Сучасники мали це побачити

11. Що Ісус сказав про «це покоління»?

¹¹ Багато євреїв вважало, що їхня система поклоніння, головною частиною якої був храм, існуватиме завжди. Але Ісус сказав: «Від дерева ж фіґового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що близько,— під дверима! Поправді кажу вам: не перейде цей рід [‘це покоління’ СМ], аж усе оце станеться. Небо й земля проминеться, але не минуться слова Мої!» (Матвія 24:32—35).

12, 13. Як учні розуміли Ісусові слова про «це покоління»?

¹² У роки, що передували 66 року н. е., християни бачили сповнення багатьох складових частин збірного знака — війни, голод, навіть широкомасштабне проповідування доброї новини про Царство (Дії 11:28; Колосян 1:23). Але коли мав прийти кінець? Що мав на думці Ісус, кажучи: ‘Не перейде це покоління [грецьке ґенеа́]’? Ісус часто називав групу тогочасних вороже настроєних євреїв, включаючи релігійних провідників, ‘лихим та невірним поколінням’ (Матвія 11:16, СМ; 12:39, 45; 16:4, СМ; 17:17; 23:36, СМ). Тому коли на Оливній горі він знову говорив про «це покоління», то, очевидно, не мав на увазі ні цілий єврейський народ, який існував упродовж історії, ні своїх послідовників, хоча вони були ‘вибраним родом’ (1 Петра 2:9). Ісус також не говорив, що вислів «це покоління» стосується якогось періоду часу.

¹³ Радше Ісус мав на увазі вороже настроєних євреїв того часу, які мали зазнати сповнення згаданого ним знака. Стосовно фрази «це покоління», вжитої в Луки 21:32, професор Джоель Б. Ґрін зауважує: «У Третьому Євангелії «це покоління» (і споріднені вислови) зазвичай означають категорію людей, які чинять опір наміру Бога... [Цей вислів стосується] людей, які уперто відвертаються від божественного наміру»b.

14. Що прийшло на те «покоління», але наскільки відмінними були наслідки цих подій для християн?

¹⁴ Лукавому поколінню єврейських противників, яке могло спостерігати за сповненням знака, також мав прийти кінець (Матвія 24:6, 13, 14). Так і сталося! У 70 році н. е. римське військо повернулося; ним командував Тіт, син імператора Веспасіана. Євреї, котрі знову скупчилися в місті, зазнали неймовірних стражданьc. Очевидець Йосиф Флавій повідомляє, що, коли римляни сплюндрували місто, 1 100 000 євреїв загинуло і приблизно 100 000 потрапило в неволю; більшість полонених невдовзі померла жахливою голодною смертю або загинула на римських аренах. Справді, скорбота 66—70 років н. е. була найбільшою скорботою, яка спіткала Єрусалим і єврейську систему за часу їхнього існування. Якими ж відмінними були наслідки цих подій для християн, котрі послухались Ісусової пророчої перестороги й покинули Єрусалим після відходу римського війська в 66 році н. е.! Помазані християнські ‘вибрані’ були ‘спасенні’, або збережені, у 70 році н. е. (Матвія 24:16, 22).