Частина Божого наміру?

Чи може бути, що, як дехто вважає, це безупинне страждання є частиною якогось незбагненного Божого наміру? Чи ми мусимо страждати тепер, щоб цінувати життя «на тому світі»? Чи мав рацію французький філософ Тейяр де Шарден, який вірив, що «страждання, яке вбиває і розкладає, необхідне для істоти, щоб вона жила і стала духом»? («Релігія Тейяра де Шардена», курсив наш). Звичайно, що ні!

Чи дбайливий конструктор умисно створив би смертельне середовище і тоді заявляв, що він співчутливий, коли б рятував людей від впливу такого середовища? Аж ніяк! Для чого люблячий Бог робив би щось таке? Отже, чому Бог допускає страждання? Чи страждання коли-небудь закінчаться? Наступна стаття обговорить ці питання.

СТРАЖДАННЯ не входило до Божого початкового наміру для людської сім’ї. Він не призначав, щоб люди страждали, і він не хоче цього. «Але якщо це так,— ви можете запитати,— як страждання почалося і чому Бог дозволив йому продовжуватися до сьогодні?» (Порівняйте Якова 1:13).

Відповідь міститься у Біблії, особливо у книзі Буття,— найранішому записі людської історії. Там розповідається, як наші перші прабатьки Адам і Єва приєдналися до Сатани Диявола у його бунті проти Бога. Їхні дії підняли фундаментальні спірні питання стосовно самої основи всесвітнього закону й порядку. Коли вони захотіли мати право самим для себе вирішувати, що добре, а що зле, то цим кинули виклик Божому суверенітету. Вони поставили під сумнів його право бути правителем і єдиним суддею «добра й зла» (Буття 2:15—17; 3:1—5).