«Статись належить тому»

«Ісус же промовив у відповідь їм... «статись належить тому». Але це не кінець ще» (МАТВІЯ 24:4—6).

1. Яка тема повинна цікавити нас?

ПОЗА всяким сумнівом, ви цікавитесь своїм життям і майбутнім. У такому разі вас також повинно цікавити те, що захопило увагу Ч. Т. Рассела в 1877 році. Рассел, який пізніше заснував Товариство Вартової башти, написав 64-сторінкову брошурку «Мета й спосіб повернення нашого Господа» (англ.). У ній йшла мова про Ісусове повернення, тобто його майбутній прихід (Івана 14:3). Якось на Оливній горі апостоли запитали його про це повернення: «Коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» (Матвія 24:3).

2. Чому існує багато суперечливих поглядів щодо Ісусових передречень?

² Чи ви знаєте й розумієте Ісусову відповідь? Вона міститься в трьох Євангеліях. Професор Д. А. Карсон говорить: «Жодні інші частини Біблії не викликали стільки незгод серед тлумачів, як Матвія 24-й розділ і відповідні йому Марка 13-й та Луки 21-й». Відтак він висловлює свою думку, яка є ще одним із суперечливих людських міркувань. Приблизно в минулому сторіччі багато таких поглядів відображали брак віри. Ті, хто висував їх, вважали, що Ісус ніколи не вимовляв слів, записаних в Євангеліях, що його слова пізніше були перекручені, а передбачення не збулись. Ці погляди були сформовані науковою критикою Біблії. Один коментатор навіть розглядав Євангеліє від Марка «крізь призму махаянсько-буддійської філософії»!

3. Як Свідки Єгови ставляться до Ісусового пророцтва?

³ На відміну від цього, Свідки Єгови визнають автентичність і достовірність Біблії, в тому числі й те, що́ Ісус розповів чотирьом апостолам на Оливній горі за три дні до своєї смерті. З часу Ч. Т. Рассела Божі люди поступово здобували ясніше розуміння пророцтва, даного Ісусом на цій горі. За останні роки «Вартова башта» внесла ще більшу ясність в їхній погляд на це пророцтво. Чи ви засвоїли ту інформацію і зрозуміли, як вона впливає на ваше життя?a Пригадаймо її.

Трагічне сповнення у недалекому майбутньому

4. Чому апостоли питали Ісуса про майбутнє?

⁴ Апостоли знали, що Ісус є Месією. Тому коли він розповідав про свою смерть, воскресіння і повернення, вони, мабуть, дивувалися: «Якщо Ісус помре і його не буде, як він зможе виконати чудові справи, котрі має виконати Месія?» Крім того, Ісус говорив про кінець Єрусалима та його храму. Апостоли, напевне, цікавились: «Коли і як це станеться?» Намагаючись зрозуміти, вони запитали: «Коли станеться це? І яка буде ознака, коли все те виконатися має?» (Марка 13:4; Матвія 16:21, 27, 28; 23:37—24:2).

5. Як у першому сторіччі сповнились слова Ісуса?

⁵ Ісус передрік, що будуть війни, голод, пошесті, землетруси, переслідування християн і ненависть до них, лжемесії та повсюдне проповідування доброї новини про Царство. Потім мав прийти кінець (Матвія 24:4—14; Марка 13:5—13; Луки 21:8—19). Ісус сказав про це на початку 33 року н. е. Упродовж наступних десятиріч його пильні учні могли побачити, що передречене й справді виразно збувалось. Так, історія доводить, що пророчий знак сповнився в той час і призвів до кінця єврейської системи речей від рук римлян у 66—70 роках н. е. Як це відбулося?

6. Що відбулося між римлянами та євреями в 66 році н. е.?

⁶ Спекотливого юдейського літа 66 року н. е. єврейські зелоти здійснили напад на римський форт поблизу Єрусалимського храму, розпаливши вогонь насильства по цілому краї. У книжці «Історія євреїв» (англ.) професор Генріх Ґрец розповідає: «Цестій Галл, намісник Сирії, обов’язком котрого було утверджувати честь римської зброї ...не міг більше спокійно спостерігати за довколишнім бунтом і дозволити йому безперешкодно поширюватися. Він скликав свої легіони, а сусідні правителі самі вислали свої війська». Ця тридцятитисячна армія оточила Єрусалим. Після короткочасних сутичок євреї відступили за мури біля храму. «Протягом п’яти днів поспіль римляни штурмували мури, але раз по раз їм доводилось відходити перед метальними снарядами юдеїв. Аж на шостий день їм вдалось підкопати частину північного муру перед Храмом».

7. Чому Ісусові учні ставились до подій не так, як більшість євреїв?

⁷ Тільки подумайте, в якому замішанні, мабуть, були євреї, адже вони здавна вважали, що Бог захищатиме їх та їхнє святе місто. Однак Ісусові учні отримали пересторогу про те, що на Єрусалим має прийти лихо. Ісус передрік: «Прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб’ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені» (Луки 19:43, 44). Чи це віщувало смерть християнам, які перебували в Єрусалимі у 66 році н. е.?

8. Яку трагедію передрік Ісус і ким були ‘вибрані’, заради котрих дні мали бути вкорочені?

⁸ Відповідаючи апостолам на Оливній горі, Ісус передрік: «Будуть бо ті дні такою «скорботою, що її не було з первопочину світу», що його Бог створив, «аж досі», і не буде. І коли б Господь не вкоротив був тих днів,— не спаслася б ніяка людина [«плоть», Філ.]; але ради вибраних, кого вибрав, укоротив Він ті дні» (Марка 13:19, 20; Матвія 24:21, 22). Отже, дні мали бути вкорочені, а ‘вибрані’ мали спастись. Ким вони були? Безперечно, не бунтівничими євреями, які заявляли, що поклоняються Єгові, але відкинули його Сина (Івана 19:1—7; Дії 2:22, 23, 36). Справжніми вибраними в той час були євреї та неєвреї, котрі вірили в Ісуса як Месію і Спасителя. Бог обрав таких осіб і в П’ятидесятницю 33 року н. е. сформував їх у новий духовний народ — «Ізраїль Божий» (Галатів 6:16; Луки 18:7; Дії 10:34—45; 1 Петра 2:9).

9, 10. Як було ‘вкорочено’ дні нападу римлян і з яким результатом?

⁹ Чи були дні ‘вкорочені’ й чи спаслись помазані вибрані в Єрусалимі? Професор Ґрец говорить: «[Цестій Галл] не вважав доцільним продовжувати боротьбу проти героїчних ентузіастів і починати довгу кампанію в пору, коли ось-ось мали пуститися осінні дощі... через які військо було б важко забезпечувати продовольством. Мабуть, через це він вважав розважливішим відступити». Хоч би що міркував Цестій Галл, римські війська відійшли від міста, зазнавши значних втрат через євреїв, котрі кинулися їм услід.

¹⁰ Такий несподіваний відступ римлян дозволив ‘плоті’ — Ісусовим учням, що перебували під загрозою в самому Єрусалимі, — врятуватись. Історія подає, що, коли з’явилась слушна нагода, християни покинули цю місцевість. Який же чудовий приклад здатності Бога передбачати майбутнє й рятувати життя своїх поклонників! Але що сталося з євреями-нехристиянами, які залишилися в Єрусалимі та Юдеї?

Сучасники мали це побачити

11. Що Ісус сказав про «це покоління»?

¹¹ Багато євреїв вважало, що їхня система поклоніння, головною частиною якої був храм, існуватиме завжди. Але Ісус сказав: «Від дерева ж фіґового навчіться прикладу: коли віття його вже розпукується, і кинеться листя, то ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли все це побачите, знайте, що близько,— під дверима! Поправді кажу вам: не перейде цей рід [‘це покоління’ СМ], аж усе оце станеться. Небо й земля проминеться, але не минуться слова Мої!» (Матвія 24:32—35).

12, 13. Як учні розуміли Ісусові слова про «це покоління»?

¹² У роки, що передували 66 року н. е., християни бачили сповнення багатьох складових частин збірного знака — війни, голод, навіть широкомасштабне проповідування доброї новини про Царство (Дії 11:28; Колосян 1:23). Але коли мав прийти кінець? Що мав на думці Ісус, кажучи: ‘Не перейде це покоління [грецьке ґенеа́]’? Ісус часто називав групу тогочасних вороже настроєних євреїв, включаючи релігійних провідників, ‘лихим та невірним поколінням’ (Матвія 11:16, СМ; 12:39, 45; 16:4, СМ; 17:17; 23:36, СМ). Тому коли на Оливній горі він знову говорив про «це покоління», то, очевидно, не мав на увазі ні цілий єврейський народ, який існував упродовж історії, ні своїх послідовників, хоча вони були ‘вибраним родом’ (1 Петра 2:9). Ісус також не говорив, що вислів «це покоління» стосується якогось періоду часу.

¹³ Радше Ісус мав на увазі вороже настроєних євреїв того часу, які мали зазнати сповнення згаданого ним знака. Стосовно фрази «це покоління», вжитої в Луки 21:32, професор Джоель Б. Ґрін зауважує: «У Третьому Євангелії «це покоління» (і споріднені вислови) зазвичай означають категорію людей, які чинять опір наміру Бога... [Цей вислів стосується] людей, які уперто відвертаються від божественного наміру»b.

14. Що прийшло на те «покоління», але наскільки відмінними були наслідки цих подій для християн?

¹⁴ Лукавому поколінню єврейських противників, яке могло спостерігати за сповненням знака, також мав прийти кінець (Матвія 24:6, 13, 14). Так і сталося! У 70 році н. е. римське військо повернулося; ним командував Тіт, син імператора Веспасіана. Євреї, котрі знову скупчилися в місті, зазнали неймовірних стражданьc. Очевидець Йосиф Флавій повідомляє, що, коли римляни сплюндрували місто, 1 100 000 євреїв загинуло і приблизно 100 000 потрапило в неволю; більшість полонених невдовзі померла жахливою голодною смертю або загинула на римських аренах. Справді, скорбота 66—70 років н. е. була найбільшою скорботою, яка спіткала Єрусалим і єврейську систему за часу їхнього існування. Якими ж відмінними були наслідки цих подій для християн, котрі послухались Ісусової пророчої перестороги й покинули Єрусалим після відходу римського війська в 66 році н. е.! Помазані християнські ‘вибрані’ були ‘спасенні’, або збережені, у 70 році н. е. (Матвія 24:16, 22).

Ще одне сповнення у майбутньому

15. З чого зрозуміло, що Ісусове пророцтво повинно було мати широкомасштабніше сповнення після 70 року н. е.?

¹⁵ А втім, на цьому справа не закінчилась. Раніше Ісус вказав, що після знищення міста він прийде в ім’я Єгови (Матвія 23:38, 39; 24:2). Він більше роз’яснив це в пророцтві, яке згодом висловив на Оливній горі. Згадуючи прийдешню «скорботу велику», він сказав, що після неї з’являться неправдиві христи й погани тривалий час топтатимуть Єрусалим (Матвія 24:21, 23—28; Луки 21:24). А може, мало відбутися інше, більше сповнення? Факти засвідчують, що так. Порівнюючи Об’явлення 6:2—8 (написане після скорботи, яка сталася в Єрусалимі 70 року н. е.) з Матвія 24:6—8 і Луки 21:10, 11, ми розуміємо, що попереду мали бути ще більші війни, нестатки харчів і пошесті. Це широкомасштабніше сповнення Ісусових слів відбувається починаючи з часів Першої світової війни, що вибухнула в 1914 році.

16—18. Яких майбутніх подій ми чекаємо?

¹⁶ Уже впродовж десятиріч Свідки Єгови сповіщають: сучасне сповнення знака доводить, що «скорбота велика» ще попереду. Теперішнє лукаве «покоління» побачить її. Схоже на те, що знову буде початковий період (напад на всю фальшиву релігію), подібний до нападу Галла в 66 році н. е., яким розпочалась скорбота для Єрусалимаd. Відтак, після перерви не вказаної тривалості, прийде кінець — знищення у всесвітньому масштабі, яке відповідає знищенню у 70 році н. е.

¹⁷ Говорячи про скорботу, яка вже дуже близько до нас, Ісус сказав: «І зараз, по скорботі тих днів [знищенні фальшивої релігії], «сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла», і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться. І того часу на небі з’явиться знак Сина Людського, і тоді «заголосять всі земні племена», і побачать вони «Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних» із великою потугою й славою» (Матвія 24:29, 30).

¹⁸ Отже, сам Ісус говорить, що «зараз, по скорботі тих днів» відбудеться якийсь небесний феномен. (Порівняйте Йоіла 3:1—5; 4:15). Це настільки перелякає й приголомшить неслухняних людей, що вони «заголосять всі». Багато людей буде «мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ». Але не правдиві християни! Вони ‘піднімуть свої голови, бо зближатиметься їхнє визволення’ (Луки 21:25, 26, 28).

Суд попереду!

19. Як визначити, коли сповниться притча про овець і козлів?

¹⁹ Зауважте, в Матвія 24:29—31 передрікається, що 1) прийде Син Людський; 2) він прийде у великій славі; 3) з ним будуть ангели й 4) усі земні племена побачать його. Ісус повторює ці аспекти в притчі про овець і козлів (Матвія 25:31—46). Отже, ми можемо дійти висновку, що ця притча стосується часу після початкового спалаху скорботи, коли Ісус прийде зі своїми ангелами й сяде на престолі, щоб судити. (Івана 5:22; Дії 17:31; порівняйте 1 Царів 7:7; Даниїла 7:10, 13, 14, 22, 26; Матвія 19:28). Кого буде суджено і чим це закінчиться? З притчі видно, що Ісус зосередить увагу на всіх народах, які ніби зберуться перед його небесним престолом.

20, 21. а) Що станеться з вівцями з Ісусової притчі? б) Яке майбутнє козлів?

²⁰ Вівцеподібні люди будуть поставлені праворуч Ісуса, що символізує схвалення. Чому? Тому що вони використовували нагоди робити добро його братам — помазаним християнам, які матимуть частку в Христовому небесному Царстві (Даниїла 7:27; Євреїв 2:9—3:1). Згідно з притчею, мільйони вівцеподібних християн визнали Ісусових духовних братів і підтримують їх. Тому «натовп великий» має біблійну надію пережити «велику скорботу» й жити вічно в Раю, в земній сфері Божого Царства (Об’явлення 7:9; 7:14, Філ.; 21:3, 4; Івана 10:16).

²¹ Як же відрізнятиметься доля козлів! У Матвія 24:30 описано, що, коли прийде Ісус, вони «заголосять всі». І небезпідставно, бо вони відкидали добру новину про Царство, перешкоджали Ісусовим учням і віддавали перевагу світові, який минається (Матвія 10:16—18; 1 Івана 2:15—17). Ісус, а не його учні на землі, вирішує, хто є козлом. Він говорить про козлів: «Ці підуть на вічную муку [«вічне відрізання», НС]» (Матвія 25:46).

22. На яку частину Ісусового пророцтва варто додатково звернути увагу?

²² Ми надзвичайно зросли в розумінні пророцтва з 24-го й 25-го розділів Матвія. А втім, варто додатково звернути увагу на певну частину Ісусового пророцтва — згадку про «гидоту спустошення»... на місці святому». Ісус заохочував своїх послідовників виявляти щодо цього проникливість і бути готовими діяти (Матвія 24:15, 16). Що таке «гидота»? Коли вона стає на святе місце? І як це вплине на наше життя тепер і в майбутньому? Ці питання обговорюватимуться в наступній статті.

«Хто читає, нехай розуміє»

«Коли ви побачите ту «гидоту спустошення»... на місці святому... тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають» (МАТВІЯ 24:15, 16).

1. Що трапилося внаслідок Ісусового попередження, котре міститься в Луки 19:43, 44?

КОЛИ наближається лихо, пильність може допомогти нам уникнути його (Приповістей 22:3). Тому уявіть собі ситуацію християн в Єрусалимі після нападу римлян, що відбувся 66 року н. е. Ісус попереджав, що це місто оточать і знищать (Луки 19:43, 44). Більшість євреїв не прислуха́лось до нього. Але учні звернули увагу на Ісусове попередження. Унаслідок цього вони врятувалися від лиха, що трапилось у 70 році н. е.

2, 3. Чому нас повинно цікавити Ісусове пророцтво, записане у Матвія 24:15—21?

² У пророцтві, що стосується нас, Ісус описав збірний знак, складовими частинами якого мали бути війни, нестатки харчів, землетруси, пошесті та переслідування християн, котрі проповідують про Боже Царство (Матвія 24:4—14; Луки 21:10—19). Ісус також дав інформацію, яка мала допомогти його учням зрозуміти, що вже близько кінець,— інформацію про «гидоту спустошення»... на місці святому» (Матвія 24:15). Ще раз дослідімо ці значущі слова, щоб зрозуміти, як вони можуть вплинути на наше життя тепер і в майбутньому.

³ Описавши в загальних рисах знак, Ісус сказав: «Коли ви побачите ту «гидоту спустошення», що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому,— хто читає, нехай розуміє,— тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого. І хто на полі,— хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, за днів тих! Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу. Бо скорбота велика настане тоді, «якої не було з первопочину світу» (Матвія 24:15—21).

4. Який є доказ того, що слова з Матвія 24:15 сповнилися в першому сторіччі?

⁴ В описах Марка й Луки з’являються додаткові подробиці. Там, де Матвій говорить, що вона стоїть «на місці святому», Марко в 13-му розділі 14-му вірші говорить, що вона «залягла, де не слід». У Луки 21:20 додаються слова Ісуса: «Коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення». Це допомагає нам зрозуміти, що в перше сповнення входив напад римлян на Єрусалим та його храм,— місце, святе для євреїв, але більше не святе для Єгови,— який почався 66 року н. е. Повне спустошення відбулося 70 року н. е., коли римляни знищили місто й храм. Що було «гидотою» на той час? І в якому розумінні вона стояла «на місці святому»? Відповіді на ці запитання допоможуть внести ясність у сучасне сповнення пророцтва.

5, 6. а) Чому читачам 9-го розділу Даниїла потрібно було проникливості? б) Як сповнилося Ісусове пророцтво про «гидоту»?

⁵ Ісус заохочував читачів розуміти, або застосовувати проникливість. Читачів чого? Мабуть, 9-го розділу Даниїла. Тут знаходимо пророцтво про те, коли мав з’явитися Месія, і в якому передрікалося, що він буде «погублений» після трьох з половиною років. У пророцтві говориться: «На святиню прийде гидота спустошення, поки знищення й рішучий суд кари не виллється на спустошителя». (Даниїла 9:26, 27; також дивіться Даниїла 11:31; 12:11).

⁶ Євреї думали, що це стосувалося опоганення храму, здійсненого Антіохом IV за 200 років до того. Однак Ісус виявив щось інше, спонукуючи виявляти проникливість, бо «гидота» тільки мала з’явитися і стати «на місці святому». Ісус явно говорив про римську армію, яка мала прийти 66 року н. е., несучи особливі корогви́. Маючи довгу історію, ці прапори були справжніми ідолами й гидотою для євреївa. Але коли римська армія стала «на місці святому»? Це сталося тоді, коли вона з корогвами пішла штурмом на святий для євреїв Єрусалим і храм. Римляни навіть почали підкопувати мур у районі храму. Авжеж, те, що віддавна було огидним, тепер стояло на святому місці! (Ісаї 52:1; Матвія 4:5; 27:53; Дії 6:13).

Сучасна «гидота»

7. Яке Ісусове пророцтво сповняється в наш час?

⁷ Уже від Першої світової війни ми бачимо більше сповнення Ісусового знака, описаного в 24-му розділі Матвія. Проте пригадаймо Ісусові слова: «Коли ви побачите ту «гидоту спустошення»... на місці святому... тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають» (Матвія 24:15, 16). Ця частина пророцтва також повинна сповнитися в наш час.

8. Чим, з погляду Свідків Єгови впродовж років, була сучасна «гидота»?

⁸ Показуючи, що слуги Єгови впевнені у сповненні цього пророцтва, «Вартова башта» (англ.) за 1 січня 1921 року пов’язувала його з подіями на Близькому Сході. Потім в англійському виданні «Вартової башти» за 15 грудня 1929 року на сторінці 374 недвозначно говорилося: «Загальна мета Ліги націй — відвернути людей від Бога й Христа; тому вона є спустошувачкою, продуктом Сатани й огидою в очах Бога». Отже, «гидота» з’явилася 1919 року. З бігом часу Ліга поступилася місцем Організації Об’єднаних Націй. Свідки Єгови віддавна відверто повідомляють про те, що ці людські миротворчі організації є огидними в Божих очах.

9, 10. Як початкове розуміння великої скорботи вплинуло на наш погляд щодо часу, коли «гидота» мала стати на святому місці?

⁹ У попередній статті підсумовувалося прояснене розуміння більшості слів з 24-го і 25-го розділів Матвія. Чи потрібно прояснити розуміння слів про «гидоту... на місці святому»? Авжеж. Ісусове пророцтво тісно пов’язує її перебування «на місці святому» з раптовим початком передреченої «скорботи». Отже, хоча «гидота» вже довго існує, зв’язок з її перебуванням «на місці святому» й великою скорботою повинен вплинути на наше мислення. Як саме?

¹⁰ Колись Божий народ розумів, що перший етап великої скорботи почався 1914 року, а завершальна частина настане в битві Армагеддон. (Об’явлення 16:14, 16; порівняйте «Вартову башту» за 1 квітня 1939 року, сторінка 110, англ.). Тож неважко зрозуміти, чому колись вважалося, що «гидота» мала стати на святому місці невдовзі після Першої світової війни.

11, 12. Який поправлений погляд на велику скорботу було подано в 1969 році?

¹¹ Проте пізніше ми змінили своє розуміння. У четвер 10 липня 1969 року в Нью-Йорку на міжнародному конгресі «Мир на землі» Ф. В. Франц, тодішній віце-президент Товариства Вартової башти, виголосив надзвичайно цікаву промову. Переглядаючи попереднє розуміння Ісусового пророцтва, брат Франц сказав: «Пояснювалося, що «велика скорбота» почалась у 1914 році н. е. і що не було дозволено, аби вона в той час набрала повного розмаху, оскільки Бог поклав край Першій світовій війні в листопаді 1918 року. З того часу Бог призупинив «велику скорботу» заради діяльності свого помазаного останку вибраних християн, щоб потім відновити її завершальну частину в битві Армагеддон».

¹² Відтак було подано істотно поправлене пояснення: «У згоді з подіями першого сторіччя... прообразна «велика скорбота» не почалась у 1914 році н. е. Радше те, що сталося в 1914—1918 роках із сучасним прототипом Єрусалима, було лише «початком терпінь породільних»... «Велика скорбота», подібної якій не було й не буде, усе ще попереду, бо вона означатиме знищення світової імперії фальшивої релігії (включаючи загальновизнане християнство), після котрого настане Армагеддон — ‘війна того великого дня Вседержителя Бога’». Це означало, що велика скорбота мала повністю відбутися в майбутньому.

13. Чому є логічним сказати, що «гидота» буде стояти «на місці святому» в майбутньому?

¹³ Це безпосередньо пов’язано з розумінням часу, в який «гидота» стоїть на святому місці. Пригадайте, що́ сталося в першому сторіччі. Римляни пішли штурмом на Єрусалим в 66 році н. е., але раптово відступили, завдяки чому християнська «плоть» змогла спастись (Матвія 24:22, Дерк.). Отже, ми сподіваємось, що велика скорбота незабаром розпочнеться, але її буде вкорочено заради Божих вибраних. Візьміть до уваги таку головну думку: у стародавньому прообразі «гидоту... на місці святому» пов’язувалося з нападом римлян під керівництвом полководця Галла в 66 році н. е. Сучасна аналогія цього нападу — раптовий початок великої скорботи — ще в майбутньому. З цього видно, що «гидота спустошення», яка існує з 1919 року усе ще має стати на святому місціb. Як це відбудеться? І як це може вплинути на нас?

Майбутній напад

14, 15. Як 17-й розділ Об’явлення допомагає нам зрозуміти події, котрі приведуть до Армагеддону?

¹⁴ Книга Об’явлення описує майбутній нищівний напад на фальшиву релігію. У 17-му розділі описується в загальних рисах Божий суд над ‘Великим Вавилоном, матір’ю розпусти’ — світовою імперією фальшивої релігії. Головною її частиною є загальновизнане християнство, яке твердить, що перебуває з Богом в угоді. (Порівняйте Єремії 7:4). Фальшиві релігії, включаючи загальновизнане християнство, вже віддавна підтримують незаконні стосунки із ‘земними царями’, але цим стосункам прийде кінець, коли релігії спіткає спустошення (Об’явлення 17:2, 5). З чиїх рук?

¹⁵ Об’явлення змальовує ‘червону звірину’, котра існує деякий час, зникає і відтак повертається (Об’явлення 17:3, 8). Цю звірину підтримують світові правителі. Подробиці цього пророцтва допомагають нам розпізнати в символічній звірині миротворчу організацію, що почала існувати 1919 року як Ліга націй («гидота»), а тепер є Організацією Об’єднаних Націй. Об’явлення 17:16, 17 показує, що Бог ще покладе у серце певних людських правителів, котрі обіймають високе становище в цій «звірині», думку спустошити світову імперію фальшивої релігії. Цим нападом раптово почнеться велика скорбота.

16. Які варті уваги події розгортаються навколо релігії?

¹⁶ Оскільки велика скорбота почнеться в майбутньому, чи перебування гидоти «на місці святому» все ще попереду? Очевидно, що так. Хоча «гидота» з’явилася на початку цього сторіччя і проіснувала десятиріччя, у недалекому майбутньому вона займе позицію «на місці святому» в якийсь особливий спосіб. Християни сьогодні так само, як і послідовники Христа в першому сторіччі, пильно стежать за розгортанням подій, пов’язаних з майбутнім перебуванням гидоти «на місці святому». Звичайно, щоб дізнатися про всі подробиці, треба почекати самого сповнення. Але вартим уваги є те, що в деяких країнах уже відчутна чимраз більша неприязнь до релігії. Певні політичні елементи разом з колишніми християнами, котрі відпали від правдивої віри, сприяють ворожому ставленню до релігії загалом і зокрема до правдивих християн (Псалом 94:20, 21; 1 Тимофія 6:20, 21). Отже, навіть тепер політичні сили ‘воюють проти Агнця’, і, як зазначається в Об’явленні 17:14, цей бій розгорятиметься дедалі більше. Хоча ці сили не можуть буквально схопити Агнця Божого,— Ісуса Христа, який перебуває на високому, прославленому становищі,— вони далі чинитимуть опір Божим правдивим поклонникам, особливо його ‘святим’. (Даниїла 7:25; порівняйте Римлян 8:27; Колосян 1:2; Об’явлення 12:17). Але Бог запевняє нас, що Агнець і ті, хто з ним, переможуть (Об’явлення 19:11—21).

17. Не висловлюючись догматично, що можна сказати про спосіб, яким «гидота» стане на святому місці?

¹⁷ Ми знаємо, що на фальшиву релігію чекає спустошення. Вавилон Великий ‘п’яний від крови святих’ і поводиться, як цариця, але його знищення певне. Нечистий вплив, який релігія справляє на царів землі, раптово обернеться проти неї і виллється в шалену ненависть з боку ‘десяти рогів та звірини’ (Об’явлення 17:6, 16; 18:7, 8). Коли ‘червона звірина’ накинеться на релігійну розпусницю, «гидота» буде загрозливо стояти на так званому святому місці загальновизнаного християнстваc. Отже, спустошення почнеться з віроломного загальновизнаного християнства, яке видає себе за святе.

Як ‘втікати’?

18, 19. З чого видно, що ‘втеча в гори’ не означатиме зміни релігії?

¹⁸ Передрікши перебування «гидоти... на місці святому», Ісус перестеріг проникливих осіб, щоб вони діяли. Чи він мав на увазі, що в цей пізній момент, коли «гидота» стоятиме «на місці святому», багато людей покидатимуть фальшиву релігію і прийматимуть правдиве поклоніння? Навряд. Пригадайте перше сповнення. Ісус сказав: «Ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. І хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти щось із дому свого. І хто на полі,— хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, у ті дні! Моліться ж, щоб не трапилося це зимою!» (Марка 13:14—18).

¹⁹ Ісус не говорив, що люди повинні утекти тільки з Єрусалима, немовби наголошуючи на потребі вийти із центру єврейського поклоніння; у його попередженні також не містилося поради змінити релігію — покинути фальшиву й прийняти правдиву. Ісусові учні аж ніяк не потребували поради про втечу з однієї релігії в іншу, адже вони вже були правдивими християнами. Також наступ 66 року н. е. не спонукав тих, хто сповідував юдаїзм в Єрусалимі й по всій Юдеї, залишити цю релігію та прийняти християнство. Професор Генріх Ґрец говорить, що ті, котрі кинулись навздогін римлянам, повернулися до міста: «Голосно виспівуючи тріумфальні воєнні пісні, зелоти повернулися в Єрусалим (8-го жовтня); їхні серця билися радісним сподіванням свободи й незалежності... Хіба ж Бог через своє милосердя не допоміг їм так само, як допомагав їхнім прабатькам? Серця зелотів не стискалися від страху перед майбутнім».

20. Як ранні учні зреагували на Ісусове попередження втікати в гори?

²⁰ А як зреагувала в той час на Ісусову пораду порівняно невелика групка вибраних? Покидаючи Юдею і втікаючи в гори за Йордан, ці люди показали, що не були частиною єврейської системи — ні політично, ні релігійно. Вони покинули поля і домівки, навіть не забравши звідти свого майна. Упевнені в захисті й підтримці Єгови, вони віддали перевагу його поклонінню перед усім, що могло здаватися важливим (Марка 10:29, 30; Луки 9:57—62).

21. Чого нам не слід сподіватися, коли «гидота» здійснить напад?

²¹ Тепер розгляньмо більше сповнення. Багато десятиріч ми закликаємо людей вийти з фальшивої релігії та прийняти правдиве поклоніння (Об’явлення 18:4, 5). Мільйони вже зробили це. Ісусове пророцтво не вказує, що як тільки вибухне велика скорбота, почнеться масове навернення до чистого поклоніння; бо ж у 66 році н. е. не було масового навернення євреїв. Але правдиві християни матимуть сильну спонуку послухатись Ісусового попередження і втекти.

22. Що може означати для нас застосування Ісусової поради втікати в гори?

²² Сьогодні ми не можемо знати всіх подробиць про велику скорботу, але можемо дійти логічного висновку, що для нас втеча, про котру говорив Ісус, відбуватиметься не в географічному розумінні. Божий народ уже живе по цілій землі, по суті, в усіх її закутках. Однак ми можемо бути певними, що, коли виникне необхідність втечі, християнам потрібно буде й далі чітко вирізнятись з-поміж організацій фальшивої релігії. Також важливим є Ісусове попередження про те, аби не вертатися додому, щоб забрати одежу чи інше майно (Матвія 24:17, 18). Отже, попереду можуть бути випробування стосовно того, як ми ставимось до матеріальних речей; чи вони є найважливіші, чи важливішим є спасіння, котре прийде для всіх, хто перебуває на Божій стороні? Звісно, наша втеча може принести деякі труднощі й втрати. Нам треба бути готовими робити все необхідне, як це робили в першому сторіччі наші брати, втікаючи з Юдеї за Йордан до Переї.

23, 24. а) Тільки де ми знайдемо справжній захист? б) Як повинно впливати на нас Ісусове попередження про «гидоту спустошення»... на місці святому»?

²³ Нам треба бути впевненими, що нашим сховком залишається Єгова та його подібна до гори організація (2 Самуїла 22:2, 3; Псалом 18:3; Даниїла 2:35, 44). Тільки тут ми знайдемо захист! Ми не підемо за людськими масами, які втікатимуть у «печери» й ховатимуться «в скелі гірські» — людські організації та установи, що можуть ще існувати протягом короткого часу після спустошення Вавилона Великого (Об’явлення 6:15; 18:9—11). Часи можуть погіршитися, як часи 66 року н. е. для вагітних жінок, котрі втікали з Юдеї, або для тих, хто був змушений мандрувати у холодну й дощову погоду. Проте ми можемо бути певними, що Бог уможливить збереження. Зміцняймо вже тепер своє довір’я до Єгови та його Сина, який царює в Царстві.

²⁴ У нас немає підстав, аби жити в страху перед майбутнім. Ісус не хотів, щоб його учні боялися колись, він також не хоче, аби й ми боялися тепер і в майбутньому. Він попередив нас, щоб ми могли підготовлювати своє серце й розум. Адже коли на фальшиву релігію та на всю цю злу систему прийде знищення, слухняні християни не будуть покарані. Вони будуть проникливими й послухаються попередження про «гидоту спустошення»... на місці святому». Вони також рішуче діятимуть, оскільки мають непохитну віру. Ніколи не забуваймо Ісусової обіцянки: «Хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!» (Марка 13:13).

[Примітки]

Чи ви пригадуєте?

◻ Як «гидота спустошення» проявила себе в першому сторіччі?

◻ Чому розсудливо вважати, що сучасна «гидота» стоятиме на святому місці в майбутньому?

◻ Який напад «гидоти» передречено в Об’явленні?

◻ Якої «втечі» ще, мабуть, вимагатиметься від нас?

[Ілюстрація на сторінці 16]

Вавилон Великий названо ‘матір’ю розпусти’.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Червона звірина із 17-го розділу Об’явлення є «гидотою», про яку говорив Ісус.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Червона звірина очолить спустошливий напад на релігію.

Будьте пильні й старанні!

«Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години» (МАТВІЯ 25:13).

1. Чого чекав апостол Іван?

ВОСТАННІХ словах Біблії Ісус пообіцяв: «Незабаром прийду». Його апостол Іван відповів: «Амінь. Прийди, Господи Ісусе!» Іван не мав жодних сумнівів, що Ісус прийде. Він був серед апостолів, які запитали Ісуса: «Коли станеться це і який буде знак твоєї присутності [грецьке пароусı́а] і закінчення системи речей?» Іван з упевненістю чекав Ісусової майбутньої присутності (Об’явлення 22:20; Матвія 24:3, НС).

2. Яке ставлення до Ісусової присутності у церквах?

² Сьогодні така упевненість є рідкісною. Багато церков мають офіційну доктрину про Ісусів «прихід», але мало хто з їхніх членів справді чекає його. Про це свідчить їхній спосіб життя. У книжці «Пароусіа в Новому Завіті» (англ.) зазначається: «Надія на Пароусіа не справляє позитивного впливу на життя, мислення й діяльність церкви... Велика наполегливість, з якою церква повинна виконувати свої завдання,— закликати до покаяння й по-місіонерськи проголошувати Євангелію,— ослабла, якщо взагалі не зникла». Але не серед усіх!

3. а) Що правдиві християни думають про пароусı́а? б) На що зокрема ми звернемо свою увагу тепер?

³ Ісусові правдиві учні з нетерпінням чекають кінця теперішньої злої системи речей. З вірністю і відданістю роблячи це, нам потрібно зберігати належний погляд на все, що стосується Ісусової присутності, і відповідно поводитись. Це допоможе нам ‘витерпіти аж до кінця й спастись’ (Матвія 24:13). У пророцтві, поміщеному в 24 й 25-му розділах Матвія, Ісус дав мудрі поради, застосовуючи які ми отримаємо тривалий пожиток. У 25-му розділі наводяться притчі, які ви, напевно, знаєте: притча про десятьох дів (мудрих і нерозумних), а також про таланти (Матвія 25:1—30). Який пожиток ми можемо взяти із цих притч?

Будьте пильними, як п’ять дів!

4. Що розповідається в притчі про дів?

⁴ Було б доречно ще раз прочитати притчу про дів з Матвія 25:1—13. Події відбуваються в час пишного єврейського весілля. Молодий іде до дому батька молодої, щоб забрати її до власної домівки (або домівки свого батька). У такій процесії можуть брати участь музиканти й співаки, але точний час прибуття не відомий. У цій притчі десять дів чекали прибуття молодого аж до ночі. П’ятеро дів через свою нерозважність не принесли достатньої кількості оливи для каганців, тому були змушені піти й купити більше. П’ятеро ж мудрих дів взяли в посудинках додаткову оливу, щоб, чекаючи, при потребі знову наповнити свої каганці. Тільки ці п’ятеро були присутніми й підготованими до прибуття молодого. Отже, тільки їм дозволили ввійти на бенкет. Коли повернулися п’ятеро нерозумних дів, входити вже було запізно.

5. Які біблійні вірші проливають світло на переносне значення притчі про дів?

⁵ Багато подробиць цієї притчі можна розуміти символічно. Наприклад, Святе Письмо говорить про Ісуса як про молодого (Івана 3:28—30). Ісус уподібнив себе до царевого сина, для якого приготували весілля (Матвія 22:1—14). Також Біблія прирівнює Христа до одруженого чоловіка (Ефесян 5:23). Цікаво зазначити, що, хоча про помазаних християн говориться в інших місцях як про «наречену» Христа, в цій притчі її не згадано (Івана 3:29, Дерк.; Об’явлення 19:7; 21:2, 9). Однак у ній сказано про десятьох дів, а в інших біблійних віршах помазаних прирівнюється до діви, обіцяної Христові (2 Коринтян 11:2)a.

6. Яку настанову дав Ісус, закінчуючи розповідати притчу про дів?

⁶ Окрім таких подробиць і різних пророчих застосувань, з цієї притчі можна навчитися чудових принципів. Приміром, візьміть до уваги, що Ісус завершив її словами: «Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години». Отже, ця притча наголошує кожному з нас на потребі бути пильними, готовими до близького кінця цієї злої системи. Кінець безсумнівно надходить, хоча ми не знаємо його дати. Щодо цього, візьміть до уваги склад розуму двох груп дів.

7. В якому розумінні п’ять дів, згадані у притчі, виявилися нерозумними?

⁷ Ісус сказав: «П’ять... з них нерозумні були». Чи це тому, що вони не вірили в прихід молодого? Чи вони пішли розважатися? А може були введені в оману? Ні. Ісус сказав, що цих п’ятеро «пішли зустрічати молодого». Вони знали, що він прийде, хотіли цього і навіть бажали брати участь у «весіллі». Але чи вони були достатньо підготовлені? Діви чекали молодого деякий час, до ‘півночі’, але були неготові чекати стільки, скільки потрібно, адже він міг прибути раніше чи пізніше, ніж вони сподівалися спочатку.

8. Як п’ять дів із притчі довели свою мудрість?

⁸ Інші п’ять, котрих Ісус назвав мудрими, також вийшли із запаленими каганцями, виглядаючи приходу молодого. Їм теж довелося чекати, але вони були «мудрі». Грецьке слово, перекладене тут словом «мудрий», може передавати думку про «розважливість, розсудливість і практичну мудрість». Ці п’ятеро довели свою мудрість, принісши посудинки з додатковою оливою, щоб при потребі наповнити свої каганці. Вони настільки пильнували, аби бути готовими до зустрічі молодого, що не хотіли віддавати свою оливу. Така пильність не була недоречною. Завдяки їй вони були на місці, повністю готові, коли прийшов молодий. Про них сказано: «Готові ввійшли на весілля з ним,— і замкнені двері були».

9, 10. Яка суть притчі про дів і що ми повинні запитати себе?

⁹ Ісус не виголошував лекції про весільний етикет, а також не давав поради про потребу ділитися. Він мав на думці: «Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години». Запитайте себе: «Чи я справді пильний щодо Ісусової присутності?» Ми віримо, що Ісус тепер править на небі, але наскільки привертає нашу увагу те, що ‘Син Людський незабаром йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою’? (Матвія 24:30). Біля «опівночі» прихід молодого був куди ближчий, ніж тоді, коли діви вперше вийшли йому назустріч. Так само прибуття Сина Людського, щоб знищити теперішню злу систему, сьогодні є ближче, ніж тоді, коли ми почали вичікувати його приходу (Римлян 13:11—14). Чи ми зберігаємо свою пильність і чи побільшуємо її у міру наближення цього часу?

¹⁰ Ісус наказав нам постійно ‘пильнувати’. П’ятеро дів дозволили, аби їхня олива закінчилась, і пішли купити ще. Сьогодні так само християни можуть відволіктись і бути не зовсім готові до близького прибуття Ісуса. Це трапилося з декотрими християнами у першому сторіччі. Таке може статися і з деякими сьогодні. Тому запитаймо себе: «Чи це відбувається зі мною?» (1 Солунян 5:6—8; Євреїв 2:1, Дерк.; 3:12; 12:3; Об’явлення 16:15).

Будьте старанні з наближенням кінця

11. Яку наступну притчу розповів Ісус і на яку притчу вона подібна?

¹¹ У наступній притчі Ісус не тільки заохотив своїх послідовників бути пильними. Після притчі про мудрих і нерозумних дів він розповів притчу про таланти. (Прочитайте Матвія 25:14—30). З багатьох поглядів вона схожа на притчу про міни, яку Ісус наводив раніше, оскільки багато людей «думали, що об’явиться Боже Царство тепер» (Луки 19:11—27).

12. Про що розповідається в притчі про таланти?

¹² У притчі про таланти Ісус розповів про чоловіка, який, перш ніж відправитись у далеку подорож, покликав трьох рабів. Одному він доручив п’ять талантів, другому — два, а останньому доручив один — «кожному за спроможністю його». Мабуть, це був срібний талант,— його номінальна вартість в той час дорівнювала платні робітника за 14 років,— а це великі гроші! Коли чоловік повернувся, раби мали скласти звіт про зроблене протягом ‘довгого часу’ його відсутності. Перші два раби подвоїли вартість дорученого їм. Він похвалив їх, сказавши «гаразд», пообіцяв кожному з них більшу відповідальність і закінчив: «Увійди до радощів пана свого!» Заявляючи, що пан був надто вимогливим, раб з одним талантом не вклав його в жодну прибуткову справу. Він сховав гроші, навіть не давши їх грошомінам, щоб отримати проценти. Пан назвав його ‘рабом лукавим і лінивим’, оскільки той діяв проти його інтересів. Отже, талант у раба забрали, а його самого викинули назовні, де «плач там і скрегіт зубів».

13. Чим Ісус подібний до пана з притчі?

¹³ І знову, подробиці цього можна розуміти символічно. Наприклад, Ісус, якого зображено чоловіком, що відправляється в далеку подорож, мав залишити своїх учнів, піти до неба й чекати довгий час, аж поки не отримає царської владиb (Псалом 110:1—4; Дії 2:34—36; Римлян 8:34; Євреїв 10:12, 13). Тут також можна побачити важливий урок або принцип, якого нам усім слід застосовувати в житті. Про що йде мова?

14. Яку крайню потребу підкреслює притча про таланти?

¹⁴ Чи нашою надією є безсмертне життя в небі, чи вічне життя на райській землі, Ісусова притча чітко показує, що ми повинні докладати великих зусиль у християнській діяльності. По суті, урок з цієї притчі можна підсумувати одним словом — старанність. Апостоли давали приклад старанності, починаючи з П’ятидесятниці 33 року н. е. Ми читаємо: «Іншими багатьома словами він [Петро] засвідчував та вмовляв їх, говорячи: «Рятуйтесь від цього лукавого роду!» (Дії 2:40—42). І яку ж чудову нагороду він мав за свої зусилля! Коли люди прилучалися до апостолів у християнській проповідницькій праці, вони також ставали старанними, і через це добра новина ‘росла на цілому світі’ (Колосян 1:3—6, 23; 1 Коринтян 3:5—9).

15. Яким особливим способом ми повинні застосовувати головну думку притчі про таланти?

¹⁵ Пам’ятаймо, що в контексті цієї притчі є пророцтво про Ісусову присутність. Ми маємо достатньо підтверджень, що Ісусова пароусı́а відбувається у цей час і невдовзі досягне свого апогею. Пригадайте, як Ісус пов’язав «кінець» і працю християн: «Проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!» (Матвія 24:14). Беручи це до уваги, на якого раба ми схожі? Запитайте себе: «Чи є підстава висновувати, що я подібний до раба, який сховав доручене йому, можливо, піклуючись більше про особисті справи? Чи явним є те, що я подібний до добрих і вірних рабів? Чи я від усього серця за кожної нагоди збільшую прибутки Пана?»

Пильні й старанні під час його присутності

16. Яку головну думку, на ваш погляд, містять дві обговорені нами притчі?

¹⁶ Безумовно, крім переносного та пророчого значення, ці дві притчі дають нам чітке заохочення, яке походить з уст самого Ісуса. Його головна думка — будьте пильні й старанні, особливо бачачи знак Христової пароусı́а. Це стосується саме нашого часу. Тож, чи ми справді пильні й старанні?

17, 18. Яку пораду у зв’язку з Ісусовою присутністю дав учень Яків?

¹⁷ Єдиноутробний брат Ісуса Яків не був на Оливній горі, коли Ісус давав пророцтво. Але пізніше Яків дізнався про сказане й добре зрозумів його суть. Він написав: «Отож, браття, довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній. Довготерпіть же й ви, зміцніть серця ваші, бо наблизився прихід Господній!» (Якова 5:7, 8).

¹⁸ Запевнивши християн, що Бог засудить тих, хто надуживає своїми багатствами, Яків водночас заохотив їх не ставати нетерплячими, очікуючи дій Єгови. Нетерплячий християнин міг би стати мстивим, самотужки намагаючись виправляти завдані кривди. Проте цього робити не слід, оскільки час суду неодмінно прийде. Це унаочнюється прикладом рільника, про якого згадує Яків.

19. Яку терпеливість, мабуть, виявляв ізраїльський рільник?

¹⁹ Ізраїльський рільник, який посіяв насіння, мав чекати спершу на пагіння, потім на дозрівання рослини й зрештою на збір врожаю (Луки 8:5—8; Івана 4:35). Упродовж тих місяців був час і, можливо, причини для тривоги. Чи прийдуть ранні та пізні дощі? Чи будуть вони рясними? Чи паразити й бурі не понищать рослин? (Порівняйте Йоіла 1:4; 2:23—25). Однак загалом ізраїльський рільник міг покладатися на Єгову та на встановлені ним природні цикли (Повторення Закону 11:14; Єремії 5:24). Терпеливість рільника могла дійсно зводитись до впевненого сподівання. Він глибоко вірив, що очікуване прийде. Так і ставалось!

20. Як ми можемо виявляти терпеливість, згідно з порадою Якова?

²⁰ Тимчасом як рільник може приблизно знати час збору врожаю, християни першого сторіччя не могли підрахувати, коли настане Ісусова присутність. Але вона обов’язково мала прийти. Яків написав: «Наблизився прихід [грецьке пароусı́а] Господній». Коли він писав ці слова, широкомасштабний, або глобальний, знак Христової присутності ще не був явним. Але тепер він явний! Отже, що ми повинні почувати в цей час? Знак добре видно. Кожен з нас бачить його та може без вагань сказати: «Я бачу сповнення знака». Ми можемо з упевненістю сказати: «Присутність Господа настала, а її апогей уже близько».

21. Що ми твердо постановили?

²¹ З огляду на сказане, ми маємо особливо серйозну причину взяти до серця й застосовувати головні повчання з розглянутих нами двох притч Ісуса. Він сказав: «Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години» (Матвія 25:13). Безперечно, ми повинні бути ревними в християнському служінні саме тепер. Кожного дня виявляймо своїм життям, що ми розуміємо Ісусові слова. Будьмо пильними! Будьмо старанними!