«Рибальство» у водах Фіджі

ФІДЖІ. Ця назва викликає в уяві пейзажі раю у південній частині Тихого океану. Бірюзові води, коралові рифи, кокосові пальми, які гойдає вітер, зелені гори, тропічні риби, екзотичні фрукти та квіти. Ви можете знайти силу-силенну всього цього на архіпелазі, що складається більш як з 300 островів, розкиданих у південній частині Тихого океану, коло 1800 кілометрів на північ від Нової Зеландії. Отже, ви, мабуть, погодитеся, що для кожного Фіджі можуть асоціюватися з тропічним раєм.

Проте Фіджі захоплюють не тільки своєю природною красою. Авжеж, так само як тут серед коралових рифів є велике розмаїття риби, таке ж розмаїття можна знайти й на суходолі. Таких контрастів, як у фіджійській етнічній суміші, мабуть, не знайдеш ніде в цілій південній частині Тихого океану. Дві найбільші групи, а проживає на островах майже 750 000 чоловік, складаються з корінних фіджійців меланезійського походження і фіджійських індійців, нащадків робітників, привезених з Індії під час Британської колонізації. Але тут також є банабійці, китайці, європейці, гілбертійці, народи ротума, тувалуйці та інші.

Свідки Єгови в цьому багатонаціональному середовищі дуже зайняті «рибальською» працею (Марка 1:17). Проповідувати добру новину про Боже Царство в такому строкатому суспільстві є важким завданням. Передусім треба долати мовні та культурні бар’єри. Хоча англійська мова є тут, по суті, спільною мовою, досить часто потрібно розмовляти виключно фіджійською, гінді, ротумською та іншими мовами.

У розмові з людьми різного релігійного походження також потрібно різних підходів. Більшість місцевих фіджійців та інших остров’ян належать до різних християнських конфесій. Індійське населення складається з індусів, мусульман та сикхів, і більшість становлять індуси. У містах та селах є чимало церков, але на двох найбільших фіджійських островах можна побачити разючий контраст через велику кількість індуських храмів та мусульманських мечетей.

Багато місцевих Свідків виросли в середовищі трьох головних мов — англійської, фіджійської та гінді. Це стає у великій пригоді під час «рибальства». Інколи люди дивуються, коли чують фіджійця, який вільно говорить мовою гінді, або індуса, який вільно володіє фіджійською. Щоб справлятися з культурними, релігійними та мовними розбіжностями, аби «стати... спільником [доброї новини]», вимагається гнучкого підходу (1 Коринтян 9:23).

«Рибальство» в одному фіджійському селі

Місцеві фіджійці є дружніми та гостинними людьми. Важко собі уявити, що трохи більше ніж сторіччя тому тут раз у раз вибухали племінні війни. По суті, коли сюди вперше приїхали європейці, Фіджі мали сумну славу канібальських островів. Зрештою із посиленням влади верховного вождя та його наверненням на християнство сутички та канібалізм вимерли. Племінні відмінності увиразнюються лише в багатьох діалектах, що можна почути в різних провінціях, хоча скрізь розуміють бауанський діалект.

Окрім столиці Суви, там є чимало міст, розкиданнх всюди на Фіджі. Більшість фіджійців живуть у сільських місцевостях, що контролюються тюраня ні коро, або вождем. Увійшовши в село, щоб займатися «рибальством», потрібно, за звичаєм, звертатися до цього чоловіка, щоб отримати дозвіл відвідувати різні бюри, або місцеві доми. Тільки коли-не-коли відмовляється у цьому, і це, звичайно, через протистояння Свідкам Єгови деяких сільських священиків. Як виглядає візит до фіджійського дому?

Зайшовши до бюри, ми сідаємо на підлогу, склавши ноги по-турецьки. Тут не потрібно старанно приготовленого вступу, який роблять, щоб захопити увагу зайнятих людей Західного світу. Того, хто приходить говорити про Бога, завжди радо вітають. Коли господаря просять взяти його Біблію, він негайно встає, каже: «Туло» (вибачте), відтак рукою сягає полиці, звідки дістає Біблію фіджійською мовою, і завзято читає різні вірші, згадані гостем-проповідником. А втім, гостинне та шанобливе ставлення фіджійців становить собою іншу трудність. Потрібно неабиякої проникливості й такту, щоб втягнути в розмову господарів, заохотити їх стежити за напрямом думок або допомогти їм зрозуміти потребу порівнювати їхні віровчення із вченнями Біблії.

Фіджійці, як правило, більше цікавляться обговоренням доктринальних тем, ніж розмовою про соціальні умови чи проблеми. Фактично чимало з понад 1400 активних Свідків Єгови на Фіджі зацікавилися біблійною правдою завдяки обговоренню таких питань, як: чим є пекло? Хто йде до неба? Чи буде знищено землю? Але щоб розвинути зацікавлення, потрібно пристосовності й наполегливості. Повертаючись в умовлений час, часто можна довідатись, що господар виїхав на те́йтей (плантацію) або ще кудись. Це стається не тому, що вони не дорожать візитом, а тільки через те, що мають інше відчуття часу. Безсумнівно, для місцевих Свідків це не здається чимось незвичайним. Вони наполегливі в праці і приходять в інший час. Людині, яка проводить відвідини, потрібно мати хорошу пам’ять, оскільки там вулиці без назв, а на домах немає номерів.

«Рибальство» полінезійським методом

Тепер вирушімо на «рибальство» з роз’їзним служителем, або районним наглядачем, і відвідаймо маленький збір на островах Ротума. Ця група островів вулканічного походження лежить 500 кілометрів на північ від Фіджі. Щоб дістатися туди, ми летимо літаком, в якому 19 місць. Головний острів має площу лише 50 квадратних кілометрів, і загалом тут живе коло 3000 чоловік. Піщана дорога, що біжить повз берегову лінію, поєднує близько 20 сіл. Ротумою завідує Фіджі, але тут інша культура та мова. Місцеві люди полінезійського походження відрізняються на вигляд від меланезійських фіджійців. У релігійному плані більшість тут є римо-католиками і методистами.

У міру того як літак знижується і заходить на посадку, ми вдивляємось у буйну зелену рослинність острова. Куди не глянь, скрізь пероподібне листя кокосових пальм. Чимало людей чекає на літак, який прибуває раз у тиждень. Серед цього натовпу є група Свідків. Нас тепло вітають і подають декілька великих зелених кокосів, «відкупорених» на маківці, щоб ми втамували спрагу.

Після короткої подорожі ми прибуваємо до свого житла. На нас вже чекає приготовлений у земляній печі обід. Перед нами лежить печена свинина, курка, смажена риба, лангуст і місцевий коренеплід таро. Яка ж гостина, яке райське оточення створюють молоді кокосові дерева!

Наступного дня ми відвідали селян, яких ротумською мовою називають хуаньґа. Коли ми наближаємось до першого дому, повз нас з диким вищанням щодуху проноситься порося, яке вирвалося зі свинарника. Помітивши нас, господар з посмішкою на обличчі відчиняє двері, вітає нас по-ротумськи: «Ноя!» — і тоді пропонує сісти. Перед нами поставили тарілку спілих бананів і також запропонували випити соку із зелених кокосів. На Ротумі гостинності надають першорядного значення.

Тут немає агностиків або еволюціоністів. Усі вірять у Біблію. Теми, що пов’язані з Божим наміром для землі, відразу привертають їхню увагу. Господар дивується то́му, що землю не буде знищено, а її заселятимуть праведні люди, які будуть жити на ній вічно (Псалом 37:29). Він вчитується в біблійні вірші, які підтверджують цю думку, і з радістю приймає пропоновану нами біблійну літературу. Коли ми лаштуємось до виходу, він дякує нам за візит і дає повний целофановий кульок дозрілих бананів, які ми можемо їсти дорогою. Людині, яка тут проповідує, дуже легко набути ваги!

Пристосування до індійської громади

Хоча багато інших острівних країн південної частини Тихого океану також є багатонаціональними, Фіджі таки вирізняються в цьому. Поряд з меланезійською, мікронезійською та полінезійською культурами на ці острови було привезено ще одну з Азії. Між 1879 і 1916 роками сюди спроваджувалося кабальних працівників з Індії для роботи на плантаціях цукрової тростини. Ці заходи, названі ґірміт (домовленість), сприяли приїзду на Фіджі тисяч індійців. Нащадки цих працівників утворюють велику групу населення цієї країни. Вони зберегли свою культуру, мову та релігію.

На підвітряному боці головного острова Фіджі розляглося місто Лаутока. Воно є центром переробки цукрової тростини і «домом» для великої частини індійського населення цієї країни. Членам трьох місцевих зборів Свідків Єгови потрібно високої пристосовності у своїй «рибальській» праці. Проповідуючи від дому до дому, Свідок повинен бути завжди готовим змінити тему залежно від раси та релігії господаря. Долучімося до одної групи місцевих Свідків у проповідуванні в домах, розкиданих посеред плантацій цукрової тростини, зовсім недалеко від Лаутоки.

Підійшовши до першого дому, ми помічаємо на одному з передніх його кутів декілька довгих бамбукових жердин з прив’язаними на кінцях червоними шматка́ми тканини. Цей знак говорить про те, що тут живе індуська сім’я. Більшість індусів прикрашають свої доми малюнками індуських богів. Чимало людей мають улюбленого бога, такого, як, наприклад, Крішна, і нерідко тут можна побачити невеличку святинюa.

Більшість індусів вірить, що усі релігії правдиві і є лише різними способами поклоніння. Отже господар може чемно вислухати, взяти літературу, пригостити чимось освіжним і залишитися з почуттям, що він виконав свій обов’язок. Для того щоб поставити відповідні запитання і втягнути господаря до глибшої дискусії, нерідко стає у пригоді знання деяких історій з їхнього вірування. Наприклад, знаючи, що в декотрих історіях розповідається, як їхні боги вдаються до дій, стосовно яких у багатьох людей виникають сумніви, ми можемо запитати: «Чи ви б погодились із такою поведінкою своєї дружини (свого чоловіка)?» Відповідь здебільшого звучить: «Звичайно, що ні!» Потім можна запитати цю людину: «Чи ж повинен бог так поводитись?» Такі дискусії не раз дають нагоду виявити цінність Біблії.

Вірування в реінкарнацію — інша характерна особливість індуїзму — є темою, яка породжує дискусію. Якось одну добре освічену індуску, у якої смерть недавно забрала батька, запитали: «Чи ви хотіли б знову побачити свого батька таким, яким він був колись?» Вона відповіла: «Авжеж, це було б чудово». З її відповіді та подальшої розмови було очевидне незадоволення віруванням про те, що її батько тепер живе в іншій форми і що вона вже його ніколи не розпізнає. Але її серце зворушило чудове біблійне вчення про воскресіння.

Деякі індуси таки мають запитання і шукають задовільних відповідей. Коли Свідок прийшов до дому одного індуса, той чоловік запитав: «Як звати вашого бога?» Свідок прочитав йому зі своєї Біблії Псалом 83:18 і пояснив, що Боже ім’я — Єгова, а за словами Римлян 10:13, щоб отримати спасіння, нам потрібно кликати це ім’я. Це справило на того чоловіка велике враження, і він бажав дізнатися ще більше. У нього справді не було жодної надії. Він пояснив, що його батько, дуже відданий прихильник сімейного ідола, захворів після поклоніння перед цим ідолом і незабаром помер. Те саме трапилось із його братом. Відтак він додав: «Цей образ спроваджує на нас смерть, а не життя. Щось негаразд із поклонінням йому. Можливо, цей Бог Єгова може допомогти нам знайти шлях до життя». Отже з ним, його дружиною та їхніми двома дітьми почалося біблійне вивчення. Вони зробили швидкий прогрес і невдовзі охрестилися. Покинувши своїх ідолів, нині вони йдуть шляхом Єгови — шляхом Бога життя.

А тепер ми приходимо до дому мусульманської сім’ї. Відчутно такий же гостинний дух, і незабаром нас усаджують і кожного пригощають холодним напоєм. Ми не бачимо жодного релігійного малюнка на стінах, окрім написаного по-арабськи вірша в рамці. Ми згадуємо, що між Біблією та Кораном є спільна ланка, а саме патріарх Авраам, і те, що Бог пообіцяв Аврааму через його потомство дати усім народам благословення. Ця обіцянка сповнилась на Його Сині Ісусі Христі. Деякі мусульмани заперечують, що Бог має сина. Отже ми пояснюємо, що так само як перша людина, Адам, зветься Божим сином, оскільки Бог створив його, то Ісус також є Божим Сином. Богові не потрібно буквальної дружини для створення таких синів. Оскільки мусульмани не підтримують науки про Трійцю, ми використовуємо це спільне поняття, аби показати, що Бог Єгова є найвищий.

Підійшов полудень, і члени нашої групи виходять на дорогу з плантації цукрової тростини, щоб першим-ліпшим автобусом повернутися в місто. Незважаючи на незначну втому, усі сповнені ентузіазму через ранкову «рибальську» діяльність. Докладені зусилля, щоб пристосуватися до різних ситуацій та вірувань, не пішли надармо.

У водах та в рифах біля Фіджі є чимало різновидів риби. Щоб фіджійському ньонендо (рибалці) мати успіх, йому потрібно вправності в цій справі. Це також стосується і «рибальської» праці, яку Ісус Христос призначив своїм учням. Християнським «ловцям людей» потрібно вправності, щоб пристосовувати свої презентації та аргументи до різних віровчень місцевого населення (Матвія 4:19). Цього на Фіджі дуже потрібно. А результат можна побачити на щорічних конгресах Свідків Єгови, де фіджійці, індійці, народи ротума та люди змішаних етнічних груп в єдності поклоняються Богу Єгові. Дійсно, він благословляє «рибальство» у водах Фіджі.

[Примітка]

[Карта на сторінці 23]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Віті Леву

Вануа Леву

Сува

Лаутока

Нанді

0 100 км

0 100 миль

18°

180°

[Ілюстрація на сторінці 24]

Бюра, або місцевий дім.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Індуський храм на Фіджі.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Успішне «рибальство» на Фіджі.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 24]

Fiji Visitors Bureau