• Жахаюча інквізиція
    Пробудись! — 1989 | 8 січня

    • Інквізиційна процедура

      Інквізитори, домініканці або францисканці, скликали місцевих людей до церкви, щоб вони зізнавали провинність у єресі, або виявляли відомих їм єретиків. Навіть коли б тільки підозрівали когось у єресі, то таки мали обвинувачувати таку особу.

      Хто-небудь — чоловік, жінка, дитина, чи раб — міг обвинувачувати людину в єресі, не боячись що буде мусив протистояти тому кого обвинувачував, а обвинувачений не знатиме хто виявив його. Обвинувачений дуже рідко коли мав когось, щоб обороняв його, тому що свідка або адвоката обвинувачували в допомозі або підбурюванні до єресі. Переважно обвинувачений стояв сам самий перед інквізиторами, які були його прокурорами й суддями.

      Обвинуваченим давали найбільше місяць часу зізнатись у єресі. Чи такі зізнавались чи ні, то «слідство» (латинське, інквісітіо) таки починалось. Обвинуваченого ув’язнювали, багатьох одиноче, і давали їм дуже мало харчів. Коли наповнили тюрму єпископа, то обвинувачених засилали до громадянських тюрем. А коли ці були повні, тоді перебудовували старі будинки на в’язниці.

      Тому що обвинуваченого вважали бути винним ще перед судом, то інквізитори звертались до чотирьох способів примушувати їх зізнаватись у єресі. По-перше, обвинуваченому погрожували смертю на ганебному стовпі. По-друге, обвинуваченого заковували в кайдани й засилали до темної, вологої, маленької камери. По-третє, відвідувачі тюрми тортурували обвинуваченого психологічно. А, зрештою, тортурували на дибі, тортурними блоками, колодками, і вогнем. Монахи дивились на таке катування й були готові записувати зізнання. Виправдатись неможилво.

      Покарання

      Неділями, у церкві або публічній площі в присутності священиків оголошували вироки. Декотрих карали легенько, вимагаючи від них тільки каяття. Однак, до одягу пришивали жовтий повстяний (цупкий матеріал виготовлений із вовни) хрест, і така особа майже не могла знайти роботи. Декотрих карали тілесно — били прилюдно, ув’язнювали або передавали державній владі на спалення на ганебному стовпі.

      Декотрих важко карали — відбирали від засуджених майно, яким Церква ділилась з Державою. Таким то чином родина єретика дуже постраждала. Зривали доми єретиків або людей, які переховували їх.

      Мертвих, яких заявляли бути єретиками судили посмертно. Доказавши таких бути винними в єресі, то викопували прах, спалювали його, і відбирали їхнє майно. Таким чином знову стягали дуже велике страждання на невинних членів їхніх родин.

      Така то була процедура середньовічної інквізиції. Процедура змінювалась залежучи від місця й часу.

      Папою-схвалені тортури

      У 1252 році папа Інокентій IV видав свою буллу Ад екстірпанда, і офіційно уповноважив тортурування в священній інквізиційній канцелярії. Додаткові способи тортур поширювали папи Олександр IV, Урбан IV, і Клемент IV.

      Спершу церковним інквізиторам не дозволяли дивитись на тортурування жертв, але папи Олександр IV і Урбан IV скасували цю заборону. Таким то чином дали змогу священикам «випитувати» жертву в камерах тортур. На початку уповноважували тільки один раз тортурувати, але папські інквізитори перехитрили цю процедуру заявляючи, що додаткове катування було тільки «продовження» першого.

      Навіть тортурували декотрих свідків, щоб упевнитись, що ці виявляли всіх відомих їм єретиків. Деколи тортурували обвинуваченого навіть коли б він зізнався в єресі. Так як пояснює Католицька енциклопедія (англ.), це робили з метою «примушувати обвинуваченого свідчити проти своїх друзів і спів-винуватців».— Том 8, ст 32.