Від висотних міських будівель до тундри. Йдіть до людей

НІ ДОЩ, ні сніг, ні град, ні вовки, ні кугуари, ні вороже настроєні люди не могли пригасити їхнього непохитного духу. Вони з надзвичайною швидкістю скакали галопом за 3000 кілометрів, долаючи прерії, переправляючись через бурхливі ріки й глибокі долини, щоб доставляти термінову пошту на західне узбережжя. Що то за люди?

Безстрашні молоді вершники кінної поштиa. Звідки взявся такий запал у цих молодих чоловіків? Очевидно, їх спонукувало бажання виконати нелегке завдання, мати пригоди й почуття задоволення, коли доставлено пошту. Цікаво зазначити, що разом з найважливішою поштою кожний вершник возив у саквах Біблію.

Більше як через сторіччя понад 113 000 присвячених вісників Царства по цілій Канаді виявляють ще сильніший дух рішучості, ентузіазму й відданості. Що спонукує їх до цього? Любов до Бога й ближніх надихає їх приносити правду про Царство у вигляді друкованих видань та розмовляючи з людьми. Ця життєдайна правда набагато важливіша, ніж будь-які поштові відправлення, котрі доставляли кінною поштою. Так, це дорогоцінна звістка про Царство зі Святої Біблії, книги, яку мали в саквах вершники кінної пошти (Приповістей 2:21, 22; Ісаї 2:2—4; 61:2; Матвія 22:37—39; 24:14).

Спонукані любов’ю до Єгови й до людей

Свідки Єгови люблять розмовляти з людьми про Царство. Ви можете побачити, як вони роблять це в міських висотних будинках, у далеких тундрових поселеннях, на аеровокзалах, вулицях, в інших громадських місцях, а також по телефону. Чому вони вибирають такі різні місця?

Оскільки через економічні та демографічні обставини міняється спосіб життя, застати людей вдома дуже важко. Щоб задовольняти матеріальні потреби сім’ї, у багатьох випадках працюють як чоловіки, так і дружини, причому в результаті часто занедбуються духовні потреби. Через таке напруження і стрес їм вкрай потрібно відрадної звістки, що вселяє надію. На це охоче відгукуються Свідки Єгови. Завдяки розважному й доброзичливому ставленню у них часто з’являються нагоди ділитися доброю новиною з усякими людьми. Такі розмови зворушують і змушують задуматись (1 Тимофія 2:3, 4).

Іншими мовами. Коли Ісус наказував своїм послідовникам ‘йти і робити учнів’, він дозволяв їм виявляти ініціативу й рішучість у тому, щоб нести звістку надії до людей усіх мов (Матвія 28:19, Хом.). Як і в багатьох інших країнах, населення Канади стало дуже строкатим, — тепер тут живуть люди різних культур і мов,— і чимало вісників Царства пристосовуються до цього, вивчаючи нові мови.

Наприклад, чоловік і дружина, повночасні служителі в Едмонтоні (провінція Альберта), зрозуміли, що в їхньому місті є потреба проповідувати людям, які розмовляють мандаринським говором китайської мови. Але спочатку цьому подружжю потрібно було вивчити мову, тому вони познайомилися з одним студентом університету, який розмовляв цією мовою. Він погодився навчати їх мови й водночас вчитися біблійних істин від них. Ідеальна ситуація! За 24 місяці ці два віддані вісники Царства вже могли навчати людей мандаринським говором. У той самий час їхній вчитель та учень відповідав вимогам для християнського хрещення.

Подібні випадки трапляються з вісниками Царства в інших містах. Спонукані любов’ю, вони вивчають такі мови, як, в’єтнамська, польська та російська.

У дорозі. Подібно до одиноких вершників кінної пошти, що діяла в минулому столітті, декотрі вісники Царства подорожують без супутників по Британській Колумбії. Вони витрачають багато часу на світську роботу, ведучи потужні лісовози до лісопильних заводів через чагарникові території. При цьому потрібно підтримувати постійний контакт з іншими водіями лісовозів за допомогою УКХ (ультракороткохвильового) передавача, розмовляючи про транспортний рух та небезпеки на дорозі.

Ці винахідливі вісники Царства стали використовувати свої УКХ передавачі для дуже цікавої цілі. Вони починають розмови по УКХ, згадуючи останні новини. Потім у тактовний спосіб спрямовують розмову на Біблію. Якось один водій лісовозу зацікавився тим, що Біблія говорить про надію для померлих (Івана 5:28, 29; Дії 24:15). Загибель іншого водія в аварії на автостраді глибоко зворушила його. Він з вдячністю погодився вивчати Біблію, і тепер можна почути, як він сам звіщає добру новину колегам по роботі й друзям. Крім того, цей чоловік дуже втішився, коли біблійне вивчення було розпочато з дружиною його загиблого друга. Яка ж нагорода за старання представляти життєдайну звістку правди в такий незвичайний спосіб!

Повітрям. Щоб передавати дорогоцінну звістку правди, ревні вісники Царства відвідують місця, де є люди, подорожуючи до сіл невеликими літаками (Матвія 10:11, 12). Недавно дві групи, спонукані ревністю звіщати добру новину, за власні кошти організували політ до жителів безмежних просторів тундри. Кожна група пролетіла літаком близько 3000 кілометрів; вісники побували в 14 селищах, до того ж залітали аж на 250 кілометрів за Північне полярне коло. Ці невтомні вісники подорожували сім повних днів, щоб дістатися до відокремлених великими відстанями людей.

Чи вартими були всі ці зусилля? Тільки задумайтесь над тим, який позитивний вплив справила біблійна звістка на жителів тих місцевостей. Ці служителі допомогли задовольнити важливі духовні потреби людей, коли описали в загальних рисах намір Єгови перетворити в недалекому майбутньому землю на рай (Матвія 5:3, НС). Навіть коли пройде багато часу після від’їзду вісників, щиросерді люди зможуть читати залишені їм 542 Біблії, біблійні підручники та 3000 журналів. (Порівняйте Дії 12:24).

По телефону. Тисячі мешканців міст живуть у висотних багатоквартирних будинках, в яких встановлено найновіші засоби безпеки. Незважаючи на це, присвячені вісники Царства ревно й з обачністю продовжують свою працю. Як їм вдається розмовляти з тими людьми? Хоча вони надають перевагу розмовам віч-на-віч, проте часто користуються переговорними пристроями і мають при цьому успіх. Коли і це неможливо, тоді починають працювати пальці — набирають номери телефонів.

Одного ранку вісник почув у трубці голос старшої жінки. Він ввічливо привітався, а потім запитав її думку щодо того, чи настане час, коли люди зможуть не боячись прогулюватись по вулицях увечері. Також, аби запевнити її, що в майбутньому настане мир на всій землі, прочитав біблійні вірші (Псалом 37:10, 11; Даниїла 2:44; Матвія 6:9, 10). Вона погодилася, щоб до неї зателефонували в той самий час через тиждень і розповіли, чому можна вірити Божим обіцянкам. Вивчення по телефону продовжувалося цілий місяць — вісник зачитував абзаци з біблійного підручника і ставив відповідні запитання. Жінка похвалила вісника Царства за те, що він кожного тижня висвітлював різні теми. Тепер настав час описати підручник, запропонувати особистий примірник. Після того вони домовилися, як би можна було зустрітися. Справді, Свідки Єгови виявляють любов до людей, і люди позитивно реагують на це, бо усвідомлюють, що цих християнських проповідників підтримує Єгова. (Порівняйте 1 Коринтян 14:25).

Друкованим словом. У Квебеку, де більшість населення розмовляє французькою, вісники Царства також відвідують місця, де є люди. Один роз’їзний служитель зауважив: «Багато років у братів складалося враження, що вони не мали ніяких успіхів через сильну протидію церкви. Але завдяки невтомній праці братів та їхнім постійним відвідинам Біблія, книга, про яку майже нічого не знали і яку мало хто читав, тепер зайняла належне місце в більшості домів».

Приємно бачити, як у Квебеку в ряди благовісників вливаються нові люди з усіх верств суспільства, у тому числі медичні працівники. Так і сталося з одним лікарем. Його дружина, вісник Царства, часто розмовляла з ним про біблійні обітниці. Один уважний старійшина збору запросив цього лікаря на зборове зібрання саме тоді, коли вивчали брошуру «Як кров може врятувати вам життя?». Той прийшов і навіть взяв участь у вивченні. Вражений чудовим обговоренням і його духовною глибиною, цей лікар погодився вивчати Біблію. Тепер він теж є вісником Царства.

Для того щоб привертати увагу людей до Біблії, необхідно ефективно використовувати журнали. Ніхто не знає, яка саме стаття спонукає людину пізнати правду. Один вісник Царства запропонував журнал «Пробудись!» сусідці, яка не хотіла його слухати, але цікавилася світом комах. Їй сподобалась фотографія до статті «Хвороба Шагаса — поцілунок смерті» у номері за 22 листопада 1992 року. Те, що вона прочитала, справило на неї сильне враження, і вона попросила ще журналів. З нею розпочали біблійне вивчення, а через шість місяців вона вже свідчила іншим.

У громадських місцях. Канадський закон дозволяє свободу мови в громадських місцях, як, наприклад, в аеропортах. У Галіфакському міжнародному аеропорту вісники Царства вибирають відповідний момент, коли можна було б підійти до пасажирів, що очікують на свій літак, і порозмовляти з ними. Вони ставлять доречні навідні запитання, щоб перевести розмову на біблійну тему. Якщо людина виявляє зацікавлення духовними речами, у них завжди є напоготові Біблія кишенькового формату та відповідна література. Серед тих людей, хто почув звістку про Царство і заніс насіння правди у далекі країни були хірурги, вчені, юристи, льотчики, священики, поліцейські, таксисти, інженери, вчителі, військові та політики (Колосян 1:6).

Якось рано-вранці один чоловік взяв в аеропорту журнали «Вартова башта» та «Пробудись!». Тоді повільно і тихо сказав: «О ні, тільки не Свідки Єгови!». Чому він так зреагував? Чоловік був відданим мусульманином і тільки-но закінчив молитися в каплиці аеропорту. Він благав Бога, щоб той дав йому мудрість, проникливість і показав правду. Думка про те, що Свідки Єгови звернулися до нього у відповідь на молитву, надзвичайно здивувала його.

Справді, відважні вісники Царства в Канаді, незважаючи ні на які перешкоди, і далі несуть людям дорогоцінну вістку Царства. Іноземні мови, нерівні курні дороги, віддалені поселення, будинки, обладнані найновішими засобами безпеки,— ніщо не може змусити їх опустити руки. Вони постановили нести Божу життєдайну звістку тим щиросердим людям, що шукають правду. Разом з міжнародним братством співпрацівників ці Свідки безкорисливо слухаються наказу Ісуса ‘іти й робити учнів’ (Матвія 28:19, Хом.).

[Примітка]

[Рамка на сторінці 27]

Вісники Царства успішно користуються телефоном

Дехто говорить так: «Добрий день. Мене звати [називають своє ім’я]. Я проводжу короткі розмови з людьми у вашому будинку про те, як можна встановити мир. Як ви гадаєте, чи настане час, коли по всьому світі буде мир? [Дають можливість відповісти]. Щоб ви не хвилювалися, хочу вас попередити, що я не проводжу опитування і нічого не продаю. Я лише ділюся думками зі Святого Письма про те, що Бог справді встановить мир». Потім розмову можна продовжити, стисло обговоривши певні біблійні вірші.

Інші говорять наступне: «Добрий вечір. Мене звати [називають своє ім’я]. Я виконую добровільне служіння у вашій території. Мені цікаво, що думають жителі вашого будинку стосовно певних питань. Багато занепокоєні особистою безпекою через насилля та злочинність, які чимраз посилюються у нашій місцевості. Чи ви теж цим стривожені? [Дозволяють відповісти]. Як ви гадаєте, чи наступить час, коли люди по цілому світі почуватимуться в безпеці?» Тоді дають нагоду відповісти і зачитують відповідні вірші з Біблії.