Сторінка 2

РИМСЬКО–КАТОЛИЦЬКА церква завжди заявляла себе бути єдиною правдивою апостольською церквою. Католиків навчили, що єдність церкви є доказом її вірогідності. Але сьогодні Католицька церква є розділена над теологічними питаннями, питаннями моральності, церковного урядування, і літургії.

Католицькі теологи виступають проти рішень папи в важливих справах віри й моральності, і багато католиків не практикують його рішень. Один католицький архієпископ організував суцільний ряд міжнародних семінарій, щоб вивчати інакомислячих священиків. Усе більше й більше щирих католиків стають збентежені й питають, ,Чому моя черква розділена?’

Тріщини в установі

Від нашого кореспондента в Франції.

ТОГО дня здавалось, що величезні башти собору Нотр-Дам в Парижі відображували стійкість традиційної Римсько-католицької церкви. У 12 столітті, на великій площі перед тією будівлею офіційна церковна процесія святкувала прийняття Марії на небо.

Дивно, того самого 15 серпня 1986 р., кілька сотень ярдів [метрів] відстані на другому боці ріки Сена, відбувалась суперницька процесія перед католицькою церквою Сен-Ніколас-дю-Шардоне. Як процесія вилась по вулицях латинського квартала міста, в якій то процесії брали участь кілька тисяч католиків, і так як заявляють було більше учасників, як у офіційній церемонії перед собором Нотр-Дам. Однак, обидві процесії організували священики Римсько-католицької церкви, і обидві відбувались на честь Марії. Чому ж дві суперницькі процесії святкували те саме католицьке свято?

Ця подія є гарним прикладом тріщин, які тепер розділюють Римсько-католицьку церкву. Вони поширюються в усі сторони, по цілій установі розколюючи її від ліво на право й від гори додолу.

Прогресивні католики проти традиційних

Лівими є прогресивні, або ліберальні, католики. Багато цих спокушуються так званою теологією лібералізму, яка почалась у Латинській Америці. Для цих католиків, екуменізм (рух за об’єднання християнських церков), соціалізм, а навіть комунізм стали святими висловами. Але, у самій Латинській Америці, не всі католики погоджуються з теологією лібералізму. У Бразілії, наприклад, самі священики розділюються на прогресивних і традиційних (прихильники до традицій).

Традиційні католики головно становлять правих консерватів, які вірять, що Друга Ватіканська Рада сприяла реформам на зраду традиційного католицизму. Вони домагаються, щоб літургія (меса) відправлялась латинською мовою і не братаються з протестантами або з лівою партією.

Між цими двома групами знаходяться більшість католиків — численністю, але не обов’язково запопадливістю. Прогресивні, а також традиційні католики вірять, що католицизм, який уникає ці крайності, загубляє свою душу через те, що в ньому є недостатність або забагато реформ. Багато прогресивних католиків вірять, що ці реформи не доходять до суті справ, і що церква повинна більше втручуватись у політику. Традиціоналісти переконались, що після Другої Ватіканської Ради католицизм знищить себе своїми реформами.

Через ці головні розколи розходяться ще додаткові тріщини, по всіх рівнях католицизму. Католики не можуть погодитись над вірою, і над принципами моральності. У питаннях догматики, або віри, такі офіційні вчення Католицької церкви як пекельний вогонь, чистилище, оригінальний гріх, а навіть Трійця вже не є незаперечними. У недавньому опиті в Франції, яка заявляють є „найстаршою дочкою церкви”, виявилось, що 71 процент французьких інтерв’юваних католиків виражали сумніви про життя у загробному світі, 58 процентів заперечували існування пекла, 54 проценти не вірили в чистилище, а 34 проценти відкидають Трійцю.

Правда, багато членів Католицької церкви по цілому світі ще палко вірять у ці догмати. Але це тільки є доказом на те, що католики є дуже розділені в питаннях віри.

„Центральне спірне питання... покора Римові”

Щодо принципів моральності, то католики є дуже розділені в таких справах як передшлюбні статеві зносини, порушення подружньої вірності, і мужолозтво. Багато щирих католиків дуже турбуються таким розпусним відношенням членів їхньої церкви, а навіть декотрих священиків і теологів. Католики, які додержують принципи моральності потішаються тим, що папа так рішуче виступив проти статевої неморальності. Але чи ж це тільки не підкреслює турбуючу правду, що все більше й більше католиків не погоджуються з владою папи в таких справах?

У лондонському Обсервер недавно було написано: „Незгоди між папою а багатьма членами його отари виражались добре опублікованими незгодами про аборт, штучне припинення народженості, прийняття жінок на кандидатів духовного сану, і подавання причастя розлученим католикам. Центральне спірне питання в цих справах є шаноблива підлеглість Римові”.

Єпископ Джеймс Малоне, колишній президент Народної (американської) ради католицьких єпископів, перестеріг про „зростаюче й небезпечне незадоволення членів церкви в Сполучених Штатах Америки з папським престолом”. Він говорив про „незгоду”, „розділення”, і „розвиваючися відчуження”.

З другого боку, традиціоналісти-католики явно бунтуються проти папи бувши переконані, що він повинен бути більш строгим. Цей бунт очолює архієпископ французької Католицької церкви. Він створив рух, який ще більше розколов Римсько-католицьку церкву, так як буде пояснено в наступній статті.

Бунтарський Архієпископ

ФРАНЦУЗЬКИЙ журналіст сів у таксі в Римі і попросив водія повести його до палацу Розпігліосі-Палавічіні. Водій кивнув головою і сказав „Сі”, повезе до „іл весково ребеле!” (бунтарського єпископа).

Протягом багатьох днів усі впливові особи в Римі були в стані збудження. На обурення ватіканської влади, принцеса Елвіна Палавічіні, членка одної з передових аристократій в Римі, погодилась допомогти інакомислячому французькому архієпископові Католицької церкви, Марселеві Лефевреві, поширювати свої погляди в Римі, і навіть розіслала сотні запрошень на півприватну прес-конференцію. Вона лишила в розпоряджені Лефевра родинний палац в якому колись приміщались папа й кілька кардиналів з між її предків. І як на лихо, конференція мала відбутись у королівській кімнаті під великим балдахіном (накриттям) дорогої тканини над троном папи Клемента IX.

Незважаючи на великий тиск від ватіканської влади, принцеса таки не змінила свого рішення. Римська преса повністю описала цю зустріч, яку вважають бути „провокацією” саме „на порозі Ватікана”. Очевидно, шофер таксі був добре обізнаний з найновішою новиною!

Церква „вже не є католицькою”

Принцеса Палавічіні виправдувала своє рішення, кажучи що Католицька церква вже розділена, і що такі „серйозні проблеми неможливо розв’язати двозначним мовчанням, але тільки бадьорою зрозумілістю”. Давши архієпископові Лефевреві нагоду виражати свої погляди, вона мала надію заохотити „мир і спокій в католицькому світі”. Архієпископ подякував принцесі, поблагословив її та її дім, і поздоровив за „додержання традиційної віри”.

На зібранні було близько тисяча присутніх, головно традиційні католики, представляючи кілька країн, а також багато представників преси й телевізійних журналістів. Архієпископ виражав глибоку незгоду з офіційною політикою церкви після Другої Ватіканської Ради (1962 до 1965 рр.). Французький щоденник Ле монд сказав: „Близько дві години [архієпископ Лефевр] оголошував скарги проти нової церкви, ,яка вже не є католицькою’. Він нічого не щадив: катехізис, семінарії, службу Божу (месу), екуменізм, не кажучи вже нічого про ,колективізацію таїнств’ і ,комуністично орієнтованих кардиналів’”.

На закінчення архієпископ Лефевр сказав: „Ситуація трагічна. Церква прямує в некатолицьку сторону й нищить нашу релігію. Чи ж мені підкоритись цьому, або чи мені бути католиком, Римсько-католиком, ціле моє життя? Я вибрав свою сторону перед Богом. Я не бажаю вмирати протестантом”.

Кардинал Полеті, заступник папи Павла VI у римській парафії, сказав що організуванням цієї конференції в Римі, „монсеньйор Лефевр образив віру, Католицьку церкву, її божественного Господа Ісуса [і] особисто образив папу, зловживаючи його терпеливістю й стараючись створити заколот у його апостольській єпархії”.

Як почався бунт

Конференція відбулась 6 червня 1977 р. Але ще в 1965 р., перед закінченням Другої Ватіканської Ради, вже говорили про „єресь” у Католицькій церкві. Багато католиків консервативного погляду вірили, що Друга Ватіканська Рада впроваджувала реформи, які зрадили традиційний католицизм.

Архієпископ Лефевр, колишній архієпископ Дакару, Сенегалу, і єпископ Тюля, у південно-центральній Франції, брав участь у Другій Ватіканській Раді. У 1962 р., його обрали на посаду вищого генерала „Отців Святого Духа” в Франції. Але через зростаючу незгоду з політикою ухваленою на Другій Ватіканській Раді, їх застосування в католицизмі, він відмовився від тієї посади в 1968 р.

У 1969 р., єпископ Католицької церкви в Швейцарії дозволив цьому інакомислячому архієпископові розкрити семінарію традиціоналістів у парафії Фрібурга, в Швейцарії. Наступного року, архієпископ Лефевр заснував „Священицьке Братство Святого Пія X” і відкрив семінарію в Еконі, у швейцарському кантоні Валеї. Католицький єпископ Сіона схвалив заснування семінарії.

На початку, в семінарії інакомислість була обмежена. Як звичайно, семінаристи надівали чорні ряси й їм давали точно традиційну освіту. Відправляли літургію (месу) латинською мовою, тоді як папа Павло VI видав наказ, щоб поправлена служба відправлялась рідною мовою. Офіційна влада церкви терпіла семінарію, тому що архієпископ Лефевр у той час не пропонував привчати майбутніх священиків до самого висвячення в духовний сан. Він мав надію, що вони докінчать освіту, по його думці, у двох останніх укріпленнях традиційного католицизму — Латрано папському університеті в Римі й Фрібурському університеті в Швейцарії.

Проблеми почались, коли архієпископ Лефевр дійшов до висновку, що по його думці навіть у цих двох університетах не будуть навчати майбутніх священиків правдивої католицької традиції. Він вирішив, що сам буде висвячувати майбутніх священиків, які вивчались у Еконській семінарії. І як на лихо, в 1974 р., він видав маніфест у якому дуже противився більшості реформам ухвалених на Другій Ватіканській Раді. До того часу в Еконі традиціоналісти-професори вже привчили більше як сто семінаристів.

У 1975 р., з допомогою місцевого швейцарського єпископа, Ватікан скасував уповноваження Еконської семінарії. Не звертаючи уваги на це, архієпископ Лефевр продовжував висвячувати нових священиків. З цього, у 1976 р., папа Павло VI усунув його від всіх священицьких функцій — відправляння меси, виконування першого причастя, (справляти таїнств), і, як єпископ, висвячування священиків. Тому що Екон продовжував діяти, незважаючи на каральний захід папи, то це здійснило незвичайну ситуацію тобто, у крайній католицькій семінарії привчили дуже багато ультратрадиціоналістичних священиків висвячених єпископом, який зрікся віри заявляє себе бути вірнішим католиком ніж папа!

Розмір бунту

Не було б варто розповідати про бунт цього французького архієпископа, коли б його бунт обмежувався тільки до семінарії на передгір’ї Альпійських гір. До архієпископа Лефевр почали гуртуватись впливові католики цілого світу. У своїй книжці Католицька церква від 1962 до 1986 рр.— криза й відродження (франц.), автор Жірар Леклер написав: „Ця суперечка не зображує тільки напрям незначної меншості. У ній виявляються почуття великої частини вірних”.

Багато консервативних католиків цілого світу підтримують архієпископа Лефевр фінансово. Через це він міг широко подорожувати — часто на запрошення традиціоналістів-католиків. Він критикував Ватікан перед численними аудиторіями в багатьох країнах, відправляв службу Божу латинською літургією, ухваленою Тридентським собором у 16-му столітті, називаючись Тридентська, або літургія папи Пія V. Ці збори традиціоналістів часто відбувались у дуже незвичайних місцевостях, як-от у невживаному магазині самообслуговування на північ від Лондона, в Англії.

Велика фінансова допомога дала змогу цьому бунтарському архієпископові відкрити додаткові семінарії для привчання традиціоналістів-священиків Католицької церкви в Франції, Німеччині, Італії, Аргентіні, і в Сполучених Штатах Америки. В лютому 1987 р., у французькому щоденнику Ле Фігаро було сказано, що в цих інституціях уже привчили 260 семінаристів. Архієпископ Лефевр висвячував від 40 до 50 священиків на рік з багатьох країн світу, а навіть з Африки.

Багато цих традиціоналістів-священиків діють з 75 „монастирів” яких „Братство” архієпископа Лефевр заснувало в 18 країнах Північної й Південної Америках, Європи, і Африки. Ці священики відправляють месу латинською мовою для консервативних католиків тих країн.

Служби тих традиціоналістів часто відбуваються в спеціальних каплицях. Але все більше й більше правих католиків змагаються з ієрархією правовірних католиків за правом відправляти церковні служби в церковних будинках Католицької церкви. З цього виникали ситуації, які дуже турбували багатьох щирих католиків.

Боротьба над церковними будинками

Ще з 1969 р., коли папа Павло VI запровадив нову месу, яка відправлялась рідною мовою, і інші реформи, то традиціоналісти-католики організували приватні служби, які відправлялись за нормами старої латинської літургії. У Парижі, Франції, сотні традиціоналістів-католиків збирались до Ваграмського залу, недалеко Тріумфальної арки. Тому що в той час священики були зобов’язані відправляти нову літургію, то місцевий архієпископ Католицької церкви не дозволив їм збиратись у церкві.

Зрештою, 27 лютого 1977 р., під керівництвом реакційного священика, силоміць зайняли церкву Сен-Ніколас-дю-Шардоне, в латинському кварталі міста. Регулярні католицькі священики й парафіяни знайшли себе вигнані з їхньої власної церкви. Коли кілька днів пізніше вони старались відправляти месу в церкві, то виник бій. Один священик був поранений й його взяли до лікарні, а інші шукали сховку в недалекому будинку для священиків.

Сьогодні, одинадцять років пізніше, церкву Сен-Ніколас-дю-Шардоне ще займають традиціоналісти-католики, незважаючи на те, що судовим наказом їх уже два рази старались вигнати. Близько 5000 людей збираються на п’ять служб Божих, які відправляються латинською мовою кожної неділі. Месу відправляє священик висвячений архієпископом Лефевр в Еконі, і „бунтарський прелат” регулярно прибуває до цієї церкви на миропомазання дітей традиціоналістів-католиків.

Кілька місяців після того як традиціоналісти-католики зайняли церкву Сен-Ніколас-дю-Шардоне, то кілька сотень прогресивних католиків зібрались, щоб протестувати цьому насильному зайняттю їхньої церкви. Кілька священиків і католицьких професорів від Сорбонна й Паризького католицького інституту брали участь у цьому зібранні. Несподівано, група традиціоналістичних католицьких юнаків силою вдерлась у зал і розбила зібрання залізними штабами й димовою бомбою. Кілька людей було поранено, і одного католицького професора взяли до лікарні.

Традиціоналісти-католики непокоїли католицького єпископа Страсбурга східної Франції, коли він старався вступити до церкви, яку вони зайняли для того, щоб відправляти в ній месу латинською мовою. У Парижі „загони” традиціоналістів-католиків уходили до католицьких церков, щоб розбивати служби. Вони дуже обурились через те, що жінка відчитувала Євангеліє під час меси, або через те що між присутніми на екуменічних відправах були протестантські й правовірні священики.

У березні 1987 р., традиціоналісти й звичайні католики майже що не зчепились до бою в Порт-Марле, на захід від Парижа, і поліція мусила розігнати їх. Вони сперечались над тим, хто займатиме католицьку церкву Сен-Луїса. Наступного місяця традиціоналісти-католики стінобитним снарядом прорвались крізь двері й ввійшли в церкву, щоб відправити месу вербної неділі латинською мовою. Лондонський часопис Таймс, описав цей вчинок під заголовком „Битва Сен-Луїс — бунтарі Франко-католицизму вернулись до спірної церкви”. Священик, висвячений бунтарем архієпископом Лефевр, відправив їм месу латинською мовою.

Поранення церковного флангу

Католицький автор Жірар Леклер написав: „Більше як 20 років після відбуття [Ватіканського] Собору, незадоволення традиціоналістів-католиків ще до цих пір є нагноєною раною церковного флангу”. І в їхній книжці Прогулянка у католицьку церкву (франц.), Жан Пуо і Патріса ван Еерсел кажуть: „Якщо Рим так дуже лякається діяльностями монсеньйора Лефевр, то це тому що він ставить їм основні запитання. Єпископ Мамі з Фрібурга і Женеви, відчувши обов’язок осудити діяльності його бунтарського конфрера (брата), відверто сказав нам: ,Нужда тих вірних, які пішли за ним не є безпідставна. Тисячолітня доктрина церкви знаходиться в смертній небезпеці’”.

Отже, від розкішних патриційних палаців у Римі до мільйонів скромних хатин по цілому світі, багато щирих католиків стали дуже збентежені. Вони питають: „Чому моя церква така розділена?” Причини розділення, і що декотрі католики роблять про це, будуть обговорюватись у наступній статті.

[Ілюстрація на сторінці 6]

Архієпископ Марсель Лефевр.

[Відомості про джерело]

UPI⁄Bettmann Newsphotos

[Ілюстрація на сторінці 7]

Екон, семінарія традиціоналіста-бунтівного архієпископа у швейцарських Альпах.

[Ілюстрація на сторінці 9]

Церква Сен-Ніколас-дю-Шардоне в Парижі, яку традиційні католики незаконно займають протягом минулих десять років.

Чому моя церква така розділена?

РОЗКОЛ у Католицькій церкві вже такий відомий, що багато щирих католиків почувають себе так як апостол Павло, який написав незгідним християнам у Коринті: „Між вами є суперечки... Чи ж Христос розділився?” — 1 Коринтян 1:​11, 13, католицький Переклад Хоменка.

Багато спостережливих католиків добре знають, що Християнство не повинно бути ,розділене’. Католики, більш від більшості інших заявлених християн, усвідомлюють єдність правдивої християнської релігії. Вони гадали, що практикували таку релігію в Католицькій церкві. На їхню думку, Протестантизм складався з помішаних, суперницьких релігій. У Католицькій церкві вони відчували стійкість, і понад усе, єдність. Тепер вони зніяковіли.

Чому розділена?

Католицька церква знаходиться розділена між лівими радикальними, а правими реакційними, і переважаючою більшістю, які додержують принципи Другої Ватіканської Ради. Багато лівих, вільнодумних католиків проповідують різні теології лібералізму, які оправдують політичну революцію. Декотрі вже майже прийняли марксизм, а навіть оправдують збройне повстання. Однак, засновник Християнства сказав Своїм учням: „Ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу... Царство Моє не від світу цього”.— Івана 15:19; 18:36, Переклад Хоменка.

Традиціоналісти-католики обороняють людинотворені традиції й латинську літургію, яка не почалась у біблійні часи, тому що мова примітивного Християнства не була латинська, але грецька. Крім того, чи своєю нетерпимістю й агресивністю, вони справджують свого твердження бути християнами? Генрі Феске, колишній релігійний журналіст французького щоденника Ле монд, написав: „Коли християни [католики] виставляють одні одних у поганому світлі й не можуть погодитись над місцями поклоніння, то це згубне свідчення, яке доведе до протилежних наслідків. Яка ж користь проповідувати світло в імені Євангеліє коли вчинки суперечать їхнім словам?”

Ісус сказав фарисеям: „Заради вашої традиції ви зробили Боже Слово недійсним”. (Матвія 15:6, англомовний Новий Американський Переклад) Багато щирих католиків є такої самої думки про сучасних традиціоналістів.

Реакційні, як також традиціоналісти-католики (з протилежних причин) вірять, що з Другої Ватіканської Ради зародилась маса слабовірних католиків. Автори Пуо і Ван Єерсел інтерв’ювали філософа Католицької церкви, Жана Гіттона, члена Французької академії. Вони підсумували його думки так: „Віровчення Католицької церкви, суть церкви, розлітаються на суперницькі кусочки, більше запопадливі з поміж вірних віддаються виключно політиці, молоді християни [католики] безсоромно залицяються перед шлюбом, і ніхто не знає як слід застосовувати умови [Ватіканського] собору, і Божі люди кидаються на бурхливому морі”.

Зрозуміло, щирі католики питають, ,Чому моя церква така розділена?’ Відповідь на те запитання така: Тому що жодин з її різних відрізків не приймає Біблію бути єдиною справжньою владою, щоб на її підставі пояснювати позицію правдивих християн у всіх справах. Їх розділюють відмінні теології й тлумачення традицій.

Що щирим католикам слід робити?

Сталось у 1981 р., традиціоналісти-католики припинили екуменічну службу в Паризькій церкві. Архієпископ Парижа (тепер кардинал) Лустігей сказав присутнім, які залишились у церкві після заколоту: „Ми зібрались, щоб прохати дарів духа, який возз’єднує розпорошених синів. Але замість цього, ми бачили розділення між християнами, примару Вавіля”.

Вавіль — це місцевість у якій Бог помішав людям практикуючі фальшиве поклоніння мову. (1 Мойсеєва 11:1-9) Пізніше, на тому місці побудували місто Вавілон, джерело пантеону (збірник) богів та богинь. У Біблії, Вавілон став символом на всесвітню релігійну систему релігійного замішання. У творі Теологічний збірник слів старого Завіту (анг.), є сказано: „Так пізно як у першому столітті н.е. [апостол] Іван говорив про релігійну систему, Вавілон, і сказав, що вона є ,мати розпусти і гидот землі’ (Об’явлення 17:5)”.

Говорячи про цей символічний Вавілон, або світову імперію фальшивої релігії, Біблія запрошує всіх щирих людей негайно діяти, кажучи: „Вийди від неї, народе Мій, щоб не співучаснили в гріхах її і кар її щоб не прийняли”.— Об’явлення 18:4, Переклад Хоменка.

Багато щирих людей вже покидають організовані релігії так званого Християнства. Наприклад, колишній рішучий католик, живучий в французьких Альпах мимовільно написав до французького відділу Свідків Єгови: „Згідно з 1000 літньою традицією Католицької церкви, мене немовлятком охрестили в католицьку віру. Близько 50 років я був дієвим католиком. Десь у році 1980, я переконався, що Католицька церква не була правдива. Я став деморалізований (занепад моральності) і дуже приголомшений. Багато разів я сперечався із священиками, які не шанували своєї присяги. Я чув як люди несприятливо говорили про Свідків Єгови. Добре роздумавши справу, я запросив їх до мого дому. Вони допомогли мені навчитись, що в Біблії поміщаються відповіді на наші запитання. Мені теж стало відомо, що після 50 років дієвої служби в Католицькій церкві, я нічого не навчився про Біблію, незважаючи на те, що в мене була Біблія. Свідки Єгови допомогли мені ,відкрити’ Біблію”.

Джінетта, яка живе недалеко Парижа, також була відданою католичкою. Коли її чоловік почав студіювати Біблію з Свідками Єгови, то вона старалась як могла перешкоджати йому, і протягом кількох років дуже противилась. Що спонукало її змінитись? Вона пише так: „Я загубила довір’я. Церква вже не була силою на добро. Я зробила розпорядок для мого священика зустрітись із Свідками. Мені відразу стало відомо, що він не міг відповідати на їхні запитання”. Джінетта погодилась студіювати Біблію із Свідками. Тепер, вона з чоловіком щасливо служать Богові в з’єднаній міжнародній родині Свідків Єгови.

Якщо вас бентежить і турбує розділення вашої церкви, ми запрошуємо вас шукати додаткової інформації від Свідків Єгови, які доручили вам цей журнал, або напишіть до видавців. Свідки Єгови були б раді допомогти вам знайти люблячу міжнародну родину християн, які справді є з’єднані в їхному поклонінні Богові.

[Вставка на сторінці 11]

„Яка ж користь проповідувати світло в імені Євангеліє коли вчинки суперечать їхнім словам?” — Французький щоденник „Ле Монд”.

[Вставка на сторінці 12]

„Ми бачили розділення між християнами, примару Вавіля”.— Кардинал Лустігей із Парижа.