ПОЗА ковчегом люди продовжували жити так, як завжди. Вони не вірили, що буде потоп, і, мабуть, ще більше насміхались. Але незабаром люди перестали сміятися.

Несподівано почав падати дощ. Вода лилася з неба зливою так, як з відра. Ной говорив людям правду! Але вже було запізно, щоб хтось увійшов до ковчега. Єгова зачинив двері.

Незабаром вода покрила всі долини. Струмки перемінились на великі ріки. Бурхливі води несли дерева й велике каміння, створюючи сильний шум. Люди дуже налякались. Вони втікали на узвишшя. Як вони жаліли, що не послухали Ноя і не ввійшли з ним до ковчега, коли двері були ще відчинені! Але тепер вже запізно.

Вода підходила все вище та вище. Протягом 40 днів і 40 ночей вода лилась з неба. Вона підносилась понад узгір’я і незабаром покрила найвищі гори. Як Бог і говорив, усі люди й тварини поза ковчегом загинули. Але ті, що в ковчезі, були в безпеці.

Ной зі своїми синами добре збудували ковчег. Вода піднімала його, і він плавав на поверхні води. Потім дощ перестав падати і почало світити сонце. Який же чудовий вид! Навколо був один великий океан. Можна було бачити тільки ковчег, що плавав на його поверхні.

Велетнів уже не було. Вони не будуть більше шкодити людям. Всі вони повмирали разом зі своїми матерями та з іншими злими людьми. Але що сталося з їхніми батьками?

Батьки тих велетнів не були такими людьми, як ми. Це були ангели, які сходили на землю й жили як люди. Отже, коли прийшов потоп, то вони не загинули разом з людьми. Покинувши свої людські тіла, які колись собі зробили, вони вернулись на небо як ангели. Але Бог не дозволив їм знову належати до його родини ангелів, і вони стали ангелами Сатани. Біблія називає їх демонами.

Бог послав вітер, і води потопу почали спадати. Через п’ять місяців ковчег спинився на вершині гори. Минуло багато днів, і люди в ковчезі могли бачити вершини гір. Води спадали все нижче й нижче.

Потім Ной випустив з ковчега чорного птаха — крука. Він трохи політав і повернувся назад до ковчега, бо ще не було сухого місця. Крук вилітав так декілька разів і завжди вертався, щоб відпочити.

Ной хотів знати, чи вода вже спала з поверхні землі, і тому випустив з ковчега голубку. Але голубка теж вернулася, бо не знайшла сухого місця. Ной випустив її другий раз, і цього разу голубка вернулася з листком оливкового дерева в дзьобі. Ной зрозумів, що води вже почали спадати. Він третій раз випустив голубку, та на цей раз вона, знайшовши сухе місце, не повернулася до ковчега.

Тепер Бог звернувся до Ноя і сказав: «Вийди з ковчега. Візьми з собою родину й тварин». У ковчезі вони перебували більше року. Ми можемо уявити собі, як вони раділи, що вийшли з нього й залишилися живими!

ЧИ ТИ знаєш, що перше зробив Ной, коли разом з родиною вийшов з ковчега? Він приніс жертву Богові, тобто дав йому дарунок. Це можна бачити на малюнку внизу цієї сторінки. Ной пожертвував тварин, щоб подякувати Богові за те, що він врятував його родину від великого потопу.

Як ти думаєш, чи Єгова був задоволений цим дарунком? Так, був. І тому він пообіцяв Ноєві, що вже більше ніколи не знищить світ потопом.

Невдовзі земля висохла, і Ной зі своєю родиною почали нове життя поза ковчегом. Бог поблагословив їх і сказав їм: «Мусите мати багато дітей. Мусите множитись, аж поки люди не заселять цілу землю».

Але пізніше, коли люди почують про великий потоп, то будуть боятися, що колись він знову буде. Тому Бог дав щось таке, що пригадуватиме людям його обіцянку вже ніколи не нищити всієї землі потопом. Чи ти знаєш, що він дав їм, щоб нагадувати про це? Веселку.

Ми часто бачимо веселку на небі після дощу, коли засвітить сонце. Веселка може складатися з багатьох гарних кольорів. Чи ти вже бачив веселку? Бачиш її на цьому малюнку?

Ось що сказав Бог: «Обіцяю вам, що вже більше ніколи всі люди й тварини не будуть знищені потопом. Даю вам у хмарі свою веселку. І коли з’явиться веселка, то я побачу її та пригадаю собі цю обіцянку».

Отже, коли ти бачиш веселку, то що вона повинна нагадувати тобі? Божу обіцянку, що він уже ніколи не знищить світ великим потопом.

МИНУЛО багато років. У синів Ноя народились діти. Вони виросли й теж народжували дітей. Незабаром на землі було багато людей.

Одного з них, правнука Ноя, звали Німро́д. Він був злий чоловік, бо вбивав тварин і людей. Німро́д теж зробив себе царем, щоб панувати над іншими людьми. Бог не любив Німро́да.

Всі люди тоді говорили одною мовою. Німро́д хотів тримати людей разом, під своєю владою. Знаєш, що він зробив? Він наказав людям будувати місто, а в ньому — велику башту. На малюнку бачимо, як люди роблять цеглу.

Бог Єгова не був задоволений цим будуванням. Він хотів, щоб люди розійшлись і жили по цілій землі. Але люди казали: «Ходімо! Збудуймо місто з високою баштою, що сягатиме до неба. Тоді станемо славними!» Люди бажали слави собі, а не Богові.

Отже, Бог зробив так, що люди перестали будувати башту. Чи знаєш, як він це зробив? Бог несподівано помішав людям мову. Вони вже не могли розуміти один одного. Ось тому їхнє місто називається Вавель, або Вавилон, що означає «замішання».

Тепер люди почали розходитися з Вавилона. Групи людей, які говорили однаковою мовою, розійшлись по різних місцевостях землі і жили разом.