ОНЛАЙН-БІБЛІОТЕКА Товариства «Вартова башта»
ОНЛАЙН-БІБЛІОТЕКА
Товариства «Вартова башта»
Українська
  • БІБЛІЯ
  • ПУБЛІКАЦІЇ
  • ЗІБРАННЯ
  • Чи такі почуття нормальні?
    Коли помирає той, кого ви любите
    • Смерть у колисці: як знести горе

      Раптова смерть немовляти — велика трагедія. Одного дня на вигляд нормальне, здорове дитя не прокидається від сну. Це цілковита несподіванка, бо хто може припустити, що немовля чи дитина помре швидше своїх батьків? Маля, яке стало центром безмежної материнської любові, ні з того ні з сього є осереддям її безмежного горя.

      І тут починають виринати почуття вини. Батьки можуть почуватися винними у смерті дитини так, начебто вона була зумовлена їхнім недоглядом. Вони запитують себе: «Що ми могли зробити, аби відвернути трагедію?»b У деяких випадках чоловік може без усякої підстави, навіть сам не усвідомлюючи цього, звинувачувати свою дружину. Коли він ішов на роботу, малюк був живим-здоровим. А коли повернувся додому, то знайшов його у ліжечку мертвим! Що робила його дружина? Де вона була в той час? Ці досадні запитання слід з’ясувати, щоб недоговореність не створювала напруженої атмосфери в родині.

      Трагедію зумовили непередбачені обставини, які просто неможливо було передбачити. Біблія каже: «І ще довелось мені бачити під сонцем, що не прудкому добігти щастить, і не мужнім — у битві, і не мудрим — хліб, не розумним — багатство, і не знавцям — благословення, а час і випадок панують над усіма» (Екклезіяста 9:11, Москаленко).

      Як можуть допомогти інші, коли смерть відбирає в родини немовля? Одна мати, котра втратила свою дитину, каже: «Моя подруга прийшла і прибрала у мене в хаті, хоча я й словом не натякнула на це. Інші готували для нас їжу. Дехто допоміг тим, що просто по-дружньому обійняв мене. Я не мала бажання говорити про це. Мені не хотілося знову й знову пояснювати, що сталося. Не потрібно було мені також докучливо-цікавих запитань, так нібито я не зробила того, що мала зробити. Я була матір’ю, і це означає, що зробила б усе, аби врятувати своє дитя».

  • Чи такі почуття нормальні?
    Коли помирає той, кого ви любите
    • Згорьовані люди

      Цілком нормально горювати і плакати, коли помирає дорога особа.

      Це підтверджується у випадку однієї матері на ім’я Анна, дитину якої, Рейчел, спіткала так звана смерть у колисці. Її чоловік розповідає: «Цікаво, що ні Анна, ні я не плакали на похороні. Плакала решта присутніх». На це Анна відказала: «Так, але я вдосталь наплакалася за нас обох. Здається, з усією чіткістю я усвідомила важкість втрати за кілька тижнів по трагедії, коли була сама вдома. Я проплакала цілісінький день. Але, гадаю, це допомогло мені. Після цього я почувалася ліпше. Я мусила оплакати втрату мого малятка. І вважаю, що людині, в якої горе, обов’язково треба дати виплакатися. Хоча й інші, природна річ, кажуть: «Не плач», це фактично не помагає».

      Як дехто реагує

      Які ще бувають реакції в осіб, убитих горем через смерть близької людини? Візьмімо для прикладу випадок Хуаніти. Вона чудово знає, що таке пережити смерть дитини. У неї було п’ять викиднів. І ось вона знову завагітніла. А коли внаслідок автомобільної аварії вона потрапила в лікарню, то з цілком зрозумілих причин переживала. Через два тижні у неї почалися передчасні пологи. Народилася маленька Ванесса, котра важила всього 0,9 кілограма. «Я була така радісна і щаслива,— пригадує Хуаніта.— Нарешті я стала матір’ю!»

      Але її щастя тривало недовго. За чотири дні Ванесса померла. Хуаніта пригадує: «Я відчувала всередині порожнечу. Від мене було забране моє материнство. Я почувала якусь недовершеність. Боляче було повернутися додому, в ту кімнатку, яку ми приготували для Ванесси, і побачити крихітні сорочечки, куплені для неї. Протягом декількох наступних місяців я відтворювала в пам’яті той день, коли вона народилася. Мені нікого не хотілося бачити».

      Крайня форма вияву почуттів? Іншим, можливо, важко зрозуміти, але ті, хто, подібно до Хуаніти, пережив таке лихо, пояснюють, що горювали за дитиною так само, як би горювали за тим, хто жив довше. Вони кажуть, що батьки люблять дитя ще задовго до того, як воно народиться. А між дитям та його матір’ю існує особливий зв’язок. Для матері смерть тієї дитини означає смерть окремої особистості. І власне це слід розуміти довколишнім.

  • Чи такі почуття нормальні?
    Коли помирає той, кого ви любите
    • Викидень і народження мертвого плода — горе для матерів

      Хоча й у Монни були інші діти, вона з нетерпінням і трепетом очікувала народження наступної дитини. Ще перед тим як дитя народилося, вона «бавилася, говорила з ним та думала про нього».

      Між ненародженою ще дитиною та матір’ю встановився міцний зв’язок. Вона веде далі: «Рейчел-Анна була бойовою: вона штовхала ніжками книгу, котру я читала, поклавши собі на живіт, а також будила мене вночі. Я пам’ятаю перші ледь відчутні поштовхи, наче ніжні, люблячі нагадування про себе. Кожного разу, відчуваючи її рухи, я сповнювалася величезною любов’ю до неї. Я знала її настільки добре, що відчувала, коли її щось боліло, коли вона хворіла».

      Монна продовжує свою розповідь: «Лікар не вірив мені доти, доки вже не було запізно. Він казав мені перестати тривожитися. Але мені здається, що я відчувала, коли вона помирала. Якось зненацька вона різко перевернулася. Наступного дня вона була мертва».

      Те, що пережила Монна,— непоодинокий випадок. Дані, висвітлені авторками Фрідман та Ґрадстайн в їхній книжці «Як пережити втрачене материнство» (англ.), свідчать, що безуспішну вагітність у самих лише Сполучених Штатах щороку переживає близько мільйона жінок. І звичайно ж, ця цифра у всесвітньому масштабі значно більша.

      Часто люди не розуміють, що викидень або народження мертвого плода — трагедія для жінки, яку вона пам’ятатиме, можливо, навіть ціле своє життя. Наприклад, Вероніка, тепер уже жінка в літах, пригадує викидні, які вона мала, і особливо свою мертвонароджену дитину, що жила в її утробі дев’ять місяців і була народжена з вагою 6 кілограмів. Вона носила її мертвою протягом двох останніх тижнів вагітності. Вона каже: «Вродити мертву дитину — це щось жахливе для матері».

      Переживання тих матерів, чиї сподівання щасливого материнства не справдилися, не завжди розуміються іншими, навіть жінками. Одна жінка, у котрої стався викидень, пише: «Тепер, коли мене саму спіткало таке горе, я врешті збагнула, що раніше не мала ані найменшого уявлення про те, що доводилось переживати моїм друзям. Я була такою ж черствою та нетямущою у поводженні з ними, якими бачу тепер людей довкола себе».

      Подружня пара сумує, обійнявшись

      Також прикро убитій горем матері, коли у неї складається враження, що її чоловік не горює такою ж мірою, як вона. Одна дружина висловила це так: «Тоді я була цілком розчарована у своєму чоловікові. Як на нього, то ніякої вагітності начебто й взагалі не було. Він не міг відчути того, що відчувала я. Він був дуже співчутливим у моїх побоюваннях, але не в горі».

Публікації українською (1950—2025)
Вийти
Увійти
  • Українська
  • Поділитись
  • Налаштування
  • Copyright © 2025 Watch Tower Bible and Tract Society of Pennsylvania
  • Умови використання
  • Політика конфіденційності
  • Параметри конфіденційності
  • JW.ORG
  • Увійти
Поділитись