Погляд Біблії

Простити і забути. Як це можливо?

«ЇХНЮ ПРОВИНУ ПРОЩУ, І НЕ БУДУ ВЖЕ ЗГАДУВАТИ ЇМ ГРІХА» (ЄРЕМІЇ 31:34).

ЦІ СЛОВА, записані пророком Єремією, виявляють щось чудове про милосердя Єгови: коли він прощає — забуває (Ісаї 43:25). Окрім того, у Біблії говориться: «Як і Христос [«Єгова», НС] вам простив, робіть так і ви» (Колосян 3:13). Отже, ми, християни, повинні наслідувати Єгову у його способі прощати.

Проте постає декілька важливих запитань. Коли Єгова прощає, то чи і справді він більше не пам’ятає наших гріхів? І коли ми прощаємо, то чи повинні забувати у тому розумінні, що вже не в стані пригадати провини? Чи можна сказати, що коли ми не забули таким чином, то не простили по-справжньому?

Як Єгова прощає

Забути — це залишити свої обра́зи. Коли Єгова прощає, то прощає цілкомa. Псалмоспівець Давид написав: «[Єгова] не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини! Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його» (Псалом 103:9, 12, 13).

Повнота Божого прощення також описується в Дії 3:19 (Хоменко): «Покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті». Вираз «були стерті» походить від грецького дієслова е·кса·ле́і·фо. (Дивіться Об’явлення 7:17; 21:4). «Новий міжнародний словник теології Нового Завіту» (англ.) пояснює: «У цьому місці та, можливо, в якомусь іншому це дієслово, дуже ймовірно, означає стирати поверхню воскової письмової таблички для наступного користування». Коли ми розкаюємось, Єгова стирає з пам’яті наші гріхи. Чи це значить, що він більше не пам’ятає наших гріхів? Розгляньмо один біблійний приклад.

Коли цар Давид учинив перелюб з Вірсавією, а пізніше намагався приховати цей гріх тим, що організував убивство її чоловіка, Єгова послав до Давида свого пророка Натана (2 Самуїла 11:1—17; 12:1—12). І з яким результатом? Давид щиро покаявся, і Єгова простив йому (2 Самуїла 12:13; Псалом 32:1—5). Чи Єгова забув Давидів гріх? Аж ніяк! Біблійні письменники Ґад і Натан пізніше описали усі ці події в Другій книзі Самуїла (написання її завершилось близько 1040 року до н. е.) незадовго до Давидової смерті.

Отже, пам’ять про Давидів гріх, а також про його каяття та наслідки прощення Єгови залишилися для того, щоб сьогодні читачі Біблії могли повчитися з його прикладу (Римлян 15:4; 1 Коринтян 10:11). І фактично ця історія про Давидів гріх ніколи не забудеться, бо «Слово Господнє [що в Біблії] повік пробуває»! (1 Петра 1:25).

То як це можливо, щоб Єгова стер наші гріхи, коли ми щиро розкаюємось? Авжеж, як нам розуміти слова Єгови: «Їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха»? (Єремії 31:34).

В якому розумінні Єгова забуває

Єврейське дієслово, перекладене словом «згадувати» (форма слова за·ха́р), не означає просто пригадувати минуле. За «Теологічним словником Старого Завіту» Р. Л. Гаріса (англ.), воно також означає «оголошувати, декламувати, оповіщати, закликати, шанувати пам’ять, звинувачувати, зізнаватись у гріху». В «Теологічному словнику Старого Завіту» Ґ. Ботарвека (англ.) додається: «Дуже часто [за·ха́р] стосується якоїсь дії або стоїть разом з активними дієсловами». Отже, коли Єгова сказав своєму свавільному народові, що «Він тепер їхню провину згадає», то це означало, що він вдасться до дій проти них через їхню нерозкаяність (Єремії 14:10). І навпаки, коли Єгова каже: «Не буду вже згадувати їм гріха», то запевняє, що забув наші гріхи і вже ніколи не згадуватиме їх, аби нас звинуватити, засудити чи покарати.

Єгова пояснив через пророка Єзекіїля, в якому розумінні він прощає і забуває: «Коли б несправедливий відвернувся від усіх гріхів своїх, яких наробив, і виконував усі устави Мої, і робив право та справедливість,— буде конче він жити, не помре! Усі його гріхи, які наробив він, не згадаються йому,— він буде жити в своїй справедливості, яку чинив» (Єзекіїля 18:21, 22; 33:14—16). Авжеж, коли Єгова прощає розкаяному грішнику, він стирає з пам’яті провину, тобто забуває її у тому розумінні, що вже не вдаватиметься до дій проти тієї людини за ці гріхи (Римлян 4:7, 8).

Будучи недосконалими, ми не можемо з досконалістю прощати, як це робить Єгова, бо його думки та діла набагато вищі наших (Ісаї 55:8, 9). Отже, до якої міри нам слід прощати і забувати, коли інші грішать проти нас?

Як нам прощати і забувати

‘Прощайте один одному’,— заохочується в Ефесян 4:32. За словами лексикографа В. Е. Вайна, грецьке слово, перекладене як «прощати», (ха·рı́·зо·маі) означає «обдаровувати безмежною ласкою». Якщо образа, нанесена нам, є незначною, то не важко простити образникові. Факт, що ми також недосконалі, допомагає нам легше прощати прогріхи інших (Колосян 3:13). Коли ми прощаємо, то залишаємо свою образу і наші стосунки з кривдником, либонь, не розриваються надовго. З бігом часу з нашої пам’яті стираються такі дріб’язкові обра́зи.

Але що, коли хтось згрішив проти нас дуже серйозно, завдавши нам глибокої рани? У крайніх випадках, як, наприклад, кровозмішення, ґвалтування та спроба вбивства, аби простити, слід врахувати багато різних чинників. Це особливо справджується у випадку, коли кривдник не зізнається в гріху, не розкаюється і не просить вибаченняb (Приповістей 28:13). Єгова також не прощає нерозкаяних, твердошиїх правопорушників (Євреїв 6:4—6; 10:26).