Як жити з порушенням здатності навчатися

Найкращий час для шестирічного Дейвіда — це коли читають книжки. Він любить слухати, як мама читає вголос, і легко запам’ятовує прочитане. Проте Дейвід має одну проблему. Він не може читати сам. По суті, йому важко дається будь-яке завдання, виконання котрого вимагає зорових навичок.

Сара вчиться у школі вже третій рік, але пише на диво неохайно. Букви в неї нерозбірливі, а деякі написані задом наперед. Ще більше батьків Сари тривожить те, що дівчинці важко написати навіть власне ім’я.

Восьмикласник Джош добре встигає з усіх предметів, окрім математики. Поняття про цифрові величини зовсім збивають його з пантелику. Джоша дратує навіть сам вигляд цифр, і, коли треба сідати за домашнє завдання з математики, в нього відразу псується настрій.

ЩО Ж негаразд з Дейвідом, Сарою та Джошем? Чи вони просто ліниві, уперті або, можливо, розумово відсталі? Зовсім ні. Ці діти розумово розвинені не гірше, а може й ліпше, за інших. Проте кожному з них перешкоджає певне порушення здатності навчатися. Дейвід страждає від дислексії, цим терміном називають цілий ряд розладів, пов’язаних з читанням. Труднощі, які виникають у Сари з письмом, відомі як дисґрафія. А в тому, що Джош не може збагнути математичних понять, винна дискалькулія. Тут наведені назви лише трьох таких порушень. Насправді їх набагато більше, і деякі фахівці гадають, що від них загалом страждає принаймні 10 відсотків дітей у Сполучених Штатах Америки.

Визначення порушень здатності навчатися

Безумовно, більшість дітей вважає, що вчитися важко. Але з цього не можна зробити висновок, що в них порушена здатність навчатися. Натомість це просто свідчить, що кожній дитині щось дається важче, а щось легше. Деякі діти мають чудові слухові навички, вони цілком добре сприймають інформацію на слух. Інші вправніше користуються чуттям зору, вони краще вчаться, коли читають. Але у школі учні зібрані в одній класній кімнаті і від них очікують, щоб вони вчилися, незалежно від того, які методи навчання для цього застосовуються. Тому в декого з дітей неминуче виникнуть труднощі з навчанням.

Але деякі фахівці вважають, що існує різниця між просто труднощами з навчанням та порушеннями здатності навчатися. Згідно з їхніми поясненнями, труднощі з навчанням можна подолати наполегливістю і зусиллями. На противагу цьому порушення здатності навчатися, як кажуть, мають глибші корені. «Здається, що мозок дитини, в якої порушена ця здатність, неправильно розуміє, обробляє або запам’ятовує певні види розумових завдань»,— пишуть доктори Пол та Естер Вендериa.

Проте порушення здатності навчатися не обов’язково означає, що дитина є розумово неповноцінною. Щоб пояснити це, д-ри Вендери проводять аналогію з людиною, яка не має музичного слуху і тому не розрізняє висоти музичних звуків. Вони пишуть: «Люди з поганим музичним слухом не мають пошкоджень мозку, та й чують вони добре. Нікому не спаде на думку, що музичний слух відсутній через лінощі, погане навчання або небажання вчитися». За словами д-рів Вендерів, так само стоїть справа з тими, в кого порушена здатність навчатися. Труднощі часто виникають з якимось окремим аспектом навчання.

Це пояснює, чому багато дітей з порушеною здатністю навчатися мають нормальний або й вищий, ніж в інших, інтелектуальний розвиток; більш того, деякі з них надзвичайно кмітливі. Часто саме цей парадокс і допомагає лікарям розпізнати можливе порушення здатності навчатися. У книжці «Чому моїй дитині важко у школі?» (англ.) пояснюється: «Дитина з порушеною здатністю навчатися на два чи більше років відстає від своїх ровесників та визначеного коефіцієнта своїх розумових здібностей». Іншими словами, проблема полягає не просто в тому, що дитина не встигає за ровесниками, скорше результати її роботи не відповідають її ж власним можливостям.

Надання необхідної допомоги

Проблема часто ускладнюється через психічні наслідки порушення здатності навчатися. Якщо діти з цим порушенням погано вчаться у школі, то вчителі, однолітки, а деколи навіть і рідні можуть вважати їх ні на що не здатними. На жаль, у багатьох таких дітей розвивається негативне уявлення про себе, яке може не зникнути з віком. Це є серйозною підставою для турботи, оскільки порушення здатності навчатися здебільшого не проходятьb. «Порушення здатності навчатися порушують життя,— пише д-р Ларрі Б. Сілвер.— Порушення, які перешкоджають читати, писати та лічити, перешкоджатимуть також займатися спортом та іншими видами діяльності, створюватимуть проблеми у сімейному житті та в стосунках з друзями».

Отже, дітям з порушеною здатністю навчатися вкрай необхідна батьківська підтримка. «Діти, які знають, що батьки їх завжди підтримають, мають основу для розвитку почуття повноцінності та поваги до себе»,— говориться у книжці «Виховання дитини з порушенням здатності навчатися» (англ.).

Але щоб підтримати дитину, батькам треба спочатку проаналізувати власні почуття. Деякі батьки почуваються винними, немов вони якимось чином відповідальні за стан дитини. Інші впадають у паніку, поглинуті страхом перед труднощами, які їх очікують. Ці почуття аж ніяк не поліпшують ситуації. Вони тільки сковують батьків та перешкоджають їм надати дитині потрібну допомогу.

Отже, якщо кваліфікований фахівець встановив, що у вашої дитини є порушення здатності навчатися, не впадайте у розпач. Пам’ятайте, що дітям з порушеною здатністю навчатися просто потрібна додаткова допомога в окремій галузі навчання. Відведіть час, щоб добре ознайомитися з усіма навчальними програмами для дітей з таким порушенням, які можуть бути доступними у вашій місцевості. Сьогодні багато шкіл підготовлені справлятися з подібними ситуаціями краще, ніж колись.

Фахівці наголошують, що вам треба хвалити свою дитину за кожне досягнення, навіть невеличке. Будьте щедрими на похвалу. Разом з тим не нехтуйте дисципліною. Усім дітям потрібні чіткі правила поведінки, а дітям з порушеною здатністю навчатися вони потрібні ще більше. Нехай дитина знає, чого ви від неї очікуєте, і твердо дотримуйтеся норм, які ви встановили.

І остання порада: навчіться дивитися на свою ситуацію реалістично. У книжці «Виховання дитини з порушеною здатністю навчатися» наводиться такий приклад: «Уявіть, що ви приходите у свій улюблений ресторан і замовляєте телячу котлету. Коли офіціант ставить перед вами тарілку, ви бачите у ній ягняче порібря. Обидві страви є смачними, проте ви замовляли телятину. Багатьом батькам треба змінити спосіб мислення. Ви, можливо, не були готові отримати ягняче порібря, але ж це чудова страва. Так само є й тоді, коли ви виховуєте дитину з особливими потребами».

[Примітки]

«Сиди тихо й будь уважним!»

Як жити з розладами зосередження уваги та регуляції поведінки

«Джім весь час казав, що наш син просто розбещений і що, коли б ми — тобто я — ставилися до Кола суворіше, він би виправився. І ось цей лікар говорить, що ані я, ані ми, ані вчителі Кола у цьому не винні, з нашим хлопчиком щось справді негаразд».

КОЛ страждає від розладів зосередження уваги та регуляції поведінки (РЗУРП); такий стан характеризується неуважністю, імпульсивною поведінкою та гіперактивністю. За підрахунками, 3—5 відсотків усіх дітей шкільного віку мають ці розлади. «Розум таких дітей подібний до телевізора із пошкодженим селектором каналів,— говорить фахівець з навчання Прискилла Л. Вейл.— Думки змінюють одна одну безладно та непослідовно».

Розгляньмо коротко три основні симптоми РЗУРП:

Неуважність. Дитина з РЗУРП не може відсортувати неважливі деталі та зосередитися на основному предметі. Тому вона легко відволікається на сторонні речі, звуки або запахи. Така дитина уважна, але ніщо зокрема не приковує до себе її уваги повністю. Вона не може визначити, на чому треба сконцентруватися у першу чергу.

Імпульсивна поведінка. Дитина, що страждає на РЗУРП, спочатку діє, не зважаючи на наслідки, а тоді вже думає. Вона погано планує наперед і приймає нерозсудливі рішення, а її вчинки деколи небезпечні. «Вона може вибігти на вулицю, вилізти на карниз або на дерево,— пише д-р Пол Вендер.— Внаслідок такої поведінки на її долю випадатиме більше, ніж звичайно, порізів, синців та саден і вона частіше відвідуватиме лікаря».

Гіперактивність. Гіперактивні діти безупинно рухаються. Вони не можуть всидіти на місці. «Навіть коли вони дорослішають,— пише д-р Ґордон Серфонтай у своїй книжці «Прихований розлад» (англ.),— уважно спостерігаючи, можна помітити якісь форми постійної рухової активності, котрою охоплені ноги, ступні, руки, губи або язик».

Проте деякі неуважні та імпульсивні діти не є гіперактивними. Вони мають розлад, який деколи називають просто розладом зосередження уваги або РЗУ. Д-р Рональд Ґолдберґ пояснює, що «трапляється [РЗУ] взагалі без жодних проявів гіперактивності. Або цей розлад може проявитися разом з гіперактивністю певного ступеня — від ледь помітної до швидше надокучливої і врешті дуже шкідливої».

Що спричиняє РЗУРП?

Протягом років причинами проблем із зосередженням уваги вважали що завгодно, починаючи від поганого виховання і закінчуючи флюоресцентним світлом. Сьогодні вважається, що РЗУРП пов’язані з порушеннями певних функцій мозку. У 1990 році Державний інститут психіатрії (США) дослідив 25 дорослих із симптомами РЗУРП. Виявилося, що в них сповільнений обмін глюкози саме у тих ділянках мозку, які контролюють рухову активність та концентрацію уваги. Здається, що приблизно в 40 відсотках випадків РЗУРП певну роль відіграє індивідуальна генетична будова людини. Згідно з «Книжкою про гіперактивну дитину» (англ.), іншими чинниками, пов’язаними з РЗУРП, можуть бути вживання матір’ю під час вагітності алкоголю або наркотиків, отруєння дитини свинцем та, в деяких випадках, харчування.

РЗУРП у підлітків і дорослих

Останнім часом лікарі виявили, що РЗУРП є не лише дитячими розладами. «Найчастіше,— говорить д-р Ларрі Сілвер,— батьки приводять дитину на лікування і кажуть: «Я був таким самим у дитинстві». Тоді вони зізнаються, що їм і досі важко стояти в черзі, сидіти на зібранні або закінчувати розпочаті справи». Сьогодні вважається, що приблизно в половини дітей з РЗУРП принаймні деякі з симптомів зберігаються у підлітковому і дорослому віці.

У підлітковому віці хворі на РЗУРП можуть перейти від ризикованої поведінки до правопорушень. «Колись я переживала, що він не поступить до коледжу,— говорить одна мати підлітка з РЗУРП.— Тепер я лише молюся, щоб він не потрапив у в’язницю». Такі побоювання можуть бути цілком обґрунтованими. Це показало дослідження, в ході якого групу зі 103 гіперактивних дітей порівнювали з контрольною групою зі 100 дітей, котрі не мали цього розладу. «Поки їм виповнилося 20 років,— повідомляє «Ньюсуїк»,— для дітей з групи гіперактивних ймовірність потрапити до списків заарештованих поліцією була вдвічі більшою, ймовірність отримати судимість — в п’ять разів більшою та ймовірність відсидіти строк у в’язниці — в дев’ять разів більшою, ніж для дітей з контрольної групи».

У дорослого РЗУРП спричиняють ряд унікальних проблем. Д-р Една Копланд говорить: «Гіперактивний хлопець може стати дорослим, який постійно змінює роботу або його часто звільняють. Така людина цілий день метушиться і не може всидіти на місці». Якщо причина цих симптомів невідома, вони можуть призвести до натягнутих стосунків у подружжі. «Під час буденних розмов,— говорить одна дружина, чоловік якої має РЗУРП,— він навіть не чує всього, що я кажу. Він ніби завжди думками в іншому місці».

Звичайно, такі риси характеру притаманні багатьом людям, принаймні в певній мірі. «Слід запитати, чи ці симптоми спостерігалися завжди»,— каже д-р Джордж Дорі. Цей лікар пояснює, що коли, наприклад, чоловік став забудькуватим тільки відтоді, як він втратив роботу або коли в сім’ї народилася дитина, то це не розлад.

Крім того, якщо в когось дійсно РЗУРП, то симптоми прослідковуються у всьому, тобто вони впливають майже на кожний аспект життя. Саме так і було з 38-річним Ґарі, розумним енергійним чоловіком, котрий, здавалося, не міг закінчити жодної справи, не відволікаючись. Він встиг попрацювати вже на 120 різних роботах. «Я просто змирився з тим, що нічого не можу досягнути»,— сказав він. Але Ґарі, так само як багато дітей, підлітків та дорослих, отримав допомогу. Їм допомогли справитися з РЗУРП. Як?

Що слід робити в такій ситуації

ПРОТЯГОМ років пропонувалося кілька методів лікування РЗУРП. Деякі з них зосереджуються на дієтичному харчуванні. Проте певні дослідження навівають думку, що харчові добавки зазвичай не спричиняють гіперактивності, тож лікування дієтою часто неефективне. Крім цього, РЗУРП лікують за допомогою медикаментів, формування поведінки та пізнавального навчанняa.

Медикаменти. Оскільки РЗУРП, очевидно, викликається розладами функціонування мозку, багатьом пацієнтам допомогли ліки, які відновлюють належний хімічний балансb. Проте медикаменти не замінюють навчання. Вони лише допомагають дитині зосереджувати увагу та створюють основу для засвоєння нових навичок.

Медикаменти допомогли також багатьом дорослим із РЗУРП. Проте як дітям, так і дорослим слід бути обережними, бо декотрі збудливі засоби, які використовують для лікування РЗУРП, можуть викликати залежність.

Формування поведінки. Якщо дитина має РЗУРП, це не звільняє батьків від обов’язку виховувати її. Хоч такий малюк може мати особливі потреби, Біблія застерігає батьків: «Навчай малого на добру путь, якою він має йти, і коли він постаріє — не зверне з неї» (Приповістей 22:6, Деркач). Барбара Інґерсолл у своїй книжці «Ваша гіперактивна дитина» (англ.) завважує: «Той з батьків, хто просто здається та лишає свого гіперактивного малюка «рости, як росте», не робить цим дитині нічого доброго. Як і кожну дитину, гіперактивного малюка потрібно послідовно дисциплінувати, однак робити це треба з любов’ю і повагою. Це означає встановлення чітких обмежень та належної винагороди або покарання».

Отже, важливо, щоб батьки запровадили у сім’ї чітку систему правил поведінки. Більш того, щоденні заняття мають іти в усталеному порядку. Розробляючи розклад дня, батьки повинні надати дитині певну міру свободи, виділивши час для домашніх завдань, навчання, купання і так далі. Відтак твердо дотримуйтесь цього розкладу. Постарайтесь не відхилятися від режиму дня. У журналі «Фі», «Дельта», «Каппа» (англ.) зауважується: «Відповідальність лікарів, психологів, шкільних службовців і вчителів полягає в тому, щоб роз’яснити дитині та батькам: діагноз РЗУ або РЗУРП не означає, що малюкові можна пробачати будь-які вчинки, а радше пояснює, що цій дитині потрібна належна допомога».

Пізнавальне навчання. Воно включає допомогу, яка потрібна дитині, щоб змінити ставлення до себе та до свого розладу. «Люди з розладом зосередження уваги вважають себе «бридкими, тупими та поганими» навіть тоді, коли вони насправді привабливі, розумні та добрі»,— завважує д-р Рональд Ґолдберґ. Тому дитині із РЗУРП чи РЗУ потрібно мати правильну самооцінку й знати, що з неуважністю можна справитися. Особливо важливо це у підлітковому віці. Поки малюк із РЗУРП стає підлітком, йому, можливо, доводиться вислухати немало критичних зауважень від однолітків, учителів, рідних братів і сестер, а деколи навіть від батьків. Тепер йому потрібно ставити реалістичні цілі та судити себе не суворо, а справедливо.

Вищенаведені методи лікування можуть бути застосовані й до дорослих із РЗУРП. «З віком потрібно буде змін,— пише д-р Ґольдберґ,— але засади лікування — доцільне вживання медикаментів, формування поведінки та пізнавальне [навчання] — не втратять свого значення впродовж цілого життя».

Необхідна підтримка

Джон, батько вже дорослого сина із РЗУРП, звертається до батьків, які опинилися у схожому становищі: «Дізнайтеся про цю проблему якомога більше. Нехай ваші рішення ґрунтуються на знаннях. І, що найважливіше, любіть свою дитину та підтримуйте її. Комплекс неповноцінності може зруйнувати дитині життя».

Батько і мати повинні співпрацювати, щоб надати дитині із РЗУРП необхідну підтримку. Як пише д-р Ґордон Серфонтайн, дитиніа з РЗУРП має «знати, що вдома її люблять і що джерелом цієї любові є любов між батьками» (курсив наш). На жаль, не завжди можна побачити таку любов. Д-р Серфонтайн продовжує: «Так склалося, що в родинах, де є [дитина із РЗУРП], подружні незгоди та розлучення трапляються майже втричі частіше, ніж у звичайних родинах». Щоб відвернути незгоди в родині, батько повинен брати значну участь у вихованні дитини із РЗУРП. Не слід перекладати всю відповідальність за виховання на матір (Ефесян 6:4; 1 Петра 3:7).

Близькі друзі, хоч вони й не належать до родини, можуть дуже допомогти. Як? «Будьте чуйними,— говорить Джон, слова якого ми цитували раніше.— Не судіть за першими враженнями. Познайомтеся з дитиною. Поговоріть і з батьками. Як у них ідуть справи? З якими проблемами їм доводиться боротися щодня?» (Приповістей 17:17).

Члени християнського збору можуть багато зробити для того, щоб підтримати як дитину із РЗУРП, так і її батьків. Що саме? Вони можуть бути поміркованими у своїх сподіваннях (Филип’ян 4:5, НС). Дитина із РЗУРП може деколи щось накоїти. Співвіруючий, який ставиться до цього з розумінням, не зауважить безсердечно: «Ви що, не можете дати ради своїй дитині? Чому ви його так розпустили?». Натомість він усвідомлюватиме, що батьки, напевно, вже стомилися від щоденних турбот, пов’язаних з вихованням такої дитини. Звичайно, батьки повинні робити все можливе, щоб малюк не поводив себе аж надто погано. Однак співвіруючі, замість того щоб дратуватися, повинні старатися виявляти ‘співчутливість’ та ‘благословляти’ (1 Петра 3:8, 9). Справді, Бог часто «тішить принижених» за допомогою співчутливих співвіруючих (2 Коринтян 7:5—7).

Ті, хто вивчає Біблію, розуміють, що будь-яка людська недосконалість, у тому числі порушення здатності навчатися та РЗУРП, вспадкована від першого чоловіка Адама (Римлян 5:12). Вони також знають, що Творець Єгова сповнить свою обітницю і створить новий справедливий світ, в якому більше не буде хвороб, що завдавали б горя (Ісаї 33:24; Об’явлення 21:1—4). Це запевнення підтримує тих, хто страждає від таких розладів, як РЗУРП. «Вік, навчання та досвід допомагають нашому сину розуміти свій розлад та справлятися з ним,— говорить Джон.— Але у цій системі речей він ніколи не буде повністю здоровим. Ми щодня радіємо тому, що в новому світі Єгова усуне розлад нашого сина і він зможе вповні насолоджуватися життям».

[Примітки]

[Рамка на сторінці 8]

Слово остороги для батьків

БЕЗСУМНІВНО, всі діти деколи бувають неуважними, імпульсивними та надмірно активними. Така поведінка не завжди вказує на РЗУРП. У своїй книжці «Поки ще не пізно» (англ.) д-р Стентон І. Саменов завважує: «Я був свідком незліченної кількості випадків, коли дитині пробачали небажання щось робити, вважаючи, що вона страждає на якусь ваду або розлад, за яку не несе відповідальності».

Д-р Річард Бромфілд також вважає, що треба бути обережним. «Звичайно, деякі люди із РЗУРП мають неврологічні розлади і потребують лікування,— пише він.— Але на цей розлад звалюють вину за все насилля, лицемірство, зневагу та інші соціальні хвороби, які із РЗУРП не мають нічого спільного. По суті, в більшості випадків брак у сучасному житті духовних цінностей, який призводить до брутального насильства, зловживання наркотиками та, що трохи менш погано, безладу і хаосу у родинах, більше сприяє виникненню невгамовності, подібної до тої, що при РЗУРП, ніж будь-яке порушення нервової системи».

Отже д-р Рональд Ґольдберґ з поважних причин застерігає, що не слід вважати РЗРУП «всеохопливим поясненням». Доктор радить «пересвідчитися, що повз увагу не пройшла жодна важлива для діагнозу ознака». Симптоми, що скидаються на РЗУРП, можуть вказувати на будь-яку з багатьох фізичних або психічних проблем. Тому, щоб поставити точний діагноз, необхідна допомога досвідченого лікаря.

Навіть якщо встановлено такий діагноз, то стосовно лікувальних засобів батькам краще зважити всі «за і проти». Ріталін може усунути небажані симптоми, але він також викликає неприємні побічні ефекти, такі як безсоння, посилена занепокоєність та нервозність. Тому д-р Річард Бромфілд застерігає проти поспішного лікування дитини медикаментами, тільки щоб усунути симптоми. «Надто великій кількості дітей та дедалі більшій кількості дорослих ріталін дають без потреби,— говорить він.— Наскільки я знаю, вживання ріталіну, здається, переважно залежить від того, чи здатні батьки та вчителі терпіти поведінку дітей. Я знаю малюків, яким цей засіб давали лише для того, щоб заспокоїти, а не тому, що це було потрібно».

Отже, батькам не треба поспішно відносити своїх дітей до категорії хворих на РЗУРП або тих, що мають порушену здатність навчатися. Натомість вони повинні за допомогою кваліфікованого фахівця ретельно зважити усі ознаки. Якщо встановлено, що дитина має розлад здатності навчатися або РЗУРП, батькам потрібно виділити час і добре ознайомитися з цією проблемою, щоб робити те, що найкраще для дитини.