Чи наше майбутнє записане наперед?

ХРИСТИЯНИН, мусульманин, єврей, індуїст чи представник іншої релігії — люди усіх вірувань зазнають лих, які викликають у них смуток.

Наприклад, 6 грудня 1997 року в сибірському місті Іркутську сталася жахлива трагедія. Коли величезний транспортний літак Ан-124 тільки-но здійнявся в повітря, у нього не спрацювали два двигуни. Літак, повністю заправлений пальним, впав на житловий квартал. Полум’я стало пожирати чимало багатоквартирних будинків, несучи із собою смерть та поранення великій кількості безпорадних жителів, у тому числі ні в чому не винним дітям.

У тій місцевості Сибіру, напевно, живуть люди, що дотримуються різних релігійних поглядів. Декотрі з них, мабуть, сповідують християнство, але все-таки вони могли вважати, що ця трагедія стала вироком долі. І в тих, і в інших може з’являтися думка: «На це була Божа воля, і якби ті люди не стали жертвами тої трагедії, вони померли б якось інакше — така їхня доля».

Подібні погляди — чи то висловлені вголос, чи ні — відображають ідею, притаманну багатьом релігіям по всьому світі, а саме ідею про долю. Чимало людей вірять, що наше майбутнє — від дня народження до дня смерті — записане заздалегідь в якомусь вигляді.

Віра в долю набирає різних форм, і через те важко зробити визначення усіх її аспектів. Доля — це в основному поняття про невідворотність усього, що відбувається,— як доброго, так і поганого,— кожного вчинку, кожної події; воно має статися, бо було приречене заздалегідь вищою силою, яка перебуває поза контролем людини. Така ідея є в астрології, кармі індуїзму та буддизму, а також у доктрині загальновизнаного християнства про приреченість. Ще в стародавній Вавилонії вірили, що боги керують долею та майбутнім за допомогою спеціального документа. Вважалося, що будь-який бог, котрий тримав під контролем ті «таблиці приречення», міг визначати долю людей, царств, а навіть самих богів.

Багато вірять, що ще до народження людини Бог своїм божественним промислом визначає все, що з нею станеться, у тому числі тривалість життя, чи вона буде чоловіком чи жінкою, багатою чи бідною, щасливою чи нещасною. Говорять, що ще до того, як має відбутися будь-яка подія, Бог заздалегідь має її на увазі або про неї записано в певній книзі. Тому нічого дивного немає в тому, що, коли віруючого спостигає якесь лихо, він говорить: «Мектуб», тобто «так записано»! Наводяться доводи, що, оскільки Бог усе знає заздалегідь, він повинен визначати, хто буде слухатися його, а хто — ні. Тому багато прихильників таких ідей вірять, що навіть ще до народження людини Бог визначає, чи вона отримає приречення вічно блаженствувати в Раю, чи вічне засудження.

Вам, можливо, такі ідеї дуже нагадують доктрину про приречення, котрої вчать у деяких церквах загальновизнаного християнства. Найвизначнішим протестантським поборником вчення про приречення був Жан Кальвін, французький діяч Реформації, який жив у XVI столітті. За його визначенням, приречення — це «вічна постанова Бога; нею він вирішив, що зробити з кожною людиною. Не всім при створенні даровано однаковий стан, але одних призначено для вічного життя, а інших — на вічне страждання». Кальвін також заявляв: «Бог не тільки передбачив падіння першого чоловіка і в ньому смерть його нащадків; але також за власним бажанням влаштував це».

Проте не всі вірять у приречення та фаталізм, хоча їхні релігії проповідують ці вчення. Дехто слушно вказує на те, що у релігійних писаннях згадується про свободу волі людини. По суті, і до сьогодні ведеться багато суперечок стосовно людських вчинків, чи вони є наслідком вільного вибору людини, чи заздалегідь визначені Богом. Дехто, наприклад, наводить доводи, що людина повинна мати свободу вибору й дій, оскільки Бог, який є справедливим, вимагає, щоб вона була йому підзвітна та несла перед ним відповідальність за свої вчинки. Інші говорять, що Бог є творцем людських вчинків, але пізніше людина якось «оволодіває» ними і стає відповідальною за них. Проте загалом багато вірять, що кожна подія у нашому щоденному житті — чи то незначна, чи то велика — приречена Богом.

А в що ви вірите? Чи Бог вже визначив ваше майбутнє? Чи люди справді мають свободу волі, здатність самим робити вибір стосовно свого майбутнього? До якої міри доля залежить від наших учинків? У наступній статті ми постараємось дати відповіді на ці запитання.

Яким буде ваше майбутнє?

ЯКЩО Всемогутній Бог всезнавець, тобто йому до найменшої подробиці відоме минуле, теперішнє та майбутнє, то хіба не повинно все відбуватися саме так, як Бог передбачив? І якщо Бог передбачив та визначив шлях кожної людини та її остаточний присуд, то чи правильно було б сказати, що ми можемо вільно вибирати свій життєвий шлях, своє майбутнє?

Про це вже дискутують століттями. Ця суперечка і сьогодні є однією з причин поділу головних релігій. Чи узгоджуються між собою такі поняття, як здатність Бога передбачати майбутнє та свобода волі людини? Де шукати відповідей?

Мільйони людей по цілому світі погодяться, що Бог спілкується з людством за допомогою свого написаного Слова, яке він передав через своїх промовців, тобто пророків. Коран, наприклад, говорить, що Бог дав людству наступні об’явлення: Таура (Тора, Закон, або П’ятикнижжя Мойсея), Забур (книга Псалмів) та Інджіл (Євангеліє, Християнські грецькі Писання, або «Новий Завіт»), крім того, все те, що він об’явив ізраїльським пророкам.

У Християнських грецьких Писаннях ми читаємо: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи» (2 Тимофія 3:16). Очевидно, будь-яке керівництво чи пояснення, що їх ми отримуємо, повинні походити тільки від самого Бога. Тож, чи не мудро було б дослідити писання Божих пророків давнини? Що вони виявляють про наше майбутнє?

Майбутнє, записане наперед

Кожен, хто читав Святе Письмо, знає, що у ньому поміщено буквально сотні пророцтв. Падіння стародавнього Вавилона, відбудова Єрусалима (шосте-п’яте століття до н. е.), а також розквіт царювання та відхід від влади царів стародавньої Мідо-Персії та Греції — усі ці історичні події були передречені до найменшої подробиці (Ісаї 13:17—19; 44:24—45:1; Даниїла 8:1—8, 20—22). Сповнення таких пророцтв — один з найпереконливіших доказів того, що Святе Письмо є Божим Словом, бо тільки Бог має здатність передбачати та визначати майбутні події. У цьому значенні Святе Письмо можна дійсно назвати оповіддю про майбутнє, записане наперед.

Бог сам проголошує: «Я Бог, і немає більш Бога, й нікого, як Я, що звіщаю кінець від початку, і наперед — що не сталося ще, і що говорю: «Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню»... Так, Я сказав — те й спроваджу, що Я задумав був — теє зроблю» (Ісаї 46:9—11; 55:10, 11). Саме ім’я Єгова, з яким Бог об’являвся своїм пророкам давнини, буквально означає «він спричиняє ставати»a (Вихід 6:3, Кул.; 15:3; Псалом 68:4, Дерк.). Бог виявляє себе Тим, хто стає Виконавцем свого слова, Тим, хто завжди сповняє свої наміри.

Отже, Бог використовує свою здатність знати майбутнє наперед для сповнення своїх намірів. Він часто використовував її, щоб попереджувати злих людей про прихід суду, а також щоб давати своїм слугам надію на спасіння. Але чи Бог користується цією здатністю необмежено? Чи Святе Письмо описує хоч якісь ситуації, коли Бог вирішив не знати наперед?

Чи Бог знає наперед про все?

Усі доводи, які висуваються на захист ідеї про приречення, ґрунтуються на припущенні, що, оскільки Бог, безперечно, має здатність знати наперед та визначати майбутні події, він повинен знати наперед все, у тому числі майбутні вчинки кожної людини. Але чи таке припущення розумне? Бог виявляє у Святому Письмі щось зовсім протилежне.

Святе Письмо, наприклад, говорить, що «Бог випробовував Авраама», наказавши йому віддати в жертву на цілопалення свого сина, Ісака. Коли Авраам вже зібрався приносити в жертву Ісака, Бог зупинив його і сказав: «Тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого» (Буття 22:1—12). Чи Бог сказав би таке, якби знав наперед, що Авраам послухається його наказу? Чи таке випробування було б чесним?

Крім того, як повідомляють пророки давнини, Бог неодноразово говорив, що він ‘жалкував’ з приводу того, що інколи робив чи збирався робити. Наприклад, Бог «жалкував [з єврейського слова на·ха́м], що настановив був Саула царем над Ізраїлем». (1 Самуїла 15:11, 35; порівняйте Єремії 18:7—10; Йони 3:10). Оскільки Бог досконалий, ці вірші не можуть означати, що він допустився помилки, вибравши Саула першим ізраїльським царем. Навпаки, вони показують, що Богові було шкода, що Саул став віроломним та непокірним. Якби Бог знав наперед вчинки Саула, то його слова не мали б жодного змісту.

Подібний вислів з’являється й у найдавнішій книзі Святого Письма. Там говориться про Ноєві дні: «Пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм. І промовив Господь: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі... Бо жалкую, що їх Я вчинив» (Буття 6:6, 7). У цьому випадку ми знову бачимо, що Бог не прирікає наперед людських вчинків. Бог жалкував, сумував і навіть відчував біль не тому, що його вчинки були помилковими, але тому, що люди стали дуже злими. Творець пожалкував, що перед ним постала необхідність знищити усіх людей, окрім Ноя та його сім’ї. Бог запевняє: ‘Я не прагну смерти несправедливого’. (Єзекіїля 33:11; порівняйте Повторення Закону 32:4, 5).

Тож, чи Бог знав наперед і навіть постановив, що Адам згрішить, а також що людству доведеться зносити лиховісні наслідки того гріха? З усього розглянутого вище бачимо, що це не так. Більше того, якби Бог таки знав про все, що станеться, то став би ініціатором гріха, коли створив людину, і умисне взяв на себе відповідальність за все людське зло та страждання. Зрозуміло, цього не можна узгодити з тим, що Бог виявляє про себе у Святому Письмі. Він є Богом любові та справедливості, який ненавидить зло (Псалом 33:5; Приповістей 15:9; 1 Івана 4:8).

Дві майбутності людини

Святе Письмо не виявляє, що майбутнє кожного з нас визначене якимсь чином заздалегідь, тобто приречене Богом. Навпаки, у ньому говориться, що Бог передбачив для людей лише дві можливих майбутності. Він дає кожній людині можливість вільно вибрати одну з тих двох майбутностей. Давно тому пророк Мойсей проголосив ізраїльтянам: «Життя та смерть дав я перед вами... І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє, щоб любити Господа, Бога свого, щоб слухатися голосу Його та щоб линути до Нього, бож Він життя твоє, і довгота днів твоїх» (Повторення Закону 30:19, 20). Божий пророк Ісус застеріг: «Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога що веде до погибелі,— і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя,— і мало таких, що знаходять її!» (Матвія 7:13, 14). Дві дороги, дві майбутності. Наше майбутнє залежить від наших учинків. Слухатися Бога — означає жити, не слухатися — означає померти (Римлян 6:23).

Бог «усюди звіщає людям, щоб усі каялися, бо він настановив день, коли буде судити світ по-справедливості» (Дії 17:30, 31, УКУ). Більшість людей за Ноєвих днів вибрали не слухатися Бога і були знищені, так само і сьогодні більшість не слухається Божих заповідей. Проте Бог поки що не визначив, хто буде знищений, а хто — спасений. По суті, Боже слово говорить, що Бог «не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). Навіть дуже злі люди можуть покаятися, стати слухняними і зробити зміни, необхідні для того, щоб мати Боже схвалення (Ісаї 1:18—20; 55:6, 7; Єзекіїля 33:14—16; Римлян 2:4—8).

Слухняним Бог обіцяє вічне життя в раю, де пануватиме спокій, життя на землі, очищеній від зла, насилля та війни, у світі, де більше не буде голоду, страждань, хвороб і смерті (Псалом 37:9—11; 46:10; Ісаї 2:4; 11:6—9; 25:6—8, Ог., 1988; 35:5, 6; Об’явлення 21:4). Навіть мертві воскреснуть, і їм буде дана можливість служити Богу (Даниїла 12:2; Івана 5:28, 29).

«Бережи неповинного та дивися на праведного,— говорить псалмоспівець,— бо людині спокою належить майбутність, переступники ж разом понищені будуть,— майбутність безбожних загине» (Псалом 37:37, 38). Яким буде ваше майбутнє? Все залежить від вас. Видавці цього журналу з радістю можуть надати вам більше інформації, яка допомогла б вам вибрати для себе мирне, щасливе майбутнє.