Коли помирає улюблений

«МОЯ усиновителька-мама померла від раку в 1981 р. Я з моїм усиновленим братом дуже засумували. Мені сповнилось 17 років, а братові 11. Я дуже скучала за мамою. Мене виховано католичкою, і навчено, що мама пішла на небо. Я хотіла покінчити з собою самогубством, щоб бути з нею. Вона була моїм найближчим другом» (Роберта, 25 років віку).

Чи ви вже переживали щось подібного? Якщо так, то перш за все відчули невимовний біль, коли помирає улюблений. Це здається дуже несправедливо, що смерть має силу відібрати від вас ваших улюблених. І коли буває смерть, то думку, що ви вже ніколи не будете говорити з ними, сміятись разом, або держати улюбленого в обіймах, дуже трудно знести. І так як Роберта каже, біль не зникає, коли вам кажуть, що ваш улюблений пішов на небо.

Але, як би ви почувалися, коли б знали, що є можливість возз’єднатися з вашим улюбленим у недалекій майбутності, ні, не на небі, але саме тут на землі під спокійними, праведними обставинами? А що, коли б ви навчились, що в той час люди матимуть можливість набирати втіхи від досконалого життя, і що вже ніколи не мусять умирати? «Це тільки прагнення, яке не може здійснитись!»— ви мабуть кажете.

Однак, у першому столітті н. е., Ісус Христос сміливо сказав: «Я воскресіння й життя. Хто практикуватиме віру в Мене, хоч помре, повернеться до життя» (Івана 11:25, НС). Це була Ісусова обіцянка, що померлі будуть знову жити — справді хвилююча можливість!

Ви можливо бажаєте знати: «Чи така обіцянка грунтується на здоровій основі? Як же мені впевнитись, що це не є тільки мрійне бажання? Якщо є якась основа вірити в це, то що сповнення цієї обіцянки значитиме для мене й моїх улюблених?» У наступній статті будемо обговорювати ці, а також інші запитання.