися. Проте брати попросили його добре обдумати своє рішення і порадили вивчати ще одну публікацію — книжку «Ви можете жити вічно в Раю на землі», яку тільки-но отримали у в’язниці. Трошки більше ніж за місяць Омар закінчив вивчати і цю книжку. Крім того, він перестав курити та зробив інші зміни. Було очевидно, що біблійна правда вплинула на його життя. Побачивши це, брати переконались, що бажання Омара було щирим. Він охрестився в бочці 2 січня 1983 року.

В’язнична мова жестів

Для того щоб передати інформацію від старійшин зі збору або зібрати її, наприклад звіти про служіння, ув’язнені вісники мусили підтримувати зв’язок між блоками. Брат Мендоса, охрещений у в’язниці 1982 року, розповідає, як вони це робили.

«Дехто з нас,— каже він,— навчився своєрідної мови жестів, яку придумали в’язні. Коли надходив день Спомину, ми визначали час заходу сонця, а тоді жестами повідомляли один одному, щоб усі одночасно звернулися в молитві. Це продовжувалось з року в рік. Мова жестів також допомагала нам у вивченні «Вартової башти». Якщо брати в якомусь блоці не мали статті для вивчення на той тиждень, ми читали їм жестами цілу статтю. Той, хто отримував інформацію, перекладав жести словами іншому брату, який записував все на папері». Але як духовна пожива потрапляла у в’язницю?

Духовна їжа підтримує в’язнів

Старійшини, їхні сім’ї та вісники збору Манагуа «Східний» регулярно відвідували в’язнів у Карсел Модело. Майже десять років вони приносили своїм братам буквальну і духовну їжу, у тому числі «Вартову башту» і «Наше служіння Царству». Духовну поживу, ясна річ, передавали таємно.

Один старійшина ховав журнали в порожнинах своїх великих дерев’яних милиць. «Молоді особи теж дуже допомагали, оскільки їх рідко обшукували»,— каже Хуліо Нуньєс. Відвідувачам навіть вдавалося передавати у в’язницю символи для Спомину.

Кожен блок мав визначений день для відвідувачів, і особа, яка отримувала дозвіл, могла провести з в’язнем цілий день на величезному подвір’ї. Ось так кілька ув’язнених Свідків могли зустрічатися зі своїми братами і сестрами з Манагуа й отримувати духовні постачання. Коли ці в’язні поверталися до блоків, вони ділилися тим, що одержали.

Брати не пропустили повз увагу навіть пісень Царства. «В нашому блоці,— каже брат Лопес,— лише хтось один міг зустрічатися з братами зі збору. Тому цей в’язень кожного разу під час відвідин вивчав мелодії кількох пісень, а потім навчав усіх нас. Ми мали тільки один пісенник, тому всі разом вчили пісні перед зібранням». Брат Мендоса був одним із небагатьох в’язнів, які отримали дозвіл на побачення із Свідками зі збору. «Мене відвідував Карлос Аяла і його сім’я,— розповідає брат Мендоса.— Його двоє дочок навчили мене щонайменше дев’яти пісень Царства, а я у свою чергу навчив цих мелодій інших в’язнів». Серед тих, хто вчився пісень від співв’язнів, був брат Лопес. Ось що він пригадує: «Коли я звільнився з в’язниці і почав відвідувати зібрання збору, було дуже приємно, а водночас дивно, бо у в’язниці ми співали ті самі мелодії».

Зберегти духовність у в’язниці

Яка атмосфера панувала у в’язниці і як братам і зацікавленим вдавалося залишатись духовно міцними? Брат Мендоса пригадує: «Їжу видавали малими порціями. Кілька разів усіх в’язнів сильно били, інколи ми лежали обличчям до підлоги, а охоронці стріляли довкола нас. Все це робили для того, щоб вивести нас з рівноваги. Коли відбувалися сутички між окремими в’язнями та охоронцями, карали всіх: нас роздягали до гола і змушували стояти на подвір’ї під палючим сонцем. Ми, Свідки, використовували ці ситуації для того, щоб збудовувати і потішати один одного. Брати пригадували біблійні вірші і ділилися тим, чого навчились під час особистого вивчення. Такі випадки ще більше об’єднували нас і допомагали залишатись міцними».

Вільного часу було вдосталь, тому багато Свідків і зацікавлених прочитали Біблію чотири або п’ять разів. Часто вони могли уважно вивчати по кілька разів усі біблійні публікації, які потрапляли їм до рук. З особливим цінуванням брат Мендоса пригадує «Щорічники». «Ми вивчали карти і випадки з різних країн,— каже він.— Щороку ми порівнювали зріст кількості зборів, новоохрещених і присутніх на Спомині в кожній країні. Це приносило нам велику радість».

У таких умовах нові вісники швидко набували глибоких знань з Біблії, а також добре знайомилися з теократичною організацією. Вони ставали ревними проповідниками і вчителями. Наприклад, у лютому 1986 року 43 вісники в Карсел Модело проводили 80 біблійних вивчень. У середньому 83 особи щотижня відвідували зібрання.

Усі ці духовно визволені в’язні невдовзі отримали ще більшу свободу: уряд прийняв рішення звільнити політичних в’язнів. Отже, 17 березня 1989 року на волю вийшли останніх 30 вісників з Карсел Модело. Збір Манагуа «Східний» негайно сконтактувався зі старійшинами тих місцевостей, куди поїхали звільнені вісники. Ці старійшини щиро прийняли нових братів, багато з яких пізніше стало старійшинами, службовими помічниками і піонерами.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 122, 123]

Ми знайшли справжню свободу у в’язниці

Упродовж 1979—1989 років в’язниця Карсел Модело була переповнена військовими і політичними в’язнями, прибічниками колишнього уряду. Звістка про Царство проникла крізь в’язничні мури і досягла розумів і сердець щиросердих людей, спонукуючи їх одягнутися в християнську особистість (Кол. 3:5—10). Ось кілька розповідей колишніх в’язнів.

Хосе ла Крус Лопес: «Коли я потрапив за ґрати, то був озлобленим і не мав надії на майбутнє. Згодом я познайомився з в’язнями, які стали Свідками Єгови. Мене вразило їхнє пояснення Біблії і добра поведінка. Нарешті я задовольнив свої духовні потреби і в мене з’явилась надія. Колись я був готовий пожертвувати життя за людський уряд, який не міг запропонувати справжньої надії. Тепер я зрозумів, наскільки ж більше маю бути відданим Тому, хто віддав за мене свого Сина! Після того як я вийшов із в’язниці, моя дружина, наші дочки і три інших члени сім’ї теж пізнали правду. Я ніколи не зможу віддячити Єгові за все, що він для мене зробив».

Брат Лопес служить старійшиною в Манагуа.

Омар Антоніо Еспіноса: «Вісімнадцятилітнім хлопцем мене засудили до 30 років позбавлення волі. Відсидівши 10 років, я був звільнений за амністією. Хоч я шкодую, що провів стільки років у в’язниці, але саме там я пізнав Єгову і знайшов справжню свободу. Раніше я вів розпутне життя, але тепер зробив докорінні зміни. Я вдячний Єгові, що моя чаша наповнена духовним, тому рішуче настроєний робити так, як Ісус Навин, який сказав: «А я та дім мій будемо служити Господеві» (Іс. Нав. 24:15).

Брат Еспіноса служить старійшиною в місті Рівас.

Анастасіо Рамон Мендоса: «Я почав читати Біблію через кілька місяців після того, як потрапив у тюрму. Пізніше в’язень, який був Свідком Єгови, став проводити зі мною вивчення. Невдовзі я переконався, що знайшов правду. Однак хрещення відкладав, тому що відчував велику ненависть до своїх поневолювачів, а цього не схвалював Єгова.

Я наполегливо молився про прощення і благав допомоги, щоб виправити свій згубний склад розуму. Єгова вислухав мої молитви і терпеливо вчив мене ненавидіти не самих людей, а їхні погані думки і вчинки. Я охрестився в 1982 році. Відтоді як мене звільнили у 1989 році, я вивчав Біблію з багатьма в’язнями та колишніми військовими, які пройшли подібний шлях. Дехто з них сьогодні є моїми духовними братами».

Брат Мендоса служить службовим помічником у Манагуа.