Майбутність релігії беручи до уваги її минуле
Частина 16: 9—16 століття н. е. Релігія в потребі реформ
«Усяку образу належно виправити». Вольтер, французький есеїст й історик з 18 століття.
РАННІ християни не навчали чистилища, не поклонялися перед статуями, не шанували «святих», і не обожнювали мощі. Вони не втручувалися в політику й не зверталися до тілесного воювання. Але до 15 століття, багато так званих християн, які заявляли бути наслідувачами ранніх християн, практикували все це.
«Єретики» домагаються реформ
«Перші насіння єресі [проти римсько-католицизму] появилися у Франції й північній Італії приблизно в році 1000»,— каже Атлас світової історії Коллінса (англ.). Декотрі ранні так звані єретики були єретиками тільки в очах церкви. Сьогодні трудно знати наскільки особисті єретики дотримували раннє християнство. Усе ж таки, здається декотрі з них старалися практикувати його.
На початку дев’ятого століття архієпископ Агобард з Ліона засудив поклоніння зображенням і благання «святих»a. В 11 столітті архідекана Беренгара з Тура виключили від церкви за те, що він не вірив, що хліб і вино, які вживаються під час католицької меси, перемінювалися в тіло й кров Христаb. Століття пізніше Петро де Бруї й Хенрі з Лозанни відкинули хрещення немовлят і поклоніння хрестовіc. За це, Хенрі втратив свою свободу, а Петро життя.
«До середини дванадцятого століття містечка Західної Європи були повні єретичних сект»,— каже історик Уїлл Дюрант. Найвидатніша з цих груп були Вальденси. Вони здобули славу при кінці 12 століття під французьким купцем П’єром Вальдо. Між іншим, вони не погоджувалися з церквою над поклонінням Марії, сповіддю священиками, месою за померлих, папськими індульгенціями, священицькою безшлюбністю, і вживанням тілесної зброїd. Цей рух скоро поширився по цілій Франції й північній Італії, як і по Фландрії, Німеччині, Австрії й Богемії (Чехословаччині).
Тим часом у Англії, Джон Уїкліф, учень Оксфордського університету, пізніше відомий як «рання зоря англійської Реформації», осуджував «ієрархію, яка прагнула сили» в 14 столітті. Уїкліф з його спільниками переклали цілу Біблію на англійську мову й перший раз звичайні люди могли читати її. Послідовники Уїкліфа називалися лоларди. Лоларди проповідували прилюдно, розповсюджували брошури й частини Біблії. Церкві не подобалася така «єретична» практика.
Ідеї Уїкліфа поширилися за кордон. У Богемії вони захопили увагу Яна Гуса, ректора Празького університету. Гус не вірив, що папство мало право привласнювати собі таку позицію і заперечував, що церква грунтувалася на Петровіe. Через суперечку над продаванням індульгенцій, Гуса обвинуватили в єресі й в 1415 році спалили на ганебному стовпі. Католицька церква вчить, що індульгенції зменшують кару за гріхи, частково або зовсім, і таким чином вкорочують, або зовсім скасовують, час тимчасового страждання за гріхи або очищення в чистилищі перед входом на небо.
Вимагання реформ продовжувалося. Джіроламо Савонарола, італійський проповідник Домініканського ордену в 15 столітті оплакував: «Папи й прелати нарікають на гордість і честолюбство, але самі занурилися в них по самі вуха. Вони проповідують невинність, але мають коханки. Вони думають тільки про світ і світське; вони не дбають про душі». Католицькі кардинали самі визнавали проблему. У 1538 році, у дипломатичній ноті до папи Павла III, вони звернули йому увагу на парафіянські, фінансові, юридичні, і моральні образи. Але папство не робило очевидно потрібних реформ, і це довело до протестантської Реформації. Ранні провідники того руху були Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, і Жан Кальвін.
Лютер і «16 столітнє бінго»
Тридцять перше жовтня 1517 року Лютер потряс світом, коли виступив проти торгівлі індульгенціями, прибивши на двері церкви Віттенберга список 95 тез.
Торгівля індульгенціями почалася протягом хрестових походів, коли їх дарували віруючим, які охоче рискували їхнім життям у «святій» війні. Пізніше їх дарували людям, які підтримували церкву фінансово. Незабаром, торгівля індульгенціями стала вигідним способом збирати гроші на будування церков, монастирів, або лікарень. «Найблагородніші пам’ятники середньовіччя оплачувалися цим способом»,— сказав професор релігійної історії Роланд Бейнтон, назвавши торгівлю індульгенціями «бінго шістнадцятого століття».
Гострим язиком, за якого став відомий, Лютер запитав: «Якщо папа має силу відпускати людину з чистилища [на підставі індульгенцій], то чому ж він з любові не скасує чистилище й не звільнить усіх з нього?» Коли його попросили пожертвувати гроші на римське будівництво, Лютер відповів, що папа «повинен продати собор св. Петра й роздати ті гроші убогим, яких обдирали торговці індульгенціями».
Лютер також протистояв католицькому антисемітизму, і порадив: «До євреїв ми повинні ставитися з Христовим законом любові а не папським». Він висміював поклоніння мощам так: «Дехто заявляє мати перо з крила ангела Гавриїла, а єпископ Майнца полум’я Мойсеєвого горючого куща. Як це, що в Німеччині поховано вісімнадцять апостолів, коли в Христа було тільки дванадцять?»
За це Лютера виключили від церкви. Імператор Священої Римської імперії, Карл V, піддавшись папському тискові, наклав заборону на Лютерові діяльності. З цього постала така колотнеча, що в 1530 році скликали Аугсбурзький збір, щоб розглянути справу. Не могли скомпрометувати, і видали основну заяву лютеранської догматики. Називаючись Аугсбурзьке сповідання з яким зародилася перша протестантська церкваf.
Незгода між Цвінглієм а Лютером
Цвінглі твердив, що Біблія повинна бути єдиним авторитетом церкви. Ставши заохочений прикладом Лютера, Цвінглі таки відмовився назви лютеран, кажучи, що він навчився Христового навчання з Божого Слова, а не від Лютера. Він не погоджувався з Лютером над деякими подробицями Господньої вечері, як і спорідненістю християн з громадською владою.
Цих два реформатори зустрілися тільки раз, у 1529 році, яку то зустріч книжка Криза Реформації (англ.) називає «нібито переговори глав церкви». У книжці каже: «Цих два чоловіки не розійшлися друзями, але... в офіційному комюніке видане при кінці збору, підписане усіма учасниками, майстерно затаїли розкол».
Цвінглі також мав проблему з своїми власними послідовниками. У 1525 році декотрі відступили від нього, не погоджувалися з ним, що держава мала владу над церквою, яку то владу він підтверджував, а вони заперечували. Під назвою Анабаптисти («перехрещенці»), вони вірили, що хрещення немовлят було малозначним формалізмом, кажучи, що слід охрещувати тільки дорослих віруючих. Вони також виступили проти воювання тілесною зброєю, навіть у так званих справедливих війнах. Тисячі згинули через їхню віру.
Роль Кальвіна в Реформації
Багато вчених вважають Кальвіна бути найбільшим з реформаторів. Він вимагав, щоб церква повернулася назад до оригінальних принципів християнства. Однак, один з його головних догматів — що Бог наперед визначає долю людини — нагадує нам навчання в стародавній Греції. Стоїки казали, що Зевс вирішує долю людини, а люди мусять скорятися неминучому. Ясно,— цей догмат не є християнський.
За Кальвінових днів французьких протестантів, гугенотів, дуже переслідували. У Франції 24 серпня 1572 року, у масовій різні Варфоломіївської ночі, католики стратили тисячі гугенотів, перше в Парижі, а потім по цілій країні. Але гугеноти також взялися за меч і вбивали багато людей протягом кривавих релігійних війн у другій половині 16 століття. Вони також ігнорували Ісусів наказ: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає» (Матвія 5:44).
Кальвін дав їм приклад, бо сам поширював свої релігійні переконання методами, які протестантський священик Гаррі Емерсон Фосдик каже були безжалісні й немилосердні. Під церковним законом, якого Кальвін впровадив у Женеві, стратили 58 осіб а 76 вигнали протягом чотирьох років. Підраховують, що 150 було спалених на ганебному стовпі. Один з цих — Мігель Сервет, іспанський лікар і теолог, відкинув догмат про Трійцю, і цим чином став «єретиком всіх». Католики спалювали його зображення; а протестанти ще далі поступили й спалили його самого на ганебному стовпі.
Зрештою, «жахлива реальність»
Тоді як декотрі так звані реформатори погоджувалися з принципами лютеранства, то все ж таки стримувалися. Один з них був роттердамський вчений Дезідерій Еразм. У 1516 році він перший видав «Новий Завіт» оригінальною грецькою мовою. «Еразм був реформатором,— каже Едінбурзький рев’ю (англ.),— аж поки Реформація не стала жахливою реальністю».
Інші поширювали Реформацію, і в Німеччині та Скандінавії, лютеранство скоро зростало. У 1534 році Англія порвала зв’язок з папством, а Шотландія пізніше під реформатором Джоном Ноксом. У Франції і Польщі, протестантизм визнали законним при кінці 16 століття.
Вольтер гарно висловився, коли сказав, що «всяку образу належно виправити.— Але додав,— хіба реформа виявиться більшим зловживанням». Щоб краще зрозуміти правду тих слів, читайте наступну статтю цієї серії «Протестантизм — Реформація?»
[Примітки]
a За доказом, що ці доктрини й практики не були відомі раннім християнам, дивіться книжку Розмірковуйте над Святим Письмом (англ.), яку видає Товариство Вартової Башти Біблії й Брошур, з Нью-Йорка, зареєстроване, під заголовками «Наступники апостолів», «Хрещення», «Сповідь», «Хрест», «Доля», «Ідоли», «Марія», «Меса», «Нейтралітет», і «Святі».
b За доказом, що ці доктрини й практики не були відомі раннім християнам, дивіться книжку Розмірковуйте над Святим Письмом (англ.), яку видає Товариство Вартової Башти Біблії й Брошур, з Нью-Йорка, зареєстроване, під заголовками «Наступники апостолів», «Хрещення», «Сповідь», «Хрест», «Доля», «Ідоли», «Марія», «Меса», «Нейтралітет», і «Святі».
c За доказом, що ці доктрини й практики не були відомі раннім християнам, дивіться книжку Розмірковуйте над Святим Письмом (англ.), яку видає Товариство Вартової Башти Біблії й Брошур, з Нью-Йорка, зареєстроване, під заголовками «Наступники апостолів», «Хрещення», «Сповідь», «Хрест», «Доля», «Ідоли», «Марія», «Меса», «Нейтралітет», і «Святі».
d За доказом, що ці доктрини й практики не були відомі раннім християнам, дивіться книжку Розмірковуйте над Святим Письмом (англ.), яку видає Товариство Вартової Башти Біблії й Брошур, з Нью-Йорка, зареєстроване, під заголовками «Наступники апостолів», «Хрещення», «Сповідь», «Хрест», «Доля», «Ідоли», «Марія», «Меса», «Нейтралітет», і «Святі».
e За доказом, що ці доктрини й практики не були відомі раннім християнам, дивіться книжку Розмірковуйте над Святим Письмом (англ.), яку видає Товариство Вартової Башти Біблії й Брошур, з Нью-Йорка, зареєстроване, під заголовками «Наступники апостолів», «Хрещення», «Сповідь», «Хрест», «Доля», «Ідоли», «Марія», «Меса», «Нейтралітет», і «Святі».
f Значним є те, що слово «протестантизм» перше застосували в 1529 році під час Шпейєрського сейму, до послідовників Лютера, які протестували постанові якою дали католикам більшу релігійну свободу, ніж їм.
[Ілюстрації на сторінці 16]
Мартін Лютер, роджений в Німеччині 1483 року, висвячений в священицький сан 23 року свого життя, студіював теологію у Віттенберзькому університеті, став професором Святого Письма в Віттенберзі 1512 року, помер у 62 році життя.
Ульріх Цвінглі, роджений в Швейцарії близько два місяці пізніше Лютера, висвячений в священицький сан 1506 року, помер у битві 47 року життя як протестантський капелан.
[Відомості про джерело]
Kunstmuseum, Winterthur
Жан Кальвін, роджений 25 років після Лютера і Цвінглія, переїхав до Швейцарії з Франції, і утворив церковно-державну адміністрацію в Женеві, помер 54 року життя.