Шукайте потіхи в Єгови

«А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом» (РИМЛЯН 15:5).

1. Чому кожен день приносить чимраз більшу потребу в потісі?

КОЖЕН день приносить із собою чимраз більшу потребу в потісі. Один біблійний письменник зауважив понад 1900 років тому, що «все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі» (Римлян 8:22). У наш час ‘зідхання’ і ‘муки’ є такими великими, як ніколи. Починаючи з першої світової війни, людство переживає кризу за кризою: війни, злочинність і стихійні лиха, які часто пов’язані з неправильним господарюванням людини на землі (Об’явлення 11:18).

2. а) Хто несе найбільшу відповідальність за теперішнє горе людства? б) Який факт дає нам потіху?

² Чому в наш час так багато страждань? Описуючи скинення Сатани з неба, подію, яка сталася у 1914 році після народження Царства, Біблія відповідає: «Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!» (Об’явлення 12:12). Ясний доказ сповнення цього пророцтва вказує на те, що ми дійшли майже до кінця злого правління Сатани. Як же потішає знання, що незабаром життя на землі знову стане таким мирним, яким воно було до того, як Сатана схилив наших прабатьків до бунту!

3. Коли люди не потребували потіхи?

³ Від самого початку Творець людини дав першій людській парі дім — гарний парк. Цей парк був розташований у районі, названому Едемом, що означає «приємний» (Буття 2:8, примітка під текстом). Крім того, Адам і Єва мали досконале здоров’я та перспективу ніколи не померти. Тільки подумайте про всі ті сфери, у яких вони могли б розвивати свої здібності: садівництво, мистецтво, будівництво, музика. Також задумайтесь над тим, що вони могли б досліджувати все твориво, сповняючи своє доручення оволодівати землею і перетворювати її на рай (Буття 1:28). Авжеж, життя Адама та Єви було б сповнене задоволенням і насолодою, а не зітханням і муками. Зрозуміло, їм не було б потрібно потіхи.

4, 5. а) Чому Адам і Єва не витримали випробування слухняності? б) Чому людству стало потрібно потіхи?

⁴ Проте Адам і Єва мали розвивати глибоку любов до свого доброго небесного Отця і вдячність йому. Така любов мала спонукувати їх слухатися Бога за будь-яких обставин. (Порівняйте Івана 14:31). На жаль, наші прабатьки не послухалися свого законного Суверена Єгову. Натомість вони підкорилися злому правлінню грішного ангела, Сатани Диявола. Сатана схилив Єву до гріха й спокусив її їсти заборонений плід. Відтак згрішив Адам, також споживши плід дерева, про яке Бог чітко перестеріг: «В день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Буття 2:17).

⁵ Таким чином, грішна пара почала помирати. Оголошуючи смертну кару, Бог теж сказав Адаму: «Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову» (Буття 3:17, 18). Отже, Адам і Єва втратили перспективу перетворити необроблену землю в рай. Вигнані з Едему, вони мали докладати неабияких зусиль, щоб здобувати поживу із землі, що була проклята. Їхнім нащадкам, які вспадкували цей грішний, смертний стан, стало потрібно великої потіхи (Римлян 5:12).

Сповнилася втішлива обіцянка

6. а) Яку втішливу обіцянку дав Бог після гріхопадіння людей? б) Яке пророцтво про потіху висловив Ламех?

⁶ Засуджуючи підбурника бунту людини, Єгова показав, що він є ‘Богом потіхи’ (Римлян 15:5). Він дав потіху, обіцяючи послати «насіння», яке зрештою мало визволити нащадків Адама від трагічних наслідків бунту (Буття 3:15). З часом Бог теж постачив пророчі провіщення про це визволення. Наприклад, він натхнув Ламеха, далекого нащадка Адама по лінії його сина Сифа, пророкувати про те, що зробить Ламехів син: «Цей нас потішить у наших ділах та в труді рук наших коло землі, що Господь її викляв» (Буття 5:29). Згідно з цією обіцянкою, хлопчика назвали Ноєм, дали йому ім’я, яке правдоподібно означає «спокій» або «потіха».

7, 8. а) Яка ситуація призвела до того, що Єгова пожалкував, що створив людину, і що він постановив зробити через це? б) Як Ной сповнив значення свого імені?

⁷ А тим часом Сатана здобував послідовників серед небесних ангелів. Ці ангели матеріалізувалися в людей і брали собі привабливих жінок з-посеред нащадків Адама. Такі неприродні зв’язки вилилися в розбещення людського суспільства й породили безбожний рід нефілім (означає «ті, які примушують інших падати»), що наповнили землю насиллям (Буття 6:1, 2, 4, НС; 6:11; Юди 6). «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі... І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (Буття 6:5, 6).

⁸ Єгова постановив знищити той злий світ у всесвітньому потопі, але спочатку він наказав Ноєві побудувати ковчег, щоб зберегти в ньому життя. Таким чином був врятований людський рід, а також тваринний світ. Яке ж полегшення відчули Ной і його родина після Потопу, коли вийшли на очищену землю! Як же потішало те, що прокляття землі вже усунено, через що набагато легше було займатися рільництвом! Авжеж, Ламехове пророцтво підтвердилось і Ной жив згідно зі значенням свого імені (Буття 8:21). Як вірний Божий слуга, Ной у деякій мірі «потішив» людство. Проте Потоп не припинив злого впливу Сатани та його демонів, і тому людство далі зітхає під тягарем гріха, хвороб і смерті.

Хтось більший за Ноя

9. Яким чином Ісус Христос став помічником і потішителем для покаянних людей?

⁹ Зрештою під кінець 4000 років людської історії прибуло обіцяне Насіння. Спонуканий глибокою любов’ю до людей, Бог Єгова послав свого єдинородного Сина на землю, щоб той віддав своє життя на викуп за грішне людство (Івана 3:16). Ісус Христос дає велике полегшення покаянним грішникам, які вірять у його жертовну смерть. Усі, хто присвячує своє життя Єгові й стає охрещеним учнем його Сина, відчувають тривале відсвіження та потіху (Матвія 11:28—30; 16:24). Незважаючи на свою недосконалість, вони знаходять безмірну радість у служінні Богові з чистим сумлінням. Яку ж потіху їм дає знання того, що коли вони далі віритимуть в Ісуса, то зрештою отримають нагороду вічного життя! (Івана 3:36; Євреїв 5:9). Якщо через слабкощі вони вчиняють серйозний гріх, у них є помічник, або потішитель, воскреслий Господь Ісус Христос (1 Івана 2:1, 2). Зізнаючись у такому гріху та вживаючи згідно з Біблією заходів, аби не повторювати його, вони отримують допомогу, і знають, що ‘Бог вірний та праведний, щоб гріхи їм простити’ (1 Івана 1:9; 3:6; Приповістей 28:13).

10. Про що ми дізнаємося з чудес, які Ісус виконував, коли був на землі?

¹⁰ Коли Ісус був на землі, він також давав підкріплення, звільняючи людей, опанованих демонами, зціляючи усілякі недуги й повертаючи до життя померлих близьких. Щоправда, такі чудеса приносили тільки тимчасовий пожиток, бо особи, які отримали такі благословення, пізніше постарілися і повмирали. Однак таким чином Ісус вказав на довічні майбутні благословення, які він зіллє на все людство. Тепер він могутній небесний Цар, і незабаром, зробить щось значно більше, ніж лише виганятиме демонів. Він вкине їх разом з їхнім провідником Сатаною у безодню, у стан бездіяльності. Тоді почнеться славетне Тисячолітнє правління Христа (Луки 8:30, 31; Об’явлення 20:1, 2, 6).

11. Чому Ісус назвав себе ‘Господом суботи’?

¹¹ Ісус сказав, що він є ‘Господом суботи’, і він виконував багато зцілень саме в суботу (Матвія 12:8—13; Луки 13:14—17; Івана 5:15, 16; 9:14). Чому саме в цей день? Відзначання суботи входило в Божий Закон для ізраїльтян і тому служило як «тінь майбутнього добра» (Євреїв 10:1). Шість робочих днів тижня нагадують нам про минулі 6000 років людського рабства під час гнобительського правління Сатани. Суботній день у кінці тижня говорить про заспокійливий відпочинок, який матиме людство впродовж Тисячолітнього правління Більшого Ноя, Ісуса Христа. (Порівняйте 2 Петра 3:8).

12. Якої потіхи ми можемо сподіватися?

¹² Яке ж полегшення відчуватимуть тоді земні піддані Христового правління, коли нарешті цілковито звільняться від злого впливу Сатани! Вони отримають ще більше потіхи, коли будуть зцілені від своїх фізичних, емоційних і психічних нездужань (Ісаї 65:17). До того ж, подумайте про їхнє безмежне захоплення, коли вони почнуть вітати своїх воскреслих дорогих осіб! Таким чином «Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре» (Об’явлення 21:4). У міру того як користі Ісусової викупної жертви будуть поступово застосовуватись, слухняні піддані Божого Царства приходитимуть до досконалості, повністю звільняючись від усіх поганих наслідків Адамового гріха (Об’явлення 22:1—5). Потім «на короткий час» буде звільнений Сатана (Об’явлення 20:3, 7). Усі люди, які вірно підтримуватимуть законний суверенітет Єгови, отримають нагороду вічного життя. Уявіть собі невимовну радість і полегшення через повне ‘визволення від неволі тління’! Таким чином слухняні люди отримають «волю слави синів Божих» (Римлян 8:21).

13. Чому всім правдивим християнам потрібно потіхи від Бога?

¹³ А тим часом ми далі є підвладними зітханням і мукам, які поширені серед усіх тих, хто живе в злій системі Сатани. Поширення фізичних хвороб і психічних розладів торкається всіх людей, у тому числі й вірних християн (Филип’ян 2:25—27; 1 Солунян 5:14, НС). Крім того, як християни, ми часто страждаємо через несправедливе висміювання і переслідування, котре Сатана стягає на нас за те, що ми ‘Бога слухаємося більш, як людей’ (Дії 5:29). Тому якщо ми хочемо з витривалістю виконувати Божу волю до кінця Сатанського світу, нам потрібно потіхи, допомоги й сили від Бога.

Де знайти потіху

14. а) Яку обіцянку дав Ісус у ніч перед своєю смертю? б) Що необхідно, коли ми хочемо мати повну потіху Божого святого духу?

¹⁴ У ніч перед своєю смертю Ісус пояснив своїм вірним апостолам, що невдовзі він покине їх і повернеться до свого Отця. Це розхвилювало й засмутило їх (Івана 13:33, 36; 14:27—31). Розуміючи їхню потребу в постійній потісі, Ісус пообіцяв: «Вблагаю Отця Я,— і Втішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував» (Івана 14:16). Тут Ісус говорив про Божий святий дух, який було вилито на учнів Ісуса через 50 днів після Ісусового воскресінняa. Крім усього іншого, Божий дух потішав їх під час їхніх випробувань і зміцнював їх, щоб вони продовжували виконувати Божу волю (Дії 4:31). А втім, таку допомогу не потрібно вважати чимось автоматичним. Щоб повністю користатися нею, кожен християнин повинен постійно молитися про потіху й допомогу, яку Бог дає через свій святий дух (Луки 11:13).

15. У які способи Єгова дає нам потіху?

¹⁵ Бог також дає потіху через своє Слово, Біблію. Павло написав: «Все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію» (Римлян 15:4). Це наголошує нам на потребі регулярно вивчати написане в Біблії та в біблійних публікаціях і роздумувати над прочитаним. Нам також треба регулярно приходити на християнські зібрання, де звучать утішливі думки з Божого Слова. Одне з основних призначень таких зібрань — заохочувати одні одних (Євреїв 10:25).

16. До чого повинні спонукувати нас Божі постачання для потіхи?

¹⁶ У Павловому Посланні до римлян далі показуються позитивні результати того, що ми користуємось Божими постачаннями для потіхи. «Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Римлян 15:5, 6). Так, повністю використовуючи Божі постачання для потіхи, ми більше уподібнимося до свого відважного Провідника Ісуса Христа. Це спонукуватиме нас постійно прославляти Бога своїми устами в праці свідчення, на наших зібраннях, у приватних розмовах із співвіруючими та в наших молитвах.

У час тяжких випробувань

17. Як Єгова потішив свого Сина і з яким наслідком?

¹⁷ У ніч перед своєю болісною смертю Ісус почав «тужити» і ‘сумувати смертельно’ (Матвія 26:37, 38, Дерк.). Тому він відійшов на невелику відстань від своїх учнів і молився до свого Отця про допомогу. «Він був вислуханий за богобоязність» (Євреїв 5:7, Хом.). Біблія повідомляє, що «Ангол із неба з’явився до Нього [Ісуса],— і додавав Йому сили» (Луки 22:43). Відвага й мужність, з якою Ісус зустрів своїх противників, засвідчує про те, що Божий спосіб потішання свого Сина був найефективнішим (Івана 18:3—8, 33—38).

18. а) Який період життя апостола Павла був особливо важким? б) Як ми можемо бути потіхою для старанних, співчутливих старійшин?

¹⁸ Апостолу Павлу теж доводилося зносити тяжкі випробування. Наприклад, його служіння в Ефесі відзначалося «рясними слізьми та напастями, що спіткали [його] від юдейської змови» (Дії 20:17—20). Кінець кінцем Павло покинув Ефес після того, як прихильники богині Артеміди вчинили заколот у місті з приводу його проповідницької діяльності (Дії 19:23—29; 20:1). Коли Павло подався на північ до Троади, щось інше не давало йому спокою. Ще до заколоту в Ефесі він отримав тривожне повідомлення. Молодий збір у Коринті був вражений поділенням, і його члени допускали розпусту. Тому, сподіваючись виправити ситуацію, Павло написав з Ефеса послання з сильним докором. Йому було не легко зробити це. «З великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми»,— він пізніше виявив у другому посланні (2 Коринтян 2:4). Як і Павлові, співчутливим старійшинам не легко виправляти й докоряти, почасти тому, що вони глибоко усвідомлюють власні слабкості (Галатів 6:1). Будьмо ж тому потіхою для тих, хто бере провід серед нас, охоче реагуючи на сердечні біблійні настанови (Євреїв 13:17).

19. Чому Павло подався з Троади до Македонії і завдяки чому він отримав полегшення?

¹⁹ Перебуваючи в Ефесі, Павло не тільки написав братам у Коринт, але й послав їм на допомогу Тита, і доручив, щоб той повідомив йому про їхній відгук на послання. Павло сподівався перестрінути Тита в Троаді. Там Павло був поблагословлений чудовими нагодами робити учнів. Але це не зменшило його занепокоєності, бо Тит ще не прибув (2 Коринтян 2:12, 13). Тому він подався в Македонію, сподіваючись там зустрітися з Титом. Павлова занепокоєність посилювалася сильним протистоянням його служінню. «Коли ми прийшли в Македонію,— пояснює він,— тіло наше не мало спочинку ніякого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всередині. Але Бог, що тішить принижених, потішив нас приходом Тита» (2 Коринтян 7:5, 6). Яке ж полегшення принесло те, що нарешті прибув Тит і розповів Павлові про позитивну відповідь коринтян на його послання!

20. а) Про який ще один важливий спосіб, яким Єгова дає потіху, свідчить приклад Павла? б) Що обговорюватиметься в наступній статті?

²⁰ Павлів приклад сьогодні дає потіху Божим слугам, багато з яких теж зустрічаються з випробуваннями, через котрі почуваються «приниженими», або «пригніченими» (Філліпс). Дійсно, «Бог... потіхи» знає наші особисті потреби й може використовувати нас, щоб ми потішали одні одних, так само як Павло отримав потіху завдяки Титовій доповіді про покаяння коринтян (2 Коринтян 7:11—13). У наступній статті ми розглянемо сердечну відповідь Павла коринтянам і те, як вона сьогодні може допомагати нам ефективно ділитися з іншими Божою потіхою.

Беріть участь в утішенні, яке дає Єгова

«Надія наша на вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємося для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утішенні» (2 КОРИНТЯН 1:7, Дерк.).

1, 2. Що відчуває багато людей, які сьогодні стають християнами?

БАГАТО теперішніх читачів «Вартової башти» виростали, не знаючи Божої правди. Можливо, так було і з вами? Якщо так, пригадайте, як ви почували себе, коли почали розкриватися ваші очі розуміння. Наприклад, коли ви вперше дізналися, що мертві не страждають, але є у стані несвідомості, чи ж ви не відчули полегшення? І, коли ви довідалися про надію для померлих,— що мільярди воскреснуть до життя в Божому новому світі, чи ж це не потішило вас? (Екклезіяста 9:5, 10; Івана 5:28, 29).

² А що сказати про Божу обітницю покінчити зі злом і перетворити цю землю у рай? Коли ви дізналися про це, чи ж це не потішило вас і чи не сповнило палким сподіванням? А які у вас були почуття, коли ви вперше дізналися про можливість ніколи не померти, а ввійти в цей близький земний Рай? Поза всяким сумнівом, ви були глибоко схвильовані. Ви отримали Божу звістку потіхи, яку тепер проповідують по цілому світі Свідки Єгови (Псалом 37:9—11, 29; Івана 11:26; Об’явлення 21:3—5).

3. Чому ті, хто ділиться з іншими Божою звісткою потіхи, також зазнаю́ть випробовування?

³ Проте, намагаючись ділитися біблійною звісткою з іншими, ви також усвідомили, що «віра — не в усіх» (2 Солунян 3:2). Можливо, дехто із ваших колишніх друзів піднімав вас на сміх, бо ви говорили про свою віру в біблійні обіцянки. Ви, можливо, навіть зазнає́те переслідування за те, що далі вивчаєте Біблію зі Свідками Єгови. Ця протидія, мабуть, посилюється у міру того, як ви робите зміни, щоб привести своє життя в гармонію з біблійними принципами. Ви почали зазнавати випробовувань, які Сатана та його світ спроваджують на всіх тих, хто приймає потіху від Бога.

4. Якими різними способами реагують на випробовування новозацікавлені?

⁴ На жаль, за передреченням Ісуса, саме через випробовування дехто спотикається і розриває зв’язок з християнським збором (Матвія 13:5, 6, 20, 21). Інші зносять випробовування, зосереджуючись на утішливих обіцянках, про які дізнаються. Вони зрештою присвячують своє життя Єгові й охрещуються як учні його Сина Ісуса Христа (Матвія 28:19, 20; Марка 8:34). Звичайно, після хрещення християнина випробовування не припиняються. Наприклад, людині з неморальним минулим, можливо, треба завзято боротися, щоб залишатися чистою. Інші повинні зносити постійну протидію невіруючих членів сім’ї. Хоч би якими були випробовування, усі, хто вірно старається жити згідно з присвяченням Богові, можуть бути впевненими в одному — вони особисто відчують Божу потіху й допомогу.

«Бог потіхи всілякої»

5. Що відчував Павло, хоча він зносив багато випробувань?

⁵ Апостол Павло глибоко цінував потіху, яку дає Бог. Після особливо важкого часу в Азії та Македонії він отримав велике полегшення, почувши, що коринтський збір позитивно відреагував на його послання з докором. Це спонукало його написати їм друге послання, яке містить таку похвалу: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає» (2 Коринтян 1:3, 4).

6. Про що ми дізнаємося з Павлових слів у 2 Коринтян 1:3, 4?

⁶ Ці натхнені слова говорять самі за себе. Перегляньмо їх. Коли Павло висловлює хвалу чи подяки Богові або коли просить його про щось у своєму посланні, ми зазвичай можемо побачити, що він також виражає глибоку вдячність Ісусові, Голові християнського збору (Римлян 1:8; 7:25; Ефесян 1:3; Євреїв 13:20, 21). Отже, Павло спрямовує цей вислів хвали до ‘Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа’. Потім, вперше у своїх посланнях, він вживає грецький іменник, який перекладено словом «милосердя». Цей іменник походить від слова, яке використовують, щоб висловити смуток через страждання когось іншого. Таким чином Павло описує Божі ніжні почуття до всіх Своїх вірних слуг, які зазнають випробувань,— ніжні почуття, що спонукують Бога милосердно допомагати їм. Павло також вважав Єгову джерелом цієї бажаної риси, називаючи його ‘Отцем милосердя’.

7. Чому можна сказати, що Єгова — це «Бог потіхи всілякої»?

⁷ Боже «милосердя» приносить полегшення людині, яка зносить випробовування. Тому Павло далі говорить, що Єгова — це «Бог потіхи всілякої». Тому, хоч би яку потіху ми отримували через доброзичливість наших співвіруючих, джерелом її ми можемо вважати Єгову. Немає справжньої, тривалої потіхи, яка б не походила від Бога. Адже це він створив людину за своїм образом, завдяки чому ми можемо бути потішителями. А святий дух Бога спонукує його слуг виявляти ніжне милосердя тим, хто потребує потіхи.

Навчені бути потішителями

8. Хоча Бог не є джерелом наших випробовувань, який позитивний вплив може справити на нас те, що ми зносимо випробовування?

⁸ Хоча Бог Єгова допускає різні випробовування своїх вірних слуг, він ніколи не є джерелом таких випробовувань (Якова 1:13). Однак потіха від нього, коли ми зносимо випробовування, може допомагати нам бути чутливішими до потреб інших. З яким результатом? «Щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих» (2 Коринтян 1:4). Отже, Єгова навчає нас ефективно брати участь в утішенні співвіруючих і тих, кого ми зустрічаємо в служінні, наслідуючи Христа і ‘потішаючи всіх, хто в жалобі’ (Ісаї 61:2; Матвія 5:4).

9. а) Що допоможе нам зносити страждання? б) Яку потіху отримують інші, коли бачать, що ми вірно зносимо випробовування?

⁹ Павло зміг знести багато страждань завдяки великій потісі, яку отримав від Бога через Христа (2 Коринтян 1:5). Ми також можемо отримати велику потіху, роздумуючи про цінні Божі обітниці, молячись про підтримку його святого духу та отримуючи Божі відповіді на свої молитви. Таким чином ми зміцнимось, аби далі підтримувати суверенітет Єгови й доводити те, що Диявол є брехуном (Йова 2:4; Приповістей 27:11). Якщо ми вірно зносимо різні випробовування, то повинні, як Павло, віддати за це честь Єгові, бо його потіха допомагає християнам залишатися вірними під час випробовування. Стійкість вірних християн потішає все братство, сповнюючи інших рішучості ‘терпіти ті самі страждання’ (2 Коринтян 1:6).

10, 11. а) Через що страждав збір у старожитньому Коринті? б) Як Павло потішив коринтський збір і яку надію він висловив?

¹⁰ Коринтяни зазнавали страждань, як і всі правдиві християни. Крім того, їм треба було порадити позбавити спілкування зі збором нерозкаянного розпусника (1 Коринтян 5:1, 2, 11, 13). Вони стягнули ганьбу на збір, бо не зробили цього й не поклали край суперечкам та розбіжностям. Але потім вони застосували Павлову пораду й виявили щире покаяння. Тому він сердечно похвалив їх і сказав, що їхня позитивна реакція на його послання принесла йому потіху (2 Коринтян 7:8, 10, 11, 13). Очевидно, позбавлений спілкування зі збором також покаявся. Тому Павло порадив їм «простити й потішити [його], щоб смуток великий його не пожер» (2 Коринтян 2:7).

¹¹ Павлове друге послання, безумовно, потішило коринтський збір. І Павло прагнув цього. Він пояснив: «Надія наша на вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємося для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утішенні» (2 Коринтян 1:7, Дерк.). У кінці свого послання Павло порадив: «Тіштеся... і Бог любови та миру буде з вами» (2 Коринтян 13:11).

12. Чого потребують усі християни?

¹² Який же важливий урок ми можемо взяти з цього! Усім членам християнського збору треба ‘брати участь в утішенні’, яке Бог дає через своє Слово, свій святий дух і свою земну організацію. Навіть позбавлені спілкування зі збором, можливо, потребують потіхи, якщо вони каються і виправляються. Тому «вірний і мудрий раб» милосердно попіклувався, щоб вони отримували допомогу. Раз у рік два старійшини можуть відвідати певних осіб, позбавлених спілкування зі збором. Ці люди, можливо, більше не виявляють бунтарського духу або не чинять серйозного гріха, і тому їм, мабуть, потрібно допомогти зробити необхідні кроки до поновлення (Матвія 24:45; Єзекіїля 34:16).

Павлове випробовування в Азії

13, 14. а) Як Павло описав тяжке випробовування, якого він зазнав в Азії? б) Який випадок міг мати на увазі Павло?

¹³ Страждання, яких зазнавав коринтський збір на той час, неможливо порівняти з тими багатьма випробовуваннями, які зносив Павло. Тому він міг нагадати членам цього збору: «Не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити. Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він» (2 Коринтян 1:8—10).

¹⁴ Декотрі біблеїсти вважають, що Павло говорив про бунт в Ефесі, через який Павло і його два македонські супутники Гай та Аристарх могли поплатитися життям. Цих двох християн силоміць привели в театр, куди набився натовп людей, які «годин зо дві гукали: «Артеміда [богиня] ефеська велика!» Кінець кінцем один міський чиновник зміг заспокоїти цей натовп. Така загроза життю Гая і Аристарха, напевно, дуже пригнітила Павла. Він, по суті, хотів увійти туди й порозмовляти із тим натовпом фанатиків, але йому не дозволили ризикувати своїм життям (Дії 19:26—40).

15. Яку важку ситуацію, можливо, описував Павло в 1 Коринтян 15:32?

¹⁵ А втім, Павло, можливо, описував набагато важчу ситуацію від вищезгаданого випадку. У своєму Першому посланні до коринтян Павло запитав: «Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь» (1 Коринтян 15:32). Це може означати, що Павловому життю загрожували не тільки люті люди, але й буквальні звірі на арені в Ефесі. Інколи злочинців карали, примушуючи битися з хижими звірами перед кровожерливим натовпом. Якщо Павло мав на увазі те, що він стояв перед буквальними хижими звірами, то, напевно, його було чудом врятовано в останній момент від жорстокої смерті, так само як Даниїла було врятовано від пащ левів (Даниїла 6:23).

Сучасні приклади

16. а) Які випробовування, подібні до Павлових, зносять багато Свідків Єгови? б) Чого ми можемо бути впевненими щодо тих, хто помер за свою віру? в) Які були позитивні наслідки того, що декотрі християни ледве врятувалися від смерті?

¹⁶ Багато сучасних християн зносять випробовування подібні до Павлових (2 Коринтян 11:23—27). Сьогодні християни також бувають «обтяжені... понад силу» й можуть потрапляти в ситуації, в яких вони ‘не надіються залишитися в живих’ (2 Коринтян 1:8, Дерк.). Декотрі загинули від рук масових убивць і жорстоких гонителів. Ми можемо бути впевненими, що Божа сила потішати допомогла їм вистояти й що, помираючи, вони були серцем та розумом переконані у сповненні їхньої надії, чи то небесної, чи земної (1 Коринтян 10:13; Филип’ян 4:13; Об’явлення 2:10). В інших випадках Єгова так повертає хід подій, що наші брати отримують порятунок від смерті. Немає сумніву, що ті, хто отримав такий порятунок, тепер більше покладаються «на Бога, що воскрешує мертвих» (2 Коринтян 1:9). Пізніше вони можуть говорити ще з більшою переконаністю, коли діляться Божою звісткою потіхи з іншими (Матвія 24:14).

17—19. Які випадки показують, що наші брати в Руанді діляться Божою потіхою?

¹⁷ Недавно наші дорогі брати в Руанді пережили те, що пережив зі своїми товаришами Павло. Багато з них втратили життя, але зусилля Сатани не змогли зруйнувати їхню віру. Натомість наші брати в цій країні відчули особисто на собі Божу потіху. Під час геноциду серед етнічних груп тутсі й хуту, які живуть у Руанді, там були хуту, котрі ризикували своїм життям, аби захистити тутсі, і тутсі, які захищали хуту. Декотрих екстремісти вбили за те, що вони захищали своїх співвіруючих. Наприклад, одного Свідка-хуту на ім’я Ґахізі вбили за те, що він сховав сестру Шанталь з тутсі. Чоловіка Шанталь Жана, що був з тутсі, сховала в іншому місці сестра Шарлотта з хуту. Протягом 40 днів Жан та інший брат з тутсі переховувалися у великому комині й виходили звідтіля лише вночі на короткий час. Ввесь цей час Шарлотта годувала й переховувала їх, хоча жила близько військового табору хуту. На цій сторінці ви можете побачити фотографію зустрічі Жана й Шанталь, які вдячні за те, що їхні співпоклонники з хуту «шию свою клали», так само як це робили Прискилла та Акила за апостола Павла (Римлян 16:3, 4, Хом.).

¹⁸ Іншого Свідка з хуту на ім’я Руакабубу хвалила газета «Інтаремара» за те, що він захищав співвіруючого з тутсіa. Там говорилося: «Також Свідок Єгови на ім’я Руакабубу, який у різних місцях переховував людей, своїх братів (так співвіруючі називають одні одних). Цілими днями він носив їм харчі й питну воду, незважаючи на те, що є астматиком. Але Бог дав йому надзвичайну силу».

¹⁹ Також візьміть до уваги зацікавлену пару з хуту — Нікодама та Атанезі. Перед вибухом геноциду ця подружня пара вивчала Біблію із Свідком-тутсі на ім’я Альфонс. Ризикуючи своїм життям, вони переховували Альфонса у своєму домі. Пізніше вони зрозуміли, що дім є небезпечним місцем для нього, бо їхні сусіди-хуту знали про їхнього друга з тутсі. Тому Нікодам та Атанезі сховали Альфонса в ямі на своєму подвір’ї. Це було правильне рішення, бо сусіди почали майже щодня приходити й шукати Альфонса. Лежачи в цій ямі 28 днів, Альфонс роздумував над такими біблійними оповідями, як оповідь про Рахав, котра сховала двох ізраїльтян на даху свого дому в Єрихоні (Ісуса Навина 6:17). Сьогодні Альфонс продовжує служити проповідником доброї новини у Руанді, вдячний, що його зацікавлені з хуту ризикували своїм життям за нього. А що сказати про Нікодама та Атанезі? Тепер вони є охрещеними Свідками Єгови й проводять із зацікавленими людьми понад 20 біблійних вивчень.

20. Яким чином Єгова потішає наших братів у Руанді й чого багато з них далі потребують?

²⁰ Коли почався геноцид у Руанді, в цій країні було 2500 вісників доброї новини. Незважаючи на те що сотні втратили життя або були змушені втекти за межі своєї країни, кількість Свідків зросла до понад 3000. Це є доказом того, що Бог справді потішав наших братів. А що ж сказати про багатьох сиріт і вдів серед Свідків Єгови? Звичайно, вони досі зносять випробовування й потребують постійної потіхи (Якова 1:27). Їхні сльози будуть повністю витерті, коли в Божому новому світі відбуватиметься воскресіння. Проте сьогодні вони дають собі раду в житті завдяки допомозі своїх братів і тому, що вони є поклонниками ‘Бога потіхи всілякої’.

21. а) В яких краях нашим братам дуже потрібно Божої потіхи і як усі ми можемо в цьому допомагати? (Дивіться рамку «Потіха під час чотирьох років війни»). б) Коли буде повністю задоволена наша потреба в потісі?

²¹ У багатьох інших краях, як, скажімо, в Еритреї, Сінгапурі й колишній Югославії, наші брати продовжують вірно служити Єгові, незважаючи на випробовування. Допомагаймо таким братам, регулярно просячи в молитвах про потіху для них (2 Коринтян 1:11). Вірно терпімо до часу, коли Бог через Ісуса Христа в повному розумінні «кожну сльозу з очей [наших] зітре». Тоді ми повною мірою відчуємо потіху, яку Єгова дасть у новому світі праведності (Об’явлення 7:17; 21:4; 2 Петра 3:13).

Потіха під час чотирьох років війни

ЗА ЧОТИРИ роки війни на території колишньої Югославії багато людей зазнало труднощів і великих нестатків. Серед них були сотні Свідків Єгови, які вірно продовжували поклонятися ‘Богові потіхи всілякої’ (2 Коринтян 1:3).

У Сараєво людям було ще важче, бо це велике місто впродовж цілої війни перебувало під облогою. Там бракувало електроенергії, води, дров і харчів. Як же функціонував за цих скрутних обставин збір Свідків Єгови «Сараєво»? Аби довозити до них багато необхідних товарів, християни із сусідніх країн ризикували навіть своїм життям. (Дивіться «Вартову башту» за 1 листопада 1994 року, сторінки 23—27). Брати в Сараєво ділилися одні з одними всім тим, що мали, приділяючи головну увагу духовним речам. Під час облоги один християнський наглядач із цього міста повідомив:

«Брати дуже цінують зібрання. Ми з дружиною, а також 30 інших осіб, ходимо на зібрання за 15 кілометрів в один бік. Бувало нам повідомляли, що воду подаватимуть саме в той час, коли проводиться зібрання. Що ж робити братам? Залишатися вдома чи йти на зібрання? Наші брати віддавали перевагу зібранням. Брати завжди допомагали одні одним, вони ділилися між собою всім, що мали. Одна сестра з нашого збору живе в передмісті біля лісу, тому їй легше добути дрова. Вона також працює в пекарні й отримує платню борошном. Коли можливо, вона випікає великий буханець хліба й приносить його на зібрання. Після зібрання вона дає кожному шматок хліба.

Важливо, щоб ніхто із братів і сестер не почував себе покинутим. Ми не знаємо, хто наступний з нас потребуватиме допомоги через неприємні обставини. Коли взимку захворіла одна сестра, молоді, міцні брати возили її на зібрання на санках.

Усі ми беремо участь у проповідницькій праці, і Єгова благословляє наші зусилля. Він бачить нашу скрутну ситуацію в Боснії й благословляє нас ростом — ростом, небаченим до війни».

Так само в інших пошматованих війною районах колишньої Югославії зростає кількість Свідків Єгови попри крайні труднощі. З бюро Свідків Єгови в Хорватії надійшло наступне повідомлення про одну групу Свідків: «Брати, які живуть у містечку Веліка Кладуша, пережили надзвичайно тяжкі часи. Це містечко декілька разів атакували. Брати повинні були пояснювати свою позицію нейтралітету воякам з хорватських, сербських і багатьох мусульманських загонів. Безумовно, вони багато чого пережили: ув’язнення, побої, голод, загрозу смерті. Але всі залишилися вірними й мають винятковий привілей бачити, як Єгова благословляє їхню діяльність».

Незважаючи на такі труднощі, Свідки Єгови у Велікій Крадуші та сусідньому містечку Біхач продовжують рости числом, запопадливо поширюючи Божу звістку потіхи своїм ближнім. Двадцять шість вісників Царства із цих двох містечок проводять загалом 39 домашніх вивчень Біблії!