Завдання, яке чекало на нього, було пов’язане з вирішенням найважливіших питань, тому на його плечах лежала величезна відповідальність. Своєю вірністю Син міг спростувати записане в книзі Йова звинувачення Сатани, який заявив, що служителі Бога зречуться Його, коли зазнають втрат, страждань і випробувань (Йв 1:6—12; 2:2—6). Як первородний Син, Ісус міг дати найпереконливішу відповідь на це звинувачення і найвагоміший доказ на користь Батька у спірному питанні про правомірність його верховної влади. Таким чином Ісус довів би, що він «Амінь, свідок вірний і правдивий» (Об 3:14). Якби він не виконав дорученого йому завдання, то знеславив би ім’я свого Батька, як ніхто інший.

Ісус сам говорив, що всі пророцтва про Месію мають виконатися (Лк 24:44—47; Мт 16:21; пор. Мт 5:17). Однак це не звільняло його від відповідальності і водночас не позбавляло свободи вибору — бути вірним чи невірним. Не все залежало від Всемогутнього Бога Єгови. Син мав виконати свою роль у сповненні пророцтв. Бог подбав про точне сповнення пророцтв, коли вибрав «свого улюбленого Сина» (Кл 1:13). Безумовно, його Син на землі не втратив свободи волі і далі користувався нею. Він сам говорив про це, показував, що добровільно підкоряється волі Батька (Мт 16:21—23; Ів 4:34; 5:30; 6:38), і сумлінно виконував своє завдання, описане в Божому Слові (Мт 3:15; 5:17, 18; 13:10—17, 34, 35; 26:52—54; Мр 1:14, 15; Лк 4:21).