Чи зможуть колись усі люди любити одні одних?
ОДИН правник щойно сказав, що, аби втішатися «вічним життям», потрібно любити Бога всім серцем і ближнього, як самого себе. Ісус похвалив його й промовив: «Правильно ти відповів. Роби це,— і будеш жити» (Луки 10:25—28; Левит 19:18; Повторення Закону 6:5). Однак чоловік, бажаючи показати, що він — людина праведна, запитав: «Хто то мій ближній?»
Правник, безперечно, сподівався, що Ісус скаже: «Твої співвітчизники, євреї». Але, розповівши історію про милосердного самарянина, Ісус виявив, що люди інших національностей також є нашими ближніми (Луки 10:29—37; Івана 4:7—9). Впродовж свого служіння Ісус постійно наголошував, що любити Бога й любити ближнього — це найважливіші заповіді нашого Творця (Матвія 22:34—40).
Проте чи існувала колись група людей, які по-справжньому любили своїх ближніх? Чи дійсно можливо, щоб усі люди любили одні одних?
Чудо першого століття
Ісус говорив своїм послідовникам, що вони вирізнятимуться любов’ю, яка не знає ні расових, ні національних, ані жодних інших розділень. Він сказав: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви». Потім Ісус додав: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:34, 35; 15:12, 13).
Ісусове вчення про любов, якого він сам дотримувався, створило чудо першого століття. Його учні, наслідуючи свого Господа, навчилися любити одні одних так, що про цю любов почали повсюди говорити із захопленням. Тертулліан, письменник другого й третього століть н. е., цитував слова нехристиян, які хвалили Ісусових послідовників: «Ти глянь, як вони люблять одне одного... і як вони готові навіть померти одне за одного».
Справді, апостол Іван написав: «Ми мусимо класти душі за братів» (1 Івана 3:16). Ісус навчав своїх учнів любити навіть ворогів (Матвія 5:43—45). Які ж наслідки того, що люди дійсно люблять інших так, як говорив Ісус?
Один професор політології, мабуть, розмірковував над цим, тому він запитав, як зазначається в журналі «Християнське століття» (англ.): «Чи можна уявити собі, щоб Ісус кидав у своїх ворогів ручні гранати, стріляв з автомата, вогнемета, скидав атомні бомби або ж запускав міжконтинентальні балістичні ракети, які вбивали б чи калічили тисячі матерів та дітей?»
Професор продовжив: «Це запитання здається таким недоречним, що навіть не заслуговує на відповідь». Тому він поставив наступне запитання: «Якщо Ісус не міг робити цього й залишатися вірним собі, як же ми тоді можемо це робити й зоставатися вірними йому?» Отже нас не повинна дивувати позиція нейтралітету, яку, за твердженням багатьох історичних книжок, займали Ісусові перші послідовники. Розгляньмо лише два приклади.
У книжці «Наш світ протягом віків» (англ.), написаній Н. Платтом і М. Дж. Драммонд, говориться: «Християни дуже відрізнялися своєю поведінкою від римлян. (...) Оскільки християни проповідували мир, вони відмовлялися ставати солдатами». У праці «Занепад і падіння Римської імперії» (англ.) Едуард Гіббон зазначає: «[Перші християни] відмовлялися брати будь-яку активну участь в управлінні імперією або ж у її військовому захисті. ...Для християн неможливо було б ставати воїнами... і водночас не зрікатися найсвятішого обов’язку».
А як сьогодні?
Чи хтось нині виявляє любов, подібну до Христової? «Канадська енциклопедія» зауважує: «Праця Свідків Єгови — це відродження й відновлення раннього християнства, яким воно було за часу Ісуса та його учнів... (...) Усі є братами».
Що це означає? Те, що Свідки Єгови не дозволяють нічому — ані расовому, ані національному чи племінному походженню — викликати в них ненависть до своїх ближніх. Вони також не вбивають нікого, оскільки, образно кажучи, перекували мечі свої на лемеші, а списи — на серпи, що, за біблійним передреченням, і мають робити правдиві слуги Бога (Ісаї 2:4).
Тому не дивно, що в одній редакторській статті у каліфорнійській газеті «Сакраменто юніон» було написано: «Достатньо сказати, що коли б увесь світ жив згідно з віровченнями Свідків Єгови, то кровопролиття припинилися б, ненависть зникла й усюди запанувала б любов!»
Дописувач угорського журналу «Ринґ» говорить подібне: «Я дійшов висновку, що, якби на землі жили лише Свідки Єгови, не було б більше війн і поліція не мала б інших справ, окрім контролювання вуличного руху та видачі паспортів».
Одна монахиня римсько-католицької церкви також схвально висловилась про Свідків в італійському церковному журналі «Андаре алле дженті»: «Вони відкидають будь-яку форму насилля і не бунтуючись зносять усі випробування, причиною котрих є їхні вірування... Наскільки б змінився світ, якщо б одного ранку всі прокинулись з твердим переконанням не брати до рук зброї, хоч би чого це коштувало і хоч би яка була причина,— так, як роблять Свідки Єгови!»
Свідки відомі за те, що вони перші намагаються допомогти своїм ближнім (Галатів 6:10). У книжці «Жінки у радянських в’язницях» латиська авторка розповідає, як вона, працюючи в середині 60-х років у штрафному таборі в Потьмі, серйозно захворіла. «Протягом усього того часу, поки я хворіла, [Свідки] дбайливо опікувалися мною. Я не могла бажати ліпшого догляду, особливо в умовах табору». Вона додала: «Свідки Єгови вважають своїм обов’язком допомагати кожному, незважаючи на релігію та національність».
Нещодавно про поведінку Свідків у концентраційних таборах заговорила преса Чехії. Коментуючи документальний фільм «Втрачений дім», створений у Брно, газета «Североческі денік» зазначила: «Вартим уваги є те, що навіть ці гідні довір’я сучасники [чеські й словацькі євреї, які вижили] з великим захопленням відгукуються про в’язнів-Свідків. «Вони були дуже сміливими людьми й, ризикуючи життям, завжди намагалися допомогти нам, як лише могли,— казали багато з євреїв.— Вони молилися за нас так, ніби ми належали до їхньої сім’ї, і заохочували не здаватися».
А як стосовно любові до тих, хто дійсно ненавидить вас? Чи така любов можлива?
Любов перемагає ненависть
Заповідь Ісуса любити наших ворогів узгоджується з біблійною притчею: «Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спрагнений він — водою напій ти його» (Приповістей 25:21; Матвія 5:44). Одна темношкіра жінка, що недавно стала Свідком Єгови, написала про позитивні наслідки доброзичливого ставлення тих, кого вона раніше вважала своїми ворогами: «Деколи я просто не можу стримати сліз, так мене розчулює щира любов білошкірих Свідків — людей, яких ще недавно в інтересах революції я могла б убити без вагання».
Інша жінка-Свідок із Франції розповіла, як під час Другої світової війни сусідка заявила на її матір у гестапо. «Внаслідок цього мама провела два роки в німецькому концентраційному таборі, де вона мало не вмерла,— каже дочка.— Після війни французька поліція змушувала матір підписати документ, в якому ту жінку звинувачувалося у співробітництві з німцями. Але мати відмовилась». Пізніше сусідка захворіла на рак. «Мати провела коло неї,— говорить дочка,— багато часу, щоб зробити останні місяці її життя якомога приємнішими. Я ніколи не забуду цієї перемоги любові над ненавистю».
Безперечно, люди можуть навчитися любити одні одних. Багатьох колишніх ворогів — тутсі та хуту, євреїв й арабів, вірмен і турків, японців й американців, німців та росіян, протестантів і католиків — об’єднує нині біблійна правда!
Оскільки мільйони тих, хто раніше плекав ненависть, люблять сьогодні одні одних, це саме може, безумовно, робити й цілий світ. Проте слід сказати, що для того, аби усі люди любили одні одних, потрібно великих змін по всьому світі. Як відбудуться ці зміни?
[Ілюстрації на сторінці 7]
Темношкірі та білошкірі в ПАР.
Євреї та араби.
Хуту і тутсі.
Образно кажучи, Свідки перекували мечі свої на лемеші.