Що таке мистецтво?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІСПАНІЇ

ЯКЕ було найпрекрасніше видовище, котрим ви колись милувалися? Чи захід сонця в тропіках, гірське пасмо, увінчане короною іскристого снігу, встелена квітами пустеля, чи пишні барви осіннього лісу?

Майже всі ми плекаємо в пам’яті моменти захоплення чарівністю земної краси. Багато з нас, якщо в змозі, проводять відпустку десь у райській місцині і намагаються увічнити на плівці найпрекрасніші миті, які пережили.

Наступного разу, коли милуватиметеся величчю ще не забрудненої природи, варто буде поставити собі декілька запитань. Чи вам не здавалося б, що в картинній галереї щось не гаразд, якби до кожної картини був підпис «Невідомий автор»? Якщо б вас на виставці картин зворушила майстерність і краса виконаних робіт, хіба б не прагнули ви довідатися ім’я маляра? То чи ж нам, чаруючись величчю земного оточення, варто нехтувати Малярем, що створив її?

Слід погодитись, що є люди, котрі не визнають мистецтва в природі, мовляв, мистецтво притаманне лише людині через її творчість та уяву. Однак таке тлумачення мистецтва, мабуть, досить-таки вузькоглядне. То ж чим насправді є мистецтво?

Визначення мистецтва

Либонь, не можливо дати визначення мистецтву, котре б задовольняло усіх. Але досить вдале пояснення мистецтва ми знаходимо в «Дев’ятому новому університетському словнику Вебстера» (англ.), котрий визначає його так: «Свідоме використовування майстерності й творчої фантазії, особливо у створенні естетичних речей». Спираючись на це, ми можемо сказати, що митець має володіти як майстерністю, так і творчою фантазією. Якщо він користується цими двома дарами, то може створити щось гарне та принадне для інших.

Але чи лише витвори людини віддзеркалюють майстерність і уяву? Чи вони також очевидні в природі, що довкола нас?

Славетні каліфорнійські ліси мамонтових дерев, неоглядні коралові рифи Тихого океану, могутні водоспади вологих джунглів і грандіозні стада африканських саван мають іншу, значно більшу цінність для людства, аніж картина «Мона Ліза». З цієї причини ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури) назвала національний парк Редвуд (США), водоспад Іґуасу (Аргентина/Бразилія), Великий Бар’єрний риф (Австралія) і національний парк Серенґеті (Танзанія) частиною «світового надбання» людства.

Ці природні багатства стоять поруч витворених людиною шедеврів. Чому? Людина жадає зберегти усе, що має «виняткову цінність на Землі». ЮНЕСКО заявляє, що будь-яку красу, як, скажімо, красу Тадж-Махалу (Індія) чи Великого Каньйону (США), слід охороняти для майбутніх поколінь.

Але вам не обов’язково мандрувати до національного парку, аби милуватись творчою фантазією. Неповторним прикладом цього є ваше тіло. Скульптори давньої Греції дивилися на людину як на втілення мистецької грації і докладали усіх зусиль, аби передати її обриси якомога досконаліше. З нинішніми знаннями про функціонування людського організму ми навіть ліпше розуміємо неперевершеність мистецтва у його проектуванні та творенні.

А що сказати про творчу фантазію? Лишень подивімося на винятковий візерунок розпущеного пір’я павича, тендітну троянду чи блискавичні рухи «балету» мерехтливої колібрі. Певна річ, таке художнє виконання було мистецтвом ще перед тим, як його увічнилось на полотні чи плівці. Автор однієї статті з журналу «Нешнл джіоґрефік», приворожений бузковим кольором тичинок лілій, типових для вологих тропічних лісів, запитав одного молодого вченого про практичну роль такої краси. Він отримав просту відповідь: «Вони засвідчують про фантазію Бога».

Не лише у царині природи буяє творча фантазія, вона є безперервним джерелом натхнення митців. Славетний французький скульптор Рене Франсуа Роден сказав: «Митець є повірником природи. Квіти ведуть з ним діалог через тендітно нахилені стеблинки й гармонійно поєднані відтінки квіткової гами».

Декотрі малярі відверто визнають, що їм годі відтворити неперевершену красу природи. «Справжній витвір мистецтва є не чим іншим, як недосконалим віддзеркаленням божественної досконалості»,— визнав Мікеланджело, що вважається одним з найбільших митців усіх часів.

Чарівність світу природи полонить не лише людей мистецтва, але й вчених. Професор фізико-математичних наук, Пол Дейвіс, у своїй книжці «Розум Бога» (англ.) пояснює, що «навіть запеклим атеїстам нерідко притаманне те, що часто називають відчуттям благоговіння перед природою,— захоплення нею та шанування її за глибочінь, красу і витонченість, котре близьке релігійному благоговінню». Чого це повинно навчити нас?

Митець за лаштунками мистецтва

Студенти факультетів образотворчого мистецтва навчаються про митців, аби ліпше розуміти їхні твори. Вони усвідомлюють, що у творі віддзеркалюється особистість митця. Мистецтво в Божому творенні також віддзеркалює особистість Творця природи — Всемогутнього Бога. «Його невидиме... думанням про твори стає видиме»,— пояснює апостол Павло (Римлян 1:20). Більш того, Сотворитель Землі не залишається анонімним. Апостол Павло сказав атенським філософам того часу, що «[Бог] недалеко від кожного з нас» (Дії 17:27).

Мистецтво в природі не існує безцільно чи випадково. Окрім збагачення нашого життя, воно також виявляє майстерність, фантазію і велич найбільшого у світі Митця — Всесвітнього Конструктора Бога Єгову. У наступній статті обговорюватиметься те, як це мистецтво допоможе нам ліпше познайомитися з Найвидатнішим Митцем.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

Musei Capitolini, Roma

Митець, котрим найбільше нехтують у наш час

«Природа — це Боже мистецтво» (Сер Томас Браун, лікар XVII сторіччя).

ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ, Рембрандт, ван Гог... Ці імена відомі мільйонам. Можливо, вам ніколи не доводилося бачити оригінали їхніх картин, однак ви знаєте, що ці люди були славетними маляра́ми. Їхня праця певною мірою увічнила їх.

Вони закарбували на полотні загадкову усмішку, зворушливий образ, фрагменти краси у творенні, що й досі приковують погляд глядачів. Нас полонить те, що полонило їх, хоч і між нами та ними може лежати прірва віків.

Нам не обов’язково бути людьми мистецтва, аби розпізнавати високу майстерність маля́ра. Ми, як і митець, роботою котрого чаруємось, володіємо відчуттям прекрасного. До свого сприйняття кольорів, форм, візерунків та світла ми ставимось як до чогось звичайного, але воно є частиною нашого життя. Поза всяким сумнівом, нам подобається прикрашати своє помешкання предметами та картинами, що милують око. Хоч на колір і смак товариш не всяк, більшість людства володіє даром сприймати красу. І цей дар може нас зблизити з Творцем.

Дар краси

Відчуття прекрасного — це ще одна властивість з багатьох, котра відрізняє нас від тварин. У праці «Вичерпний трактат про мистецтво: загальна історія мистецтва» (ісп.) говориться: «Про людину можна сказати, що це тварина із естетичним відчуттям». Ми відрізняємось від тварин, бо сприймаємо природу інакше. Хіба ж пес цінує мальовничість заходу сонця?

Хто нас створив такими? Біблія пояснює, що «Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив» (Буття 1:27). Це не означає, що наші прабатьки виглядали, мов Бог. Радше це слід розуміти, що Бог обдарував їх рисами, які має сам. Одна з таких рис — здатність сприймати красу.

Людський мозок через якісь нез’ясовані процеси осягає прекрасне. Насамперед наші органи чуття передають у мозок інформацію про звуки, запахи, а також кольори та форми предметів, котрі полонять нашу увагу. Але краса є чимось значно більшим, ніж сукупністю цих електрохімічних імпульсів, що просто передають інформацію про довкілля. Ми не бачимо дерево, квітку чи пташку так, як тварина. Хоч ці предмети і не мають для нас якоїсь особливої ваги, але вони звеселяють нам серця. Завдяки мозку ми усвідомлюємо естетичну цінність.

Така здатність зворушує нас та збагачує наше життя. У пам’яті Марії, що живе в Іспанії, чітко спливає листопадовий вечір, коли вона стояла біля одного глухого озера декілька років тому й милувалася схилом дня. «Журавлі хвилями летіли в мій бік і голосно курликали в небі,— каже вона.— Зграї тисяч птахів утворювали на тлі багряно-червоного неба павутиноподібний орнамент. Їхні щорічні міграційні мандри з Росії та Скандинавії завершувалися в цих іспанських оселях відпочинку. Це видовище було настільки мальовничим, що в мене покотилися сльози».

Чому саме дар краси?

Багатьом людям відчуття прекрасного засвідчує про існування сповненого любов’ю Творця, котрий прагне, аби розумні творіння насолоджувалися його творами. Наскільки ж логічно й розсудливо дякувати за наш дар сприймати красу сердечному Творцеві. Біблія пояснює, що «Бог є любов» і що сама сутність любові — ділитися з іншими (1 Івана 4:8; Дії 20:35). Єгові дуже приємно ділитися з нами своїм творчим мистецтвом. Якщо котрийсь музичний шедевр ніколи не виконувався чи якесь величне полотно нікому не випадала нагода побачити, їхня краса є втраченою. Мистецтво створене, аби ним ділитися та насолоджуватися разом з іншими, воно безплідне без цінителів.

Подібним чином і Єгова створив чудові речі, щоб ними ділитися й насолоджуватися з людьми. Фактично домом наших прабатьків став просторий райський сад, котрий називався Едемом, що означає «втіха». Бог не лише ушляхетнив землю витворами мистецтва, але й також наділив людство здатністю помічати й цінувати їх. І яка ж розмаїтість краси нас оточує! Як зазначає Пол Дейвіс, «вряди-годи здається, ніби природа «доклала особливих зусиль», щоб створити цікавий та продуктивний усесвіт». Наш усесвіт цікавий і продуктивний власне тому, що Єгова «доклав особливих зусиль», створивши нас із здатністю вивчати його та насолоджуватись ним.

Не дивниця, що пізнання краси в природі та жадання відтворювати її притаманне усім культурам — як печерним маляра́м, так й імпресіоністам. Тисячі років тому поселенці Північної Іспанії залишили по собі в печерах Альтаміра (Сантандер) детальні зображення тварин. Понад сторіччя тому малярı́ імпресіонізму виходили зі своїх майстерень, щоб передати на полотні яскраву різнобарвність польових квітів чи мерехтіння світлових зайчиків на хвильках водяного плеса. Навіть малята чітко розуміють прекрасне. По суті, більшість з них, коли їм дати кольорові олівці та аркуш паперу, люблять малювати усе, що полонить їхню увагу.

За наших часів багато дорослих, коли бачать чудові цікавинки, що справили на них враження, воліють робити знімки на пам’ять. Але навіть і без фотоапарата наш розум у стані пригадувати картини прекрасного, які ми бачили десятиріччя тому. Вочевидь, Єгова створив нас так, що ми можемо насолоджуватися своїм домом, Землею, яку він оздобив на славу (Псалом 115:16). А втім, є ще інша причина, чому Бог наділив нас відчуттям прекрасного.

‘Його невидиме стає видиме’

З поглибленням свого цінування мистецтва в природі ми в стані ліпше зрозуміти Творця, витвори котрого довкола нас. Принагідно Ісус попросив своїх учнів придивитися до квітучих трав, що вкривали терени Галілеї. «Погляньте на польові лілеї,— сказав він,— як зростають вони,— не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна з них» (Матвія 6:28, 29). Граціозність крихітної польової квітки може нагадати нам, що Бог не байдужий до потреб людськості.

А ще Ісус сказав, що людину можна бачити по її «плодах», або вчинках (Матвія 7:16—20). Тому нам слід сподіватися, що вникнення в суть Божих витворів мистецтва допоможе нам ліпше збагнути його особистість. Отже, що таке його «невидиме... [яке] думанням про твори стає видиме»? (Римлян 1:20).

«Які то численні діла Твої Господи,— вигукнув псалмоспівець.— Ти мудро вчинив їх усіх» (Псалом 104:24). Божу мудрість можна бачити навіть в барвах земної фауни й флори. «Кольори вельми підносять людину на дусі та милують око»,— кажуть Фабріс та Джермані у їхній книжці «Кольори. Дизайн та естетика в графіці» (ісп.). Повсюди видніються барви, що гармонують або контрастують,— всі вони підносять на дусі й милують око. Але, здається, найпривабливіші з них веселкові барви — блискучі, подібні до райдуги, вони є разючим доказом розуму в плануванні.

Веселкові барви особливо виражені в оздобі маленьких колібріa. Чому їхнє пір’ячко таке навдивовижу яскраве? Верхня третина їхнього оперення, немов призма, заломлює світло в окремі веселкові барви. Такі народні назви колібрі, як рубін, сапфір і смарагд, придатно передають відблиски червоного, синього та зеленого кольорів, у котрі нарядилися ці клейнодоподібні пташки. «Яка мета невимовної краси цих чудових створінь?»,— запитує Сера Ґадвін у своїй книжці «Колібрі» (англ.). «Науковці не можуть пояснити цього інакше, як лише для зачаровування самовидців»,— відповідає вона. Достеменно, жоден людський маля́р не посідає такої палітри!

Ми бачимо вияв Божої сили в ревінні водоспадів, чергуванні відпливів та припливів, шалених бризках навальних бурунів чи у величному колиханні стрімких лісових дерев під дією сердитих подихів вітру. Таке динамічне мистецтво є настільки зворушливе, наскільки зворушливою є для людського серця тиша. Уславлений американський натураліст Джон М’юер якось описав вплив шторму на узлісок дуґласових смерек у горах Сьєрра-Невада (штат Каліфорнія).

«Хоч вони були порівняно молодими смереками, то таки сягали у небо десь на 100 футів і їх гнучке настовбурчене верховіття нестямно розгойдувалося від несамовитих поривів вітру... Струнке верховіття зі свистом молотило одне одного, розсікаючи нестримні потоки дощовиці, воно вельми розгойдувалося і взад, і вперед, і ліворуч, і праворуч, малюючи в повітрі невимовні поєднання вертикальних і горизонтальних мережив». Тисячі років тому псалмоспівець написав, що ‘хвалить Господа вітер бурхливий’, отже це лише один приклад Божої чудесної сили (Псалом 148:7, 8).

В Японії один з птахів ще зі сивої давнини є символом кохання. А власне це чудовий японський журавель, котрий виконує весняний танок з такою грацією, мов у справжнісінькому балеті. Ці пташині танцюристи у великій повазі в Японії, і їх називають «особливим монументом природи». Позаяк журавлина пара залишається нероздільною на все життя, а декотрі з них живуть 50 і більше років, то для японців вони є символом шлюбної вірності.

А що сказати про Божу любов? Цікаво, що Біблія порівнює те, як Єгова з любов’ю охороняє його вірних і відданих поклонників, до охорони птахи, котра власними крилами прикриває своїх малят від знегоди. У Повторенні Закону 32:11 говориться, як орел «гніздо своє будить... як ширяє він понад своїми малятками, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм». Орел таким чином заохочує орлят полишити гніздо і навчитись літати. Хоча таке видовище рідко можна побачити, проте є багато очевидців того, як орел допомагав своїм пташенятам, несучи їх на своїх крилах. (Псалом 17:8).

Чим ближче ми придивлятимемось до природи довкола нас, тим більше ми помічатимемо ті її елементи, котрі виявляють риси Божої особистості.

Розмаїтість — насолода життя

Перше, що кидається в очі у творивах Божих рук,— це розмаїття. Численність рослин, птахів, тварин та комах вражає нашу уяву. Лише на одному гектарі тропічного лісу можна віднайти 300 видів дерев і 41 000 видів комах, на площі у три квадратних кілометри можна побачити 1500 видів метеликів, а одне-єдине дерево може стати домом 150 видам жуків! І подібно як серед людей неможливо знайти двох повністю однакових, то така правда й про дуб чи про тигра. Фактично та майстерність, яку цінують митці, є невід’ємною частиною природи.

Звісна річ, ми лише коротко згадали декілька аспектів мистецтва в природі. Якщо ми допитливіше спостерігатимемо природне оточення, то зможемо збагнути багато інших граней Божої особистості. Але для цього нам слід користуватися даним Богом відчуттям прекрасного. Як нам ліпше збагнути мистецтво найбільшого Митця?

[Примітки]

[Рамка на сторінці 7]

Нам потрібно знати Того, з чиєї волі ми живемо

Якось у перекладача Біблії Рональда Нокса зав’язалась теологічна дискусія з вченим Джоном Скоттом Галдейном. «Усесвіт містить мільйони планет,— міркував Галдейн,— то хіба неможливим є те, що принаймні на одній із них повинно зародитися життя?»

«Пане,— відповів Нокс,— якби Скотленд-Ярд знайшов трупа у вашій скрині, то чи ви відповіли б їм: «У світі є мільйони скринь, і, безперечно, в одній з них повинен бути труп»? Мені здається, вони б і далі розслідували, з чиєї волі він там» («Коричнева книжечка анекдотів», англ.).

Окрім нашої допитливості, є ще одна причина, чому варто дізнатися, з чиєї волі ми живемо,— вона полягає в тому, аби віддати Йому належну шану. Як почувався б талановитий маля́р, якби якийсь зухвалий критик назвав його витвір не чим іншим, як випадковим збігом обставин у художній майстерні? Подібно цьому, наскільки принизливо ми ставимось до Творця Всесвіту, коли називаємо його мистецькі витвори сліпим випадком?

[Відомості про джерело]

З ласки ROE/Anglo-Australian Observatory, photograph by David Malin

[Ілюстрації на сторінці 8]

Летять журавлі.

Печерні малюнки в Альтамірі (Іспанія).

[Ілюстрації на сторінці 9]

Дельфіни, колібрі та водоспади — всі вони засвідчують про багатогранність особистості Величного Митця.

[Відомості про джерела]

Godo-Foto

G. C. Kelley, Tucson, AZ

Godo-Foto

Як сприймати світ прекрасного

«У всіх мовах одними з найперших слів, котрих ми навчилися, були: «Покажіть мені!» (Вільям Вайт Молодший).

МАЛЯ втупило погляд у метелика, що пурхає з місця на місце, подружжя на схилі літ милується величними барвами призахідного сонця, увагу домогосподарки полонить букет розкішних троянд... всі вони прикуті поглядом до краси.

Оскільки краса Божого творива видніється по всіх усюдах, нам не обов’язково потрібно мандрувати за сотні кілометрів, аби милуватися нею. Грізний вияв краси зустрічається не часто, але зворушливе мистецтво може відкритися нашим очам у нашій же околиці, якщо дивитися за ним і, ще важливіше, знати, як дивитися за ним.

Часто виявляється, що «краса є в очах самовидця». Одначе хоч і краса повсюдна, не кожен може помічати її. Інколи, аби ми зацікавилися нею, нам слід змалювати її чи ж зробити фотографію. Фактично багато малярı́в вважають, що їхній успіх полягає здебільшого не у здібності малювати, а помічати. У книжці «Око художника» (англ.) Моріса Ґроссера пояснюється, що «художник малює очима, а не руками. Все, що він бачить, якщо він бачить чітко, він може відобразити на полотні. (...) Для нього важливо бачити чітко».

Чи ми є малярами, чи ні, ми можемо пильніше придивлятися, аби помічати довколишню красу. Одне слово, нам слід вийти надвір і почати дивитися на все по-іншому.

У цьому плані Джон Барретт, природничий історик, наголошує на значенні особистого сприйняття. «Ніщо не замінить наших відчуттів, коли ми самі бачимо живі істоти та рослини у їхньому природному оточенні, торкаємося до них, нюхаємо і чуємо їх,— сказав він.— Нехай ця краса закарбується в нас... Без різниці, чи з першого погляду, чи після декількох».

Але за чим ми повинні дивитися? Ми можемо для початку помічати чотири головні засоби виразності прекрасного. Ці засоби можна розрізнити фактично у всіх аспектах творення Єгови. Чим більше ми помічатимемо їх — тим більше насолоджуватимемось Його мистецтвом.

Підмічайте засоби виразності прекрасного

Форма та візерунок. Ми живемо у світі найрізноманітніших форм. Деякі форми лінійні, на кшталт бамбукових груп, інші — геометричні, подібні до павутиння, ще інші — аморфні, як хмари, що постійно змінюються. Багато форм ваблять око, скажімо, екзотична орхідея, спіраль морської мушлі чи навіть віття дерев, котрі зняли з себе листя.

Якщо якась форма повторюється, створюється візерунок, котрий також може виглядати дуже гарно. Для прикладу, постарайтесь уявити собі деревостан. Форма кожного одного дерева різниться, а втім, вона дещо подібна й створює приємний візерунок. Але щоб бачити різні форми та візерунки, нам потрібно світла.

Світлотінь. Світло надає особливої принадності тілам різних форм. Воно підкреслює деталі, надає барв текстурі й створює у людини певний настрій. Світло різниться у різні пори дня й року, а також залежно від погоди, а навіть терену, де ми мешкаємо. Похмурий день з розсіяним світлом є ідеальним для милування м’якими тонами польових квітів чи осіннього листя, тимчасом як скелі та стрімчаки гірського пасма хизуються своїми дивовижними монументами, осяяні першим промінням сонця. Ніжне зимове сонце Північної півкулі надає пасторальному ландшафту романтичного вигляду. З другого боку, яскраве сонце тропіків обертає мілкі води моря у прозору країну чудес для нирців.

Але нам бракує ще одного важливого виражального засобу.

Колір. Він оживляє довколишні предмети. Хоча й вони різняться своєю формою, але унікальності їм надає забарвлення. До того ж перерозподіл кольорів у гармонійний візерунок створює неповторну красу. Нашу увагу полонять яскраві кольори, скажімо червоний чи оранжевий, або ж заспокійливі барви синього й зеленого відтінків.

Уявіть-но собі плямку жовтих квітів на галявині. Світло спадає на жовтий цвіт, котрий наче жевріє в ранковому повітрі, тимчасом як стовбури дерев, пофарбовані зайчиками поранкового сонечка, створюють ідеальне тло. Картина готова. Нам лише залишається «обрамити» її, і саме тут вступає в дію композиція.

Композиція. Вона визначається поєднанням трьох головних засобів виразності, а саме: форми, світлотіні й кольору. Власне ми, спостерігачі, відіграємо в ній вирішальну роль. Людина може припасувати виражальні засоби та освітлення, якщо зміщуватиме їх трохи до переду або до заду, вбік, вище або нижче на своїй картині. Картину можна компонувати лише за допомогою бажаних нам засобів.

Часто ми підсвідомо компонуємо картину, коли спостерігаємо пишність природи, обрамлену довколишніми деревами чи рослинами. Але багато виняткових картин ми бачимо у менших масштабах, саме внизу, під ногами.

Помічайте мале й велике

Мале й велике твориво Бога однаково прекрасне, і наша втіха лише зросте, якщо ми навчимось бачити деталі, котрі також приємно скомпоновані. Вони складають манюсінькі картинки великого «полотна» природи. Аби зрозуміти їх, нам просто слід стати й ближче придивитися до них.

Ці малюнки в малюнку описуються фотографом Джоном Шоу в його книжці «Природа великим планом» (англ.): «Я завжди дивуюся тому, що пильніший погляд на деталі природи заохочує мене навіть ще пильніше придивлятися до неї... Спочатку нам в око кидається загальна картина, відтак якийсь кольоровий клаптик в її куточку. Пильніше приглянувшись, ми бачимо квіти, а на одній з квіток — метелика. На його крильцях видніється особливий візерунок, він утворився завдяки акуратному розміщенні лусочок, і кожна лусочка сама по собі є досконалою. Якщо ми в стані по-справжньому зрозуміти досконалість лусочок крильцяток метелика, то в стані почати розуміти досконалість цілої системи природи».

Мистецтво в природі, мале й велике, не лише приносить нам естетичне задоволення, але й може наблизити нас до його Творця. «Підійміть у височину ваші очі й побачте»,— закликав Єгова. Зупинившись, аби подивитися чи навіть роздивитися, приміром зоряне небо або ж інше Боже твориво, ми ще раз задумуємося про Того, «хто те все створив» (Ісаї 40:26).

Люди, котрі навчилися бачити

У біблійні часи Божі слуги особливо цікавилися творивами. У 1 Царів 5:10, 13 ми читаємо: «Збільшилася Соломонова мудрість над мудрість усіх синів сходу... Говорив він про дерева, від кедру, що на Лівані, й аж до ісопу, що росте на стіні. І говорив про худобу, і про птаства, і про плазуюче та про риб».

Можливо, що Соломонова зацікавленість величчю творення частково була прищеплена батьком. Більшість своїх дитячих років Давид був пастухом і часто розмірковував над Божим творивом. Особливо його вражала краса неба. У Псалмі 19:2 він написав: «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розповідає небозвід». (Порівняйте Псалом 139:14). Вочевидь, це спілкування з творивами зблизило його з Богом. Подібна ситуація може бути з намиa.

Ці побожні чоловіки знали, що пізнання та цінування Божих витворів мистецтва підносить людину на дусі та збагачує життя. Сучасний світ уражений пасивними, часто збоченими розвагами, але, спостерігаючи за творивами Єгови, ми та наші родини можемо знайти для себе здорову діяльність. Для тих, хто жадає обіцяного Богом нового світу, таке спілкування з природою увиразнює майбуття (Ісаї 35:1, 2).

Якщо ми не лише бачитимемо мистецтво в довколишній дійсності, але й роздумуватимемо над якостями Майстра, Маляра́, котрий створив його для нас, то, поза всяким сумнівом, у нашому серці відлунюватимуть слова Давида: «Нема, Господи... такого, як Ти, і чинів нема, як чини Твої!» (Псалом 86:8).

[Примітки]

[Ілюстрації на сторінці 10]

Приклади візерунку та форми, світла, кольору і композиції.

[Відомості про джерело]

Godo-Foto