Доброта розтоплює лід неприязні
У НІДЕРЛАНДАХ літня жінка, на ім’я Ріе, дуже непривітно зустріла Георга і Манон — подружжя Свідків, яке намагалося свідчити їй про Царство. Георг і Манон дізналися, що в цієї жінки померли два чоловіки і син, а сама вона сильно страждала від артриту. Під час розмови жінка трохи заспокоїлась, однак не виявляла великої приязні.
А втім, Георг запропонував дружині купити для жінки букет квітів, бо вона виглядала дуже одинокою і засмученою. Коли вони знову її відвідали, господиня була приємно вражена. Вона не мала часу порозмовляти, тому Георг і Манон домовились зустрітися з нею пізніше. Але, прийшовши в призначений час, вони нікого не застали. Георг і Манон заходили до жінки ще кілька разів, та її не було вдома. Їм здалося, що вона їх уникає.
Одного дня Георг і Манон таки зустрілися з Ріе. Вона вибачилась за те, що не змогла з ними побачитись у призначений день. Жінка розповіла, що лежала в лікарні. «Ви ніколи не здогадаєтесь, що я зробила одразу після вашого візиту,— сказала вона.— Я почала читати Біблію!» Зав’язалась приємна розмова, і з жінкою було розпочато біблійне вивчення.
Вивчаючи Біблію, Ріе перетворювалась на радісну і привітну людину. Хоча вона була не в стані виходити з дому, проте одразу почала розповідати про свою віру тим, хто до неї приходив. Здоров’я не дозволяло Ріе регулярно відвідувати зібрання, тож до неї часто приходили брати й сестри, щоб підбадьорити її. Коли Ріе було 82 роки, під час районного конгресу вона охрестилась на символ свого присвячення Богові.
На жаль, через кілька місяців Ріе померла. Згодом у неї вдома знайшли вірш, який вона склала. В цьому вірші Ріе описала, наскільки гіркою є самотність у похилому віці і яке значення для людини має доброта. «Вірш глибоко торкнувся мене,— поділилась Манон.— Я рада, що Єгова спонукав нас виявити до Ріе доброту».
Єгова власним прикладом заохочує нас любити інших і ставитись до них з добротою (Еф. 5:1, 2). Наше служіння приноситиме чудові плоди, якщо ми «рекомендуємо себе як Божі служителі... сповнені... доброти» (2 Кор. 6:4, 6).