Розгляньмо приклад старійшини на ім’я Алекс. Невдовзі після одруження в його дружини виявили невиліковну хворобу і вона померла. Один співчутливий роз’їзний наглядач вирішив потішити Алекса. Він теж втратив дружину, а потім знову одружився. Цей роз’їзний наглядач розповів, як його охоплювало почуття розпачу. Він почувався добре лише тоді, коли проповідував з одновірцями і перебував на зібранні. Та, повернувшись додому, цей брат почувався самотнім. «Як же потішає те, що такі почуття цілком природні і що їх маю не тільки я»,— каже Алекс. Безперечно, «слово на часі своєму» може бути справжньою підтримкою в період лиха (Прип. 15:23).

Інший старійшина, знайомий з кількома людьми, котрі втратили подружнього партнера, також захотів потішити Алекса. Брат зі співчуттям і сердечністю показав, що Єгова знає, як ми почуваємось і чого потребуємо. «Якщо в подальші місяці і роки ти потребуватимеш дружину,— сказав старійшина,— пам’ятай, що Єгова з любові дозволяє одружитися знову». Звичайно, не всі, в кого помер чоловік або дружина і хто хоче згодом одружитися, мають змогу вступити в новий шлюб. Роздуми над вищезгаданими словами старійшини спонукали Алекса сказати: «Думка про те, що це сердечний дар Єгови, звільняє від почуття вини. Ти не думаєш, що, одружившись знову, зрадиш свого колишнього подружнього партнера або порушиш шлюбний устрій Єгови» (1 Кор. 7:8, 9, 39).

Алекс визнає: «Коли ти втрачаєш подружнього партнера, твій розум наповнюють негативні думки». Він пригадує, що запитував себе: «Чи міг я щось зробити інакше? Чи міг бути уважнішим і чуйнішим?» Далі Алекс каже: «Я не хотів бути самотнім і неодруженим. Важко перестати так думати, бо кожен день нагадує тобі, що ти одинокий».

Відчувши цю турботу на собі, Алекс каже: «Якщо ми завжди застосовуємо те, що Бог Єгова дає нам для зміцнення нашої духовності, то “отримаємо силу, яка перевершує людську” і зможемо знести будь-яке випробування» (2 Кор. 4:7).