Японія.

Міхо невдовзі мала народити дитину, тому вже не могла проповідувати так, як раніше. Але вона хотіла і далі бути піонером, тож у наглядача служіння попросила територію з обмеженим доступом до помешкань. Старійшина дав їй приблизно 100 адрес у житлових будинках, які добре охоронялися. Міхо телефонувала усім, кому могла. Спершу ніхто не хотів слухати, тому вона всього за 30 хвилин опрацювала свою територію. Міхо вирішила поєднати свідчення по телефону з писанням листів. Під час розмови вона звертала увагу на кожен звук чи голос, який лунав з телефонної трубки. Якщо, наприклад, чула плач дитини, то вже знала, про що напише свого короткого листа. Відіславши листа, Міхо телефонувала знову. Вона пояснювала, чому варто застосовувати біблійні поради, про які писала в листі. Одна жінка відмовилась розмовляти з нею по телефону, тож Міхо написала їй листа. Коли сестра зателефонувала до тої жінки ще раз, трубку взяла її донька шкільного віку, яка прочитала листа Міхо. Сестра свідчила дівчині та пообіцяла прислати листа з біблійними порадами, які могли б знадобитись їй у школі. Вкінці Міхо сказала, що зателефонує знову. Наступного разу трубку підняла господиня і розповіла, що дочка має у школі проблеми і що розмова з Міхо дуже їй допомогла. Після кількох бесід і листів мати з дочкою погодились на вивчення Біблії.

[Ілюстрація на сторінці 43]

Міхо.