Коли розпочався туристичний сезон, мені разом з напарником у піонерському служінні, Саймоном Аполінарським, довелося шукати інше помешкання, але ми твердо вирішили залишатись у нашому призначенні. Нам запропонували жити в старій конюшні, де ми спали на солом’яних матрацах. Цілі дні ми проводили в служінні. Ми проповідували власнику конюшні, і він став одним з багатьох, хто прийняв правду. Це було незадовго до того, як у місцевій пресі з’явилася стаття, що перестерігала мешканців Дюнкерка про «активну діяльність Свідків Єгови в цьому регіоні». А втім, єдиними Свідками в тому місті були ми з Саймоном і невелика група вісників. У боротьбі з труднощами нам допомагали роздуми над християнською надією і над тим, як Єгова дбає про нас. У 1952 році моє призначення змінилося, в Дюнкерку на той час служило приблизно 30 активних вісників.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Я з Саймоном