Розділ 1

Чому слід цікавитись іншими релігіями?

1—7. Наведіть деякі особливості різних релігій світу.

ХОЧ би де вам довелося жити, ви, поза всяким сумнівом, помічаєте, як релігія впливає на життя мільйонів людей, можливо, й на ваше. У країнах індуїзму часто можна бачити людей, що виконують пуджу — обряд, під час якого богам жертвують кокосові горіхи, квіти та яблука. Священик малює на чолах віруючих тілаку — плямку червоного або жовтого кольору. Також мільйони людей приходять щороку до річки Ганг, щоб очиститись в її водах.

² У католицьких країнах люди моляться в храмах і кафедральних соборах, тримаючи в руках розп’яття або чотки. Намистинки чоток допомагають їм підраховувати молитви, які побожно скеровуються до Марії. Також не важко розпізнати черниць і священиків, що ходять у чорному вбранні.

³ У протестантських країнах є чимало каплиць і церков, де щонеділі збираються святково одягнені парафіяни й співають пісні та слухають проповіді. Часто їхні священнослужителі носять чорні костюми з характерними пасторськими комірцями.

⁴ З мінаретів в ісламських країнах п’ять разів на день лунає голос муедзинів — мусульманських глашатаїв, які скликають вірних на салят, або ритуальну молитву. Коран вважається священною книгою ісламу. Згідно з ісламською вірою, у VII сторіччі н. е. Бог дав її пророкові Мухаммеду через ангела Гавриїла (Джабраїла).

⁵ На вулицях багатьох буддійських країн бачимо зодягнених зазвичай у шафранові, чорні або червоні шати монахів, які вважаються символом побожності. Віковічні храми із статуями спокійного Будди свідчать про давність буддійської віри.

⁶ Синтоїзм, поширений переважно в Японії, тісно пов’язується з щоденним життям його визнавців, про що засвідчують родинні каплички й жертвоприношення предкам. Японці моляться про зовсім світські справи, навіть про здачу шкільних іспитів.

⁷ По цілому світі відома ще інша релігійна діяльність. Її проводять люди, які проповідують з Біблією та біблійною літературою від дому до дому та на вулицях. Завдяки журналам «Вартова башта» й «Пробудись!» майже кожен розпізнає в цих людях Свідків Єгови.

8. На що вказує історія релігії?

⁸ На що ж вказує така велика кількість релігій у світі? На те, що протягом тисячоліть люди мали духовні потреби й прагнення. Вони мають свої переживання й тягарі, сумніви й запитання, які стосуються також таємниці смерті. Спрагнені благословення й потіхи, люди по-різному виявляють свої релігійні почуття, звертаючись до Бога чи своїх богів. Релігія також намагається відповісти на такі важливі запитання, як: чому ми живемо? Як нам слід жити? Що чекає людство в майбутньому?

9. Чому більшість людей виявляє певну релігійність у своєму житті?

⁹ З другого боку, є мільйони людей, що не сповідують жодної релігії й не вірять у жодного бога. Це атеїсти. Інші, агностики, вважають, що Бог непізнаний і, мабуть, непізнаванний. А втім, такий погляд зовсім не означає, що ці люди живуть без усяких принципів чи моральних цінностей, так само як і релігійна належність не обов’язково вказує на те, що людина тримається таких принципів. Але коли релігію сприймати як «відданість принципам, щиру вірність або прив’язаність, сумлінність, високе почуття чи прихильність», то більшість людей, включаючи атеїстів та агностиків, усе-таки виявляють у житті певну форму релігійності («Короткий оксфордський словник англійської мови»).

10. Чи релігія впливає на сучасний світ? Наведіть приклад.

¹⁰ Подобається нам це чи ні, але з такою кількістю релігій у світі, який зменшується внаслідок чимраз швидкісніших засобів пересування та зв’язку, ми всюди відчуваємо вплив різних вірувань. Галас, що зчинився 1989 року довкола книжки «Сатанинські вірші»,— дехто називає її автора «зрадником мусульманства»,— явно доводить, що релігійні почуття можуть виявлятися у світовому масштабі. Ісламські провідники закликали до заборони цієї книжки й навіть страти її автора. Що спонукує людей так пристрасно реагувати на релігійні справи?

11. Чому немає нічого поганого в дослідженні інших релігій?

¹¹ Щоб відповісти на це питання, нам слід довідатися дещо про походження світових релігій. У своїй праці «Релігії світу — від минулого до сучасності» (англ.) Джефрі Перріндер пише: «Дослідження різних релігій не обов’язково вказує на зраду своєї віри, натомість, спостерігаючи, як інші шукали істину й збагатилися завдяки цьому, можна зміцнитися у вірі». Знання веде до розуміння, а розуміння — до терпимості у стосунках з людьми різних поглядів.

Для чого досліджувати?

12. Які чинники зазвичай визначають релігію людини?

¹² Чи доводилось вам думати або говорити: «У мене своя релігія. Це моя особиста справа. Я ніколи не розмовляю про це з іншими»? Релігія й справді є особистою справою, адже релігійні чи етнічні ідеї прищеплювалися нам батьками чи рідними від самого народження. Унаслідок цього ми переважно дотримуємося релігійних переконань своїх батьків і дідів. Релігія стала мало не родинною традицією. До чого це призвело? До того, що в багатьох випадках релігію нам вибирають інші. Цей вибір зумовлений тим, коли й де ми народилися. Або, як зазначив історик Арнольд Тойнбі, належність людини до якоїсь релігії часто визначається «географічним місцем, де вона в силу випадку народилась».

13, 14. Чому нерозсудливо припускати, що релігія, в якій народилася людина, автоматично схвалена Богом?

¹³ Чи розсудливо припускати, що релігія, нав’язана особі при народженні, неодмінно є правдивою? Якби ви народилися в Італії або Південній Америці, то, мабуть, не радячись з вами, вас би виховали католиком. Якби ви народилися в Індії, то, напевно, автоматично стали б індусом або сикхом, якби походили з Пенджабу. Якби ваші батьки були з Пакистану, ви, очевидно, стали б мусульманином. І якби ви народилися в останні десятиріччя в одній із соціалістичних країн, то не мали б іншого вибору, як тільки вирости атеїстом (Галатів 1:13, 14; Дії 23:6).

¹⁴ Отже, чи те, що хтось народився в певній релігії, робить її автоматично правдивою та схваленою Богом? Якби протягом тисячоліть люди трималися погляду: «Все, що було добре для моїх предків, добре й для мене», то й донині багато хто сповідував би первісне шаманство та давній культ плодючості.

15, 16. Який пожиток дає дослідження інших релігій?

¹⁵ З огляду на велику розмаїтість релігій, які з’явилися у світі за 6000 років, розуміння того, у що вірять інші й звідки походять їхні переконання, підвищить вашу освіченість й розширить світогляд. Це також може розкрити перед вами більш реальні перспективи на майбутнє.

¹⁶ Сьогодні у багатьох країнах через імміграцію та переселення представники різних релігій можуть стати сусідами. Отже, завдяки розумінню інших поглядів можуть зав’язуватися ліпші стосунки й змістовніші розмови між людьми різних релігійних переконань. Мабуть, це теж може розвіювати у світі ненависть, зумовлену релігійними відмінностями. Щоправда, люди можуть істотно розходитись у своїх релігійних віруваннях, але немає жодної причини ненавидіти особу лише тому, що вона дотримується інших поглядів (1 Петра 3:15; 1 Івана 4:20, 21; Об’явлення 2:6).

17. Чому нам не слід ненавидіти людей з іншими релігійними поглядами?

¹⁷ У давньоєврейському законі говорилось: «Не будеш ненавидіти брата свого в серці своєму. Конче вияви неправду свого ближнього,— і не понесеш гріха за нього. Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе! Я — Господь» (Левит 19:17, 18). Засновник християнства закликав: «А вам, хто слухає я кажу: «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас... і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви,— добрий бо Він до невдячних і злих» (Луки 6:27, 35). У сурі «Та, яку випробовують» Коран поміщає подібний принцип: «Можливо, Аллах влаштує між вами й тими, з ким із них ви ворогуєте, любов; воістину, Аллах могутній, Аллах — даруючий, милостивий!» (Сура 60:7, ІК).

18. Чому те, в що ми віримо, має значення?

¹⁸ А втім, хоч терпимість і взаєморозуміння необхідні, це зовсім не означає, що немає жодної різниці, у що людина вірить. Історик Джефрі Перріндер написав: «Іноді стверджують, що всі релігії мають ту саму мету або що всі вони однаково ведуть до правди й навіть усі навчають тих самих доктрин... Проте релігія давніх ацтеків, що підносили до сонця пульсуючі серця своїх жертв, аж ніяк не була однаково доброю, як релігія мирного Будди». Крім того, коли йдеться про поклоніння, то чи ж не сам Бог повинен вирішувати, що прийнятне, а що ні? (Михея 6:8).

Як оцінювати релігію?

19. Як релігія повинна впливати на поведінку людини?

¹⁹ Хоча більшість релігій має систему вчень і доктрин, вони часто утворюють теологічну плутанину, незбагненну для пересічного мирянина. Однак завжди діє принцип причини й наслідку. Тому вчення релігії повинні впливати на особистість і повсякденну поведінку кожного віруючого. Отже, поведінка людини більшою чи меншою мірою віддзеркалюватиме її релігійну належність. А як ваша релігія впливає на вас? Чи завдяки ній частіше виявляєте доброзичливість, благородність, чесність, смиренність, терпимість і співчуття? Це доречні запитання, бо, за словами великого релігійного вчителя, Ісуса Христа, «родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить,— зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо,— по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (Матвія 7:17—20).

20. Які запитання виникають стосовно релігії та історії?

²⁰ Звичайно, світова історія змушує нас задуматися над тим, яку роль відігравала релігія у багатьох війнах, що спустошували людство й завдавали невимовних страждань. Чому стільки людей вбивало й гинуло в ім’я релігії? Хрестові походи, інквізиція, конфлікти на Близькому Сході та в Північній Ірландії, кривава війна між Іраком та Іраном (1980—1988 роки), сутички між індуїстами й сикхами в Індії — всі ці події викликають у мислячих людей запитання про релігійні погляди і мораль. (Дивіться рамку внизу).

21. Наведіть приклади того, які плоди приносить загальновизнане християнство.

²¹ Особливо в цьому вирізняються своїм лицемірством країни загальновизнаного християнства. У двох світових війнах за наказом своїх «християнських» політичних лідерів католик убивав католика, а протестант — протестанта. Однак Біблія чітко протиставляє вчинки тіла й плоди духу. Про вчинки тіла вона говорить: «То є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого». Але номінальні християни чинять таке сторіччями, а їхні священнослужителі часто дивляться на це крізь пальці (Галатів 5:19—21).

22, 23. Які плоди повинна приносити правдива релігія?

²² На противагу цьому, чудовими плодами духу є «любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність: Закону нема на таких». Усі релігії повинні приносити такі мирні плоди. Але чи приносять? Що сказати про вашу релігію? (Галатів 5:22, 23).

²³ Ця книжка, в якій проводиться аналіз людських пошуків Бога за допомогою релігій світу, дасть можливість знайти відповіді на ці запитання. Але за якими критеріями слід оцінювати релігію? За чиїми нормами?

«Моя релігія мене цілком влаштовує»

24, 25. Яке нелегке завдання відносно релігії постає перед кожною людиною?

²⁴ Багато людей відмовляється від релігійних дискусій, кажучи: «Моя релігія мене цілком влаштовує. Я нікому нічого поганого не роблю, а навіть, коли можу, допомагаю». Але чи цього достатньо? Чи вистачає нашого власного мірила релігії?

²⁵ Якщо релігія, за визначенням одного словника, є «виявом віри й пошани до надлюдської сили, що вважається творцем і правителем усесвіту», то постає запитання: чи моя релігія влаштовує творця й правителя всесвіту? Тому са́ме Творець має право визначати прийнятність або неприйнятність поведінки, поклоніння й доктрини. Для цього він повинен виявити людству свою волю, щоб усі могли її пізнати й зрозуміти. І хоча виявлення його волі відбувалося з багатовіковими перервами, воно завжди мусить бути гармонійним і послідовним. Отже, перед кожною людиною постає нелегке завдання — перевірити докази та особисто упевнитись, що са́ме є волею Бога.

26. Яка свята книга повинна слугувати мірилом правдивого поклоніння? Чому?

²⁶ Одна з найдавніших книг, яка заявляє, що є натхнена Богом,— це Біблія. Жодна інша книга в історії людства не була такою поширеною і не перекладалася на стільки мов. Майже дві тисячі років тому один з її письменників сказав: «Не вподібнюйтеся до цього світу, але перемінюйтесь обновленням вашого розуму, щоб ви переконувалися, що то є воля Божа, що добре, що вгодне, що досконале» (Римлян 12:2, Хом.). Що може послужити мірилом такої перевірки? Цей же письменник ствердив: «Усе писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова». Тому натхнена Біблія повинна слугувати достовірним мірилом правдивого й прийнятного поклоніння (2 Тимофія 3:16, 17).

27. а) Які святі писання мають декотрі релігії світу? б) Яким повинен бути результат порівняння їхніх учень з ученнями Біблії?

²⁷ Найдавніша частина Біблії постала раніше за всі релігійні писання світу. Тора, або перші п’ять книг Біблії,— це закон, написаний Мойсеєм під натхненям, датується XV і XVI сторіччям до н. е. Для порівняння: індуїстське писання Рігведа (книга гімнів) була завершена близько 900 року до н. е. і в ній не говориться, що вона натхнена Богом. Буддійські «Три кошики» датуються V сторіччям до н. е. Коран, який Бог нібито передав через ангела Гавриїла, написаний у VII сторіччі н. е. «Книга Мормона», котру, згідно з повідомленнями, Джозеф Сміт отримав від ангела Моронія в Сполучених Штатах Америки, є витвором XIX сторіччя. Якщо деякі з таких творів дійсно натхнені Богом, як про це дехто твердить, то їхні релігійні вказівки не можуть суперечити вченням Біблії — натхненого першоджерела. Вони також повинні відповідати на певні питання, що найбільш цікавлять людей.

Питання, що вимагають відповіді

28. Які запитання вимагають відповіді?

²⁸ 1) Чи Біблія дійсно навчає того, чого навчає більшість релігій і в що вірить багато людей, а саме ніби людина має безсмертну душу, яка після смерті переходить в іншу сферу існування — в «потойбічне життя», на небо, в пекло або «чистилище» — чи повертається шляхом реінкарнації?

2) Чи Біблія навчає, що Суверенний Господь усесвіту безіменний? Чи вона навчає, що він — один Бог? Бог у трьох особах? Або безліч богів?

3) Що Біблія говорить про Божий початковий намір, коли він створив людство для життя на землі?

4) Чи Біблія навчає, що земля буде знищена, чи тільки вказує на кінець, або завершення, зіпсованої світової системи?

5) Як можна здобути справжній внутрішній спокій та спасіння?

29. а) Яким головним принципом слід керуватись у пошуках правди? б) Які відповіді дає на наші запитання Біблія?

²⁹ Кожна релігія відповість по-різному, але в пошуках «чистої релігії» ми зрештою повинні дійти висновків, які узгоджуються з волею Бога (Якова 1:27, «Переклад короля Якова»). Чому ми можемо це сказати? Тому що керуватимемося головним принципом: «Бож Бог правдивий, а кожна людина неправдива, як написано: «Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися» (Римлян 3:4)a.

30. Які питання розглядатимуться у наступному розділі?

³⁰ Маючи вже тепер основу, щоб досліджувати релігії світу, подивімося, як людина на світанку історії намагалась задовольняти свої духовні потреби. Що нам відомо про початки релігії? Які форми поклоніння з’явилися серед стародавніх і, можливо, первісних народів?

Розділ 2

Як виникла релігія?

1, 2. Які думки виникають стосовно давності й різнорідності релігій?

ІСТОРІЯ релігії є такою довгою, як історія самого людства. Так говорять археологи й антропологи. Навіть у так званих найбільш «примітивних», тобто нерозвинених, цивілізаціях знаходимо свідчення про певну форму поклоніння. «Нова британська енциклопедія» (англ.) каже, що «згідно з відкриттями вчених, ніде й ніколи не існував народ, який у певному розумінні не був би релігійним».

² Релігії відзначаються не лише своєю давністю, але й великою різнорідністю. Мисливці за головами в джунглях Борнео, ескімоси в крижаній Арктиці, кочівники в пустелі Сахара, жителі великих міст світу — кожна людина й нація на землі має свого бога чи богів, а також свій спосіб поклоніння. Таке розмаїття релігій і справді приголомшує.

3. Які питання про релігії світу слід розглянути?

³ Постає логічне запитання: звідки взялися всі ці релігії? Оскільки між ними є очевидні розбіжності й водночас схожість, то чи ці релігії виникли незалежно одна від одної, а може, взяли свій початок з одного джерела? Тож виникають запитання: чому взагалі релігія з’явилась? І як? Відповіді на них мають істотне значення для тих, кому хочеться знайти правду про релігію та вірування.

Походження релігії

4. Що нам відомо про засновників багатьох релігій?

⁴ Коли постає питання про походження релігії, люди різних вірувань згадують такі імена, як Мухаммед, Будда, Конфуцій та Ісус. І майже в кожній релігії ми можемо знайти головну постать, котра, на думку віруючих, заснувала «правдиву віру». Це міг бути реформатор-іконоборець, філософ-мораліст або самовідданий народний герой. Багато з них залишили по собі писання чи перекази, що стали підвалинами нової релігії. З часом їхні слова й учинки почали детально описувати, прикрашати, надаючи їм містичної аури. Декого з таких провідників боготворили.

5, 6. Як виникло багато релігій?

⁵ Хоча ці люди вважаються основоположниками відомих нам головних релігій, слід пам’ятати, що насправді вони не заснували релігії як такої. Переважно вчення цих засновників розвивалося вже на існуючих релігійних поняттях, хоча більшість з них заявляли, що мають божественне натхнення. Або ж вони змінювали й реформували релігійні системи, які так чи інакше не задовольняли їх.

⁶ Наприклад, за наявними історичними джерелами, Будда був принцем, котрого приголомшували страждання та злидні в суспільстві, де панував індуїзм. Результатом того, що він шукав розв’язань болісних проблем життя, став буддизм. Так само Мухаммеда вкрай турбувало ідолопоклонство й аморальність у релігійних звичаях його суспільства. Згодом він твердив, що отримав особливі одкровення від Бога, котрі ввійшли в Коран і стали підґрунтям нової релігійної течії — ісламу. Протестантизм відщепився від католицизму внаслідок реформації, що виникла на початку XVI сторіччя, коли Мартін Лютер опротестував тогочасний продаж індульгенцій католицькою церквою.

7. Яке запитання стосовно релігії й далі вимагає відповіді?

⁷ Отже, що стосується нинішніх релігій, то нам добре відомий їхній початок, розвиток, їхні засновники, священні писання тощо. Але що сказати про релігії, котрі існували до них? І про релігії із сивої давнини? Повертаючись углиб історії, рано чи пізно перед нами постане запитання: як виникла релігія? Щоб знайти відповідь на нього, слід споглянути за межі окремих релігій.

Багато теорій

8. Як люди ставилися до релігії впродовж сторіч?

⁸ Дослідження початків і розвитку релігії є порівняно новою галуззю науки. Упродовж сторіч люди більшою або меншою мірою переймали релігійні традиції середовища, в котрому народилися й виховувались. Більшість з них задовольнялась переказами прабатьків, які вважали свою релігію правдивою. Тож рідко з’являлися сумніви або бажання з’ясувати, як, коли й чому щось виникло. Сотні років через обмежені можливості пересування й зв’язку мало хто знав про існування інших релігійних систем.

9. Які зусилля докладаються, починаючи з XIX сторіччя, в пошуках походження релігії?

⁹ А втім, у XIX сторіччі ситуація почала змінюватися. Кола інтелектуалів захлеснула хвиля теорії еволюції. З приходом ери наукових досліджень у багатьох людей з’явилися сумніви щодо усталених систем, у тому числі й релігійних. Не знайшовши вказівок у тогочасній релігії, декотрі вчені почали досліджувати залишки ранніх цивілізацій чи первісних громад, які все ще жили в найвіддаленіших частинах землі. За допомогою психології, соціології, антропології та інших наук вчені намагалися з’ясувати, як і чому виникла релігія.

10. Який був результат пошуків джерел походження релігії?

¹⁰ Який був наслідок цього? Раптово відбувся сплеск багатьох суперечливих теорій (напевно, їх було стільки, скільки самих дослідників), причім кожна намагалася перевершити інші сміливістю та оригінальністю. Висновки певних дослідників виявилися важливими, праці ж інших пішли в забуття. Короткий перегляд результатів їхніх досліджень неодмінно поглибить наші знання. Це допоможе нам ліпше зрозуміти релігійні погляди людей, з якими зустрічаємось.

11. Поясніть теорію анімізму.

¹¹ Теорію, загальновідому як анімізм, висунув англійський антрополог Едвард Тайлор (1832—1917 роки). Він гадав, що сни, видіння, галюцинації та безжиттєвість трупів змушували первісних людей доходити висновку, що в їхньому тілі живе душа (латиною: аніма). Оскільки їм часто снилися померлі близькі, як твердить ця теорія, вони припускали, що душа продовжує жити після смерті, і, покинувши тіло, оселяється в деревах, скелях, у річках тощо. Зрештою люди почали обожнювати померлих та предмети, в яких, на їхню думку, проживали душі. Саме так, за словами Тайлора, народилася релігія.

12. Поясніть теорію аніматизму.

¹² Інший англійський антрополог Р. Р. Маретт (1866—1943 роки) запропонував удосконалену версію анімізму, яку назвав аніматизмом. Дослідивши вірування меланезійців з островів Тихого океану й тубільців Африки та Америки, Маретт дійшов висновку, що первісні люди не мали поняття про окрему душу, але про безособову чи надприродну силу, котра все оживляє. Така віра викликала в людині почуття благоговіння і страху, які стали підвалиною її первісної релігії. За Мареттом, релігія полягала переважно в емоційній реакції людини на незнане. Він часто казав, що релігія «була не стільки вигадана, скільки витанцювана».

13. Яку теорію походження релігії запропонував Джеймс Фрейзер?

¹³ У 1890 році шотландський фахівець з дослідження давнього фольклору Джеймс Фрейзер (1854—1941 роки) видав відому книжку «Золота гілка», в якій доводив, що релігія викристалізувалася з магії. За словами Фрейзера, спочатку людина намагалася керувати своїм життям і довкіллям, наслідуючи природні явища. Наприклад, вона вважала, що може ви́кликати дощ, коли покропить землю водою під громоподібний барабанний бій, або завдасть шкоди своєму ворогові, якщо встромлюватиме шпильки в його зображення. Через це в практику ввійшли ритуали, заклинання й магічні предмети. Коли вони не давали бажаних результатів, людина, замість того щоб контролювати надприродні сили, вирішила задобрювати їх та благати у них допомоги. Ритуали й заклинання перейшли в жертвоприношення й молитви, і так виникла релігія. Фрейзер твердив, що релігія — це «задобрювання вищих від людини сил або примиренням з ними».

14. Як пояснив походження релігії Зігмунд Фрейд?

¹⁴ Навіть відомий австрійський психоаналітик Зігмунд Фрейд (1856—1939 роки) у своїй книжці «Тотем і табу» намагався пояснити походження релігії. Вірний своїй професії, Фрейд пояснював, що найперша релігія походить з того, що він назвав батьківським комплексом. Фрейд теоретизував, що в первісних громадах, як і серед диких коней та худоби, родом керував батько. Сини, які водночас ненавиділи батька й захоплювалися ним, збунтувалися й вбили його. І як твердить Фрейд, аби здобути його силу, «ці дикі людожери з’їли свою жертву». Згодом через муки сумління вони вигадали обряди й ритуали спокутування за свої вчинки. У Фрейдовій теорії батько став Богом, обряди й ритуали — первісною формою релігії, а з’їдання вбитого батька — традицією причастя, що виконується в багатьох релігіях.

15. Що сталося з більшістю теорій про походження релігії?

¹⁵ Можна навести багато інших теорій, якими намагаються пояснити походження релігії. Однак більшість з цих теорій пішла в забуття, і жодна не вирізнялася з-поміж інших вірогідністю чи правдоподібністю. Чому? Тому що їх не підтвердили жодні історичні свідчення чи факти. Вони були лише витвором уяви чи припущеннями дослідників, отже їх швидко заступали нові теорії.

Хибна підвалина

16. Чому довгорічні дослідження не змогли пояснити походження релігії?

¹⁶ По роках відчайдушних намагань вирішити цю проблему багато людей сьогодні дійшли висновку, що відповідь на питання про походження релігії так ніколи і не знайдеться. По-перше, кістки й залишки давніх людей не можуть розповісти нам про мислення цих людей, про їхні побоювання або чому́ вони поклонялися. Будь-які висновки, зроблені на підставі цих речових пам’яток, є в ліпшому випадку академічними припущеннями. По-друге, релігійні звичаї так званих примітивних людей, які живуть сьогодні, скажімо австралійських аборигенів, не завжди є надійним критерієм для реконструкції способу дій та мислення давніх людей. Ніхто точно не знає, чи впродовж сторіч змінювалася їхня культура і як це могло відбуватись.

17. а) Що розуміють сучасні релігієзнавці? б) Чим найбільше турбувалися дослідники релігії?

¹⁷ З огляду на всю цю неясність книжка «Релігії світу — від минулого до сучасності» (англ.) робить висновок: «Сучасний історик-релігієзнавець розуміє, що дізнатися про початки релігії неможливо». А втім, стосовно зусиль істориків, ця книжка зазначає: «У минулому занадто багато теоретиків турбувалося не стільки описом чи поясненням релігії, скільки применшенням її важливості, вони вважали, що розкриттям ілюзорності ранніх форм релігії можна похитнути підвалини пізніших і вищих її форм».

18. а) Чому багато дослідників не змогли пояснити походження релігії?  б) Якими, очевидно, були справжні спонуки «науковців», котрі досліджували релігію?

¹⁸ У цьому останньому коментарі подається причина, чому різні «науковці», досліджуючи походження релігії, не висунули жодного розумного тлумачення. Логіка підказує, що до правильного висновку можна дійти лише на підставі правильної передумови. Якщо людина почне з хибної передумови, у неї дуже мало шансів зробити розумний висновок. Оскільки «науковці» так і не змогли розсудливо пояснити, як виникла релігія, постають серйозні сумніви щодо правильності передумови, на котрій ґрунтуються їхні погляди. Намагаючись на основі загальнопоширених поглядів «применшити значення релігії», вони силкувалися применшити значення Бога.

19. Який основний принцип успішних наукових досліджень? Наведіть приклад.

¹⁹ Подібна ситуація існувала до XVI сторіччя, коли астрономи намагались багатьма способами пояснити рух планет. У той час існувало чимало теорій, але жодна з них не була задовільною. Чому? Бо вони ґрунтувалися на припущенні, що Земля є центром Усесвіту, довкола котрої обертаються зорі й планети. Справжнього прогресу не було доти, доки вчені й католицька церква не визнали факту, що Земля не є центром Усесвіту, а обертається довкола Сонця — центру Сонячної системи. Через неспроможність багатьох теорій пояснити ці факти безсторонні люди не намагалися творити нові теорії, але перевірили передумову своїх досліджень. І це забезпечило успіх.

20. а) На яку хибну передумову спиралися «наукові» пошуки походження релігії? б) На яку фундаментальну потребу вказав Вольтер?

²⁰ Такий же принцип можна застосувати й до пошуків походження релігії. Через популярність атеїзму та поширення теорії еволюції багато людей вважає доведеним те, що Бога немає. На основі цього вони роблять висновок, що пояснення існування релігії слід шукати в самій людині, тобто в її мисленні, в потребах, в побоюваннях та в її «комплексах». Вони кажуть, що Бога створила людина, так само як колись твердив Вольтер: «Якби Бога не було, його слід було б видумати». (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 28).

21. Який логічний висновок можна зробити, спостерігаючи за неспроможністю багатьох теорій пояснити походження релігії?

²¹ Оскільки багато теорій так і не дало задовільної відповіді, то чи не час змінити передумову, на котрій ґрунтувалися дослідження? Чи ж не мудріше було б пошукати відповіді в іншому місці, замість безплідно прямувати тією самою колією? Відкинувши упередження, ми погодимося, що такий підхід є розсудливий і науковий. Ми побачимо його логічність, розглянувши простий приклад.

Давні розслідування

22. Як різні теорії афінян щодо богів вплинули на їхній спосіб поклоніння?

²² У I сторіччі нашої ери Афіни (Греція) були відомим науковим центром. Афіняни створили багато філософських шкіл, наприклад, епікурейську й стоїчну. Кожна школа мала свої поняття про богів, тому люди вшановували силу-силенну богів і створювали відмінні форми поклоніння. Внаслідок цього місто було переповнене рукотворними ідолами та храмами (Дії 17:16).

23. Який цілком інший погляд про Бога представив апостол Павло афінянам?

²³ Десь 50 року н. е. християнський апостол Павло відвідав Афіни й представив афінянам цілком інший погляд. Він сказав їм: «Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все» (Дії 17:24, 25).

24. Що Павло розповідав афінянам про правдиве поклоніння?

²⁴ Іншими словами, Павло говорив афінянам, що правдивий Бог, який «створив світ і все, що в ньому», не є витвором людської уяви і йому неможливо служити так, як вигадала собі людина. Правдива релігія не є наслідком односторонніх прагнень людини задовольнити якусь психологічну потребу чи заглушити певний страх. Навпаки, оскільки правдивий Бог — це Творець, який наділив людей розважливістю і здатністю мислити, то мудро було б сподіватися, що він також дасть людині можливість нав’язати з ним близькі стосунки. Отже, за словами Павла, Бог саме це й зробив. «Ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі... щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:26, 27).

25. Поясніть головну думку Павлового пояснення про походження людства.

²⁵ Зверніть увагу на головну думку Павла: Бог «ввесь людський рід... з одного створив». Хоча сьогодні на цілій землі є багато народів, вчені достеменно знають, що всі люди споріднені. І це надзвичайно важливо, бо коли ми говоримо, що люди споріднені, це означає не тільки біологічну й генетичну спільність. Вони також споріднені іншими способами.

26. Як те, що́ ми знаємо про мови, підтверджує Павлову головну думку?

²⁶ Ось що говориться про мову людини у книжці «Історія поклоніння у світі» (англ.): «Особи, які досліджували мови світу й порівнювали їх одні з одними, одностайно твердять: усі мови можна поділи на мовні сім’ї або групи, що явно походять з одного спільного джерела». Інакше кажучи, мови світу не з’явились окремо й незалежно одна від одної, в чому хотіли б переконати нас еволюціоністи. Вони теоретизують, що печерні люди в Африці, Європі та Азії спілкувалися за допомогою рохкання та рикання, яке переросло в окремі мови. Але так не було. Докази свідчать про те, що мови «походять з одного спільного джерела».

27. Чому логічно вважати, що людські поняття про Бога та релігію вийшли зі спільного джерела?

²⁷ Якщо це можна сказати про таку характерну для людини справу, як мова, хіба ж не мудро вважати, що людські поняття про Бога та релігію також повинні мати спільне джерело? Адже релігія пов’язана з мисленням, а мислення — із здатністю користуватися мовою. Йдеться не про те, що всі релігії розвинулись з однієї релігії, але що релігійні ідеї та вірування походять з одного джерела — спільної збірки релігійних понять. Чи є докази цього? А якщо й справді релігії мають спільний початок, то який? Як нам дізнатись про це?

Різні, але подібні

28. Як ми можемо з’ясувати, чи мали релігії світу спільний початок?

²⁸ Ми можемо знайти відповідь саме в такий спосіб, в який лінгвісти дошукались відповідей на питання, пов’язані з походженням мови. Порівнюючи між собою мови й визначаючи подібності між ними, етимолог може простежити розвиток різних мов від їхнього початку. Так само, порівнюючи між собою релігії, ми можемо дослідити їхні доктрини, легенди, ритуали, обряди, інституції тощо й подивитися, чи є між ними щось спільне, і якщо так, то де їхнє коріння?

29. Чим може бути зумовлено багато відмінностей між релігіями?

²⁹ На перший погляд чимало релігій сьогодні досить-таки відрізняються одна від одної. Однак якщо ми знімемо з них прикраси та доповнення або якщо усунемо відмінності, зумовлені кліматом, мовою, специфікою місцевого середовища й таким іншим, то здивуємося, наскільки більшість із них виявляться подібними.

30. У чому полягає подібність між католицизмом і буддизмом?

³⁰ Наприклад, чимало людей вважає, що важко знайти настільки різні релігії, як католицизм на Заході й буддизм на Сході. Але що ми побачимо, відкинувши всі відмінності, зумовлені мовою та культурою? Якщо ми об’єктивні, то будемо змушені визнати, що вони мають дуже багато спільного. Як католицизм, так і буддизм просякнуті ритуалами й церемоніями, під час яких використовуються свічки, кадила, свячена вода, чотки, зображення святих, пісенники, молитовники й навіть хрест. Обидві релігії мають ченців і черниць, а також відомі за целібат священиків, особливі шати, свята й страви. Цей перелік можна продовжувати. Тож постає запитання: чому дві релігії, що на перший погляд такі різні, мають стільки спільного?

31. Чим інші релігії подібні між собою?

³¹ Не менш повчальним може виявитись порівняння інших релігій. Ми побачимо, що певні вчення та вірування існують майже в кожній релігії. Більшості з нас відомі такі доктрини, як вчення про безсмертя людської душі, небесну нагороду для всіх добрих людей, вічні муки для грішників у пеклі, а також про чистилище, триєдиного бога чи божество з багатьох богів, богородицю чи царицю небесну. Існує теж чимало легенд та міфів, в яких простежується спільне. Наприклад, є легенди про те, як людина через незаконну спробу досягнути безсмертя стягнула на себе Божу немилість, про необхідність у покутних жертвоприношеннях за гріх, про пошуки дерева життя або джерела молодості, про богів й напівбогів, що жили серед людей і плодили надлюдських нащадків, а також про катастрофічний потоп, в якому загинуло майже все людствоa.

32, 33. а) Який висновок можна зробити через надзвичайну подібність релігій світу? б) На які запитання слід відповісти?

³² Який можна зробити з цього висновок? Бачимо, що народи, які вірили в ці міфи та легенди, жили далеко одні від одних. Вони відрізнялися культурою й традиціями. Їхні звичаї не мали нічого спільного між собою. Проте їхні релігійні поняття були досить схожі. Кожен із цих народів визнавав щонайменше частину таких понять, а інколи навіть усі. Постає недвозначне запитання: чому? Здається, що було спільне джерело, з котрого кожна релігія почерпнула більше або менше головних вірувань. З бігом часу ці основні поняття так прикрашалися й змінювалися, що з них розвинулись інші вчення. Але їхні основні риси легко впізнати.

³³ Постає логічний висновок, що подібність основних понять у багатьох релігіях світу — це вагомий доказ того, що вони не з’явилися окремо й незалежно. Радше їхні поняття повинні були мати спільний початок у далекому минулому. Який саме?

Ранній золотий вік

34. Які легенди про початок історії людства спільні для багатьох релігій?

³⁴ Цікаво зазначити, що серед легенд, спільних для багатьох релігій, є розповідь про початок історії людства за часу золотого віку, коли людина була невинною, жила щасливо й мирно в тісних стосунках з Богом, не хворіла та не вмирала. Таку саму ідею минулого досконалого раю, яка різниться лише подробицями, знаходимо в писаннях і легендах багатьох релігій.

35. Поясніть вчення давнього зороастризму про ранній золотий вік.

³⁵ Авеста, священна книга давньої персидської релігії зороастризму, розповідає, що першим смертним, з ким розмовляв Ахурамазда (творець), був «праведний Їма, добрий пастух». Ахурамазда звелів йому «годувати його світ, правити ним і дбати про нього». Для цього він мав збудувати «вару», підземну оселю для всіх живих істот. У ній «не було ні зухвалості, ні підлості, ні безглуздя, ні насильства, ні злиднів, ні облуди, ні немочі, ні каліцтва, ні величезних зубів, ні тіл неприродних розмірів. Мешканці не були опоганені злими духами. Вони жили серед запашних дерев та найвищих, найліпших і найкращих на землі золотих колон; вони були родом високим і вродливим».

36. Як грецький поет Гесіод описує «золотий вік»?

³⁶ Якщо говорити про давніх греків, то в Гесіодовій поемі «Робо́ти і дні» описується про п’ять віків в історії людства. Перший з них називається «золотим віком», тоді людина жила в повному щасті. Гесіод написав:

За грецькою міфологією, цей легендарний золотий вік закінчився, коли Епіметей взяв чарівну Пандору собі за дружину, котру отримав як подарунок від олімпійського бога Зевса. Якось Пандора зняла з великої посудини кришку, і миттю з неї розлетілись лихо, злидні та хвороби, що їх людство ніколи не мало позбутися.

37. Розкажіть давню китайську легенду про «рай» на зорі історії.

³⁷ Стародавні китайські легенди також розповідають про золотий вік за часу правління Хуан-Ді (Жовтого імператора), що, за переказами, панував сто літ (XXVI сторіччя до н. е.). Вважається, що він винайшов усе, що пов’язано з цивілізацією: одяг і житло, засоби пересування, зброю й воєнну тактику, рільництво, ремесла, шовківництво, музику, мову, математику, календар тощо. За переказами, під час його панування «в Китаї не було ні злодіїв, ні бійок, а люди були скромні й жили в мирі. З року в рік були рясні врожаї завдяки своєчасному дощу й відповідній погоді. Але найдивовижнішим було те, що навіть звірі нікого не вбивали й хижі птахи не робили кривди. Коротко кажучи, історія Китаю почалась з раю». Донині китайці вважають себе нащадками Жовтого імператора.

38. Який висновок можна зробити з того, що усі легенди про початок історії людства подібні?

³⁸ Подібні легенди про період щастя та досконалості на початку людської історії знаходимо в релігіях багатьох інших народів: єгиптян, тибетців, перуанців, мексиканців та інших. Чи випадково всі ці далекі народи з цілком різною культурою, мовою та відмінними звичаями мають однакові поняття про своє походження? Чи випадково або через збіг обставин усі вони почали однаково пояснювати своє виникнення? Логіка й досвід показують, що це неможливо. Навпаки, у сплетенні всіх цих легенд повинні бути якісь спільні зерна правди про походження людини та її релігії.

39. Яку збірну картину можна скласти зі спільних елементів багатьох легенд про початки людства?

³⁹ У всіх легендах про початки людства і справді є чимало спільних елементів. Якщо ми складемо їх докупи, то отримаємо детальнішу картину про те, як Бог створив перших чоловіка і жінку й помістив їх у рай. Спочатку вони були дуже задоволені й щасливі, але згодом збунтувалися. Цей бунт призвів до втрати досконалого раю, і вони були змушені важко й виснажливо працювати, мучитись та страждати. Зрештою люди настільки зіпсувалися, що Бог покарав їх великим потопом, який знищив усіх, за винятком однієї сім’ї. Коли ця сім’я розмножилась, деякі нащадки об’єдналися й з одвертою зневагою до Бога почали будувати величезну вежу. Бог розладнав цей план, змішавши їхні мови й розпорошивши їх аж до кінців землі.

40. Поясніть, який існує зв’язок між Біблією і легендами про походження релігій.

⁴⁰ Чи така збірна картина є виключно результатом чиїхось теоретизувань? Ні. Таку картину початків людства описує Біблія в перших 11 розділах книги Буття. Хоча ми не будемо тут обговорювати питання про достовірність Біблії, слід зазначити, що біблійний опис ранньої історії людства відображений в основних елементах багатьох легендb. Ця оповідь виявляє, що, коли люди почали розходитися з Месопотамії, вони забрали із собою спогади, досвід і погляди. З часом їх прикрасили, змінили, і вони стали підмурками релігій в кожній частині світу. Іншими словами, повернувшись до вищезгаданої аналогії, можна сказати, що опис у книзі Буття є кришталево чистим джерелом, з котрого різні релігії світу взяли ідеї про походження людини та релігії. До цього вони додали свої особливі доктрини та звичаї, але зв’язок між ними легко побачити.

41. Про що слід пам’ятати під час вивчення наступних розділів цієї книжки?

⁴¹ У наступних розділах цієї книжки ми детальніше обговоримо, як виникли й розвинулись окремі релігії. З них ви дізнаєтесь не тільки про те, чим вони відрізняються, але й чим подібні. Також ви зможете побачити місце кожної релігії в певний період людської історії та в історії самої релігії; які існують зв’язки між священними книгами або писаннями; який вплив справляли інші релігійні поняття на її засновників чи провідників і як релігія впливала на поведінку людей та хід історії. Пам’ятаючи про це під час дослідження довготривалих людських пошуків Бога, ви зможете ліпше зрозуміти правду про релігію та релігійні вчення.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 23]

З приходом ери наукових досліджень і теорії еволюції у багатьох людей з’явилися сумніви щодо релігії.

[Вставка на сторінці 34]

Здається, що існувало спільне джерело, з якого кожна релігія почерпнула свої основні вірування.

[Рамка на сторінці 28]

Чому людина релігійна?

▪ Автор книжки «Релігії людини» (англ.) Джон Б. Носс пише: «Усі релігії так або інакше твердять, що людина не є й не може бути незалежною. Вона не лише тісно пов’язана із зовнішніми силами Природи та Суспільства, але й залежна від них. Туманно або чітко вона розуміє, що не є самостійним джерелом сили й не може існувати незалежно від світу».

Подібну думку ми знайдемо в книжці «Релігії світу — від минулого до сучасності». Там говориться: «Вивчення релігії розкриває, що важливою її особливістю є потяг до змістовного життя, а також віра в те, що життя не є випадковим і безцільним. Пошуки сенсу життя ведуть до віри в силу, яка перевершує людину, і зрештою до віри у всесвітній або надлюдський розум, прагнення і воля котрого — підтримувати найвищі цінності людського життя».

Отже, релігія задовольняє найважливішу людську потребу, так як їжа заспокоює голод. Ми знаємо, що безладне споживання їжі може усунути муки голоду, але таке харчування кінець кінцем підірве наше здоров’я. Аби провадити здоровий спосіб життя, нам потрібна раціональна й поживна їжа. Ми теж потребуємо здорової духовної поживи, щоб зберігати духовне здоров’я. Ось чому Біблія говорить: «Не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх» (Повторення Закону 8:3).

[Карта на сторінці 39]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Розійшовшись з Месопотамії, люди взяли із собою релігійні уявлення й спогади.

ВАВИЛОН

ЛІДІЯ

СИРІЯ

ЄГИПЕТ

АССИРІЯ

МІДІЯ

ЕЛАМ

ПЕРСІЯ

[Ілюстрації на сторінці 21]

Будда, Конфуцій, Лютер та інші не створили релігії, а ввели зміни в релігійні системи, що вже існували.

[Ілюстрація на сторінці 25]

На думку австрійського психоаналітика Зігмунда Фрейда, релігія зумовлена страхом перед особистістю батька.

[Ілюстрація на сторінці 27]

Припущення, що Земля є центром Усесвіту, призвело до хибних висновків стосовно руху планет.

[Ілюстрації на сторінці 33]

Чому в буддизмі й католицизмі стільки спільного?

Буддійська богиня милосердя з немовлям (Китай).

Католицька Мадонна з немовлям Ісусом.

Тибетський буддист використовує молитовний барабан і чотки.

Католичка молиться, перебираючи чотки.

[Ілюстрація на сторінці 36]

Китайські легенди розповідають про золотий вік за правління міфічного Хуан-Ді (Жовтого імператора).

Розділ 3

Спільні зв’язки в міфологіях

1—3. а) Чому варто цікавитись міфами? б) Що ми обговоримо в цьому розділі?

НАВІЩО досліджувати міфи? Хіба ж вони не є лише вигаданими оповідями з далекого минулого? Щоправда, багато з них є витворами фантазії, але декотрі ґрунтуються на фактах. Візьміть для прикладу поширені по всьому світі міфи й легенди, в основу яких лягла справжня подія — всесвітній Потоп, про який розповідає Біблія.

² Було б варто взяти до уваги міфи, оскільки вони є підмурками вірувань і обрядів багатьох сучасних релігій. Наприклад, вірування в безсмертну душу сягає коренями в старожитні вавилоно-ассирійські міфи й через єгипетську, грецьку та римську міфологію воно проникло в загальновизнане християнство, ставши його стрижневою теологічною доктриною. Міфи свідчать про те, що прадавня людина шукала богів, а також сенсу життя. У цьому розділі ми коротко торкнемося декотрих спільних тем, які знаходимо в міфах найголовніших світових культур. Розглядаючи різні міфи, ми помітимо, що раз у раз виринають такі спільні поняття, як творення, Потоп, фальшиві боги, напівбоги, безсмертна душа й культ сонця. Але чому така схожість?

³ Часто-густо це тому, що існує спільне ядро — історичний факт, дані про життя певної особи або подія, які пізніше внаслідок перебільшення чи перекручення стали міфом. Одним із цих історичних фактів є біблійна оповідь про творенняa.

Факти й вигадки про творення

4, 5. Якими були декотрі вірування в грецькій міфології?

⁴ Існує сила-силенна міфів про творення, але жоден з них не звучить так просто й логічно, як біблійний опис (Буття, розділи 1, 2). Наприклад, грецькі міфи на цю тему просякнуті варварством. Перший, хто записав та упорядкував міфи, був грек Гесіод, автор «Теогонії», написаної у VIII сторіччі до н. е. Він пояснює звідки взяли початок боги й світ. Насамперед Гея (Земля) народила Урана (Небо). Вчений Джаспер Ґріффін розповідає в книжці «Оксфордська історія класичного світу» (англ.), що відбувалося далі:

⁵ «Гесіод оповідає відому Гомерові історію про безперервну низку богів неба. Спершу найвищим був Уран, але оскільки він гнобив своїх дітей, Гея підмовила його сина Кроноса оскопити батька. Кронос у свою чергу ковтав своїх дітей, аж поки його дружина Рея не дала йому замість Зевса каменя. Зевс виріс на Криті, і потім змусив свого батька виблювати братів. Ці брати та інші допомогли йому перемогти Кроноса і його титанів, а потім скинути їх у Тартар».

6. Звідки, на думку Джаспера Ґріффіна, може походити значна частина грецьких міфів?

⁶ Звідки греки взяли такий дивний міф? Цей же автор відповідає: «Мабуть, його першоджерело слід шукати в шумерів. У цих східних оповідях ми знаходимо цілу низку богів; думка про оскоплення, ковтання й про камінь повторюється такими способами, що, незважаючи на розходження, стає очевидним: подібність з писаннями Гесіода не є випадковою». Джерело багатьох міфів, які проникли в інші культури, належить шукати в старожитній Месопотамії та Вавилоні.

7. а) Чому важко отримати відомості про старожитні китайські міфи? б) Як один китайський міф пояснює творення землі й людини? (Порівняйте Буття 1:27; 2:7).

⁷ Давні міфи китайської народної релігії не завжди легко відтворити, оскільки в 213—191 роках до н. е. було знищено багато писемних пам’ятокb. Проте декотрі міфи таки залишились, як, скажімо, міф про виникнення землі. Професор, знавець східного мистецтва, Ентоні Крісті пише: «Ми дізнаємося, що Хаос був подібний до курячого яйця. Ще не було ані Неба, ані Землі. Із цього яйця народився Пань-гу; з важких елементів яйця зроблено Землю, а з легких — Небо. Пань-гу зображали як карлика, вдягненого у ведмежу шкіру або в мантію з листя. Протягом 18 000 років відстань між Землею і Небом збільшувалася щодня на три метри. Оскільки Пань-гу ріс із такою самою швидкістю, його тіло заповнювало цю прогалину. Коли він помер, частини його тіла стали окремими елементами природи. ...Блощиці, що жили на тілі Пань-гу, перетворилися в людей».

8. Як міф інків пояснює, звідки беруть початок мови?

⁸ В одній легенді інків з Південної Америки пояснено, як міфічний творець наділив народи мовою. «Він дав кожному народу мову, якою той мав розмовляти... Він дав буття й душу всім чоловікам і жінкам, а потім наказав кожному народу зійти під землю. Потім кожен народ пройшов під землею і піднявся там, де йому призначив творець» (Крістобал де Моліна з Куско, «Байки та обряди інків», цитату взято з праці «Міфологія Південної Америки», англ.). Здається, в основу цього міфу інків лягла біблійна оповідь про змішання мов у Вавилоні (Буття 11:1—9). А тепер звернімо увагу на біблійну оповідь про Потоп з Буття 7:17—24.

Потоп. Факт чи міф?

9. а) Що Біблія розповідає про обставини на землі перед Потопом? б) Що мали робити Ной і його сім’я, аби пережити Потоп?

⁹ Переносячи нас майже на 4500 років у минуле, десь у 2500 рік до н. е., Біблія розповідає, що бунтівні духовні сини Бога матеріалізувалися в людей та ‘брали собі жінок’. Це неприродне схрещування призвело до народження брутальних нефілім, ‘силачів, що славні від віку’. Своєю беззаконною поведінкою вони настільки вплинули на допотопний світ, що Єгова сказав: «Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі... бо жалкую, що їх Я вчинив. Але Ной знайшов милість у Господніх очах». Відтак ця оповідь подає конкретні й практичні кроки, які мав зробити Ной, щоб разом зі своєю сім’єю і багатьма видами тварин пережити Потоп (Буття 6:1—8, 13—8:22; 1 Петра 3:19, 20; 2 Петра 2:4; Юди 6).

10. Чому не слід вважати міфом біблійну оповідь про Потоп?

¹⁰ Сучасні критики затаврували оповідь про допотопні, описані в Буття події як міф. Незважаючи на це, такі вірні чоловіки, як Ісая, Єзекіїль, Ісус Христос, апостоли Петро й Павло визнавали правдивість історії про Ноя. Її правдивість теж підтверджує той факт, що вона відображена в багатьох міфах світу, включаючи стародавній епос про Гільгамеша, китайські, ацтекські міфи, а також легенди інків і майя. Пам’ятаючи біблійну оповідь, розгляньмо тепер вавилоно-ассирійську міфологію та згадки про потоп у нійc (Ісаї 54:9; Єзекіїля 14:20; Матвія 24:37; Євреїв 11:7).

Потоп і боголюдина Гільгамеш

11. На чому базується наше знання стосовно епосу про Гільгамеша?

¹¹ Повертаючись приблизно на 4000 років у глиб історії, натрапляємо на відомий аккадський міф, названий епосом про Гільгамеша. Ми знаємо про нього переважно завдяки клинописному тексту з бібліотеки Ашшурбаніпала, який панував у старожитній Ніневії.

12. Хто такий Гільгамеш і чому його не любили? (Порівняйте Буття 6:1, 2).

¹² Це оповідання про подвиги Гільгамеша — на дві третини бога й на одну третину людини, тобто напівбога. В одній із версій цього епосу говориться: «В Уруці він збудував мур, величезний вал і храм благословенної Еанни для бога небосхилу Ану і для Іштар — богині кохання... нашої пані кохання й війни». (Дивіться перелік вавилоно-ассирійських богів і богинь у рамці на сторінці 45). А втім, Гільгамеш не був найприємнішим сусідом. Мешканці Урука скаржилися богам: «У своїй хтивості він не лишить ані діви її коханому, ані доньки воїна, ані дружини вельможі».

13. а) Що вчинили боги і що зробив Гільгамеш? б) Хто такий Утнапішті?

¹³ Що зробили боги у відповідь на скарги людей? Богиня Аруру створила Енкı́ду, який мав стати людським суперником Гільгамеша. Але замість того щоб стати ворогами, вони дуже здружились. Через деякий час Енкіду помер. Побитий горем Гільгамеш гірко плаче: «Чи я не так само помру, як Енкіду? Туга в утробу мою проникла, смерті жахаюсь, біжу у степ». Бажаючи збагнути таємницю безсмертя, він вирушив на пошуки уцілілого в потопі Утнапı́шті, котрий здобув таке безсмертя, як боги.

14. Що було наказано Утнапішті? (Порівняйте Буття 6:13—16). б) Чим закінчилася епічна подорож Гільгамеша?

¹⁴ Зрештою Гільгамеш знаходить Утнапішті, котрий розповідає історію про потоп. Як дізнаємося з таблиці XI цього епосу, яку ще називають Таблицею про Потоп, Утнапішті перераховує дані йому вказівки стосовно потопу: «Ламай оселю, корабель будуй швидко, покинь достатки, про життя турбуйся... На свій корабель все живе навантажуй». Чи ж це не відлуння біблійної згадки про Ноя та про Потоп? Але Утнапішті не може наділити Гільгамеша безсмертям. Розчарований Гільгамеш повертається додому в Урук. Оповідання закінчується його смертю. Лейтмотивом цього епосу є смуток і розчарування з приводу смерті й потойбічного життя. Ті старожитні люди не знайшли Бога правди й надії. Тут бачимо зв’язок між цим епосом і простою біблійною оповіддю про допотопну еру. А тепер звернімося до розповідей про Потоп в інших легендах.

Легенди про потоп в інших культурах

15. Чому нас повинна цікавити шумерська легенда про потоп?

¹⁵ Один шумерський міф, старший від епосу про Гільгамеша, розповідає про «Зіусудру, двійника біблійного Ноя. Його зображено благочестивим, богобійним царем, завжди дуже уважним до божественних об’явлень у снах і заклинаннях» («Стародавні тексти Близького Сходу та їхній зв’язок зі Старим Завітом», англ.). У тому ж джерелі говориться, що «з усієї знайденої шумерської літератури в цьому міфі бачимо найближчу й найразючішу схожість з біблійним матеріалом». Шумери вплинули на пізнішу вавилонську та ассирійську цивілізацію.

16. Звідки могли походити китайські легенди про потоп?

¹⁶ У книжці «Історія Китаю в мистецтві» (англ.) розповідається, що одним із стародавніх правителів Китаю був Юй, «звитяжець Великого Потопу. Юй відвів каналами потопні води в ріки й моря, щоб його народ знову заселив край». Про китайський «період Великої Десятки» міфолог Джозеф Кемпбелл написав: «Якщо йдеться про цю важливу добу, яка закінчується Потопом, то, за міфологією раннього періоду династії Чжоу, у той час панувало десять імператорів. Отже здається, що тут йдеться про місцеву видозміну давньошумерського переліку царів». Відтак Кемпбелл процитував інші подробиці з китайських легенд, які можна вважати «додатковим доказом їхнього месопотамського походження». Це приводить нас до того самого першоджерела багатьох міфів. Оповідь про Потоп також з’являється на американському континенті, наприклад, у Мексиці, де в XV і XVI сторіччях н. е. жили ацтеки.

17. Які легенди про потоп були в ацтеків?

¹⁷ Ацтекська міфологія розповідає про чотири минулі ери. Під час першої на землі жили велетні. (Це ще одна згадка про нефілім, велетнів, про яких Біблія повідомляє в Буття 6:4). В одному з прадавніх міфів розповідається про потоп, коли «верхні води поєдналися з нижніми водами, через що зник небокрай і все перетворилося у вічний, безкраїй океан». Богом дощу й води був Тлалок. Проте дощ обходився недешево. Цей бог вимагав «взамін за нього кров жертв, струмені сліз яких мали нагадувати дощ і так викликати його» («Ілюстрована енциклопедія міфології», англ.). В іншій легенді розповідається, що в четвертій епосі панувала богиня води Чалчіуїтлікує і її всесвіт загинув у потопі. Люди були врятовані лише тому, що перетворилися в риб!

18. Які оповіді повторюються в південноамериканських міфах? (Порівняйте Буття 6:7, 8; 2 Петра 2:5).

¹⁸ Так само й інки мали свої легенди про Потоп. Британський письменник Гарольд Осборн говорить: «Серед найчастіше повторюваних подробиць південноамериканських міфів, мабуть, є перекази про потоп... Міфи про потоп дуже поширені як серед горян, так і серед племен тропічних долин. Здебільшого потоп пов’язують зі створенням та епіфанією [з’явленням] бога-творця. ...Потоп інколи вважають божественною карою — знищенням людства, щоб підготувати шлях для нового людського роду».

19. Розкажіть, що розповідає майянська легенда про потоп.

¹⁹ Майя з Мексики й Центральної Америки теж мали легенду про Потоп — всесвітню повінь, або гаіїококаб, що означає «вода над землею». Католицький єпископ Лас-Касас написав, що гватемальські індіанці «називають його Бутік, тобто багатоводий потоп, який стосується остаточного суду. Вони вірять, що невдовзі прийде ще один Бутік, або інший потоп і суд, проте цього разу не водяний, а вогняний». По цілому світі є значно більше легенд про потоп, але вже декілька, згаданих тут, підтверджують основу цих легенд — історичну подію, записану в книзі Буття.

Повсюдне вірування в безсмертну душу

20. Як уявляли загробне життя ассирійці й вавилоняни?

²⁰ А втім, не всі міфи спираються на фактах або Біблії. У пошуках Бога людина хапалася соломинки, спантеличена ілюзією безсмертя. Як побачимо на сторінках цієї книжки, вірування в безсмертну душу та подібні погляди — це спадщина з глибини тисячоліть. У потойбічне життя вірили народи за старожитньої вавилоно-ассирійської доби. В одній енциклопедії пояснюється: «Під землею, нижче безодні Апсу́ [безодня наповнена прісною водою та оточує землю], розкинулося пекельне місце, куди люди спускались після смерті. Це була «країна без вороття»... Ду́ші померлих — едімму — у цих краях вічної темряви «одягнені немов птахи в крилаті шати» й спутані між собою». Згідно з міфом, над цим підземним світом владарювала богиня Ерешкігаль, «княгиня великої землі» («New Larousse Encyclopedia of Mythology»).

21. Що, згідно з віруваннями єгиптян, ставалося з померлими?

²¹ Поняття про безсмертну душу також було близьким для єгиптян. Перш ніж душа діставалася до країни блаженства, її потрібно було зважити на терезах за допомогою пера правди, яке символізувало богиню правди й справедливості Маат. У зважуванні допомагав або бог Анубіс з головою шакала, або Гор, зображений соколом. Якщо душа отримувала схвалення Осіріса, то могла втішатися блаженствами з богами. (Дивіться малюнок на сторінці 50). Як у більшості випадків, тут ми бачимо поширене вавилонське поняття про безсмертну душу, котре справляло неабиякий вплив на релігію, життя та вчинки людей.

22. Яке загальне уявлення про померлих мали китайці і як вони намагалися допомагати померлим?

²² Давні китайські міфи розповідали про життя після смерті й необхідність вдовольняти предків. Предки «вважалися живими й могутніми духами, надзвичайно зацікавленими в благополуччі своїх живих нащадків, а також здатними розпалюватися гнівом та карати, коли їм щось не подобалось». Мертвим потрібно було всіляко допомагати, наприклад, давати супутників у смерті. Отже, «разом з деякими царями династії Шан... ховали від ста до трьохсот нещасливців, котрі мали стати їхніми слугами в наступному світі. (Цей ритуал спільний для старожитнього Китаю та Єгипту, країн Африки, Японії та інших місць, де приносили такі жертви)» (Джон Б. Носс, «Релігії людини», англ.). У цих випадках вірування в безсмертну душу призводило до людських жертв. (Протиставте Екклезіяста 9:5, 10; Ісаї 38:18, 19).

23. а) Ким і чим був Гадес у грецькій міфології? б) Що таке Гадес за Біблією?

²³ Також греки, цікавлячись померлими та їхньою долею, впроваджували у свої міфи багатьох богів. Згідно з міфами, царством непроглядного мороку правив син Кроноса, брат богів Зевса й Посейдона. Його ім’я — Гадес, і відповідно було названо його царство. А як душі померлих потрапляли до Гадесу?d

24. а) Що відбувалося в підземному царстві за грецькою міфологією? б) Чим грецькі міфи подібні до епосу про Гільгамеша?

²⁴ Письменниця Еллен Швіцер пояснює: «Підземне царство... населяли жахливі істоти. Там був Харон, який перевозив човном померлих з країни живих у потойбічний світ. Харон вимагав плати за перевіз [через річку Стікс], тому, ховаючи своїх померлих, греки часто клали їм під язик монету, щоб ті могли заплатити за проїзд. Душі померлих, які не мали грошей, залишалися на невідповідному березі річки, необжитій землі, звідки могли з’являтися живим і переслідувати їх»e.

25. На кого справило вплив уявлення греків про душу?

²⁵ Грецькі міфи про душу справили глибокий вплив на уявлення римлян, а такі грецькі філософи, як Платон (прибл. 427—347 роки до н. е.), сильно вплинули на ранньохристиянських відступницьких мислителів. Вони долучили до своїх вчень догмат про безсмертну душу, дарма що цей догмат не мав жодної біблійної підстави.

26, 27. Які поняття про смерть мали ацтеки, інки й майя?

²⁶ Ацтеки, інки й майя також вірили в безсмертну душу. Для них смерть була такою ж незбагненною таємницею, як і для інших цивілізацій. Обряди й вірування мали допомагати їм примирятися з нею. Археолог та історик Віктор В. фон Гаґен пояснює у своїй книжці «Давні держави сонця на американському континенті» (англ.): «Померлі, по суті, були живими — тільки переходили на інший етап; вони були невидимі, невідчутні на дотик, невразливі. Померлі... ставали невидимими членами клану». (Протиставте Суддів 16:30, Кул.; Єзекіїля 18:4, 20).

²⁷ У цьому ж джерелі нам повідомляється, що «[інкський] індіанець вірив у безсмертя; він вірив, що людина ніколи не помирає, ...що після смерті його тіло просто оживає і наливається енергією невидимих сил». Майя вірили не тільки в душу, але й у 13 небес та 9 пекол. Отже, хоч би куди подивитися, люди скрізь прагнули відкинути думку про реальність смерті, спираючись на поняття про безсмертну душу (Ісаї 38:18; Дії 3:23).

28. Які вірування поширилися в Африці?

²⁸ В африканських міфах також є згадки про душу, яка живе після смерті. Багато африканців живуть у страху перед душами померлих. «Це вірування пов’язується з іншим — з віруванням, що душа продовжує існувати після смерті. Чарівники можуть виклика́ти душі, які додають їм сили. Душі померлих часто переселяються в тіла тварин, а то й перевтілюються в рослини» («New Larousse Encyclopedia of Mythology»). Унаслідок цього зулуси не вбивають деяких змій, вбачаючи в них духів своїх родичів.

29. Розкажіть легенди декотрих племен південної Африки. (Порівняйте Буття 2:15—17; 3:1—5).

²⁹ Масаї з південно-східної Африки вірять у творця на ім’я Нґаї, який призначає кожному з них для захисту ангела-хоронителя. У момент смерті ангел забирає душу воїна в потойбічне життя. У вищезгаданій енциклопедії розповідається зулуська легенда про смерть першої людини Ункулункулу, який, згідно з цим міфом, став верховною істотою. Він послав хамелеона сповістити людству: «Люди не помиратимуть!» Але хамелеон був повільний і дорогою затримувався. Тому Ункулункулу послав іншу звістку через ящірку: «Люди помиратимуть!» Ящірка прибула першою, і «з того часу жодна людина не змогла уникнути смерті». Подібно цю легенду переказують племена тсвана, сото й ронга.

30. Яку додаткову інформацію про душу ми отримаємо в цій книжці?

³⁰ Під час подальшого аналізу людських пошуків Бога, ми ще ліпше зрозуміємо, наскільки важливим був і є для людства міф про безсмертну душу.

Культ сонця й людські жертви

31. а) Як єгиптяни уявляли собі бога сонця Ра? б) Як це контрастує зі словами Біблії? (Псалом 19:5—7).

³¹ Міфологія Єгипту обіймає великий пантеон богів і богинь. Єгиптяни, так само як багато інших давніх суспільств, шукаючи Бога, тягнулися до того, що підтримувало їхнє щоденне життя,— до сонця. Отже, під ім’ям Ра (Амон-Ра) вони вшановували суверенного володаря неба, який щодня подорожував своїм човном зі сходу на захід. Коли насувалася ніч, він пускався в небезпечну подорож через підземну країну.

32. Опишіть свято на честь бога вогню Шиутекутлі (Уецетеотля).

³² Спільною особливістю культу сонця в релігіях ацтеків, інків і майя були людські жертви. Ацтеки з циклічною послідовністю відзначали релігійні свята, під час яких складали людські жертви численним богам, зокрема, богу сонця Тескатліпоці. Крім того, під час святкувань на честь бога вогню Шиутекутлі (Уецетеотля) «військовополонені танцювали разом з переможцями, а потім... розкрутивши довкола сліпучого вогню, їх кидали на розпечене вугілля, витягували напівживих і виривали серця, які ще пульсували, щоб жертвувати їх богам» («Давні держави сонця на американському континенті»).

33. а) Що входило в поклоніння інків? б) Що говорить про людські жертви Біблія? (Порівняйте 2 Царів 23:5, 11; Єремії 32:35; Єзекіїля 8:16).

³³ Інки, які жили південніше, по-іншому складали жертви й також мали свої міфи. У своєму поклонінні давні інки приносили в жертву богові Інті й творцю Віракочі дітей і тварин.

Міфічні боги й богині

34. Хто входив у верховну єгипетську тріаду і які ролі вони виконували?

³⁴ У верховну єгипетську тріаду входили Ісіда, символ божественного материнства; Осіріс, її брат і чоловік; а також Гор, їхній син, який зазвичай зображається соколом. Серед єгипетських статуеток інколи можна побачити Ісіду, котра годує грудьми дитину і своїм виглядом дуже нагадує статуетки й картини християнської Діви з немовлям, які з’явилися через 2000 років. З часом чоловік Ісіди, Осіріс, став відомим як бог померлих, бо давав їхнім душам надію на щасливе вічне життя в потойбічному світі.

35. Хто така Хатор і яке головне свято на її честь відзначалося щороку?

³⁵ Хатор була єгипетською богинею кохання й веселощів, музики й танців. Вона стала царицею померлих і допомагала їм діставатися по драбині до неба. Згадана раніше енциклопедія пояснює, що цю богиню вшановували бучними святами, «зокрема, в день Нового року, на який припадав день її народження. Перед світанком жриці виносили на терасу зображення Хатор, щоб її торкнулися промені ранкового сонця. Подальші веселощі були приводом для справжнього карнавалу, отже день закінчувався піснями й пиятикою» («New Larousse Encyclopedia of Mythology»). Чи щось змінилося у святкуванні Нового року через тисячі років?

36. а) Що можна сказати про релігію країни, де ізраїльтяни перебували в XVI сторіччі до н. е.? б) Яку особливу роль відіграли десять кар?

³⁶ У своєму пантеоні єгиптяни мали богів і богинь у вигляді тварин, таких, як бик Апіс, баран Хнум, жаба Хекет, корова Хатор і крокодил Себек (Римлян 1:21—23). Саме такою була релігія Єгипту XVI сторіччя до н. е., де ізраїльтяни були рабами. Щоб звільнити ізраїльтян з-під ярма впертого фараона, їхньому Богові Єгові довелося спровадити на Єгипет десять різних кар (Вихід 7:14—12:36). Цими карами було умисно принижено міфічних богів Єгипту. (Дивіться інформацію на сторінці 62).

37. а) Чим відзначалися деякі римські божества? б) Як поведінка богів впливала на їхніх поклонників? в) Що пережили в Лістрі Павло й Варнава?

³⁷ Тепер зосередьмо свою увагу на богах античної Греції й Риму. Рим запозичив чимало богів з античної Греції разом з їхніми достоїнствами й пороками. (Дивіться інформацію в рамці на сторінках 43 і 66). Наприклад, Венера та Флора були безсоромними проститутками; Бахус — пияком і гульвісою; Меркурій — грабіжником на дорогах і Аполлон — спокусником жінок. Юпітер, батько богів, вчинив перелюб або кровозмішення приблизно з 59 жінками! (Як же це нагадує вчинки бунтівних ангелів, які мали зносини з жінками до Потопу!) Оскільки люди схильні наслідувати поведінку своїх богів, чи ж дивує те, що такі римські імператори, як Тіберій, Нерон і Калігула, провадили розбещене життя та були перелюбниками, розпусниками й душогубами?

38. а) Розкажіть про поклоніння в Римі. б) Як релігія впливала на римських воїнів?

³⁸ Римляни запозичили богів з багатьох культур. Наприклад, з великим захопленням вони почали поклонятися Мітрі, перському богові світла, який став їхнім богом сонця (дивіться інформацію на сторінках 60, 61), та сирійській богині Атаргатіс (Іштар). Грецьку богиню полювання Артеміду вони перетворили в Діану та вшановували різні втілення єгипетської Ісіди. Вони теж перейняли поклоніння кельтській трійці богинь плодючості (Дії 19:23—28).

39. а) Хто стояв на чолі римських жерців? б) Опишіть один із римських релігійних обрядів.

³⁹ Організацією офіційного культу в сотнях святинь і храмів займалися різні жерці, над якими «справляв владу великий понтифік [верховний жрець], котрий стояв на чолі державної релігії» («Атлас римського світу», англ.). Цей же атлас говорить, що одним із римських обрядів був тауроболій, під час якого «поклонник стояв у ямі, його обливали кров’ю бика, принесеного в жертву над ним. Після цього обряду він виходив очищеним від вини».

Міфи й легенди в християнстві?

40. Що думає багато вчених про події, які відбувалися на зорі християнства?

⁴⁰ Декотрі сучасні критики говорять, що християнство теж запозичує міфи й легенди. Чи це правда? Багато вчених вважає за міфи народження Ісуса від діви, його чуда, а також воскресіння. Дехто навіть говорить, що Ісуса взагалі не було, а міф про нього походить з ранньої міфології та культу сонця. Міфолог Джозеф Кемпбелл написав: «Тому декотрі вчені говорили, що ніколи не було ні Івана [Хрестителя], ні Ісуса, а тільки бог води й бог сонця». Нам же слід пам’ятати, що багато із цих учених — атеїсти, які повністю відкидають віру в Бога.

41, 42. Які документи свідчать про історичність раннього християнства?

⁴¹ А втім, цьому скептичному погляду суперечать історичні факти. Наприклад, єврейський історик Йосиф Флавій (бл. 37—100 роки н. е.) написав: «Декотрі євреї вбачали в знищенні Іродового війська Божу справедливу помсту за вбивство Івана, званого Хрестителем. Ірод стратив його, хоча той був доброю людиною» (Марка 1:14; 6:14—29).

⁴² Цей же письменник засвідчив про історичність Ісуса Христа, написавши, що з’явився «певний Ісус, людина мудра, якщо взагалі його можна назвати людиною, ...котрого учні називають Божим сином». Далі він говорить, що «Пилат виніс йому вирок... І ще донині не вимерли нащадки його послідовників, яких називають «месіаністами»f (Марка 15:1—5, 22—26; Дії 11:26).

43. Чому апостол Петро вірив у Христа?

⁴³ Тому християнський апостол Петро, очевидець Ісусового преображення, міг з цілковитою переконаністю сказати: «Ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро вигаданими байками [по-грецьки: мı́тос], але бувши самовидцями Його величі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі» (2 Петра 1:16—18)g.

44. Якого біблійного принципу ми повинні дотримуватися, коли постає суперечність між поглядами людей і Божим Словом?

⁴⁴ Коли постає суперечність між поглядами людських «знавців» і Божим Словом, ми повинні застосовувати згаданий раніше принцип: «Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зовсім ні! Бож Бог правдивий, а кожна людина неправдива, як написано: «Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися» (Римлян 3:3, 4).

Спільні зв’язки

45. Які спільні зв’язки можна побачити в міфах світу?

⁴⁵ Цей короткий перегляд декотрих міфологій світу вказав на певні спільні риси, багато з яких походить з Вавилону, месопотамської колиски більшості релігій. Таку схожість можна побачити в описах творення або в розповідях про час, коли напівбоги й велетні заселяли землю і коли потоп вигубив злих; її можна теж побачити в основних релігійних поняттях, пов’язаних з культом сонця та вірою в безсмертну душу.

46, 47. а) Як на підставі Біблії можна пояснити спільне походження міфологій і зв’язки між ними? б) Які додаткові чинники давніх культів ми будемо обговорювати?

⁴⁶ Ми можемо пояснити наявність таких спільних зв’язків на підставі Біблії, коли пригадаємо собі, що 4200 років тому, після Потопу, Бог звелів людям розійтися з Бабеля в Месопотамії. Хоча люди відокремлювалися, створюючи різномовні родини й племена, їхнє основне знання колишньої історії та релігійні поняття були однаковими (Буття 11:1—9). Минали сторіччя і в кожному народі це знання спотворювалося й прикрашалося, у результаті цього виникло багато вигадок, легенд і міфів, що дійшли до наших днів. Ці відірвані від біблійної правди міфи не змогли наблизити людства до правдивого Бога.

⁴⁷ Однак люди виражали свої релігійні почуття ще іншими способами: спіритизмом, шаманством, магією, поклонінням предкам тощо. Чи все це говорить нам щось про людські пошуки Бога?

[Примітки]

[Рамка на сторінці 43]

Грецькі й римські божества

Багато богів і богинь з грецької міфології відігравали подібну роль у римській міфології. У таблиці внизу згадуються декотрі із цих божеств.

Греція Рим Роль

Аполлон Аполлон бог світла, медицини й поезії

Арес Марс бог війни

Артеміда Діана богиня мисливства й породіль

Асклепій Ескулап бог лікування

Афіна Мінерва богиня ремесел, війни й мудрості

Афродіта Венера богиня кохання

Гестія Веста богиня домашнього вогнища

Гефест Вулкан коваль богів, бог вогню та металообробки

Гея Терра уособлення Землі, мати й дружина Урана

Гіпнос Сомн бог сну

Деметра Церера богиня рослинності

Діоніс Бахус бог виноробства, родючості й розгнузданості

Ерос Купідон бог кохання

Зевс Юпітер цар богів

Рея Опс дружина й сестра Кроноса

Уран Уран син і чоловік Геї, а також батько титанів

На підставі «Уорлд бук енсайклопідія», 1987 рік, том 13.

[Рамка на сторінці 45]

Вавилоно-ассирійські боги й богині

Ану — верховний бог, небесний володар, батько Іштар

Ашшур — народний бог-воїн ассирійців, також бог родючості

Еа — бог води, батько Мардука; він попередив Утнапішті про потоп

Енліль (Бел) — володар повітря; пізніше в грецькій міфології йому відповідав Зевс; вавилоняни перейняли його як Мардука (Бела)

Іштар — божественне уособлення планети Венери; в її культ входила священна проституція; у Фінікії її називали Астартою, у Сирії — Атаргатіс, у декотрих перекладах Біблії вона згадується як Ашторет (1 Царів 11:5, 33, НС), у Греції її називали Афродітою, а в Римі — Венерою

Мардук — головний вавилонський бог; «поглинув інших богів і перейняв усі їхні функції»; ізраїльтяни називали його Меродахом

Сін — бог місяця, член тріади богів, в яку входили Шамаш (сонце) та Іштар (планета Венера)

Таммуз (Думузі) — бог врожаю, коханець Іштар

Шамаш — бог сонця, що стереже світло й правосуддя, попередник грецького Аполлона

(На підставі «New Larousse Encyclopedia of Mythology»).

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 60, 61]

Боги римського воїна

Рим славився своєю дисциплінованою армією. Цілісність його імперії залежала від духу та дієздатності військових легіонів. Чи релігія мала на це якийсь вплив? Безумовно, і римляни, на щастя, залишили по собі чіткі сліди: бруковані шляхи, фортеці, акведуки, амфітеатри й храми. Наприклад, у Нортумбрії, на півночі Англії, є відомий Адріанів мур, зведений приблизно 122 року н. е. А що розповідають розкопки про діяльність римських гарнізонів і про значення релігії в їхньому житті?

У музеї, розташованому неподалік від розкопаних на Адріановому мурі фортечних руїн римського гарнізону, під одним експонатом міститься підпис: «Релігійне життя римського воїна поділялось на три частини. Передусім (...) культ обожнюваних імператорів і поклоніння заступницьким богам Рима, як, наприклад, Юпітеру, Вікторії та Марсу. Щороку на плац-параді кожного форту виконувався обряд присвячення вівтаря Юпітеру. Усі воїни були зобов’язані брати участь у святкуванні днів народження, річниць вступу на престол та перемог обожнюваних імператорів». Як же це нагадує урочистості в сучасних арміях, котрі не обходяться без капеланів, вівтарів і прапорів.

А що було другою складовою частиною релігійного життя римського воїна? Поклоніння богам-заступникам та опікунському духові свого підрозділу, «а також богам, привезеним з рідного краю».

«І нарешті, тут існували ще й особисті релігії. Доти, доки воїн справлявся зі своїми обов’язками щодо офіційного поклоніння, він міг вшановувати будь-якого іншого бога». Здавалося б, він мав дуже велику свободу поклоніння, але «це не стосувалося таких релігій, як друїдизм, звичаї котрих уважалися нелюдськими, а також підозрюваних у нелояльності до держави, як, наприклад, християнство». (Порівняйте Луки 20:21—25; 23:1, 2; Дії 10:1, 2, 22).

Цікаво зазначити, що 1949 року в Карроубурі, зовсім близько від Адріанового муру, у драговині було знайдено храм Мітри. (Дивіться фотографію). Археологи підраховують, що його збудовано приблизно 205 року н. е. У ньому знайдено зображення бога сонця, вівтарі й латинський напис: «Непереможному богові Мітрі».

[Рамка на сторінці 62]

Єгипетські боги й десять кар

Єгова виконав вирок на єгипетських безсилих богах, зіславши десять кар (Вихід 7:14—12:32, Хом.).

Кара Опис

1. Ніл та інші води обернулися в кров. Принижено бога Нілу Хапі.

2. Жаби. Богиня-жаба Хекет не в силі запобігти цьому.

3. Порох обернувся в комарів. Тот, владика магії, не зміг допомогти єгипетським чарівникам.

5. Помір худоби. Цієї кари не змогла відвернути ані священна богиня-корова Хатор, ані бик Апіс.

6. Чиряки. У цьому випадку не могли нічого зробити божества-лікарі Тот, Ісіда й Пта.

7. Грім та град. Виявили безсилля Решпу, владики блискавок, і Тота, бога дощу й грому.

8. Сарана. Це завдало поразки богові родючості Міну, хоронителю врожаю.

9. Три дні темряви. Ганьба найвищому богові сонця Ра й богові-сонцю Гору.

[Рамка на сторінці 66]

Міфологія і християнство

Близько двох тисяч років тому, коли на світовій арені з’явилося християнство, поклоніння міфічним богам в античній Греції та Римі було в повному розквіті. У Малій Азії все ще переважали грецькі імена, тому жителі Лістри (в сьогоднішній Туреччині) назвали християн Павла й Варнаву, які здійснили зцілення, «богами». Вони вважали їх Гермесом і Зевсом, а не римськими Меркурієм і Юпітером. У Біблії говориться, що «жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів» (Дії 14:8—18). Павло й Варнава ледь переконали натовп не складати їм жертв. Це показує, наскільки серйозно тогочасні люди ставились до міфів.

[Ілюстрація на сторінці 42]

Гора Олімп (Греція) вважалася оселею богів.

[Ілюстрація на сторінці 47]

Глиняна клинописна табличка з фрагментом епосу про Гільгамеша.

[Ілюстрація на сторінці 50]

Анубіс, бог з головою шакала, зважує серце-душу на лівій шальці, поклавши на протилежну перо — символ богині правди й справедливості Маат; Тот записує результат на табличці, а потім оголошує його Осірісу.

[Ілюстрації на сторінці 55]

Ацтекська богиня прісної води Чалчіуїтлікує; посудина у формі сови, в яку, мабуть, клали пожертвувані серця.

[Ілюстрація на сторінці 57]

Єгипетська тріада божеств. Зліва направо: Гор, Осіріс та Ісіда.

[Ілюстрації на сторінці 58]

Мачу-Пікчу (Перу); тут інки поклонялися сонцю.

«Інтіуахана» — камінь, до якого «прив’язували» сонце; можливо, його використовували у культі сонця в Мачу-Пікчу.

[Ілюстрації на сторінці 63]

Зображення сокола Гора, бика Апіса й жаби Хекет. Єгипетські боги не змогли відвернути наслані Єговою кари, включаючи перетворення вод Нілу в кров.

[Ілюстрації на сторінці 64]

Грецькі божества. Зліва: Афродіта; Зевс, що несе Ганімеда, виночерпця богів; і Артеміда.

Розділ 4

Пошуки невідомого за допомогою магії та спіритизму

1. Що Павло сказав афінянам в Ареопазі? Чому?

«МУЖІ атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні» (Дії 17:22). Християнський апостол Павло так звернувся до натовпу, що зібрався в Ареопазі, або на Пагорбі Марса, в стародавніх Афінах (Греція). Павло висловив таке зауваження, бо перед цим побачив, що це місто «повне ідолів» (Дії 17:16). Що саме він побачив?

2. Як виявлявся страх афінян перед божествами?

² Поза всяким сумнівом, у цьому космополітичному місті Павло помітив чимало грецьких і римських богів, поклоніння котрим відігравало неабияку роль у житті його мешканців. Побоюючись виявити неувагу до якогось важливого або могутнього божества, котре могло через це розсердитися, афіняни навіть поклонялися «Незнаному Богові» (Дії 17:23). Це чітко показало, наскільки вони боялися богів.

3. Чи тільки афіняни мали страх перед божествами?

³ Звичайно, не тільки афіняни, що жили в I сторіччі, боялися богів, особливо незнаних. Тисячоліттями це почуття охоплювало мало не все людство. У багатьох частинах світу майже кожна сфера людського життя посередньо чи безпосередньо пов’язана з якимось божеством або духами. З попереднього розділу ми дізналися, що міфи стародавніх єгиптян, греків, римлян, китайців та інших народів глибоко кореняться в їхніх уявленнях про богів і духів, які відігравали важливу роль в особистих і державних справах. За середньовіччя в християнських країнах поширилось дуже багато оповідей про алхіміків, чаклунів та відьом. І відтоді мало що змінилося.

Сьогоднішні ритуали й забобони

4. Які популярні звичаї мають явний зв’язок з божествами й духами?

⁴ Свідомо чи несвідомо, люди часто роблять те, що пов’язується з марновірними звичаями або віруваннями, котрі мають щось спільне з божествами чи духами. Наприклад, чи вам відомо, що святкування дня народження бере початок в астрології, яка надає великої ваги точній даті появи на світ людини? А що можна сказати про іменинний торт? Очевидно, він пов’язаний з грецькою богинею Артемідою, іменини котрої святкували з медовими тортами у формі місяця зі свічками. А чи ви знаєте, що траурний одяг на похороні спочатку був хитрістю, аби ошукувати злих духів, яких нібито приваблюють такі події? Декотрі чорношкірі мешканці Африки вимальовуються на біло, а плакальниці в інших країнах одягаються в строкате вбрання, аби тільки духи не впізнали їх.

5. Які поширені забобони ви знаєте?

⁵ Поряд із цими поширеними звичаями люди скрізь мають свої забобони й побоювання. На Заході розбите дзеркало, чорний кіт, перехід попід драбиною, 13-те число, що випадає на вівторок або п’ятницю (залежно від того, де ви живете), вважаються лиховісними прикметами. На Сході японці вдягають кімоно так, щоб ліва пола накладалася на праву, оскільки навпаки вдягають тільки небіжчиків. Вікна й двері в їхніх домах не виходять на північний схід, аби демони, які начебто приходять з цього боку, не знайшли входу. На Філіппінах перед похованням померлому знімають взуття й кладуть біля ніг, щоб його щиро прийняв «святий» Петро. Старші люди наказують дітям бути чемними, оскільки обриси на місяці — це «святий» Михаїл, який дивиться на них і записує їхні вчинки.

6. Наскільки люди сьогодні цікавляться спіритизмом?

⁶ Проте віра в духів і божества не зводиться лише до, здавалося б, невинних звичаїв і забобонів. Як у примітивних, так і в сучасних суспільствах люди намагаються різними способами контролювати або задобрювати грізних духів та заслужити прихильність милосердних. Звичайно, нам відразу пригадуються мешканці далеких джунглів і гір, які під час хвороби або скрутного становища звертаються до спіритів, знахарів і шаманів (жерців, що займаються магією). Проте мешканці великих міст і містечок теж звертаються до астрологів, парапсихологів, ворожбитів і ясновидців, щоб довідатися про майбутнє або порадитись перед важливими рішеннями. Декотрі захоплюються такими справами, хоча заявляють, що належать до тієї чи іншої релігії. Багато хто обрав собі релігією спіритизм, чорну магію та окультизм.

7. Які запитання нам треба розглянути?

⁷ Звідки походять усі ці звичаї та забобони? Чи вони є всього-на-всього різними шляхами до Бога? І найважливіше: що вони приносять тим, хто тримається їх? Аби відповісти на ці запитання, треба повернутися до початків людської історії та коротко переглянути ранні форми поклоніння.

Пошуки незнаного

8. Яка виняткова особливість відрізняє людину від нижчих створінь?

⁸ Усупереч твердженням еволюціоністів, людина має духовні потреби, що відрізняють її від нижчих створінь і дають перевагу над ними. Людина народжується з прагненням дізнаватися про незнане. Вона постійно б’ється над такими питаннями: у чому зміст життя? Що стається з людиною після смерті? Як ми пов’язані з матеріальним світом і самим Усесвітом? Людиною також керує бажання наблизитись до чогось вищого або могутнішого, ніж вона, щоб здобути деякий контроль над середовищем і керувати своїм життям (Псалом 8:4, 5; Екклезіяста 3:11; Дії 17:26—28).

9. Як один вчений описує «духовність»?

⁹ У книжці «Людина, Бог і магія» (англ.) Івар Лісснер висловився так: «Можна тільки захоплюватися наполегливістю, з якою людина намагалася впродовж усієї історії сягнути кудись далі. Вона ніколи не скеровувала своїх сил виключно на задоволення життєвих потреб, а вічно провадила пошуки, йшла помацки вперед і прагнула недосяжного. Цим дивним, притаманним людині потягом є її духовність».

10. З чого видно, що людина має природний потяг волати до Бога?

¹⁰ Звичайно, ті, хто не вірить у Бога, дивляться на цю справу по-іншому. Як зазначалося в 2-му розділі, вони здебільшого пояснюють цю схильність людини її психологічними або якимись іншими потребами. Але хіба в час небезпеки або в безнадійній ситуації більшість людей не волає передусім про допомогу до Бога або до якоїсь іншої надприродної сили? Так було колись, так є і сьогодні. Отже, Лісснер веде далі: «Той, хто досліджував найдавніші примітивні громади, може легко зрозуміти, що всі вони мали поняття про Бога й живо усвідомлювали існування всевишнього єства».

11. Який був результат того, що людина намагалася проникнути в невідоме? (Порівняйте Римлян 1:19—23).

¹¹ Спосіб, яким вони намагалися задовольняти природжене бажання проникнути в невідоме,— це зовсім інша річ. Кочові мисливці й пастухи тремтіли перед силою диких тварин. Рільники надавали надзвичайної уваги змінам погоди й порам року. Мешканці джунглів реагували зовсім не так, як жителі пустель і гір. Такі різні побоювання і потреби обумовили те, що люди вигадували найрізноманітніші релігійні обряди, за допомогою яких сподівалися здобувати прихильність добрих богів і задобрювати грізних.

12. Які спільні елементи можна побачити в релігійних обрядах людей цілого світу?

¹² Проте, незважаючи на велику різноманітність, у цих релігійних обрядах можна помітити деякі спільні елементи, а саме: благоговіння та страх перед священними духами й надприродними силами, чаклунство, прорікання майбутнього за допомогою прикмет і ознак, астрологія та різні способи ворожіння. Досліджуючи ці елементи, ми з’ясуємо їхню чималу роль у формуванні релігійних поглядів людей цілого світу та всіх епох, у тому числі й нашого часу.

Священні духи та надприродні сили

13. Що могло бути загадковим для людей у минулому?

¹³ На зорі існування людства життя здавалося повним таємниць. Людей оточували незрозумілі й загадкові явища. Наприклад, вони не могли збагнути, чому цілком здорова людина раптово захворіла; чому не було дощу у звичайну для нього пору; чому голе, на вигляд мертве дерево зеленіє й повністю оживає за певної пори року. Навіть власна тінь, биття серця й дихання були таємницею.

14, 15. З чим людина пов’язала загадкові факти, які внаслідок браку розуміння й керівництва не могла пояснити? (Порівняйте 1 Самуїла 28:3—7).

¹⁴ Звичайно, людина, з притаманними їй духовними схильностями, почала пов’язувати ці загадкові факти та явища з надприродною силою. Але оскільки вона не мала відповідного керівництва й розуміння, її світ згодом наповнився душами, духами, привидами й демонами. Наприклад, алгонкіни, індіанці з Північної Америки, називають людську душу отачук, що означає «його тінь»; а малайці з Південно-Східної Азії вірять, що в момент смерті душа людини виходить через ніздрі. Сьогодні майже по цілому світі поширені вірування в духів і душі померлих, а також різні способи спілкування з ними.

¹⁵ Так само інші елементи природи: Сонце, Місяць, зорі, океани, річки й гори — були живими, на думку давніх людей, та справляли безпосередній вплив на їхню діяльність. Оскільки ці елементи походили немовби з іншого світу, їх ототожнювали з духами й божествами — одних з добрими й позитивними, а інших зі злими й шкідливими. З бігом часу майже в усіх релігіях почало займати визначне місце поклоніння твориву.

16. Як виявлялося поклоніння духам, божествам і святим предметам?

¹⁶ Ми можемо знайти такі вірування в релігіях майже всіх давніх цивілізацій. Вавилоняни та єгиптяни поклонялися богам Сонця, Місяця й сузір’їв. Вони також вшановували диких і свійських тварин. Індуси відомі багатомільйонним пантеоном богів. Китайці завжди мали священні гори й богів рік, а свою шанобливість до батьків виражали в поклонінні предкам. Стародавні друїди з Британських островів вважали дуб священним та особливо вшановували омелу, яка росте на ньому. Пізніше греки й римляни теж внесли свою частку в утвердження віри в духів, божества, душі, демонів та в усілякі святі предмети.

17. Як досі виявляється поклоніння твориву?

¹⁷ Хоча в наш час дехто вважає все це марновірством, такі поняття й досі знаходимо в релігійних обрядах багатьох людей по цілому світі. Декотрі досі вірять, що певні гори, річки, скелі химерних форм, старі дерева й багато інших речей є святими, і поклоняються їм. Біля таких місць вони будують жертовники, святині й храми. Наприклад, річка Ганг є священною для індусів, заповітна мрія яких — омитися в ній за життя, а після смерті, щоб їхній прах розсипали над її водами. Для буддистів неабиякою подією є побувати у святині біля місцевості Буддх-Ґая в Індії, де, за переказами, Будда отримав просвітлення під деревом бодха. Католики йдуть на колінах до базиліки Мадонни Гваделупської в Мексиці або купаються у «святих» джерелах біля святині в Лурді (Франція), сподіваючись чудесного зцілення. Сьогодні можна побачити, як, замість того щоб поклонятися Творцеві, люди поклоняються створінню (Римлян 1:25).

Розквіт магії

18. До чого довело вірування в духів і божества?

¹⁸ Як тільки людина повірила, що неживий світ наповнений добрими й злими духами, вона легко зробила наступний крок — почала нав’язувати контакт з добрими духами, щоб отримувати керівництво й благословення, а також задобрювати злих. У результаті цього виникла магія, яка набула великої популярності практично в усіх давніх та сучасних народах (Буття 41:8; Вихід 7:11, 12; Повторення Закону 18:9—11, 14; Ісаї 47:12—15; Дії 8:5, 9—13; 13:6—11; 19:18, 19).

19. а) Що таке магія? б) Чому багатьом людям магія здається достовірною?

¹⁹ У своїй основі магія — це спроби керувати природними чи надприродними силами або змушувати їх виконувати волю людини. Не знаючи справжніх причин багатьох щоденних явищ, люди в ранніх суспільствах вірили, що завдяки повторюванню певних магічних слів чи заклинань або виконанню деяких ритуалів можна досягнути бажаних результатів. Цьому виду магії почали довіряти, бо інколи ритуали й дійсно допомагали. Наприклад, знахарі — по суті, шамани або чаклуни — з островів Ментавай, на заході від Суматри, надзвичайно ефективно зціляли людей від проносу. Відповідно до їхнього магічного рецепта, хворі мали лягати долілиць на краю скелі й полизувати землю. Чому це допомагало? До складу ґрунту на скелі входив каолін, біла глина, яку сьогодні широко використовують у виготовленні ліків від проносу.

20. Як магія стала панівною силою в житті людей?

²⁰ Декількох позитивних результатів було достатньо, щоб швидко забути про всі невдачі й принести добру славу цілителям. Невдовзі вони ставали високошановними жерцями, вождями, шаманами, знахарями, чаклунами й медіумами, перед якими благоговіли. Люди зверталися до них зі своїми проблемами, благаючи їх зцілити й відвернути хворобу, знайти загублені речі, розпізнати злодіїв, зняти вроки й спровадити помсту. Зрештою виникло дуже багато марновірних звичаїв і обрядів, пов’язаних з цими та іншими подіями в житті, як, наприклад, з народженням, змужнінням, заручинами, шлюбом, смертю і похованням. Могутня й таємнича магія невдовзі стала панівною силою в кожній галузі людського життя.

Танці, які викликають дощ, і наврочення

21, 22. Що таке «наслідувальна магія»? Наведіть приклади.

²¹ Незважаючи на велике розмаїття магічних прийомів серед багатьох народів, їхні головні засади надзвичайно подібні. По-перше, існує засада — подібне породжує подібне, тому бажаний результат можна отримати, наслідуючи те, чого хочеш досягти. Інколи це називають наслідувальною магією. Наприклад, коли врожаю загрожувала посуха, індіанці омаха з Північної Америки танцювали довкола посудини з водою. Потім один з них набирав у рот трохи води й розприскував її в повітря, наслідуючи крапання або зливу. Аби полювання було вдалим, мисливець качався по землі, немов поранений ведмідь.

²² Інші народи мали ще вишуканіші ритуали, в які входив монотонний спів і жертвоприношення. Китайці робили великого паперового або дерев’яного дракона — бога дощу, якого носили довкола. Вони також виносили цього ідола, що зображав їхнє божество, з храму на сонце, щоб він відчув спеку й послав дощ. Люди племені нґоні зі Східної Африки наливають пиво до горщика, заритого в храмі дощу, і моляться: «Пане Чауто, серце твоє зашкарубло до нас. Чого жадаєш? Загибель нас не мине. Зішли своїм дітям дощів, ось тут пиво для тебе». Вони допивають решту пива, а після цього співають, танцюють і потрясають змоченими у воді гілками.

23. Яких форм набирало чаклунство й наврочення? (Порівняйте Левит 19:31; 20:6, 27; Повторення Закону 18:10—13).

²³ Магія також навчає, що особисті речі впливають на людину навіть тоді, коли є далеко від неї. Тому почали вважати, що, впливаючи на колишню власність людини, їй можна наврочити. Протягом XVI і XVII сторіч в Європі та Англії все ще вірили, що відьми й чаклуни можуть цим завдати шкоди. Люди вдавалися до різних магічних прийомів: проколювали шпильками зліплену з воску фігурку особи; спалювали шматок паперу, на якому було написане її ім’я; закопували клапоть її одягу або робили щось інше з її волоссям, обрізками нігтів, потом і навіть калом. Про те, яких масштабів набули ці та інші ритуали, засвідчує факт, що в 1542, 1563 і 1604 роках англійський парламент оголошував чаклунство злочином, котрий карався смертю. Упродовж віків люди різними способами займалися цим видом магії майже по цілому світі.

Майбутнє в знаменнях і передвістях

24. а) Що таке ворожіння? б) Як вавилоняни ворожили?

²⁴ Магію часто використовують, щоб довідатись про потаємне або зазирнути в майбутнє за допомогою знамень і передвість. Такий вид магії називається ворожінням, і ним уславились вавилоняни. Згідно з книжкою «Магія, супернатуралізм і релігія» (англ.), «вони були фахівцями в мистецтві ясновидіння, провіщали майбутнє по печінці й кишках забитої худоби, по вогню та диму, а також по виблискуванню дорогоцінного каміння. Вони передрікали події по дзюрчанню джерел і формах рослин... Дощ, хмари, вітер, блискавки та інші атмосферні явища вважалися провісниками; тріщини на меблях і дерев’яних панелях теж передвіщали майбутні події... Мухи, різні комахи й пси були носіями таємних повідомлень».

25. Що Єзекіїль і Даниїл розповідають про ворожіння у стародавньому Вавилоні?

²⁵ Біблійна книга Єзекіїля розповідає, що під час одного військового походу «цар вавилонський став на роздоріжжі, на початку двох доріг. Щоб ворожити чарами, трясе він стрілами, питає домашніх божків, розглядає печінку» (Єзекіїля 21:26). При вавилонському дворі постійно перебували ворожбити, чаклуни й жерці-маги (Даниїла 2:1—3, 27, 28).

26. Який вид ворожіння був популярний у греків?

²⁶ Інші східні й західні народи теж займалися багатьма видами ворожіння. Греки радилися у своїх оракулів не тільки щодо великих політичних подій, але й таких світських особистих справ, як шлюб, подорож і діти. Найславнішим був дельфійський оракул. Жриця, піфія, давала відповіді нерозбірливими звуками начебто від бога Аполлона, а священики тлумачили їх так, щоб створити двозначні вірші. Класичним прикладом ворожіння є відповідь Крезові, цареві Лідії: «Крез, перейшовши за Галіс, велику державу зруйнує». Але тією державою стала його країна. Коли Крез перейшов через Галіс, щоб вдертись у Каппадокію, він зазнав поразки від рук перса Кіра.

27. Наскільки ворожіння поширилось серед римлян?

²⁷ На Заході мистецтво ворожіння досягнуло свого розквіту серед римлян, які стежили за прикметами й передвістями майже на кожному кроці. Люди всіх суспільних щаблів вірили в астрологію, чари, талісмани, віщування та в багато інших видів ворожіння. Знавець римської історії Едуард Гіббон пише: «Різні види релігії, поширені в римському світі, вважалися однаково правдивими». Знаменитий політичний діяч та оратор Цицерон умів читати передвістя з польоту птахів. Римський історик Петроній сказав, що, беручи до уваги безліч релігій та сект у декотрих римських містах, можна дійти висновку, що в них більше богів, ніж самих людей.

28. Як ворожили в давні часи китайці?

²⁸ У Китаї під час розкопок було знайдено понад 100 000 ворожильних кісток та черепашачих панцирів, які датуються другим тисячоліттям до н. е. (доба династії Шан). Ними користувалися тогочасні жерці, намагаючись отримати керівництво богів у всьому — від погоди до переміщення військ. Послуговуючись стародавніми піктограмами, жерці записували питання на цих кістках. Потім розжарювали кістки та оглядали тріщини, які з’являлися, і записували відповіді на тих самих кістках. Декотрі вчені вважають, що саме з цих стародавніх знаків сформувалася китайська писемність.

29. Яка засада ворожіння викладається в трактаті «Іцзин»?

²⁹ Найбільш відомий давньокитайський ворожильний трактат називається «Іцзин» («Книга змін»). Вважають, що його написали в XII сторіччі до н. е. двоє імператорів періоду Чжоу, Вень-ван і Чжоугун. У ньому детально пояснюється взаємодія двох протилежних сил, інь і ян (темний — ясний; негативний — позитивний; жіночий — чоловічий; місяць — сонце; земля — небо тощо), котрі, на думку багатьох сучасних китайців, є керівними засадами всіх галузей життя. Згідно з цією працею, все безперервно змінюється і ніщо не залишається постійним. Щоб мати успіх у будь-якій справі, людина повинна знати й брати до уваги всі зміни, котрі відбуваються в певний момент. Тому люди ставлять запитання й кидають жеребок, а потім шукають відповіді в «Іцзині». Упродовж сторіч ця праця була в Китаї підставою для різних видів ворожіння й віщування, наприклад, геомантії.

Від астрономії до астрології

30. Розкажіть про ранню астрономію.

³⁰ Люди віддавна захоплювалися точним рухом Сонця, Місяця, зірок і планет. У Месопотамії було знайдено зоряні каталоги, датовані 1800 роком до н. е. Спираючись на таку інформацію, вавилоняни могли передрікати багато астрономічних явищ, як-от: затемнення Місяця, поява і захід сузір’їв та декотрі рухи планет. Єгиптяни, ассирійці, китайці, індіанці, греки, римляни та інші давні народи теж стежили за небесними тілами й детально записували астрономічні явища. Керуючись такими записами, вони складали календарі й плани на рік.

31. Як астрономія породила астрологію?

³¹ У результаті астрономічних спостережень було виявлено, що певні події на землі нібито збігаються в часі з конкретними небесними явищами. Наприклад, зміна пір року тісно пов’язувалася з рухом Сонця, припливи й відпливи — з фазами Місяця, а після появи найяскравішої зірки, Сіріуса, щороку розливався Ніл. Тому люди дійшли висновку, що небесні тіла впливають на ті чи інші події на землі. Єгиптяни навіть називали Сіріус тим, котрий приносить Ніл. Ідея про вплив зірок на земні події дуже швидко навела на думку, що за допомогою небесних тіл можна передрікати майбутнє. Тому астрономія породила астрологію. Незабаром царі та імператори мали придворних астрологів, які зверталися за порадою до зірок у важливих державних справах. Але й прості люди розраховували на те, що зірки розкажуть їм про їхню долю.

32. Які види астрології були популярні серед вавилонян?

³² І знову ми повертаємося до вавилонян. Вони вважали зірки небесними оселями богів, а храми — земними. Це породило поняття про поділ зірок на сузір’я. Також виникло вірування, що такі дивні явища на небі, як затемнення та поява певних яскравих зірок і комет, віщують нещастя й війну на землі. Під час розкопок речових пам’яток у Месопотамії було знайдено сотні звітів, які астрологи подавали царям. У декотрих з них, приміром, повідомляється, що близьке місячне затемнення звіщає поразку якомусь ворогові або поява певної планети в цьому сузір’ї передвіщає землі «великий гнів».

33. Що Ісая сказав про вавилонян, які ‘придивлялися до зір’?

³³ Те, наскільки вавилоняни покладалися на цей вид ворожіння, можна зрозуміти із скерованих до них ущипливих слів пророка Ісаї, який передрікав знищення Вавилона: «Ставай же з своїми закляттями та з безліччю чарів своїх, якими ти мучилася від юнацтва свого... Хай же стануть і хай допоможуть тобі ті, хто небо розрізує, хто до зір придивляється, хто провіщує кожного місяця, що має на тебе прийти!» (Ісаї 47:12, 13).

34. Хто такі «мудреці», що прийшли до новонародженого Ісуса?

³⁴ З Вавилону астрологія потрапила в Єгипет, Ассирію, Персію, Грецію, Рим та Аравію. Детально розроблені астрологічні системи також були у східних народів — індусів і китайців. «Мудреці», які, за повідомленням євангеліста Матвія, прийшли до новонародженого Ісуса, були «астрологами зі східних сторін» (Матвія 2:1, 2, НС). Декотрі фахівці вважають, що ці астрологи належали до халдейської та мідо-перської астрологічної школи в Парфії, яка колись була провінцією Персії, а пізніше стала незалежною державою.

35. Як розвивалась астрологія від доби греків?

³⁵ А втім, саме греки надали астрології сучасної форми. У II сторіччі н. е. Клавдій Птолемей, грецький астроном з Александрії (Єгипет), зібрав усю наявну астрологічну інформацію в чотири книги, які назвав «Тетрабіблос». Вони дотепер слугують основним посібником астрології. На них і базується так звана натальна астрологія, тобто система передречення майбутнього людини за допомогою дослідження її гороскопу, або схеми розташування Сонця, Місяця й різних планет у певних сузір’ях у момент та місці її народження.

36. З чого видно, що астрологію наділяли великою шаною?

³⁶ У XIV і XV сторіччях астрологія набула широкого визнання на Заході. Її викладали в університетах як дисципліну, а це вимагало глибокого знання мов і математики. Астрологів вважали вченими. У своїх творах Шекспір неодноразово згадував про вплив астрології на справи людей. Кожен король і багато аристократів мали приватних астрологів, готових з’явитися за першим же викликом. Люди рідко коли бралися за будь-яку справу, чи то війну, будівництво, торгівлю, чи подорож, не звернувшись спершу за порадою до зірок. Астрологію наділяли великою шаною.

37. Як науковий прогрес вплинув на астрологію?

³⁷ Хоча праці таких астрономів, як Коперник і Галілео Галілей, а також прогрес наукових досліджень похитнули довір’я до астрології як до науки, вона досі існує. (Дивіться інформацію на сторінці 85). Це таємниче ремесло, яке впровадили вавилоняни, розвинули греки й розповсюдили араби, донині справляє значний вплив як на державних керівників, так і на простих людей у промислово розвинених державах і глухих селах країн, що розвиваються.

Читання долі з обличчя й долоні

38. Що дало початок іншим формам ворожіння, пов’язаним з дослідженням ліній на долонях та рис обличчя?

³⁸ Якщо хтось цікавиться мистецтвом ворожіння, а спостереження за знаменнями на небі й пошуки передвістя майбутніх подій здаються надто заплутаними, у нього під рукою є простіші й доступніші методи. У «Зогарі», або «Сефер га-зогарі» (єврейською: Книга сяйва), книзі єврейського містицизму XIII сторіччя, говориться: «На небосхилі, який обгортає всесвіт, бачимо багато фігур із зірок та планет. Вони виявляють приховане й розкривають глибокі таємниці. Так само й на шкірі, що оповиває людську істоту, розміщуються візерунки й знамена — зірки нашого тіла». Ця філософія дала початок іншим методам ворожіння, або передрікання майбутнього. Одним з них є здобуття пророчих знамень через дослідження рис обличчя та ліній на долонях. Як на Сході, так і на Заході ці методи все ще мають велику популярність. Проте немає жодного сумніву в тому, що вони кореняться в астрології та магії.

39. Що таке фізіогноміка і як її почали застосовувати?

³⁹ Фізіогноміка — це ворожіння по рисах обличчя, наприклад, по формі очей, носа, зубів і вух. У 1531 році певний Іоан з Ендажіна видав у Страсбурзі книжку на цю тему. У ній він помістив детальні малюнки облич з різними формами очей, носа й вух, а також подав своє тлумачення. Цікаво зазначити, що він зацитував слова Ісуса Христа з Матвія 6:22: «Тож як око твоє буде здорове [«чисте», Дерк.], то й усе тіло твоє буде світле». Цим він хотів сказати, що великі, блискучі круглі очі є ознакою порядності й міцного здоров’я, а маленькі запалі очі свідчать про заздрісну, злобну та недовірливу вдачу. А втім, у подібній книжці, «Компендій фізіогноміки», виданій 1533 року, автор Бартоломмео Кокле твердив, що великі круглі очі мають мінливі та ледачі люди.

40. а) Що таке хіромантія? б) Як намагалися підтвердити правомірність хіромантії на основі Біблії?

⁴⁰ За словами віщунів, після голови, руки більше, ніж інші частини тіла, відображають вплив надприродних сил. Отже, ще однією поширеною формою ворожіння є хіромантія, тобто читання характеру й долі по лініях на долонях. Середньовічні хіроманти вишукували підтвердження правомірності свого ремесла в Біблії. Наприклад, вони посилалися на такі вірші: «Він руку печатає кожній людині, щоб пізнали всі люди про діло Його» й «довгість днів — у правиці її, багатство та слава — в лівиці її» (Йова 37:7; Приповістей 3:16). Також розглядалися випуклості на долонях, оскільки люди вважали, що вони представляють планети й тому розповідають дещо про особу та її майбутнє.

41. Якими видами ворожіння займаються люди Сходу?

⁴¹ Ворожіння по рисах обличчя й лініях на долонях дуже популярне в країнах Сходу. Тут пропонують свої послуги не тільки професійні ворожбити й порадники, але й багато аматорів та самоуків, які використовують доступні для широкого загалу книжки й публікації різного рівня. Часто люди ворожать по руці задля розваги, але багато хто ставиться до цього серйозно. У цілому ж людей рідко задовольняє один спосіб ворожіння. Коли постають серйозні проблеми чи треба зробити важливі рішення, буддист, даос, синтоїст або хтось інший іде до свого храму просити поради в богів, потім — до астролога, щоб запитатися у зірок, а тоді — до ворожки, яка ворожить по руці та обличчю; насамкінець він приходить додому й розпитує покійних предків. Хтось таки дасть відповідь, яка здаватиметься йому доречною.

Чи це невинна забава?

42. До чого довело звичайне людське бажання знати майбутнє?

⁴² Бажання знати, що станеться в майбутньому, є цілком природним. Кожна людина також хоче забезпечити собі удачу й запобігти нещастю. Ось чому люди впродовж віків зверталися за керівництвом до духів і богів. Через це вони почали займатися спіритизмом, магією, астрологією та іншими забобонними ритуалами. У минулому люди мали амулети й талісмани, які буцімто захищали їх, а, захворівши, зверталися до знахарів та шаманів. І сьогодні люди носять медальйони із зображенням «святого» Крістофера або талісмани «на щастя», беруть участь у спіритичних сеансах, використовують алфавітні таблички, кришталеві кулі, гороскопи й ворожильні карти. Якщо йдеться про спіритизм і забобони, людство мало в чому змінилося.

43. а) Як багато людей ставляться до спіритизму, магії та ворожіння? б) Які запитання щодо марновірних ритуалів вимагають відповіді?

⁴³ Безсумнівно, багато людей розуміє, що все це є не чим іншим, як простим марновірством. Вони також можуть говорити, що роблять це лише задля забави. Інші навіть твердять, ніби магія та ворожіння є корисними, бо додають психологічної упевненості людям, яких у противному разі пригноблювали б життєві труднощі. Але чи все це є лише невинною забавою або психологічною підтримкою? Що ж насправді криється за спіритичними й магічними прийомами, розглянутими в цьому розділі, а також за багатьма іншими, яких ми не згадали?

44. На чо́му у своїй суті ґрунтуються всі такі ритуали?

⁴⁴ Досліджуючи різні види спіритизму, магії та ворожіння, ми помітили, що вони тісно пов’язані з вірою в душі померлих та в існування добрих і злих духів. Тому віра в духів, магія і ворожіння у своїй суті є певною формою політеїзму, що ґрунтується на вченні про безсмертя людської душі. Чи це належна основа для релігії? Чи ви вважали б прийнятним поклоніння, що має таку основу?

45. Яке питання стосовно жертвоприношення ідолам їжі постало перед християнами першого сторіччя?

⁴⁵ Подібні запитання постали перед християнами I сторіччя. Вони жили серед греків і римлян, які вшановували безліч богів і божищ, а також трималися забобонних ритуалів. Одним з них було жертвоприношення ідолам їжі, якою потім ділилися між собою. Чи людина, котра любила правдивого Бога й хотіла подобатись йому, могла брати участь у таких ритуалах? Зауважте, як на це запитання відповів апостол Павло.

46. В якого Бога вірив Павло й ранні християни?

⁴⁶ «Тож про споживання ідольських жертов ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одного. Бо хоч і існують так звані «боги» чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього» (1 Коринтян 8:4—6). Для Павла й християн першого сторіччя правдива релігія не була поклонінням багатьом богам, політеїзмом, але відданістю тільки ‘одному Богові — Отцеві’, ім’я якого Біблія виявляє такими словами: «Співайте Богові, піснею прославляйте ім’я Його; вихваляйте Того, Хто сидить на хмарах — Його ім’я Єгова — і радійте перед Ним» (Псалом 68:5, Дерк.).

47. Як Павло показав, ким насправді є ‘боги й пани на небі чи на землі’?

⁴⁷ Варто зазначити, що хоча апостол Павло сказав: «Ідол... ніщо», він не заперечив існування ‘богів’ і ‘панів’, до котрих люди зверталися через магію, ворожіння й жертви. Що ж він хотів сказати? Пізніше в цьому ж посланні Павло пояснив це такими словами: «Але те, що в жертву приносять, «демонам, а не Богові в жертву приносять» (1 Коринтян 10:20). Поклоняючись своїм богам і панам, народи насправді вшановували демонів — ангельських, або духовних, істот, які збунтувалися проти правдивого Бога та обрали собі за керівника Сатану Диявола (2 Петра 2:4; Юди 6; Об’явлення 12:7—9).

48. Яку небезпеку донині становить окультизм і як можна його уникнути?

⁴⁸ Часто люди співчувають так званим первісним народам, які були рабами забобонів і страху. Сьогодні вважаються відразливими їхні криваві жертви й жорстокі ритуали. І це слушно. Але й донині ми все ще можемо почути про вуду, сатанинські культи, а навіть людські жертвоприношення. Хоча це можуть бути крайні випадки, вони все ж таки показують, що зацікавлення окультним аж ніяк не послаблюється. Усе може початися з «невинної забави» й цікавості, але часто закінчується трагедією і смертю. Наскільки ж мудро зважати на біблійне попередження: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник — диявол — ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петра 5:8; Ісаї 8:19, 20).

49. Що ми будемо досліджувати в наступних розділах цієї книжки?

⁴⁹ Розглянувши початки релігії, різні міфи давнини й види спіритизму, магії та забобонів, ми тепер зосередимо свою увагу на головних релігіях світу: індуїзмі, буддизмі, даосизмі, конфуціанстві, синтоїзмі, юдаїзмі, церквах загальновизнаного християнства та ісламі. Як вони виникли? Чого навчають? Який вплив справляють на своїх віруючих? Ці та інші питання розглянемо в наступних розділах.

[Вставка на сторінці 76]

Деколи магія здавалася ефективною.

[Рамка на сторінці 85]

Чи астрологія узгоджується з наукою?

Астрологи заявляють, що Сонце, Місяць зірки й планети можуть впливати на хід подій на Землі й що розташування цих небесних тіл у момент народження людини відіграє певну роль в її долі. А втім, через наукові відкриття постають серйозні сумніви щодо цього:

▪ Праці таких астрономів, як Коперник, Галілео Галілей і Кеплер, чітко доводять, що Земля не є центром Усесвіту. Сьогодні також відомо, що зірки, які нібито утворюють сузір’я, часто не зв’язані в одну групу. Декотрі з них можуть бути далеко в космічному просторі, тимчасом як інші — відносно близько. Отже, зодіакальні властивості різних сузір’їв є лише вигадкою.

▪ Давні астрологи не знали про існування таких планет, як Уран, Нептун і Плутон, бо їх відкрили тільки після винаходу телескопа. Чи ж було взято до уваги їхній «вплив», коли сторіччя тому складалися астрологічні таблиці? Крім того, чому «вплив» однієї планети має бути «добрий», а іншої — «поганий», адже сучасній науці відомо, що всі вони, по суті, складаються з маси неживої породи або газів, які носяться в космосі?

▪ Генетика повідомляє, що основні риси нашої особистості формуються не в момент народження, а в момент зачаття, коли один з мільйонів сперматозоїдів батька сполучається з єдиною яйцеклітиною матері. Проте астрологи складають гороскопи на основі дати народження. З астрологічного погляду така дев’ятимісячна різниця мала б сприяти зовсім іншому зразку особистості.

▪ Для спостерігачів на Землі рух Сонця серед сузір’їв відбувається сьогодні приблизно на місяць пізніше, ніж 2000 років тому, коли складалися астрологічні схеми й таблиці. Отже, за підрахунками астрологів, людина, народжена під знаком Рака (кінець червня або початок липня), вкрай вразлива, дуже піддається змінам настрою і скритна. Але Сонце проходить у цей час через сузір’я Близнюків, і ця людина, по суті, має бути компанійською, дотепною і балакучою.

Зрозуміло, астрологію неможливо обґрунтувати ні раціонально, ні науково.

[Ілюстрації на сторінці 71]

З розбитими дзеркалами, чорними котами й декотрими числами пов’язані забобони. Китайський знак цифри «чотири» вимовляється як китайське та японське слово «смерть».

[Ілюстрації на сторінці 74]

Зліва: базиліка Мадонни Гваделупської в Мексиці, де католики моляться про чудесні зцілення.

Справа: Стонгендж в Англії. Кажуть, що тут старожитні друїди поклонялися сонцю.

[Ілюстрація на сторінці 80]

Деякі люди шукають ради в шаманів і знахарів.

[Ілюстрації на сторінці 81]

Інші беруть участь у спіритичних сеансах, використовують алфавітні таблиці, кришталеві кулі, ворожильні карти й звертаються до ворожбитів.

[Ілюстрації на сторінці 82]

У країнах Сходу ворожба за допомогою написів на черепашачих панцирах та символів інь і ян сягає в далеке минуле.

[Ілюстрації на сторінці 87]

Багато людей шукають поради в гороскопах, бо вірять, що розташування Сонця, Місяця, планет і зірок у момент народження впливає на їхнє життя.

[Ілюстрації на сторінці 90]

Витряснувши ворожильний патичок з посудини, клієнт отримує звістку та її вияснення.

Розділ 5

Індуїзм — пошуки визволення

«В індуїстів існує релігійний звичай: найперше зранку необхідно обмитися у найближчій річці, а якщо поруч немає річки чи струмка, то вдома. Люди вірять, що цим вони освячуються. Потім, ще не поснідавши, йдуть до місцевого храму й складають у жертву квіти та харчі місцевому богові. Дехто обмиває цього ідола й прикрашає його червоним і жовтим порошком.

Майже в кожному домі є куток чи навіть ціла кімната для поклоніння улюбленому родинному богові. У певних місцевостях популярним є Ганеша — бог-слон. Люди переважно моляться до нього за удачею, бо він відомий тим, що усуває перешкоди. В інших околицях передусім можуть вшановувати такі божества, як Крішна, Рама, Шива, Дурга або інші» (Тара С., Катманду, Непал).

1. а) Опишіть деякі звичаї індуїстів. б) Які існують відмінності між західним та індуським світоглядом?

ЩО Ж являє собою індуїзм? Чи це всього-на-всього культ тварин, обмивання в ріці Ганг і поділення на касти, як його занадто спрощено сприймають на Заході? А може це щось інше? Так, індуїзм означає щось більше. Це інше розуміння життя, якому цілком чужі західні цінності. Жителі Заходу схильні дивитися на життя як на хронологічну послідовність історичних подій, індуїсти ж — як на повторюваний цикл, в якому історія людства не відіграє великої ролі.

2, 3. а) Чому нелегко дати визначення індуїзму? б) Як один індійський письменник пояснює індуїзм і політеїзм?

² Дати визначення індуїзму нелегко, оскільки в ньому немає чітко визначеного віровчення, священицької ієрархії або керівної установи. Однак в індуїзмі є свамі (вчителі) й гуру (духовні наставники). Загальне визначення індуїзму подається в одному підручнику з історії, згідно з яким він є «комплексом віровчень та установ, що упорядковувалися від часу складення Вед, стародавніх (і найсвятіших) писань, аж дотепер». В іншому джерелі говориться: «Можна сказати, що індуїзм — це вірність або поклоніння богам Вішну, Шиві чи богині Шакті та їхнім втіленням, виразам, подружнім партнерам або нащадкам». Він охоплює також культ Рами й Крішни (втілень Вішну), Дурги, Сканди й Ганеші (відповідно дружини й синів Шиви). Кажуть, що індуїзм налічує 330 мільйонів богів, проте це не політеїстична релігія. Як же це можливо?

³ Індійський письменник А. Партасараті пояснює: «Індуїсти не є політеїстами. Індуїзм говорить про одного Бога... Різні боги й богині індуїстського пантеону є простим відображенням сили та функцій одного найвищого Бога в матеріальному світі».

4. Що охоплює термін «індуїзм»?

⁴ Індуїсти часто називають свою віру санатана-дгарма, що означає вічний закон або порядок. Індуїзмa — це насправді дуже загальний термін, яким описується безліч релігійних течій і сект (сампрадай), які з’являлися й процвітали протягом тисячоліть у тіні складної давньої міфології індусів. Ця міфологія настільки заплутана, що в одній праці говориться: «Індійська міфологія — це густі й непрохідні джунглі. Коли ви заглиблюєтеся в неї, то вже не бачите денного світла й втрачаєте всіляку орієнтацію» («New Larousse Encyclopedia of Mythology»). У цьому розділі розглядатимуться деякі особливості та вчення індуїзму.

Давні коріння індуїзму

5. Наскільки поширений індуїзм?

⁵ Хоча індуїзм не такий поширений, як інші основні релігії, 2000 року він налічував близько 800 мільйонів вірних прихильників, тобто майже одну восьму (13%) світового населення. Більшість з них живуть в Індії, тому виникає логічне запитання: як і чому індуїзм вкоренився в Індії?

6, 7. а) Як декотрі історики пояснюють виникнення індуїзму в Індії? б) Що розповідає індуїстська легенда про потоп? в) Яку релігію, за словами археолога Маршалла, сповідували люди в долині ріки Інд перед приходом аріїв?

⁶ Деякі історики кажуть, що індуїзм взяв свій початок 3500 років тому, коли світлошкірі арії прийшли з північного заходу в долину ріки Інд, на територію сучасного Пакистану та Індії. Звідти вони розійшлись по прилеглих до ріки Ганг рівнинах і по цілій Індії. Релігієзнавці твердять, що вірування переселенців базувались на старожитніх перських та вавилонських вченнях. Також в індуїзмі простежується спільний зв’язок для багатьох культур — легенда про потоп. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 120).

⁷ Але яку релігію сповідували люди в долині ріки Інд перед приходом аріїв? Археолог сер Джон Маршалл згадує про «величну Богиню-Матір», яку деколи зображали статуетки вагітних жінок, здебільшого оголених, з кольє на шиї та в головних уборах... Слід теж згадати «Бога-чоловіка», «в якому можна одразу розпізнати прототип історичного Шиви», що сидить стуливши стопи ніг (поза йоги), із статевим органом в ерекції (нагадує культ лінгам [фалос]), оточений тваринами (символ Шиви — «Господа тварин»). Безліч витесаних з каменю фалосів і вульв... вказують на культ лінгам і йоні Шиви та його дружини» («Релігії світу — від минулого до сучасності», англ.). Донині Шиві поклоняються, як богові плодючості, богові фалоса, або лінгама. Їздовою твариною Шиви є бик Нандін.

8, 9. а) Яке спростування теорії Маршалла висуває один індуїстський вчений? б) Який контраргумент було наведено стосовно предметів культу в індуїзмі й «християнстві»? в) Що лежить в основі святих писань індуїзму?

⁸ Індуїстський вчений Свамі Санкарананда не погоджується з тлумаченням Маршалла, кажучи, що спочатку ці обожнювані камені, деякі відомі як Шивалінґа, символізували «вогонь з неба або сонце і його вогонь, тобто промені» («The Rigvedic Culture of the Pre-Historic Indus»). Цей вчений твердить, що «культ статі... спочатку не мав релігійного характеру. Він є пізнішим витвором і виродженням оригіналу. Це люди знизили занадто високий для них ідеал до свого рівня». Як контраргумент західній критиці індуїзму, він наводить факт, що хрест, якого вшановують християни,— це язичницький фалічний символ, отже «християни... є прихильниками культу статі».

⁹ З бігом часу вірування, міфи й легенди Індії було записано. Сьогодні вони складають святі писання індуїзму. Хоча ці священні праці об’ємні, в них немає якогось єдиного вчення.

Святі писання індуїзму

10. Назвіть деякі найдавніші індуїстські писання.

¹⁰ Найдавнішими писаннями є Веди — збірник молитов і гімнів, відомих як «Рігведа», «Самаведа», «Яджурведа» й «Атхарваведа». Їхнє складання тривало декілька сторіч і було закінчене приблизно 900 року до н. е. Згодом Веди було доповнено іншими писаннями, такими як брахмани й упанішади.

11. а) Яка є різниця між брахманами й упанішадами? б) Які доктрини містяться в упанішадах?

¹¹ У брахманах подається інструкція, як потрібно виконувати домашні й прилюдні ритуали та жертвоприношення, а також детально пояснюється їхнє глибоке значення. Вони були написані приблизно 300 року до н. е. або й пізніше. Упанішади (дослівно: «сидячи біля вчителя») ще відомі за назвою «Веданта», написані в період між 600 і 300 роками до н. е. Це трактати, що, за індуїстською філософією, виявляють причину будь-якого способу мислення і вчинків. Також у цих писаннях містяться доктрини про сансару (переселення душі) й карму (віровчення, що вчинки у попередньому існуванні людини є причиною її сьогоднішньої долі).

12. Ким був Рама й де знаходимо оповідь про нього?

¹² Ще інші писання називаються «Пурани»; це довгі алегоричні історії, що містять багато індуїстських міфів про богів, богинь та народних героїв. Ця велика індуїстська бібліотека теж включає епоси «Рамаяна» й «Магабгарата». Перший, за словами А. Партасараті, розповідає про «Господа Раму... найславетнішого з-поміж усіх персонажів у релігійних писаннях». «Рамаяна» — це одне з найпопулярніших серед індуїстів писань, датоване приблизно IV сторіччям до н. е. Це оповідь про героя Раму, або Рамачандру, в якому індуїсти вбачають взірець сина, брата й чоловіка. Він вважається сьомою аватарою (втіленням) Вішну, і його ім’я часто вживають як привітання.

13, 14. а) Як одне індуїстське джерело описує «Бхагават-гіту»? б) Що означають слова шруті й смрті і що таке «Ману-смрті»?

¹³ За словами Бгактіведанта Свамі Прабгупада, засновника Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, «Бгаґавад-ґīта [частина «Магабгарати»] є найвищою настановою моральності. Настанови Бгаґавад-ґīти описують вищий шлях релігії й моральності... Остання настанова Ґīти — вручити себе Кршні [Крішні] — є вище слово будь-якої моралі та релігії» (Бґ.).

¹⁴ «Бхагават-гіта» (Пісня богів), яку дехто вважає за «суть ведичної мудрості Індії», є бесідою, що відбулася на полі бою. Це розмова «між Господом Шрī Кршною [Крішною], Верховним Богом-Особою, та Арджуною, Його відданим і близьким другом, якого Господь навчає науці самоусвідомлення». «Бхагават-гіта» є лише однією з багатьох святих книжок індуїзму. Деякі з них (Веди, брахмани та упанішади) вважаються шруті (почутими), безпосередньо виявленими священними текстами. Інші, наприклад епоси й «Пурани»,— це смрті (що їх пам’ятають), складені людьми, хоч одержані через відкриття. Одним з прикладів цього є «Ману-смрті», в яких, крім пояснень підстав кастової системи, викладаються індуїстські релігійні й громадські закони. Які ж віровчення виникли з цих індуїстських писань?

Вчення й поведінка — ахімса й варна

15. а) Дайте визначення ахімсі й поясніть, як джайністи застосовують її. б) Як Ганді ставився до ахімси? в) Чим сикхи відрізняються від індуїстів і джайністів?

¹⁵ В індуїзмі, як і в інших релігіях, є певні елементарні поняття, що впливають на мислення й щоденну поведінку людей. Одним з визначних понять є ахімса (в санскриті: ахінса), або ненасильство, чим уславився Мохандас Ганді (1869—1948 роки), відомий як Махатма. (Дивіться інформацію на сторінці 113). Згідно з цією філософією, індуїсти не повинні вбивати жодного створіння або вдаватися до насильства. Ось чому вони вшановують декотрих тварин, таких як корова, змія та мавпа. Найсуворіше дотримуються вчення про ахімсу й з повагою ставляться до життя прихильники джайнізму (заснований у VI сторіччі до н. е.). Вони ходять босоніж і навіть одягають пов’язки, щоб випадково не проковтнути якоїсь комахи. (Дивіться інформацію на сторінці 104 і фотографію на сторінці 108). На відміну від них, сикхи відомі своїми військовими традиціями, а поширене між ними прізвище Сінгх означає лев. (Дивіться інформацію на сторінках 100, 101).

16. а) Як більшість індусів ставиться до кастової системи? б) Що про неї сказав Ганді?

¹⁶ Загальновідомий чинник індуїзму — варна, або кастова система, яка жорстко розділює суспільство на класи. (Дивіться інформацію на сторінці 113). Не важко побачити, що індуське суспільство все ще поділене за цією системою, хоч її відкинули буддисти й джайністи. Кастова система глибоко вкоренилася в психології індусів, так само як расова дискримінація в розумах мешканців США та інших країн. Сьогодні аналогічне (щоправда менш виражене) відчуття класової належності все ще можна бачити в суспільстві Великобританії та в інших країнах (Якова 2:1—9). Отже, в Індії людина з народження перебуває в суворо визначеній кастовій системі, з котрої практично не може визволитись. До того ж пересічний індус і не прагне цього. Він вважає своє місце в ній як наперед визначену неминучу долю, результат власних вчинків у попередньому існуванні, тобто кармі. Але звідки виник кастовий поділ в індуїзмі? Ще раз звернімось до індуїстської міфології.

17, 18. Як, згідно з індуїстською міфологією, почався поділ на касти?

¹⁷ За індуїстською міфологією, спочатку існували чотири головні касти. Вони базувалися на частинах тіла прабатька людства, якого звали Пуруша. У гімнах «Рігведи» говориться:

«Коли вони розчленували Пурушу, то на скільки частин розділили його?

Як вони називають уста й руки його? Яке ім’я дають стегнам і ногам його?

Брахман [найвища каста] устами був його, а з рук його був зроблений раджан’я.

Його стегна стали вайш’я, з його стіп було створено шудра» («Світова Біблія», англ.).

¹⁸ Отже, найвища священицька каста — брахмани — походила нібито з уст Пуруши, його найвищої частини. Клас володарів, або воїнів (кшатрія або раджан’я), був створений з його рук. Клас купців та рільників, названих вайш’я, або ваішйа, утворився зі стегон. А нижча каста чорноробів (шудра) виникла з найнижчої частини тіла, зі стіп.

19. Які касти з’явилися пізніше?

¹⁹ З бігом сторіч утворилися ще нижчі касти: вигнані з касти й недоторкані, яких Махатма Ганді доброзичливо назвав харіджанами, або «особами, що належать богові Вішну». Хоча з 1948 року недоторканість в Індії вважається незаконною, недоторканим усе ще живеться дуже важко.

20. Згадайте інші особливості кастової системи.

²⁰ З часом в індійському суспільстві кожній професії та ремеслу відповідала окрема каста. Цей давній поділ на касти, що визначає кожному своє місце в суспільстві, насправді є расовим поділом та «стосується чіткого расового розрізнення, починаючи від [світлошкірих] аріїв і закінчуючи [темношкірими] додравідськими племенами». Слово варна (каста) означає «колір». «У перші три касти входили світлошкірі арії. У четверту — темношкірі тубільці неарійського походження» (Дональд А. Маккензі, «Серії міфів та легенд — Індія», англ.). Кастова система, яка підтримується релігійним вченням про карму, прирікає мільйони індійців до життя в крайній бідності й несправедливості.

Бентежний цикл існування

21. Що «Ґаруда Пурана» говорить про вплив карми на долю людини?

²¹ Вчення про карму належить до основних і найважливіших вірувань, яке позначається на нормах моралі й поведінці індуїстів. Це принцип, за яким кожна дія, позитивна чи негативна, викликає певні наслідки; карма визначає кожне існування переселеної або реінкарнованої душі. «Ґаруда Пурана» пояснює:

«Людина є творцем своєї долі, і навіть в ембріональному житті підлягає динаміці вчинків з попереднього існування. Без різниці, чи вона сховається у гірській твердині, чи заколишеться в надрах моря, чи безпечно сидітиме на колінах матері чи високо над її головою, людині не втекти від наслідків своїх попередніх учинків... Усе, що має трапитись людині в певному віці або часі, неодмінно спостигне її саме тоді».

«Ґаруда Пурана» веде далі:

«Знання, здобуті людиною в попередньому переродженні, багатство, яке вона роздала в милосерді, і вчинки в попередньому втіленні, випереджують її душу в мандрівці».

22. а) Що говорить про душу після смерті індуїзм і загальновизнане християнство? б) Чого вчить про душу Біблія?

²² На чому ґрунтується це вірування? Віра в безсмертну душу нерозривно пов’язана з вченням про карму, а карма обумовлює те, що в індуїзмі концепція душі відрізняється від її концепції в загальновизнаному християнстві. Індуїсти вірять, що кожна окрема душа, джīва чи пра̄наb, проходить багато перевтілень і, можливо, навіть «пекло». Вона мусить прагнути об’єднання з «Верховною Сутністю», що теж називається Брахман, або Брахм (не слід плутати з індуїстським богом Брахмою). Різні віросповідання загальновизнаного християнства проголошують, що душа може потрапити на небо, в пекло, чистилище або лімб, залежно від релігійного переконання (Екклезіяста 9:5, 6, 10, Кул.; Псалом 146:4).

23. Як карма формує індуїстський погляд на життя? (Порівняйте Галатів 6:7—10).

²³ Через віру в карму індуїсти схильні до фаталізму. Вони вірять, що суспільне становище та обставини (чи то добрі, чи погані) є наслідком учинків людини в попередньому існуванні й тому заслужені. Індуїст може намагатися бути ліпшою людиною, аби наступне існування було більш стерпним. Отже, йому легше змиритися зі своєю долею, ніж жителеві Заходу. Індуїст бачить в усьому дію закону причини й наслідку, зумовлену його попереднім життям. У цьому простежується принцип: що посіяв в уявному колишньому існуванні, те пожинаєш тепер. Звичайно, усе це ґрунтується на передумові, що людина має безсмертну душу, котра переходить в інше життя — як людина, тварина чи рослина.

24. Що таке мокша і як, на думку індуїста, він може її досягнути?

²⁴ Яка ж остаточна мета в індуїзмі? Досягти мокші (визволення), або вивільнення з коловороту повторних народжень та існувань. Отже, це звільнення «душі», а не тіла від матеріального існування. «Оскільки мокша, або звільнення від довгої низки втілень,— це мета кожного індуїста, то найбільшою подією в його житті є смерть»,— говорить один коментатор. Мокші можна досягти, якщо дотримуватися різних марг (шляхів). (Дивіться інформацію на сторінці 110). Як же багато цих релігійних вчень пов’язано зі старовавилонським поняттям про безсмертну душу!

25. Наскільки індуїстський погляд на життя відрізняється від біблійного?

²⁵ Але, згідно з Біблією, таке презирливе й зневажливе ставлення до фізичного життя цілковито суперечить початковому наміру Бога Єгови щодо людства. Він створив першу людську пару для щасливого, радісного життя на землі. Біблія говорить:

«І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (...) І побачив Бог усе, що вчинив. І ото,— вельми добре воно!» (Буття 1:27—31).

Біблія передрікає, що невдовзі на землю прийде доба миру й справедливості, коли кожна сім’я матиме власне приємне житло, люди втішатимуться досконалим здоров’ям і вічним життям (Ісаї 65:17—25; 2 Петра 3:13; Об’явлення 21:1—4).

26. На яке запитання слід відповісти?

²⁶ Перед нами стоїть запитання: яким богам повинен догодити індуїст, аби досягти доброї карми?

Пантеон індуїстських богів

27, 28. а) Які боги входять в індуїстську тримурті? б) Хто є їхні дружини чи супутниці? в) Назвіть деяких індуїстських богів і богинь.

²⁷ Хоча в індуїзмі є мільйони богів, у різних його сектах, по суті, вшановують декількох уподобаних богів. Три найвидатніші боги складають так звану тримурті, трійцю, або тріаду богів. (Інші індуїстські боги згадуються на сторінках 116—117).

²⁸ Ця тріада складається з Брахми — Творця, Вішну — Охоронця та Шиви — Руйнівника; кожен з них має принаймні одну дружину чи супутницю. Брахма одружений з Сарасваті, богинею знання. Дружина ж Вішну називається Лакшмі, а першою дружиною Шиви, яка пізніше заподіяла собі смерть, була Саті. Вона стала першою жінкою, що кинулась у жертовний вогонь,— першою саті. Протягом сторіч тисячі індуїстських вдів згоріло на похоронному вогнищі своїх чоловіків, наслідуючи цей міфологічний приклад. У наш час цей ритуал заборонено. Шива має ще іншу дружину, відому під різними іменами та титулами. Коли вона милостива, її називають Парваті та Ума, а також Гаурі (Золотиста). Як Дурга або Калі, ця богиня вселяє жах.

29. Як індуїсти уявляють собі Брахму? (Порівняйте Дії 17:22—31).

²⁹ Хоч Брахма й головна постать в індуїстській міфології, він не займає важливого місця в поклонінні пересічного індуїста. Йому присвячено дуже мало храмів, хоча його називають Брахмою Творцем. Індуїстська міфологія приписує створення матеріального всесвіту верховному буттю, джерелу або першопричині — Брахману (Брахму), що ототожнюється зі священним складом ОМ або АУМ. Усі три члени тріади вважаються частиною «Буття», а всі інші боги — її різні виявлення. Отже, усяке божество, котрого в індуїзмі вшановують як верховне, вважається всеосяжним. Хоча індуїсти відкрито вшановують мільйони богів, більшість із них визнає лише єдиного правдивого Бога, який може набирати різних форм — чоловіка, жінки й навіть тварини. Тому знавці індуїзму схиляються до думки, що він є не політеїстичною, а монотеїстичною релігією. Проте концепцію верховного буття було відкинено в пізнішому ведичному світогляді й замінено безособовою божественною першопричиною чи дійсністю.

30. Назвіть декотрі аватари Вішну.

³⁰ Вішну, доброзичливе сонячне й космічне божество, вшановують прихильники вішнуїзму. Він з’являється в десятьох аватарах, або втіленнях, у тому числі як Рама, Крішна й Буддаc. Іншою аватарою Вішну є Нарайана; «зображається у формі чоловіка, котрий спочиває на завитках тіла змії Шеші або Ананти, пливучи по космічних водах. При ногах сидить його дружина, богиня Лакшмі, а з пупа Вішну виростає лотос, з якого виринає бог Брахма» («Енциклопедія релігій світу»).

31. Яким богом є Шива?

³¹ Шиву ще називають Магешою (Верховним Господом) та Махадевою (Великим Богом). Він другий за величністю бог, а поклоніння йому називається шиваїзмом. Його представлено як «великого аскета (наставник-йогин), який сидить на схилах Гімалаїв, заглиблений у медитації, замазаний попелом та зі скуйовдженим волоссям». Цей бог відомий «своїм еротизмом, бо є дарівником плодючості, а також Махадевою, верховним господом творіння» («Енциклопедія релігій світу»). У поклонінні Шиві використовують лінгам, або фалічне зображення. (Дивіться фотографії на сторінці 99).

32. а) Які виявлення має богиня Калі? б) Хто такі тагі?

³² Як і багато інших релігій світу, індуїзм має верховну богиню, котра може бути і привабливою, і грізною. У приємнішому виявленні її звати Парваті й Ума. Але її грізний характер розкривається тоді, коли вона є Дургою або Калі, кровожерливою богинею, якій до вподоби криваві жертви. У постаті Богині-Матері, Калі Ма (Чорна Матір-Земля), вона є головним божеством шактізму. Її зображають оголеною до стегон, оздобленою трупами, зміями й черепами. Колись поклонники цієї богині, тагі (слово, від якого походить англійське «thug» — убивця), приносили їй у жертву людей через задушення.

Індуїзм і ріка Ганг

33. Чому індуїсти вважають Ганг священною рікою?

³³ Розглядаючи пантеон богів в індуїзмі, неможливо не згадати про найсвятішу ріку Ганг. Багато сюжетів в індуїстській міфології безпосередньо пов’язані з рікою Ганг, або Ґанґа Ма (Ґанґа-Матір), як її називають побожні індуїсти. (Дивіться карту на сторінці 123). В одній молитві згадується 108 назв цієї ріки. Чому віддані індуїсти так вшановують Ганг? Тому що від неї залежить їхнє виживання, і вона пов’язана з давньою міфологією. Вони вірять, що Ганг колись був у небесах Чумацьким Шляхом. Але як він став рікою?

34. Як індуїстська міфологія пояснює походження Гангу?

³⁴ Індуїсти більш-менш пояснили б це так: Махараджа Сагара мав 60 000 синів, які загинули у вогні Капіли (одне з виявлень Вішну). Їхні душі були б приречені до пекла, якби богиня Ґанґа не зійшла з небес, не очистила їх і не зняла з них прокляття. Бхагіратха, правнук Сагари, вблагав Брахму дозволити священній Ґанзі зійти на землю. В одному переказі говориться: «Ґанґа відповіла: «Я така могутня, що знищила б підвалини землі». Отже, відбувши тисячолітню покуту, [Бхагіратха] подався до бога Шиви, найбільшого з усіх аскетів, та вмовив його стати високо над землею — серед скель і криги Гімалаїв. Шива дозволив Ґанзі ринути з неба на його скуйовджене волосся, що пом’якшило загрозливий для землі удар. Потім Ґанґа лагідно сплила на землю й поструменіла з гір донизу через долини, даючи сухій землі воду й життя» (сер Едмунд Гілларі, «З океану до неба», англ.).

35. Як поклонники Вішну пояснюють виникнення цієї ріки?

³⁵ Поклонники Вішну мають дещо іншу версію походження ріки Ганг. Згідно з давнім текстом «Вішну Пурана», це було так:

«З цього місця [святої оселі Вішну] бере свій початок ріка Ганг, що усуває всі гріхи... Вона витікає з нігтя великого пальця лівої ноги Вішну».

Поклонники Вішну кажуть про це мовою санскрит: «Вішну падабджа самбгута», що означає «народжена з лотосоподібної стопи Вішну».

36. Яку силу індуїсти приписують водам Гангу?

³⁶ Індуїсти вірять, що Ганг має силу визволяти, обмивати, очищати й зціляти віруючих. У «Вішну Пурані» говориться:

«Святі, що очищаються купіллю у водах цієї ріки, розум котрих відданий Кешаві [Вішну], зазнають остаточного визволення. День у день священна ріка очищає всіх, хто чує про неї, прагне, бачить і торкається її, хто купається в ній чи оспівує її. І навіть ті, що живуть далеко... вигукуючи «Ґанґа й Ґанґа», звільняються від гріхів, скоєних під час трьох попередніх існувань».

«Брахмандапурана» говорить:

«Ґанґа захистить від сотень тисяч небезпек племена тих, хто один раз здійснить благочестиву купіль в Її чистих потоках. Зло, нагромаджене протягом поколінь, буде знищене. Щоб людина відразу очистилась, достатньо скупатись у Ґанзі».

37, 38. Чому Ганг приваблює мільйони індійців?

³⁷ Індійці сходяться до ріки, щоб виконати обряд пуджі, або поклоніння. Під час обряду вони складають жертви з квітів, наспівують молитви і священик ставить їм тілаку, червону чи жовту плямку на чолі. Потім вони заходять у воду та обмиваються. Багато осіб також п’є воду, хоча вона сильно забруднена: туди скидають стічні води, хімікалії та трупи. Проте духовна привабливість Гангу настільки велика, що мільйони індійців мріють принаймні раз скупатися у своїй «святій річці» — забруднена вона чи ні.

³⁸ Інші приносять тіла близьких, спалюють їх у похоронному вогнищі на березі, а попіл розсипають над рікою. Вони вірять, що це гарантуватиме душі померлого вічне блаженство. Бідні, які не можуть заплатити за кремацію, просто кидають до ріки загорнуте в саван тіло, де його пожирають стервоїдні птахи або воно розкладається. Отже, постає запитання, яке ми вже частково розглянули: що індуїзм навчає про життя після смерті?

Індуїзм і душа

39, 40. Що говориться про душу в одному індуїстському коментарі?

³⁹ «Бхагават-гіта» відповідає такими словами:

«Подібно до того, як душа переходить з дитячого тіла в юнацьке і далі в старече, так і після смерті вона переходить в інше тіло» (глава 2, вірш 13).

⁴⁰ В індуїстському коментарі до цього тексту говориться: «Кожна жива істота — це індивідуальна душа, яка щомиті змінює своє тіло й виявляється то в дитині, то в юнакові, то в старому. Однак завжди залишається та сама душа, котра є незмінною. У момент смерті індивідуальна душа зрештою залишає тіло й переселяється в інше тіло. В наступному народженні душа обов’язково дістане тіло — або матеріальне, або духовне,— тому в Арджуни не було підстав журитися з приводу смерті».

41. Що потрібно визначити стосовно душі за допомогою Біблії?

⁴¹ Зауважте, в коментарі говориться, що «кожна жива істота — це індивідуальна душа». Це твердження узгоджується зі словами Біблії в Буття 2:7:

«І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею».

Але слід взяти до уваги істотну різницю: чи людина з усіма її здібностями й функціями організму є живою душею, чи вона має душу, незалежну від тіла? Чи людина є душею, чи вона має душу? Наступна цитата пояснює погляд індуїстів.

42. У чому індуїстське поняття про душу відрізняється від біблійного?

⁴² У 2-й главі 17-му вірші «Бхагават-гіти» говориться:

«Те, що пронизує все тіло,— непідвладне руйнуванню. Ніхто не може знищити безсмертну душу».

Відтак у цьому вірші пояснюється:

«Кожне тіло є втіленням індивідуальної душі, а ознакою присутності душі є індивідуальна свідомість».

Отже індуїсти твердять, що людина має душу, тимчасом як Біблія говорить, що людина є душею. Саме в цьому полягає різниця в поглядах, яка надзвичайно впливає на обумовлені ними вчення (Левит 24:17, 18).

43. а) Звідки запозичено вчення про безсмертну душу? б) До чого це призвело?

⁴³ Вчення про безсмертну душу запозичене із сумнівних джерел старовавилонських релігійних уявлень. Логічним його продовженням стало поняття про «життя після смерті», характерне для стількох релігійних вчень, як-от: реінкарнація, небо, пекло, чистилище, лімб тощо. Для індуїста небо й пекло є проміжними місцями, в яких душа чекає на наступну реінкарнацію. Особливо цікавим є індуїстське поняття про пекло.

Індуїстське вчення про пекло

44. Звідки ми знаємо, що індуїзм навчає про пекло, в якому грішники зазнають мук?

⁴⁴ Один з віршів «Бхагават-гіти» говорить:

«О Кршно [Крішно], Ти, що підтримуєш життя всього людства, я довідавсь через учнівську послідовність, що ті, хто руйнує сімейні традиції... падають у пекло» (глава 1, вірш 43).

У коментарі до нього сказано: «Людина, внаслідок своєї гріховної діяльності, обов’язково потрапить на пекельні планети у жалюгідні форми життя». А втім, існує деяка різниця між цим пеклом і вічними муками в пекельному вогні загальновизнаного християнства: «Це покарання... не вічне». Так що ж тоді являє собою індуїстське пекло?

45. Як описуються катування в індуїстському пеклі?

⁴⁵ Писання «Маркандея Пурана» описує долю грішника такими словами:

«Посланці Ями [бога померлих] квапливо зв’язують його страшними путами й волочуть на південь, а він тремтить від ударів прутом. Він страшно й жалісно скавучить, коли посланці Ями волочуть його по наїженій [рослиною] кушею, колючками, мурашниками, шпильками й камінням землі, місцями розжареній, усіяній безліччю ям; земля палахкотить жаром сонця й розпечена його промінням. Жорстокі посланці волочуть грішника, а сотні шакалів вгризаються в нього цим жахливим шляхом до оселі Ями...

Коли його тіло палять, його неймовірно пече, а коли його б’ють або ріжуть, він надзвичайно страждає.

Створіння, тіло якого так гине, хоча й входить в інше тіло, зносить нескінченні муки через свої лихі вчинки...

Потім його забирають до іншого подібного пекла, щоб повністю очистити від гріхів. Пройшовши всі види пекла, грішник починає тваринне існування. Спізнавши життя хробаків, комах і мух, хижих тварин, комарів, слонів, дерев, коней, корів та інших грішних та нікчемних істот, він повертається до людського життя — народжується горбанем, потворою, карликом чи чандалою Пуккаша».

46, 47. Що Біблія говорить про стан померлих і яких висновків ми можемо дійти?

⁴⁶ Порівняйте це з тим, що говорить Біблія про померлих:

«Бо живі знають, що помруть, а мертві нічогісінько не тямлять, і нема їм уже заплати, бо й пам’ять про них пішла в забуток; І любов їх і ненависть і боротьба їх минулись, і не буде їм вже ніякої частини ні в чому, що діється під сонцем. Все, що маєш снагу робити, роби руками твоїми; бо в могилі, куди ти йдеш, нема вже роботи, ні роздумовання, ні знання, ні мудрості» (Екклезіяста 9:5, 6, 10, Кул.).

⁴⁷ Зрозуміло, якщо, за словами Біблії, людина не має душі, а є душею, то після смерті нема свідомого існування. Ніхто не відчуває блаженства, але й не зазнає страждання. Всі нелогічні й складні уявлення, пов’язані з «потойбічним життям», зникаютьd.

Суперництво в індуїзмі

48, 49. а) Пригадайте декотрі індуїстські вчення. б) Чому дехто ставить під сумнів правильність індуїзму? в) Хто піддав сумніву індуїстське вчення?

⁴⁸ Цей короткий огляд індуїзму показує, що ця політеїстична релігія базується на монотеїзмі, тобто на вірі в Брахмана, Верховне Буття, джерело чи першопричину, що символізується складами ОМ або АУМ і має багато граней або виявлень. Індуїзм також навчає терпимості й доброго ставлення до тварин.

⁴⁹ Проте певні елементи індуїстського вчення, як-от карма й несправедлива кастова система, ідолопоклонство й боротьба, описана в міфах, змушують деяких мислячих людей поставити під сумнів правильність цієї релігії. Один з таких скептиків народився близько 560 року до н. е. в північно-східній Індії. Це був Сіддхартха Гаутама. Він заснував нову релігію, що не прижилася в Індії, але, як дізна́ємося з наступного розділу, набрала широкого розмаху в інших країнах. Цією новою релігією став буддизм.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 100, 101]

Сикхізм — реформована релігія

Сикхізм, символом якого є три мечі й коло, сповідує понад 17 мільйонів людей. Більшість із них живе в Пенджабі. На середині штучного озера в сикхському святому місті Амритсарі височіє Золотий храм. Сикхських чоловіків легко розпізнати по блакитних, білих і чорних тюрбанах. Такі тюрбани є невід’ємною частиною їхніх релігійних звичаїв; сикхи також не стрижуть волосся.

Мовою гінді слово сикх означає «учень». Сикхи є учнями засновника цієї релігії, гуру Нанака, і послідовниками вчення десятьох гуру (Нанака і дев’ятьох наступників), писання котрих увійшли у святу книгу сикхів «Гуру Грантх Сахіб». Ця релігія з’явилася на початку XVI сторіччя, коли гуру Нанак вирішив взяти найліпше з індуїзму та ісламу й створити об’єднану релігію.

Місію Нанака можна сформулювати одним реченням: «Оскільки є лише один Бог і він наш Отець, всі ми повинні бути братами». Сикхи, як і мусульмани, вірять в одного Бога й забороняють використання ідолів (Псалом 115:4—9; Матвія 23:8, 9). Вони визнають індуїстське вчення про безсмертну душу, перевтілення та карму. Місце поклоніння сикхів називається гурдвара. (Порівняйте Псалом 103:12, 13; Дії 24:15).

Одна з найбільших заповідей гуру Нанака звучала: «Завжди пам’ятайте Бога, повторюйте Його ім’я». Про Бога говориться, що він «Правдивий», але не вживається його імені (Вихід 15:3). Інша заповідь: «Діліться своїм маєтком з тими, кому менш пощастило». Тому в кожному храмі сикхи мають лангар, або кухню, де кожна людина може отримати безплатно їжу. Там навіть є приміщення, де подорожні можуть безплатно переночувати (Якова 2:14—17).

Останній гуру, Говінд Сінгх (1666—1708 роки), заснував сикхське братство Хальса, члени якого дотримуються п’яти «к», а саме: кеш — нестрижене волосся (символ духовності); кангха — гребінець у волоссі (символ порядку й напучення); кірпан — меч (ознака гідності, хоробрості й саможертовності); кара — сталевий браслет (символ єдності з Богом) і кач — короткі спідні штани (ознака скромності й символ моральної стриманості). (Дивіться «Енциклопедію релігій світу», сторінка 269, англ.).

[Ілюстрація]

Золотий храм сикхів в Амритсарі (Пенджаб, Індія).

[Ілюстрації]

Блакитний тюрбан означає широкий, як небо, вільний від упередження розум.

Білий тюрбан означає святість особи, що провадить зразкове життя.

Чорний тюрбан — це згадка про гоніння сикхів британцями 1919 року.

Інші кольори — це справа смаку.

[Ілюстрація]

Під час релігійної урочистості сикхський священик розповідає історію священної зброї.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 104]

Джайнізм — самозречення й ненасильство

Цю релігію, символом котрої є староіндійська свастика, заснував у VI сторіччі до н. е. заможний індійський князь Натапутта Вардхамана, більш відомий як Вардхамана Махавіра (цей титул означає «велика людина» або «великий герой»). Він обрав шлях самозречення та аскетизму. У пошуках знання він вирушив голий «через села й рівнини центральної Індії, щоб знайти звільнення від циклу народження, смерті та переродження» (Джон Б. Носс, «Релігії людини»). Махавіра вважав, що душу можна спасти лише завдяки крайнім формам самозречення й самодисципліни, а також суворому дотриманню ахімси (ненасильство щодо всіх живих істот). Він настільки додержувався ахімси, що носив із собою м’який віничок і обережно змітав усіляких комашок на своєму шляху. Виявляючи пошану до життя, він також дбав про чистоту й непорочність своєї душі.

Сьогодні його послідовники, намагаючись поліпшити свою карму, провадять подібне життя, яке відзначається самозреченням і шанобливим ставленням до всього живого. Це ще раз показує, який могутній вплив справляє на людей віра в безсмертну душу.

У наш час ця релігія нараховує майже чотири мільйони прихильників. Більшість з них живе в Індії, в околицях Бомбея і в штаті Гуджарат.

[Ілюстрація]

Джайніст біля стіп 17-метрової статуї святого Гоматесвара в Карнатаку (Індія).

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 106, 107]

Словничок індуїстських термінів

аватара — виявлення або втілення індуїстського божества.

а̄тман — дух; пов’язаний з тим, що безсмертне. Часто помилково перекладають словом «душа». (Дивіться джīва).

ахімса (в санскриті: ахінса) — незастосовування насильства; стримування від обра́зи й вбивства якоїсь істоти. Основа індуїстського вегетаріанства й пошани до тварин.

ашрам — святиня або місце, де навчає гуру (духовний наставник).

бгакті — відданість божеству. Веде до спасіння.

бінді — червона цятка на чолі заміжніх жінок.

Брахман — найвища реальність. (Дивіться сторінку 116).

брахмани — жерці, також члени найвищої касти в індуїзмі.

вайш’я — клас купців та рільників; третя група в кастовій системі.

Веди — староіндуїстські священні поеми.

гхати — сходи або платформа коло ріки.

гуру — вчитель або духовний наставник.

джапа — поклоніння Богові через повторювання одного з його імен; для рахунку повторювань використовується мала, вервечка з 108 намистинок.

джīва (пра̄на) — індивідуальна душа або істота.

дхарма — абсолютний закон усіх речей, за яким визначається праведність чи хибність учинків.

йога — від кореня «юґ», що означає з’єднувати або уярмлювати; прагнення до злиття особи з усюдисущим верховним духом. Загальновідома як система медитації, в котру входять різні пози й контроль дихання. Індуїзм розрізняє щонайменше чотири головні йоги, або шляхи. (Дивіться сторінку 110).

карма — принцип, згідно з яким кожен вчинок має позитивний або негативний вплив на наступне переселення душі.

кшатрія — член класу фахівців, правителів і воїнів; другий ступінь кастової системи.

майа — світ як ілюзія.

мантра — священна формула, яка нібито має магічну силу; використовується при вступі до секти й повторюється в молитвах та заклинаннях.

махант — святий або вчитель.

махатма — індуїстський святий; від слів маха — високий або великий, і атман — дух.

мокша, або мукті, — визволення з кола перероджень; кінець мандрувань душі; також відома як нірвана — злиття особи з Верховним Буттям, Брахманом.

ОМ, АУМ — слово-символ, яке представляє Брахмана й використовується для медитації; цей звук нібито має містичну вібрацію; цим словом послуговуються як священною мантрою.

параматман — Всесвітній Дух, всюдисущий атман, або Брахман.

пуджа — поклоніння.

садгу — святий; аскет або йог.

сансара — переселення вічної, нетлінної душі.

свамі — вчитель або вищий ступінь духовного наставника.

тілака — знак на чолі, який символізує постійну пам’ять про Господа та всі його вчинки.

тримурті — індуїстська тріада: Брахма, Вішну й Шива.

упанішади — староіндуїстські священні поеми. Також відомі як Веданта, додаток до Ведів.

харіджан — член касти недоторканих; означає «з Божого народу», як співчутливо назвав їх Махатма Ганді.

шакті — жіноча сила або дружина бога, переважно супутниця Шиви.

шраддга — важливі обряди вшанування предків, які мають допомагати душам покійних досягти мокші.

шудра — чорнороб, представник найнижчої з чотирьох головних каст.

[Ілюстрації]

Зліва: індуїстський махант; садгу, що медитує стоячки; гуру з Непалу.

[Рамка на сторінці 110]

Чотири шляхи до мокші

Індуїзм подає щонайменше чотири шляхи до мокші (визволення душі). Ці стежки до мокші відомі як йоги або марґи.

1) Карма-йога. «Шлях діяльності, або «карма-йога»,— це дисципліна діяльності. У своїй основі, карма марґа означає здійснення особистої дхарми, згідно з місцем людини в житті. Від усіх вимагається виконання певних обов’язків, як, скажімо, ахімси й невживання алкоголю та м’яса. Але особиста дхарма кожної людини залежить від її касти й фази життя» («Великі азіатські релігії», англ.).

Ця карма виконується винятково в межах певної касти. Чистість касти підтримується тим, що особа не одружується й не їсть з представниками іншої касти, належність до якої визначена кармою з попереднього існування. Отже, кастова належність не вважається несправедливістю, а спадщиною попереднього втілення. В індуїстській філософії люди далеко не рівноправні. Вони поділені через касти, стать, а також колір шкіри. Зазвичай чим світліший колір, тим вища каста.

2) Джнана-йога. «Шлях знання, або «джнана-йога»,— це дисципліна знання. На відміну від шляху діяльності (карма марґа), що визначає обов’язки на кожен випадок життя, джнана марґа вказує на філософський і психологічний шлях пізнання себе та всесвіту. Не діяти, а бути — це ключ до джнана марґи. [Курсив наш]. Найважливіше, що цей шлях уможливлює людині, котра його обрала, мокшу ще в цьому житті» («Великі азіатські релігії»). Цей шлях охоплює інтроспективну йогу, відчуження від світу й аскетизм. Це вияв самовладання й самозречення.

3) Бгакті-йога. «Найпопулярніша форма нинішньої індуїстської традиції. Це шлях відданості (бгакті марґа). На відміну від карма марґи... цей шлях легший, більш спонтанний; він доступний людям будь-якої касти, статі або віку... [Він] дозволяє віддаватися людським почуттям та прагненням, а не заглушати їх йогівським аскетизмом... [Цей шлях] полягає винятково у відданості божественним істотам», котрих, за традицією, налічується 330 мільйонів. Ця ж традиція ототожнює знання з любов’ю. Отже, бгакті — це «емоційна прив’язаність до вибраного бога» («Великі азіатські релігії»).

4) Раджа-йога. Обирання «спеціальних поз, дихальні вправи й ритмічне повторювання відповідних формул» («Людські релігії»). Це восьмиступенева йога.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 113]

Махатма Ганді й кастова система

«Ненасильство — це перший та останній пункт моєї віри» (Махатма Ганді, 23 березня 1922 року).

Махатма Ганді прославився політикою незастосовування насильства в боротьбі за незалежність Індії від Великобританії (здобуто 1947 року), а також кампанією поліпшення життя мільйонів індусів. Індійський професор М. П. Реґе пояснює: «Він проголошував ахімсу (ненасильство) фундаментальною моральною цінністю, котру вважав турботою про гідність та добробут кожної людини. Якщо вчення певних священних писань індуїстів суперечили ахімсі, він не визнавав їхнього авторитету; він безстрашно намагався викорінити недоторканість та ієрархічну кастову систему й відстоював рівноправність жінок у всіх сферах життя».

Що Ганді думав про долю недоторканих? У листі до Джавахарлала Неру (2 травня 1933 року) він написав: «Рух харіджанів занадто потужний, щоб охопити його розумом. У світі немає нічого гіршого. І все ж таки я не можу покинути релігію — не можу залишити індуїзм. Якби я розчарувався в індуїзмі, життя стало б для мене тягарем. Завдяки індуїзму я люблю християнство, іслам і багато інших релігій... Але я не можу миритися з його поняттям недоторканості» («Ганді. Вибране», англ.).

[Ілюстрація]

Махатма Ганді (1869—1948 роки), високошановний індуїстський керівник і вчитель ахімси.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 116, 117]

Деякі боги й богині в індуїзмі

Агні — бог вогню.

Адіті — мати богів, богиня неба, Безмежність.

Брахма — Бог-Творець, першопричина всіх створінь у всесвіті. Один з богів тримурті (тріади).

Брахман, або Брахм,— верховне буття всесвіту, яке проникає в усе; представлений звуком ОМ чи АУМ. (Дивіться символ вгорі). Також іноді називається Атманом. Деякі індуїсти вважають Брахмана безособовим божественним принципом або найвищою реальністю.

Будда — Гаутама, засновник буддизму; індуїсти вважають його втіленням (аватарою) Вішну.

Вішну — бог-охоронець життя, третій член тримурті.

Ганеша — слоноголовий бог, син Шиви, Господь Перешкод, бог удачі; також називається Ґанапаті й Ґаджанана.

Гануман — бог мавп, відданий послідовник Рами.

Гімалая — оселя снігу, батько Парваті.

Ґанґа — богиня, одна з дружин Шиви та уособлення ріки Ганг.

Дурга — дружина або шакті Шиви, її ототожнюють з Калі.

Калі — чорна дружина (шакті) Шиви й кровожерна богиня знищення. Часто її зображають з висолопленим великим червоним язиком.

Крішна — веселий бог, восьме втілення Вішну й божество Бгаґвад-ґіти. Його коханками були ґопі (пасту́шки).

Лакшмі — богиня краси й удачі, дружина Вішну.

Манаса — богиня змій.

Ману — прабатько людства; пережив потоп завдяки великій рибі.

Мітра — бог світла. Відомий також римлянам.

Нандін — бик, на якому їздив Шива.

Натараджа — Шива, що танцює в полум’яному обручі.

Парваті або Ума — богиня й дружина Шиви. Також виступає в ролі богині Дурги або Калі.

Праджапаті — Творець всесвіту, Господь Створінь, батько богів, демонів та всіх інших істот. Пізніше відомий як Брахма.

Пуруша — космічна людина, з тіла якої взяли свій початок чотири головні касти.

Радга — дружина Крішни.

Рама, Рамачандра — сьоме втілення бога Вішну. Епос «Рамаяна» розповідає про Раму та його дружину Сіту.

Сарасваті — богиня знання і дружина Брахми Творця.

Сома — бог і наркотичний еліксир життя.

Шашті — богиня, захисниця жінок і дітей під час пологів.

Шива — бог плодючості, смерті й знищення; член тримурті. Символічно зображається тризубом і фалосом.

[Відомості про джерело]

(На основі списку в «Ілюстрованій енциклопедії міфології», англ.).

[Ілюстрації]

Згори зліва, за годинниковою стрілкою: Натараджа (Шива, що танцює), Сарасваті, Крішна, Дурга (Калі).

[Рамка на сторінці 120]

Індуїстська легенда про потоп

«Вранці вони принесли Ману [прабатькові людей і першому законодавцеві] воду, щоб умитися... Коли він умивався, до його рук потрапила риба [Вішну у втіленні Матс’я].

Риба навчила Ману, як потрібно за нею доглядати. Після цього вона сказала: «У тому й тому році прийде потоп. Послухайся мене (моєї поради) й приготуй корабель. Коли почне шаленіти потоп, ти зайди в корабель, і я врятую тебе».

Ману виконав вказівки риби, і під час потопу вона притягнула корабель до однієї «північної гори, а потім сказала: «Я врятувала тебе. Тепер прив’яжи човен до дерева, щоб води не змили тебе, хоча ти є на горі. Коли води будуть осідати, ти можеш мало-помалу сходити з неї!» («Сатапата-брахмана»; порівняйте з Буття 6:9 — 8:22).

[Карта/Ілюстрації на сторінці 123]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Ріка Ганг, несучи свої води з Гімалаїв до Калькутти й дельти в Бангладеш, долає понад 2400 кілометрів.

ІНДІЯ

Калькутта

Ганг

[Ілюстрації]

Ґанґа Ма спливає з маківки голови Шиви по його волоссі.

Побожні індуїсти на гхатах та у водах Гангу у Варанасі (Бенаресі).

[Ілюстрація на сторінці 96]

Ганеша, індуїстський слоноголовий бог удачі, син Шиви й Парваті.

[Ілюстрації на сторінці 99]

Лінгами (фалічні символи), яких вшановують індуси. На одному з них зображений Шива (бог плодючості), а навколо іншого — його чотири обличчя.

[Ілюстрація на сторінці 108]

Джайністські монашки вдягають мукха-вастріка (пов’язки), щоб не погубити комах, які могли б потрапити їм в уста.

[Ілюстрація на сторінці 115]

Поклоніння зміям поширене переважно в Бенгалії. Манаса — богиня змій.

[Ілюстрація на сторінці 118]

Вішну на завитках змії Ананти зі своєю дружиною Лакшмі та чотириголовим Брахмою на лотосі, що росте з пупка Вішну.

Розділ 6

Буддизм — пошуки просвітлення без Бога

1. а) Як буддизм з’явився на Заході? б) Чому він поширився в західному суспільстві?

БУДДИЗМ, який ще на початку XX сторіччя не був відомий за межами Азії, тепер відіграє роль світової релігії. Багато людей на Заході дуже дивуються, коли бачать, як він процвітає в їхньому сусідстві. Здебільшого це обумовлено емігрантським рухом. У Західній Європі, Північній Америці, Австралії та в інших країнах оселились величезні азіатські громади. Невпинний потік емігрантів на нові території приносить теж їхню релігію. Чимраз більше людей на Заході вперше стикається з буддизмом. З цієї причини, а також через поблажливість та духовний занепад у традиційних церквах деякі люди навернулися на «нову» релігію (2 Тимофія 3:1, 5).

2. Де сьогодні можна зустріти буддистів?

² Згідно з вивченням, яке у 2010 році провів Дослідницький центр імені П’ю, у світі налічується близько 500 мільйонів буддистів. Більшість із них живе в країнах Азії, зокрема у Китаї, М’янмі (Бірмі), Південній Кореї, Таїланді, Шрі-Ланці та Японії. В самому лиш Китаї приблизно 250 мільйонів людей вважає себе буддистами. Як виник буддизм? Що являють собою його вчення та звичаї?

Питання про достовірність джерела

3. Яке існує джерело інформації про життя Будди?

³ «Наше знання про життя Будди ґрунтується, в основному, на свідченнях канонічних текстів. Найбільші й найповніші з них написані давньоіндійською мовою палі»,— говориться в книжці «Релігії світу — від минулого до сучасності» (англ). Отже, стосовно епохи Сіддхартха Гаутами у нас немає джерела інформації, з якого ми могли б дізнатися щось про засновника цієї релігії, котрий жив у північній Індії в VI сторіччі до н. е. Це, звичайно, ускладнює справу. Але передусім нам треба визначити, коли і як з’явилися ці «канонічні тексти».

4. Як спочатку зберігали автентичне вчення Будди?

⁴ У буддійському переказі говориться, що невдовзі після смерті Гаутами було скликано собор з 500 монахів, аби вирішити, що слід вважати автентичним вченням Учителя. Питання про те, чи дійсно відбувся цей собор, є предметом численних дискусій між буддійськими вченими та істориками. Слід зазначити: навіть буддійські тексти визнають, що вчення, затверджене в той час як автентичне, учні не виклали на письмі, а зберігали в пам’яті. Запис священних текстів відбувся набагато пізніше.

5. Коли було записано палійські тексти?

⁵ Згідно зі шрі-ланкійськими літописами IV й VI сторіч н. е., найдавніші палійські «канонічні тексти» було записано в I сторіччі до н. е. під час правління царя Ваттагамані Абхая. Інші повідомлення про життя Будди з’явилися в писаній формі, мабуть, не раніше I чи навіть V сторіч н. е., майже через тисячу років після його смерті.

6. Якій критиці піддаються «канонічні тексти»? (Порівняйте 2 Тимофія 3:16, 17).

⁶ В «Абінгдоновому словнику живих релігій» (англ.) зазначається: «Ці «життєписи», які було записано пізніше, переповнені легендами й міфами, а найдавніші канонічні тексти, з огляду на довготривалий процес усного переповідання, містять у собі, очевидно, деякі виправлення й численні доповнення». Один вчений навіть «заявив, що жодного слова із записаного вчення не можна з беззастережною упевненістю приписати самому Гаутамі». Чи така критика оправдана?

Зачаття й народження Будди

7. Що буддійські тексти розповідають про зачаття Будди?

⁷ Розгляньте наступні уривки з «Джатаки» (частини палійського канону) і «Буддхачаріти» (санскритського тексту II століття н. е.) про життя Будди. Спочатку розповідається про те, як мати Будди, цариця Майя (Махамайя), зачала його уві сні.

«Чотири ангели-хоронителі прибули й забрали її з ложем у Гімалаї... Потім прийшли дружини тих ангелів-хоронителів, завели Махамайю до озера Анотатти й викупали її, щоб очистити від усього людського забруднення... Недалеко височів Срібний Пагорок, а на ньому — золотий палац. Там вони розіслали божественне ложе узголів’ям на схід, і поклали її на нього. Тепер майбутній Будда став величним білосніжним слоном... Він зійшов на Срібний Пагорок, і (...) тричі обійшов ложе своєї матері правим боком до нього, а потім, ударяючи її у правий бік, немовби проникнув в утробу. Ось так відбулось зачаття під час свята в розпал літа».

8. Яке майбутнє було передречено Будді?

⁸ Коли цариця розповіла цей сон своєму чоловікові-цареві, той скликав 64 видатних індуїстських жерців, нагодував та одягнув їх, а потім попросив витлумачити сон. Вони відповіли:

«Не турбуйся, великий царю! (...) У тебе буде син. Якщо він обере домашнє життя, то стане володарем світу, а якщо покине це життя і зречеться світу, то стане Буддою та розжене цьогосвітні хмари гріха й безглуздя».

9. Які надзвичайні події мали відбутися після проголошення майбуття Будди?

⁹ Відтак мало статись 32 чуда:

«Всі десять тисяч світів ураз задрижали, розгойдались і задвигтіли... Позгасали всі пекельні вогні... хвороби покинули людей... всі музичні інструменти зазвучали, хоч ніхто не грав на них... у могутньому океані вода стала прісною... всі десять тисяч світів обернулися в море найрозкішніших вінків».

10. Як буддійські священні тексти описують народження Будди?

¹⁰ Пізніше відбулося незвичайне народження Будди в саду салевих дерев, який названо гаєм Лумбіні. Коли цариця хотіла вхопитися за гілку найвищого дерева у гаю, воно покірно схилилося до її руки. Стоячи й тримаючись гілки, вона народила.

«Він вийшов з утроби своєї матері, немов проповідник, що сходить зі свого місця, або чоловік, що спускається по сходах,— витягуючи обидві руки й ноги, незаплямлений жодною нечистотою від утроби матері...

Відразу ж після народження він [майбутній Будда] твердо ставить обидві ноги на землю, робить сім кроків на північ, а над його головою несуть білий балдахін. Він вдивляється в кожну з чотирьох частин світу, проголошуючи неперевершеним голосом: «У цілому світі я найважливіший, найліпший і найголовніший; це моє останнє народження. Я вже більше не народжусь».

11. Якого висновку доходять декотрі вчені щодо оповідей зі священних текстів про життя Будди?

¹¹ Такими ж детальними є оповіді про його дитинство, зустрічі з юними поклонницями, мандрівки і майже про всі події в його житті. Отже, не дивно, що більшість вчених вважає всі ці історії легендами й міфами. Один службовець Британського музею висловив думку, що через «величезну кількість легенд і чудес... неможливо відтворити історичних фактів з життя Будди».

12, 13. а) Який існує традиційний опис життя Будди? б) В якому році, за загальною думкою, народився Будда? (Порівняйте Луки 1:1—4).

¹² Але поряд з міфами знаходимо й традиційний життєпис Будди. Сучасна праця «Посібник з буддизму» (англ.), видана в Коломбо (Шрі-Ланка), подає наступний спрощений варіант:

«Травневого дня в період повного місяця 623 року до н. е. в Непалі народився індійський принц з племені шак’я, якого звали Сіддхаттха Ґотамаa. Його батьком був цар Суддходана, а матір’ю — цариця Махамайя. Кілька днів після пологів мати померла, і його мачухою стала Махападжапаті Ґотамі.

Коли йому було шістнадцять років, він одружився зі своєю двоюрідною сестрою, вродливою принцесою Ясодхарою.

Майже тринадцять років він прожив щасливим шлюбним життям у розкошах і блаженному невігластві щодо зрадливості долі за брамами палацу.

З бігом часу йому почала прояснюватися істина. У 29 років (цей рік став поворотним пунктом в його житті) йому народився син Рахула. Він вважав свою дитину завадою, бо усвідомив, що всі без винятку підвладні циклу народження, хвороб і смерті. Збагнувши повсюдність страждання, він вирішив знайти панацею від усіх хвороб людства.

Відмовившись від королівських розкошів, якось уночі він покинув дім, ...обстригся, вдягнув простий одяг аскета й вирушив у мандри як Шукач Істини».

¹³ Ці декілька моментів з його життя разюче суперечать фантасмагоричним повідомленням з «канонічних текстів». Усі подробиці, за винятком року його народження, є загальновизнаними.

Просвітлення. Як воно прийшло?

14. Що стало поворотним пунктом у житті Гаутами?

¹⁴ Що ж було вищезгаданим «поворотним пунктом у його житті»? Він уперше побачив хвору людину, кволого старця й покійника. Цей випадок змусив його глибоко задуматись над змістом життя: чи люди народжуються, щоб тільки страждати, старіти й помирати? Відтак, переповідають, він зустрівся зі святим чоловіком, котрий, шукаючи істину, відрікся світу. Це спонукало Гаутаму залишити свою сім’ю, багатство, титул принца і шість років шукати відповідей в індуїстських вчителів та гуру. Але все надаремно. З оповідей дізнаємося, що він медитував, постив, займався йогою та доходив до крайнього самозречення, але душевного спокою чи просвітлення так і не знайшов.

15. Як Гаутама кінець кінцем досягнув свого уявного просвітлення?

¹⁵ Кінець кінцем він збагнув, що крайнє самозречення було таким же марним, як і колишнє потурання своїм бажанням. Тепер Гаутама відцурався крайнощів у житті та обрав те, що назвав середнім шляхом. Дійшовши висновку, що відповідь захована в його свідомості, він сів під священним фікусом, або індійським фіговим деревом, і поринув у медитацію. Протистоячи нападам і спокусам диявола Мари, він безупинно медитував чотири (за іншими джерелами сім) тижнів, аж поки заволодів усім знанням та розумінням і досягнув просвітлення.

16. а) Ким став Гаутама? б) Які є розбіжності в поглядах стосовно особи Будди?

¹⁶ За буддійською термінологією, завдяки цьому Гаутама став Буддою — Пробудженим, або Просвітленим. Він досягнув остаточної мети — нірвани, стану досконалого спокою та просвітлення, визволення від бажань і страждання. Гаутама теж став відомий як Шак’ямуні (мудрець з племені Шак’я) і часто називав себе Татхагатою (тим, хто так прийшов [щоб навчати]). А втім, різні буддійські секти дотримуються відмінних поглядів стосовно його ролі. Деякі вважають його лише людиною, яка знайшла власний шлях до просвітлення й показала його своїм послідовникам. Інші вважають його останнім з будд, який прийшов у світ проповідувати або відродити дхарму (палійською: «дхамма»), вчення або шлях Будди. Ще інші вважають його бодхисатвою — істотою, яка досягла просвітлення, але відклала вхід у нірвану, аби допомогти іншим досягнути просвітлення. Хоч би як там було, просвітлення є найважливішою наукою в усіх буддійських школах.

Що таке просвітлення?

17. а) Де і кому виголосив свою першу проповідь Будда? б) Коротко поясніть «чотири благородні істини».

¹⁷ Досягнувши просвітлення й подолавши початкове вагання, Будда почав викладати іншим новознайдену істину, свою дхарму. Першу й, мабуть, найважливішу із своїх проповідей він виголосив у парку оленів у Бенаресі п’ятьом бхіккху — учням або монахам. У ній він навчав, що для спасіння потрібно уникати як хтивого потурання своїм пристрастям, так і аскетизму, а триматися середнього шляху. Потім необхідно зрозуміти «чотири благородні істини» й дотримуватися їх. (Дивіться інформацію в рамці на наступній сторінці). Коротко їх можна викласти такими словами:

1) Життя — це страждання.

2) Причини страждань — бажання або жадоба.

3) Позбутися страждань означає звільнитися від бажань.

4) Спосіб позбутися бажань — це наслідувати «восьмеричний шлях», який керує поведінкою, мисленням і віруванням людини.

18. Що Будда сказав про джерело свого просвітлення? (Порівняйте Йова 28:20, 21, 28; Псалом 111:10).

¹⁸ Ця проповідь про середній шлях і «чотири благородні істини» містить у собі сутність Просвітлення та вважається підсумком усього вчення Будди. (Для протиставлення порівняйте Матвія 6:25—34; 1 Тимофія 6:17—19; Якова 4:1—3; 1 Івана 2:15—17). Цю проповідь Гаутама приписував не божественному натхненню, а собі, кажучи, що ці слова «знайдені Татхагатою». За переказом, на смертному ложі Будда сказав своїм учням: «Шукайте спасіння тільки в істині, не чекайте підтримки ні від кого, крім себе». Отже, за словами Будди, просвітлення не приходить від Бога, а досягається особистими стараннями людини розвинути правильний спосіб мислення та виконувати добрі вчинки.

19. Чому вчення Будди набуло популярності серед його сучасників?

¹⁹ Неважко зрозуміти, чому це вчення набуло популярності в тогочасному індійському суспільстві. З одного боку, воно засуджувало пожадливі й перекручені релігійні практики брахманів, або священицької касти, а з другого — не схвалювало суворого аскетизму джайністів та інших містичних сект. Воно також відкидало жертвоприношення й ритуали, міріади богів і богинь та гнітючу кастову систему, яка панувала в кожній сфері життя людини. Коротко кажучи, це вчення обіцяло визволення всім, хто був готовий іти шляхом Будди.

Вплив буддизму поширюється

20. а) Чим є «Три клейноди» буддизму? б) Яких масштабів набрала проповідницька діяльність Будди?

²⁰ Коли п’ятеро бхіккху прийняли вчення Будди, вони стали першою сангхою (громадою монахів). Поряд з Буддою до «Трьох клейнодів» (Тріратна) буддизму ввійшли дхарма й сангха. Вони мали допомагати людям стати на шлях до просвітлення. Отже, підготовлений Будда Гаутама пішов проповідувати уздовж і впоперек долини Гангу. Представники всіх соціальних класів і прошарків приходили послухати його та ставали його учнями. На час своєї смерті, у 80-річному віці, Будда спізнав великої слави й пошани. Кажуть, що його останні слова до учнів звучали так: «Занепад притаманний усьому, що виникло. З усіх сил домагайтеся власного спасіння».

21. а) Хто посприяв поширенню буддизму? б) Які були результати його зусиль?

²¹ У III сторіччі до н. е., приблизно через 200 років після смерті Будди, з’явився найвидатніший поборник буддизму, імператор Ашока, який підкорив більшу частину Індії. Засмучений кровопролиттям і заворушенням, викликаним його завоюваннями, він прийняв буддизм і дав йому державну підтримку. Ашока зводив релігійні пам’ятники, склика́в собори й заохочував людей жити відповідно до повчань Будди. Він також посилав буддійських місіонерів у всі частини Індії, до Шрі-Ланки, Сирії, Єгипту та Греції. Здебільшого завдяки зусиллям Ашоки буддизм переродився з індійської секти у світову релігію. Дехто небезпідставно вважає його другим засновником буддизму.

22. Як буддизм поширився по Азії?

²² Зі Шрі-Ланки буддизм поширився на схід до М’янми, Таїланду та інших частин Індокитаю. На півночі ж він дійшов до Кашміру й Середньої Азії. Уже в I сторіччі н. е. звідти вирушили буддійські монахи й, перейшовши через грізні гори та пустелі, занесли свою релігію до Китаю. Звідти буддизм без труднощів дістався до Кореї та Японії. Північний сусід Індії — Тибет — також прийняв буддизм. Злившись там з місцевими віруваннями, буддизм проникнув у релігійне й політичне життя у вигляді ламаїзму. До VI або VII сторіч н. е. буддизм міцно вкоренився в усій Південно-Східній Азії та на Далекому Сході. Але що відбувалося в Індії?

23. Що сталося з буддизмом в Індії?

²³ Хоча буддизм і поширював свій вплив в інших краях, в Індії він почав поступово занепадати. Монахи настільки глибоко втягнулися у філософію та метафізику, що почали втрачати зв’язок зі своїми світськими прихильниками. Крім того, втрата царської підтримки й запозичення індуїстських понять та звичаїв прискорили занепад буддизму в Індії. Навіть буддійські священні місця, як, наприклад, Лумбіні, де народився Гаутама, та Буддх-Ґая, де він отримав просвітлення, обернулися в руїни. До XIII сторіччя буддизм майже цілком зник з Індії, яка була його колискою.

24, 25. Яких змін зазнав буддизм у XX сторіччі?

²⁴ У XX сторіччі обличчя буддизму ще більше змінилося. Політичні перевороти в Китаї, Монголії, Тибеті та в країнах Південно-Східної Азії завдали йому спустошливого удару. Було поруйновано тисячі монастирів і храмів, сотні тисяч монахів та монашок розігнали, ув’язнили, а навіть повбивали. Однак буддизм усе ще справляє великий вплив на мислення й звичаї людей у цих країнах.

²⁵ В Європі та Північній Америці буддійське поняття про пошуки «істини» в самому собі здається надзвичайно привабливим, а заняття медитацією допомагає втекти від метушні західного стилю життя. Цікаво зазначити, що в передмові до книжки «Живий буддизм» (англ.) Тензін Ґ’яцо, тибетський далай-лама, який перебуває у вигнанні, написав: «Можливо, сьогоднішня роль буддизму зводиться до того, аби нагадувати західним людям про духовний бік їхнього життя».

Різні течії буддизму

26. Наскільки розгалужений буддизм?

²⁶ Хоча буддизм традиційно вважається однією релігію, він фактично поділений на декілька філософських шкіл. Кожна з них, спираючись на різні тлумачення природи Будди та його вчення, має свої доктрини, звичаї та писання. Ці школи у свою чергу поділяються на численні групи та секти, багато з яких перебуває під сильним впливом місцевих культур і традицій.

27, 28. Як би ви охарактеризували буддизм тхеравади? (Порівняйте Филип’ян 2:12; Івана 17:15, 16).

²⁷ У Шрі-Ланці, М’янмі, Таїланді, Камбоджі й Лаосі набула великої популярності буддійська школа тхеравада (шлях старших), або хінаяна (мала колісниця). Дехто вважає цю течію консервативною. Вона робить основний акцент на здобутті мудрості й власному спасінні, якого можна досягти тільки завдяки відходу від світу, чернецькому життю, медитації та студіюванню в монастирі.

²⁸ Типовим видовищем у деяких із цих країн є групи босоногих молодих чоловіків з поголеними головами в одязі шафранового кольору. Вони носять миски подаяння, в які світські поклонники зобов’язані класти для них щоденну порцію харчів. Традиція наказує чоловікам провести принаймні якусь частину свого життя в монастирі. Остаточна мета монаха — стати архатом, тобто тим, хто досягнув духовної досконалості й звільнився від болю та страждання в круговороті перероджень. Будда показав шлях, а кожен повинен сам вирішити, чи хоче ним іти.

29. Які особливості буддизму махаяни? (Порівняйте 1 Тимофія 2:3, 4; Івана 3:16).

²⁹ Махаяна (велика колісниця) — школа буддизму, поширена в Китаї, Кореї, Японії та В’єтнамі. Ця назва наголошує на вченні Будди, що «істина й шлях спасіння доступні для кожного, незалежно від того, чи він живе в печері, у монастирі, чи в домі... Вони доступні не тільки для тих, хто відмовляється від світу». Головна ідея махаяни полягає в тому, що любов і співчуття Будди настільки великі, що він не відмовить нікому в спасінні. Оскільки всі ми маємо природу Будди, кожен може стати буддою (просвітленим), тобто бодхисатвою. Просвітлення приходить не через сувору самодисципліну, а через віру в Будду й співчуття до всього живого. Ця ідея більше приваблює практично настроєні маси. А втім, такий вільнодумний склад розуму породив численні групи й секти.

30. Якої мети прагнуть досягнути послідовники буддійської школи чиста земля? (Порівняйте Матвія 6:7, 8; 1 Царів 18:26, 29).

³⁰ Серед багатьох сект махаяни, які виникли в Китаї та Японії, є буддійські школи чиста земля та дзен. Перша зосереджується на вірі в рятівну силу будди Амітаби, котрий обіцяє своїм послідовникам переродження в Чистій землі, або Західному раю, країні радості й насолоди, заселеній богами та людьми. Звідти легко перейти в нірвану. Повторюючи молитву: «Я покладаюсь на будду Амітабу», інколи тисячі разів на день, віруючий очищається, щоб досягнути просвітлення або переродитися в Західному раю.

31. Які особливості має дзен-буддизм? (Порівняйте Филип’ян 4:8).

³¹ Дзен-буддизм (у Китаї школа чань) отримав назву від медитативних вправ. Китайське слово «чань» і японське «дзен» — це різновиди санскритського слова «дх’яна», яке означає «медитація». Ця школа проголошує, що навчання, добрі вчинки й ритуали — непотрібні. Досягнути просвітлення можна, просто роздумуючи над незбагненними загадками, наприклад: «Як звучить плескання однією рукою?» або «що можна знайти там, де нічого немає?» Містична природа дзен-буддизму знайшла своє відображення у таких витончених видах мистецтва, як ікебана, каліграфія, розпис тушшю, поезія, садівництво тощо. Усе це здобуло популярність на Заході. Сьогодні в багатьох західних країнах можна знайти осередки медитації дзен.

32. Які звичаї існують у тибетському буддизмі?

³² Під кінець слід згадати про тибетський буддизм, або ламаїзм. Цю форму буддизму деколи називають мантраяною (колісницею мантр), оскільки в ній надається великого значення довгому повторюванню мантр — серій складів, які мають певний зміст або взагалі не мають його. У ламаїзмі наголошується не на мудрості чи співчутті, а на ритуалах, молитвах, магії та спіритизмі. Щодня за допомогою чоток і молитовних барабанів тисячі разів повторюються молитви. Складних ритуалів можна навчитися тільки з усних повчань лам, або чернецьких наставників, ієрархами серед котрих є далай-лама й панчен-лама. Коли лама помирає, розшукують дитину, котра вважається перевтіленням померлого лами і яка має бути наступним духовним провідником. Але термін «лама» звичайно стосується всіх монахів, які, за певними підрахунками, колись становили приблизно п’яту частину жителів Тибету. Лами також є вчителями, лікарями, землевласниками й політичними діячами.

33. Чим розгалуження в буддизмі подібне до поділення в загальновизнаному християнстві? (Порівняйте 1 Коринтян 1:10).

³³ Ці головні розгалуження буддизму у свою чергу поділяються на багато груп, або сект. Деякі люди йдуть за певним провідником, як-от Нітиреном з Японії, який навчав, що тільки махаяністська «Лотосова сутра» містить автентичне вчення Будди. Велика кількість інших пішла за Нун Цїн-Хаі з Тайваню. У цьому буддизм мало чим відрізняється від загальновизнаного християнства з його численними віросповіданнями й сектами. Досить часто люди, які говорять, що є буддистами, не цураються брати участь в обрядах даосизму, синтоїзму, культу предків, а навіть загальновизнаного християнстваb. Прихильники всіх цих буддійських сект заявляють, що їхні вірування та звичаї ґрунтуються на вченні Будди.

«Три кошики» та інші буддійські писання

34. Що слід мати на увазі, розглядаючи вчення буддизму?

³⁴ Попервах вчення, яке приписується Будді, передавалось усно, а записуватись почало тільки через декілька сторіч після того, як він зійшов зі сцени подій. Тому в ліпшому випадку воно представляє здогади послідовників Будди пізніших поколінь про його слова й учинки. Справа ускладнюється й тим, що вже тогочасний буддизм розколовся на багато шкіл. Отже, різні тексти представляють зовсім різні варіанти буддизму.

35. Назвіть найдавніші священні тексти буддизму.

³⁵ Найдавніші буддійські тексти були написані приблизно в I сторіччі до н. е. палійською мовою, яка нібито споріднена з рідною мовою Будди. Школа тхеравада визнає їх автентичними. Вони складаються з 31 книги, поділених на три збірники, які називаються Тіпітака (на санскриті: Трипітака), що означає «Три кошики», або «Три збірники». «Віная-пітака» («Кошик статуту») здебільшого подає правила та обов’язки монахів і монашок. «Сутта-пітака» («Кошик повчань») вміщає повчання, алегорії, притчі Будди та його провідних учнів. «Абхідамма-пітака» («Кошик чистого знання») складається з коментарів до вчення Будди.

36. Чим характеризуються буддійські писання махаяни?

³⁶ З другого боку, писання махаяністської школи доступні здебільшого на санскриті, китайською та тибетською мовами, і їх поміщено в багатьох томах. Самі лише китайські тексти складаються з понад 5000 томів. Вони містять багато понять, котрих немає в ранніх писаннях, наприклад, про будд, що їх так багато, як піщинок у Гангу; ці будди нібито прожили вже незліченні мільйони років і кожен з них керує своїм буддійським світом. Один письменник без перебільшення сказав, що ці тексти «характеризуються строкатістю, буйною фантазією, барвистими образами й надмірними повтореннями».

37. Які труднощі породили тексти махаяни? (Порівняйте Филип’ян 2:2, 3).

³⁷ Зайвим буде говорити, що мало хто розуміє ці вкрай абстрактні трактати. Через це пізніший варіант буддизму далеко відійшов від початкової науки Будди. Згідно з «Віная-пітакою», Будда прагнув, аби його вчення розуміли всі, а не тільки високоосвічені люди. Тому він наполягав, щоб його ідеї викладали мовою простого народу, а не священною мертвою мовою індуїзму. Отже, на закид тхеравадинів про неканонічність цих книг прихильники махаяни відповідають, що Будда Гаутама спочатку навчав простих та неосвічених людей, а навченим і мудрим виявив своє вчення пізніше в книгах махаяни.

Цикл карми й сансари

38. а) Що видно з порівняння буддійських та індуїстських вчень? б) Що в буддизмі говориться про душу і як це виглядає на практиці?

³⁸ Хоча буддизм певною мірою визволив людей від пут індуїзму, його основні поняття таки спираються на індуїстські вчення про карму й сансару. Буддизм, якого на початку навчав Будда, відрізняється від індуїзму тим, що заперечує існування безсмертної душі, але представляє людину як «сполучення фізичних та психічних сил і енергій»c. Однак його вчення зосереджене на понятті, що всі люди переходять від життя до життя через незліченні переродження (сансара) й зносять наслідки колишніх і теперішніх вчинків (карма). Хоча буддійська ідея просвітлення й визволення від цього циклу може здаватися привабливою, дехто питає: чи має вона під собою тверду основу? Який є доказ того, що всі страждання людини зумовлені її вчинками з попереднього життя? І чи є якісь підстави вірити в попереднє життя?

39. Як один буддійський текст пояснює закон карми?

³⁹ Закон карми пояснюється і так:

«Камма [палійський відповідник слова «карма»] — це закон сам у собі. З цього, однак, не випливає, що повинен бути законодавець. Звичайні закони природи, як, скажімо, гравітація, не потребують законодавця. Його не потребує й закон камми, бо цей закон діє у своїй сфері без втручання зовнішньої, незалежної, панівної сили» («Посібник з буддизму»).

40. а) На що вказує існування законів природи? б) Що Біблія говорить про причину і наслідок?

⁴⁰ Чи це розсудливе міркування? Чи справді закони природи не потребують законодавця? Фахівець у галузі ракетобудування Вернер фон Браун зазначив: «Природні закони Всесвіту настільки точні, що у нас немає труднощів з будуванням космічних кораблів, щоб полетіти на Місяць, і ми можемо розрахувати час польоту з точністю до частки секунди. Хтось повинен був установити ці закони». Біблія також згадує про закон причини і наслідку. Вона говорить: «Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Галатів 6:7). Біблія не говорить, що цей закон не потребує законодавця, а вказує: «Бог осміяний бути не може», засвідчуючи, що цей закон встановив його Сотворитель — Єгова.

41. а) Яке порівняння можна зробити між законом карми й судовим законом? б) У чому полягає різниця між законом карми і біблійною обіцянкою?

⁴¹ Крім того, Біблія говорить, що «заплата за гріх — смерть» і «хто вмер, той звільнивсь від гріха». Навіть суди визнають, що не можна карати два рази за той самий злочин. Чому ж тоді людина, яка за свої гріхи вже розплатилася смертю, повинна переродитися тільки для того, аби знову страждати за свої минулі вчинки? До того ж, чи людина може покаятись і виправитись, не знаючи, за які саме минулі вчинки її карають? Чи це справедливо? Чи це сумісне з милосердям, яке нібито є найвидатнішою рисою Будди? Проте Біблія говорить, що «заплата за гріх — смерть», і потім додає: «А дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» Так, вона обіцяє, що Бог знищить усе зіпсуття, гріх, смерть і дасть усьому людству свободу й досконалість (Римлян 6:7, 23; 8:21; Ісаї 25:8).

42. Як один знавець буддизму пояснює переродження?

⁴² Стосовно переродження доктор Валпола Рагула, знавець буддизму, пояснює:

«Особа є не чим іншим, як сполученням фізичних та психічних сил і енергій. Те, що ми називаємо смертю, є повною бездіяльністю фізичного тіла. Чи всі ці сили та енергії припиняють існування тоді, коли тіло стає бездіяльним? Згідно з буддизмом, ні. Воля, прагнення, бажання та потяг до існування, продовження життя і чергового перетворення є колосальною силою, яка рухає всім живим, всім, що існує, а навіть цілим світом. Це найбільша сила, найбільша енергія у світі. Буддизм стверджує, що така сила не зникає, коли тіло стає бездіяльним, тобто помирає; вона продовжує виявлятися в іншій формі, спричиняючи нове існування, і це називають переродженням».

43. а) Що з біологічного погляду визначає генетичну будову людини? б) Який «доказ» інколи наводиться, щоб засвідчити переродження? в) Чи життя підтверджує такий «доказ»?

⁴³ У момент запліднення людина отримує від кожного з батьків 50% генів. Тому вона аж ніяк не може бути на сто відсотків такою, як особа, котра існувала в попередньому втіленні. Процес переродження неможливо підтвердити жодним відомим науці законом. Ті, хто вірить у переродження, часто наводять як доказ випадки людей, котрі твердять, що вони пригадують незнані перед цим обличчя, події та місця. Чи це логічно? Якщо про людину, котра розповідає подробиці з минулого, говориться, що вона повинна була жити в той час, то людина, яка передрікає майбутнє (і багато хто приписує собі таку здатність), мала б жити в майбутньому. Але це, звичайно, не так.

44. Порівняйте біблійне вчення про «дух» з буддійською доктриною про переродження.

⁴⁴ Більш як за 400 років до Будди Біблія згадувала про життєву силу. Описуючи те, що відбувається в момент смерті людини, вона говорить: «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7). Слово «дух» є перекладом єврейського слова ру́ах, яким називали життєву силу, що оживляє всі організми — як людей, так і тварин (Екклезіяста 3:18—22). А втім, існує важлива відмінність: ру́ах — це безособова сила, котра не має власної волі й не пам’ятає особистості або якоїсь характерної риси померлого. Після смерті вона не переходить в іншу людину, а ‘повертається знову до Бога, що дав був її’. Іншими словами, перспектива людини на життя в майбутньому — надія на воскресіння — перебуває повністю в Божих руках (Івана 5:28, 29; Дії 17:31).

Нірвана — досягнення недосяжного?

45. Як розуміють нірвану буддисти?

⁴⁵ Це підводить нас до вчення Будди про спасіння та просвітлення. У буддійській термінології спасіння — це визволення від законів карми й сансари, а також досягнення нірвани. А що таке нірвана? Буддійські тексти говорять, що її неможливо ні описати, ні пояснити, а тільки відчути. Це не небо, куди йдуть після смерті, а стан, досяжний для всіх тут і вже тепер. Дехто говорить, що саме́ слово «нірвана» означає «задування, згасання». Тому нірвані деколи дають таке визначення: припинення всіх пристрастей та бажань; буття звільнене від усіх почуттів: болю, страху, прагнення, любові або ненависті; стан вічного спокою, відпочинку й незмінності. Коротко кажучи, це має бути припиненням людського буття.

46, 47. а) Що є джерелом спасіння згідно з буддійським вченням? б) Чому буддійський погляд про джерело спасіння суперечить тому, про що свідчить повсякденне життя?

⁴⁶ Будда навчав, що просвітлення та спасіння — ідеальний стан нірвани — походять не від якогось Бога або зовнішньої сили, а з середини самої людини, коли вона намагається чинити добро й правильно мислити. Через це постає запитання: чи може вийти досконале з недосконалого? Чи життя не підтверджує правдивість слів єврейського пророка Єремії, що «не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кроком»? (Єремії 10:23). Якщо ніхто не може повністю контролювати своїх вчинків навіть у простих повсякденних справах, чи розумно припускати, що він зможе власними зусиллями досягнути вічного спасіння? (Псалом 146:3, 4).

⁴⁷ Людина, яка зав’язла в сипучому піску, навряд чи звільниться без допомоги ззовні. Так само й усе людство, яке потрапило в пастку гріха та смерті, не зможе самотужки визволитися з неї (Римлян 5:12). Проте Будда навчав, що спасіння залежить виключно від особистих зусиль. У прощальному напученні він сказав своїм учням: «Покладайтеся тільки на себе, а не на якусь допомогу ззовні, міцно тримайтеся істини як світильника; шукайте спасіння тільки в істині, не чекайте підтримки ні від кого, крім себе».

Просвітлення чи розчарування?

48. а) Як в одній книжці описуються наслідки існування таких заплутаних буддійських понять, як нірвана? б) До чого призвела сучасна зацікавленість буддійським вченням у деяких країнах?

⁴⁸ Як це вчення впливає на віруючих? Чи воно спонукує їх до правдивої віри й відданості? У книжці «Живий буддизм» розповідається, що в деяких буддійських країнах навіть «монахи не приділяють великої уваги високим ідеям своєї релігії. Досягнення нірвани здебільшого вважається абсолютно нереалістичною метою, також рідко хто займається медитацією. Люди час від часу вивчають Тіпітаку, а здебільшого намагаються справляти доброчинний та миротворчий вплив на суспільство». Японська «Енциклопедія світу», згадуючи про сучасне зацікавлення вченням буддизму, говорить: «Чим ретельніше вивчається буддизм, тим він більше віддаляється від свого початкового призначення — давати людям провід. З цього погляду нова тенденція до ретельного дослідження буддизму не обов’язково означає відродження живої віри. Радше слід зазначити, що, коли релігія стає предметом складного метафізичного дослідження, вона втрачає силу».

49. Чим став буддизм для багатьох людей?

⁴⁹ Головна ідея буддизму полягає в тому, що знання й розуміння ведуть до просвітлення та спасіння. Але під впливом заплутаних вчень різних шкіл він став, як вище зазначалося, «абсолютно нереалістичним», оскільки більшість віруючих так і не може їх зрозуміти. Для них буддизм звівся до доброчинності, виконання кількох ритуалів і простих вказівок. Буддизм не дає людям відповідей на такі складні запитання, як, наприклад: звідки ми? Чому ми є тут? Що майбутнє принесе людині й землі?

50. Яке питання виникає з огляду на те, що думають декотрі щирі буддисти? (Порівняйте Колосян 2:8).

⁵⁰ Декотрі щирі буддисти визнають, що заплутані вчення та обтяжливі ритуали сучасного буддизму призводять до замішання і розчарування. Гуманітарні акції, котрі проводять у деяких країнах буддійські громади й товариства, змогли полегшити біль та страждання багатьох. Але чи збулася обіцянка буддизму дати всім правдиве просвітлення й визволення?

Просвітлення без Бога?

51. а) Що один з епізодів життя Будди розповідає про його вчення? б) Який важливий момент оминув у своєму вченні Будда? (Порівняйте 2 Хронік 16:9; Псалом 46:2; 145:18).

⁵¹ У повідомленнях про життя Будди говориться, що якось, пішовши до лісу зі своїми учнями, він підняв пригорщу листя і сказав: «Те, чого я вас навчив, можна порівняти до листя в моїй руці, а те, чого не навчив,— до листя в усьому лісі». Звичайно, Будда хотів сказати, що він передав їм тільки крихту свого знання. А втім, Будда Гаутама оминув важливий момент: він нічого не сказав про Бога, а також ніколи не видавав себе за Бога. Кажуть, що він повідомив своїм учням: «Якщо є Бог, я не можу повірити, що він цікавиться моїми щоденними справами» і «немає богів, які можуть або будуть допомагати людині».

52. а) Який погляд щодо Бога підтримує буддизм? б) Що відкинув буддизм?

⁵² Отже, буддизм відіграв мінімальну роль у людських пошуках правдивого Бога. «Енциклопедія релігій світу» повідомляє, що «ранній буддизм, здається, взагалі не торкався питання про Бога й зовсім не навчав та не вимагав віри в Бога». Оскільки буддизм підкреслює, що кожна людина повинна самотужки здобувати спасіння, шукаючи просвітлення у своєму розумі або свідомості, він, по суті, має характер агностицизму, якщо не атеїзму. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 145). Намагаючись скинути пута індуїзму з його забобонами й приголомшливим пантеоном міфічних богів, буддизм вдався до іншої крайності. Він відкинув головне поняття про Верховну Особу, з чиєї волі все існує та функціонує (Дії 17:24, 25).

53. Що можна сказати про пошук просвітлення без Бога? (Порівняйте Приповістей 9:10; Єремії 8:9).

⁵³ Цей егоцентричний та незалежний спосіб мислення породив справжній лабіринт легенд, традицій, заплутаних вчень і тлумачень, які сторіччями розроблялись багатьма школами й сектами. Те, що мало дати просте вирішення складних життєвих проблем, перетворилося в релігійно-філософську систему, яку не може зрозуміти більшість людей. Звичайний буддист поклоняється ідолам і реліквіям, богам і демонам, духам і предкам, а також дотримується інших ритуалів та звичаїв, які не мають нічого спільного з наукою Будди Гаутами. Отже зрозуміло, що пошуки просвітлення без Бога є даремними.

54. Вчення яких релігійних мислителів Сходу буде розглянуто в наступному розділі?

⁵⁴ Приблизно в той самий час, коли Гаутама шукав шлях до просвітлення, в іншій частині азіатського континенту жили два філософи, уявлення яких мали справити вплив на мільйони людей. Це Лао-цзи та Конфуцій, два мудреці, яких вшановували цілі покоління китайців та інших народів. Чого вони навчали і як вплинули на людські пошуки Бога? Це ми розглянемо в наступному розділі.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 139]

«Чотири благородні істини» Будди

Своє головне вчення Будда виклав у так званих «чотирьох благородних істинах». Тут ми наводимо уривок з «Дхаммасаккаппаваттана-сутти» («Підвалини царства праведності») [цитата з книжки «Філософія стародавнього світу», Київ 1992, с. 42]:

▪ «А це, о бхіккху, благородна істина про страждання: народження — страждання, старість — страждання, хвороба — страждання, смерть — страждання, з’єднання з неприємним — страждання, розлука з приємним — страждання, досягнення чого-небудь бажаного — страждання...

▪ А це, о бхіккху, благородна істина про походження страждання: це спрага, що призводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями і пристрастями, та, що знаходить задоволення тут і там, а саме: спрага насолоди, спрага існування, спрага загибелі...

▪ А це, о бхіккху, благородна істина про знищення страждання: це повне безслідне знищення цієї спраги, відмова (від неї), відкидання, звільнення...

▪ А це, о бхіккху, благородна істина про знищення страждання — це благий восьмеричний шлях, а саме: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження».

[Рамка на сторінці 145]

Буддизм і Бог

«Буддизм навчає про шлях до досконалої доброти й мудрості без Бога-Особи, до найвищого знання без «об’явлення»... до можливості викупу без відкупителя, до спасіння, в якому кожен є власним спасителем» (Бхіккху Субхадра, «Звістка буддизму», цитата з книжки «Що таке буддизм?», англ.).

Отже, чи буддисти є атеїстами? Книжка «Що таке буддизм?», видана буддійською ложею у Лондоні, відповідає: «Якщо під словом атеїст мається на увазі той, хто відкидає поняття про Бога-Особу, то ми — атеїсти». Далі в ній говориться: «Розум, що розвивається, може однаково легко засвоїти поняття про Всесвіт, котрим керує незмінний Закон, як і уявлення про далеку Особу, яку ніколи не можна побачити, яка живе невідомо де і яка свого часу з нічого створила Всесвіт просякнутий ворожістю, несправедливістю, нерівністю шансів, нескінченними стражданнями й розбратом».

Отже, теоретично буддизм не обстоює віри в Бога або Творця. Проте майже в усіх країнах, в яких сповідують цю релігію, сьогодні можна побачити буддійські храми й ступи, де побожні буддисти моляться і складають пожертви перед статуями й реліквіями будд та бодхисатв, поклоняючись їм. Будда, який ніколи не вважав себе Богом, став богом у повному розумінні цього слова.

[Карта на сторінці 142]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

До VII сторіччя н. е. з Індії буддизм поширився по всій східній Азії.

ІНДІЯ

Бенарес

Буддх-Ґая

III СТОРІЧЧЯ ДО Н. Е. ШРІ-ЛАНКА

IV СТОРІЧЧЯ Н. Е. КОРЕЯ

VI СТОРІЧЧЯ Н. Е. ЯПОНІЯ

VII СТОРІЧЧЯ Н. Е. ТИБЕТ

[Ілюстрації на сторінці 131]

Буддійські храми по всьому світі, побудовані в різних стилях.

Ченде (північний Китай)

Кофу (Японія)

Нью-Йорк (США)

Чіангмай (Таїланд)

[Ілюстрація на сторінці 133]

Сон Майї — рельєф на камені з Гандгари (Пакистан). Оточений ореолом майбутній Будда у вигляді білого слона проникає через правий бік в утробу цариці Майї, щоб запліднити її.

[Ілюстрації на сторінці 134]

Буддійські монахи й поклонники в нью-йоркському храмі.

[Ілюстрації на сторінці 141]

Статуї Будди в позах, характерних для

входу в нірвану

повчання

медитації

протидії спокусі

[Ілюстрація на сторінці 147]

Процесія в Токіо на честь дня народження Будди, якого символізує білий слон (на задньому плані).

[Ілюстрації на сторінці 150]

Сторінки «Лотосової сутри» (X сторіччя) китайською мовою з описом сили бодхисатви Куан-іня, котрий рятував від вогню та повені. Бодхисатва Ксітігарбха (справа) був популярний у Кореї в XIV сторіччі.

[Ілюстрація на сторінці 155]

Буддійський сувій з Кіото (Японія) зображає муки в «пеклі».

[Ілюстрації на сторінці 157]

Предмети поклоніння сучасних буддистів (за годинниковою стрілкою з лівого верхнього кута): лінгам у Бангкоку (Таїланд); зуб-реліквія Будди в Канді (Шрі-Ланка); статуї Будди в Сінгапурі та Нью-Йорку.

[Ілюстрації на сторінці 158]

Буддистка молиться перед родинним вівтарем; діти, які беруть участь у храмових обрядах.

Розділ 7

Даосизм і конфуціанство — пошуки шляху неба

Даосизм, конфуціанство й буддизм — це три головні релігії Китаю і Далекого Сходу. Однак, на відміну від буддизму, даосизм і конфуціанство не стали світовими релігіями. Вони залишились переважно в Китаї і там, де китайська культура справила вплив. Хоча немає офіційних даних щодо актуального числа послідовників даосизму й конфуціанства в Китаї, протягом минулих 2000 років вони панували над релігійним життям майже четвертої частини населення землі.

1. (Разом зі вступом). а) Де сповідується даосизм та конфуціанство й наскільки вони поширились? б) В яку епоху ми повинні повернутися, щоб дослідити вчення цих релігій?

«НЕХАЙ розцвітає сотня квітів, нехай змагається сотня шкіл». Цей вислів набув популярності через промову голови Китайської Народної Республіки Мао Цзедуна 1956 року. Насправді ж він є парафразою слів, котрими китайські вчені описують добу з V по III сторіччя до н. е., названу епохою царств, що борються. На той час могутня династія Чжоу (прибл. 1122—256 роки до н. е.) підупала, перероджуючись у систему вільно зв’язаних феодальних держав, які, на превелике лихо простого люду, постійно воювали між собою.

2. а) Що зумовило виникнення «сотні шкіл»? б) Що залишилося від «сотні шкіл»?

² Збентеження та страждання, спроваджені цими війнами, дуже ослабили авторитет панівного класу. Народ більше не бажав зносити примхи й хитрування аристократії та безмовно страждати через наслідки рішень верхівки. У результаті цього довго придушувані задуми й прагнення пробилися, немов «сотня квітів». Різні філософські школи висували свої ідеї щодо форм правління, закону, суспільного ладу, норм поведінки й моралі, а також стосовно питань рільництва, музики й літератури — засобів нормалізації життя. Вони стали відомі як «сотня шкіл». Більшості з них так і не вдалося залишити по собі тривких слідів. Проте дві школи набули такого видатного становища, що ось уже понад 2000 років впливають на життя в Китаї. З часом ці школи почали називатися даосизмом і конфуціанством.

Що таке дао?

3. а) Як китайці розуміють дао? б) Оскільки китайці не вірять у Творця, що вони вважають першопричиною всього? (Порівняйте Євреїв 3:4).

³ Щоб зрозуміти, чому даосизм і конфуціанство справили такий глибокий і тривкий вплив на китайців, японців, корейців та інші сусідні народи, необхідно сягнути по деяку інформацію про основне китайське поняття — дао. Саме слово означає «шлях, дорога або стежка», а в ширшому розумінні — «метод, принцип або вчення». Для китайців гармонія і порядок у всесвіті є виявами дао — чогось на зразок божественної волі або закону, що існує у всесвіті й керує ним. Іншими словами, китайці не вірять у Бога-Творця, який керує всесвітом, а вважають, що першопричиною всього є провидіння, воля неба або просто саме небо.

4. Як китайці застосовували концепцію дао до людських справ? (Порівняйте Приповістей 3:5, 6).

⁴ Застосовуючи концепцію дао до людських справ, китайці вірили, що існує природний і правильний спосіб здійснення всього і що кожна річ та кожна особа має своє належне місце й призначення. Наприклад, вважалося: коли правитель намагатиметься справедливо виконувати свої обов’язки стосовно людей і здійснювати для неба жертовні ритуали, то народ втішатиметься миром та добробутом. І коли люди захочуть розшукати шлях, тобто дао, і триматися його, то зможуть сподіватися злагоди, миру й успіху. Але якщо вони обирають інший шлях чи противляться йому, це призведе до безладдя й катастрофи.

5. а) Як даосизм виражає поняття дао? б) Як виражає поняття дао конфуціанство? в) Які запитання вимагають відповідей?

⁵ Жити в гармонії з дао й не перешкоджати його плину — це стрижневий елемент китайської філософської й релігійної думки. Можна сказати, що даосизм і конфуціанство — два способи вираження одного поняття. Даосизм є містичний у своїй початковій формі й пропагує бездіяльність, спокій, пасивність, втечу від суспільства й злиття з природою. Він проголошує, що все буде гаразд тоді, коли люди складуть руки, нічого не робитимуть і не втручатимуться в природний перебіг подій. З другого боку, конфуціанство є прагматичним, тобто практичним. Воно навчає, що суспільний лад буде підтримуватися, коли кожна людина відіграватиме призначену їй роль і виконуватиме свої обов’язки. Тому конфуціанство систематизує всі людські й громадські стосунки — між правителем і підданим, батьком і сином, чоловіком і дружиною тощо — і дає всім їм вказівки. Звичайно, через це постають наступні запитання: як виникли ці дві системи? Хто були їхні засновники? Як люди сповідують ці релігії сьогодні? І яку роль вони відіграли в людських пошуках Бога?

Даосизм — спочатку філософське вчення

6. а) Що відомо про засновника даосизму? б) Чому його назвали Лао-цзи?

⁶ Спочатку даосизм скидався більше на філософію, ніж на релігію. Його засновник Лао-цзи, змучений тогочасним безладдям і замішанням, шукав заспокоєння через втечу від суспільства й злиття з природою. Про цього чоловіка відомо небагато. Припускають, що він жив у VI сторіччі до н. е., хоча й це точно не відомо. Його називали просто Лао-цзи, що означає «старий філософ» або «старе немовля», оскільки, за легендою, він так довго перебував в утробі матері, що народився вже із сивим волоссям.

7. Що ми дізнає́мося про Лао-цзи з «Історичних записок»?

⁷ Єдиний офіційний життєпис Лао-цзи записав у трактаті «Ші цзі» («Історичні записки») Сима Цянь, шанований придворний літописець II й I сторіч до н. е. У цьому джерелі говориться, що справжнім ім’ям Лао-цзи було Лі Ер. Він обіймав посаду імператорського архіваріуса в Лояні (центральний Китай). Але важливішою у трактаті є така розповідь про Лао-цзи:

«Більшу частину свого життя Лао-цзи провів у Чжоу. Передбачаючи занепад Чжоу, він вирушив звідти й дійшов до кордону. Службовець митниці Ін Ші сказав: «Добродію, оскільки вам до вподоби залишити службу, напишіть для мене книгу». Після того Лао-цзи написав книгу з двох частин, в якій трохи більше п’яти тисяч слів. У ній він обговорив поняття Шляху [дао] та Сили [де]. Відтак Лао-цзи пішов. Ніхто не знає, де він помер».

8. а) Автором якої книги вважають Лао-цзи? б) Чому існує стільки різних тлумачень цієї книги?

⁸ Багато вчених піддає сумніву достовірність цього повідомлення. У всякому разі написана книга є відома під назвою «Дао де цзин» («Вчення про дао та де») і вважається головним трактатом даосизму. Вона складається з лапідарних, загадкових строф, які деколи містять лише три-чотири слова. Крім того, від часу Лао-цзи значення деяких ієрогліфів дуже змінилося, тому ця книга є предметом багатьох різних тлумачень.

Короткий перегляд праці «Дао де цзин»

9. Як Лао-цзи описав дао в трактаті «Дао де цзин»?

⁹ У «Дао де цзин» Лао-цзи пояснив дао, основний шлях природи, а потім застосував його до всіх галузей людського життя. Щоб ліпше зрозуміти «Дао де цзин», перегляньмо сучасну версію цього трактату в перекладі Ґя Фу Фена і Джейна Інґліша. Ось що там говориться про дао:

«Щось [було] таємничо сформоване, народжене до неба і землі... Може бути, це матір міріад речей. Мені незнане його ім’я. Назвімо це дао» (розділ 25).

«Усе з дао постало, що годує його добродійство [де]. Воно набуло форми з матерії. Оточення надає йому обрисів. Тому міріади речей поважають дао  і вшановують добродійство [де]» (розділ 51).

10. а) Яка мета даосизму? б) Як цей даоський погляд застосовується до людської поведінки?

¹⁰ Якого висновку можна дійти із цих загадкових уривків? Для даосів дао — це якась таємнича космічна сила, котра відає матеріальним усесвітом. Метою даосизму є пізнати дао, відцуратися світу й злитися з природою. Це знаходить відображення в даоському погляді на поведінку людини. Ось як описується цей ідеал у трактаті «Дао де цзин»:

«Ліпше передчасно зупинитись, ніж наповнити по вінця. Занадто нагострюй клинок, і лезо його невдовзі притупиться. Збирай золото й нефрит, але ніхто його не захистить. Зажадай багатства й титулів — лихо прийде. Відступись, коли виконаєш справу. Це — шлях неба» (розділ 9).

11. Як можна описати ідеал даосів?

¹¹ Ці приклади показують, що принаймні спочатку даосизм був філософською школою. Наслідки суворої влади тогочасної феодальної системи: несправедливість, страждання, розорення й відчуття безнадійності — спонукали даосів вірити в те, що можна досягнути миру й гармонії через повернення до традицій прадавніх народів, коли ще не було ні царів, ні міністрів, які б гнобили простий люд. Ідеалом було спокійне сільське життя в єдності з природою (Приповістей 28:15; 29:2).

Другий мислитель даосизму

12. а) Хто такий Чжуан Чжоу? б) Як він розширив початкові вчення Лао-цзи?

¹² Філософію Лао-цзи розширив Чжуан Чжоу, або Чжуан-цзи, що означає «учитель Чжуан» (369—286 роки до н. е.); його вважають найвидатнішим наступником Лао-цзи. У своїй книжці «Чжуан-цзи» він не тільки детально виклав сутність дао, але й витлумачив поняття інь і ян, обговорені раніше в праці «Іцзин». (Дивіться сторінку 83). На його думку, ніщо не є справді тривким або абсолютним, але все постійно змінюється між двома протилежностями. У розділі «Осіння повінь» він написав:

«Ніщо в усесвіті не є постійним, оскільки все живе тільки для того, щоб померти. Тільки дао, що не має ні початку, ні кінця, перебуває вічно... Життя можна уподібнити до прудкого коня, який щосили галопує,— воно змінюється постійно й безперервно, кожної часточки секунди. Що ж вам робити? І чого не робити? Це, по суті, не має жодного значення».

13. а) Як Чжуан-цзи пояснив даоський погляд на життя? б) Який сон Чжуан-цзи найбільше пам’ятають?

¹³ Через цю філософію недіяння даоси вважають даремним втручатися в події, які природа привела в рух. Рано чи пізно все стане своєю протилежністю. Хоч би якою незносною була ситуація, невдовзі вона поліпшиться. Хоч би якими приємними були обставини, невдовзі вони погіршаться. (Протиставте Екклезіяста 5:18, 19). Типовий приклад цього філософського погляду на життя виявляється уві сні Чжуан-цзи, завдяки якому він ліпше запам’ятався простим людям:

«Одного разу Чжуан Чжоу приснилося, що він — метелик, щасливий метелик, який радіє з того, що досяг здійснення бажань, і який не знає, що він — Чжуан Чжоу. Раптом він прокинувся і тоді з острахом збагнув, що він — Чжуан Чжоу. Невідомо, чи то Чжуан Чжоу сниться, що він метелик, чи метелику сниться, що він Чжуан Чжоу».

14. В яких сферах очевидний вплив даосизму?

¹⁴ Вплив цієї філософії очевидний у стилі поезії та живописі пізніших плеяд китайських митців. (Дивіться сторінку 171). Але даосизм не довго залишався такою пасивною філософією.

Від філософії до релігії

15. а) До якого висновку довело даосів захоплення природою? б) Яке твердження з «Дао де цзин» посприяло такому погляду?

¹⁵ Намагаючись злитися з природою, даоси почали захоплюватися її вічною молодістю і регенераційними властивостями. Вони теоретизували, що, живучи відповідно до дао, або шляху природи, можна якось проникнути в таємниці природи та захиститись від каліцтва, хвороб, а навіть смерті. Хоча Лао-цзи не торкався цього питання, деякі уривки «Дао де цзин», здається, наводять на таку думку. Приміром, у 16-му розділі говориться: «Той, хто слідує дао,— вічний, і до кінця життя не наражатиметься на небезпеку».

16. Як твір «Чжуан-цзи» підсилив магічні вірування даосів?

¹⁶ Таким теоретизуванням також посприяв Чжуан-цзи. Наприклад, в одному діалозі з твору «Чжуан-цзи» певна міфічна постать запитує іншу: «Ти вже в такому похилому віці, але маєш вигляд дитини. Як це можливо?» Прозвучала відповідь: «Я навчився дао». Про іншого даоського філософа Чжуан-цзи написав: «Нарешті Ліцзи міг осідлати вітер. Радісно ширяючи на прохолодному бризі, він мандрував п’ятнадцять днів, а потім повернувся. Серед простих смертних, які досягли щастя, така людина — це рідкість».

17. Чим почали займатися даоси під впливом попередніх теоретизувань і що стало наслідком цього? (Порівняйте Римлян 6:23; 8:6, 13).

¹⁷ Подібні оповіді настільки розпалювали уяву даосів, що вони почали експериментувати з медитацією, розробили дієти й дихальні вправи, які нібито мали відстрочити руйнування тіла та смерть. Невдовзі почали поширюватись легенди про безсмертних, що можуть літати на хмарах, з’являтись та зникати за власним бажанням, про осіб, які живуть на священних горах або на далеких островах незліченну кількість років, живлячись росою та магічними фруктами. Китайська історія повідомляє, що 219 року до н. е. імператор Цінь Ші Хуанді спорядив караван суден з 3000 юнаків та дівчат для того, щоб знайти легендарний острів Пенлай, де мешкають безсмертні, і привезти траву безсмертя. Зайва річ говорити, що вони повернулися без еліксиру, але, за легендою, ці люди заселили острови теперішньої Японії.

18. а) Яка даоська ідея лягла в основу пошуків «пілюль безсмертя»? б) Які інші магічні ритуали розробили даоси?

¹⁸ За панування династії Хань (206 рік до н. е.—220 рік н. е.) магічні ритуали даосизму сягнули нової вершини. Кажуть, що імператор У-ді, хоча й підтримував конфуціанство як офіційну державну доктрину, він захопився даоською ідеєю про фізичне безсмертя. Його особливо цікавили праці алхіміків над «пілюлями безсмертя». На думку даосів, життя зароджується, коли об’єднуються сили протилежних інь та ян (жіночого начала і чоловічого). Тому сплавленням свинцю (темного, або інь) та ртуті (світлого, або ян) алхіміки імітували природні процеси й думали, що в результаті отримають пілюлю безсмертя. Даоси також розробили вправи, подібні до йоги, техніку дихання, встановили обмеження в харчуванні й особливу культуру статевого життя, які мали зміцнювати вітальну енергію і продовжувати життя. Вони мали магічні амулети, які нібито забезпечували людині невидимість і захист від зброї. Завдяки амулетам людина була спроможна ходити по воді чи літати. Даоси також викарбовували на будинках і над одвірками магічне клеймо, звичайно із символом інь-ян, щоб відганяти злих духів і диких тварин.

19. Як було систематизовано даосизм?

¹⁹ У II сторіччі н. е. даосизм було систематизовано. Певний Чжан Лін, або Чжан Дао-лін, заснував у західному Китаї таємне даоське товариство й зайнявся магічними уздоровленнями та алхімією. Оскільки з кожного члена стягували внесок, що становив п’ять мір рису, цей рух названо даосизмом п’яти мір рису (ву-доу-мі дао)a. Заявляючи про об’явлення, отримане особисто від Лао-цзи, Чжан став першим «небесним наставником». Згідно з легендою, йому зрештою вдалось виготовити еліксир життя, і він верхи на тигрі зійшов до неба з гори Лун-ху (гора Дракона й Тигра), що в провінції Цзянсі. Від Чжана Дао-ліна потягнулася багаторічна безперервна низка «небесних наставників», і кожного з них вважали перевтіленням Чжана.

Зіткнення з буддизмом

20. Як даосизм намагався нейтралізувати вплив буддизму?

²⁰ У VII сторіччі за панування династії Тан (618—907 роки н. е.) у релігійне життя Китаю уже торував собі шлях буддизм. Контрзаходом стало проголошення даосизму корінною китайською релігією. Лао-цзи обожнили, а даоські писання канонізували. Почали будуватися храми, монастирі, було засновано ордени монахів і монахинь більш-менш на буддійський зразок. Крім того, даосизм перейняв у свій пантеон з китайського фольклору багато богів, богинь, чарівниць і «безсмертних святих», а саме: Вісьмох безсмертних (Па-шень), бога домашнього вогнища (Цзао-шень), бога міста (Чен-хуан) та охоронців дверей (Мень-шень). Це призвело до синтезу елементів буддизму, традиційних забобонів, спіритизму й культу предків (1 Коринтян 8:5).

21. У що зрештою перетворився даосизм і як це відбулося?

²¹ З бігом часу даосизм почав повільно вироджуватися, перетворюючись у систему ідолопоклонства й забобонів. Кожна людина поклонялася в місцевих храмах своїм улюбленим богам і богиням, благаючи у них захисту від зла, а в земних справах — щастя. Щоб провести похоронний обряд, вказати на підхоже місце для могили, дому та комерційної діяльності, поспілкуватися з мертвими, відігнати злих духів і привидів, відзначити свята й виконати інші ритуали, можна було найняти жерців. Отже, колишня школа містичної філософії перетворилася в релігію, забруднену віруванням у безсмертних духів, пекельний вогонь і напівбогів — вченнями, почерпнутими із застійної заводі лжевірувань стародавнього Вавилону.

Ще один видатний китайський мислитель

22. Яка філософська школа стала панівною в Китаї і які запитання слід розглянути?

²² Хоча ми вже простежили початок, розвиток і занепад даосизму, не слід забувати, що він був лише однією із «сотні шкіл», які процвітали в Китаї в епоху царств, що борються. Зрештою, інша школа зайняла видатне, а навіть панівне становище. Це — конфуціанство. Але чому конфуціанство здобуло таку славу? Ким насправді був Конфуцій, який прославився за межами Китаю більше від усіх інших китайських мислителів? І чого він навчав?

23. Які подробиці з особистого життя Конфуція наводяться в «Історичних записках»?

²³ Щоб більше дізнатися про Конфуція, ми знову звернемося до «Ші цзі» («Історичних записок») Сима Цяня. На відміну від короткого нарису про Лао-цзи, тут міститься детальний життєпис Конфуція. Ось деякі подробиці з його життя, взяті з перекладу китайського вченого Ліна Ютана:

«Конфуцій народився в містечку Цзоу, округа Чаньпін у царстві Лу... [Його мати] молилася на пагорбі Ніціу, і відповіддю на молитву стало народження Конфуція двадцять другого року панування князя Сіаня з Лу (551 рік до н. е.). Оскільки він прийшов на світ з випуклістю на голові, його назвали Цю (пагорбок). Його прізвисько — «Чжунні», а прізвище — Кун»b.

24. Як проходила молодість Конфуція?

²⁴ Невдовзі після народження Конфуція помер його батько, але мати, хоча й убога, доклала зусиль, щоб син отримав належну освіту. Хлопець захопився історією, поезією та музикою. Книга «Бесіди та висловлювання» (частина «Чотирикнижжя» Конфуція) говорить, що, коли йому сповнилось 15 років, він присвятився науковим дослідженням. У 17 років він отримав скромну державну посаду в рідному Лу.

25. Як смерть матері вплинула на Конфуція? (Порівняйте Екклезіяста 9:5, 6; Івана 11:33, 35).

²⁵ Фінансовий стан Конфуція, мабуть, поліпшився, оскільки в 19 років він одружився, а наступного року йому народився син. Однак через декілька років померла його мати. Це завдало Конфуцію тяжких душевних мук. Скрупульозно дотримуючись давніх традицій, Конфуцій покинув громадське життя і 27 місяців оплакував матір на її могилі. Завдяки цьому він дав китайцям класичний приклад синівської поваги до батьків.

Учитель Конфуцій

26. За що взявся Конфуцій після смерті своєї матері?

²⁶ Після цього Конфуцій покинув сім’ю і став мандрівним учителем. Він викладав музику, поезію, літературу, цивільне право, етику й природничі науки, або принаймні те, що знали на ці теми за його часу. Конфуцій зажив досить гучної слави, бо говорять, що в певний період мав аж 3000 учнів.

27. Що відомо про Конфуція як учителя? (Порівняйте Матвія 6:26, 28; 9:16, 17; Луки 12:54—57; Івана 4:35—38).

²⁷ На Сході Конфуція здебільшого шанують як великого вчителя. Епітафія на його могилі в Чуфу (провінція Шаньдун) називає його просто «давнім, найсвятішим учителем». Один західний письменник описав його метод навчання такими словами: «Він мандрував від «місця до місця у супроводі тих, хто переймав його погляди на життя». Щоразу, коли вони пускалися в подорож, він їхав на возі, запряженому буйволом. Завдяки повільній ході тварини учні встигали йти за ним пішки, а події, які відбувалися дорогою, очевидно, часто давали йому теми для повчань». Цікаво зазначити, що незалежно від Конфуція подібний метод навчання пізніше використовував Ісус.

28. Що, на думку китайського письменника Ліна Ютана, зробило Конфуція славним учителем?

²⁸ Конфуцій став славним учителем серед жителів Сходу, оскільки був ретельним дослідником, зокрема, історії та етики. «Конфуцій приваблював сучасників не тим, що був наймудрішим чоловіком у той час, а тим, що був найбільш освіченою людиною,— єдиним, хто міг навчати їх про старі книги і давню мудрість»,— писав Лін Ютан. Вказуючи на цю любов до навчання як на можливу причину тріумфу конфуціанства над іншими філософськими школами, Лін дійшов такого висновку: «Конфуціанські наставники навчали про конкретні справи, і їхні учні засвоювали щось конкретне, тобто історичну мудрість. Натомість наставникам в інших школах доводилось виголошувати винятково особисті погляди».

«А Небо знає мене!»

29. а) Що було справжньою метою у житті Конфуція? б) Як Конфуцій намагався досягнути цієї мети і з яким наслідком?

²⁹ Незважаючи на успіх у ролі учителя, Конфуцій не вважав навчання своїм покликанням. Конфуцій був переконаний, що його положення у галузі етики й моралі можуть врятувати тогочасний неспокійний світ, аби тільки правителі захотіли впроваджувати їх у життя, дозволяючи Конфуцію або його учням брати участь в урядуванні. Тому разом з групкою своїх найближчих учнів він покинув рідне царство Лу та помандрував від царства до царства, шукаючи мудрого правителя, який би перейняв його погляди щодо уряду й суспільного ладу. Який був результат? У «Ші цзі» повідомляється: «Зрештою Конфуцій виїхав з Лу, у Ці його покинули учні, з князівств Сун і Вей його вигнали, а дорогою між Цзінь та Цай він зазнав злиднів». Після 14 років мандрівок він повернувся в Лу розчарований, але не зневірений.

30. Які літературні праці лежать в основі конфуціанства?

³⁰ Решту свого життя він присвятив літературній діяльності й навчанню. (Дивіться інформацію на сторінці 177). Безперечно, Конфуцій журився, що його не зрозуміли, однак сказав: «Я не нарікаю на Небо. Я не скаржусь на людей. Я продовжую вчитися тут, на землі, та утримую контакт з Небом. А Небо знає мене!» Він помер 479 року до н. е. у віці 73 літ.

Сутність положень Конфуція

31. Що, згідно з наукою Конфуція, могло привести до громадського порядку?

³¹ Хоча Конфуцій був визначним ученим і вчителем, він справив вплив не тільки на наукові кола. Говорячи по суті, Конфуцій поставив собі за мету не лише викладати правила поведінки або моралі, але й повернути мир та порядок суспільству, яке на той час розривали постійні війни між феодалами. Аби досягнути цієї мети, Конфуцій навчав, що кожен — від імператора до простої людини — повинен зрозуміти свою роль у суспільстві й жити згідно з нею.

32, 33. а) Яке значення конфуціанського поняття «лі»? б) До чого, на думку Конфуція, могло б привести виконання «лі»?

³² У конфуціанстві це поняття називається «лі», що означає пристойність, ввічливість, порядок речей; також його ширше ототожнюють з обрядом, церемонією і шанобливістю. Відповідаючи на запитання: «Чим є це велике «лі»?» — Конфуцій пояснив:

«З усього, що керує життям людини, найбільшим є «лі». Без «лі» ми не знаємо, як годиться поклонятися духам усесвіту і як визначити належне місце короля та міністрів, правителя і підданих, старших і молодших; як встановити високоморальні взаємини між різними статями, між батьками і дітьми й між братами; як розрізняти відмінні ступені сімейних стосунків. Ось чому благородний муж має «лі» в такій великій пошані».

³³ Отже, «лі» — це норма поведінки, котрою керується по-справжньому благородний муж («цзюнь-цзи», деколи перекладається «благопристойний муж») в усіх своїх стосунках з людьми. Якщо кожен намагається так поводитись, то, на думку Конфуція, «все стає на свої місця в сім’ї, державі та в цілому світі», завдяки чому виконується дао, або шлях неба. Але як має виражатися «лі»? Це приводить нас до іншого стрижневого поняття конфуціанства — «жень», що означає гуманність або людяність.

34. Яке значення конфуціанського поняття «жень» і як воно допомагає справлятися із соціальними недугами?

³⁴ Тимчасом як «лі» наголошує на стриманості, керованій зовнішніми нормами, «жень» визначає людську природу або її внутрішній світ. Згідно з конфуціанською концепцією, зокрема за словами найвидатнішого учня Конфуція, Мен-цзи, людська природа у своїй основі є добра. Отже, з усіма соціальними недугами можна справлятися через самовдосконалення, а починати треба з освіти й знання. У першому розділі «Великого вчення» говориться:

«Коли досягається правдиве знання, бажання стають щирими; коли бажання є щирими, серце стає справедливим... коли серце є справедливим, вдосконалюється життя особи; коли життя особи вдосконалене, налагоджується сімейне життя; коли сімейне життя налагоджене, впорядковується життя народу; коли життя народу впорядковане, у світі панує мир. Всі — від імператора до простих людей — повинні вважати вдосконалення свого життя джерелом або підвалиною».

35. а) Як можна узагальнити принципи «лі» й «жень»? б) Як усе це відбилось на ставленні китайців до життя?

³⁵ Отже, за Конфуцієм, додержання «лі» допоможе людям поводитись правильно в кожній ситуації, а розвивання «жень» сприятиме доброзичливому ставленню до інших. Теоретично це мало привести до миру й гармонії в суспільстві. Конфуціанський ідеал, який ґрунтується на принципах «лі» й «жень», можна узагальнити такими словами:

Все це пояснює, чому більшість китайців і навіть інших жителів Сходу приділяють стільки уваги сімейним узам, працьовитості, освіті, усвідомленню свого становища й відповідним йому вчинкам. За багато сторіч ці конфуціанські поняття глибоко врізались у свідомість китайців.

Конфуціанство стає державною релігією

36. Як конфуціанство здобуло статус державної релігії?

³⁶ З виникненням конфуціанства закінчилась епоха «сотні шкіл». Імператори династії Хань побачили у конфуціанському вченні про вірність володарям потрібний їм рецепт для зміцнення монархії. За імператора У-ді, про якого ми вже згадували під час обговорення даосизму, конфуціанство здобуло статус державної релігії. Державними чиновниками обирали лише обізнаних з конфуціанською класикою людей, а для кандидатів на урядові посади по всій країні влаштовувалися іспити на основі класичних книг Конфуція. Конфуціанські обряди й ритуали стали релігією імператорського двору.

37. а) Як конфуціанство стало релігією? б) Чому конфуціанство насправді є чимось більшим, ніж просто філософією?

³⁷ Ця зміна надзвичайно підняла в китайському суспільстві авторитет Конфуція. Імператори династії Хань започаткували традицію складання жертв на могилі Конфуція. Йому надали почесні титули. А 630 року н. е. таньський імператор Тай-цзун звелів у кожній провінції й окрузі цілої імперії спорудити державний храм на честь Конфуція і регулярно складати жертви. Так було піднесено Конфуція до рангу бога, а конфуціанство стало релігією, яка мало чим відрізнялася від даосизму або буддизму. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 175).

Спадщина мудрості Сходу

38. а) Що відбувалося з даосизмом і конфуціанством після 1911 року? б) Що можна сказати про основні поняття цих релігій?

³⁸ Коли 1911 року закінчилось правління останньої китайської династії, конфуціанство й даосизм почали піддавати гострій критиці, і навіть переслідуванню. Даосизм ганьбили через його магічні й забобонні звичаї, а конфуціанство затаврували феодальною ідеологією, яка породжує рабський склад розуму, щоб тримати людей (зокрема жінок) у підкоренні. Але, незважаючи на офіційний осуд, основні поняття цих релігій так глибоко закарбувалися в розумі китайців, що й донині справляють неабиякий вплив на багатьох з них.

39. Що повідомила одна газета про забобонні релігійні ритуали в Китаї?

³⁹ Наприклад, канадська газета «Ґлоб енд мейл» за 1987 рік у статті «Китайські релігійні обряди. Рідкісні в Пекіні, популярні на узбережжі» повідомила, що після 40 років атеїстичного режиму в китайських селах усе ще виконують похоронні церемонії, храмові обряди й численні забобонні ритуали. У цій статті говориться: «Більшість сіл має свого знавця фень-ши, зазвичай літнього селянина, який вміє пояснити силу вітру (фень) і води (ши), визначити найбільш підхоже місце для всього: родинної могили, нового будинку або меблів у кімнаті».

40. Які релігійні звичаї можна побачити на Тайвані?

⁴⁰ Даосизм і конфуціанство знаходимо всюди, де збереглась традиційна китайська культура. На Тайвані чоловік, котрий називає себе нащадком Чжан Дао-ліна, займає становище «небесного наставника» і має владу висвячувати даоських жерців (дао-су). Популярну богиню Мацу, котру оголосили «Святою Матір’ю Неба», вшановують як заступницю острова, моряків та риболовів. Прості ж люди здебільшого приносять дари й жертви духам річок, гір, зірок, божествам-хоронителям усіх ремесел, а також богам здоров’я, щастя й багатстваc.

41. Як конфуціанство продовжує існувати сьогодні у ролі релігії?

⁴¹ А що сказати про конфуціанство? Роль цієї релігії звелася до рівня національного символу. Задля туристів китайська держава зберігає в містечку Цзоу, де народився Конфуцій, його храм і родинні землі. У журналі «Чайна реконстрактс» говориться, що тут ставлять вистави, в яких «відтворюють ритуали культу Конфуція». А в Сінгапурі, на Тайвані, в Гонконзі та інших районах східної Азії люди все ще святкують день народження Конфуція.

42. Чому даосизм і конфуціанство не можуть скерувати людей до правдивого Бога?

⁴² На прикладі конфуціанства й даосизму ми бачимо, що найлогічніша, створена з найліпших намірів система, яка ґрунтується на мудрості й міркуванні людини, не може скерувати людей до правдивого Бога. Чому? Вона не враховує одного істотного елементу: волі й вимог Бога-Особи. Згідно з конфуціанством, сила, яка спонукує чинити добро, криється в людській природі, а даосизм звертається до самої природи. Проте такі погляди є хибними, оскільки вони наголошують на поклонінні твориву, а не Творцю (Псалом 62:10; 146:3, 4; Єремії 17:5).

43. Як релігійні традиції китайців перешкоджають їм шукати правдивого Бога?

⁴³ З другого боку, традиції предків, ідолопоклонство, вшановування космічних сил, благоговіння перед духами природи, а також пов’язані з цим обряди й ритуали так глибоко закоренилися у способі мислення китайців, що вони вважають усе це незаперечною правдою. Тому здебільшого дуже важко розмовляти з китайцем про Бога-Особу або Творця, бо таке поняття є зовсім чужим для нього (Римлян 1:20—25).

44. а) Як мислячі люди реагують на дива природи? б) До чого нас заохочує Творець?

⁴⁴ Немає сумніву, в природі є безліч справжніх див і виявів мудрості, і сама людина наділена такими чудовими дарами, як розум та сумління. Але, як зазначалося в розділі про буддизм, чуда природи спонукали мислячих людей дійти висновку, що повинен бути Конструктор або Творець. (Дивіться сторінки 151, 152). Коли це так, чи ж не логічно було б припустити, що треба шукати цього Творця? Сам Творець заохочує нас до цього: «Підніміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім’ям їх усіх» (Ісаї 40:26). Завдяки цьому ми не тільки пізна́ємо Творця — Бога Єгову, але й дізнаємось про те, що́ він зробить для нас у майбутньому.

45. Яку ще одну східну релігію ми розглянемо в наступному розділі?

⁴⁵ Буддизм, конфуціанство й даосизм відіграли провідну роль у релігійному житті людей Сходу. Але існує ще одна релігія, виняткова для японців,— синтоїзм. Чим вона відрізняється від інших? Який її початок? Чи вона привела людей до правдивого Бога? Це ми розглянемо в наступному розділі.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 175]

Конфуціанство — філософія чи релігія?

Багато людей вважає конфуціанство філософією, а не релігією, оскільки Конфуцій рідко згадував про Бога. Однак слова та вчинки Конфуція свідчили про його релігійність. Це виявлялося двома способами. По-перше, він відчував благоговійний страх перед вищою верховною всеспільністю, котру китайці називають Тянь, або Небом. Конфуцій вважав її втіленням чесноти й моральної доброти, воля якої, на його думку, керує всім. По-друге, він приділяв велику увагу скрупульозному виконанню ритуалів і церемоній, пов’язаних із вшануванням неба й духів померлих предків.

Хоча Конфуцій ніколи не представляв цих поглядів як форму релігії, для майбутніх поколінь китайців вони таки почали відігравати роль релігії.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 177]

Конфуціанське «Чотирикнижжя» й «П’ятиканонник»

«Чотирикнижжя»

1. «Да сюе» («Велике вчення») — основний підручник доброчесної людини, перший текст, який вивчали школярі в стародавньому Китаї.

2. «Чжун-юн» («Про Серединне») — трактат про вдосконалення людської природи через помірність.

3. «Лунь-юй» («Бесіди») — збірка висловлювань Конфуція, яка вважається головним джерелом конфуціанської філософії.

4. «Мен-цзи» («Бесіди та розмірковування» Мен-цзи) — писання й вислови Мен-цзи, найвидатнішого учня Конфуція.

«П’ятиканонник»

1. «Ши цзин» («Книга пісень») — 305 віршів, які зображають щоденне життя в ранній період Чжоу (1000—600 роки до н. е.).

2. «Шу цзин» («Книга історії») — містить чотири книги про історію Китаю від періоду Юй до династії Чжоу.

3. «Іцзин» («Книга змін») — ворожильна книга, яка містить тлумачення 64 можливих комбінацій із 6 суцільних або переривчастих ліній.

4. «Лі цзи» («Записки про ритуал») — збірка ритуалів і церемоніальних правил.

5. «Чунь цю» («Весна та осінь») — літопис царства Лу, батьківщини Конфуція. Охоплює 722—481 роки до н. е.

[Ілюстрації]

Вгорі: «П’ятиканонник». Зліва: уривок «Да сюе» (однієї зі збірок «Чотирикнижжя»), який цитується на сторінці 181.

[Ілюстрація на сторінці 163]

Дао, «шлях, яким людина повинна йти».

[Ілюстрація на сторінці 165]

Даоський філософ Лао-цзи верхи на буйволі.

[Ілюстрація на сторінці 166]

Даоський храм Мацу, «Святої Матері Неба» (Тайвань).

[Ілюстрація на сторінці 171]

Гори в імлі, тихі води, розгойдані дерева та усамітнені ерудити — популярні теми китайських пейзажів — відображають даоський ідеал життя в гармонії з природою.

[Ілюстрації на сторінці 173]

Зліва: давня даоська різьба зображає бога довголіття з Вісьмома безсмертними.

Справа: ошатно одягнений даоський жрець виконує похоронну церемонію.

[Ілюстрація на сторінці 179]

Конфуція, найвидатнішого мудреця Китаю, вшановують як учителя моральних та етичних засад.

[Ілюстрація на сторінці 181]

Чангьон Куан у Сеулі (Корея), конфуціанський освітній центр XIV сторіччя: святкуваннями під супровід музики увічнюються конфуціанські ритуали.

[Ілюстрації на сторінці 182]

Типовий китаєць — буддист, даос чи конфуціанець — (як показано зліва направо) вдома віддає пошану предкам, поклоняється богові багатства, а під час свят складає жертви в храмах.

Розділ 8

Синтоїзм — японці шукають Бога

«Оскільки наш батько був синтоїстським жерцем, він наказував нам щодня перед сніданком складати в жертву на камідані [домашньому вівтарі синтоїстів] склянку води й миску звареного на парі рису. Після цього обряду ми забирали миску та їли рис. Я був переконаний, що завдяки цьому боги охоронятимуть нас.

Перш ніж купити будинок, ми пересвідчились у шамана, або медіума, чи розташування нового будинку щодо старого віщує добро. Він попередив нас про демонів біля трьох дверей і порадив виконувати очищення, за яким стежив батько. Отже, раз на місяць ми виконували обряд очищення кімнат, посипаючи їх сіллю» (Маюмі Т.).

1. (Разом зі вступом). Де в основному сповідують синтоїзм і що це означає для деяких його послідовників?

СИНТОЇЗМ — це переважно релігія японців. Згідно з «Ніхон Шукйо Дзітен» («Енциклопедія японських релігій»), «синтоїзм почав формуватися майже одночасно з японською етнічною культурою, отже він є релігійною культурою, яка ніколи не існувала окремо від цього суспільства». Оскільки господарський і культурний вплив Японії сьогодні настільки поширений, нам варто зацікавитись тим, які релігійні чинники формували історію цієї країни та ментальність її мешканців.

2. Наскільки синтоїзм впливає на життя японців?

² Хоча синтоїзм сповідує понад 91 мільйон японців (приблизно 75 відсотків), певне опитування виявило, що тільки 2 мільйони осіб, тобто три відсотки дорослого населення, справді сповідують його. Дослідник синтоїзму Суґата Масаакі говорить: «Синтоїзм так міцно вплівся в структуру щоденного життя японців, що вони майже не помічають його існування. Для них це не стільки релігія, скільки непомітний довколишній елемент, немов повітря, яким вони дихають». Навіть ті, хто визнає́ свою байдужість до релігії, купують синтоїстські амулети, які нібито охороняють у транспорті, виконують весільні обряди згідно з традицією синтоїзму й витрачають великі гроші на щорічні синтоїстські свята.

Як він виник?

3, 4. За яких обставин японська релігія почала називатися синтоїзмом?

³ Назву «синто» утворено в VI сторіччі н. е., щоб відрізняти місцеву релігію від впровадженого до Японії буддизму. «Звісна річ, «релігія японців»... існувала до появи буддизму,— пояснює японський релігієзнавець Сахія Хіро,— але синтоїзм був підсвідомою релігією, яка складалась зі звичаїв та обрядів. З появою ж буддизму люди з’ясували, що ці обряди, по суті, утворили японську релігію, несхожу на чужий буддизм». Як формувалася ця японська релігія?

⁴ Важко визначити точну дату виникнення початкового синтоїзму, тобто «релігії японців». Коли почали вирощувати рис на затоплених ланах, «з’явилася необхідність у добре організованій та стабільній общині,— пояснює «Японська енциклопедія Коданша»,— тому розвинулась сільськогосподарська обрядовість, яка пізніше набула великого значення у синтоїзмі». Стародавні мешканці Японії вигадали численних богів природи та вшановували їх.

5. а) Якого погляду щодо померлих тримаються синтоїсти? б) Чим синтоїстський погляд щодо померлих відрізняється від біблійного?

⁵ Крім того, через страх перед душами померлих люди виконували обряди, щоб задобрювати їх. Пізніше такі обряди переросли в поклоніння духам предків. За вченням синтоїзму, душа «покійного» зберігає свою індивідуальність, але в момент смерті людини вона заплямовується. Коли рідні померлого виконують поминальні обряди, душа очищується, звільняючись від усякої злоби, та набуває спокійної і доброзичливої вдачі. З бігом часу дух предка отримує статус родового божества, або хоронителя. Отже, ми бачимо, що віра в безсмертну душу лежить в основі ще одної релігії та обумовлює погляди й учинки віруючих (Псалом 146:4; Екклезіяста 9:5, 6, 10, Кул.).

6, 7. а) Як синтоїсти ставились до своїх богів? б) Що таке синтай і чому він відіграє в синтоїзмі таку важливу роль? (Порівняйте Вихід 20:4, 5; Левит 26:1; 1 Коринтян 8:5, 6).

⁶ Вважалося, що боги природи й родові боги — це духи, якими повітря просто «кишить». Під час свят люди просили цих богів спуститися в спеціально освячені з такої нагоди місця. Японці вірили, що боги тимчасово оселяються в синтаях — таких об’єктах поклоніння, як дерева, каміння, дзеркала й мечі. Шамани, або медіуми, виконували ритуали, щоб приклика́ти богів.

⁷ «Місця приземлення» богів, які спочатку очищали тільки на свята, поступово перебрали на себе роль постійних місць поклоніння. Люди будували святині для добрих богів, котрі, здавалося, благословляли їх. Спершу вони не робили зображень богів, а вшановували синтаї, в яких начебто перебували духи богів. Навіть ціла гора, як-от Фудзіяма, могла виступати в ролі синтая. З часом з’явилося стільки богів, що японці створили вираз «єродзу-но-камі», що буквально означає «вісім мільйонів богів» (камі — «боги», «божества»). Цей вираз вживається стосовно «незліченної безлічі богів», оскільки в синтоїзмі їхнє число постійно зростає.

8. а) Як, згідно із синтоїстською міфологією, народилася Аматерасу Омікамі і як її змусили освічувати світ? б) Як Аматерасу Омікамі стала державним божеством і який зв’язок був між нею та імператорами?

⁸ Оскільки синтоїстські ритуали виконувалися біля святинь, кожен рід мав святиню для своїх богів-хоронителів. Але коли в VII сторіччі н. е. імператорська родина об’єднала народ, вона проголосила богиню сонця Аматерасу Омікамі державним божеством і головною особою пантеону синтоїстських богів. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 191). З часом поширився міф про те, що імператор є безпосереднім нащадком богині сонця. Щоб підсилити віру в це, у VIII сторіччі н. е. було впорядковано дві головні синтоїстські книги «Кодзікі» й «Ніхон секі». За допомогою міфів, що звеличували членів імператорської родини як нащадків богів, ці книги допомогли зміцнити владу імператорів.

Релігія свят і ритуалів

9. а) Чому один знавець назвав синтоїзм релігією «відсутностей»? б) Яке значення для синтоїзму мають віровчення? (Порівняйте Івана 4:22—24).

⁹ Ці дві книги синтоїстської міфології не вважалися натхненими писаннями. Цікаво зазначити, що синтоїзм не має ні засновника, ні якоїсь священної книги. «Синтоїзм є релігією, яка складається із серій «відсутностей»,— пояснює знавець синтоїзму Соуїчі Саекі.— У ньому відсутні чітко виражені доктрини й відсутня детально опрацьована теологія. У ньому майже відсутні заповіді, котрих слід було б дотримуватися... Хоча я виховувався в сім’ї, де берегли синтоїстські традиції, важко пригадати, щоб мене систематично навчали про релігію» (курсив наш). Доктрини, заповіді, а інколи навіть і сам об’єкт поклоніння не є важливими для синтоїста. «Часто бувало, що замінювали бога, якому належала святиня,— говорить один дослідник синтоїзму,— а поклонники, що молилися там, не усвідомлювали цього».

10. На чому особливо зосереджують свою увагу синтоїсти?

¹⁰ На чому ж тоді синтоїсти зосереджують свою увагу? В одній книжці про японську культуру говориться: «У початковому синтоїзмі вважалося, що, коли вчинки сприяють злагоді й добробуту якоїсь малої спільноти, вони є «добрими», а коли заважають цьому — «поганими». Гармонію з богами, природою і спільнотою вважали найбільшим здобутком. Усе, що порушувало мир і гармонію цієї спільноти, було злом, незважаючи на його моральні цінності.

11. Яку роль у поклонінні й щоденному житті синтоїстів відіграють свята?

¹¹ Оскільки синтоїзм не має офіційного віровчення, чинниками, які сприяють гармонії суспільства, є ритуали та свята. «Найважливіше в синтоїзмі,— пояснюється в енциклопедії «Ніхон Шукйо Дзітен»,— є те, чи ми відзначаємо свята, чи ні». (Дивіться інформацію на сторінці 193). Спільне відзначання свят родових богів сприяло духу співпраці серед селян, котрі вирощували рис. Головні свята донині пов’язуються з вирощуванням рису. Навесні селяни просять «бога рисових ланів» зійти в їхнє село, а також моляться про багатий урожай. Восени вони дякують своїм богам за врожай. Під час свят носять своїх богів довкола на мікоші (переносній капличці) й діляться з ними рисовим вином (саке) та їжею.

12. Які ритуали очищення виконуються в синтоїзмі й чому?

¹² Щоб залишатися в єдності з богами, на думку синтоїстів, слід очиститись від усього морального забруднення й гріха. Саме для цього потрібні ритуали. Існує два способи очистити особу або предмет: охараї та місоґі. Охараї полягає в тому, що синтоїстський жрець, очищаючи людину або предмет, обмахує їх паперовим або лляним віялом з держаком із гілки вічнозеленого дерева сакакі, а під час місоґі використовується вода. Ці ритуали очищення відіграють у синтоїзмі дуже важливу роль. В одному авторитетному японському джерелі говориться про це так: «Можна з певністю сказати, що без цих ритуалів синтоїзм не може існувати [як релігія]».

Пристосовність синтоїзму

13, 14. Як синтоїзм пристосувався до інших релігій?

¹³ Свята й ритуали далі залишаються невід’ємною частиною синтоїзму, хоча протягом років у ньому відбувалися різні зміни. Які саме? Один дослідник синтоїзму прирівнює його до ляльки, яку можна перевдягати. Коли з’явився буддизм, синтоїзм «прибрався» в його вчення. А коли люди потребували моральних норм, подався в бік конфуціанства. Синтоїзм надзвичайно гнучкий.

¹⁴ Уже на зорі синтоїзму відбувався синкретизм, тобто злиття елементів різних релігій. У синтоїзм просочились конфуціанство й даосизм, відомі в Японії як «шлях інь і ян», але найбільше спільних елементів він має з буддизмом.

15, 16. а) Як синтоїсти зреагували на буддизм? б) Як відбулося злиття синтоїзму й буддизму?

¹⁵ Коли буддизм дістався до Японії через Китай і Корею, японці назвали свою традиційну релігію «синто» («шлях богів»). З прибуттям нової релігії японці поділились на прихильників буддизму і його противників. Прихильники твердили: «Усі сусідні країни обрали цей спосіб поклоніння. Чим гірша Японія?» Противники ж буддизму заперечували: «Якщо ми поклонятимемося чужим богам, то можемо роздратувати своїх». По десятиріччях незгод перемогли прихильники буддизму. Буддизм вкоренився під кінець VI сторіччя н. е., коли цю нову релігію прийняв принц Сьотоку.

¹⁶ Поширюючись по сільських територіях, буддизм несподівано зіткнувся з місцевими синтоїстськими божествами, котрі були невід’ємною частиною щоденного життя людей. Щоб співіснувати, цим двом релігіям потрібно було піти на поступки. Злиттю цих двох релігій посприяли буддійські монахи-аскети, які жили в горах. Оскільки вважалося, що гори є оселею синтоїстських богів, аскетичні звичаї монахів дали початок ідеї про об’єднання буддизму й синтоїзму і також обумовили будівництво «дзіндзя», тобто «капличок-храмів»a. Поступово відбувалося злиття цих двох релігій, але провід у формуванні релігійних теорій таки взяв буддизм.

17. а) Що означає слово «камікадзе»? б) Як поняття камікадзе пов’язується з переконанням, що Японія є божественною країною?

¹⁷ Водночас посилювалося переконання, що Японія — це божественна країна. Коли у XIII сторіччі монголи напали на Японію, з’явилася віра в камікадзе (буквально — «божественний вітер»). Двічі гігантський флот монголів приступав до острова Кюсю, і кожного разу його плани розладнував шторм. Японці вважали, що цей шторм, або вітер (кадзе), зіслали синтоїстські боги (камі), і це надзвичайно піднесло авторитет цих богів.

18. Як синтоїзм конкурував з іншими релігіями?

¹⁸ У міру посилення довір’я до синтоїстських богів, їх почали вважати первісними богами, а будд («просвітлених») й бодхисатв (майбутніх будд, котрі допомагають іншим досягти просвітлення; дивіться сторінки 136, 137 і 145, 146) — тільки тимчасовими й місцевими виявами божества. Внаслідок цієї боротьби між синтоїзмом і буддизмом виникли різні синтоїстські школи. Декотрі з них звеличували буддизм, інші — синтоїстський пантеон, а ще інші оздобили свої вчення пізнішою формою конфуціанства.

Культ імператора й державний синтоїзм

19. а) Якою була мета школи «Відродження синто»? б) До якого погляду призвели вчення Норінаги Мотоорі? в) До чого Бог закликає нас?

¹⁹ Після багаторічних компромісів теологи синтоїзму дійшли висновку, що їхня релігія осквернилась релігійним мисленням китайців. Тому вони настійно старалися повернути синтоїзму його давній японський характер. З’явилася нова школа, відома за назвою «Відродження синто», і одним з її провідних теологів був вчений XVIII сторіччя Норінага Мотоорі. У пошуках першоджерел японської культури Мотоорі вивчав класиків, зокрема, синтоїстські писання «Кодзікі». Він навчав, що верховну позицію займає богиня сонця Аматерасу Омікамі, а інші боги певною мірою відповідають за природні явища. Він також навчав про те, що людина не може передбачити божественного провидіння і що намагання зрозуміти його свідчили б про неповагу з боку людини. Його постулат: не ставити жодних запитань і бути покірним божественному провидінню (Ісаї 1:18).

20, 21. а) Як один синтоїстський теолог старався очистити синтоїзм від «китайських» нашарувань? б) Який рух виник на підмурках філософії Хірати?

²⁰ Один з послідовників Норінаги, Ацутане Хірата, розвинув його ідеї, стараючись очистити синтоїзм від усіх «китайських» нашарувань. Як Хірата це зробив? Він об’єднав синтоїзм з теологією відступницького «християнства»! Бога Аме-но мінака нусі-но камі, згаданого в «Кодзікі», він прирівняв до «християнського» Бога й змалював цього верховного бога всесвіту з двома підлеглими богами — «богом Високого Священного Творіння (Такамі-мусубі) і володарем Божественного Творіння (Камі-мусубі), які нібито символізують чоловічу і жіночу першопричину» («Релігії в Японії», англ.). Він запозичив з католицизму вчення про триєдиного бога, хоча воно так і не стало стрижневим вченням синтоїзму. Але завдяки злиттю так званого християнства і синтоїзму Хірата зрештою прищепив у розуми синтоїстів християнську форму монотеїзму (Ісаї 40:25, 26).

²¹ На підмурках теології Хірати виник рух, який сприяв культу імператора й довів до повалення влади військово-феодальних диктаторів — сегунів, а також відновив 1868 року імператорське правління. Від часу заснування імператорського уряду учнів Хірати призначали урядовими комісарами синтоїзму, і вони підтримували рух, метою якого було зробити синтоїзм державною релігією. Нова конституція представляла імператора «священним і недоторканним», його вважали прямим нащадком богині сонця Аматерасу Омікамі. Отже, він став верховним богом державного синтоїзму (Псалом 146:3—5).

«Святе писання» синтоїзму

22, 23. а) Які два укази видав імператор? б) Чому ці укази вважались священними?

²² Хоча у творах «Кодзікі», «Ніхонгі» та «Енгі-сікі» містились записи про минуле, а також ритуали й молитви, державному синтоїзму було потрібно священної книги. У 1882 році імператор Мейдзі видав «Імператорський рескрипт воїнам і морякам». Оскільки цей документ походив від імператора, японці прийняли його як святе писання, і він став поживою для щоденних медитацій чоловіків у збройних силах. Документ підкреслював, що сплачування боргу божественному імператору й виконання повинностей для нього є важливішим від усіх можливих зобов’язань перед іншими людьми.

²³ Наступне доповнення до святого писання синтоїзму побачило світ 30 жовтня 1890 року. Це був «Імператорський рескрипт про виховання». Він «не тільки заклав підвалини для шкільної освіти, але й став святим писанням державного синтоїзму», пояснює Сігейоші Муракамі, дослідник державного синтоїзму. Цей декрет чітко показав, що в основу виховання лягла «історична» спорідненість між міфічними предками імператора та їхніми підданими. Як японці ставились до цих указів?

24. а) Наведіть приклад, як люди ставились до імператорських рескриптів. б) Як державний синтоїзм призвів до культу імператора?

²⁴ «Коли я ходила до школи, заступник директора шанобливо вносив на поміст дерев’яну скриньку, тримаючи її на рівні очей,— пригадує Асано Кошіно.— Цю скриньку брав директор і виймав з неї сувій з «Імператорським рескриптом про виховання». Ми повинні були слухати його, схиливши голови, аж поки не прозвучали кінцеві слова: «Ім’я та печатка Його Величності». Ми чули цей текст стільки разів, що завчили його напам’ять». До 1945 року за допомогою освітньої системи, яка базувалася на міфології, цілому народу насаджували ідею безумовної відданості імператору. Державний синтоїзм вважався найважливішою релігією, а 13 синтоїстських відгалужень, які проголошували різні доктрини, було названо синтоїстськими сектами.

Завоювання світу — релігійна місія Японії

25. Ким був японський імператор в очах людей?

²⁵ Державний синтоїзм також мав своїх ідолів. «Щоранку я плескав у долоні в напрямку сонця, яке є символом богині Аматерасу Омікамі, а потім повертався обличчям на схід, у бік імператорського палацу, щоб віддати пошану імператору»,— розповідає Масато, літній японець. Піддані імператора поклонялись йому, немов богу. Оскільки його вважали нащадком богині сонця, він був найбільшим авторитетом у політичних і релігійних питаннях. Один японський професор заявив: «Імператор — це бог у вигляді людини. Він є виявленим Божеством».

26. До якого вчення призвело обожнювання імператора?

²⁶ У результаті сформувалося вчення про те, що «край мікадо [імператора] є центром цього феноменального [чуттєво осяжного] світу. Саме звідси слід поширювати цей Великий Дух по світі... Експансія Великої Японії у світі й піднесення цього світу до рівня країни Богів — це невідкладне та актуальне питання, а навіть наша вічна й незмінна мета» (Д. К. Голтом, «Політична філософія сучасного синтоїзму», англ.). Не було й мови про відокремлення релігії від держави!

27. Як японська вояччина використала культ імператора?

²⁷ Джон Б. Носс у книжці «Релігії людини» (англ.) говорить: «Цю ідею, не гаючись, використала японська вояччина. Військові включили її у свої воєнні промови, заявляючи, що завоювання — це свята місія Японії. Легко помітити, що такі вислови є логічним наслідком націоналізму, навіяного релігійними цінностями». Яку ж трагедію спровадив на японців та інші народи синтоїстський міф про божественність імператора, а також синтез релігії і націоналізму!

28. Яку роль відіграв синтоїзм у ставленні японців до війни?

²⁸ За часів державного синтоїзму з його монархічною системою у японців фактично не було іншого вибору, як тільки поклонятися імператору. Їхнім мисленням заволоділо вчення Норінаги Мотоорі: «Не став жодних запитань і будь покірним божественному провидінню». У 1941 році під прапором державного синтоїзму й відданості «живій боголюдині» цілий народ втягнувся у вир Другої світової війни. Люди думали: «Японія є божественною країною, і в критичний момент повіє божественний вітер — камікадзе». Воїни та їхні сім’ї благали своїх богів-охоронців про перемогу.

29. Що призвело до зневіри багатьох японців після Другої світової війни?

²⁹ Синтоїзм спіткала глибока криза, коли 1945 року два атомні вибухи стерли з лиця землі Хіросіму й велику частину Нагасакі; «божественна» країна зазнала поразки. За одну ніч, здавалося б, непереможний божественний правитель Хірохіто став простим людським імператором, якого перемогли. Це зруйнувало віру японців. Також не допоміг камікадзе. В енциклопедії «Ніхон Шукйо Дзітен» говориться: «Однією з причин було розчарування народу через те, що його зрадили... Але найгірше, що синтоїстський світогляд не дав жодного релігійно обґрунтованого й переконливого тлумачення сумнівам, викликаним поразкою. Внаслідок цього з’явився релігійно незрілий погляд: «Немає ні бога, ні Будди».

Шлях до справжньої гармонії

30. а) Чого можна навчитися з історії синтоїзму під час Другої світової війни? б) Чому в поклонінні важливо послуговуватися своєю здатністю розмірковувати?

³⁰ Історія державного синтоїзму наголошує на тому, що кожен повинен дослідити свої традиційні вірування. Підтримуючи мілітаризм, синтоїсти, можливо, домагалися гармонії зі співвітчизниками. Звичайно, це не принесло єдності ні світові, ні японським сім’ям, які втратили на війні своїх годувальників і дітей. Перш ніж присвятити комусь своє життя, ми повинні пересвідчитись, заради кого й чого жертвуємо собою. «Благаю вас,— говорив до римлян один християнський вчитель, який перед тим поклонявся імператору,— повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу [«на священне служіння, пов’язане з вашою здатністю розмірковувати», НС]». Аби вирішити, кому присвятитися, християни з Рима мали послуговуватися здатністю розмірковувати. Так само й ми повинні послуговуватися своєю здатністю розмірковувати, щоб постановити, кому слід поклонятися (Римлян 12:1, 2).

31. а) Який погляд влаштовував більшість синтоїстів? б) Яке питання вимагає відповіді?

³¹ Для синтоїстів загалом не було важливим, якому саме богу вони поклоняються. «Прості люди,— говорить Хіденорі Цудзі, викладач японського релігієзнавства,— не робили жодної різниці між богами й буддами; доти, доки боги або будди вислуховували молитви про багатий урожай, усунення хвороби й безпеку сім’ї, це влаштовувало їх». Але чи це привело їх до правдивого Бога і чи принесло його благословення? Історія дає однозначну відповідь.

32. Що ми обговоримо в наступному розділі?

³² Шукаючи Бога, синтоїсти ґрунтували свої вчення на міфології та зробили свого імператора — звичайну людину — богом, так званим безпосереднім нащадком богині сонця Аматерасу Омікамі. Але вже тисячі років до виникнення синтоїзму правдивий Бог виявив себе в Месопотамії одному вірному семіту. У наступному розділі ми обговоримо цю визначну подію та її наслідки.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 191]

Богиня сонця в синтоїстських міфах

В одному синтоїстському міфі говориться, що давно-давно тому бог Ідзанакі «промивав собі ліве око й завдяки цьому породив величну богиню сонця Аматерасу». Якось бог водяних просторів Сусаноо так налякав Аматерасу, що вона «сховалася в скельній печері Неба, а вхід заблокувала валуном. Світ поринув у темряву». Отже, щоб виманити Аматерасу з печери, боги склали певний план. Вони зібрали півнів, які співом звіщають світанок, і виготовили велике дзеркало. На деревах сакакі вони порозвішували коштовні прикраси й полотняні стрічки. Потім богиня Аме-но Удзуме почала танцювати на діжці та барабанити по ній ногами. У шаленому танці вона зірвала із себе одяг, і боги залилися сміхом. Все це настільки зацікавило Аматерасу, що вона виглянула й побачила своє відображення в дзеркалі. Вона вихилилася з печери, тоді бог Сили схопив її за руку й витягнув назовні. «Промені богині сонця знову освітили світ» («New Larousse Encyclopedia of Mythology»). (Порівняйте Буття 1:3—5, 14—19; Псалом 74:16, 17; 104:19—23).

[Рамка на сторінці 193]

Синтоїзм — релігія свят

Протягом року в Японії відзначають чимало мацурі, тобто релігійних свят. Ось декілька основних:

▪ Шо-гацу — Новий рік, відзначається з 1 по 3 січня.

▪ Сетсубун — 3 лютого в домі й довкола нього розкидають боби, вигукуючи: «Біси — геть, щастя — в дім!»

▪ Гіна мацурі — свято ляльок для дівчат, яке відзначають 3 березня. На підвищенні відбувається лялькова вистава про давню імператорську родину.

▪ Свято хлопців відбувається 5 травня — на жердинах майорять кої-ноборі (паперові коропи, що символізують силу).

▪ Цукімі — вшанування повного місяця в середині осені; робляться жертвоприношення з круглих рисових млинців і первоплодів врожаю.

▪ Каннаме-саї — у жовтні імператор робить жертвоприношення з першого врожаю рису.

▪ Ніінаме-саї — у листопаді святкує родина імператора; будучи верховним жерцем державного синтоїзму, цей монарх пробує новий рис.

▪ Шічі-го-сан («сім-п’ять-три») — відзначають синтоїстські сім’ї 15 листопада; сім, п’ять і три вважаються важливими перехідними роками; діти в барвистих кімоно відвідують родинні святині.

▪ Японці також відзначають багато буддійських свят, наприклад, 8 квітня — день народження Будди, а 15 липня — свято Обон, котре закінчується пусканням по морю або річці ліхтарів, які мають «освітлювати духам предків зворотний шлях у потойбічний світ».

[Ілюстрація на сторінці 188]

Побожна синтоїстка просить прихильності богів.

[Ілюстрація на сторінці 189]

Синто, «шлях богів».

[Ілюстрація на сторінці 190]

Інколи в ролі синтая, або предмета поклоніння, виступає ціла гора, як-от, Фудзіяма.

[Ілюстрації на сторінці 195]

Синтоїсти несуть мікоші, або переносну капличку, й (вгорі) використовують листя мальви (аої) під час свята Аої в Кіото.

[Ілюстрація на сторінці 196]

Обмахування паперовим або лляним віялом з держаком із гілки вічнозеленого дерева нібито очищає людину та предмети, запевняючи їм безпеку.

[Ілюстрації на сторінці 197]

Для японця немає значення, де молитись — чи перед синтоїстською капличкою (зліва), чи перед буддійським вівтарем.

[Ілюстрація на сторінці 198]

Імператора Хірохіто (на підвищенні) вшановували як нащадка богині сонця.

[Ілюстрація на сторінці 203]

Молода жінка прикріпляє до стіни святині куплену дерев’яну дощечку з молитвою (ема).

Розділ 9

Юдаїзм — пошуки Бога за допомогою Писання і традиції

1, 2. а) Назвіть кілька відомих євреїв, що вплинули на історію та культуру людства. б) Які запитання можуть ставити люди?

МОЙСЕЙ, Ісус, Малер, Маркс, Фрейд і Ейнштейн. Що між ними було спільного? Усі вони були євреями, хоч і по-різному вплинули на історію та культуру людства. Багато віків євреї були непересічним народом. Про це свідчить також Біблія.

² Юдаїзм, на відміну від інших стародавніх релігій і культур, має глибокі коріння в історії, а не в міфології. Одначе хтось може запитати: «Євреї — такий малий народ — коло 18 мільйонів у порівнянні з 6 мільярдами людей на землі. То чи варто нам досліджувати їхню релігію, юдаїзм?»

Чому нас повинен цікавити юдаїзм

3, 4. а) Що міститься в Єврейських Писаннях? б) З яких причин нам потрібно розглянути єврейську релігію та її походження?

³ Першою причиною цього є те, що єврейська релігія сягає своїми коріннями на 4000 років у сиву давнину, й інші великі релігії більшою чи меншою мірою пов’язані з єврейськими Писаннями. (Дивіться сторінку 220). Християнство, засноване Ісусом (по-єврейськи: Йешу́аʽ), євреєм, що жив у I сторіччі, виросло на ґрунті Єврейських Писань. А читаючи Коран, можна зауважити, що він досить часто перегукується з цими писаннями (Коран, сура 2:49—57 і 32:23, 24, ІК). Тому, досліджуючи єврейську релігію, можна багато чого довідатися про витоки сотень інших релігій і сект.

⁴ Існує теж друга, важлива причина того, чому належить досліджувати релігію євреїв: ця релігія стала невід’ємною ланкою в пошуках правдивого Бога. Як повідомляють Єврейські Писання, Аврам, прабатько євреїв, майже 4000 років тому вже поклонявся правдивому Боговіa. Тож варто знайти відповідь на запитання: яка історія євреїв та їхньої релігії? (Буття 17:18, НС).

Яким був початок єврейського народу?

5, 6. Як коротко можна описати історію походження євреїв і їхньої назви?

⁵ Якщо говорити в загальному, то євреї походять від стародавньої єврейськомовної гілки семітських народів (Буття 10:1, 21—32; 1 Хронік 1:17—28, 34; 2:1, 2). Біля 4000 років тому їхній прабатько Аврам переселився з чималого квітучого міста Ура халдейського, що в Шумері, до землі Ханаан, про яку Бог сказав: «Я дам оцей Край потомству твоєму» (Буття 11:31—12:7). У Буття 14:13 його названо ‘євреєм Аврамом’, але пізніше ім’я його було змінено на Авраам (Буття 17:4—6). Від нього походить рід, який починається його сином Ісаком та онуком Яковом, ім’я котрого було змінено на Ізраїль (Буття 32:28—30). Ізраїль мав 12 синів, які дали початок 12 племенам. Один з цих синів називався Юда, і від його імені походить слово «юдей» (2 Царів 16:6).

⁶ Пізніше словом «юдеї» стали називати всіх ізраїльтян, а не лише потомків Юди (Естер 3:6; 9:20). Оскільки юдейські родовідні записи були знищені у 70 році н. е. під час зруйнування римлянами Єрусалима, то жоден юдей, тобто єврей, нині не в стані довести, з якого племені він походить. Але сама стародавня релігія євреїв упродовж століть розвивалась і змінювалась. У наш час юдаїзм сповідують мільйони євреїв, котрі живуть у Республіці Ізраїль і в діаспорі (розсіянні по різних країнах). Що ж є основою їхньої релігії?

Мойсей, Закон і народ

7. Яку клятву Бог дав Авраамові і чому?

⁷ У 1943 році до н. е.b Бог вибрав Аврама як свого особливого служителя. Пізніше він урочисто поклявся Авраму за його вірність, бо Аврам був готовий віддати в жертву свого сина Ісака (хоча саме́ жертвоприношення не було виконане до кінця) (Буття 12:1—3; 22:1—14). У тій клятві Бог сказав: «Клянуся Собою,— це слово Господнє [по-єврейськи: יהוה, ЙГВГ],— тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого, то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі... Всі народи землі будуть потомством [«Насінням», Ог., 1988] твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу». Ця знаменна клятва була повторена синові та внукові Авраама, а потім перейшла на плем’я Юди і рід Давида. Для стародавнього світу були незвичними монотеїстичні поняття про Бога-Особу і його близькі стосунки з людьми, однак саме це лягло в основу релігії євреїв (Буття 22:15—18; 26:3—5; 28:13—15; Псалом 89:4, 5, 29, 30, 36, 37).

8. Ким був Мойсей і яка була його роль в Ізраїлі?

⁸ Щоб виконати дані Аврааму обітниці, Бог склав спеціальну угоду з потомками Авраама і цим поклав початок народові. Цю угоду було введено через Мойсея — видатного єврейського провідника і посередника між Богом та Ізраїлем. Ким був Мойсей і чому для євреїв він є такою важливою особою? У біблійній книзі Вихід розповідається, що він народився у Єгипті (1593 року до н. е.) в сім’ї ізраїльтян, які разом з усім Ізраїлем були рабами в неволі. Мойсей став тим, кого «знав... Господь обличчя-в-обличчя». Бог його вибрав, аби звільнити Свій народ та ввести його в Ханаан — Обітовану землю (Повторення Закону 6:23; 34:10). Мойсей сповнив свою важливу місію посередника Закон-угоди, якого Бог дав ізраїльському народу. Крім того, він був їхнім пророком, суддею, провідником та істориком (Вихід 2:1—3:22).

9, 10. а) Який Закон було передано через Мойсея? б) Яких аспектів життя стосувалися Десять Заповідей? в) Який обов’язок наклав Закон-угода на Ізраїль?

⁹ Отриманий Ізраїлем Закон складався з Десяти Заповідей і понад 600 законів, які становили вичерпний список наказів та вказівок для повсякденного життя. (Дивіться сторінку 211). Закон стосувався і буденних, і святих речей: визначав норми моралі, правила щоденного життя, а також вказував, як поклонятись Богові.

¹⁰ Закон-угода, або релігійна конституція, надав форми і змісту вірі патріархів. Завдяки йому Авраамові нащадки стали народом, що присвятився для служіння Богові. Отже, єврейська релігія почала набирати чітких обрисів, і євреї стали народом, організованим для поклоніння та служіння своєму Богу. У Вихід 19:5, 6 записано обітницю Бога, яку він дав євреям: «Коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого... ви станете Мені царством священиків та народом святим». Отже, ізраїльтяни мали бути вибраним народом, щоб виконувати Божі наміри. Але сповнення обіцянок угоди залежало від умови: «Коли справді послухаєте». Цей присвячений народ мав дотримуватись зобов’язання перед своїм Богом. Пізніше (у VIII сторіччі до н. е.) Бог міг сказати до євреїв: «Ви свідки Мої, говорить Господь [по-єврейськи: יהוה, ЙГВГ], та раб Мій, якого Я вибрав» (Ісаї 43:10, 12).

Народ зі священиками, пророками і царями

11. Як виникло священство і появились царі?

¹¹ Ще під час мандрівки ізраїльського народу через пустелю до Обітованої землі рід Аарона, Мойсеєвого брата, став родом священиків. Головним місцем, де ізраїльтяни могли поклонятися і складати жертви, був переносний намет, або скинія (Вихід, розділи 26—28). Згодом ізраїльський народ прийшов до Обітованої землі, Ханаану, та, згідно з наказом Бога, захопив її (Ісуса Навина 1:2—6). З часом над народом почали правити земні царі, і 1077 року до н. е. царем став Давид, який походив з племені Юди. Він зробив новою столицею євреїв Єрусалим; у цьому місті утвердилось правління царів та священство (1 Самуїла 8:7).

12. Яку обітницю дав Бог Давидові?

¹² Після Давидової смерті його син Соломон побудував у Єрусалимі величний храм, який замінив скинію. Бог склав угоду з Давидом про вічне царювання його роду, а це означало, що з його нащадків колись мав вийти Цар-помазанець — Месія. У пророцтві вказувалось, що Месіанський Цар, або «Насіння», буде в досконалості правити над Ізраїлем і всіма народами (Буття 22:18, Ог., 1988). Ця надія пустила міцні коріння, і таким чином викристалізувалась месіанська природа релігії євреїв (2 Самуїла 7:8—16; Псалом 72:1—20; Ісаї 11:1—10; Захарія 9:9, 10).

13. Кого використовував Бог, щоб картати Ізраїль за віровідступництво? Наведіть приклад.

¹³ Проте євреї дозволяли, щоб на них впливала фальшива релігія ханаанеян та інших довколишніх народів. Унаслідок цього вони ламали угоду з Богом. Аби виправити їх і навернути, Єгова посилав до них чимало пророків, які промовляли від його імені. Тому пророцтва стали ще одною характерною рисою релігії євреїв, і вони складають значну частину Єврейських Писань. Іменами пророків було названо 18 книг Єврейських Писань (Ісаї 1:4—17).

14. Які події підтвердили правдивість слів пророків Ізраїлю?

¹⁴ Серед пророків особливо виділялись Ісая, Єремія і Єзекіїль. Ці пророки попереджали людей про наближення кари від Єгови за те, що вони віддалися поклонінню ідолам. Передбачена кара за відступництво Ізраїлю прийшла 607 року до н. е., коли Єгова дозволив Вавилонській імперії, панівній світовій потузі, захопити Єрусалим з його храмом, а народ забрати до неволі. Слова пророків сповнилися повністю, і нині існують історичні свідчення того, що Ізраїль у VI сторіччі до н. е. впродовж 70 років перебував у вигнанні (2 Хронік 36:20, 21; Єремії 25:11, 12; Даниїла 9:2).

15. а) Як серед євреїв закоренилась нова форма поклоніння? б) Як синагоги вплинули на поклоніння в Єрусалимі?

¹⁵ У 539 році до н. е. перський цар Кір захопив Вавилон і дозволив євреям знову заселити їхню землю та відбудувати храм у Єрусалимі. За цю справу взявся тільки останок євреїв, але більшість залишалась під впливом народів Вавилонії. Пізніше євреї зазнали впливу перської культури. З часом єврейські поселенці розійшлись по цілому Близькому Сході та Середземномор’ї. У кожній єврейській громаді прийняли нову форму поклоніння, в якій центральне місце займала синагога — релігійний осередок євреїв у кожному місті. Такий уклад релігійного життя применшував важливість відбудованого храму у Єрусалимі. Євреїв, котрі були розсіяні по світі, стали називати діаспорою (Ездри 2:64, 65).

Юдаїзм у грецькому вбранні

16, 17. а) Які нові впливи прокотились по середземноморському світі у IV сторіччі до н. е.? б) Хто поширював грецьку культуру і як це відбувалось? в) У якому вбранні юдаїзм повстав перед світом?

¹⁶ У IV сторіччі до н. е. єврейське суспільство зазнавало постійних змін і було поглинуте водами неєврейської культури, які наче хвилі заливали Середземномор’я та інші землі. Ці хвилі котилися з Греції, і юдаїзм виринув з них в елліністичному одязі.

¹⁷ У 332 році до н. е. грецький полководець Александр Македонський блискавично захопив Близький Схід. Його приязно зустріли євреї в Єрусалиміc. Еллінізацію підкорених земель, розпочату Александром, продовжували його наступники, які заповнювали всі закутки нової імперії грецькою мовою, культурою і філософією. Внаслідок цього грецька і єврейська культури змішувались, і це привело до несподіваних результатів.

18. а) Чому виникла необхідність у Септуагінті — грецькому перекладі Єврейських Писань? б) Який аспект грецької культури особливо вплинув на євреїв?

¹⁸ Єврейська діаспора замість по-єврейськи почала розмовляти по-грецьки. Тому приблизно на початку III сторіччя до н. е. розпочалася праця над першим перекладом Єврейських Писань на грецьку мову. Цей переклад називався Септуагінта, і завдяки йому багато поган познайомилися з релігією євреїв, почали шанобливо до неї ставитися і дехто навіть навернувся на юдаїзмd. Євреї у свою чергу познайомилися з грецькою філософською думкою, і деякі з них навіть стали філософами, а це для євреїв було щось зовсім нове. Одним з єврейських філософів був Філон Александрійський, який жив у I сторіччі н. е. Він намагався тлумачити юдаїзм термінами грецької філософії, гадаючи, що як одне, так і друге містить у собі ту саму найвищу істину.

19. Як один єврейський письменник описує період переплітання грецької та єврейської культур?

¹⁹ Єврейський письменник Макс Дімонт ось як підсумував цей період компромісів і переплітання грецької та єврейської культур: «Збагачені платонівською думкою, арістотелівською логікою та евклідівською наукою, юдейські вчені підійшли до Тори з новими засобами... Вони почали давати юдейським відкриттям грецьке пояснення». За часу панування Риму, що поглинув Грецьку імперію і пізніше (63 року до н. е.) Єрусалим, розгорнулись події, які проклали шлях до ще істотніших перемін.

Юдаїзм під пануванням Риму

20. Яка релігійна ситуація склалася серед євреїв I сторіччя н. е.?

²⁰ Юдаїзм I сторіччя нашої ери перебував на унікальній стадії. Макс Дімонт пише, що він балансував між «думкою Греції та мечем Риму». Політичний гніт, а також тлумачення Месіанських пророцтв, особливо пророцтва Даниїла, створювали серед євреїв напружену атмосферу очікування. Єврейське суспільство було поділене. Фарисеї більше наголошували на важливості усного закону, аніж на потребі жертвоприношень у храмі. (Дивіться сторінку 221). Саддукеї підкреслювали важливість храму і священства. Також існували єсеї, зелоти й іродіяни. Через різницю в релігійних і філософських поглядах усі вони між собою ворогували. Єврейських провідників називали рабинами (наставники, учителі). Завдяки знанню Закону зростав їхній авторитет; вони становили новий тип духовних лідерів.

21. Які події сильно вплинули на євреїв у перших двох сторіччях н. е.?

²¹ У юдаїзмі тривали зовнішні конфлікти і внутрішні поділення, особливо це стосувалось євреїв в Ізраїлі. Зрештою вибухнув відкритий бунт проти Риму, і 70 року н. е. римські загони взяли в облогу Єрусалим, спустошили його, дотла спалили храм, а мешканців міста розпорошили. Єрусалим оголосили закритим для євреїв містом. Отже, Юдаїзм залишився без храму, без землі, а його люди були розсіяні по всій Римській імперії. Щоб уціліти, юдаїзм мусив набрати нової релігійної форми.

22. а) Як вплинула на юдаїзм втрата храму в Єрусалимі? б) Як євреї поділили Біблію? в) Що таке Талмуд і як він сформувався?

²² Після знищення храму саддукеї зникли, а усний закон, завзятими прихильниками якого були фарисеї, став центром уваги нового рабиністичного юдаїзму. Поглиблене вивчення, молитви і благочестиві діла замінили жертвоприношення в храмі та паломництво. Отже, юдаїзм можна було сповідувати будь-де, будь-коли і серед будь-якої культури. Рабини записали усний закон, додали до нього коментарі, а потім ще коментарі до тих коментарів, і всі ці писання отримали назву Талмуд. (Дивіться сторінки 220, 221).

23. Як грецька філософська думка вплинула на ставлення до Біблії?

²³ Якими були наслідки всіх тих подій? Макс Дімонт у своїй книжці «Євреї, Бог та історія» (англ.) написав, що хоча фарисеї несли світильника єврейської ідеології і релігії, «але сам цей світильник був запалений грецькими філософами». Велика частина Талмуда стисло трималася букви Закону, проте його приклади й пояснення несли на собі явний відбиток грецької філософії. Приміром, грецькі релігійні ідеї, як-от віра в безсмертя душі, були підігнані під єврейську термінологію. У цю нову рабиністичну епоху серед євреїв сильно зросла повага до Талмуда, який становив суміш трактувань Закону і грецької філософії. А вже в середні віки євреї шанували Талмуд більше, ніж саму Біблію.

Середньовічний юдаїзм

24. а) Які дві найбільші спільноти повстали серед євреїв в епоху середньовіччя? б) Як вони вплинули на юдаїзм?

²⁴ У середні віки (500—1500 роки н. е.) повстали дві відмінні єврейські спільноти: сефарди, які процвітали під мусульманським пануванням в Іспанії, та ашкенази — в Центральній і Східній Європі. Обидві спільноти мали учених-рабинів, чиї праці та філософія вплинули на формування єврейської релігійної думки наших часів. Цікаво, що багато релігійних звичаїв, котрі практикуються в сучасному юдаїзмі, зародились ще у середньовіччі. (Дивіться сторінку 231).

25. Як католицька церква ставилась до євреїв у Європі?

²⁵ У XII сторіччі по різних країнах прокотилася хвиля вигнань євреїв. Ізраїльський письменник Абба Ебан у книжці «Мій народ. Історія євреїв» пояснює: «У кожній країні... де починала неподільно панувати католицька церква, повторювалась та сама історія: жахливий занепад, тортури, різанина і вигнання». Зрештою 1492 року Іспанія, що знову опинилась під католицьким пануванням, наслідуючи приклад інших, наказала євреям залишити країну. Під кінець XV сторіччя євреїв було вигнано майже з усіх країн Західної Європи. Вони втекли до Східної Європи і деяких країн Середземномор’я.

26. а) Що привело євреїв до розчарування? б) Які основні відгалуження почали зароджуватись серед євреїв?

²⁶ Упродовж століть гноблення і переслідувань серед євреїв у різних частинах світу з’являлось чимало месій-самозванців, які мали більшу чи меншу популярність, але всі доводили до розчарування. У XVII сторіччі євреї потребували змін, котрі дали б їм нових сил і вивели б з епохи темряви. Переломний момент для євреїв, які перебували на краю відчаю, прийшов у середині XVIII сторіччя. Тоді зародився хасидизм (дивіться сторінку 226) — суміш містицизму й релігійного пориву, що впливав на щоденне поклоніння і життя. Приблизно в той же час німецький єврей філософ Мозес Мендельсон запропонував інший вихід — гаскала, тобто просвітництво. Це був початок періоду, який можна назвати «модерністським юдаїзмом».

Від «просвітництва» до сіонізму

27. а) Як вплинув Мозес Мендельсон на погляди євреїв? б) Чому багато євреїв відкинули надію на Месію як особу?

²⁷ За словами Мозеса Мендельсона (1729—1786 роки), єврея визнаватимуть тоді, коли він звільниться від обмежень Талмуда і пристосується до західної культури. У той час Мендельсон став для язичницького світу найбільш поважаним євреєм. Але новий спалах брутального антисемітизму в XIX сторіччі, особливо в «християнській» Російській імперії, розчарував прихильників модерністського юдаїзму і багато з них почало шукати для свого народу політичного сховку. Вони відмовились від ідеї про прихід Месії як особи, який запровадив би їх назад до Ізраїлю, і взялися іншими способами створювати єврейську державу. Так зародився сіонізм, ідея «секуляризації... єврейського месіанізму», як це окреслено в певному джерелі.

28. Які події XX сторіччя вплинули на погляди євреїв?

²⁸ Голокост (1935—1945 роки) — інспіроване нацистами знищення біля шести мільйонів європейський євреїв — став причиною найбільшого сплеску сіонізму, якому почало симпатизувати чимало людей по цілому світі. Мрії сіоністів сповнились 1948 року, коли була заснована держава Ізраїль. Тепер подивімось на юдаїзм наших часів і розгляньмо питання: у що вірять сучасні євреї?

Бог — один

29. а) Як можна коротко охарактеризувати сучасний юдаїзм? б) У чому виявляється самобутність євреїв? в) Назвіть декотрі єврейські свята і звичаї.

²⁹ Кажучи просто, юдаїзм — це релігія народу. Тому навернена особа стає частиною єврейського народу, а також єврейської релігії. Юдаїзм вважається строго монотеїстичною релігією. Його прихильники вірять, що Бог втручається в історію людей, особливо євреїв. У поклоніння євреїв входить декілька щорічних свят і різні звичаї. (Дивіться сторінки 230, 231). Хоча не існує спільних для всіх євреї символів віри чи догматів, центральним пунктом їхнього синагогального поклоніння є визнання того, що Бог — один. Це виражено в Шемі — молитві, складеній на основі Повторення Закону 6:4: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один».

30. а) Яке уявлення про Бога мають євреї? б) Чим це уявлення про Бога відрізняється від уявлення, що панує в загальновизнаному християнстві?

³⁰ Віра в єдиного Бога перейшла в християнство й іслам. За словами рабина д-ра Дж. Г. Герца, «це піднесене проголошення абсолютного монотеїзму стало оголошенням війни всякому політеїзму... Одночасно Шема виключає трійцю — християнський символ віри, який порушує Єдність Бога»e. А тепер розгляньмо вірування євреїв про загробне життя.

Смерть, душа і воскресіння

31. а) Як у юдейські вчення проникла доктрина про безсмертя душі? б) Яка дилема виникла через вчення про безсмертну душу?

³¹ Одним з головних вірувань сучасного юдаїзму є віра в безсмертну людську душу, яка переживає смерть тіла. Але чи такий погляд ґрунтується на Біблії? «Юдейська енциклопедія» (англ.) відверто визнає: «Доктрина про безсмертя душі потрапила до юдаїзму, напевно, під впливом грецьких вчень». Але це створило доктринальну дилему, про яку в тій же праці сказано: «Ці два вірування — про воскресіння і безсмертя душі — у своїй основі суперечать одне одному. Перше вірування стосується загального воскресіння наприкінці днів, коли мертві, що сплять у землі, повстають з могил. Друге — стану душі після смерті тіла». Як цю дилему розв’язує юдейська теологія? «Стверджувалось, що, коли людина помирає, її душа продовжує жити десь в іншому світі (це сприяло появі різноманітних вірувань про небо і пекло), а тіло лежить у могилі й чекає на матеріальне воскресіння всіх померлих на землі».

32. Що говорить Біблія про стан померлих?

³² Артур Герцберг, викладач університету, написав: «У Біблії [Єврейських Писаннях] людське буття обмежується цим світом. Вона не містить доктрини про небо й пекло, і в ній можна лише зауважити розвиток ідеї остаточного воскресіння мертвих наприкінці днів». Біблія сама подає просте і недвозначне пояснення стану мертвих: «Померлі нічого не знають... бо немає в шеолі [спільна могила людства], куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости» (Екклезіяста 9:5, 10; Даниїла 12:1, 2; Ісаї 26:19).

33. Як раніше євреї ставилися до вчення про воскресіння?

³³ У «Юдейській енциклопедії» написано: «В рабиністичний період доктрина про воскресіння мертвих була центральною в юдаїзмі» і «її необхідно відрізняти од вірування в... безсмертя душі»f. Нині безсмертя душі визнають усі течії юдаїзму, тоді як воскресіння мертвих — далеко не всі.

34. Як, на відміну від Біблії, Талмуд описує душу? Як це коментують письменники пізнішого періоду?

³⁴ На відміну від Біблії, у Талмуді, який зазнав впливу еллінізму, міститься чимало пояснень, оповідей, а навіть описів, котрі стосуються безсмертя душі. У пізній єврейській містичній літературі, Каббалі, можна знайти навіть вчення про реінкарнацію (переселення душ), яке, по суті, є стародавнім віруванням індуїзму. (Дивіться розділ 5). Нині в Ізраїлі це вчення широко прийняте в юдаїзмі, воно також займає важливе місце у хасидських віруваннях і літературі. Наприклад, Мартін Бубер у свою книжку «Оповіді хасидів. Учителі пізнішого періоду» (англ.) включив оповідь про душу зі школи Елімелеха, рабина з Лежайська: «У день Окуплення, коли раббі Авраам Єгошуа повторював авода — молитву, в якій переповідається служіння первосвященика в Єрусалимському храмі, то, доходивши до слів: «І так він сказав», ніколи не вимовляв їх, а натомість повторював: «І так я сказав». Бо він не забув часу, коли його душа була в тілі первосвященика в Єрусалимі».

35. а) Як реформістський юдаїзм ставиться до вчення про безсмертя душі? б) Що Біблія говорить про душу?

³⁵ Реформістський юдаїзм пішов ще далі: відкинув віру в воскресіння. Слово «воскресіння» усунули з реформістських молитовників, і визнається лише віра в безсмертя душі. Наскільки ж чіткішим є біблійне твердження, записане в книзі Буття 2:7: «Створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею». Тіло у поєднанні з духом, тобто життєвою силою, становить «живу душу»g (Буття 2:7; 7:22; Псалом 146:4). Тому, коли помирає грішник, помирає і душа (Єзекіїля 18:4, 20). Отже, зі смертю припиняється всяке подальше свідоме існування людини. Життєва сила, яку Бог дав людині, повертається до Бога (Екклезіяста 3:19; 9:5, 10; 12:7). Правдива біблійна надія для померлих — це воскресіння (по-єврейськи: техійа́т гамметı́м, або «оживлення мертвих»).

36, 37. У яке майбутнє життя вірили вірні євреї біблійних часів?

³⁶ Хоч це твердження і може здивувати багатьох євреїв, але впродовж сторіч для поклонників правдивого Бога воскресіння було живою надією. Біля 3500 років тому вірний Йов, який зазнав багато страждань, говорив про майбутнє, коли Бог підніме його з Шеолу, тобто могили (Йова 14:14, 15). Пророк Даниїл також був переконаний, що він встане «під кінець тих днів» (Даниїла 12:2, 13).

³⁷ Святе Письмо не дає підстав для твердження, ніби ці вірні євреї вірили в безсмертну душу, яка живе у потойбічному світі. Вони, безперечно, мали ґрунтовну причину вірити, що Всевладний Господь, який в стані зрахувати і пам’ятати всі зірки Всесвіту, в час воскресіння згадає також про них. Ці чоловіки були вірними йому і його імені. Він буде вірний для них (Псалом 18:26; 147:4; Ісаї 25:7, 8; 40:25, 26).

Юдаїзм і Боже ім’я

38. а) Які зміни у зв’язку з вживанням Божого імені відбувались протягом сторіч? б) Що лежить в основі Божого імені?

³⁸ Юдаїзм вчить, що, хоча Боже ім’я існує в писаній формі, воно надто святе, щоб його вимовлятиh. Цей погляд став причиною того, що за останні 2000 років історії правильна вимова Божого імені була втрачена. Одначе такого погляду євреї дотримувались не завжди. Біля 3500 років тому Бог сказав Мойсеєві: «Отак скажи Ізраїлевим синам: Господь [по-єврейськи: יהוה, ЙГВГ], Бог батьків ваших, Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова послав мене до вас. А оце Ім’я Моє навіки, і це пам’ять про Мене з роду в рід» (Вихід 3:15; Псалом 135:13). Що це за ім’я і яке його значення? В одній з приміток до Танаха сказано: «Ім’я ЙГВГ (яке традиційно читається Адонай — «Господь») виводиться з кореневого слова гайаг — «бути». Отже, Боже ім’я передається тетраграмою — чотирма приголосними єврейськими літерами ЙГВГ (Ягве), і латинізована форма цього імені впродовж століть була відома українською мовою як ЄГОВА.

39. а) Чому важливо знати божественне ім’я? б) Чому євреї перестали вимовляти божественне ім’я?

³⁹ Упродовж історії євреї завше надавали великої ваги особистому імені Бога, хоча порівняно із старожитніми часами підхід до вживання цього імені докорінно змінився. У «Талмуді для кожного» д-р А. Коген написав: «До Божого «особистого Імені» (Шем Гамефораш) ставилися з великою шаною; це ім’я, тобто тетраграму ЙГВГ, Він виявив ізраїльському народу». Божественне ім’я шанували, бо воно репрезентувало і характеризувало саму особу Бога. До того ж Бог особисто оголосив своє ім’я і сказав своїм поклонникам вживати його. Це підкреслюється також фактом, що в Єврейських Писаннях воно з’являється 6828 разів. Втім, побожні євреї вважають, ніби вимовляти Боже особисте ім’я — це зневага для Богаi.

40. Що кажуть деякі єврейські авторитети про вживання божественного імені?

⁴⁰ Стосовно стародавньої рабинської (небіблійної) заборони вимовляти Боже ім’я рабин А. Марморштайн у книзі «Стародавня рабинська доктрина про Бога» написав: «Був час, коли ця заборона [вживати Боже ім’я] для євреїв була зовсім чужа... Ані в Єгипті, ні у Вавилоні євреї не знали й не дотримувалися закону, який забороняв би їм вживати Боже ім’я, Тетраграму, в щоденних розмовах чи вітаннях. Але від III сторіччя до нашої ери і до III сторіччя нашої ери така заборона існувала і її частково дотримувались». У стародавні часи не просто дозволялось вживати це ім’я. Д-р Коген каже: «Був час, коли навіть звичайних людей заохочували вільно й відкрито вживати Ім’я... Вважалося, що це допомагало б відрізняти ізраїльтянина від [неєврея]».

41. Що, за словами одного рабина, стало причиною заборони вживання Божого ім’я?

⁴¹ Звідкіля ж тоді взялася заборона вживати божественне ім’я? Марморштайн дає таку відповідь: «Еллінізація [вплив грецької культури], що була направлена проти релігії євреїв, і невірність священиків та вельмож вплинули на появу правила: не вимовляти Тетраграми у Святині [храмі в Єрусалимі]». Люди у своїй сліпій завзятості, щоб не вживати божественного імені надаремно, взагалі перестали вимовляти його і представляли особу правдивого Бога у викривленому та невиразному світлі. Під спільним впливом релігійної протидії й відступництва євреї припинили вживати Боже ім’я.

42. Що говориться в Біблії про вживання божественного імені?

⁴² Але ось що сказав д-р Коген: «У біблійні часи люди, здається, без вагань вживали [божественне ім’я] у щоденних розмовах». Патріарх Авраам «прикликав Господнє Ймення» (Буття 12:8). Більшість письменників Єврейських Писань вільно, але шанобливо вживали це ім’я аж до V сторіччя до н. е., коли писав пророк Малахія (Рут 1:8, 9, 17, НС).

43. а) Що з абсолютною впевненістю можна сказати про вживання євреями божественного імені? б) Який був один з непрямих наслідків того, що євреї перестали вживати божественне ім’я?

⁴³ Немає жодних сумнівів у тому, що старожитні євреї вживали і вимовляли божественне ім’я. Про зміну, яка відбулася пізніше, Марморштайн пише: «Видно, що того часу — у першій половині III сторіччя [до н. е.] — відбувся великий перелом у вживанні Божого імені. Цей перелом став причиною багатьох змін у юдейській теології та філософії, вплив котрих відчувається аж донині». Одним з наслідків втрати цього імені була поява поняття про позбавленого індивідуальності Бога, котре в свою чергу створило теологічний вакуум, який уможливив розвиток християнської доктрини про Трійцюj (Вихід 15:1—3).

44. Які є інші наслідки заборони вживання Божого імені?

⁴⁴ Відмова вживати божественне ім’я ослабила поклоніння правдивому Богові. Певний тлумач сказав так: «На жаль, коли Бога називають «Господь», то, хоча так говорити і правильно, це звучить холодно й блідо... Той, хто перекладає ЙГВГ або Адонай словом «Господь», повинен пам’ятати, що таким чином на багато сторінок Старого Завіту він вносить дух абстрактності, формалізму і відірваності од реальності, а це зовсім чуже для тексту оригіналу» («Уявлення про Бога в стародавньому Ізраїлі», англ.). Шкода, що величного й піднесеного імені Ягве, або Єгова, немає в багатьох перекладах Біблії, хоча воно чітко написано тисячі разів в оригіналах єврейською мовою! (Ісаї 43:10—12, НС).

Чи євреї все ще чекають Месію?

45. Які підстави для віри в Месію дає Біблія?

⁴⁵ У Єврейських Писаннях є чимало пророцтв, з яких ще понад 2000 років тому євреї черпали месіанську надію. У 2 Самуїла 7:11—16 вказано, що Месія мав походити з роду Давида. А в Ісаї 11:1—10 пророкується, що він принесе всьому людству справедливість і мир. Пророцтво з Даниїла 9:24—27 вказує на час появи Месії і на час його смерті.

46, 47. а) Якого Месію чекали євреї, котрі жили під пануванням Риму? б) Як змінилися прагнення євреїв щодо приходу Месії?

⁴⁶ В «Юдейській енциклопедії» сказано, що люди в I сторіччі особливо пильно очікували прихід Месії. Гадали, що Месія буде «наділеним харизмою потомком Давида. Юдеї часів Римської імперії вважали, що Бог поставить [Месію], щоб той зламав поганське ярмо і правив над відновленим ізраїльським царством». Проте войовничий Месія, на якого чекали євреї, не прийшов.

⁴⁷ «Нова британська енциклопедія» зауважує, що месіанська надія була для євреїв надзвичайно важливим єднальним фактором у часи лихоліть: «Немає сумніву, що юдаїзм уцілів, до певної міри завдяки міцній вірі у месіанську обітницю і майбутнє». Але з появою сучасного юдаїзму (на зламі XVIII —XIX сторіч) чимало євреїв перестали покірно очікувати Месію. Врешті-решт інспірований нацистами голокост позбавив багатьох терпіння і надії. Вони почали вважати, що месіанська ідея має певний недолік, і тому стали тлумачити її лише як нову еру процвітання й миру. З того часу євреї в цілому (хоча є винятки) вже не чекають на Месію як особу.

48. Які логічні запитання можна поставити щодо юдаїзму?

⁴⁸ З огляду на таку зміну месіанської релігії на немесіанську повстають важливі запитання: чи юдаїзм впродовж віків помилявся, навчаючи, що Месія — це конкретна особа? Яка форма юдаїзму може допомогти людині знайти Бога? Чи це давній юдаїзм, котрий потрапив у тенета грецької філософії, чи юдаїзм без Месії, що розвинувся за минулі 200 років? Або це зовсім інший шлях, який вірно й точно тримається месіанської надії?

49. До чого запрошені щирі євреї?

⁴⁹ Запрошуємо щирих євреїв замислитись над цими запитаннями і ще раз уважно дослідити, чи Ісус з Назарета дійсно був Месією. Придивіться до нього очима євреїв — письменників Грецьких Писань. Їхні описи Ісуса разюче відрізняються від того, як його змальовує загальновизнане християнство. Релігії християнства значною мірою винні в тому, що євреї цураються Ісуса. Загальновизнане християнство дотримується небіблійної доктрини про Трійцю, яка є абсолютно неприйнятною для кожного єврея, що дорожить чистим вченням, переданим словами: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один!» (Повторення Закону 6:4). Просимо вас неупереджено прочитати наступний розділ, щоб познайомитися з Ісусом, про якого розповідають Грецькі Писання.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 217]

Сефарди та ашкенази утворили дві єврейські спільноти.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 211]

Десять Заповідей для поклоніння і поведінки

Мільйони людей чули про Десять Заповідей, але мало хто читав їх. Тому нижче подаємо більшу частину тексту цих Заповідей.

▪ «Хай не буде тобі інших богів передо Мною».

▪ «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм...» [У такому далекому минулому, 1513 року до н. е., заповідь про заборону ідолопоклонства була чимось винятковим].

▪ «Не призивай Імення Господа [по-єврейськи: יהוה], Бога твого, надаремно...»

▪ «Пам’ятай день суботній, щоб святити його... Поблагословив Господь день суботній і освятив його».

▪ «Шануй свого батька та матір свою...»

▪ «Не вбивай!»

▪ «Не чини перелюбу!»

▪ «Не кради!»

▪ «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!»

▪ «Не жадай дому ближнього свого, ...жони... раба... невільниці... вола... ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (Вихід 20:3—17).

Хоча тільки перші чотири заповіді безпосередньо стосуються віри й поклоніння, інші заповіді вказують на зв’язок між правильною поведінкою і належними стосунками з Творцем.

[Ілюстрація]

Ізраїль перейняв від язичницьких сусідів поклоніння теляті, дарма що отримав від Бога винятковий закон (Золоте теля, Бібл).

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 220, 221]

Священні писання євреїв

Священні писання євреїв починаються «Танахом». Слово «Танах» походить від назв трьох частин єврейської Біблії — «Тора» (Закон), «Небіїм» (Пророки) й «Х’кесубім» (Писання); перші літери кожної книги утворюють слово «ТаНаХ». Ці книги були написані єврейською та арамейською мовами в період між XVI і V сторіччями до н. е.

Євреї вірять, що ці частини написано під натхненням різної сили. Тому вони класифікують їх за важливістю:

Тора — п’ять книг Мойсея, або П’ятикнижжя (грецькою: «п’ять сувоїв»),— Закон, який складається з таких книг, як Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення Закону. Проте слово «Тора» може також стосуватися як цілої єврейської Біблії, так і усного закону й Талмуда. (Дивіться наступну сторінку).

Небіїм — пророцькі писання, від книги Ісуса Навина до великих пророків Ісаї, Єремії та Єзекіїля і 12 «малих» пророків (від Осії до Малахії).

Х’кесубім — писання, які складаються з поетичних творів — Псалмів, Приповістей, книги Йова, Пісні над піснями й Плачу Єремії. Крім того, сюди входять такі книги, як Рут, Екклезіяста, Естер, Даниїла, Ездри, Неемії, Перша й Друга хронік.

Талмуд

З погляду язичників, Танах, або єврейська Біблія,— це найважливіше єврейське писання. Але євреї думають по-іншому. Багато євреїв погодиться зі словами рабина Ейдена Штайнзальца: «Якщо Біблія є наріжним каменем юдаїзму, то Талмуд — основа [юдаїзму], яка підтримує всю духовну та розумову надбудову єврейського життя... Жодна інша праця не справляє подібного впливу на життя євреїв — ні в теоретичному, ні в практичному плані» («The Essential Talmud»). Що ж таке Талмуд?

Ортодоксальні євреї вважають, що Бог дав Мойсею на горі Сінай не тільки писаний закон, тобто Тору, але й конкретні пояснення, як виконувати цей Закон. Ці пояснення мали передаватися з уст в уста, тому їх назвали усним законом. Отже, Талмуд є письмовим підсумком усного закону з пізнішими коментарями й поясненнями до цього закону, які укладались рабинами від II сторіччя н. е. до середніх віків.

Здебільшого Талмуд поділяють на дві головні частини:

Мішна — збірка коментарів, доповнення до біблійного Закону, яка ґрунтується на тлумаченнях рабинів, названих таннаями (вчителями). Її писали на зламі II—III сторіч н. е.

Гемара (спочатку її називали Талмудом) — збірка коментарів до Мішни, укладена рабинами пізнішого періоду (III—VI сторіччя н. е.).

Окрім цих двох головних частин, у Талмуд також можуть входити коментарі до Гемари, написані середньовічними рабинами. Видатними серед них були рабин Раші (Соломон бен Ісаак, 1040—1105 роки), який зробив легкозрозумілою важку мову Талмуда, і рабин Рамбам (Мойсей бен Маймон, відомий як Маймонід, 1135—1204 роки) — автор стислої версії Талмуда («Мішна Тора»). Завдяки цьому Талмуд став доступним для всіх євреїв.

[Ілюстрації]

Нижче: давня Тора із так званої Могили Естер (Іран); праворуч: гімн хвали єврейською мовою та мовою їдиш, складений на підставі біблійних віршів.

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 226, 227]

Юдаїзм — релігія багатьох поглядів

Між різними фракціями юдаїзму існують великі розбіжності. Юдаїзм традиційно наголошує на релігійних ритуалах. Суперечки про ритуали, а не про вірування виклика́ли велике напруження серед євреїв і дали початок трьом основним течіям юдаїзму.

ОРТОДОКСАЛЬНИЙ ЮДАЇЗМ. Це відгалуження не тільки визнає єврейський Танах натхненим Писанням, але й вважає, що на горі Сінай Мойсей разом з писаним Законом отримав від Бога також усний закон. Ортодоксальні євреї скрупульозно дотримуються заповідей обидвох законів. Вони все ще чекають з’явлення Месії, який введе Ізраїль у золотий вік. Через розбіжності в поглядах серед ортодоксів виникли різні фракції. Однією з них є хасидизм.

Хасиди (означає «благочестиві»). Цей рух вважається ультраортодоксальним. У середині XVIII сторіччя його заснував у Східній Європі Ізраел бен Еліезер, відомий як Баал Шем Тов («Пан доброго імені»). Вчення хасидів наголошує на важливості музики й танцю, які сприяють містичній радості. Багато їхніх вірувань, у тому числі вчення про реінкарнацію, ґрунтуються на єврейських містичних творах, відомих під назвою Каббала (Кабала). Сьогодні їхні ребе (мовою їдиш: «рабини»), або цадики, вважаються надзвичайно праведними чоловіками або святими.

Хасидів сьогодні можна здебільшого зустріти в США та Ізраїлі. Вони носять особливе східноєвропейське вбрання XVIII і XIX сторіч, переважно чорне, що дуже впадає у вічі, особливо в сучасних містах. Вони поділені на секти, які очолюють різні видатні ребе. Однією з активних течій є Любавіч-ХаБаД, яка заповзятливо проводить працю прозелітизму серед євреїв. Декотрі течії вважають, що тільки Месія має право відновити Ізраїль як державу євреїв, і тому не визнають світської держави Ізраїль.

РЕФОРМІСТСЬКИЙ ЮДАЇЗМ (також відомий як «ліберальний» і «прогресивний»). Цей рух виник у Західній Європі приблизно на початку XIX сторіччя. Він ґрунтується на постулатах Мозеса Мендельсона, єврейського мислителя XVIII сторіччя, який вважав, що євреї не повинні відокремлюватися від язичників, а радше засвоювати західну культуру. Прихильники реформізму не визнають, що Тора є виявленою Богом правдою. Для них єврейські закони про їжу, чистоту й одяг є пережитками минулого. Вони чекають так званої «Месіанської ери Всесвітнього братства». Останніми роками повертаються до більш традиційного юдаїзму.

КОНСЕРВАТИВНИЙ ЮДАЇЗМ. Цей рух започатковано 1845 року в Німеччині як відгалуження від реформістського юдаїзму. Вважалося, що реформістський юдаїзм відкинув занадто велику кількість традиційних юдейських звичаїв. Консервативний юдаїзм не погоджується з тим, що Мойсей отримав від Бога усний закон. Проте він твердить, що усну Тору створили рабини, які намагалися пристосувати юдаїзм до нової доби. Прихильники цього руху підкоряються біблійним приписам і рабинським законам, якщо ті «відповідають вимогам сучасного життя євреїв» («Книжка єврейського знання», англ.). Під час релігійної служби вони послуговуються єврейською та англійською мовами, а також дотримуються суворих законів щодо харчування (кашрут). На відміну від ортодоксів, вони дозволяють чоловікам і жінкам сидіти разом під час служби.

[Ілюстрації]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 230, 231]

Деякі важливі свята й звичаї

Більшість єврейських свят ґрунтується на Біблії. Вони, як правило, пов’язані з порами року, збором врожаю або історичними подіями.

▪ Шаббат (субота). Сьомий день єврейського тижня (від заходу сонця у п’ятницю до заходу в суботу) вважається днем, який освячує цілий тиждень. Особливе відзначання цього дня є невід’ємною частиною поклоніння. Євреї йдуть до синагоги на читання Тори та молитви (Вихід 20:8—11).

▪ Йом-Кипур. День Окуплення, урочисте свято, яке характеризується постом і самоаналізом. Ним завершуються Десять днів каяття, які починають єврейський Новий рік (Рош-Гашана). За єврейським світським календарем, він припадає на вересень (Левит 16:29—31; 23:26—32).

▪ Суккот (вгорі справа). Свято Кучок (наметів, або збирання). Це свято жнив і кінця головної частини рільницького року. Святкується в жовтні (Левит 23:34—43; Числа 29:12—38; Повторення Закону 16:13—15).

▪ Ханука. Свято Оновлення. Популярне грудневе свято; нагадує про те, як Маккавеї визволили євреїв від сирійсько-грецького панування, а також про повторне присвячення Єрусалимського храму в грудні 165 року до н. е. У свято прийнято впродовж восьми днів запалювати свічки.

▪ Пурим. Свято Жеребів. Відзначається в кінці лютого або на початку березня, нагадує про порятунок євреїв у Персії V сторіччя до н. е. з рук Гамана, який хотів їх повністю винищити (Естер 9:20—28).

▪ Песах. Свято Пасхи. Встановлено для нагадування про визволення Ізраїлю з єгипетського рабства (1513 рік до н. е.). Це найважливіше й найдавніше свято євреїв. Відзначається 14 нісана (за єврейським календарем), що переважно припадає на кінець березня або початок квітня. Кожна єврейська родина збирається разом, щоб спільно спожити пасхальну вечерю, або седер. Протягом наступних семи днів не можна споживати їжі з закваскою. Цей період називається святом Опрісноків (маци) (Вихід 12:14—20, 24—27).

Деякі єврейські звичаї

▪ Обрізання. Важливий обряд, який виконується на восьмий день життя єврейських хлопчиків. Часто його називають Авраамовою угодою, оскільки обрізання було знаком угоди між Богом і Авраамом. Обряд обрізання також обов’язковий для чоловіків, які навертаються на юдаїзм (Буття 17:9—14).

▪ Бар міцва (внизу). Ще один важливий обряд євреїв, який буквально означає «син заповіді», «стосується досягнення зрілості з релігійного і юридичного погляду, а також моменту, коли у хлопців віком 13 років та один день офіційно починається час зрілості». Цей обряд став єврейським звичаєм тільки в XV сторіччі н. е. («Юдейська енциклопедія»).

▪ Мезуза (вгорі). Дім євреїв зазвичай легко розпізнати завдяки мезузі, або сувою у футлярі, прикріпленому до правого одвірка. Мезуза — це шматочок пергаменту, на якому написані слова з книги Повторення Закону 6:4—9 і 11:13—21. Його скручують, вкладають у футлярчик і прилаштовують до дверей кожного житлового приміщення.

▪ Ярмулка (шапочка для чоловіків). У «Юдейській енциклопедії» говориться: «Ортодоксальні євреї... вважають покриття голови в синагозі й поза нею ознакою вірності єврейській традиції». Танах взагалі не згадує про покриття голови під час поклоніння, а Талмуд вважає це необов’язковим звичаєм. Хасидські жінки завжди покривають голову або зголюють волосся й носять перуку.

[Ілюстрація на сторінці 206]

Прабатько євреїв Аврам (Авраам) поклонявся Богу Єгові майже 4000 років тому.

[Ілюстрація на сторінці 208]

Зірка Давида — небіблійний символ Ізраїлю та юдаїзму.

[Ілюстрація на сторінці 215]

Юдейський копіювальник переписує єврейський текст.

[Ілюстрація на сторінці 222]

Сім’я євреїв- хасидів святкує суботу.

[Ілюстрація на сторінці 233]

Побожні євреї носять на руці й чолі філактерії, тобто коробочки із сувоями, на яких записано молитви.

Розділ 10

Християнство. Чи був Ісус шляхом до Бога?

Ми вже розглянули основні релігії, які значною мірою базуються на міфології, за винятком юдаїзму. Тепер дослідімо іншу релігію — християнство. Воно твердить, що зближає людей з Богом. Що ж лежить в основі християнства — міф чи історичний факт?

1. а) Чому історія загальновизнаного християнства викликає у декого серйозні сумніви щодо християнства? б) Яка є різниця між загальновизнаним християнством та християнством?

ІСТОРІЯ загальновизнаного християнстваa, заплямована війнами, інквізиціями, хрестовими походами і релігійним лицемірством, не сприяла справі християнства. Щирі мусульмани та визнавці інших релігій вказують на моральне зіпсуття і занепад Заходу — «християнського» світу, як на підставу, щоб відкинути християнство. Справді, так звані християнські нації втратили своє моральне стерно і розбились об скелі безвір’я, пожадливості й потурання своїм бажанням.

2, 3. а) У чому полягає контраст між поведінкою ранніх християн і поведінкою членів сучасного загальновизнаного християнства? б) На які запитання будуть дані відповіді?

² Професор Елейн Паґелс у своїй книжці «Адам, Єва і Змій» (англ.) засвідчує, що норми початкового християнства відрізняються від сьогоднішніх поблажливих звичаїв. Вона пише: «Багато християн перших чотирьох століть відзначились своїм статевим самовладанням; цурались полігамії, а часто і розлучень, що дозволялись єврейською традицією; відкидали позашлюбні статеві стосунки, які були звичними у ті часи серед поган, наприклад, проституція і гомосексуалізм».

³ Отже, варто запитати себе: «Чи історія загальновизнаного християнства і його сучасне моральне становище правдиво віддзеркалюють вчення Ісуса Христа? Якою людиною був Ісус? Чи він допоміг людству наблизитись до Бога? Чи він був тим обіцяним Месією з єврейського пророцтва?» Це декотрі запитання, які ми розглянемо в даному розділі.

Ісус — які він мав свідчення?

4. Завдяки нашому вивченню, яку чітку різницю ми бачимо між головними релігіями світу та християнством і його походженням?

⁴ Як ми вже побачили, міфологія відіграла велику роль майже в усіх головних релігіях світу. Проте коли ми у попередньому розділі аналізували походження юдаїзму, то починали не з міфу, а з історичної розповіді про Авраама, його предків та нащадків. Щодо християнства і його засновника, Ісуса, розпочнемо так само: не з міфології, а з історичності особи. (Дивіться сторінку 237).

5. а) Які існують три свідчення про Ісуса на підтвердження того, що він був обіцяним «насінням» Авраама? б) Хто написав Християнські грецькі Писання?

⁵ Перший вірш Християнських грецьких Писань, широко відомих як Новий Завіт (дивіться сторінку 241), повідомляє: «Книга родоводу Ісуса Христа, сина Давидового, сина Авраамового» (Матвія 1:1). Чи це твердження Матвія, колишнього юдейського збирача податків і безпосереднього учня та біографа Ісуса, є безпідставним? Ні. Наступні п’ятнадцять віршів подають лінію потомків Авраама до Якова, який «породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос». Тому Ісус дійсно був нащадком Авраама, Юди й Давида і, отже, мав три свідчення того, що був передреченим «насінням», описаним у Буття 3:15 та обіцяним Аврааму (Буття 22:18 Ог., 1988; 49:10; 1 Хронік 17:11).

6, 7. Чому місце народження Ісуса було таким важливим?

⁶ Ще одним свідченням є місце народження Месіанського Насіння. Де народився Ісус? Матвій повідомляє, що «народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода» (Матвія 2:1). Оповідь лікаря Луки підтверджує цей факт, говорячи нам про майбутнього названого батька Ісуса: «Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна» (Луки 2:4, 5).

⁷ Чому було важливо, щоб Ісус народився у Віфлеємі, а не в Назареті чи в якомусь іншому місці? Бо у VIII сторіччі до н. е. єврейський пророк Михей передрік: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди,— із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних» (Михея 5:1). Отже, місце народження Ісуса було ще одним свідченням того, що він був обіцяним Насінням і Месією (Івана 7:42).

8. Які пророцтва сповнив Ісус?

⁸ Ісус сповнив значно більше пророцтв з Єврейських Писань і цим доказав, що був обіцяним Месією. Ви можете перевірити декотрі з них у Біблії. (Дивіться сторінку 245)b. А тепер коротко розгляньмо Ісусову місію і його служіння.

Ісусове життя вказує дорогу

9. а) Як Ісус почав своє публічне служіння? б) Звідки ми знаємо, що Ісус був схвалений Богом?

⁹ Біблія розповідає нам, що Ісус виховувався як звичайний єврейський хлопець того часу, відвідував місцеву синагогу і храм у Єрусалимі (Луки 2:41—52). Досягнувши віку 30 років, він почав своє публічне служіння. Спочатку Ісус прийшов до свого двоюрідного брата Івана, який у річці Йордані охрещував євреїв на символ покаяння. В описі Луки сказано: «І сталося, як христились усі люди, і як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього в тілесному вигляді, як голуб, і голос із неба почувся, що мовив: «Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!» (Луки 3:21—23; Івана 1:32—34).

10, 11. а) Назвіть деякі характерні риси Ісусового методу проповідування і навчання. б) Як Ісус показав важливість імені свого Отця?

¹⁰ У призначений час Ісус почав своє служіння як помазаний Син Божий. Він ходив по Галілеї та Юдеї, проповідував звістку про Боже Царство і чинив чуда, зокрема зціляв хворих. Не брав платні й не бажав багатства і самозвеличення. Він навіть сказав, що більше щастя давати, ніж брати. Ісус також навчав своїх учнів проповідувати (Матвія 8:20; 10:7—13; Дії 20:35).

¹¹ Коли аналізувати звістку Ісуса і методи, якими він користувався, то можна побачити велику різницю між його стилем і стилем багатьох проповідників загальновизнаного християнства. Він не маніпулював масами за допомогою дешевих емоцій та не залякував їх пекельним вогнем. Ні, він використовував прості логічні аргументи і притчі, тобто ілюстрації, взяті з повсякденного життя, які зворушували серця і розуми. Знаменита Нагірна проповідь є видатним прикладом його вчення і способу дій. У ту проповідь Ісус включив зразкову молитву, в якій чітко вказав, що освячення Божого імені повинне стояти на першому місці. (Дивіться сторінки 258, 259). (Матвія 5:1—7:29; 13:3—53; Луки 6:17—49).

12. а) Як Ісус виявляв любов у навчанні й ділах? б) Наскільки інакшим був би світ, коли б між людьми існувала справжня християнська любов?

¹² У стосунках з послідовниками, і взагалі з людьми, Ісус виявляв любов і співчуття (Марка 6:30—34). Проповідуючи звістку про Боже Царство, він також показував любов і покірність. Тому в останні години свого життя він міг сказати учням: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:34, 35). Отже, суть християнства полягає в тому, щоб виявляти саможертовну любов, яка базується на принципах (Матвія 22:37—40). На ділі це значить, що християнин повинен також любити навіть своїх ворогів, хоча може ненавидіти їхні злі вчинки (Луки 6:27—31). Задумайтесь на хвилину: наскільки іншим був би світ, якби кожен виявляв саме таку любов! (Римлян 12:17—21; 13:8—10).

13. Чим Ісусове вчення відрізнялось від вчення Конфуція, Лао-цзи і Будди?

¹³ Крім того, Ісусове вчення набагато перевершує етику або філософію, яких навчали Конфуцій і Лао-цзи. Ісус, на відміну від Будди, не навчав, що людина може забезпечити собі спасіння шляхом знання і просвітлення. Радше він вказував на Бога, як джерело спасіння: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Івана 3:16, 17).

14. Чому Ісус міг сказати: «Я — дорога, і правда, і життя»?

¹⁴ Ісус наближував людей до Бога, виявляючи любов свого Отця у власних словах і вчинках. Це одна з причин, чому він міг сказати: «Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене... Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: «Покажи нам Отця?» Чи не віруєш ти, що Я — в Отці, а Отець — у Мені? Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті... Чули ви, що Я вам говорив: «Я відходжу, і вернуся до вас». Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця,— бо більший за Мене Отець» (Івана 14:6—28). Ісус був «дорога, і правда, і життя», бо повертав юдеїв назад до свого Отця і їхнього правдивого Бога Єгови. Отже люди у своїх пошуках Бога отримали через Ісуса новий поштовх, тому що Бог з великої любові послав на землю Ісуса як дороговказ світла і правди, котрий веде людей до Отця (Івана 1:9—14; 6:44; 8:31, 32).

15. а) Що ми мусимо робити, аби знайти Бога? б) Які докази Божої любові є на землі?

¹⁵ На підставі служіння і прикладу Ісуса місіонер Павло міг пізніше сказати грекам в Афінах: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:26—28). Людина дійсно може знайти Бога, якщо охоче докладатиме зусиль, щоб шукати його (Матвія 7:7, 8). Бог виявив себе і свою любов у тому, що створив землю, на котрій існують, здається, незліченні форми життя. Він постачає все необхідне людям, незважаючи на те, чи праведні вони, чи неправедні. Бог також дав людству своє написане Слово, Біблію, і послав свого Сина як викупну жертвуc. Крім того, Бог дав потрібну людям допомогу, щоб вони могли знайти дорогу до Нього (Матвія 5:43—45; Дії 14:16, 17; Римлян 3:23—26).

16, 17. Як повинна виявлятися справжня християнська любов?

¹⁶ Звичайно, християнська любов повинна виявлятись не тільки словами, а, що більш важливо, ділами. Тому апостол Павло писав: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Коринтян 13:4—8).

¹⁷ Ісус також чітко показав, наскільки важливо звіщати про Небесне Царство — Боже правління над покірним людством (Матвія 10:7; Марка 13:10).

Кожен християн — благовісник

18. а) На чому наголошується в Ісусовій Нагірній проповіді? б) Яку відповідальність має кожен християнин? в) Як Ісус підготував своїх учнів до служіння і що вони мали звіщати?

¹⁸ Ісус у своїй Нагірній проповіді говорив натовпам, що вони повинні освітлювати інших своїми словами й учинками. Він сказав: «Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник,— і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Матвія 5:14—16). Ісус учив своїх учнів, щоб вони вміли проповідувати і навчати під час своїх подорожей як мандрівні служителі. А яку звістку вони несли? Ту, що проповідував сам Ісус,— про Боже Царство, яке правитиме над землею у праведності. При певній нагоді Ісус пояснив це так: «І іншим містам Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство,— бо на те Мене послано» (Луки 4:43; 8:1; 10:1—12). Він також сказав, що частина ознаки, яка вказує на останні дні, буде така: «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матвія 24:3—14).

19, 20. а) Чому правдиве християнство завжди було активною релігією, члени якої займались проповідуванням? б) Які важливі запитання вимагають відповідей?

¹⁹ Перед тим як 33 року н. е. вознестись на небо, Ісус дав вказівки своїм учням: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Матвія 28:18—20). Тому християнство від самого початку було активною релігією, що навертала на свою віру та викликала гнів і заздрість прихильників тогочасних панівних релігій Греції та Риму, котрі спирались на міфології. Це підтверджує випадок переслідування Павла в Ефесі (Дії 19:23—40).

²⁰ Тепер ми розглянемо такі питання: яку надію для померлих містить звістка про Боже Царство? Про яку надію для померлих проповідував Христос? Чи пропонував він визволити від «пекельного вогню» «безсмертні душі» своїх послідовників? Що ж він проповідував? (Матвія 4:17).

Надія на вічне життя

21, 22. а) До чого Ісус порівняв стан мертвого Лазаря і чому? б) Яку надію плекала Марта щодо свого померлого брата?

²¹ Найліпше розуміння суті надії, яку проповідував Ісус, можна отримати за допомогою того, що він говорив і зробив, коли помер його друг Лазар. Як Ісус дивився на цю смерть? Вирушивши до дому Лазаря, він сказав своїм учням: «Друг наш Лазар заснув,— та піду розбудити його» (Івана 11:11). Ісус порівняв стан померлого Лазаря до сну. Під час міцного сну ми нічого не усвідомлюємо. Це підтверджує єврейське висловлювання в Екклезіяста 9:5: «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають».

²² Ми бачимо, що, хоча Лазар був мертвий чотири дні, Ісус нічого не сказав про перебування душі Лазаря в небі, пеклі або чистилищі! Коли Ісус прибув до Віфанії, Марта, сестра Лазаря, вийшла зустріти його. Він сказав їй: «Воскресне твій брат!» Що вона відповіла? Чи сказала, що він уже на небі? Марта промовила: «Знаю, що в воскресення останнього дня він воскресне». Це ясно показує, що тогочасні євреї надіялись на воскресіння — повернення до життя на землі (Івана 11:23, 24, 38, 39).

23. Яке чудо здійснив Ісус і як це вплинуло на самовидців?

²³ Ісус відповів: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене,— хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене,— повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Івана 11:25, 26). Щоб підтвердити сказане, Ісус пішов до печери, де був похований Лазар. На очах сестер Лазаря, Марії і Марти, а також сусідів Ісус викликав померлого, і той вийшов звідтіля живим. Далі говориться: «І багато з юдеїв, що посходилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували. Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих» (Івана 11:45; 12:17). Вони своїми очима бачили чудо і повірили та засвідчили про нього. Ісусові релігійні противники, мабуть, були вимушені також повірити в це, оскільки далі розповідається, що первосвященики та фарисеї змовилися вбити Ісуса, «бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить» (Івана 11:30—53).

24. а) Де був Лазар чотири дні? б) Що каже Біблія про безсмертя?

²⁴ Де Лазар перебував протягом чотирьох днів, коли був мертвий? Ніде. Він був без свідомості, спав у гробі й чекав на воскресіння. Ісус благословив його чудесним воскресінням. Згідно з описом Івана, Лазар нічого не сказав про перебування в небі, пеклі або чистилищі протягом тих чотирьох днів. Чому? Просто тому, що він не мав безсмертної душі, яка б могла потрапити до таких місцьd (Йова 36:14; Єзекіїля 18:4).

25. а) Коли Біблія говорить про вічне життя, то що має на увазі? б) Від чого залежить прихід обіцяного Божого Царства?

²⁵ Отже, коли Ісус говорив про вічне життя, він мав на увазі або життя особи на небі як безсмертного духа, співправителя з ним в його Царстві, або вічне життя людини на райській землі під правлінням Царстваe (Луки 23:43; Івана 17:3). Згідно з Божою обіцянкою, символічне проживання Ісуса з покірними людьми на землі принесе рясні благословення для нашої планети. Все це, звичайно, залежить від того, чи дійсно Ісус був посланий і схвалений Богом (Луки 22:28—30; Тита 1:1, 2; Об’явлення 21:1—4).

Боже схвалення — дійсність, а не міф

26. Яка дивовижна подія відбулась на очах Петра, Якова та Івана?

²⁶ Звідки ми знаємо, що Ісус був схвалений Богом? Передусім під час хрещення Ісуса почувся голос із неба, що мовив: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав [«схвалив», НС]» (Матвія 3:17). Пізніше Бог підтвердив своє схвалення перед іншими свідками. Учні Петро, Яків та Іван, звичайні рибалки з Галілеї, пішли з Ісусом на високу гору (можливо, це була гора Гермон заввишки 2814 метрів). Там перед їхніми очима відбулось щось дивовижне: «І Він [Ісус] перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з’явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним... Ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувся, що сказав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав [«схвалив», НС]. Його слухайтеся!» А почувши, попадали учні долілиць, і полякалися сильно» (Матвія 17:1—6; Луки 9:28—36).

27. а) Як на учнів вплинуло преображення? б) Звідки ми знаємо, що Ісус не був міфічною особою?

²⁷ Те, що Петро побачив і почув під час даного Богом видіння, сильно зміцнило його віру. Пізніше він писав: «Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками [по-грецьки: ми́тоіс, міфи], але бувши самовидцями Його величі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав [«схвалив», НС]!» І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі» (2 Петра 1:16—18). Єврейські учні Петро, Яків та Іван насправді бачили чудо преображення Ісуса і чули з неба Божий голос схвалення. Їхня віра базувалась на дійсності — на тому, що вони бачили й чули, а не на міфології чи «юдейських байках». (Дивіться сторінку 237). (Матвія 17:9; Тита 1:13, 14)f.

Ісусова смерть і ще одне чудо

28. У чому Ісуса фальшиво звинуватили 33 року н. е.?

²⁸ У 33 році н. е. єврейські релігійні керівники заарештували Ісуса і притягли до суду, фальшиво звинувативши його в богозневазі, через те що він назвав себе Сином Божим (Матвія 26:3, 4, 59—67). Ці євреї явно хотіли, щоб Ісуса стратили римські світські влади, отже відіслали його до Пилата. Вони знову фальшиво звинуватили його, але цього разу в тому, що він забороняв сплачувати податки кесарю і самого себе називав царем (Марка 12:14—17; Луки 23:1—11; Івана 18:28—31).

29. Як помер Ісус?

²⁹ Ісуса посилали від одного правителя до іншого, а потім римський намісник Понтій Пилат через настирливість фанатичної юрби пішов шляхом найменшого опору і засудив Ісуса на смерть. У результаті Ісус помер на ганебному стовпі, і його тіло поклали у гріб. Але через три дні сталася подія, що перетворила безутішних учнів Ісуса на радісних віруючих і запопадливих благовісників (Івана 19:16—22; Галатів 3:13).

30. Які кроки зробили релігійні провідники, щоб запобігти містифікації?

³⁰ Релігійні провідники, підозрюючи, що Ісусові послідовники можуть удатись до шахрайства, звернулись до Пилата з проханням: «Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: «По трьох днях Я воскресну». Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу»... Відказав їм Пилат: «Сторожу ви маєте,— ідіть, забезпечте, як знаєте». І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили» (Матвія 27:62—66). Чи цим вони надійно застрахувались?

31. Що сталось, коли вірні жінки прийшли до Ісусового гробу?

³¹ На третій день після Ісусової смерті троє жінок пішли до гробу, щоб намастити тіло померлого Ісуса пахучою олією. Що вони побачили? «І на світанку дня першого в тижні, як сходило сонце, до гробу вони прибули, і говорили одна одній: «Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?» А зиркнувши, побачили, що камінь відвалений; був же він дуже великий... І, ввійшовши до гробу, побачили там юнака, що праворуч сидів, і був одягнений в білу одежу,— і жахнулись вони... А він промовив до них: «Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес,— нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були. Але йдіть, скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас,— там Його ви побачите, як Він вам говорив» (Марка 16:1—7; Луки 24:1—12). Незважаючи на спеціальну сторожу, яку поставили релігійні провідники, Ісуса воскресив його Отець. Але що це — міф чи історичний факт?

32. Які вагомі причини мав Павло для віри в Ісусове воскресіння?

³² Приблизно через 22 роки після цієї події Павло, колишній переслідувач християн, пояснив, чому він повірив в Ісусове воскресіння: «Бо я передав вам найперш, що й прийняв,— що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля — усім апостолам» (1 Коринтян 15:3—7). Павло міг ризикувати своїм життям, бо мав реальні докази того, що Ісус воскрес, і ці докази включають свідчення приблизно 500 очевидців, котрі бачили воскреслого Ісуса! (Римлян 1:1—4). Павло був переконаний у тому, що Ісус воскрес. Крім того, він мав більш вагому причину стверджувати це, оскільки далі пояснив: «А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові» (1 Коринтян 15:8, 9; Дії 9:1—19).

33. Чому ранні християни заради своєї віри були готові ставати мучениками?

³³ Ранні християни готові були прийняти мученицьку смерть на римських аренах. Чому? Вони знали, що їхня віра базується на історичній дійсності, а не на міфах. Ісус справді був обіцяним у пророцтві Христом, або Месією; Бог послав його на землю; він отримав Боже схвалення; помер на стовпі, як Божий Син, залишившись непорочним; і воскрес із мертвих (1 Петра 1:3, 4).

34. Згідно зі словами апостола Павла, чому Ісусове воскресіння є таке важливе для християнської віри?

³⁴ Ми радимо вам прочитати повністю 15-й розділ першого листа Павла до коринтян, щоб зрозуміти, чому Павло вірив у воскресіння і чому воскресіння важливе для християнської віри. Суть його листа передано цими словами: «Та нині Христос воскрес із мертвих,— первісток серед покійних. Смерть бо через людину [Адама], і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтян 15:20—22).

35. Які благословення обіцяє Бог для землі й людства? (Ісаї 65:17—25).

³⁵ Отже, від воскресіння Ісуса Христа мало зрештою отримати користь усе людствоg. Воскресіння теж дало можливість Ісусові виконати інші месіанські пророцтва. Його справедливе правління з невидимих небес мусить незабаром поширитись на очищену землю. Тоді настане те, що Біблія описує як «нове небо й нова земля», де Бог «кожну сльозу з очей їхніх зітре», і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:1—4).

Передбачено відступництво і переслідування

36. Що відбулось у П’ятидесятницю 33 року н. е. і з яким наслідком?

³⁶ Незабаром після Ісусової смерті й воскресіння відбулось ще одне чудо, яке зміцнило тих ранніх християн і дало їм новий імпульс для проповідування. У день П’ятидесятниці 33 року н. е. Бог вилив з неба свій святий дух, тобто діючу силу, на 120 християн, що зібрались у Єрусалимі. З яким наслідком? «І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:3, 4). Євреї, які розмовляли іншими мовами і які тоді перебували в Єрусалимі, були вражені тим, що ці, на загальну думку, неосвічені галілейські євреї розмовляли іншими мовами. Завдяки цьому багато увірувало. Повертаючись у свої рідні краї, єврейські нововірці поширювали християнську звістку з блискавичною швидкістю (Дії 2:5—21).

37. Як декотрі римські правителі реагували на нову християнську релігію?

³⁷ Але незабаром стали збиратись грозові хмари. Римляни почали побоюватись цієї нової і, на їхній погляд, безбожницької релігії, що не мала ідолів. На християн впало жахливе переслідування, яке розпочав імператор Нерон; воно тривало перші три сторіччя нашої ериh. Багатьох християн засудили до смерті на аренах, щоб задовольнити садистичних кровожерних імператорів і натовпи, котрі приходили подивитись, як в’язнів кидали до диких звірів.

38. Що, згідно з пророцтвом, мало порушити єдність раннього християнського збору?

³⁸ У той ранній період з’явився ще інший тривожний чинник, про який пророкували апостоли. Наприклад, Петро сказав: «А між людом були й неправдиві пророки, як і будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль» (2 Петра 2:1—3). Відступництво! Воно було відхиленням від правдивого поклоніння і компромісом з поширеними релігійними течіями римського світу, котрі просякли грецькою філософією і мисленням. Як до того дійшло? Наш наступний розділ відповість на це та пов’язані з ним запитання (Дії 20:30; 2 Тимофія 2:16—18; 2 Солунян 2:3).

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 237]

Чи був Ісус міфічною постаттю?

«Чи життєпис засновника християнства — це результат людської туги, фантазії та надії; міф, подібний до легенд про Крішну, Осіріса, Аттіса, Адоніса, Діоніса, Мітру?» — запитує історик Вілл Дюрант. І відповідає, що в I сторіччі «здається, ніколи не спадало на думку навіть найзавзятішому поганину чи єврейським противникам новоутвореного християнства» заперечувати існування Христа («Історія цивілізації», частина III, «Кесар і Христос», англ.).

Римський історик Светоній (прибл. 69—140 роки н. е.) у своїй історичній праці «Дванадцять цезарів» говорить стосовно імператора Клавдія: «Оскільки євреї, підбурювані якимось Хрестусом [Христом], постійно створювали неспокій в Римі, він вигнав їх з міста». Це трапилось приблизно 50 року н. е. (Порівняйте Дії 18:1, 2). Зверніть увагу, що Светоній не допускав сумніву щодо існування Христа. Для ранніх християн Ісус був реальною постаттю, тому всупереч переслідуванню, яке загрожувало життю, ранні християни дуже активно поширювали свою віру. Малоймовірно, що вони ризикували б своїм життям, базуючи віру лише на міфі. Ісусова смерть і воскресіння сталися за їхнього життя, і деякі з них були очевидцями тих подій.

Історик Дюрант робить висновок: «Щоб кілька звичайних осіб одного покоління могли вигадати таку сильну й привабливу особистість, таку високу мораль і такий зворушливий образ людського братерства, то це було б чудо, причому більш неймовірне, ніж чуда, описані в Євангеліях».

[Ілюстрація]

Ісус проповідував і здійснював чуда у цьому Галілейському краї стародавньої Палестини.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 241]

Хто написав Біблію?

Християнська Біблія складається з 39 книг Єврейських Писань (дивіться сторінку 220), які багато хто називає Старим Завітом, і з 27 книг Християнських грецьких Писань, що їх часто називають Новим Завітомi. Отже, Біблія є мініатюрною бібліотекою з 66 книг, написаних приблизно 40 чоловіками протягом 1600 років (від 1513 року до н. е. до 98 року н. е.).

До Грецьких Писань входить чотири Євангелія, в яких розповідається про Ісусове життя і добру новини, котру він проповідував. Два з них написали безпосередні послідовники Христа — митник Матвій і рибалка Іван. Два інших написали ранні віруючі — Марко та лікар Лука (Колосян 4:14). Після Євангелій іде книга Дії апостолів — розповідь про місіонерську діяльність ранніх християн, укладена Лукою. Далі — 14 листів апостола Павла до окремих християн і зборів; потім — листи від Якова, Петра, Івана та Юди. Останньою книгою є Об’явлення, написане Іваном.

Те, що так багато осіб різного походження, які проживали в різних часах і культурах, змогли укласти таку гармонійну книгу, є сильним доказом того, що Біблія — не просто результат людського розуму, а натхнена Богом. Біблія сама заявляє: «Усе Писання Богом натхнене, і корисне до навчання». Отже, Святе Письмо було написане під впливом Божого святого духу, або діючої сили (2 Тимофія 3:16, 17).

[Ілюстрація]

Цей фрагмент римського напису, який поміщає латинське ім’я Понтія Пилата (другий рядок, «IVS PILATVS»), підтверджує, що Пилат був впливовою особою в Палестині. Про це повідомляє також Біблія.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 245]

Месія в біблійних пророцтвах

Пророцтво Подія Сповнення

Бут. 49:10 Народився у племені Юди Матв. 1:2—16; Луки 3:23—33

Мих. 5:1 Народився у Віфлеємі Луки 2:4—11; Івана 7:42

Ісаї 7:14 Народився від діви Матв. 1:18—23; Луки 1:30—35

Ос. 11:1 Покликаний з Єгипту Матв. 2:15

Ісаї 61:1, 2 Прийшов виконати місію Луки 4:18—21

Ісаї 53:4 Взяв наші немочі Матв. 8:16, 17

Пс. 69:10 Ревний до дому Єгови Матв. 21:12, 13; Ів. 2:13—17

Ісаї 53:1 Йому не повірили Ів. 12:37, 38; Рим. 10:11, 16

Ісаї 53:8 Судили й визнали винним Матв. 26:57—68; 27:1, 2, 11—26

Пс. 69:5 Безпідставно зненавиджений Луки 23:13—25; Ів. 15:24, 25

Пс. 22:19 Кидали жеребок на його одежу Матв. 27:35; Ів. 19:23, 24

Пс. 22:2 Бог покинув його Матв. 27:46; Марка 15:34

Ісаї 53:9 Похований у багатого Матв. 27:57—60; Ів. 19:38—42

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 258, 259]

Ісус і Боже ім’я

Навчаючи своїх учнів молитися, Ісус сказав: «Ви ж моліться отак: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матвія 6:9, 10).

Ісус знав, наскільки важливе ім’я його Отця, і наголошував на ньому. Наприклад, до своїх релігійних ворогів він сказав: «Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви... Я вам був сказав,— та не вірите ви. Ті діла, що чиню їх у Ймення Свого Отця,— вони свідчать про Мене» (Івана 5:43; 10:25; Марка 12:29, 30).

У молитві до свого Отця Ісус сказав: «Прослав, Отче, Ім’я Своє!» Залунав тоді голос із неба: «І прославив,— і знову прославлю!»

Пізніше Ісус молився: «Я Ім’я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово. Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!» (Івана 12:28; 17:6, 26).

Будучи євреєм, Ісус добре знав ім’я свого Отця — Єгова, або Ягве, тому що він знав Писання, в якому сказано: «Ви свідки Мої, говорить Господь [«Єгова», НС], та раб Мій, якого Я вибрав, щоб пізнали й Мені ви повірили, та зрозуміли, що це Я. До Мене не зроблено Бога, і не буде цього по мені... Ви ж свідки Мої,— говорить Господь [«Єгова», НС],— а Я Бог» (Ісаї 43:10, 12).

Отже, євреї як нація були вибрані для того, щоб стати свідками Єгови. Як єврей, Ісус теж був свідком Єгови (Об’явлення 3:14).

У I сторіччі більшість євреїв, мабуть, уже не вимовляли виявленого їм Божого імені. Проте певні рукописи показують, що ранні християни користувались грецьким перекладом Єврейських Писань, званим Септуагінта, і бачили давньоєврейську тетраграму, вжиту в грецькому тексті. Джордж Говард, професор релігії та давньоєврейської мови, заявив: «Тому що в Перекладі Септуагінта, якого новозавітна церква застосовувала й з якого цитувала, поміщалась єврейська форма божественного ім’я, то правдоподібно, що письменники Нового Заповіту зберігали Тетраграму в їхніх цитатах. Коли [пізніше] витіснили єврейську форму божественного ім’я й замінили його грецькою в Перекладі Септуагінта, то його також витіснили з цитат, взятих з Перекладу Септуагінта, що вживались у Новому Заповіті».

Отже, професор Говард робить висновок, що християни I сторіччя повинні були ясно розуміти такі вірші, як Матвія 22:44, де Ісус цитував Єврейські Писання своїм ворогам. Говард каже: «Церква першого сторіччя, можливо, читала: «Промовив ЙГВГ Господеві моєму» замість пізнішої фрази: «Промовив Господь Господеві моєму» (...) яка є незрозумілою та й не точною» (Псалом 110:1).

Те, що Ісус уживав Боже ім’я, засвідчено єврейським обвинуваченням, зробленим кілька століть після його смерті. У ньому заявлялось, що він виконував чуда «тільки тому, що опанував «таємницю» Божого імені» («Книжка єврейського знання», англ.).

Ісус, безперечно, знав незрівнянне Боже ім’я. Незважаючи на єврейську традицію того часу, Ісус неодмінно вживав те ім’я. Він не дозволяв людським традиціям применшувати Божий закон (Марка 7:9—​13; Івана 1:1—3, 18; Колосян 1:15, 16).

[Ілюстрація]

На фрагменті папірусу (I сторіччя до н. е.) в грецькому тексті Септуагінти видно Боже ім’я давньоєврейською мовою.

[Ілюстрації на сторінці 238]

У своєму навчанні Ісус використовував багато притч, наприклад, про сіяння, жнива, рибальство, пошуки перлини, змішані отари та виноградник (Матвія 13:3—47; 25:32).

[Ілюстрація на сторінці 243]

За допомогою Божої сили Ісус виконав багато чудес, наприклад, утихомирив бурю.

[Ілюстрація на сторінці 246]

Тетраграма, або чотири приголосні ЙГВГ (Єгова).

[Ілюстрація на сторінці 251]

У розповіді про воскресіння Лазаря не згадується, навіть не натякається, що Лазар мав безсмертну душу.

[Ілюстрація на сторінці 253]

Петро, Яків та Іван були впевнені, що схвалення Ісуса Богом—це не міф, бо вони самі чули й бачили це під час преображення.

Розділ 11

Відступництво — шлях до Бога перекритий

1, 2. а) Чому такі важливі перші 400 років історії загальновизнаного християнства? б) Яку істину про вибір, що стоїть перед кожним, пояснив Ісус?

ЧОМУ перші 400 років історії загальновизнаного християнства такі важливі? Тому що його ранню історію можна прирівняти до перших років життя дитини, а для неї це важливий період — закладається основа майбутньої особистості. Що нам відкриває історія перших століть християнства?

² Перш ніж відповісти на це запитання, пригадаймо одну істину, висловлену Ісусом Христом: «Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога що веде до погибелі,— і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя,— і мало таких, що знаходять її!» Дорога вседозволеності — широка, а дорога правди — вузька (Матвія 7:13, 14).

3. Які два шляхи були відкриті перед тими, хто приймав християнство?

³ На зорі християнства ті, хто приймав цю непопулярну релігію, могли вибирати одне з двох — дотримуватися безкомпромісних вчень і принципів Христа й Святого Письма або піти по широкому та спокійному шляху компромісів з тодішнім світом. Перегляд історії перших 400 років покаже нам, яким шляхом пішла більшість людей.

Принада філософії

4. Як, згідно з істориком Дюрантом, вплинув на ранню церкву поганський Рим?

⁴ Історик Вілл Дюрант пояснює: «Церква присвоїла собі деякі релігійні звичаї і церемонії, що існували в дохристиянському [поганському] Римі: єпитрахиль та інший одяг поганських священиків, використання пахощів і святої води для очищення, запалені свічки і вічний вогонь перед вівтарем, поклоніння святим, архітектуру базилік, римське право як основу канонічного права, титул Pontifex Maximus для верховного понтифіка і в IV сторіччі латинську мову... Невдовзі єпископи, а не римські префекти стали гарантом порядку і займали керівні посади в містах. Митрополити, тобто архієпископи, підтримували правителів провінцій або й самі займали їхні посади. А на місце зборів провінції став синод єпископів. Римська церква наслідувала Римську державу» («Історія цивілізації. Частина III. Кесар і Христос», англ.).

5. У чому полягає контраст між духом компромісу з поганським Римом та ідеєю ранніх християнських писань?

⁵ Ця позиція компромісів із римським світом становить різкий контраст до вчень Христа й апостолів. (Дивіться інформацію в рамці, сторінка 262). Апостол Петро радив: «Улюблені... Я буджу вашу чисту думку, щоб ви пам’ятали слова, що святі пророки давніше звістили їх вам, і заповідь Господа й Спасителя, що одержали через ваших апостолів. Тож ви улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування». Павло теж дав недвозначну пораду: «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? ...Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться,— каже Господь,— і не торкайтесь нечистого,— і Я вас прийму» (2 Петра 3:1, 2, 17; 2 Коринтян 6:14—17; Об’явлення 18:2—5).

6, 7. а) Як на ранніх «отців» церкви вплинула грецька філософія? б) В яких вченнях особливо відчутний грецький вплив? в) Яке попередження щодо філософій дав Павло?

⁶ Не послухавшись цього чіткого напучення, відступницькі християни II сторіччя потрапили в пастку поганської релігії Риму. Вони полишили чисті біблійні початки, перейняли від поганського Риму його вбрання і титули та просякли грецькою філософією. Професор Вольфсон з Гарвардського університету в праці «Випробування християнства» (англ.) пояснює, що в II віці у християнство прийшло багато «язичників, навчених філософії». Вони захоплювались мудрістю греків і вважали, що існує схожість між грецькою філософією та біблійними вченнями. Вольфсон продовжує: «Ці люди різними способами намагалися підкреслювати, що філософія — це особливий Божий дар для греків у вигляді людських міркувань, а Святе Письмо — це дар для євреїв у вигляді безпосереднього одкровення». Далі він пише: «Отці Церкви... почали постійно наголошувати на тому, що за простою мовою, якою промовляють до людей Писання, криються науки філософів, викладені хитромудрими спеціальними термінами, що були сформульовані ними в Платонівській Академії, Лікеї та Стоа Пойкіле [осередки філософських дискусій]».

⁷ Такий погляд уможливив грецькій філософії і термінології просочитися у вчення загальновизнаного християнства, особливо це стосується догмата про Трійцю та віри в безсмертну душу. Вольфсон констатує: «Отці [церкви] почали шукати в запасах філософської термінології два підхожі спеціальні терміни, один з яких чітко характеризував би кожну частину Трійці як особу, а другий підкреслював би сутність їхньої єдності». Але вони визнавали, що «поняття триєдиного Бога — це таємниця, яку людський розум не в стані збагнути». На противагу цьому, Павло чітко вказав на небезпеку такого зіпсуття і ‘перекручення Євангелії’, написавши до християн у Галатії та Колосах: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією [по-грецьки: філософı́ас] та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Галатів 1:7—9, Дерк.; Колосян 2:8; 1 Коринтян 1:22, 23).

Воскресіння скасовано

8. Яка таємниця непокоїть людину і як більшість релігій намагається розв’язати її?

⁸ Як ми вже довідалися з цієї книжки, людина безупинно намагається розгадати таємницю свого недовгого та обмеженого існування, яке закінчується смертю. Німецький письменник Ґерхард Герм у своїй книжці «Кельти. Люди, які прийшли з темряви» написав: «Релігія є одним із способів примирення людей з тим фактом, що одного дня вони помруть. Їм обіцяють чи краще життя за порогом смерті, чи переродження або й те й інше». Фактично кожна релігія вчить, що людська душа безсмертна і що після смерті вона йде в потойбічний світ або переселяється в іншу істоту.

9. Який висновок зробив іспанський вчений Міґель де Унамуно про Ісусів погляд на воскресіння?

⁹ Нині майже всі релігії загальновизнаного християнства тримаються цього вірування. Міґель де Унамуно, відомий іспанський вчений XX сторіччя, написав про Ісуса: «Він вірив у воскресіння плоті [прикладом служить воскресіння Лазаря (дивіться сторінки 249—251)], згідно з юдейською традицією, а не в безсмертя душі, за [грецькою] платонівською традицією... Докази цього можна знайти у коментарях будь-якого неупередженого автора». Унамуно дійшов такого висновку: «Безсмертя душі... є філософською догмою язичників» («La Agonı́a Del Cristianismo» [«Агонія християнства»]). Ця «філософська догма язичників» просочилась у вчення загальновизнаного християнства, хоча Христос ніколи її не навчав (Матвія 10:28; Івана 5:28, 29; 11:23, 24).

10. Назвіть декотрі наслідки віри в безсмертя душі.

¹⁰ По смерті апостолів розвинулось відступництво головно через підступний вплив грецької філософії. Грецьке вчення про безсмертя душі породило уявлення про різні «місця», куди може потрапити душа: небо, пекло, чистилище, рай, лімбa. Маніпулюючи цими вченнями, священицькому класу стало легше утримувати свою отару в покорі та страху перед потойбічним життям, а також виуджувати в людей дари й пожертви. Тому постає ще одне запитання: як у загальновизнаному християнстві розвинувся окремий клас священства? (Івана 8:44; 1 Тимофія 4:1, 2).

Як формувався священицький клас

11, 12. а) Що було іншою ознакою появи відступництва? б) Яку роль відігравали апостоли і старійшини в Єрусалимі?

¹¹ Виникла ще одна ознака відступництва: спільне для всіх християн служіння, про яке навчав Ісус і апостоли, з часом почали виконувати лише священики та ієрархія, що з’явились у загальновизнаному християнстві (Матвія 5:14—16; Римлян 10:13—15; 1 Петра 3:15). У I сторіччі після смерті Ісуса давати поради й керувати християнським збором почали апостоли й інші духовно зрілі християнські старійшини в Єрусалимі. Ніхто з них не мав переваги над іншими (Галатів 2:9).

¹² У 49 році н. е. вони мали зібратись разом у Єрусалимі, щоб вирішити питання, котре стосувалось усіх християн. Біблія розповідає, що після відкритого обговорення «постановили апостоли й старші [пресби́тероі] з цілою Церквою вибрати мужів із них, і послати до Антіохії з Павлом та Варнавою... написавши своїми руками оце: «Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохії, і Сирії, і Кілікії: Вітаємо вас!». Бачимо, що апостоли і старійшини служили як керівний адміністративний орган для багатьох християнських зборів (Дії 15:22, 23).

13. а) Як здійснювався безпосередній нагляд у кожному зборі ранніх християн? б) Які вимоги ставились перед старійшинами збору?

¹³ Отже, ця керівна група в Єрусалимі виконувала функцію загального нагляду за діяльністю всіх ранніх християн. А яка система управління існувала на місцях, в кожному зборі? З Павлового листа до Тимофія чітко видно, що збори мали наглядачів (по-грецьки: епı́скопос, від якого походить слово «єпископальний»). Це були духовно зрілі старші брати, або старійшини (пресби́тероі),— чоловіки, чия поведінка й духовність свідчили, що вони можуть навчати співхристиян (1 Тимофія 3:1—7; 5:17). У I сторіччі ці чоловіки не утворювали окремого класу священства. Вони не носили якогось характерного одягу. Висока духовність — ось чим вони вирізнялися серед інших. Фактично кожним збором керувала рада старійшин (наглядачів), а не якась єдиновладна особа (Дії 20:17; Филип’ян 1:1).

14. а) Як єпископи загальновизнаного християнства зрештою зайняли місце християнських наглядачів? б) Хто боровся за верховенство серед єпископів?

¹⁴ Але з часом слово епı́скопосb (наглядач, завідувач) перетворилось на «єпископ», тобто священик, який має владу над іншими священнослужителями у своїй єпархії. Іспанський єзуїт Бернардіно Йорка пояснює: «На початку не існувало великої різниці між єпископами та пресвітерами. Відмінність була лише у значенні слів: єпископ — це наглядач, а пресвітер — старший чоловік... Але мало-помалу різниця зростала, і словом «єпископ» стали називати важливішого наглядача, який має вищу священицьку владу і право покладати руки та надавати повноваження священству» («Historia de la Iglesia Católica» [«Історія католицької церкви»]). Отже, єпископи заснували свого роду монархічну систему, яка фактично стала діяти з початку IV сторіччя. Так виникла церковна ієрархія, або правляча група духівництва, і з часом єпископа Риму, який вважався наступником Петра, багато людей визнали за верховного єпископа і папу.

15. Яка разюча відмінність існує між проводом, який давався серед ранніх християн, і керівництвом, яке здійснюється в загальновизнаному християнстві?

¹⁵ Нині позиція єпископа в різних церквах загальновизнаного християнства означає престиж, владу і зазвичай добру платню. Ця посада вказує на належність до еліти і панівного класу країни. Отже, існує разюча відмінність між гордовитою й піднесеною позицією єпископів та простою організацією зборів ранніх християн, над якими наглядав Христос і старійшини, або наглядачі. А що сказати про прірву між Петром і так званими його намісниками, котрі правили й жили в розкошах у Ватикані? (Луки 9:58; 1 Петра 5:1—3).

Папська влада й авторитет

16, 17. а) Звідки ми знаємо, що ранній збір у Римі не був під контролем єпископа або папи? б) Як ввійшов в ужиток титул «папа»?

¹⁶ У Римі існував християнський збір — один з багатьох зборів того часу, який приймав вказівки від апостолів та старших у Єрусалимі. Очевидно, християнська правда потрапила до Рима приблизно після П’ятидесятниці 33 року н. е. (Дії 2:10). Як і в інших християнських зборах, у ньому служили старійшини, тобто група наглядачів, які не мали верховенства. Безперечно, що жодного з ранніх наглядачів у римському зборі тоді не вважали єпископом чи папою, позаяк на той час у Римі ще не виникло монархічне єпископство. Важко встановити момент появи монархічного, тобто під владою однієї особи, єпископства. За певними свідченнями, воно почало формуватись у II сторіччі (Римлян 16:3—16; Филип’ян 1:1).

¹⁷ Титул «папа» (від грецького па́пас — батько, отець) протягом перших двох сторіч не вживався. Колишній єзуїт Майкл Валш пояснює: «Здається, що єпископ Римський уперше був названий папою у III сторіччі; цей титул отримав папа Калікст... Під кінець V сторіччя словом «папа» звичайно називали лише єпископа Римського. Але тільки в XI сторіччі папи почали вимагати, щоб цей титул належав виключно їм» («Ілюстрована історія римських пап», англ.).

18. а) Хто перший з римських єпископів наполягав на підкоренні своїй владі? б) На підставі чого папи претендують на верховенство? в) Як насправді потрібно розуміти слова з Матвія 16:18, 19?

¹⁸ Одним з перших римських єпископів, який наполягав на підкоренні своїй владі, був папа Лев I (папа, 440—461 роки). Майкл Валш пояснює далі: «Лев привласнив поганський титул Pontifex Maximus, який і нині носять папи. Цей титул аж до кінця IV сторіччя мали римські імператори». Лев I для оправдання своїх дій посилався на католицьку інтерпретацію Ісусових слів з Матвія 16:18, 19. (Дивіться сторінку 268). Він «заявив, що оскільки св. Петро був першим серед апостолів, то й церква св. Петра повинна бути першою серед церков» («Релігії людини», англ.). Тими словами Лев I дав зрозуміти наступне: світська влада над Сходом належить імператору в Константинополі, а духовна влада над Заходом належить йому в Римі. Цю владу було ще більше унаочнено 800 року н. е., коли папа Лев III коронував на імператора «Священної Римської імперії» Карла Великого.

19, 20. а) За кого нині вважають папу? б) Назвіть декотрі офіційні титули папи. в) Яка різниця між поведінкою пап і Петра?

¹⁹ З 1929 року уряди держав почали вважати папу правителем незалежної держави-міста Ватикан. Отже, Римо-католицька церква єдина серед усіх релігійних організацій може висилати дипломатичних представників, папських нунціїв, до урядів різних країн світу (Івана 18:36). У знак пошани папу обдарували багатьома титулами, як-от: намісник Ісуса Христа, намісник князя апостолів, верховний понтифік Вселенської церкви, Патріарх Заходу, примас Італії, монарх держави-міста Ватикан. Його супроводжують з помпою та церемоніями, вшановують як голову держави. Однак зверніть увагу, як зреагував Петро, котрого люди вважають першим папою і єпископом Риму, коли римський сотник Корнилій упав йому до ніг і вклонився: «Петро його підвів, промовляючи: «Устань, бо й сам я людина!» (Дії 10:25, 26; Матвія 23:8—12).

²⁰ Постають запитання: яким чином відступницька церква перших сторіч нашої ери здобула таку владу й авторитет? Як замість простоти і скромності, характерних Христу й раннім християнам, у загальновизнаному християнстві вкоренилась гордість та пишність?

Підвалини загальновизнаного християнства

21, 22. Які, за переказами, зміни відбулися в житті Константина і як він це використав?

²¹ Переломним моментом для цієї нової релігії в Римській імперії став 313 рік н. е. Саме тоді відбулось так зване навернення на «християнство» імператора Константина. Про що свідчить історія? У 306 році н. е. Константин заступив місце свого батька і разом з Лікінієм став співправителем Римської імперії. Він перебував під сильним впливом своєї матері, яка захоплювалась християнством. До того ж був переконаний, що має божественну охорону. Константин твердив, ніби перед битвою 312 року н. е. біля мосту Мільвія, що неподалік Рима, голос уві сні сказав йому намалювати на щитах своїх воїнів «християнську» монограму — грецькі букви хі та ро, перші дві літери написаного по-грецьки імені Христаc. З цим «священним талісманом» військо Константина завдало поразки його ворогу Максентію.

²² Небавом після перемоги Константин заявив, що став віруючим християнином, хоча й охрестився аж через 24 роки, перед самою смертю. Щоб заручитися підтримкою з боку тих, хто в його імперії визнавав себе християнином, він зробив ще один крок — «прийняв [грецькі літери] хі-ро [  ] як свій символ... Проте лігатуру [з’єднані літери] хі-ро вже використовували у своїх писаннях погани і християни» (Арнольд Тойнбі, «Випробування християнства», англ.).

23. а) Згідно зі словами одного публіциста, коли почало своє існування загальновизнане християнство? б) Чому можна сказати, що Христос не заснував загальновизнаного християнства?

²³ Так було закладено підвалини загальновизнаного християнства. Британський публіцист Мальком Маґерідж у своїй книжці «Кінець християнства» написав: «Імператор Константин дав початок загальновизнаному християнству». Він влучно підмітив: «Можна сміливо визнати, що ще перед зародженням загальновизнаного християнства сам Христос скасував його, сказавши, що його [Христове] царство не із світу цього; це твердження було найдалекосяжніше та найважливіше з усіх його висловлювань» — і найбільш занехаяне релігіями загальновизнаного християнства й можновладцями (Івана 18:36).

24. Які зміни відбулися в церкві після «навернення» Константина?

²⁴ За сприяння Константина релігія загальновизнаного християнства стала офіційною державною релігією Риму. Професор релігієзнавства Елейн Паґелс пояснює: «Християнські єпископи, яких раніше арештовували, катували і страчували, тепер отримували звільнення від податків, подарунки з імперської казни, загальну пошану і навіть можливість впливати на суди. Їхні церкви здобували нові багатства, владу й видатне становище». Вони стали друзями імператора, друзями римського світу (Якова 4:4).

Константин, єресь і ортодоксія

25. а) Які богословські дебати точилися в часи Константина? б) Який погляд на спорідненість між Христом і його Отцем існував до IV сторіччя?

²⁵ Чому «навернення» Константина мало таке важливе значення? Тому що, як імператор, він міг сильно впливати на діяльність доктринально розділеної «християнської» церкви. Крім того, Константин прагнув підтримувати єдність у своїй імперії. На той час між грекомовними й латиномовними єпископами точилися гарячі дебати про «спорідненість між «Словом» або «Сином» «Бога», який втілився в Ісусі, і самим «Богом», якого почали називати просто Отцем, тим часом як його ім’я Ягве загалом було забуте» («Колумбійська історія світу», англ.). Дехто обстоював біблійний погляд, що Христос, Ло́гос, був створений, і тому він підлеглий Отцю (Матвія 24:36; Івана 14:28; 1 Коринтян 15:25—28). Серед тих, хто дотримувався цього погляду, був Арій, священик з Александрії (Єгипет). Ось що сказав професор богослов’я Р. П. С. Гансон: «Перед спалахом аріанської суперечки [у IV столітті] ні у Східній, ні у Західній церкві не було жодного теолога, який би якимось чином не виразив погляду, що Син підлеглий Отцеві» («Пошуки християнської доктрини про Бога», англ.).

26. Якою була ситуація на початку IV сторіччя у зв’язку з вченням про Трійцю?

²⁶ Інші вважали цей погляд (що Христос підлеглий) єрессю і більше схилялися до думки, що їм потрібно поклонятись Христу як «Боговтіленню». Крім того, професор Гансон твердить, що той період (IV сторіччя) «не був часом, коли однодумні та організовані ортодокси [прихильники Трійці] захищались від явної єресі [аріанства]. Щодо питання, навколо якого велися суперечки, ще не існувало жодної сформульованої доктрини». Він продовжує: «Усі сторони, які брали участь у дискусії, вірили, що їхні доводи опираються на авторитеті Святого Письма. Одні одних називали неортодоксальними, нетрадиційними і небіблійними». Стосовно цих богословських питань у релігійних колах існували великі поділення (Івана 20:17).

27. а) Що зробив Константин, аби припинити дебати про Христову природу? б) Наскільки представницьким був Нікейський собор? в) Чи Нікейський символ віри залагодив суперечки довкола доктрини про Трійцю?

²⁷ Константин прагнув, щоб у його володіннях була єдність. Тому 325 року н. е. він скликав у Нікеї собор своїх єпископів. Нікея лежала в східній, грекомовній частині його імперії на іншому боці від нового міста, Константинополя, за протокою Босфор. Кажуть, що туди прибуло лише від 250 до 318 осіб — менша частина з числа усіх єпископів. Крім того, більшість з них походила з грекомовних теренів. Не прибув навіть папа Сільвестр Id. На цьому зовсім не представницькому соборі після бурхливих дебатів народився Нікейський символ віри, який недвозначно підтримував доктрину про Трійцю. Проте він не зміг до кінця заспокоїти богословську суперечку. Далі не була визначена роль Божого святого духу в тринітарній доктрині. Дебати бушували десятиліттями, скликались додаткові собори, втручались різні імператори. Щоб досягти згоди, вдавались до таких заходів, як вигнання. Це була перемога теології та поразка тих, хто тримався Святого Письма (Римлян 3:3, 4).

28. а) Які були деякі наслідки прийняття доктрини про Трійцю? б) Чи є якась біблійна підстава, щоб вшановувати Марію як «Божу Матір»?

²⁸ Пройшли сторіччя, і доктрина про Трійцю довела до того, що віра в єдиного правдивого Бога Єгову потонула в трясовині вчення загальновизнаного християнства про Бога-Христаe. Появився ще один неминучий наслідок цих богословських міркувань: якщо Ісус справді був втіленням Бога, то Ісусова мати Марія, очевидно, була «Божа Мати». З бігом літ утвердився культ Марії, який існував у різних формах, хоча ніде в Біблії немає жодної згадки, ніби Марії було відведено якусь важливу роль, окрім скромної ролі тілесної матері Ісусаf (Луки 1:26—38, 46—56). Римо-католицька церква протягом століть формувала й оздоблювала вчення про Божу Матір. Тепер чимало католиків вшановують Марію навіть завзятіше, ніж Бога.

Схизми в християнстві

29. Про що попереджав Павло?

²⁹ Відступництво характеризується ще й тим, що воно спричиняє поділення і роздроблення. Апостол Павло пророкував: «Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть... Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою». Павло дав християнам у Коринті чітке застереження: «Благаю вас, браття, Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній!» Попри застереження Павла, відступництво й поділення досить швидко закоренились (Дії 20:29, 30; 1 Коринтян 1:10).

30. Яка ситуація невдовзі виникла у ранній церкві?

³⁰ Уже через декілька десятиліть після смерті апостолів між християнами існували розколи, або схизми. Вілл Дюрант говорить: «Цельс [противник християнства, який жив у II сторіччі] саркастично зазначив, що християни були «розділені на безліч фракцій, кожен християнин бажав мати власних прихильників». Біля 187 року Іриней згадував про двадцять течій у християнстві, а приблизно 384 року Епіфаній нарахував вісімдесят» («Історія цивілізації. Частина III. Кесар і Христос»).

31. Як виникло перше поділення у католицькій церкві?

³¹ Константин виявляв більшу прихильність до східної, тобто грецької, частини своєї імперії. Він переніс столицю імперії до міста, яке пізніше було названо Константинополем (нині Стамбул, Туреччина). У результаті цього через декілька сторіч католицька церква з мовного та географічного погляду поділилась на дві частини — латиномовний Рим на Заході і грекомовний Константинополь на Сході.

32, 33. а) Які ще причини вели до розколів у загальновизнаному християнстві? б) Що говорить Біблія про вживання в поклонінні зображень?

³² Гострі суперечки щодо вчення про Трійцю, яке на той час ще не було повністю сформоване, продовжували вносити замішання в загальновизнане християнство. Інший собор було скликано 451 року в Халкідоні, щоб окреслити суть Христової «природи». Символ віри, затверджений на цьому соборі, прийняли на Заході, але Східні церкви відмовились його прийняти. Так на Сході повстали Коптська церква у Єгипті й Абіссінії, а також Якобітські церкви Сирії та Вірменії. Єдності католицької церкви постійно загрожували поділення, викликані важкими для розуміння теологічними питаннями, особливо формулюванням догмата про Трійцю.

³³ Іншою причиною поділень стало вшанування зображень — ікон і статуй. У VIII сторіччі східні єпископи вели боротьбу з цим ідолопоклонством. Розпочався період іконоборства, тобто знищення релігійних зображень для поклоніння. Але з часом вони теж стали поклонятись іконам (Вихід 20:4—6; Ісаї 44:14—18).

34. Чому в католицькій церкві стався великий розкол? б) Який був наслідок цього розколу?

³⁴ Ще одна велика проблема виникла тоді, коли Західна церква додала до Нікейського символу віри латинське слово filioque («і від Сина»), аби показати, що святий дух походить як від Отця, так і від Сина. Внаслідок внесення у VI сторіччі цього доповнення виник розкол. «У 876 році синод [єпископів] у Константинополі засудив папу римського за його втручання в політику і за те, що він не виступив проти єресі — додачі filioque. Це довело до того, що на Сході повністю відкинули претензії римських пап на право керувати Вселенською церквою» («Релігії людини»). У 1054 році папський представник відлучив від церкви патріарха Константинопольського, який у свою чергу прокляв папу. В результаті цього розколу виник цілий ряд східних православних церков — Грецька, Руська, Румунська, Польська, Болгарська, Сербська та інші незалежні церкви.

35. Хто такі вальденси і як їхні вірування різнилися від вірувань католицької церкви?

³⁵ З’явився ще один рух, котрий викликав замішання в церкві. У XII сторіччі П’єр Вальдо з Ліона (Франція) «залучив деяких учених до перекладу Біблії на ланге д’ок (місцева мова) південної Франції. Він запопадливо досліджував цей переклад і дійшов висновку, що християни повинні відмовитись від особистого майна і жити так, як жили апостоли» (Вілл Дюрант, «Вік віри», англ.). Вальдо започаткував проповідницький рух, членів якого стали називати вальденсами. Вони відкинули католицьке священство, індульгенції, віру в чистилище, трансубстанціацію та інші традиційні католицькі ритуали й вірування. Рух поширився на інші країни. Тулузький собор спробував обмежити їхню діяльність і 1229 року заборонив людям мати біблійні книги. Дозволялось мати лише літургічні книги, які до того ж були написані мертвою латинською мовою. Але майбутнє мало принести ще більше розколів і переслідувань.

Переслідування альбігойців

36, 37. а) Хто такі альбігойці й у що вони вірили? б) Як було придушено альбігойців?

³⁶ У XII сторіччі на півдні Франції виник ще один рух — альбігойці (також знані як катари). Їхня назва походить від назви міста Альбі, де мешкало багато прихильників цього руху. Вони мали своїх священнослужителів, які дотримувались целібату і вимагали, щоб їх вітали поклонами. Альбігойці вірили, ніби Ісусові слова про хліб «це — тіло Моє», промовлені під час тайної вечері, належить розуміти символічно (Матвія 26:26). Вони відкинули доктрини про Трійцю, Непорочне зачаття, пекельний вогонь і чистилище. Отже, вони ставили під сумнів доктрини римського католицизму. Папа Інокентій III наказав переслідувати альбігойців. Він сказав: «Якщо потрібно, вживайте проти них меча».

³⁷ Проти «єретиків» було організовано хрестовий похід. У місті Безьє (Франція) католицькі хрестоносці вирізали 20 000 чоловіків, жінок і дітей. У 1229 році після великих кровопролить настав мир. Альбігойців було розгромлено. Нарбонський собор «заборонив мирянам володіти будь-якою частиною Біблії». Причиною проблем католицької церкви вочевидь було існування Біблії мовою простих людей.

38. Що таке інквізиція і як вона діяла?

³⁸ Церква зробила ще один крок: заснувала інквізицію, тобто трибунал для боротьби з єресями. Дух нетерпимості вже заволодів людьми. Забобонні, вони прагнули чинити над «єретиками» самосуд і вбивати їх. Обставини, які панували в XIII сторіччі, сприяли тому, що церква зловживала своєю владою. «Єретиків, засуджених церквою, належало віддавати в «світські руки» — місцевій владі, яка їх спалювала» («Вік віри»). Віддаючи єретиків на страту світській владі, церква начебто залишалась невинною в кровопролитті. Інквізиція дала початок ері релігійних переслідувань, а це вело до зловживань, фальшивих і анонімних обвинувачень, вбивств, грабежів, тортур і повільної смерті тисяч людей, які відважились мати інші вірування, ніж церква. Свободу релігійної думки було придушено. Чи люди, які шукали правдивого Бога, мали хоч якусь надію знайти його? На це запитання відповість 13-й розділ.

39. Який релігійний рух виник у VII сторіччі і як?

³⁹ Описані вище події відбувалися в лоні загальновизнаного християнства. А на Близькому Сході один араб виступив проти релігійної апатії та ідолопоклонства, що панували серед його народу. У VII сторіччі він започаткував релігійний рух, який і сьогодні вимагає слухняності й покори від близько мільярда людей. Ця релігія називається іслам. У наступному розділі ми розглянемо історію пророка-засновника цієї релігії та пояснимо деякі його вчення і їхнє джерело.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 262]

Ранні християни та поганський Рим

«Християнство, яке ширилось по Римській імперії, від навернених язичників вимагало також зміни їхнього мислення і поведінки. Чимало язичників виховувалося з переконанням, що в шлюб вступають лише з соціальних та економічних міркувань; гомосексуальні стосунки — це невід’ємний елемент освіти хлопців; чоловіча й жіноча проституція — це річ звичайна і легальна; розлучення, аборт, контрацепція і покинення напризволяще небажаних дітей дозволяються, якщо це практично й вигідно. Проте погани, на здивування своїх домашніх, приймали ідеї християнства, яке забороняло вищезгадані звичаї» (Елейн Паґелс, «Адам, Єва і змій», англ.).

[Рамка на сторінці 266]

Християнство проти загальновизнаного християнства

Філософ і противник християнства Порфирій, який жив у III сторіччі в Тирі, запитував: «Хто створив іншу форму християнської релігії: послідовники Ісуса чи сам Ісус?». Порфирій (і Юліан, римський імператор та противник християнства IV сторіччя) на підставі Нового Завіту показав, що Ісус не називав себе Богом і що він проповідував не про себе, а про єдиного Бога — Бога всіх. Це Ісусові послідовники занехаяли його вчення і зробили Ісуса (а не єдиного Бога) об’єктом поклоніння та обожнювання... [Порфирій] вказав на клопітне для християнських мислителів питання: «Чи християнська віра базується на проповідуванні Ісуса, чи на особистих поглядах його учнів, що формувались кілька поколінь після Ісусової смерті?» («Християни з погляду римлян», англ.).

[Рамка на сторінці 268]

Петро і папство

У Матвія 16:18 записано слова Ісуса, з якими він звернувся до апостола Петра: «І кажу Я тобі, що ти скеля [«Петро ти», Ог., 1988; по-грецьки: Пе́трос], і на скелі [по-грецьки: пе́тра] оцій побудую Я Церкву Свою,— і сили адові не переможуть її». На основі цього вірша католицька церква твердить, що Ісус побудував свою церкву на Петрові, який, за їхніми словами, був першим у неперервній лінії римських єпископів, наступників Петра.

Хто був тою скелею, про яку говорив Ісус у Матвія 16:18,— Петро чи Ісус? З контексту видно, що темою тої розмови був сам Ісус, про якого Петро сказав: «Ти — Христос, Син Бога Живого!» (Матвія 16:16). Тому логічно, що власне Ісус мав бути тою міцною скелею, основою церкви, а не Петро, який пізніше тричі зрікся Христа (Матвія 26:33—35, 69—75).

Звідкіля ми знаємо, що Христос є тим каменем, який лежить в основі? Петро сам про це засвідчив: «Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог... Бо стоїть у Писанні: «Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного, і хто вірує в Нього, той не буде осоромлений». А ось що сказав Павло: «[Ви] збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (1 Петра 2:4—8; Ефесян 2:20).

Ані Святе Письмо, ані історія не наводять доказів, ніби до Петра ставились як до вищого серед співхристиян. Про це немає жодного натяку в його листах, а в інших трьох Євангеліях — у тому числі від Марка (який почув розповідь про Ісуса, очевидно, від Петра) — навіть не згадується тих слів Ісуса, скерованих до Петра (Луки 22:24—26; Дії 15:6—22; Галатів 2:11—14).

Також не існує переконливого доказу, що Петро був у Римі (1 Петра 5:13). Коли Павло відвідував Єрусалим, там йому допомагали «Яків, і Кифа [Петро], і Іван, що стовпами вважаються». Отже, в той час Петро був одним з принаймні трьох стовпів збору. Він не був «папою», і в Єрусалимі йому не приписували такого титулу, ані не вважали головним «єпископом» (Галатів 2:7—9; Дії 28:16, 30, 31).

[Ілюстрація на сторінці 264]

Трикутник таємничої Трійці загальновизнаного християнства.

[Ілюстрації на сторінці 269]

Ватикан (внизу прапор) висилає своїх дипломатів до різних урядів світу.

[Ілюстрації на сторінці 275]

На Нікейському соборі було закладено фундамент вчення, яке пізніше стало називатись доктриною про Трійцю.

[Ілюстрації на сторінці 277]

Шанування Марії з дитятком (посередині) нагадує значно давніші культи поклоніння язичницьким богиням. Зліва: єгипетська Ісіда й Гор; справа: римська Матер Матута.

[Ілюстрації на сторінці 278]

Православні церкви: св. Миколая (Софія, Болгарія) і (внизу) св. Володимира (Нью-Джерсі, США).

[Ілюстрація на сторінці 281]

«Християнські» хрестоносці йшли не тільки визволяти Єрусалим від ісламу, але також винищувати «єретиків», таких, як вальденси й альбігойці.

[Ілюстрації на сторінці 283]

Домініканський монах Томас де Торквемада очолював жорстоку іспанську інквізицію, яка застосовувала знаряддя тортур, щоб виривати з людей зізнання.

Розділ 12

Іслам — шлях до Бога через підкорення

[Зображення арабських символів]

1, 2. а) Якими словами розпочинається Коран? б) Чому ці слова важливі для мусульман? в) Якою мовою був написаний оригінал Корану і що значить слово «Коран»?

«ВО ІМ’Я Аллаха всемилостивого, всемилосердного Бога». Так перекладається написаний вище арабський текст, узятий з Корану. Далі говориться: «Слава Аллахові, Господу всього сущого. Всемилостивому, всемилосердному. Володареві Судного дня! Тобі Ми поклоняємося й у Тебе благаємо допомоги! Веди нас праведним шляхом: Шляхом тих, кого Ти облагодіяв, а не тих, що прогнівили Тебе, і не тих, що заблукали» (Коран, сура 1:1—7, ІК)a.

² Це слова з Аль-Фатіха («Та, що відкриває»), першого розділу, або сури, священної книги мусульман — священного Кур’ану, або Корану. Оскільки мусульманами є понад одна шоста населення світу і щирі мусульмани більш ніж один раз повторюють ці аяти у кожній зі своїх п’яти щоденних молитов, то ці слова, правдоподібно, повторюються на землі найчастіше.

3. Наскільки сьогодні поширений іслам?

³ Згідно з одним джерелом, у світі є понад 900 мільйонів мусульман, отже іслам за чисельністю послідовників стоїть на другому місці після Римо-католицької церкви. Серед великих релігій світу ця, мабуть, найшвидше розповсюджується завдяки мусульманським рухам в Африці та західному світі.

4. а) Що означає слово «іслам»? б) Що означає слово «мусульманин»?

⁴ Важливою для мусульман є сама назва — іслам, тому що вона означає «покора», «віддання», «зобов’язання» Аллаху, і, як сказав один історик, «вона виражає глибокі почуття тих, хто бере до серця проповідування Мохаммеда». Слово «мусульманин» означає «той, хто вірний ісламу, сповідує іслам».

5. а) Як дивляться мусульмани на іслам? б) Які паралелі існують між Біблією і Кораном?

⁵ Мусульмани вважають, що їхня віра — це вершина одкровень, даних у старі часи вірним євреям та християнам. Однак у деяких питаннях їхні вчення розходяться з Біблією, незважаючи на те що Коран має посилання як на Єврейські, так і на Грецькі Писанняb. (Дивіться інформацію в рамці, сторінка 285). Щоб ліпше зрозуміти віру мусульман, необхідно знати, як, де і коли виникла ця релігія.

Покликання Мухаммеда

6. а) Яке було головне місце поклоніння арабів за часів Мухаммеда? б) Що говорить традиція про Каабу?

⁶ Мухаммедc народився коло 570 року н. е. у місті Мекка (арабською: Макках), що в Саудівській Аравії. Батько Мухаммеда, Абдаллах, помер ще до народження сина. Його мати, Аміна, померла, коли Мухаммеду було приблизно шість років. У ті часи араби вже поклонялись Аллаху, і це поклоніння зосереджувалося в долині Мекки, у священному місці Кааба — простій чотирикутній споруді, де вшановували чорний метеорит. Згідно з ісламською традицією, «Каабу побудував Адам відповідно до небесного зразка, після Потопу її відбудували Авраам та Ізмаїл» (Філіп К. Гітті, «Історія арабів», англ.). Вона стала святилищем з 360 ідолами, по одному на кожний день місячного року.

7. Які релігійні звичаї непокоїли Мухаммеда?

⁷ Коли Мухаммед став дорослим, він почав піддавати сумніву релігійні звичаї тих часів. Джон Носс у книжці «Релігії людини» (англ.) зауважує: «[Мухаммед] був занепокоєний безперервними суперечками між курайшитськими вождями в ім’я релігії та честі [Мухаммед належав до племені Курайш]. Проте найбільше він був невдоволений примітивними пережитками арабської релігії, ідолопоклонством політеїзму та анімізму, аморальністю на релігійних зібраннях і святах, пияцтвом, азартними іграми, танцями та звичаєм поховання живцем небажаних немовлят-дівчаток, яке практикувалось не тільки в Мецці, але й по цілій Аравії» (сура 6:138, ІК).

8. За яких обставин відбулося покликання Мухаммеда на пророка?

⁸ Мухаммед був покликаний на пророка у віці приблизно 40 років. Він мав звичку усамітнюватись для роздумів у гірській печері Ґхар Хіра. Мухаммед твердив, що покликання на пророка отримав саме там. Згідно з мусульманською традицією, під час його перебування в печері ангел, названий пізніше Джабраїл (Гавриїл), наказав йому декламувати в ім’я Аллаха. Мухаммед не зреагував, і тому ангел «сильно його вхопив і так притиснув, що він не міг того далі зносити». Тоді ангел повторив наказ. Мухаммед вдруге не зреагував, тому ангел знову «душив його». Так було тричі, перш ніж Мухаммед почав декламувати, і це пізніше стали вважати першим із серії одкровень, які увійшли в Коран. Згідно з іншою традицією, божественне натхнення злинуло на Мухаммеда подібно, як звук дзвону (Сахіх Аль-бухарі, «Книга одкровень»).

Одкровення Корану

9. Яке, за переказом, було перше одкровення Мухаммеда? (Порівняйте Об’явлення 22:18, 19).

⁹ Яке ж було перше одкровення, отримане Мухаммедом? Авторитетні фахівці з ісламу загалом погоджуються, що це були перші п’ять аятів 96 сури, яка називається Аль-Алак, «Загусла кров». Там читаємо:

«Во ім’я Бога, Всемилостивого, Всемилосердного. Читай во ім’я твого Господа, який сотворив, Сотворив людину із загуслої крові. Читай! Твій Господь є найщедріший, Який навчив калямом (тростиновим пером), Навчив людину того, чого вона не знала».

10—12. Як було збережено Коран?

¹⁰ Згідно з арабським джерелом за назвою «Книга Одкровень», Мухаммед відповів: «Я не вмію читати». Отже одкровення він мав запам’ятовувати, щоб повторити і розповісти іншим. Араби вправно послуговувались пам’яттю, і Мухаммед не був винятком. Скільки часу зайняло в нього, щоб отримати повний Коран? Взагалі вважається, що одкровення надходили протягом 20—23 років, приблизно від 610 року н. е. до його смерті у 632 році н. е.

¹¹ Мусульманські джерела пояснюють, що, отримавши кожне одкровення, Мухаммед відразу переповідав його тим, на кого натрапив поблизу. Вони у свою чергу запам’ятовували це одкровення і, повторюючи, закріплювали його в пам’яті. Оскільки виробництво паперу не було відоме арабам, отримані Мухаммедом одкровення записали писарі на таких доступних тоді примітивних матеріалах, як кістки (лопатки) верблюдів, пальмове листя, деревина та пергамент. Однак теперішнього вигляду Коран набув уже після смерті пророка завдяки Мухаммедовим наступникам і товаришам. Це було під час правління перших трьох халіфів, або мусульманських провідників.

¹² Перекладач Мухаммед Пікталл написав: «Усі сури Корану були записані ще до смерті Пророка, і багато мусульман знало цілий Коран напам’ять. Але записані роздрібнені сури були розповсюджені серед різних людей; і, коли в одній із битв... загинуло багато з тих, хто знав усі сури напам’ять, з’явилась небезпека втратити Коран, тому було вжито заходів, щоб зібрати й записати увесь текст Корану».

13. а) Які є три джерела ісламського вчення і керівництва? б) Як дивляться деякі ісламські вчені на перекладання Корану?

¹³ Ісламське життя регулюється трьома авторитетними джерелами: Кораном, хадисами і шаріатом. (Дивіться інформацію в рамці, сторінка 291). Мусульмани вірять, що Коран, написаний арабською мовою,— це найчистіша форма одкровення, оскільки, за їхніми словами, то була мова, якою користувався Бог, промовляючи через Джабраїла (Гавриїла). У сурі 43:3 зазначається: «Ми зробили (виклали) його, Коран, по-арабськи, щоб розуміли». Отже будь-який переклад розглядається лише як розбавлення оригіналу, що веде до втрати чистоти. Деякі ісламські вчені взагалі відмовляються перекладати Коран. За словами викладача історії ісламу д-ра Дж. А. Уїльямса, вони вважають, що «перекладати — це завжди зраджувати», тому «мусульмани постійно виступали проти перекладання Корану, а часом забороняли будь-які спроби передавати Коран іншою мовою».

Поширення ісламу

14. Яка подія стала визначним моментом у ранній ісламській історії?

¹⁴ Мухаммед заснував нову віру в несприятливих умовах. Жителі Мекки, а навіть члени його рідного племені, відкинули його. Після 13 років переслідування, зненавиджений, він перемістив центр своєї діяльності на північ, у Ясриб, який пізніше став відомий під назвою аль-Мадинат (Медина) — місто пророка. Це переселення, або хіджра, 622 року н. е. стало визначним моментом в ісламській історії, і пізніше ця дата була прийнята за точку відліку ісламського календаряd.

15. Як Мекка стала головним ісламським центром паломництва?

¹⁵ Зрештою Мухаммед досягнув влади в січні 630 року н. е. (8 А. Н.), коли Мекка підкорилася йому, і він став її правителем. Зосередивши у своїх руках політичну і релігійну владу, він зміг очистити Каабу від ідолів і зробити її головним місцем паломництва у Мекку, яке здійснюється донині. (Дивіться сторінки 289, 303).

16. Як далеко поширився іслам?

¹⁶ Протягом кількох десятиліть після Мухаммедової смерті 632 року н. е. іслам поширився аж до Афганістану, а навіть до Тунісу, що на півночі Африки. На початку VIII сторіччя віра в Коран проникла в Іспанію і дійшла до французьких кордонів. У книжці «Історія довгого пошуку» (англ.) професор Нініан Смарт зазначив: «З людської точки зору, досягнення арабського пророка, який жив у шостому та сьомому сторіччях після Христа,— надзвичайні. З погляду людини, нова цивілізація пішла саме від нього. Але з погляду мусульманина, це, звичайно, була Божа справа і її досягнення — від Аллаха».

Мухаммедова смерть веде до розділення

17. З якою великою проблемою зіткнувся іслам по смерті Мухаммеда?

¹⁷ Смерть пророка призвела до кризи. Він помер, не залишивши жодного нащадка чоловічої статі, жодного чітко визначеного спадкоємця. Як зауважує Філіп Гітті: «Халіфат [правління халіфів] — це найдавніша проблема, з якою зіткнувся іслам. І ця проблема все ще існує... За словами мусульманського історика Аль-Шахрастані [1086—1153 роки], «в ісламі ніколи не існувало такого спірного питання, яке б викликало більше кровопролиття, ніж халіфат (імамат)». Як же у 632 році н. е. вирішилась ця проблема? «Провідні діячі під час виборів, які відбувались у столиці (аль-Мадинат), призначили (8 червня 632 року) Мухаммедовим спадкоємцем... Абу Бекра» («Історія арабів»).

18, 19. Які розходження існують між мусульманами-сунітами та шиїтами?

¹⁸ Спадкоємець пророка мав би бути правителем (по-арабськи: «халіфа», або халіф). Проте питання Мухаммедового спадкоємця стало причиною розділень в ісламських рядах. Мусульмани-суніти вважають, що влада має бути виборчою, а не спадковою. Тому вони визнають, що перші три халіфи — Абу Бекр (Мухаммедів тесть), Омар (радник пророка) та Осман (зять пророка) — були законними спадкоємцями Мухаммеда.

¹⁹ Це твердження заперечують мусульмани-шиїти. Вони говорять, що справжнє лідерство передається по родоводу пророка та через його двоюрідного брата і зятя Алі ібн Абі Таліба, першого імама (керівника та спадкоємця), дружиною якого була Мухаммедова улюблена дочка Фатіма. З їхнього шлюбу народились Мухаммедові онуки, Хасан і Хусейн. Шиїти також стверджують, що «від початку Аллах і його пророк чітко визначили одного законного спадкоємця — Алі, але перші три халіфи обманом позбавили його законної посади» («Історія арабів»). Звичайно, мусульмани-суніти дивляться на це інакше.

20. Що сталося з Мухаммедовим зятем Алі?

²⁰ Що ж сталося з Алі? Під час його правління, як четвертого халіфа (656—661 роки н. е.), між ним та правителем Сирії, Муавією, розгорілась боротьба за лідерство. Вони вступили в бій, але пізніше в ім’я збереження мусульман від подальшого кровопролиття залишили своє спірне питання на розгляд третейського суду. Таке рішення Алі послабило його позицію та відштовхнуло багатьох його прихильників, включаючи хариджитів (або аль-хаваридж — «ті, що відокремились»), які стали його смертельними ворогами. У 661 році н. е. фанатик-хариджит убив Алі отруєною шаблею. Між двома групами (сунітами і шиїтами) точилися суперечки. Згодом сунітська гілка ісламу обрала лідера з роду Омейядів, заможних мекканських правителів, які не походили з родини пророка.

21. Який погляд шиїтів стосовно Мухаммедових наступників?

²¹ На думку шиїтів, правдивим наступником був старший син Алі (і внук пророка), Хасан. Але він відмовився од влади, і пізніше його вбили. Новим імамом став його брат Хусейн, але 10 жовтня 680 року н. е. він також був убитий воїнами Омейядів. Його смерть або мучеництво, як на неї дивляться шиїти (шиати), справила значний вплив на шиат Алі (партію Алі), який є відчутним і донині. Вони вірять, що Алі є правдивим спадкоємцем Мухаммеда, першим «імамом [провідником], котрого Бог захищав від помилок і гріха». Шиїти вважали Алі та його наступників безпомилковими вчителями, що мали «божественний дар непогрішимості». Більшість шиїтів вірить, що існувало лише 12 правдивих імамів, і останній з них, Мухаммед Аль-Мунтазар, щез (у 878 році н. е.) «у печері великої мечеті в Самаррі, не залишивши нащадка». Крім того, «він став «схованим (мустатір)» або «очікуваним (мунтазар) імамом»... У свій час він з’явиться як Махді (ведений Богом), щоб відродити правдивий іслам, завоювати ввесь світ та оголосити недовгий золотий вік перед кінцем усього» («Історія арабів»).

22. Як шиїти відзначають мучеництво Хусейна?

²² Щорічно шиїти відзначають мученицьку смерть імама Хусейна. Вони беруть участь у процесії, в якій дехто завдає собі ран ножами і шаблями, а також іншими способами спричиняє собі страждання. У наш час мусульмани-шиїти стали відомими через своє ревне відстоювання ісламських традицій. Проте вони становлять тільки близько 20 процентів мусульман світу, бо більшість — це мусульмани-суніти. А тепер розгляньмо деякі вчення ісламу та звернімо увагу на те, як ісламська віра впливає на щоденне життя мусульман.

Найвищий — Бог, а не Ісус

23, 24. Як Мухаммед і мусульмани дивилися на юдаїзм і християнство?

²³ Юдаїзм, християнство та іслам — це три найбільші монотеїстичні релігії світу. Але на початку VII століття н. е., в час, коли жив Мухаммед, перші дві релігії, на його погляд, збилися зі шляху правди. Згідно з деякими ісламськими тлумачами, в Корані міститься думка про відкинення євреїв і християн: «Дорогою не тих, які Тебе прогнівили, і не тих, які заблукали» (сура 1:7). Чому існує такий погляд?

²⁴ В одному коментарі до Корану зауважується: «Люди Книги помилились: євреї у зламанні Угоди і зведенні наклепу на Марію та Ісуса... а християни у піднесенні посланця Ісуса до рівня Бога» за допомогою догмата про Трійцю (сура 4:153—176).

25. Які подібні вислови знаходимо в Корані та Біблії?

²⁵ Кажучи коротко, основне вчення ісламу — це шахада, або символ віри; кожний мусульманин знає її напам’ять: Ла ілах ілла Аллах; Мухаммед расул Аллах («Немає Бога, крім Аллаха; Мухаммед — посланець Аллаха»). Це погоджується із висловом Корану: «Бог ваш — Бог єдиний, немає іншого Бога, крім Нього, Всемилостивого, Всемилосердного» (сура 2:163). Ця думка була висловлена за 2000 років перед тим у давньому заклику до Ізраїлю: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один!» (Повторення Закону 6:4). Ісус повторив цю найголовнішу заповідь, як це записано в Марка 12:29, за 600 років до Мухаммеда. Про Ісуса ніде не сказано, що він є Богом або рівним Богові (Марка 13:32; Івана 14:28; 1 Коринтян 15:28).

26. а) Який погляд мусульман на Трійцю? б) Чи вчення про Трійцю є біблійним?

²⁶ Стосовно того, що Бог один, Коран зауважує: «Віруйте в Бога і в посланців Його і не говоріть Трійця. Утримайтесь: це буде краще для вас, тому що Бог — Бог єдиний» (сура 4:171). Проте слід зазначити, що правдиве християнство не навчає про Трійцю. Це доктрина язичницького походження, впроваджена відступниками загальновизнаного християнства після смерті Христа й апостолів. (Дивіться 11-й розділ)e.

Душа, воскресіння, рай і вогняне пекло

27. Що говорить Коран про душу і про воскресіння? (Порівняйте Левит 24:17, 18; Екклезіяста 9:5, 10; Івана 5:28, 29).

²⁷ Іслам навчає, що людина має душу, яка йде в потойбічний світ. У Корані сказано: «Бог приймає душі (людей) в час їхньої смерті, а ту (душу), яка не померла, уві сні, хапає ту, для якої вирішив смерть» (сура 39:42). Водночас 75 сура повністю присвячена кійяма, або «воскресінню». У ній, зокрема, говориться: «Клянусь Днем Воскресіння... Невже людина вважає, що Ми не зберемо її костей?.. Вона питається: «А коли настане День Воскресіння?» ...Невже не може Він (Бог) оживити мертвих» (сура 75:1, 3, 6, 40).

28. Що говорить Коран про пекло? (Порівняйте Йова 14:13; Єремії 19:5; 32:35; Дії 2:25—27; Римлян 6:7, 23).

²⁸ Згідно з Кораном, душа може мати різні приречення: або до небесного райського саду, або до покарання у палахкотючому пеклі. В Корані сказано: «Питають вони: «Коли День Суду?» В той день, коли їх будуть мучити біля вогню: «Зажийте свою кару (це є те, до чого ви спішили)» (сура 51:12—14). «Для них (грішників) кара у житті цього світу, а кара прийдешнього ще болючіша, і не мають вони від Бога захисника» (сура 13:34). Постає запитання: «Як розтлумачити тобі, що таке пекло? Це геєна вогненна» (сура 101:10, 11). Це жахливе приречення описується докладно: «Воістину, тих, які не увірували у Наші знамення, Ми спалимо в огні! Кожен раз як тільки спечеться їх шкіра, Ми замінимо її іншою шкірою, щоб вони зажили кари. Воістину, Бог — великий, мудрий!» (Сура 4:56). Далі в описі говориться: «Воістину, геєна вогненна буде засідкою... Вони залишаться в ній навіки. Не матимуть вони там ні прохолоди, ні пиття, окрім окропу та гною!» (Сура 78:21, 23—25).

29. Що, на відміну від Корану, вчить Біблія про душу, пекло і пекельний вогонь?

²⁹ Мусульмани вірять, що душі померлих ідуть у барзах, або «перепону», «місце або стан, куди люди потрапляють після смерті й перебувають там аж до суду» (сура 23:101, 102, ІК; примітка під текстом у перекладі АЮА). Там душа свідома і відчуває те, що називається «кара могилою», якщо людина була злою, або зазнає щастя, якщо була вірною. Але вірні також мусять зазнати деяких мук через те, що за життя все ж таки мали певні гріхи. Судного дня кожен отримає свою вічну долю, і цим завершиться цей перехідний станf.

30. Згідно з Кораном, що обіцяно праведним? (Порівняйте Ісаї 65:17, 21—25; Луки 23:43; Об’явлення 21:1—5).

³⁰ На відміну від грішників, праведним обіцяно небесний райський садок: «А тих, які увірували і творили добро, Ми введемо в сади, внизу яких течуть ріки, щоб вічно перебувати там» (сура 4:57). «Цього дня жителі раю думатимуть лише про своє блаженство. Разом із своїми дружинами у затінку лежатимуть на ложах» (сура 36:55, 56). «І написали Ми вже в Псалмах після нагадування [даного Мойсеєві], що землю внаслідують раби Мої праведні» (сура 21:105, ІК). В одному з перекладів Корану в примітці до цієї сури наводиться Псалом 25:13 та 37:11, 29, а також слова Ісуса з Матвія 5:5. Згадка про дружин приводить нас до ще іншого питання.

Моногамія чи полігамія?

31. Що говорить Коран про полігамію? (Порівняйте 1 Коринтян 7:2; 1 Тимофія 3:2, 12).

³¹ Чи полігамія є нормою серед мусульман? Хоча Коран дозволяє полігамію, багато мусульман має лише одну дружину. Через те що після кровопролитних війн залишалось чимало вдів, Коран дозволив полігамію: «А якщо ви боїтеся, що не будете справедливі із сиротами, то одружуйтеся із жінками, які видаються вам добрими, з двома, трьома або чотирма, а якщо боїтеся, що не будете справедливі (до них всіх), то — з однією або з тими, якими оволоділи ваші десниці» (сура 4:3). У біографії Мухаммеда (яку написав Ібн Хішам) згадано, що він одружився із заможною вдовою Хадіджою, старшою від нього на 15 років. Після її смерті він одружився з багатьма жінками і, коли помер, залишив по собі дев’ять удів.

32. Що таке мут’ат?

³² Ще одна форма одруження в ісламі називається мут’ат. Вона визначається як «особлива угода, що вкладається між чоловіком та жінкою через пропонування та згоду прийняти шлюб на обмежений період і з точно визначеним приданим, подібно як при сталому шлюбі» (Мустафа Аль Рафії, «Ісламуна»). Суніти називають це одруженням для насолоди, а шиїти — просто одруженням, що триває певний період. Те саме джерело зазначає: «Діти [від таких шлюбів] вважаються законними та мають такі ж права, як і діти від сталих шлюбів». Очевидно, ця форма тимчасового одруження існувала ще за днів Мухаммеда, і він це дозволив. Суніти твердять, що такі одруження згодом були заборонені, але імаміти (найбільша шиїтська течія) вірять, що такі шлюби все ще дозволені. І нині багато хто практикує це, особливо коли чоловік відлучається від дружини на довгий час.

Іслам і щоденне життя

33. На яких стовпах і віруваннях базується іслам?

³³ Іслам базується на п’яти стовпах, тобто головних обов’язках, і на шести стовпах віри. (Дивіться інформацію в рамках, сторінки 296, 303). Один з обов’язків щирих мусульман — звертатись у молитві (салят) п’ять разів на день обличчям до Мекки. У мусульманський вихідний (п’ятниця) на настійний заклик муедзина з мінарету мечеті чоловіки збираються до мечеті на молитву. Сьогодні в багатьох мечетях цей заклик не вигукується безпосередньо людиною, а використовується магнітофонний запис.

34. Що таке мечеть і яке її призначення?

³⁴ Мечеть (арабською: масджид) — це місце поклоніння мусульман, описане королем Саудівської Аравії Фахд Бін Абдул Азізом як «наріжний камінь у кликанні до Бога». Він назвав мечеть «місцем молитви, навчання, юридичних та судових дій, нарад, проповідування, керівництва, виховання та підготовки. ...Мечеть — це серце мусульманської громади». Такі місця поклоніння є сьогодні по цілому світові. Одна з найбільш відомих мечетей в історії — Мескіта у Кордові (Іспанія); століттями вона була найбільшою у світі. Сьогодні в її центральній частині розміщується католицький кафедральний собор.

Конфлікт з християнством і в середині християнства

35. Яка ситуація існувала у минулому в стосунках між ісламом і католицизмом?

³⁵ Починаючи з VII сторіччя, іслам поширився на захід у північну Африку, на схід до Пакистану, Індії та Бангладеш і на південь до Індонезії. Через це зав’язався конфлікт із войовничою католицькою церквою, яка організовувала хрестові походи, щоб відвоювати у мусульман святу землю. У 1492 році іспанська королева Ізабелла та король Фердінанд довершили реконкісту Іспанії. Мусульмани та євреї мали навернутися або покинути країну. Взаємна терпимість, що існувала під час правління в Іспанії мусульман, згодом зникла під впливом католицької інквізиції. Проте іслам продовжував існувати, і в XX сторіччі він зазнав відродження та великого росту.

36. У той час як іслам поширювався, які події відбувались у католицькій церкві?

³⁶ Тоді як іслам поширювався, католицька церква метушилась у намаганні зберегти єдність у своїх рядах. Але ось-ось мали з’явитись дві могутні сили; вони мусили підірвати самі підвалини тієї церкви. Ті сили — це друкарський верстат і Біблія мовою простих людей. У наступному розділі буде обговорюватися подальше дроблення християнського світу під впливом цих та інших факторів.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 285]

Коран і Біблія

«Він (Бог) послав тобі Книгу з правдою, що підтверджує те, що цьому передувало: Він (Бог) послав Тору (Закон, П’ятикнижжя Мойсеєве) та Євангеліє для керівництва людям» (сура 3:2).

«Майже всі історичні оповіді Корану перегукуються з відповідними біблійними повідомленнями. (...) Адам, Ной, Авраам (згаданий коло семидесяти разів у двадцяти п’яти різних сурах, його ім’ям названа 14 сура), Ізмаїл, Лот, Йосиф (якому присвячена 12 сура), Мойсей (чиє ім’я зустрічається у тридцяти чотирьох сурах), Саул, Давид, Соломон, Ілля, Йов і Йона (його ім’я носить 10 сура) — відомі персонажі. Про створення і падіння Адама згадується п’ять разів, про Потоп — вісім, про Содом — вісім разів. У Корані є більше паралелей з П’ятикнижжям, ніж з будь-якою іншою частиною Біблії. (...)

З Нового Завіту згадуються лише Захарія, Іван Хреститель, Ісус (Іса) і Марія. (...)

Порівняльне дослідження... розповідей Корану й Біблії... не виявляє [жодного прямого цитування]»g («Історія арабів»).

[Примітка]

[Рамка на сторінці 291]

Три джерела вчення та керівництва

Святий Коран, за переказом, відкрив Мухаммеду ангел Гавриїл. Зміст і текст Корану арабською мовою вважаються натхненними.

Хадис, або Суна,— «діяння, вислови та безмовні схвалення (такрір) Пророка... усталені протягом другого століття [А.Н.] у формі записаних хадисів. Отже, хадис — це розповідь про діяння і висловлювання Пророка». Його можна також застосовувати і до діянь та висловлювань будь-яких Мухаммедових «безпосередніх Послідовників чи їх Спадкоємців». У хадисі тільки зміст вважається натхненним («Історія арабів»).

Шаріат, або канонічні норми, базується на принципах Корану, регулює релігійне, політичне й соціальне життя мусульманина. «Усі вчинки людини класифікуються за п’ятьма правовими категоріями: 1) те, що вважається абсолютним обов’язком (фард) [передбачається нагорода за виконання або покарання за невиконання]; 2) вчинки, гідні похвали і нагороди (мустахабб) [передбачається нагорода, але невиконання не карається]; 3) дозволені вчинки (джаіз, мубах), маловажні з погляду закону; 4) вчинки, варті догани (макрух), які не схвалюються, але й не караються; 5) заборонені вчинки (харам), за які вимагається покарання» («Історія арабів»).

[Рамка на сторінці 296]

Шість стовпів віри

1. Віра в єдиного Бога, Аллаха (сура 23:116, 117).

2. Віра в ангелів (сура 2:177).

3. Священні книги: Тора, Євангеліє, Псалми, сувої Авраама і Коран.

5. Останній день: усі померлі повстають з могил.

6. Віра в добру чи злу долю. Нічого не стається без Божої волі.

[Рамка на сторінці 303]

П’ять стовпів ісламу

1. Повторювати символ віри (шахада): «Немає Бога, крім Аллаха; Мухаммед — посланець Аллаха» (сура 33:40).

2. Молитва (салят) у напрямку до Мекки п’ять разів на день (сура 2:144).

3. Добродійність (закят) — обов’язок віддавати частину свого доходу та вартості майна (сура 24:54, ІК).

4. Піст (саум), особливо під час святкування в місяці рамадан (сура 2:183—185).

5. Паломництво (хадж). Раз у житті кожен мусульманин повинен здійснити подорож у Мекку. Законне звільнення мають тільки хворі та вбогі (сура 3:97).

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 304, 305]

Бахаїзм — пошуки єдності світу

¹ Бахаїзм не є сектою ісламу, а відгалуженням бабизму — релігійної групи в Персії (нині Іран), яка 1844 року відкололась од шиїтської вітки ісламу. Лідером бабистів був Мірза Алі Мохамед з міста Шіраз, який заявив, що він є Баб («ворота») та імам Махді («провідник, що йде правильним шляхом») з роду Мухаммеда. Перська влада стратила його 1850 року. У 1863 році Мірза Хосейн Алі Нурі, видатний член групи бабистів, «проголосив себе «Тим, кого Бог виявить», як це передрік Баб». Він також прийняв ім’я Баха-Аллах («Божа Слава») і утворив нову релігію — бахаїзм.

² Баха-Аллаха вигнали з Персії, а пізніше він потрапив до в’язниці міста Акко (Ізраїль). Там він написав свою головну працю аль-Кітаб аль-Акдес («Найсвятіша Книга») і ґрунтовно розробив доктрини бахаїтської віри. Після смерті Баха-Аллаха лідером новосформованої релігії став його син Абдулла Бах, потім його внук Шогі Еффенді Раббані, а з 1963 року — виборний керівний орган, який називається Світовим Домом Справедливості.

³ Бахаїти вірять, що Бог виявив себе людям через «Божественні Одкровення», якими були Авраам, Мойсей, Крішна, Зороастр, Будда, Ісус, Мухаммед, Баб і Баха-Аллах. Вони вважають, що ці посланники прийшли, аби керувати людством за допомогою постійного розвитку, в якому Баб поклав початок новій ері людства. Бахаїти твердять, ніби на сьогодні Божа воля найповніше виявилась саме в його вченні і що він є головним знаряддям від Бога, через яке стане можливим об’єднання світу (1 Тимофія 2:5, 6).

⁴ Одна з основних ідей бахаїзму полягає в тому, «що всі великі релігії світу походять від Бога і що їхні головні принципи є між собою в повній гармонії». «Відрізняються лише неістотні деталі доктрин» (2 Коринтян 6:14—18; 1 Івана 5:19, 20).

⁵ Бахаїти вірять в єдиного Бога, безсмертя душі та еволюцію людства (біологічну, духовну і соціальну). Проте вони відкидають загальноприйняту віру в ангелів. Крім того, бахаїти відкидають доктрину про Трійцю, індуїстське вчення про реінкарнацію, а також вчення про те, що людство втратило досконалість і згодом було викуплене кров’ю Ісуса Христа (Римлян 5:12; Матвія 20:28).

⁶ Вагомими елементами бахаїзму є віра у всесвітнє братство і рівність жінок з чоловіками. Бахаїти дотримуються моногамії. Принаймні раз на день вони моляться, використовуючи одну з трьох молитов, які дав Баха-Аллах. Вони постять від сходу до заходу сонця протягом 19 днів місяця Ала за бахаїтським календарем, а це припадає на березень. (Бахаїтський календар має 19 місяців, у кожному з них 19 днів і певні додаткові дні).

⁷ Бахаїзм не має багатьох усталених ритуалів, також не має духівництва. Кожен, хто сповідує віру в Баха-Аллаха і приймає його вчення, може стати членом цієї релігії. Для поклоніння вони збираються першого дня кожного бахаїтського місяця.

⁸ Бахаїти вважають, що їхня мета — духовно підкорити нашу планету. Вони намагаються поширювати свою віру за допомогою розмови, прикладу, участі в громадському житті та через освітні кампанії. Також вірять, що потрібно повністю підкорятися законам країни, в якій живуть, і хоча беруть участь у виборах, проте утримуються від участі в політичному житті. Коли можливо, бахаїти воліють виконувати нестройову службу в збройних силах, але не відмовляються від служби на підставі сумління.

⁹ Релігія Бахаї проводить місіонерську діяльність, тому в останні роки кількість членів цієї релігії різко зросла. За оцінками бахаїтів, по цілому світі їх є 5 000 000, хоча насправді нараховується близько 2 300 000 дорослих осіб.

[Запитання для вивчення]

1, 2. Як зародився бахаїзм?

3—7. а) Назвіть декотрі вірування бахаїзму. б) Яка різниця між бахаїтськими поглядами і вченнями Біблії?

8, 9. Яка мета бахаїзму?

[Ілюстрація]

Бахаїтський храм у їхньому всесвітньому центрі в Хайфі (Ізраїль).

[Ілюстрації на сторінці 286]

За мусульманською традицією, Мухаммед зійшов на небо з цього місця в мечеті Скелі (Єрусалим).

[Ілюстрації на сторінці 289]

У Мецці мусульманські паломники сім разів обходять Каабу і торкаються Чорного Каменя або цілують його (внизу зліва).

[Ілюстрація на сторінці 290]

Для читання Корану необхідне знання арабської мови.

[Ілюстрації на сторінці 298]

За годинниковою стрілкою зверху зліва: мечеть Скелі, Єрусалим; мечеті в Ірані, Південній Африці та Туреччині.

[Ілюстрації на сторінці 303]

Мескіта в Кордові якийсь час була найбільшою в світі мечеттю (сьогодні в її центральній частині розташовується католицький кафедральний собор).

Розділ 13

Реформація — нові спроби знайти Бога

1, 2. а) Як одна книжка про Реформацію описує середньовічну Римо-католицька церкву? б) Які запитання виникають стосовно стану Римської церкви?

«СПРАВЖНЯ трагедія середньовічної церкви полягає в тому, що вона не змогла йти в ногу з часом... Вона була далеко не прогресивною, не давала духовного проводу, консервативна і занепадницька, згори до низу зіпсована». Так описує книжка «Історія Реформації» (англ.) могутню Римо-католицьку церкву, яка панувала з V до XV сторіччя н. е. над більшою частиною Європи.

² Як Римська церква втратила свою всесильну позицію і стала занепадницькою та зіпсованою? Як папи, котрі вважали себе апостольськими наступниками, не змогли давати навіть «духовного проводу»? І який був наслідок такої неспроможності? Щоб відповісти на дані запитання, нам потрібно коротко розглянути, якою церквою вона була і яку роль відіграла в намаганнях людства знайти правдивого Бога.

Крайній занепад церкви

3. а) Який був матеріальний стан Римської церкви під кінець XV сторіччя? б) Як церква намагалась підтримувати свою пишноту?

³ Під кінець XV сторіччя Римська церква зі своїми парафіями, чоловічими і жіночими монастирями, розкиданими по всіх її володіннях, була найбільшою землевласницею у цілій Європі. Кажуть, що вона володіла аж половиною земельних площ у Франції і Німеччині та двома п’ятими — у Швеції й Англії. До чого це привело? Книжка «Історія цивілізації» (англ.) повідомляє: «Наприкінці XV і на початку XVI віків незмірно зросла пишнота Риму і на якийсь час зросла його політична вага». Але це процвітання вимагало коштів, і, щоб підтримувати його, папи мусили шукати нових джерел доходів. Вілл Дюрант так описує різні способи здобуття грошей:

«Кожна призначувана церквою особа за перший рік («annates») своєї служби повинна була посилати папській курії — адміністративній канцелярії пап — половину своїх доходів, а потім щороку — десяту частину, тобто десятину. Новий архієпископ мав заплатити папі значну суму грошей за архієпископський плащ — накидку з білої вовни, яка була підтвердженням і символом його влади. Коли помирав кардинал, архієпископ, єпископ чи абат, його маєтки поверталися до папи... За кожне прихильне рішення чи послугу з боку папської курії потрібно було віддячитись, і на саме рішення частенько впливали відповідні дарунки».

4. Як багатства, що надходили до церкви, впливали на пап?

⁴ Чималі суми грошей, які рік за роком напливали у папську казну, зрештою довели до великих зловживань і зіпсуття. Казали, що «навіть папа не може доторкнутися до дьогтю, не забруднивши своїх пальців». Справді, історія церкви цього періоду відзначилась, за словами одного історика, «низкою вкрай світських пап». Ось деякі з них: Сикст IV (папа, 1471—1484 роки) витратив значну суму на побудову Сикстинської капели, яку назвав своїм іменем, та на збагачення багатьох своїх племінників і племінниць; Александр VI (папа, 1492—1503 роки), горезвісний Родріґо Борджіа, відкрито визнавав і підтримував своїх незаконних дітей; Юлій II (папа, 1503—1513 роки), племінник Сикста IV, який більше цікавився війнами, політикою та зброєю, ніж виконанням своїх церковних обов’язків. У 1518 році голландський католицький богослов Еразм Роттердамський цілком справедливо написав: «Безсоромність римської курії сягнула своєї вершини».

5. Що свідчать писемні джерела про моральність духівництва?

⁵ Зіпсуття і неморальність були характерними не лише для пап. У ті часи була поширена приповістка: «Якщо хочеш погубити свого сина, зроби з нього священика». І тодішні хроніки підтверджують це. За словами Дюранта, в Англії серед «усіх звинувачень у [сексуальній] нестриманості, задокументованих 1499 року... 23 відсотки стосувались служителів культу, хоча духівництво становило, напевно, менше 2 відсотків населення. Дехто зі сповідальників вимагав сексуальних послуг від жінок, котрі приходили до них сповідатися. Тисячі священиків мали коханок, а в Німеччині майже всі». (Порівняйте 1 Коринтян 6:9—11; Ефесян 5:5). Занепад моралі був очевидним і в інших сферах. За переказами, один іспанець того часу скаржився: «Бачу, що без грошей ми майже нічого не можемо отримувати від Христових служителів: хрещення за гроші... одруження за гроші, сповідь за гроші, навіть соборування [останній обряд] теж за гроші! Без грошей вони і в дзвони не задзвонять, і не відслужать похорону в церкві, здається, навіть Рай закритий для тих, хто не має грошей». (Порівняйте 1 Тимофія 6:10).

6. Як Мак’явеллі описав Римську церкву? (Римлян 2:21—24).

⁶ Стан Римської церкви початку XVI сторіччя влучно описав знаменитий італійський філософ того часу Мак’явеллі:

«Якщо б релігія християнства трималась настанов Засновника, то нині християнські панівні класи і народ були б більш об’єднаними й щасливими. Також не існувало б безперечного доказу їхнього занепаду — що ближче люди до Римської церкви, провідника їхньої релігії, то більші вони безвірники».

Перші спроби реформ

7. Які кволі зусилля доклала церква для боротьби з декотрими зловживаннями?

⁷ Кризу церкви почали бачити не лише такі люди, як Еразм Роттердамський чи Мак’явеллі, але й сама церква. Для розгляду деяких скарг і зловживань скликались церковні собори, але це не принесло відчутних наслідків. Папи, насолоджуючись своїм авторитетом і славою, знеохочували будь-які реальні спроби запровадження реформ.

8. До чого довело закореніле недбальство церкви?

⁸ Якщо б церква була більше зацікавлена в тому, аби чистити свій «дім», можливо, не повстала б Реформація. Заклики до реформ почали лунати як у лоні самої церкви, так і за її межами. В 11-му розділі ми вже згадували про вальденсів та альбігойців. І хоча їх затаврували як єретиків та безжалісно винищили, вони пробудили в людях незадоволення до зловживань католицького духівництва і запалили бажання повернутись до Біблії. Ці настрої заволоділи розумами багатьох ранніх реформаторів.

Голоси протесту в лоні церкви

9. Ким був Джон Уїкліф і проти чого він виступав?

⁹ Джон Уїкліф (1330?—1384 роки) був католицьким священиком і професором теології в Оксфорді (Англія). Його часто називають «досвітньою зорею Реформації». Він добре знав про зловживання, які чинилися в церкві, тому писав і виступав проти зіпсуття в чернечих орденах, проти папських податків, доктрини про трансубстанціацію (згідно з якою хліб і вино під час меси буквально перетворюється в тіло і кров Ісуса Христа), сповіді та втручання церкви у світські справи.

10. Як Уїкліф виявив свою відданість Біблії?

¹⁰ Уїкліф особливо гостро критикував те, що церква занедбала навчання Біблії. Одного разу він заявив: «Бог хоче, щоб кожна парафіяльна церква цієї країни мала добру Біблію і добре розуміла Євангеліє, щоб священики належно досліджували їх та дійсно навчали людей Євангелія і Божих заповідей!» Для цього Уїкліф в останні роки свого життя взявся за переклад на англійську мову Вульгати (Біблія латинською мовою). З допомогою своїх товаришів, особливо Ніколаса Герефордського, він видав першу повну Біблію англійською мовою. Це, безперечно, був найбільший вклад Уїкліфа у справу пошуків Бога людством.

11. а) Чого досягли послідовники Уїкліфа? б) Чого зазнали лоларди?

¹¹ Твори Уїкліфа і частини його перекладу Біблії розповсюджувала по цілій Англії група проповідників, яких часто називали «вбогими священиками», бо вони ходили в простому одязі, босоніж і не мали майна. Їх також іронічно називали лоларди. Слово Lollaerd походить з середньоголландської мови й означає «той, хто бурмотить молитви або хвалебні гімни» («Словник фраз і байок» за редакцією Брюера, англ.). У книжці «Лоларди» (англ.) сказано: «За кілька років дуже зросла їхня кількість. Гадають, що принаймні кожен четвертий мешканець держави активно або формально підтримував ці настрої». Усе це, звичайно, не проходило повз увагу церкви. Уїкліф займав видатне становище серед правлячих та освічених класів, отже йому дозволили спокійно померти в останній день 1384 року. Його послідовникам поталанило менше. В Англії під час правління Генріха IV їх затаврували як єретиків, багато з них зазнало ув’язнень, тортур або було спалено.

12. Ким був Ян Гус і проти чого він виступав?

¹² Погляди Джона Уїкліфа дуже вплинули на Яна Гуса (1369?—1415 роки) з Богемії (Чехія). Він теж був католицьким священиком і, крім того, ректором Празького університету. Гус так само, як і Уїкліф, виступав проти зіпсуття католицької церкви і наголошував на важливості читання Біблії. Це швидко викликало обурення з боку ієрархії. У 1403 році влада наказала йому припинити проповідування антипапських ідей Уїкліфа, книги якого були публічно спалені. Але Гус не зупинився і написав одні з найгостріших звинувачень проти діянь церкви, в тому числі проти продажі індульгенційa. Гуса засудили й відлучити від церкви 1410 року.

13. а) Що, за словами Гуса, було правдивою церквою? б) Чого зазнав Гус через свою непохитність?

¹³ Гус безкомпромісно захищав Біблію. Він писав: «Повстати проти облудного папи — значить послухатись Христа». Гус також навчав, що правдива церква аж ніяк не опирається на папі і католиках, а «складається з усіх вибраних людей і містичного Христового тіла, головою якого є Христос. Церква — це наречена Христа, яку він з великої любові викупив власною кров’ю». (Порівняйте Ефесян 1:22, 23; 5:25—27). За все це Гуса допитували на Констанцському соборі і визнали винним у єресі. Сказавши, що «ліпше добре померти, ніж погано жити», Ян Гус відмовився зректись, і 1415 року його спалили на стовпі. На тому ж соборі було видано наказ викопати і спалити кістки Уїкліфа, хоча від часу його смерті минуло вже 30 років!

14. а) Ким був Джироламо Савонарола? б) Що спробував зробити Савонарола і який був наслідок?

¹⁴ Іншим раннім реформатором був домініканський монах Джироламо Савонарола (1452—1498 роки) з монастиря Сан-Марко у Флоренції (Італія). Савонарола пройнявся духом італійського Відродження і почав виступати проти зіпсуття як церкви, так і держави. Посилаючись на Святе Письмо, а також на видіння та одкровення, які, за його словами, отримував, він думав заснувати християнську державу, тобто теократичний устрій. У 1497 папа відлучив Савонаролу від церкви. Наступного року його заарештували, піддали тортурам і повісили. Ось його останні слова: «Мій Господь помер за мої гріхи, чи ж не повинен я охоче віддати це жалюгідне життя за нього?» Його тіло спалили, а попіл укинули в річку Арно. Савонарола недаремно називав себе «предтечею і жертвою». Пройшло лише кілька років, і по цілій Європі з усією силою спалахнула Реформація.

Розділений дім

15. Як реформаторський рух розділив християнство в Західній Європі?

¹⁵ Коли піднялась буря Реформації, вона розколола релігійний дім християнства у Західній Європі. Римо-католицька церква майже неподільно панувала в цій частині світу, яка тепер стала розділеним домом. Південна Європа — Італія, Іспанія, Австрія і частини Франції — залишилась здебільшого католицькою. Решта Європи розділилась на три основні частини: лютеранська — Німеччина і Скандинавія, кальвіністська (або реформатська) — Швейцарія, Нідерланди, Шотландія і частини Франції та англіканська — Англія. Паралельно з ними існували теж менші, але радикальніші групи: спочатку анабаптисти, а пізніше меноніти, гуттерці та пуритани, які свого часу завезли їхню віру до Північної Америки.

16. Що зрештою сталося з домом загальновизнаного християнства? (Марка 3:25).

¹⁶ З роками ці головні відгалуження роздробились на тисячі віросповідань, котрі існують і сьогодні. Ось лише декілька з тих церков: пресвітеріанська, єпископальна, методистська, баптистська, конгрегаціоналістська. Християнство дійсно стало розділеним домом. Як стався цей розкол?

Лютер і його тези

17. Яку подію можна вважати початком протестантської Реформації?

¹⁷ Якщо потрібно точно вказати на початок протестантської Реформації, то ним став день 31 жовтня 1517 року, коли августиніанський чернець Мартін Лютер (1483—1546 роки) прибив до дверей замкової церкви у Віттенберзі в Саксонії (Німеччина) свої 95 тез. Але що стало причиною цієї переломної події? Ким був Мартін Лютер? І проти чого він протестував?

18. а) Ким був Мартін Лютер? б) Що спонукало Лютера видати свої тези?

¹⁸ Мартін Лютер, як і його попередники Уїкліф та Гус, був ученим-монахом. Доктор богослов’я і професор біблійних досліджень у Віттенберзькому університеті, Лютер був досить відомим завдяки своїм знанням Біблії. І хоча мав тверді переконання щодо спасіння, або виправдання, вірою, а не ділами чи покутою, однак не думав поривати з католицькою церквою. Насправді його тези були відповіддю на один особливий інцидент, і це не було запланованим бунтом. Він протестував проти продажу індульгенцій.

19. Як використовувались індульгенції в часи Лютера?

¹⁹ В епоху Лютера публічно продавалися папські індульгенції, до того ж не лише за живих, а й за мертвих. Існувала навіть приказка: «Як тільки монети в скриньку потрапляють, душі з чистилища відлітають». Для простого народу індульгенції стали ніби страховим документом, що мав охороняти від покарання за будь-який гріх,— і потреба в каятті відпала. Еразм Роттердамський писав: «Усюди продають звільнення з чистилища, і не тільки продають, але й змушують купувати тих, хто цього не хоче».

20. а) Чому до Ютербога приїхав Йоганн Тетцель? б) Як зреагував Лютер на те, що Тетцель продавав індульгенції?

²⁰ У 1517 році до Ютербога, що неподалік Віттенберга, прибув домініканський чернець Йоган Тетцель продавати індульгенції. Отримані від продажу гроші пересилались на реконструкцію собору св. Петра в Римі. Вони також ішли Альбрехту з Бранденбургу, щоб він міг віддати позичені гроші, які було заплачено римській курії за посаду архієпископа Майнца. Тетцель використовував увесь свій талант вправного крамаря, і до нього тягнулись юрби людей. Обурений Лютер, бажаючи публічно висловити свій погляд на весь той «цирк», вдався до найшвидшого доступного для нього заходу — написав 95 дискусійних тез і прибив їх до церковних дверей.

21. Які аргументи проти торгівлі індульгенціями висунув Лютер?

²¹ Лютер назвав свої 95 тез «Диспут про силу індульгенцій». Він хотів не стільки підважити авторитет церкви, скільки вказати на крайнощі та зловживання, пов’язані з продажем папських індульгенцій. Це видно з нижченаведених тез:

«5. Папа не має ні права, ні влади звільняти від будь-якого покарання, за винятком покарання, яке він наклав на когось, користуючись своєю владою...

20. Отже, коли папа говорить про повне відпущення гріхів і звільнення від усіх покарань, це насправді не стосується всіх покарань, а лише тих, які він сам на когось наклав...

36. Кожен християнин, що відчуває справжні докори сумління, навіть без листів прощення має право на повне звільнення від покарання і вини».

22. а) До чого довело поширення ідеї Лютера? б) Як у 1520 році розгортались події, котрі стосувалися Лютера, і чим усе закінчилось?

²² Завдяки недавно винайденому друкарському верстату ці запальні ідеї швидко поширились по інших землях Німеччини, навіть потрапили в Рим. Те, що почалось як академічні дебати про індульгенції, невдовзі перетворилось на полеміку щодо віри і папської влади. Попервах католицька церква вела з Лютером дебати і наказала йому зректися своїх поглядів. Коли Лютер відмовився, на нього накинулась і церковна, і політична влада. У 1520 році папа видав буллу, або указ, якою заборонив Лютеру проповідувати і наказав спалити його праці. На знак непокори Лютер привселюдно спалив цю папську буллу. Папа 1521 року відлучив Лютера від церкви.

23. а) Що відбувалось на рейхстазі у Вормсі? б) Як у Вормсі Лютер пояснив свою позицію і яким був результат?

²³ Під кінець того року Лютера викликали на засідання рейхстагу, тобто імперського парламенту, до Вормса. Його допитував відданий католицизму імператор «Священної Римської імперії» Карл V, а також шість курфюрстів від різних німецьких князівств та інші релігійні і світські лідери й сановники. Коли від Лютера ще раз почали вимагати зректися свого вчення, він промовив свої знамениті слова: «Мене переконає лише Святе Письмо або чіткий аргумент... На тому стою і не можу інакше, бо чинити супроти сумління — і небезпечно, і нечесно. Бог мені поміч. Амінь». Після цього імператор оголосив його поза законом. Одначе правитель князівства, в якому жив Лютер, німецький курфюрст Фрідріх Саксонський подав йому руку допомоги і сховав у замку Вартбург.

24. Яку працю виконав Лютер, перебуваючи в замку Вартбург?

²⁴ Але ці заходи не змогли зупинити поширення Лютерових ідей. Десять місяців Лютер працював у замку Вартбург: писав свої праці й перекладав Біблію. Він, узявши за основу грецький текст Еразма Роттердамського, переклав на німецьку мову Грецькі Писання. Потім була праця над Єврейськими Писаннями. Біблія Лютера стала саме тим, що потребував простий народ. Кажуть, що «за два місяці було продано п’ять тисяч примірників Біблії, а за дванадцять років — двісті тисяч». Вплив його перекладу на німецьку мову і культуру часто прирівнюють до впливу «Перекладу короля Якова» на англійську мову і культуру.

25. а) Як з’явилась назва «протестант»? б) Що таке «Аугсбурзьке сповідання віри»?

²⁵ У роки після рейхстагу в Вормсі ідеї Реформації набули такої популярності, що 1526 року імператор надав право кожному німецькому князівству самому вибирати собі релігію — лютеранство чи католицизм. Проте 1529 року імператор відмінив своє рішення, і деякі німецькі князі запротестували. Відтоді прихильників реформації стали називати протестантами. Через рік на рейхстазі в Аугсбурзі 1530 року імператор спробував залагодити розбіжності між двома сторонами. Лютерани виклали свої вірування в документі за назвою «Аугсбурзьке сповідання віри», сформульованому Філіппом Меланхтоном на основі ідей Лютера. Хоча тон цього документа був доволі примирливим, католицька церква відкинула його і цим закріпила цілковитий розкол між протестантизмом і католицизмом. Багато німецьких князівств стало на бік Лютера, і невдовзі це зробили скандинавські країни.

Реформа чи бунт?

26. Через які головні питання, за словами Лютера, стався розкол між протестантами й католиками?

²⁶ У яких принципових питаннях не погоджувалися між собою протестанти й католики? За словами Лютера, їх було три. По-перше, Лютер вважав, що спасіння можливе завдяки «виправданню лише особистою вірою» (по-латинськи: sola fide)b, а не через відпущення гріхів священиком або через плоди покути. По-друге, він навчав, що прощення досягається завдяки Божій милості (sola gratia), а не через священиків чи римських пап. І останнє, Лютер твердив, що всі питання віри мають затверджуватись лише Писаннями (sola scriptura), а не папами чи церковними соборами.

27. а) Які небіблійні католицькі вчення і ритуали залишились у протестантизмі? б) Яких змін домагались протестанти?

²⁷ «Католицька енциклопедія» (англ.) каже, що, незважаючи на це, Лютер «зберіг ті стародавні вірування і ритуали, які відповідали його особистим поглядам щодо гріха і виправдання». В «Аугсбурзькому сповіданні віри» про лютеранську віру сказано: «У ній ніщо не суперечить Святому Письму, католицькій вірі чи навіть Римській церкві, принаймні такій, яку її знають з писань отців церкви». Згідно з «Аугсбурзьким сповіданням віри», лютерани визнають такі небіблійні погляди, як вчення про Трійцю, безсмертну душу і вічні муки, а також дотримуються хрещення немовлят і церковних свят. І все ж лютерани запровадили певні зміни. Наприклад, під час причастя звичайні люди можуть приймати і хліб, і вино, а целібат, чернечі обіти та обов’язкові сповіді були скасованіc.

28. У чому Реформація досягла успіхів, а в чому — ні?

²⁸ У цілому Реформація, яку пропагували Лютер і його послідовники, змогла скинути папське ярмо. Але, згідно зі словами Ісуса, записаними в Івана 4:24, «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись». Можна сказати, що завдяки Мартіну Лютеру людство зробило чергову спробу знайти Бога, проте до вузької дороги правди було ще далеко (Матвія 7:13, 14; Івана 8:31, 32).

Реформа Цвінглі у Швейцарії

29. а) Ким був Ульріх Цвінглі і проти чого він виступав? б) Чим відрізнялася реформа Цвінглі від Лютерової реформи?

²⁹ Тоді, коли Лютер у Німеччині завзято боровся з папськими посланниками і цивільними владами, католицький священик Ульріх Цвінглі (1484—1531 роки) у Цюриху (Швейцарія) дав початок своєму реформаторському рухові. У цій німецькомовній частині Швейцарії люди вже перебували під впливом реформаторських ідей, які напливали з півночі. Приблизно 1519 року Цвінглі почав виступати проти індульгенцій, культу діви Марії, целібату священиків та інших доктрин католицької церкви. Цвінглі заявив про свою незалежність від Лютера, але погоджувався з ним у багатьох питаннях і розповсюджував по Швейцарії Лютерові трактати. На відміну від більш консервативного Лютера, Цвінглі виступав за усунення всяких слідів Римської церкви: ікон, розп’ять, священицького одягу і навіть літургічної музики.

30. У чому полягала головна незгода між Цвінглі та Лютером?

³⁰ Але найбільшу незгоду між двома реформаторами викликало питання євхаристії, тобто причастя. Лютер виступав за буквальне розуміння Ісусових слів: «Це — тіло Моє!». Він вважав, що в момент причастя у хлібі й вині чудесно присутні тіло і кров Христа. А Цвінглі у своїй праці «Про Господню Вечерю» доводив, що Ісусові слова «треба сприймати символічно або метафорично»; вислів «Це — тіло Моє» слід розуміти так: «цей хліб означає моє тіло», або «є символом мого тіла». Через цю розбіжність два реформатори остаточно розійшлись у різні боки.

31. Які були результати діяльності Цвінглі у Швейцарії?

³¹ Цвінглі продовжував проповідувати свої реформаторські доктрини в Цюриху, і це спричинило багато змін. Невдовзі за ним пішли інші міста, але люди на сільських теренах були значно консервативніші, тому продовжували триматися католицизму. Такий розрив допровадив до громадянської війни у Швейцарії між протестантами та римо-католиками. У 1531 році Цвінглі, який був на тій війні капеланом, загинув у битві під містом Каппель неподалік озера Цуг. Коли нарешті настав мир, кожна область отримала право вирішувати, якої релігії дотримуватись — протестантської чи католицької.

Анабаптисти, меноніти і гуттерці

32. Ким були анабаптисти і чому вони так називались?

³² Деякі протестанти вважали, що лідери Реформації не до кінця звільнились від фальші папської католицької церкви. Вони вірили, що членами християнської церкви можуть стати лише активні вірні, які приймуть хрещення, а не просто всі люди в тій чи іншій місцевості або країні. Тому відмовилися од хрещення немовлят і наполягали на відокремленні церкви від держави. Вони таємно охрещували співвіруючих і через це отримали назву анабаптисти («ана» по-грецьки значить знову). Оскільки ці люди відмовлялись брати до рук зброю, складати присяги і займати державні посади, їх вважали загрозою для суспільства, а це вело до переслідувань як з боку католиків, так і з боку протестантів.

33. а) Чому проти анабаптистів почали застосовувати насильство? б) Як поширився вплив анабаптистів?

³³ На початку анабаптисти жили малими групами на теренах Швейцарії, Німеччини та Нідерландів. Всюди, куди йшли, вони проповідували свою віру, тому їхні ряди швидко зростали. Певна група анабаптистів у релігійному запалі відмовилась від свого пацифізму і 1534 року захопила місто Мюнстер, яке спробувала перетворити на Новий Єрусалим зі спільною власністю і полігамними стосунками. Але їхній рух з великою брутальністю швидко придушили. Через ці події за анабаптистами закріпилось погане ім’я, і з часом вони майже зникли. Здебільшого анабаптистами були прості релігійні люди, котрі намагались жити відокремлено і спокійно. Їхній рух породив більш організовані групи, наприклад, менонітів (засновник голландський реформатор Менно Симонс) і гуттерців (засновник тиролець Якоб Гуттер). Дехто з них, рятуючись від переслідувань, переселився до Східної Європи — у Польщу, Угорщину і навіть Росію. Інші переїхали у Північну Америку, де заснували громади гуттерців та амішів.

Поява кальвінізму

34. а) Ким був Жан Кальвін? б) Яку важливу працю він написав?

³⁴ Реформацію у Швейцарії продовжив француз Жан Ковен, або Жан Кальвін (1509—1564 роки), який познайомився з протестантськими ідеями ще в студентські роки у Франції. Через релігійне переслідування Кальвін залишив Париж 1534 року і поселився в Базелі (Швейцарія). На захист протестантів він опублікував працю «Настанови у християнській вірі», в якій підсумував ідеї ранніх отців церкви і середньовічних богословів, а також Лютера і Цвінглі. Цей твір став доктринальною основою усіх пізніших реформатських церков Європи й Америки.

35. а) Як Кальвін пояснював доктрину про передвизначення? б) Як суворість цієї доктрини вплинула на інші аспекти вчення Кальвіна?

³⁵ У «Настановах» Кальвін виклав свою теологію. Згідно з нею, Бог є абсолютним сувереном і за своєю волею керує всім. А людина через гріхопадіння абсолютно недостойна милості. Тому спасіння не залежить від виконання людиною добрих діл, а лише від Бога. Отже Кальвін сформулював догмат про передвизначення:

«Ми заявляємо, що Бог через вічний і незмінний намір один раз для всіх визначив, кому Він дає спасіння, а кого Він засуджує на знищення. Ми твердимо, що цей намір стосовно обраних базується на Його великодушній милості і не залежить від заслуг людини; а для тих, кого Він віддає на засудження, брама життя зачинена через справедливий і бездоганний, однак незбагненний вирок».

Суворість цього вчення виявлялась у різних сферах життя. Кальвін твердив, що християни мусять провадити святе і чеснотливе життя, уникати не тільки гріха, але й задоволень та фривольності. До того ж він доводив, що церква, яка складається з обранців, повинна бути вільною від усіх цивільних обмежень і що лише завдяки церкві можна побудувати справді благочестиве суспільство.

36. а) Що Кальвін і Фарель хотіли зробити в Женеві? б) Які строгі правила було запроваджено? в) Який горезвісний результат принесли ці крайні заходи Кальвіна і як він оправдовував свої вчинки?

³⁶ Невдовзі після опублікування «Настанов» інший реформатор з Франції, Вільям Фарель, переконав Кальвіна поселитись у Женеві. Разом вони почали впроваджувати кальвінізм у життя, прагнули перетворити Женеву на місто Бога — теократію, де правління Бога здійснювалось спільно церквою і державою. Вони на все встановили строгі правила — починаючи від релігійних настанов і церковних служб і закінчуючи суспільною мораллю, а навіть санітарією та запобіганням пожеж. Також запровадили суворі покарання за недотримування тих правил. В одному історичному повідомленні сказано: «Наприклад, було ув’язнено на два дні перукарку, за те, що та зробила нареченій зачіску, яка виглядала непристойно; матір тої перукарки і двоє подруг, які помагати робити зачіску, отримали таке ж покарання. Магістрат теж накладав покарання на тих, хто танцював чи грав у карти». Жорстоко карали людей, котрі не погоджувалися з теологією Кальвіна. Найбільш горезвісна справа — це спалення іспанця Мігеля Сервета. (Дивіться інформацію на сторінці 322).

37. Як вплив Кальвіна поширився далеко за кордони Швейцарії?

³⁷ Аж до смерті (1564 рік) Кальвін запроваджував у Женеві свої реформи, і там реформатська церква міцно утвердилась. Протестантські реформатори з інших країн, рятуючись від переслідувань, утікали до Женеви. Там набирались кальвіністських ідей і ставали засновниками реформаторських рухів у себе на батьківщині. Кальвінізм швидко поширився у Франції, де гугеноти (так називали французьких протестантів-кальвіністів) зазнали жахливих переслідувань з боку католиків. У Нідерландах кальвіністи допомогли заснувати Голландську реформатську церкву. У Шотландії під проводом енергійного Джона Нокса, колишнього католицького священика, було засновано Шотландську пресвітеріанську церкву, яка опиралась на засадах кальвінізму. Кальвінізм вплинув також на Реформацію в Англії, звідки разом з пуританами він потрапив до Північної Америки. Отож, хоча протестантську Реформацію розпочав Лютер, але на її розвиток і поширення значно більше вплинув Кальвін.

Реформація в Англії

38. Як праця Джона Уїкліфа розбудила дух протестантизму в Англії?

³⁸ Англійська Реформація доволі різниться від реформаторських рухів у Німеччині та Швейцарії. Її початки сягають часу Джона Уїкліфа, який виступав проти церковнослужителів і наголошував на Біблії. Це розбуджувало дух протестантизму в Англії. Як і Уїкліф, інші теж намагались перекласти Біблію на англійську мову. У 1526 році свій переклад Нового Завіту опублікував Вільям Тиндаль, який мусив утекти з Англії. Пізніше в Антверпені його впіймали. Тиндаля задушили на стовпі, і тіло спалили. Працю Тиндаля докінчив Майлз Ковердейл, завдяки цьому 1535 року побачила світ ціла Біблія. Вже сама поява Біблії мовою простолюддя була наймогутнішим чинником появи Реформації в Англії.

39. Яку роль в англійській Реформації відіграв Генріх VIII?

³⁹ Формальний розрив з римським католицизмом відбувся за Генріха VIII (1491—1547 роки), якого папа назвав Оборонцем Віри. У 1534 році Генріх оголосив Закон про верховенство і зробив себе главою Англіканської церкви. Він також позакривав монастирі, а їхнє майно розділив між дворянством. Крім того, наказав, щоб кожна церква мала Біблію англійською мовою. Проте ці заходи Генріха були радше політичною акцією. Він прагнув незалежності від папської влади, і це головно стосувалося його історій з одруженнямиd. З релігійного погляду Генріх в усьому, крім назви, залишився католиком.

40. а) Які зміни відбулись в Англіканській церкві під час правління Єлизавети I? б) Які розкольницькі групи зрештою появилися в Англії, Нідерландах і Північній Америці?

⁴⁰ Під час довгого правління Єлизавети I (1558—1603 роки) Англіканська церква на практиці стала протестантською, однак структурою багато в чому залишилась католицькою. Вона здобула незалежність від римських пап, ліквідувала целібат священиків, сповідь та інші католицькі ритуали, але зберегла єпископальну форму управління церквою з її ієрархією архієпископів, єпископів, а також орденами монахів і монахиньe. Такий консерватизм породив чимале невдоволення і спричинився до появи розкольницьких груп. Пуритани вимагали ґрунтовніших реформ для очищення церкви від усіх римо-католицьких ритуалів. Сепаратисти та індепенденти наполягали на тому, щоб церковними справами займалися місцеві старійшини (пресвітери). Багато прихильників розкольницьких течій утекли в Нідерланди або до Північної Америки і там дали початок конгрегаційним і баптистським церквам. У самій Англії з’явилось Товариство друзів, або квакери, (засновник Джордж Фокс, 1624—1691 роки) і методисти (засновник Джон Уеслі, 1703—1791 роки). (Дивіться схему внизу).

Якими були наслідки Реформації?

41. а) Який вплив, на думку певних учених, справила Реформація на історію людства? б) Які питання повинні нас цікавити?

⁴¹ Після розгляду трьох головних напрямків Реформації — лютеранства, кальвінізму й англіканства — підсумуймо досягнення Реформації. Немає сумнівів у тому, що вона змінила хід історії західного світу. «Реформація розбудила в людях спрагу до свободи і до вищого та чистішого типу громадянства. Там, де поширювалась Реформація, в людей зростала самосвідомість»,— написав Джон Ф.  Герст у своїй книжці «Коротка історія Реформації» (англ.). Багато істориків вважає, що західний цивілізований світ, яким його ми знаємо нині, без Реформації виглядав би зовсім інакше. Можливо. Але нас цікавлять ось які питання: чого досягла Реформація в релігійному плані? Який її внесок у намагання людства знайти правдивого Бога?

42. а) У чому полягає найцінніше досягнення Реформації? б) Яке запитання потрібно поставити про реальні досягнення Реформації?

⁴² Найцінніше досягнення Реформації, без сумніву, полягає в тому, що вона дала можливість простим людям читати Біблію їхньою рідною мовою. Вперше люди отримали ціле Боже Слово, з якого могли черпати духовну поживу. Але, звичайно, потрібно чогось більшого, аніж лише читати Біблію. Чи Реформація звільнила людей тільки від влади римських пап, чи й від хибних доктрин і догматів, якими вони були обплутані багато віків? (Івана 8:32).

43. а) Яких символів віри дотримується нині більшість протестантських церков і які вірування в них відображено? б) Як вплинуло вільнодумство і розмаїття поглядів, що з’явилися в результаті Реформації, на пошуки людством правдивого Бога?

⁴³ Майже всі протестантські церкви визнають однакові символи віри,— Нікейський, святого Афанасія та Апостольський,— а в них викладено ті самі доктрини, яких впродовж сторіч дотримуються католики: доктрина про Трійцю, безсмертну душу і вогняне пекло. Такі небіблійні вчення спотворюють образ Бога і його наміри. Замість того щоб допомогти людям знайти Бога, численні секти і віросповідання, котрі виникли внаслідок вільнодумства протестантської Реформації, лише повели людей у різних керунках. Більш того, ці відмінності та замішання змусили декого ставити під сумнів сам факт існування Бога. З яким наслідком? У XIX сторіччі піднялась хвиля атеїзму та агностицизму. Про це розповість наступний розділ.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 322]

«Про хибність Трійці».

Іспанець Мігель Сервет (1511—1553 роки), який вивчав право і медицину, маючи 20 років, опублікував працю De Trinitatis erroribus («Про хибність Трійці»). У ній він заявив, що «не вживатиме слова Трійця, якого немає в Писаннях і яке лише увічнює помилку філософії». Сервет засудив доктрину про Трійцю, сказавши, що «ніхто не в стані її зрозуміти, вона неймовірна за своєю природою і навіть блюзнірська!»

За таку відвертість Сервета засудила католицька церква. Але не католики, а кальвіністи заарештували його, допитували і спалили на повільному вогні. На оправдання своїх дій Кальвін сказав: «Якщо папісти, захищаючи своє марновірство, діють різко та брутально, так що з несамовитою жорстокістю проливають невинну кров, то чому християнським суддям мало б бути соромно виявляти меншу запопадливість в обороні незаперечної правди?» Релігійний фанатизм і особиста ненависть Кальвіна засліпили його розсудливість та задушили християнські принципи. (Порівняйте Матвія 5:44).

[Ілюстрації]

Жан Кальвін (зліва) спалив Мігеля Сервета (справа) як єретика.

[Таблиця на сторінці 327]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Спрощена схема походження головних християнських релігій

Початок відступництва II сторіччя

Римо-католицька церква

IV сторіччя (Константин)

1054 рік православ’я

XVI сторіччя Реформація

лютерани

Англіканська церква

Єпископальна церква

конгрегаціоналісти

кальвіністи

[Ілюстрації на сторінці 307]

Дереворити XVI сторіччя показують контраст — Христос виганяє міняльників грошей і продаж папських індульгенцій.

[Ілюстрації на сторінці 311]

Спалення Яна Гуса.

Джон Уїкліф, англійський реформатор і перекладач Біблії.

[Ілюстрації на сторінці 314]

Мартін Лютер (справа) виступив проти торгівлі індульгенціями, якою займався чернець Йоганн Тетцель.

Розділ 14

Сучасне невірство. Чи продовжувати пошуки?

«Бог більше не цікавить людей, як це було раніше. Все менше й менше вони згадують про нього в своєму щоденному житті чи в своїх рішеннях... Бога замінили іншими цінностями — прибутками і продуктивністю. Колись на нього дивились, як на основну причину всіх людських чинів, але нині його відправили в приховані закамарки історії... Бог зник зі свідомості людей» («Походження сучасного атеїзму», англ.).

1. (Разом зі вступом). а) Як книжка «Походження сучасного атеїзму» описує віру в Бога серед сьогоднішніх людей? б) Як сучасне невірство разюче різниться від ситуації, що панувала не так давно?

ЩЕ НЕ так давно Бог відігравав значну роль у житті людей західного світу. Щоб мати визнання в суспільстві, людина мусила давати докази своєї віри в Бога, навіть коли й не щиро дотримувалась цієї віри. Будь-які сумніви і непевності треба було тримати при собі. Прилюдний вияв сумнівів міг викликати обурення і, можливо, навіть суворий осуд.

2. а) Чому багато людей перестало шукати Бога? б) Які запитання виникають у зв’язку з цим?

² Але в наші часи все стало навпаки. Якщо хтось має тверді релігійні переконання, то чимало людей вважає його вузькоглядним, догматичним, навіть фанатичним. У багатьох країнах люди переважно байдужі до Бога і релігії або й взагалі не цікавляться цією темою. Більшість вже не шукає Бога, бо не вірить, що він існує, або ж має сумніви щодо цього. А дехто для опису наших часів вживає термін «постхристиянська» ера. У зв’язку з цим виникають такі запитання: як поняття про Бога майже зникло з життя людей? Що стало причиною цих змін? Чи існують якісь вагомі підстави, щоб продовжувати пошуки Бога?

Негативні наслідки Реформації

3. Яким був один з результатів протестантської Реформації?

³ Як ми побачили в 13-му розділі, протестантська Реформація у XVI сторіччі спричинила відчутні зміни у ставленні людей до влади — релігійної чи іншої. Замість підкорення і покори прийшли відстоювання своїх прав і свобода самовираження. Хоча більшість людей залишались у лоні традиційної релігії, дехто зробив радикальніші зміни, кинувши виклик догмам та основним доктринам панівних церков. Інші ж, бачачи, яку роль відігравала релігія у війнах, стражданнях і несправедливості впродовж історії, стали скептично дивитись на всі релігії огулом.

4. а) Як документи XVI і XVII сторіч описують поширення атеїзму в тогочасній Англії та Франції? б) Кого породила Реформація у результаті своїх намагань позбутись папського ярма?

⁴ Уже 1572 року в документі під назвою «Доповідь про сучасний стан Англії» зазначалось: «Жителі королівства поділені на три групи: папісти, атеїсти і протестанти. Усі три групи користуються прихильністю; перша й остання досить численні — нам ліпше їх не чіпати». За іншою оцінкою, у Парижі 1623 року було 50 000 атеїстів, хоча цей термін вживався у досить широкому значенні. В усякому разі, видно, що Реформація, яка намагалася звільнитись від впливу пап, породила тих, хто кинув виклик владі або поглядам панівних релігій. Вілл та Аріель Дюрант написали в «Історії цивілізації: частина VII. Початок віку розуму» (англ.): «Мислителі Європи — авангард європейської думки — більше не дискутували про владу папи; вони дебатували про існування Бога».

Атака науки й філософії

5. Які чинники приспішили появу невіри в Бога?

⁵ Крім того, що загальновизнане християнство розколювалось на частини, діяли інші чинники, котрі послаблювали позиції християнства. Наука, філософія, ідея про відокремленість церкви від держави і матеріалізм — ось що спричиняло зріст сумнівів та скептицизму щодо Бога й релігії.

6. а) Як розширення наукових знань вплинуло на ряд церковних вчень? б) Що робили дехто з тих, котрі вважали себе сучасними людьми?

⁶ Розширення наукових знань ставило під сумнів чимало церковних вчень, які ґрунтувались на помилковому тлумаченні біблійних текстів. Наприклад, астрономічні відкриття Коперника і Галілея зробили безпосередній замах на церковну доктрину про геоцентричну будову світу, згідно з якою Земля є в центрі Всесвіту. До того ж розуміння законів природи, які керують матеріальним світом, дозволило звільнитись від погляду, ніби такі таємничі явища, як-от грім та блискавка чи поява певних зірок і комет, є виявами перста Божого або Провидіння. Під сумнів були поставлені також «чуда» і «втручання Бога» в справи людей. Несподівано Бог і релігія для багатьох стали чимось застарілим і дехто з тих, що вважали себе сучасними людьми, квапливо відвернулись від Бога й почали поклонятися ідолу — науці.

7. а) Що завдало релігії найсильнішого удару? б) Як церкви зреагували на дарвінізм?

⁷ Найсильнішого удару релігії, без сумніву, завдала теорія еволюції. У 1859 році англійський природознавець Чарлз Дарвін (1809—1882 роки) опублікував свою працю «Походження видів». Це було прямим замахом на біблійне вчення, що все створив Бог. Якою була реакція церков? Попервах духівництво в Англії та інших місцях засудило цю теорію. Але невдовзі протидія згасла. Здавалося, чимало представників духівництва почало вбачати в теоретизуваннях Дарвіна оправдання для своїх прихованих сумнівів. Тому ще за життя Дарвіна «більшість глибокодумного та красномовного духівництва прийшла до висновку, що еволюція цілком суміщається з розширеним розумінням Письма», каже «Релігійна енциклопедія» (англ.). Замість того щоб стати на захист Біблії, загальновизнане християнство піддалось тискові наукових поглядів і погодилося з тим, що було популярним. Так воно підірвало віру в Бога (2 Тимофія 4:3, 4).

8. а) Що почали ставити під сумнів критики релігії у XIX сторіччі? б) Які популярні теорії запропонували критики релігії? б) Чому багато людей швидко засвоїли антирелігійні ідеї?

⁸ Під кінець XIX сторіччя критики релігії пішли в рішучий наступ. Їм було замало вказувати лише на хиби церков, вони почали піддавати сумніву самі підвалини релігії. Піднімались такі запитання: хто такий Бог? Чи людям потрібен Бог? Як віра в Бога вплинула на людське суспільство? Наприклад, Людвіг Фейєрбах, Карл Маркс, Зігмунд Фрейд і Фрідріх Ніцше висували свої тлумачення на основі філософії, психології та соціології. Твердження: «Бог — це ніщо інше, як продукт людської уяви», «Релігія — це опіум для народу» і «Бог є мертвий» — звучали по-новому та були такими захопливими в порівнянні з нудними, невиразними догмами й традиціями церков. Здавалось, що багато людей зрештою знайшли можливість відкрито виражати свої сумніви і недовіру, приховані десь у глибинах їхніх розумів. Такі люди швидко й охоче засвоїли ці ідеї, як нову святу правду.

Великий компроміс

9. а) Як реагували церкви на нападки з боку науки і філософії? б) До чого довів компроміс церков?

⁹ Що робили церкви, потрапивши під нападки і критику з боку науки та філософії? Замість того щоб обстоювати біблійні вчення, вони піддались тискові й пішли на компроміс навіть у таких фундаментальних питаннях віри, як те, що все створив Бог, і достовірність Біблії. З яким результатом? Церквам загальновизнаного християнства перестали довіряти, і багато людей зневірилось. Церкви не змогли самі стати на свій захист, і це призвело до того, що безліч людей полишило їх. Для багатьох релігія стала всього лиш соціальним пережитком, чимсь для відзначання знаменних дат у житті людини — народження, одруження, смерті. Чимало людей майже занехаяло пошуки правдивого Бога.

10. Які невідкладні питання потрібно розглянути?

¹⁰ Отже, постають логічні питання: чи наука й філософія дійсно підписали смертний вирок вірі в Бога? Чи неспроможність церков захистити віру означає неспроможність Біблії, якої, за їхніми твердженнями, вони навчають? Зрештою, чи потрібно продовжувати пошуки Бога? Коротко розгляньмо ці питання.

Підстави для віри в Бога

11. а) Які дві книги вже довгий час служать підставою для віри в Бога? б) Як ці книги впливають на людей?

¹¹ Кажуть, що є дві книги, котрі засвідчують про існування Бога: «книга» творива, або природа, і Біблія. Вони були підставою для віри мільйонів людей у минулому і тепер. Наприклад, один цар XI сторіччя до н. е., будучи в захваті від зоряного неба, висловився такими поетичними словами: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розповідає небозвід» (Псалом 19:2). У XX сторіччі певний астронавт, побачивши з місячної орбіти чудовий вигляд Землі, процитував: «Напочатку Бог створив Небо та землю» (Буття 1:1).

12. Яких атак зазнала «книга» творива і Біблія?

¹² Ці дві книги, однак, є об’єктами нападок з боку тих, хто відкидає віру в Бога. Вони заявляють, що наукові відкриття в довколишньому світі доводять, ніби життя почало існувати не завдяки майстерному створенню, а через сліпий випадок і безладний процес еволюції. Такі люди твердять, що ніякого Творця не було і, значить, тема про Бога взагалі зайва. До того ж багато з них вважає Біблію просто застарілою і непослідовною книгою, а тому не гідною того, аби в неї вірити. Отже, для них більше не існує підстав для віри в існування Бога. Але чи дійсно так воно є? Про що свідчать факти?

Випадково чи завдяки задуму?

13. Що було б потрібно, аби життя з’явилося випадково?

¹³ Якщо не існувало Творця, то життя мусило зародитись спонтанно й випадково. Для того щоб з’явилось життя, відповідні хімічні сполуки мали б з’єднатися між собою у належних пропорціях, коли наявна потрібна температура, тиск та інші вагомі чинники, і все це мало б тривати відповідний проміжок часу. Також, щоб на землі могло зародитись та існувати життя, ці випадкові перетворення мали б повторюватись безліч разів. Але яка ймовірність того, що спонтанно відбулось хоча б одне таке перетворення?

14. а) Наскільки малою є можливість того, щоб випадково утворилась одна проста молекула білка? б) Що показують математичні розрахунки про можливість спонтанного зародження життя?

¹⁴ Еволюціоністи визнають: імовірність того, що потрібні атоми та молекули з’єднаються й утворять лише одну просту молекулу білка, дорівнює співвідношенню 1 до 10 ¹¹³, тобто 1 з 113 нулями. Це число перевищує гадану кількість усіх атомів у Всесвіті! Математики відкидають можливість події, імовірність якої відповідає співвідношенню меншому, ніж 1 до 10⁵⁰. Але для життя необхідно значно більше, як одна проста молекула білка. Для функціонування лише однієї клітини потрібно біля 2000 різних білків, і ймовірність того, що всі вони самі випадково утворяться, становить 1 до 10^40 000! Астроном Фред Хойл сказав: «Коли людина не перебуває у полоні упередженого погляду, що життя зародилося на Землі [спонтанно],— погляду, який склався на підставі громадської думки чи здобутої освіти,— то вона ви́знає, що ці прості підрахунки повністю відмітають таку ідею».

15. а) Що виявили науковці, досліджуючи матеріальний світ? б) Що сказав професор фізики про закони природи?

¹⁵ З другого боку, науковці, вивчаючи матеріальний світ, почавши від найдрібніших субатомних частинок і закінчуючи неосяжними галактиками, виявили, що всі знані фізичні явища підпорядковуються низці основних законів. Інакше кажучи, вони виявили логічність і порядок у всьому, що відбувається в Усесвіті, і змогли передати цю логічність та порядок простими математичними термінами. «Мало не всіх науковців вражає майже незбагненна простота і точність цих законів»,— написав у журналі «Нью саєнтист» професор фізики Пол Дейвіс.

16. а) Назвіть декотрі основні сталі величини законів природи. б) Що сталося б, якби ці сталі величини зазнали навіть незначних змін? в) Який висновок зробив один професор фізики про Всесвіт і наше існування?

¹⁶ Проте найбільш цікавий у тих законах є факт, що вони охоплюють величини, які мусять бути сталими і незмінними, щоб знаний нам Усесвіт міг існувати. До основних сталих належать: величина електричного заряду протона, маси деяких елементарних часток і Ньютонівська універсальна гравітаційна стала, яку звичайно позначають літерою G. Професор Дейвіс про це сказав так: «Навіть незначні відхилення величин декотрих з них можуть докорінно змінити вигляд Усесвіту. Наприклад, Фріман Дайсон зазначив, що якби сила притягання між нуклонами (протони й нейтрони) була лише на кілька відсотків сильнішою, то Всесвіт був би позбавлений водню. Не існували б такі зірки, як наше Сонце, не кажучи вже про воду. Життя, принаймні в такій формі, як ми його знаємо, було б неможливе. Брендон Картер довів, що незначна зміна величини G спричинила б те, що всі зорі перетворилися б на голубі гіганти або червоні карлики, що принесло б жахливі наслідки для життя». Дейвіс робить висновок: «Належить визнати, що може існувати лише єдиний у своєму роді Всесвіт. Якщо це так, то виникає гідна уваги думка: наше існування як свідомих істот є неминучим наслідком логічної закономірності» (курсив наш).

17. а) Про що чітко свідчить те, що у Всесвіті видно задум і мету? б) Як це підтверджує Біблія?

¹⁷ Який висновок можна з усього цього зробити? Передусім, якщо Всесвітом керують певні закони, то повинен існувати розумний законодавець, який сформулював і встановив їх. А оскільки закони, відповідальні за функціонування Всесвіту, здається, розраховані на існування життя і підтримання сприятливих для життя умов, то це чітко вказує на існування якоїсь мети. Задум і мета — не притаманні сліпому випадку; вони характерні для розумного Творця. Саме про це говорить Біблія: «Те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме» (Римлян 1:19, 20; Ісаї 45:18; Єремії 10:12).

Довкола нас багато доказів

18. а) У чому ще можна бачити задум і мету? б) Наведіть приклади, які засвідчують розумний задум.

¹⁸ Звичайно, задум і мету видно не лише в упорядкованому існуванні Всесвіту, але й у тому, як живі створіння — прості та складні — день у день функціонують, а також в тому, як вони співіснують один з одним і з оточенням. Наприклад, майже кожна частина людського тіла — мозок, око, вухо, рука — настільки складної конструкції, що сучасна наука не в стані до кінця цього пояснити. А тваринний і рослинний світ? Ось лише кілька прикладів: щорічна міграція птахів, які долають тисячі кілометрів над суходолом і морями, процес фотосинтезу в рослинах, розвиток з однієї заплідненої яйцеклітини складного організму з мільйонами різноманітних клітин, які виконують чітко визначені їм функції,— усе це очевидні докази розумного задумуa.

19. а) Чи наукове тлумачення того, як функціонують певні речі, заперечує існування розумного задуму або конструктора? б) Про що ми довідуємось, досліджуючи довколишній світ?

¹⁹ Але дехто доводить, що чимраз більші наукові знання дають пояснення багатьом цим феноменам. І справді, наука до певної міри пояснила немало з того, що раніше було таємницею. Але коли дитина з’ясує, як працює годинник, то хіба зробить висновок, що годинник ніким не був задуманий і виготовлений. Так само наше розуміння дивовижних процесів, які відбуваються у матеріальному світі, не заперечує існування розумного конструктора. Навпаки, чим більше ми дізнаємось про довколишній світ, тим більше маємо доказів того, що існує розумний Творець — Бог. Тому можна щиро погодитися зі словами псалмописьменника: «Які то численні діла Твої Господи,— Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!» (Псалом 104:24).

Чи вірити Біблії?

20. Чи сама віра в Бога завжди спонукує людей шукати Його? Що свідчить про це?

²⁰ Але сама лише віра в існування Бога не завжди спонукує людей шукати Його. Нині мільйони людей хоч і не повністю відкинули віру в Бога, однак ця віра не спонукує їх шукати Бога. Американський опитувач Джордж Ґеллап Молодший зауважив: «Дійсно, немає великої різниці між людьми, які ходять до церкви, і тими, які не ходять. Усі однаково шахрують, не платять податків і займаються дрібними крадіжками головно тому, що існує великий ринок релігій». Він додав: «Багато людей вибирають собі вигідну релігію, яка б задовольняла їх і не вимагала б великих зусиль. Хтось назвав її релігією на всі смаки. Головна слабкість сьогоднішнього християнства в цій країні [США] — брак міцної віри».

21, 22. а) Чому Біблія є винятковою книгою? б) Який головний доказ достовірності Біблії? Поясніть.

²¹ Ця «головна слабкість» здебільшого з’явилася внаслідок недостатнього знання Біблії і браку віри в неї. Але які є підстави для віри в Біблію? Перш за все варто згадати, що впродовж віків жодна інша книга не перенесла так багато несправедливої критики, зловживань, ненависті й нападок, як Біблія. Проте вона пройшла через усе це і стала книгою, яку найчастіше перекладали на інші мови,— книгою, найпоширенішою за всю історію людства. Ці факти підтверджують, що Біблія — виняткова книга. Але існують численні докази і переконливі свідчення того, що Біблія — це книга, натхнена Богом, і що їй ми можемо довіряти. (Дивіться інформацію в рамці, сторінки 340, 341).

²² Хоча багато людей до певної міри вважає Біблію ненауковою, суперечливою і застарілою книгою, факти свідчать про щось зовсім протилежне. Коли взяти до уваги її унікальне авторство, історичну й наукову точність та безпомилковість пророцтв, то можна зробити єдиний висновок: Біблія — це натхнене Боже Слово. Про це апостол Павло сказав так: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне» (2 Тимофія 3:16).

Перебороти невірство

23. Який висновок щодо Біблії можна зробити, розглянувши певні факти?

²³ Який висновок можна зробити на основі доказів з «книги» творива і Біблії? Висновок простий: ці книги і сьогодні, як в минулому, є дуже актуальними. Коли підійти до цього питання об’єктивно і не піддаватись упередженим поглядам, то стає очевидним, що існують обґрунтовані доводи, за допомогою котрих можна відкинути будь-які заперечення. Відповіді існують, і потрібне лише бажання, щоб знайти їх. Ісус сказав: «Шукайте — і знайдете» (Матвія 7:7; Дії 17:11).

24. а) Чому багато людей занехаяло пошуки Бога? б) Яку розраду ми маємо? в) Що розглядатиметься в останніх розділах цієї книжки?

²⁴ Зрештою, більшість людей, котрі занехаяли пошуки Бога, зробили це не тому, що ретельно дослідили докази і переконалися в неправдивості Біблії. Радше чимало з них відвернулось од Бога через те, що загальновизнане християнство не змогло виявити їм правдивого Бога Біблії. Французький письменник П. Валадьєр зазначив: «Атеїзм — це породження християнської традиції; вона знищила Бога в свідомості людини, бо представляла його таким, що в нього неможливо було вірити». Так чи інакше ми маємо розраду в словах апостола Павла: «Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу? Зовсім ні! Бож Бог правдивий, а кожна людина неправдива» (Римлян 3:3, 4). Існують усі причини для того, щоб і далі шукати правдивого Бога. В останніх розділах цієї книжки ми побачимо, як ці пошуки завершились успіхом і що в майбутньому чекає на людство.

[Примітки]

[Рамка на сторінках 340, 341]

Докази достовірності Біблії

Унікальне авторство. Біблія складається з 66 книг, перша з яких — Буття, остання — Об’явлення. Вони написані близько 40 чоловіками, що дуже відрізнялися своїм соціальним походженням, освітою та родом занять. Ця книга писалася понад 16 сторіч — з 1513 року до н. е. і до 98 року н. е. Проте Біблія — це послідовна і гармонійна книга, в котрій у логічній послідовності викладена одна провідна тема: спростування закидів проти Бога і здійснення його наміру через Месіанське Царство. (Дивіться інформацію на сторінці 241).

Історична точність. Описані в Біблії події повністю збігаються з доведеними історичними фактами. У книжці «Адвокат досліджує Біблію» (англ.) сказано: «Тоді як літературні твори, легенди і неправдиві свідчення ретельно описують події, що відбуваються в якомусь віддаленому місці й у невизначений час... біблійні оповіді дають нам відомості про час і місце описуваних подій з надзвичайною точністю» (Єзекіїля 1:1—3). А «Новий біблійний словник» (англ.) коментує: «[Письменник книги Дії] викладає свою оповідь на тлі сучасної йому історії; сторінки його книги повні посилань на міські влади, намісників провінцій, васальних царів тощо, і ці посилання щоразу виявляються правильними, коли йдеться про місце і час» (Дії 4:5, 6; 18:12; 23:26).

Наукова точність. У книзі Левит ізраїльтянам було дано вказівки про карантин і гігієну, тоді як довколишні народи нічого не знали про ці запобіжні заходи. В Екклезіяста 1:7 описано такі незнані в давні часи явища, як кругообіг води у формі опадів і випаровування з океанів. В Ісаї 40:22 та Йова 26:7 сказано, що земля має сферичну форму і висить у просторі ні на чому, однак наука про це не знала аж до XVI сторіччя. Понад 2200 років до того, як Уїльям Гарвей оприлюднив своє відкриття кругообігу крові, у Приповістей 4:23 було вказано на роль серця в цьому процесі. Біблія не є науковим посібником, але, коли торкається наукових питань, вона виявляє справжню компетентність  і цим значно випереджує свої часи.

Безпомилкові пророцтва. Знищення стародавнього Тира, падіння Вавилона, відбудова Єрусалима і поява й падіння царів Мідо-Персії та Греції були передречені в таких деталях, що критики роблять закиди, але надаремно, ніби ці пророцтва написано після того, як відбулися ті події (Ісаї 13:17—19; 44:27—45:1; Єзекіїля 26:3—7; Даниїла 8:1—7, 20—22). Пророцтва про Ісуса, записані за декілька століть до його народження, виконались до найменших подробиць. (Дивіться сторінку 245). Також точно сповнились пророцтва самого Ісуса про знищення Єрусалима (Луки 19:41—44; 21:20, 21). Пророцтва про останні дні, які дали Ісус і апостол Павло, сповнюються саме в наші часи (Матвія 24; Марка 13; Луки 21; 2 Тимофія 3:1—5). Біблія вказує на єдине Джерело всіх пророцтв — Бога Єгову (2 Петра 1:20, 21).

[Ілюстрації на сторінці 333]

Дарвін, Маркс, Фрейд, Ніцше та інші висунули теорії, які підривали віру в Бога.

[Ілюстрації на сторінці 335]

«Книга» творива і Біблія дають основу для віри в Бога.

[Ілюстрації на сторінці 338]

Чим більше ми дізнаємось про довколишній світ, тим більше маємо доказів того, що існує розумний Творець.

[Схема/Ілюстрація на сторінці 337]

Існування життя і Всесвіту було б неможливе, якби певні сталі величини хоча б трохи змінились.

[Схема]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

КОМПОНЕНТИ АТОМА ВОДНЮ

Електронна оболонка

ПРОТОН + Ядро

ЕЛЕКТРОН —

Розділ 15

Повернення до правдивого Бога

«Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Івана 13:34, 35).

1, 2. Як на правдивих християн повинна впливати любов?

ЦИМИ словами Ісус встановив критерій для тих, хто хоче бути його правдивим послідовником. Християнська любов повинна стояти вище всіх расових, племінних і національних поділень. Вона вимагає, щоб правдиві християни були «не від світу», бо й сам Христос був «не від світу» (Івана 17:14, 16; Римлян 12:17—21).

² Як християнин виявляє, що він «не від світу»? Наприклад, як він повинен ставитись до політичних, революційних і воєнних завірюх наших часів? Християнський апостол Іван відповідно до вищенаведених слів Ісуса написав: «Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! Бо це та звістка, яку від початку ви чули,— щоб любили один одного». І сам Ісус пояснив, чому учні не захищали його силою: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б... Та тепер Моє Царство не звідси». Навіть коли Ісусове життя було в смертельній небезпеці, ті слуги не вдалися до сили, як це робить світ (1 Івана 3:10—12; Івана 18:36).

3, 4. а) Що пророкував Ісая стосовно «кінця днів»? б) На які запитання потрібно дати відповідь?

³ Понад 700 років до Христа пророк Ісая передрік, що люди з усіх народів зберуться для правдивого поклоніння Єгові та більше не будуть навчатись війни. Він сказав: «І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір... і полинуть до неї всі люди. І підуть численні народи та й скажуть: «Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє — з Єрусалиму». І він буде судити між людьми, і буде численні народи розсуджувати. І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої — на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни»a (Ісаї 2:2—4).

⁴ Яка релігія світу відома тим, що виконує ці вимоги? Хто відмовився навчатись війни, незважаючи на ув’язнення, концентраційні табори і вироки смерті?

Християнська любов і нейтралітет

5. Яке засвідчення у справі християнського нейтралітету дало багато Свідків Єгови і чому?

⁵ Свідки Єгови знані по цілому світі за те, що на підставі свого сумління дотримуються християнського нейтралітету. Впродовж усього XX сторіччя їх кидали до в’язниць, у концентраційні табори, піддавали тортурам, депортували і переслідували через те, що вони як усесвітній збір християн, котрі мають близькі взаємини з Богом, не хотіли зректися своєї любові та єдності. У нацистській Німеччині в 1933—1945 роках біля тисячі Свідків померло і кілька тисяч було ув’язнено, тому що відмовились підтримувати воєнну машину Гітлера. Так само під режимом Франко в колишній фашистській Іспанії сотні молодих Свідків, не бажаючи навчатися війни, були ув’язнені, а багато з них провели в середньому по десять років у військових в’язницях. Донині в ряді країн чимало молодих Свідків Єгови томляться у в’язницях через те, що дотримуються християнського нейтралітету. Водночас Свідки Єгови не виступають проти урядових військових програм. Непохитний християнський нейтралітет Свідків у політичних питаннях — це одне з їхніх незмінних переконань, що було очевидним упродовж усіх конфліктів і війн XX сторіччя. Така позиція виявляє, що вони є правдивими послідовниками Христа, і саме вона відрізняє їх від решти християнських релігій (Івана 17:16; 2 Коринтян 10:3—5).

6, 7. Що Свідки Єгови зрозуміли стосовно християнства?

⁶ Свідки Єгови дотримуються Біблії та прикладу Ісуса і цим виявляють, що поклоняються правдивому Богові Єгові. Вони розуміють, що Божа любов відображалась у житті й жертовній смерті Ісуса. Також усвідомлюють, що правдива християнська любов породжує єдине всесвітнє братство, в якому не існує політичних, расових чи національних розділень. Інакше кажучи, християнство — це не тільки міжнаціональне об’єднання; воно наднаціональне, необмежене державними кордонами, владами чи інтересами. З погляду такого християнства людський рід — це одна родина зі спільним прародичем і єдиним Творцем, Богом Єговою (Дії 17:24—28; Колосян 3:9—11).

⁷ Майже всі інші релігії брали участь у війнах, братовбивчих і кровопролитних, але Свідки Єгови показали, що бережуть у своїх серцях процитоване раніше пророцтво з Ісаї 2:4. Однак ви можете запитати: «Звідкіль походять Свідки Єгови? Як діє ця організація?».

Божі свідки впродовж довгого часу

8, 9. Яке запрошення Бог дає людству?

⁸ Понад 2700 років тому пророк Ісая висловив таке запрошення: «Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько! Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій — свої задуми, і хай до Господа звернеться,— і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато» (Ісаї 55:6, 7).

⁹ Кілька століть пізніше християнський апостол Павло пояснив «дуже побожним» грекам в Афінах: «Ввесь людський рід Він [Бог] з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас» (Дії 17:22—28).

10. Звідки ми знаємо, що Бог був недалеко від Адама і Єви та їхніх дітей?

¹⁰ Дійсно, Бог був недалеко від своїх людських створінь, Адама та Єви. Він промовляв до них, передавав їм свої накази і волю. Більш того, Бог не ховався від їхніх синів, Каїна й Авеля. Він дав пораду Каїнові, який виношував почуття ненависті до свого брата і заздрив йому через його жертвоприношення Богові. Але Каїн, замість того щоб змінити свою форму поклоніння, виявив заздрість, релігійну нетерпимість і вбив свого брата Авеля (Буття 2:15—17; 3:8—24; 4:1—16).

11. а) Що означає слово «мученик»? б) Як Авель став першим мучеником?

¹¹ Авель через свою вірність Богу аж до смерті став першим мученикомb. Він був також першим свідком Єгови й очолив довгий список непорочних свідків, яких мав Бог впродовж усієї історії. Тому апостол Павло сказав: «Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог засвідчив про дари його; нею, і вмерши, він ще промовляє» (Євреїв 11:4).

12. Яких інших вірних свідків Єгови ви знаєте?

¹² У тому ж Посланні до євреїв Павло згадує цілий ряд вірних чоловіків і жінок, таких, як Ной, Авраам, Сарра і Мойсей, котрі завдяки своїй непорочності ввійшли в число «великої хмари свідків [по-грецьки: марти́рон]». Вони є прикладами і заохоченням для тих, хто прагне пізнати правдивого Бога і служити йому. Це були чоловіки й жінки, що втішалися взаєминами з Богом Єговою. Вони шукали і знайшли його (Євреїв 11:1—12:1).

13. а) Чому Ісус є видатним виявом Божої любові? б) У чому особливо Ісус став прикладом для своїх послідовників?

¹³ Книга Об’явлення говорить, що найвидатнішим серед тих свідків був «Ісус Христос... Свідок вірний». Ісус є ще одним виразним доказом Божої любові, бо Іван написав: «Ми бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає, що Ісус — то Син Божий, то в нім Бог пробуває, а він у Бозі. Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас». Ісус народився євреєм, був правдивим свідком і помер як мученик, залишившись вірним своєму Отцеві Єгові. Справжні послідовники Христа впродовж віків також були свідками Ісуса і свідками правдивого Бога Єгови (Об’явлення 1:5; 3:14; 1 Івана 4:14—16; Ісаї 43:10—12; Матвія 28:19, 20; Дії 1:8).

14. Яке запитання тепер вимагає відповіді?

¹⁴ Пророцтво Ісаї вказує на те, що повернення до правдивого Бога Єгови буде ознакою «кінця днів», або, як це передано в інших місцях Біблії, «останніх днів»c. З огляду на велику кількість релігій і через замішання, про які ми розповіли в цій книжці, постає запитання: хто сьогодні — в ці останні дні — справді шукає правдивого Бога, щоб служити йому «в дусі та в правді»? Аби відповісти на це запитання, розгляньмо спочатку події, що відбувались у XIX сторіччі (Ісаї 2:2—4; 2 Тимофія 3:1—5; Івана 4:23, 24).

Молодий чоловік шукає Бога

15. а) Ким був Чарлз Тейз Рассел? б) Які в нього були сумніви щодо деяких релігійних вчень?

¹⁵ У 1870 році завзятий молодий чоловік Чарлз Тейз Рассел (1852—1916 роки) почав цікавитись багатьма питаннями, які стосувались традиційних наук християнства. Юнаком Рассел працював у галантерейному магазині свого батька в метушливому промисловому місті Аллегейн (тепер це частина Піттсбурга) у штаті Пенсільванія (США). Він був пресвітеріанином і конгрегаціоналістом. Але його непокоїли такі вчення, як передвизначення й вічні муки в пеклі. Чому він почав піддавати сумніву ці головні доктрини деяких християнських релігій? Рассел написав: «Бог, який використав свою силу, аби створити людські істоти, для яких передбачив і прирік вічні муки, не може бути ні мудрим, ні справедливим, ні сповненим любові. Його норми були б нижчі від тих, що ними керується багато людей» (Єремії 7:31; 19:5; 32:35; 1 Івана 4:8, 9).

16, 17. а) Якими вченнями серйозно цікавилась група дослідників Біблії, до якої належав Рассел? б) Яка значна розбіжність виникла і як відповів Рассел?

¹⁶ Ще в юнацькому віці Рассел разом з іншими молодими людьми організував групу щотижневого дослідження Біблії. Вони стали аналізувати, що́ говорить Біблія на такі теми, як безсмертя душі, викупна жертва Ісуса і його другий прихід. У 1877 році Рассел, маючи 25 років, продав свою частку батькового підприємства, яке на той час процвітало, і розпочав повночасне проповідування.

¹⁷ У 1878 році виникла значна розбіжність між Расселем і одним з його товаришів, який відкидав учення про те, що смерть Христа може бути окупленням за гріхи людей. Рассел, подаючи контрдокази, писав: «Христос своєю смертю і воскресінням зробив заради нас багато добра. Він замість нас прийняв смерть; він помер, як справедливий за несправедливих — усі люди несправедливі. Ісус Христос з Божої благодаті зазнав смерті за кожну людину... Він заклав початок вічного спасіння для всіх тих, хто йому кориться». Рассел додав: «Викупити — означає визволити або повернути щось за плату. Що Христос повернув людям? Життя. Ми втратили життя через непослух першого Адама. Другий Адам [Христос] своїм життям нас викупив» (Марка 10:45; Римлян 5:7, 8; 1 Івана 2:2; 4:9, 10).

18. а) До чого привела розбіжність у поглядах на викуп? б) Який взірець стосовно пожертв наслідували Дослідники Біблії?

¹⁸ Рассел завжди був рішучим оборонцем вчення про викуп, тому він порвав усякі зв’язки зі своїм колишнім колегою. У липні 1879 року Рассел почав видавати «Сіонську Вартову башту і вісник Христової присутності». Нині цей журнал відомий по цілому світі під назвою «Вартова башта оголошує Царство Єгови». У 1881 році він разом з іншими присвяченими християнами заснував неприбуткове біблійне товариство. Його було названо Zion’s Watch Tower Tract Society (Трактатне товариство «Сіонська вартова башта»), яке тепер називається Watch Tower Bible and Tract Society of Pennsylvania (Пенсільванське біблійне і трактатне товариство «Вартова башта»). Це товариство діє в ролі правного органу Свідків Єгови. Від самого початку Рассел вимагав, щоб не збирались жодні кошти на зібраннях збору і не випрошувались пожертви через публікації Товариства «Вартова башта». Люди, які приєднались до Рассела, щоб проводити глибокі дослідження Біблії, стали називатись просто — Дослідники Біблії.

Повернення до біблійної правди

19. Які вчення загальновизнаного християнства відкинули Дослідники Біблії?

¹⁹ Рассел і його товариші на основі своїх досліджень Біблії відкинули вчення загальновизнаного християнства про таємничу Пресвяту Трійцю, безсмертя людської душі і вічні муки в пекельному вогні. Також прийшли до висновку, що не потрібно мати окремий, навчений в семінаріях клас духівництва. Вони хотіли повернутись до скромних початків християнства, мати духовно кваліфікованих старійшин, які давали б зборам керівництво і не вимагали б за це платні чи винагороди (1 Тимофія 3:1—7; Тита 1:5—9).

20. Що Дослідники Біблії довідались про Христову пароусı́а і 1914 рік?

²⁰ Вивчаючи Боже Слово, Дослідники Біблії дуже цікавились пророцтвами з Християнських грецьких Писань, які стосувались «кінця віку» і Христового «приходу» (Матвія 24:3). Звернувши увагу на грецький текст, вони виявили, що Христів «прихід» — це насправді «пароусı́а», або невидима присутність. Отже, Христос повідомив учням про ознаки своєї невидимої присутності в час кінця, а не свого майбутнього видимого приходу. Усвідомивши це, Дослідники Біблії сильно прагнули зрозуміти біблійну хронологію, пов’язану з Христовою присутністю. Рассел і його товариші, хоч і не могли збагнути всіх деталей, усвідомили, що 1914 рік мав стати дуже важливим моментом в історії людства (Матвія 24:3—22; Луки 21:7—33, ППЦ).

21. Яку відповідальність усвідомлювали Рассел і його співвіруючі?

²¹ Рассел знав, що потрібно виконати велику проповідницьку працю. Він пам’ятав слова Ісуса, записані Матвієм: «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матвія 24:14; Марка 13:10). Перед 1914 роком Дослідники Біблії діяли з почуттям невідкладності. Вони вірили, що власне в цьому році їхня проповідницька діяльність досягне найвищої точки і їм треба докладати всіх зусиль, аби допомогти іншим пізнати «цю Євангелію Царства». Тому біблійні проповіді Ч. Т. Рассела публікувались у тисячах газет по цілому світі.

Випробування і зміни

22—24. а) Як зреагувала більшість Дослідників Біблії, коли довідались про смерть Ч. Т. Рассела? б) Хто був наступним після Рассела президентом Товариства «Вартова башта»?

²² У 1916 році під час проповідницької поїздки по США у віці 64 років несподівано помирає Чарлз Тейз Рассел. Що буде з Дослідниками Біблії? Чи вони припинять свою діяльність, як це буває з послідовниками звичайної людини? Як вони зустрінуть випробування під час Першої світової війни (1914—1918 роки) — різанини, в яку невдовзі втягнулись Сполучені Штати Америки?

²³ Реакцію більшості Дослідників Біблії можна передати словами В. Е. Ван Амбурга, офіційного представника Товариства «Вартова башта»: «Ця велика всесвітня праця не є працею однієї людини. Вона надто велика. Це Божа праця, і вона не змінюється. Бог користувався багатьма слугами в минулому і, безперечно, буде користуватись багатьма в майбутньому. Ми присвячуємо себе не людині або праці людини, а виконуванню Божої волі, яку Він буде виявляти нам через Своє Слово й наперед визначене керівництво. Бог далі очолює цю працю» (1 Коринтян 3:3—9).

²⁴ У січні 1917 року було вибрано другого президента Товариства «Вартова башта». Ним став Джозеф Ф. Рутерфорд — правник і проникливий дослідник Біблії. Це була енергійна й безстрашна людина. Рутерфорд знав, що Боже Царство мусить бути проповідувано (Марка 13:10).

З новим завзяттям і новим ім’ям

25. Як Дослідники Біблії поставились до труднощів у період після Першої світової війни?

²⁵ Товариство «Вартова башта» у 1919 і 1922 роках організувало в США кілька конгресів. Ті конгреси були наче друга П’ятидесятниця для кількох тисяч Дослідників Біблії після переслідувань у час Першої світової війни (Дії 2:1—4). Вони не дозволили, щоб страх перед людиною заволодів ними, а з новими силами взялися за виконання біблійного заклику — йти між народи і проповідувати правду. У 1919 році Товариство «Вартова башта» почало друкувати супровідний до «Вартової башти» журнал «Золотий вік», відомий тепер по цілому світі як «Пробудись!». Він служить могутнім знаряддям, щоб пробуджувати людей, тобто допомагати їм зрозуміти важливість теперішнього часу, і щоб вселити довір’я до обітниці Творця про мирний новий світ.

26. а) На який обов’язок Дослідники Біблії почали звертати все більше уваги? б) Яке чіткіше розуміння Святого Письма здобули Дослідники Біблії?

²⁶ У 1920-ті й 1930-ті роки Дослідники Біблії щораз частіше звертались до методу проповідування перших християн — від дому до дому (Дії 20:20, СМ). Кожен віруючий мав відповідальність свідчити якомога більшій кількості людей про правління Христового Царства. З Біблії вони чітко зрозуміли, що перед людством стоїть велике спірне питання про всесвітній суверенітет, яке розв’яже Бог Єгова, коли знищить Сатану і його згубні діла на землі (Римлян 16:20; Об’явлення 11:17, 18). Розуміння спірного питання допомогло також усвідомити, що на першому місці стоїть виправдання Бога як законного Суверена, а вже на другому — спасіння людей. Отже на землі мали б бути вірні свідки, готові свідчити про Божі наміри і його верховенство. Як це сповнилось? (Йова 1:6—12; Івана 8:44; 1 Івана 5:19, 20).

27. а) Яка важлива подія відбулась 1931 року? б) Назвіть декотрі характерні для Свідків вірування?

²⁷ У липні 1931 року Дослідники Біблії провели конгрес у місті Колумбус (Огайо), де тисячі присутніх ухвалили резолюцію. У ній вони з радістю прийняли «ім’я, яке Господь Бог промовив своїми устами» і заявили: «Ми бажаємо, щоб нас знали під цим ім’ям і називали ним, тобто «Свідки Єгови». Відтоді Свідки Єгови стали відомі по цілому світі не лише за характерні для них вірування, але й за їхнє ревне служіння від дому до дому і на вулицях. (Дивіться сторінки 356, 357; Ісаї 43:10—12; Матвія 28:19, 20; Дії 1:8).

28. Що чітко зрозуміли Свідки у 1935 році про правління Царства?

²⁸ У 1935 році Свідки чітко зрозуміли, що таке небесний клас Царства, хто царюватиме з Христом і хто буде їхніми підданими на землі. Вони вже знали, що число помазаних духом християн, покликаних правити з Христом з неба, становить лише 144 000. Отже, яка надія для решти людства? Якщо є уряд, то логічно, що мають бути піддані цього уряду. Той небесний уряд, Царство, матиме мільйони слухняних підданих на землі. То буде «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків», який вигукуватиме: «Спасіння від Бога нашого [Єгови], що сидить на престолі, та від Агнця [Христа Ісуса]» (Об’явлення 7:4, 9; 7:10, Дул.; 14:1—3; Римлян 8:16, 17).

29. Що усвідомили Свідки і за яку працю взялись?

²⁹ Це розуміння про великий натовп допомогло Свідкам Єгови усвідомити, що на них чекає колосальна робота — знайти і навчити мільйони людей, які шукають правдивого Бога і з яких складатиметься «великий натовп». Потрібно було організувати міжнародну освітню кампанію. Потрібні були навчені промовці і служителі. Потрібні були школи. Усе це розумів наступний президент Товариства «Вартова башта».

Усесвітнє збирання тих, хто шукає Бога

30. Які події вплинули на Свідків у 1930-х і 1940-х роках?

³⁰ У 1931 році було біля 50 000 Свідків у менш як 50 краях. Події 1930-х і 1940-х років зовсім не полегшили їхньої проповідницької праці. Саме тоді підняв голову фашизм і нацизм, а також спалахнула Друга світова війна. У 1942 році помер Дж. Ф. Рутерфорд. Товариство «Вартова башта» потребувало енергійного проводу, щоб Свідки Єгови отримали подальший поштовх до проповідницької діяльності.

31. Аби розширити проповідування доброї новини, що почало діяти 1943 року?

³¹ Третього президента Товариства «Вартова башта» було вибрано 1942 року. Ним став 36-літній Натан Г. Норр. Як енергійний організатор, він чітко розумів потребу сприяти якомога швидшому проповідуванню доброї новини по всьому світі, хоча народи все ще були втягнені в Другу світову війну. Норр одразу взявся за створення школи для підготовки місіонерів, яку було названо Біблійною школою «Ґілеад» Товариства «Вартова башта»d. Перших сто студентів — усі повночасні служителі — було прийнято до цієї школи в січні 1943 року. Перед тим як поїхати на місця своїх призначень, головно в інші країни, вони коло шести місяців інтенсивно вивчали Біблію і пов’язані зі служінням справи. До 2000 року було випущено 108 класів; школа «Ґілеад» підготувала тисячі місіонерів, щоб вони служили по цілому світі.

32. Який поступ зробили Свідки Єгови після 1943 року?

³² У 1943 році було лише 126 329 Свідків, які проповідували в 54 країнах. Незважаючи на жорстокі переслідування з боку нацизму, фашизму, комунізму і «Католицької дії», а під час Другої світової війни теж з боку так званих демократичних форм правління, у 1946 році Свідки Єгови досягли нового найвищого числа проповідників Царства —176 000. Через п’ятдесят чотири роки їх стало вже біля шести мільйонів у 234 країнах, островах і територіях. Безсумнівно, завдяки своєму імені й діяльності вони стали знаними по цілому світі. Але на їхній успіх впливають також інші чинники (Захарія 4:6).

Організація біблійної освіти

33. Яке призначення Залів Царства Свідків Єгови?

³³ Свідки Єгови вивчають Біблію на щотижневих зібраннях у Залах Царства, в яких по цілому світі збирається понад 90 000 зборів. Ці зібрання не базуються на якихось ритуалах чи виявах емоційного піднесення. На них можна здобути точні знання про Бога, його Слово і його наміри. Свідки Єгови збираються тричі на тиждень, щоб збільшувати своє розуміння Біблії і вчитись, як проповідувати біблійну звістку іншим і як навчати їх про неї (Римлян 12:1, 2; Филип’ян 1:9—11; Євреїв 10:24, 25).

34. Якій меті служить Школа теократичного служіння?

³⁴ Наприклад, серед тижня проводиться Школа теократичного служіння, в яку можуть записуватися члени збору. Цю школу проводить кваліфікований християнський старійшина, і служить вона для того, щоб вчити чоловіків, жінок і дітей мистецтва навчання та розвивати вміння висловлювати свої думки згідно з біблійними принципами. Апостол Павло заявив: «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати». Свідки на своїх зібраннях також навчаються, як передавати звістку про Царство «з повагою і лагідно» (Колосян 4:6; 1 Петра 3:15, СМ).

35. Які ще зібрання проводять Свідки і який пожиток від них вони отримують?

³⁵ Також раз на тиждень Свідки зустрічаються, щоб послухати 45-хвилинну біблійну промову, після якої протягом години збір обговорює (за допомогою запитань і відповідей) певну біблійну тему, пов’язану з християнським вченням чи поведінкою. В обговоренні можуть брати участь усі члени збору. Щороку Свідки також відвідують три більші зібрання — районні та обласні конгреси, які тривають від одного до чотирьох днів. На таких зібраннях зазвичай збираються тисячі людей, щоб послухати біблійні промови. Завдяки цим та іншим безплатним зібранням кожен Свідок поглиблює свої знання про Божі обітниці, пов’язані з землею та людством, а також отримує чудові повчання про християнську мораль. Наслідуючи вчення і приклад Ісуса Христа, кожен може наблизитись до правдивого Бога Єгови (Івана 6:44, 65; 17:3; 1 Петра 1:15, 16).

Як Свідки організовані?

36. а) Чи Свідки мають оплачуваний клас духівництва? б) Отже, хто бере провід у зборі?

³⁶ Якщо Свідки Єгови проводять зібрання й організовано проповідують, то, звичайно, мусять мати тих, хто серед них бере провід. Проте оплачуваного класу духівництва чи харизматичного лідера, або наставника, на високому становищі вони не мають (Матвія 23:10). Ісус сказав: «Дармо дістали, дармо й давайте» (Матвія 10:8; Дії 8:18—21). У кожному зборі є духовно кваліфіковані старійшини і службові помічники. Багато з них працюють на світській роботі й піклуються про свої сім’ї. Ці чоловіки добровільно беруть провід у навчанні і керуванні зборами. Саме у цьому вони наслідують приклад християн першого сторіччя (Дії 20:17; Филип’ян 1:1; 1 Тимофія 3:1—10, 12, 13).

37. Як призначають службових помічників і старійшин?

³⁷ Як призначаються ці старійшини та службові помічники? Призначення робляться під наглядом Керівного органу помазаних духом старійшин, які походять з різних країн. Цей орган діє подібно до групи апостолів і старших в Єрусалимі, які давали керівництво ранньому християнському зборові. Як ми побачили в 11-му розділі цієї книжки, ніхто з апостолів не мав першості над іншими апостолами. Вони робили групові рішення і цих рішень дотримувались збори, розкидані по цілій давньоримській імперії (Дії 15:4—6, 22, 23, 30, 31).

38. Як діє Керівний орган?

³⁸ Подібний розпорядок діє і в сучасному Керівному органі Свідків Єгови. Керівний орган щотижня проводить свої зустрічі у всесвітньому центрі в Брукліні (Нью-Йорк), і звідти вказівки розходяться по цілому світі до Комітетів філіалів, які наглядають за служінням у кожній країні. Наслідуючи приклад перших християн, Свідки Єгови охопили великі терени нашої планети, проповідуючи добру новину про Боже Царство. Ця праця й далі здійснюється у світових масштабах (Матвія 10:23; 1 Коринтян 15:58).

Люди приходять до правдивого Бога

39. а) Чому Свідки є нейтральними щодо політичних справ? б) Як Свідки успішно діяли під забороною?

³⁹ Упродовж XX сторіччя по всій землі Свідки Єгови зробили чудовий поступ. Це відбувається навіть у країнах, де вони були під забороною чи оголошувались поза законом. Заборони накладали головно уряди, які не розуміли нейтральної позиції Свідків Єгови в політичних чи націоналістичних питаннях, в яких світ вимагає відданості. (Дивіться інформацію в рамці, сторінка 347). Проте в цих країнах тисячі осіб визнали Боже Царство як єдину правдиву надію на мир і безпеку для людства. У більшості держав була проведена колосальна робота свідчення, і нині по всіх усюдах є мільйони активних Свідків. (Дивіться таблицю, сторінка 361).

40, 41. а) Чого нині очікують Свідки Єгови? б) Які питання ще потрібно розглянути?

⁴⁰ З християнською любов’ю і надією на «небо нове й нову землю» Свідки Єгови очікують подій, які в недалекому майбутньому потрясуть світ. В результаті цього з землі буде викоренено несправедливість, зіпсуття й неправедність. Тому Свідки Єгови і далі відвідуватимуть своїх ближніх, сумлінно намагаючись допомогти щиросердим людям наблизитись до правдивого Бога Єгови (Об’явлення 21:1—4; Марка 13:10; Римлян 10:11—15).

⁴¹ А що, згідно з біблійними пророцтвами, станеться в майбутньому з людством, релігією і нашою забрудненою землею? Останній розділ дасть відповідь на це важливе запитання (Ісаї 65:17—25; 2 Петра 3:11—14).

[Примітки]

[Рамка на сторінці 347]

Християнський нейтралітет в язичницькому Римі

Згідно з принципами любові та миру, про які навчав Ісус, і на основі особистого дослідження Божого Слова ранні християни не брали участі у війнах і не навчались воювати. Ісус сказав: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси» (Івана 18:36).

У 295 році н. е. на військову службу було призвано Максиміліана з Тевесте, сина римського ветерана. Коли проконсул запитав його ім’я, він відповів: «Чому ти хочеш знати моє ім’я? Через своє сумління я відмовляюсь од військової служби — я християнин... Я не можу служити, не можу згрішити проти свого сумління». Проконсул попередив його, що за непослух він може втратити життя. «Я не буду служити. Ти можеш стяти мені голову, але я не служитиму владам Цього Світу. Я буду служити моєму Богові» (Арнольд Тойнбі, «Підхід історика до релігії», англ).

У наші часи Свідки Єгови по цілому світі завдяки особистому дослідженню Біблії слухаються голосу сумління і займають подібну позицію. У деяких країнах багато з них заплатили за це найвищу ціну. Так було в нацистській Німеччині, де під час Другої світової війни чимало Свідків розстріляли, повісили чи обезголовили. Але нікому й ніколи не вдалося розбити їхню єдність, засновану на християнській любові. Під час війн ніхто не загинув з рук християнських Свідків Єгови. Наскільки ж іншою була б історія світу, якби кожен, хто називає себе християнином, також жив згідно з Христовим принципом любові (Римлян 13:8—10; 1 Петра 5:8, 9).

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 356, 357]

У що вірять Свідки Єгови

Запитання: Що таке душа?

Відповідь: У Біблії душа (по-єврейськи: не́феш, по-грецьки: психе́)— це особа чи тварина або життя особи чи тварини.

«І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її». «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її,— і стала людина живою душею» (Буття 1:24; 2:7).

І тварини, і людина Є живими душами. Душа не існує окремо від тіла. Вона може померти і помирає. «Тож усі душі Мої: як душа батькова, так і душа синова — Мої вони! Душа, що грішить,— вона помре» (Єзекіїля 18:4).

Запитання: Чи Бог є Трійця?

Відповідь: Свідки Єгови вірять, що Єгова — незрівнянний Суверенний Господь Усесвіту. «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш — Господь один!» (Повторення Закону 6:4). Ісус Христос як Слово був духовним створінням і прийшов на землю, покорившись волі свого Отця. Він підпорядковується Єгові. «А коли Йому [Христу] все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все». (1 Коринтян 15:28; дивіться також Матвія 24:36; Марка 12:29; Івана 1:1—3, 14—18; Колосян 1:15—20).

Святий дух — це Божа діюча сила, або енергія в дії; це не особа (Дії 2:1—4, 17, 18).

Запитання: Чи Свідки Єгови поклоняються ідолам або вшановують їх?

Відповідь: Свідки Єгови не практикують жодної форми ідолопоклонства — поклоніння ідолам, особам чи організаціям.

«Ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що іншого Бога нема, окрім Бога Одного. Бо хоч і існують так звані «боги» чи на небі, чи то на землі, як існує багато богів і багато панів, та для нас один Бог — Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Господь — Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним». (1 Коринтян 8:4—6; дивіться також Псалом 135:15—18).

Запитання: Чи Свідки Єгови відправляють літургію або приймають причастя?

Відповідь: Свідки Єгови не вірять у переєстествлення — римо-католицьке вчення. Вони відзначають Господню Вечерю в день, що припадає на 14 нісана за єврейським календарем (переважно в березні або квітні). Це щорічний Спомин Христової смерті. На цьому зібранні члени збору передають один одному прісний хліб і червоне вино — символи безгрішного тіла Христа і його жертовної крові. Лише ті, хто має надію правити з Христом у його небесному Царстві, споживають ці символи (Марка 14:22—26; Луки 22:29; 1 Коринтян 11:23—26; Об’явлення 14:1—5)e.

[Ілюстрації]

Свідки Єгови регулярно зустрічаються в Залах Царства для вивчення Біблії.

Зали Царства: місто Ітіхара в Японії (попередня сторінка) і Боітува в Бразилії.

[Примітки]

[Таблиця на сторінці 361]

Декотрі країни, в яких проповідують Свідки

Країна Активних Свідків

Австралія 61 000

Аргентина 121 000

Бразилія 536 000

Великобританія 126 000

Венесуела 87 000

Греція 28 000

Замбія 118 000

Індія 22 000

Іспанія 101 000

Італія 229 000

Канада 111 000

Колумбія 108 000

Корея 88 000

Ліван 4000

Мексика 534 000

Нігерія 238 000

Німеччина 166 000

ПАР 70 000

Польща 125 000

Португалія 48 000

Пуерто-Рико 26 000

Сальвадор 28 000

США 988 000

Угорщина 21 000

Україна 113 000

Філіппіни 136 000

Фінляндія 20 000

Франція 115 000

У 2000 році по цілому світі 91 000 зборів 6 036 000 Свідків

[Ілюстрації на сторінці 346]

Напис під статуєю миру ООН: «Перекуємо мечі на лемеші»; біблійний вірш на «Стіні Ісаї».

[Ілюстрація на сторінці 351]

Свідки Єгови вірять у Христову викупну жертву за гріхи людства.

[Ілюстрації на сторінці 363]

Зали конгресів Свідків Єгови: вигляд з висоти пташиного лету на зал у Східних Пеннінах (Англія).

Зал конгресів у місті Форт-Лодердейл (Флорида, США), де проводяться конгреси англійською, іспанською і французькою мовами.

[Ілюстрації на сторінці 364]

Усесвітній центр Товариства «Вартова башта» в Брукліні (Нью-Йорк): офіси (зліва вгорі), друкарні (вгорі) і житлові будинки (виділено).

[Ілюстрації на сторінці 365]

Філіали Товариства «Вартова башта»: у Південно-Африканській Республіці (вгорі), Іспанії (справа вгорі) та Новій Зеландії (справа).

Розділ 16

Правдивий Бог і ваше майбутнє

«У цьому незбагненному світі існує щось таке, в чому людина може бути впевненою. Сама людина, безперечно, не становить єдиного духовного буття у Всесвіті... У Всесвіті існує буття, яке в духовному розумінні вище, ніж сама людина... Мета людини — шукати єдності з буттям, що стоїть за цим явищем, аби привести себе в гармонію з тим реальним духовним абсолютом» (Арнольд Тойнбі, «Підхід історика до релігії», англ.).

1. (Разом із вступом.) а) Що визнав історик Тойнбі про людину і Всесвіт? б) Як Біблія показує, хто є «реальним духовним абсолютом»?

УПРОДОВЖ майже шістьох тисячоліть людство шукало з більшою чи меншою завзятістю цього «реального духовного абсолюта». Кожна велика релігія надала йому інше ім’я. Якщо ви сповідуєте індуїзм, іслам, буддизм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм, юдаїзм, християнство або якусь іншу релігію, то якось називаєте цього «реального духовного абсолюта». Біблія виявляє нам його ім’я, рід і особистість. Це — Єгова, живий Бог. Цей єдиний Бог сказав до Кіра Великого, царя Персії: «Я — Господь [«Єгова», НС], і нема вже нікого, нема іншого Бога, крім Мене... Я землю вчинив і створив людину на ній» (Ісаї 45:5, 12, 18; Псалом 68:20, 21).

Єгова — Бог надійного пророцтва

2. Якщо ми прагнемо мати надійні відомості про майбутнє, до кого нам потрібно звернутись і чому?

² Люди, які насправді шукають Бога, повинні врешті прийти до Єгови. Єгова виявив себе, що він — Бог пророцтва і може від початку сказати, який буде кінець. Через пророка Ісаю він сказав: «Пам’ятайте про давнє, відвічне, бо Я Бог, і немає більш Бога, й нікого, як Я, що звіщаю кінець від початку, і наперед — що не сталося ще, і що говорю: «Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню»... Так, Я сказав — те й спроваджу, що Я задумав був — теє зроблю!» (Ісаї 46:9—11; 55:10, 11).

3. а) Про які події ми можемо знати заздалегідь завдяки біблійному пророцтву? б) Що зробив Сатана невіруючим і чому?

³ Коли є такий надійний Бог пророцтва, то ми можемо знати, що станеться зі світовою системою релігій, які сіють незгоду. Можна також передбачити, що трапиться з могутніми політичними організаціями, котрі, здається, керують долею світу. Більш того, ми можемо передректи, що чекає на «бога цього віку», Сатану, який «невіруючим... засліпив розум» безліччю релігій; ці релігії відвели людство від правдивого Бога Єгови. Чому Сатана засліпив їх? Щоб «для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він — образ Божий» (2 Коринтян 4:3, 4; 1 Івана 5:19).

4. На які запитання про землю і про майбутнє людства слід знайти відповіді?

⁴ Ми також можемо знати, що відбудеться після цих передречених подій. Якою зрештою стане земля? Забрудненою? Зруйнованою? Позбавленою лісів? Або може відбудеться відновлення землі та людського роду? Як ми переконаємось, Біблія відповідає на всі ці запитання. Але спершу звернімо увагу на події недалекого майбутнього.

Розпізнання «Вавилона Великого»

5. Що Іван бачив у видінні?

⁵ На острові Патмос 96 року н. е. апостол Іван отримав інформацію, яка лягла в основу біблійної книги Об’явлення. У ній в яскравих образах змальовано найважливіші події, котрі відбуваються в час кінця,— час, в якому, згідно з біблійними доказами, людство живе, починаючи з 1914 рокуa. Одна з цих символічних ілюстрацій, що їх побачив Іван у видінні, зображає крикливо одягнену зухвалу розпусницю, яку було названо «Великий Вавилон — мати розпусти й гидоти землі». В якому стані вона була? «Бачив я жінку, п’яну від крови святих і від крови мучеників Ісусових» (Об’явлення 17:5, 6).

6. Чому Вавилон Великий не символізує правлячих політичних елементів світу?

⁶ Кого символізує ця жінка? Нас не полишено без розгадки. Встановити, хто вона, можна методом виключення. У цьому ж видінні Іван чув голос ангела: «Підійди,— я покажу тобі засудження великої розпусниці, що сидить над багатьма водами. З нею розпусту чинили земні царі, і вином розпусти її впивались мешканці землі». Якщо царі, або правителі, землі чинять з нею розпусту, це значить, що та розпусниця не може символізувати правлячі політичні елементи світу (Об’явлення 17:1, 2, 18).

7. а) Чому Вавилон Великий — це не елементи комерційної системи? б) Що символізує Вавилон Великий?

⁷ У цьому описі повідомляється, що «земні купці збагатіли від сили розкоші його». Отже, Вавилон Великий не може представляти елементів комерційної системи, або «купців», світу. Крім того, в натхненому тексті сказано: «Води, що бачив ти їх, де сидить та розпусниця, то народи та люди, і племена та язики». Який ще інший важливий елемент цього світу відповідав би опису символічної розпусниці, що чинить розпусту з правителями, займається торгівлею і сидить з пихою над народами, людьми, племенами та язиками? Це — фальшива релігія у своїх найрізноманітніших подобах! (Об’явлення 17:15; 18:2, 3).

8. Які додаткові факти допомагають встановити, чим є Вавилон Великий?

⁸ Розпізнати ту розпусницю, Вавилон Великий, допомагають також слова ангела, якими він засудив її за те, що вона ‘ворожбитством... звела всі народи’ (Об’явлення 18:23). Усі форми спіритизму пов’язуються з релігією і натхнені демонами (Повторення Закону 18:10—12). Тому Вавилон Великий мусить символізувати релігію. Біблійні факти показують, що вона — це вся сатанинська світова імперія фальшивої релігії, яка впливає на розуми людей, щоб відвертати увагу від правдивого Бога Єгови (Івана 8:44—47; 2 Коринтян 11:13—15; Об’явлення 21:8; 22:15).

9. Які спільні погляди має багато релігій?

⁹ Як ми побачили з цієї книжки, існують спільні погляди, «нитки», в заплутаному «мереживі» світових релігій. Багато релігій сягає коріннями в міфологію. Майже всіх їх об’єднує певна форма вірувань в існування нібито безсмертної людської душі, яка переживає смерть і переходить у потойбічне життя чи переселяється в іншу живу істоту. Чимало релігій мають спільне вірування про жахливе місце мук і катувань, котре називається пеклом. Інших об’єднують стародавні поганські вірування в тріади, трійці і богині-матері. Отже, усім їм дуже доречно пасує один збірний символ — розпусниця, «Вавилон Великий» (Об’явлення 17:5).

Час вийти з фальшивої релігії

10. Згідно з пророцтвом, який кінець чекає на релігійну розпусницю?

¹⁰ Згідно з біблійними передреченнями, яка доля чекає на цю всесвітню розпусницю? Книга Об’явлення символічною мовою змальовує її знищення від рук політичних елементів. Їх символізують «десять рогів», які підтримують Організацію Об’єднаних Націй — «червону звірину», тобто образ заплямованої кров’ю політичної системи Сатани (Об’явлення 16:2; 17:3—16)b.

11. а) Чому фальшива релігія засуджена Богом? б) Що станеться з Вавилоном Великим?

¹¹ Знищення світової імперії фальшивої релігії Сатани наступить після того, як Бог винесе обвинувальний вирок цим релігіям. Їх буде звинувачено у духовній розпусті, оскільки вони були співучасниками злочинів своїх деспотичних політичних коханців і підтримували їх. Фальшива релігія заплямувала свій одяг невинною кров’ю, бо в час війн у кожній країні розпалювала патріотичні настрої, співпрацюючи з елітарними правлячими класами. Тому Єгова дасть до серця політичних елементів думку про те, щоб вони виконали його волю стосовно Вавилона Великого і спустошили ту розпусницю (Об’явлення 17:16—18).

12. а) Що вам треба робити тепер, аби пережити знищення Вавилона? б) Якими вченнями вирізняється правдива релігія?

¹² Що вам робити, якщо релігії світу чекає таке майбутнє? Відповідь знаходимо в словах, котрі записав Іван, коли почув голос з неба: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його. Гріхи бо його досягли аж до неба, і Бог ізгадав про неправди його». Отже, саме тепер є той час послухатися наказу ангела, покинути сатанинську імперію фальшивої релігії та приєднатися до правдивого поклоніння Єгові. (Дивіться інформацію на сторінці 377). (Об’явлення 17:17; 18:4, 5; порівняйте Єремії 2:34; 51:12, 13).

Армагеддон близько

13. Які події мусять невдовзі відбутись?

¹³ В книзі Об’явлення сказано, що «одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем». Усі біблійні пророцтва вказують на те, що цей «один день», тобто короткий час швидкої екзекуції, вже близько. Фактично знищення Вавилона Великого стане початком «скорботи великої», яка завершиться «війною того великого дня Вседержителя Бога», котра «зветься Армагеддон». Ця війна, або битва, Армагеддон доведе до знищення політичної системи Сатани, а його самого буде вкинуто до безодні. Настане праведний новий світ! (Об’явлення 16:14—16; 18:7, 8; 21:1—4; Матвія 24:20—22).

14, 15. Яке біблійне пророцтво, очевидно, незабаром сповниться?

¹⁴ На наших очах невдовзі сповниться ще одне важливе біблійне пророцтво. Апостол Павло застерігав у своєму пророцтві: «А про часи та про пори, брати, не потрібно писати до вас, бо самі ви докладно те знаєте, що прийде день Господній так, як злодій вночі. Бо коли говоритимуть: «Мир і безпечність», тоді несподівано прийде загибіль на них, як мука тієї, що носить в утробі,— і вони не втечуть!» (1 Солунян 5:1—3).

¹⁵ Буде здаватися, ніби держави, які раніше між собою ворогували і не довіряли одні одним, обережно почнуть зближатись до ситуації, коли зможуть проголосити всесвітній мир і безпеку. Отже, це ще одна підстава того, чому ми можемо сказати, що день судового вироку Єгови над фальшивою релігією, народами і їхнім правителем Сатаною вже близько (Софонії 2:3; 3:8, 9; Об’явлення 20:1—3).

16. Чому Іванова порада дуже доречна в наш час?

¹⁶ Нині мільйони людей показують своїм життям, що матеріальне добро — це їхня єдина надія і цінність. Але що цей зіпсований світ пропонує? Те, що пусте і скороминуще. Тому порада Івана дуже доречна: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва,— це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» Чи ви не бажали б жити повік? (1 Івана 2:15—17).

Обіцяний новий світ

17. Яке майбутнє чекає тих, хто шукає правдивого Бога?

¹⁷ Бог буде судити світ через Ісуса Христа. Що ж відбуватиметься далі? Колись давно Бог пророкував,— і це записано в Єврейських Писаннях,— що він виконає свій початковий намір стосовно людства, тобто слухняні люди втішатимуться досконалим життям на райській землі. Сатанинські спроби зруйнувати цей намір не скасували Божої обітниці. Наприклад, цар Давид написав: «Бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа — землю вспадкують! А ще трохи — й не буде безбожного... Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній» (Псалом 37:9—11, 29; Івана 5:21—30).

18—20. Які зміни відбудуться на землі?

¹⁸ Якою буде тоді земля? Повністю забрудненою? Випаленою? Позбавленою лісів? Звичайно, що ні! Від самого початку Єгова хотів, щоб земля була чистим, райським парком, в якому пануватиме гармонія. Незважаючи на неправильне господарювання людини на землі, такі умови можливі. Єгова пообіцяв «знищити тих, хто нищить землю». Лише в XX сторіччі почали повсюдно нищити землю. Отже, це ще одна причина вірити в те, що невдовзі Єгова вживатиме заходів, аби захистити свою власність, своє твориво (Об’явлення 11:18; Буття 1:27, 28).

¹⁹ Ця зміна настане одразу після того, як Бог встановить «небо нове й нову землю». Це не означатиме, що з’явиться нове буквальне небо і нова планета, радше то буде нове духовне правління над відновленою землею, на якій житиме відроджене людство. У новому світі люди вже не експлуатуватимуть одні одних чи тварин. Не буде насилля і кровопролиття. Не буде бездомних, голодних і пригноблених (Об’явлення 21:1; 2 Петра 3:13).

²⁰ У Божому Слові сказано: «І доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній плід споживати. Не будуть вони будувати, щоб інший сидів, не будуть садити, щоб інший спожив, дні бо народу Мого — як дні дерева, і вибранці Мої зуживатимуть чин Своїх рук... Вовк та вівця будуть пастися разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба, а гадові хлібом його буде порох!... Вони не чинитимуть зла й вигубляти не будуть на всій святій Моїй горі, говорить Господь» (Ісаї 65:17—25).

Підвалини нового світу

21. Чому ми впевнені, що настане новий світ?

²¹ Ви можете запитати: «Чи усе це можливе?» Безперечно, оскільки «обіцяв був від вічних часів необманливий Бог», що людство буде відновлене і матиме вічне життя в досконалості. Про основу цієї надії говорив апостол Петро у своєму першому посланні до помазаних духом співхристиян: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу» (Тита 1:1, 2; 1 Петра 1:3, 4).

22. Що лежить в основі надії на новий світ і чому?

²² Воскресіння Ісуса Христа — це основа надії на праведний новий світ, тому що Бог призначив його правити з небес над очищеною землею. Павло також наголосив на важливості воскресіння Ісуса: «Та нині Христос воскрес із мертвих,— первісток серед покійних. Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Коринтян 15:20—22).

23. Чому Ісусове воскресіння таке важливе? б) Який наказ дав воскреслий Ісус своїм послідовникам?

²³ Христова жертовна смерть як відповідний викуп і його воскресіння заклали основу для надії на «нове небо», тобто правління Царства, і на змінений, відновлений людський рід — суспільство «нової землі». Воскресіння Христа також стало рушійною силою для проповідування і навчання, яке виконували його вірні учні. Біблія повідомляє: «Одинадцять же учнів пішли в Галілею на гору, куди звелів їм [воскреслий] Ісус. І як вони Його вгледіли, поклонились Йому до землі, а дехто вагався. А Ісус підійшов і промовив до них та й сказав: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Матвія 19:28, 29; 28:16—20; 1 Тимофія 2:6).

24. Запорукою якого додаткового благословення стало воскресіння Ісуса?

²⁴ Ісусове воскресіння теж стало запорукою іншого благословення для людства — воскресіння мертвих. Ісус сам воскресив з мертвих Лазаря, і це є знаком того, що в майбутньому відбудеться більше, загальне воскресіння. (Дивіться сторінки 249, 250). Ісус сказав: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах,— Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Івана 5:28, 29; 11:39—44; Дії 17:30, 31).

25. а) Який вибір стоятиме перед кожною людиною у новому світі? б) Яка форма релігії існуватиме в новому світі?

²⁵ Яка ж радість буде тоді, коли люди зможуть вітати своїх близьких, що повертатимуться до життя,— покоління за поколінням! Там, у новому світі, кожна людина, живучи в досконалих умовах, зможе вирішити, чи поклонятися правдивому Богові Єгові, чи як противник втратити життя. У новому світі існуватиме лише одна релігія, одна форма поклоніння. Уся хвала буде віддаватись нашому велелюбному Творцю, і кожна слухняна людина зможе повторювати слова псалмоспівця: «Я буду Тебе величати, о Боже мій, Царю, і благословлятиму Ймення Твоє повік-віку... Великий Господь і прославлений вельми і недослідиме величчя Його!» (Псалом 145:1—3; Об’явлення 20:7—10).

26. Чому ви повинні досліджувати Боже Слово, Біблію?

²⁶ Ви вже розглянули найбільші релігії світу. Тепер ми запрошуємо вас глибше дослідити Боже Слово, Біблію, на якій ґрунтуються вчення Свідків Єгови. Переконайтесь самі, що правдивого Бога можна знайти. Чи ви індус, мусульманин, буддист, прихильник синтоїзму, конфуціанства, даосизму, юдаїзму, чи ви християнин, чи сповідуєте ще якусь іншу релігію — тепер є час, аби проаналізувати свої стосунки з правдивим і живим Богом. Те, до якої релігії ви належите, ймовірно, зумовлене місцем вашого народження, а на це ви не мали жодного впливу. Безперечно, ви нічого не втратите, дослідивши, що́ про Бога говорить Біблія. Це, можливо, єдина нагода пізнати правду про намір Суверенного Господа Бога щодо землі і людства. Ваші щирі пошуки правдивого Бога будуть успішними, коли вивчатимете Біблію з посланцями Єгови, його Свідками, які дали вам цю книжку.

27. а) Яке запрошення дає вам Ісус? б) У гармонії з темою цієї книжки, що Ісая запрошує кожного робити?

²⁷ Ісус недаремно сказав: «Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам». Ви можете бути серед тих, хто знайшов правдивого Бога, коли зважатимете на заклик пророка Ісаї: «Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько! Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій — свої задуми, і хай до Господа звернеться,— і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато!» (Матвія 7:7; Ісаї 55:6, 7).

28. Хто може допомогти вам знайти правдивого Бога?

²⁸ Якщо ви шукаєте правдивого Бога, будь ласка, сконтактуйтеся зі Свідками Єговиc. Вони безоплатно і з радістю допоможуть вам ближче пізнати Отця і його волю — поки на це ще є час (Софонії 2:3).