У Грецьких Писаннях. З огляду на всі перелічені факти дуже дивним здається те, що доступні сьогодні копії оригінального тексту Грецьких Писань не містять Божого імені у повній формі. Оскільки Божого імені немає в цих рукописах, його немає і в перекладах так званого Нового Завіту. Однак Боже ім’я все-таки міститься у згаданих рукописах в скороченій формі у виразі, переданому в деяких українських перекладах як «Алілуя», або «Алилуя» (Об 19:1, 3, 4, 6, Ог., Хом., Кул., Турк.). Згаданий у цих віршах заклик духовних істот, синів Бога: «Вихваляйте Яг!» (НС) — ясно показує, що Боже ім’я не вийшло з ужитку; воно було так само важливим і актуальним, як і в дохристиянські часи. Чому ж тоді у Грецьких Писаннях немає повної форми Божого імені?

Чому повної форми Божого імені немає в жодному з давніх рукописів Грецьких Писань, доступних в наші дні?

Віддавна наводилось таке пояснення: коли писалися Грецькі Писання, уривки з Єврейських Писань цитували за Септуагінтою, а оскільки в ній тетраграма була замінена на Кı́ріос і Тео́с, ім’я Єгови не вживалося. Як було показано вище, для такої аргументації підстав більше немає. Про те, що найстарші уривки Септуагінти все ж містять Боже ім’я, написане єврейськими літерами, вчений П. Кале зазначає: «Тепер ми знаємо, що у грецькому тексті Біблії [у Септуагінті], який був написаний євреями для євреїв, Боже ім’я не перекладалося словом кіріос, і в таких рукописах зберігалася тетраграма, записана єврейськими чи грецькими літерами. Це християни замінили тетраграму словом кіріос, коли Боже ім’я у вигляді єврейських літер було вже незрозуміле» (The Cairo Geniza. Oxford, 1959. Р. 222). Коли ж відбулась така заміна в грецьких перекладах Єврейських Писань?

Очевидно, це сталося через кілька століть після смерті Ісуса та його апостолів. У грецькому перекладі Аквіли, який датується II ст. н. е., все ще з’являється тетраграма, написана єврейськими літерами. Близько 245 р. видатний вчений Оріген уклав Гексаплу — звід різних текстів натхнених Єврейських Писань у шести колонках: 1) оригінальний єврейський і арамейський текст, 2) грецька транслітерація, 3) грецький переклад Аквіли, 4) грецький переклад Симмаха, 5) Септуагінта і 6) грецький переклад Феодотіона. На підставі відомих на сьогодні уривків цієї праці професор В. Водделл робить висновок: «В Орігеновій Гексаплі... грецькі переклади Аквіли, Симмаха і LXX [Септуагінта] передають ЙГВГ у вигляді ΠΙΠΙ; у другій колонці Гексапли тетраграма була написана єврейськими літерами» (The Journal of Theological Studies. Oxford, 1944. Vol. XLV. Р. 158, 159). Інші вважають, що оригінальний текст Гексапли містив тетраграму єврейськими літерами у всіх колонках. Сам Оріген в коментарі до Псалма 2:2 зазначив, що «у найбільш авторитетних рукописах ІМ’Я написане єврейськими літерами, але не сучасними, а найдавнішими» (Patrologia Graeca. Paris, 1862. Vol. XII. Col. 1104).

У IV ст. н. е. Ієронім, автор латинського перекладу Біблії, відомого як Вульгата, писав у пролозі до книг Самуїла і Царів: «І досі у грецьких списках ми бачимо Боже ім’я, тетраграму [тобто יהוה], написане давніми літерами». У своєму листі, якого Ієронім написав у Римі 384 р., він зазначає: «Дев’яте [ім’я Бога] — це тетраграма, яку вони вважають за анекфо́нетон, тобто те, що не вимовляється, і яка записується літерами Йод, Ге, Вав, Ге. Деякі неосвічені люди, натрапляючи на нього у грецьких книжках, через подібність літер читають його як ΠΙΠΙ» (Dunand F. Papyrus Grecs Bibliques. Cairo, 1966. Р. 47, ftn. 4).

З вищесказаного випливає, що так звані християни, які, за словами П. Кале, «замінили тетраграму словом кіріос» у копіях Септуагінти, не були першими учнями Ісуса. Вони жили століттями пізніше, коли передречене відступництво вже розвинулось і спотворило чисті християнські вчення (2Фс 2:3; 1Тм 4:1).

Ім’я Бога вживали Ісус та його учні. Отже, за часів Ісуса та його учнів Боже ім’я, поза всілякими сумнівами, містилось у копіях Писань, як у єврейських, так і в грецьких рукописах. Чи Ісус та його учні вживали Боже ім’я в мові і на письмі? Якщо згадати, як Ісус засуджував фарисейські традиції (Мт 15:1—9), то навряд чи він і його учні підпали під вплив фарисейських поглядів щодо Божого імені (наприклад, тих, що викладені в Мішні). Ісусове власне ім’я означає «Єгова є спасіння». Ісус говорив, що прийшов «від імені свого Батька» (Ів 5:43); він навчав своїх послідовників молитись так: «Батьку наш, що на небесах, нехай освячується твоє ім’я» (Мт 6:9); все, що він робив і казав, було «в ім’я» його Батька (Ів 10:25); у ніч перед своєю смертю він сказав у молитві, що виявив учням ім’я свого Батька, і попросив: «Святий Батьку, оберігай їх заради твого імені» (Ів 17:6, 11, 12, 26). З огляду на це, коли Ісус цитував Єврейські Писання або читав їх уголос, він, безперечно, вимовляв Боже ім’я, Єгова. (Пор. Мт 4:4, 7, 10 з Пв 8:3; 6:16, 13; також Мт 22:37 з Пв 6:5; та Мт 22:44 з Пс 110:1; і Лк 4:16—21 з Іс 61:1, 2.) Учні Ісуса, в тому числі ті, хто брав участь у написанні Грецьких Писань, без сумніву, наслідували його приклад.

Чому ж Божого імені немає в численних доступних нині рукописах Грецьких Писань, або так званого Нового Завіту? Очевидно тому, що на час їхнього створення (починаючи з III ст. н. е.) текст оригіналу, написаний апостолами та учнями, вже був змінений. Тож переписувачі замінили Боже ім’я у вигляді тетраграми на слова Кı́ріос і Тео́с (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 1, с. 324). Як свідчать факти, те саме робили в пізніших копіях Септуагінти, перекладу Єврейських Писань.

Боже ім’я повертається в біблійні переклади. Зважаючи на все це, деякі перекладачі вживали ім’я Єгови у своїх перекладах Грецьких Писань. Підрядковий переклад «The Emphatic Diaglott», зроблений у XIX ст. Бенджаміном Вільсоном, кілька разів містить ім’я Єгови, наприклад в уривках, де цитуються Єврейські Писання. Але ще 1533 р. Антоній Маргарита у своєму перекладі Грецьких Писань єврейською використовував тетраграму. Згодом в інших перекладах єврейською перекладачі вживали тетраграму в тих віршах, де натхнені автори цитували уривки з Єврейських Писань, які містили Боже ім’я.

Про логічність такого підходу свідчить припущення Р. Гердлстоуна, директора коледжу Уїкліф-холл (Оксфорд), висловлене ще до того, як було знайдено рукописи Септуагінти, в яких вживалося ім’я Єгови. Ось його слова: «Якби цей переклад [Септуагінта] містив це слово [Єгова] або навіть у ньому вживався один грецький відповідник для Єгова, а інший для Адонай, то це, безперечно, відобразилося б у промовах і обговореннях, записаних у Н[овому] З[авіті]. Тому наш Господь, цитуючи 110-й Псалом, замість слів: “Промовив Господь Господеві моєму” — сказав би: “Промовив Єгова Адоні моєму”».

Відштовхуючись від цього припущення (а тепер факти свідчать, що воно виявилось правильним), Р. Гердлстоун веде далі: «Уявімо, учений-християнин перекладає Грецький Завіт єврейською. Кожного разу, коли він натрапляє на слово Κύριος, йому потрібно проаналізувати контекст і підібрати єврейський відповідник; саме така трудність виникала б при перекладі Н[ового] З[авіту] на всі мови, якби титул Єгова залишили в С[тарому] З[авіті] [в Септуагінті, грецькому перекладі]. У багатьох випадках перекладач міг би орієнтуватися на Єврейські Писання: ми знаємо, що кожного разу, коли трапляється вислів “ангел Господній”, під словом “Господь” мається на увазі Єгова; такою самою логікою можна було б керуватись у вислові “слово Господнє”, якщо б ми йшли за С[тарим] З[авітом]; те саме стосується і титулу “Господь Саваот”. І навпаки, щоразу, коли трапляється вираз “мій Господь” або “наш Господь”, очевидно, що вживати слово Єгова неприпустимо, а потрібно вжити Адонай або Адоні» (Synonyms of the Old Testament. 1897. Р. 43). Цей підхід застосовували автори згаданих вище перекладів Грецьких Писань, в яких вживається ім’я Єгова.

З цього погляду серед інших перекладів вирізняється «Переклад нового світу» (цитований в цій праці), в якому Боже ім’я у формі «Єгова» з’являється в Грецьких Писаннях 237 разів. Як зазначалося вище, на це є вагомі підстави.