Діяти в інтересах дитини

НЕЗВАЖАЮЧИ на кінцевий результат судової справи за право виховувати дитину, дітям таки потрібно любові й керівництва обох батьків. Після того як суд проголосив вирок, на батьках і далі лежить обов’язок допомагати власним дітям справлятися з наслідками розлучення. Судовий процес нелегко дається батькам, а для дітей він є навіть ще сильнішим психічним стресом.

Приміром, коли Марі-Енн було шість років, суд присудив право її виховування батькові. Але її мати протягом десяти наступних років невідступно воювала, щоб повернути дівчинку до себе. Психічно виснажена після більше ніж 40 судових позовів, Марі-Енн виразила свою думку. «Чому вони не розрубають мене наполовину,— запропонувала вона.— Нехай мати візьме передню частину, а батько — задню».

Довгі судові суперечки вочевидь не завжди діють у інтересах дитини. Директор клініки, що допомагав Марі-Енн, пояснює: «Хронічні позови обходяться дорого як фінансово, так і психічно».

Діти все-таки прив’язані до обох батьків

Тоді як є розлучені подружжя, немає розлучених дітей. Суддя ніколи не може розірвати кревні зв’язки дітей з батьками. Аби збагнути дилему, перед котрою стоїть дитина, уявіть собі, як ви, будучи одним із батьків, почувалися б, коли б вам запропонували вибрати одного з дітей. Яку дитину ви взяли б собі? Яку ви б відкинули? Як батьки, так і діти не повинні потрапляти у таку ситуацію. Переважно діти люблять обох батьків, тому тиск на дітей, щоб вони зробили вибір, створює болісну конфліктну ситуацію щодо відчуття відданості.

У провідному тексті на цю тему, «По той бік інтересів дитини» (англ.), автори показали, що такі конфліктні ситуації щодо відчуття відданості «можуть мати катастрофічні наслідки, підриваючи добрі стосунки дитини з обома батьками». Наприклад, Джулі, дитина з розділеної родини, пояснює: «Я живу з мамою, котру справді люблю, але я люблю теж батька. Мені було вельми важко, коли тато приходив забрати нас на вихідні до себе. Я дивилася на нього, дивилася на маму й знала, що він ненавидить її. Я боялася виявляти їм свої почуття».

Зрозумійте близькі стосунки вашої дитини з обома її батьками. Кожному з батьків слід поважати й шанувати зусилля іншого, спрямовані на те, щоб дитина розвивалася здоровою. Старайтесь бачити позитивні галузі, в котрих обоє з вас можуть внести лепту в благополуччя дитини. Не доходьте висновку, що усе, що робить колишній партнер,— автоматично погане. «Обов’язок кожного — поліпшити уявлення дитини про свого батька чи матір або принаймні уникати критики, яка б погіршувала таке уявлення»,— було пояснено під час одного судового засідання в Техасі. А це означає, що батькам слід трохи послабити особистий конфлікт, щоб зважати на потреби дитини.

Докладайте зусиль, аби врегулювати питання

Перед поданням заяви у суд дослідіть усі аспекти переговорів і можливого врегулювання питання. Позови до суду, немов війна, залишають глибокі рани й душевні рубці, що можуть бути все життя. Слід вдаватися до закону лише тоді, коли ви зробили усе можливе для розсудливих переговорів і компромісу, але зазнали невдачі. Ісус Христос у Нагірній проповіді подав головний правовий принцип, що має практичну цінність: «Зо своїм супротивником швидко мирися» (Матвія 5:25).

Наслідки судового процесу ніколи не відомі заздалегідь. Судді виявили, що десь 80—90 відсотків судових суперечок за право виховувати дитину — це суперечки двох турботливих батьків, з котрих обоє гідні виховувати власних дітей. Це часто робить задовільне рішення майже неможливим. «Не дивно, що коли-не-коли суддя безпорадно розводить руками,— пояснюється у «Підручнику судових справ» (англ., авторка Персія Вуллі),— і запитує батьків, чому... вони не врегулювали питання між собою».

Багато судів, що розглядають справи розлучення, вимагають, аби подружжя заздалегідь обговорило питання догляду за дітьми. Звичайно, що батьки найліпше знають потреби дітей та умови їхнього виховання й у стані вирішити, як організувати справи так, щоб кожен з батьків і далі мав поміркований вплив на життя власних дітей. З правовою допомогою багато батьків доходили певного компромісу щодо виховання дітей, в тому числі однакового права виховувати дітей, якщо його було можливо розділити між собою. По суті, 90 відсотків судових процесів, пов’язаних з правом виховувати дітей, вирішується фактично ще перед тим, як звертаються до суду.

Кваліфікований примиритель може допомогти вийти навіть з найважчої ситуації. Наприклад, одне надзвичайно розлючене подружжя планувало жити 5000 кілометрів одне від одного. Однак кожен з них бажав мати право виховувати власних двох дітей. Примиритель сказав їм: «У цьому плані між вами повинна бути принаймні жаринка співпраці. Ви обоє колись подобалися одне одному, отже подивімося, що нам зробити, аби ваші діти не втратили назавжди когось з вас». Тож було розроблено план, щоб обоє батьків відігравали змістовну роль у житті своїх дітей.

Звичайно, примирительство є одним з багатьох способів, за допомогою котрих розв’язується питання про право виховувати дітей перед боротьбою на суді. Слід зосереджуватися на розв’язанні теперішньої проблеми, а не згадувати деталі минулого. Першорядна мета примирення — допомогти подружжю дійти обопільної справедливої згоди (без відчуттів переможця й переможеного), котра піде на користь дітям. Хоч і це не є панацеєю, таки цей процес може допомогти заощадити (як фінанси, так і нерви) в боротьбі під час суду. Щирі зусилля врегулювати питання можуть запобігти гострим суперечкам і дати дітям змогу і надалі прихильно ставитися до обох батьків.

Як досягнути згоди

Звичайно, коли родина розпалася й подружні партнери не живуть разом, то жодний з них не має повного контролю над своєю дитиною. Обоє з батьків повинні бути розсудливими й згідними на певні поступки. Примирення вимагає переговорів. А переговори означають, що жодна із сторін не отримає усього, що хоче.

Ніколи не забувайте, що дитина має право доступу до обох із своїх батьків. Тому було б недалекоглядно з боку одного з батьків забороняти дитині відвідувати чи брати участь у релігійній, культурній чи товариський діяльності іншого, коли дитина є з ним. Подібно було б недоречно з боку одного із батьків займати позицію абсолютної влади у шкільній і позакласній діяльності дитини, її товаристві, розвагах чи продовженні освіти після школи без належного розгляду бажань іншого та власного вибору дитини.

Приміром, у багатьох судових справах за право виховувати дитину, де один з батьків є Свідком Єгови, а інший ні, колишнє подружжя доходило товариського врегулювання справи погодженням, що той з батьків, хто не є Свідком Єгови, проводитиме багато часу з дітьми протягом року, в тому числі відпустку та інші дні, що є особливо важливими для нього. Батьки доходили згоди, щоб кожен з них мав активний вплив на освітні, громадські та медичні питання, що стосуються їхніх дітей. Адже, зрештою, обоє партнерів привели на світ дітей, тому природно, що у них є право мати слово щодо виховання.

Той з батьків, що є Свідком, повинен заохочувати дитину поважати права іншого, що не є Свідком, мати власний релігійний погляд і виражати вдячність за його доброту й подарунки. Якщо обоє з батьків зважатимуть на те, що буде найліпше для дітей, то самовладання й розсудливість переважатимуть над емоціями й ураженим самолюбством.

Здебільшого переговори психічно виснажують людину. Тому було б добре мати юриста або іншого представника, щоб він провадив врегулювання цього питання. Така допомога часто може усувати непорозуміння щодо конкретних деталей вирішення питання.

Центр з перемир’я тих, що розлучаються в Шарлотті (штат Північна Кароліна), порівнював подружжя, які вирішили мати примирителя у своїй справі, з тими, хто звертається до суду як вороги. Усі 93 відсотки тих, хто звертався до примирителів, залишилися задоволені результатами, а з тих, що вирішували справу в суді, задоволеними залишилося лише 56 відсотків!

Але що можна зробити, коли ваш колишній партнер не бажає підходити до переговорів по-доброму чи вимагає релігійного обмеження, що не піддається переговорам? У такому разі доведеться підготувати себе до звернення у суд.

Коли вам слід звертатися до суду

У більшості випадків, щоб мати успіх у суді, важливо звернутися за допомогою до компетентного адвоката, що навчений вести такі справиa. Аби не зробити багато помилок, пов’язаних з витратами, часто добре спочатку звернутися до досвідченого юридичного консультанта. Окрім того, компетентний адвокат може навіть мати вплив на хід досудового врегулювання справи. Навіть під час судового процесу партнер може відчути спонуку переговорити врегулювання справи. Безстороннє погодження на будь-якому етапі процесу ліпше, ніж затяжна боротьба.

Допомагає також знаття того, на що́ зважає більшість суддів, роблячи якесь рішення. Опит за 1982 рік 80 суддів виявив, що найбільше вони цінують такі якості: 1) розумова стійкість кожного з батьків і 2) почуття відповідальності перед дитиною. Щоб встановити факти, суд може звернутися до фахівця у галузі психічного здоров’я, аби взяти інтерв’ю у батьків та дітей. Його психологічна оцінка часто має вирішальний вплив на рішення суду.

Такої оцінки не слід боятися. Навіть коли християнська віра перебуває під уважним розглядом, немає причини ставати в оборонну позу або не погоджуватись на співпрацю. «Ваша лагідність [«поміркованість», НС] хай буде відома всім людям»,— рекомендує Біблія (Филип’ян 4:5).

Пам’ятайте, що в ході такого оцінювання не час виголошувати біблійні промови. Це час пояснити увесь діапазон вашої діяльності з дитиною, в тому числі дозвілля, світську освіту, час проведення відпустки, можливість дитини контактувати з іншим із батьків, а також спілкування з друзями та рідними. Відповідайте на запитання щиро й недвозначно. Продумайте справу детально й чітко, так, аби ви змогли пояснити позитивно й простими словами, що ви дбаєте про психічне й фізичне благополуччя дитини.

Подібні принципи застосовуйте, коли вас запитують на суді. Детально підготувавшись і не намагаючись проповідувати й виголошувати промови, ви зможете описати багато аспектів того, що «здорова наука» Божого Слово дає вам змогу бути відповідальними батьками (2 Тимофія 4:3).

Використовуйте ситуацію якнайліпше

Інколи, незважаючи на всі ваші зусилля, суддя вирішує справу не на вашу користь. Від християн сподівається, щоб вони «слухали влади верховної та корилися їй» і «щоб були не сварливі, а тихі» (Тита 3:1, 2). Тому християни не ігнорують вироку суду.

Якщо ви не задоволені судовим вироком, то можете переглянути свої права з юристом. Ви можете апелювати проти цього рішення до вищої інстанції. У деяких випадках ви можете вдатися до перегляду судового вироку у зв’язку зі зміною обставин. Але ви будете вимушені миритися з вироком доти, доки він у силі.

Однак навіть обвинувальний вирок не означає, що все втрачено. Життя обох батьків і дітей змінюється. Можливо, відбудеться сприятливий, хоч і непередбачений розвиток подій. Ваше терпіння може добре винагородитися.

Хоча ваш час, як одного з батьків, кому лише дозволено відвідувати дітей, обмежений, ви таки можете мати цінний вплив на життя власної дитини. Діти, що й надалі мають тісні стосунки з обома батьками, не лише менше страждають від розлучення, але і, ймовірніше, виростуть зрілими й врівноваженими людьми. Тому плекайте стосунки з вашими дітьми.

Ви можете прищепити релігійні й моральні цінності вашим дітям власним добрим прикладом. «У своїй неповинності праведний ходить,— блаженні по ньому сини його!» (Приповістей 20:7). Навіть без слова ви можете багато чого зробити, аби сформувати серце й розум своєї дитини. Вона помічатиме те, як ви ставитесь до інших, вашу головну мету в житті й ваші почуття до Бога.

Справді-бо, щоб діяти в інтересах дитини, вимагається справжньої любові. Любов «не шукає тільки свого»,— каже Біблія. Вона «не думає лихого... [але] сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає» (1 Коринтян 13:4—8). Така безкорислива любов може щедро винагородитись. Одна 11-річна дівчина, батьки котрої розуміли, що інтереси дитини слід ставити вище від своїх чварів, сказала: «Дякувати Богові, мої батьки люблять мене достатньо, аби я могла любити їх обох!»

[Примітка]

[Рамка на сторінці 26]

Сприятливий результат у Росії

Два роки тому Юлія стала Свідком Єгови. Вона була одруженою три роки й виховувала сина. Але ще перед тим, як вона стала Свідком Єгови, в них почали виникати серйозні шлюбні проблеми й постало питання про розлучення. А втім, при кінці 1994 року її чоловік подав заяву до суду на розлучення з наданням йому права на виховання їхнього чотирирічного сина. Навесні 1995 року відбулося судове слухання, де її чоловік твердив, що шлюбні проблеми були спричиненими саме релігією дружини. Під час слухання він також стверджував, що її релігія має негативний вплив на виховання їхнього сина. Наша сестра переконала суд, що завжди діяла в інтересах їхньої дитини. Вона подала докази того, що її релігія зовсім не шкодить їхньому синові й що на противагу заявам чоловіка син виростає добре вихованим і слухняним. Вона відкладає достатньо часу на таку діяльність, як відвідування музеїв, театрів та на інші форми дозвілля з дитиною. Вона пояснила, що настане час, коли хлопцю самому доведеться вибрати собі релігію. Очевидно, її чоловік збагнув, що немає підстави твердити, ніби нова релігія його дружини є причиною на розлучення та на право виховувати дитину, і припинив справу. Юлія запевнила свого колишнього чоловіка, що розуміє важливість батькової ролі у вихованні дитини й визнає однакові права батька та матері на виховання сина, тому вони дійшли згоди щодо відвідин сина своїм батьком.

[Рамка на сторінці 27]

Переваги вирішення проблеми батьками, а не судами

◼ Ніхто не знає ліпше потреб дитини, ніж батьки, тому їм вирішувати, що буде найліпше для дітей.

◼ Діти менш схильні відчувати, що їм слід «ставати на чийсь бік» і вибирати одного з батьків.

◼ Примирительство, як правило, дає нагоду поліпшити обмін думок, а отже, уможливлює уважніше вислухання побоювань і потреб як батьків, так і дітей.

◼ Обопільна згода великою мірою запобігає обуренню, що викликається арбітражним рішенням, з котрим слід змиритися обом батькам.

◼ Набагато менше витрат на юридичні справи.

[Рамка на сторінці 28]

І справді на користь дітям!

Як видно з двох нижченаведених життєвих ситуацій, дітям й справді йде на користь, коли їхні батьки підносяться над своїми чварами й діють у інтересах дітей.

«Мені завжди було приємно проводити час з батьком,— каже одна юначка, котрій вже за 20.— Найважливішим було не те, як ми проводили час, але можливість з ним зустрітися... Я завжди чекала суботи й неділі, коли він приходив до нас, бо знала, що, коли в мене було щось негаразд у школі, я розмовляла з ним і він допомагав мені. Це було набагато легше, ніж з мамою, хоч я, звичайно, дуже люблю і свою маму. Про дещо легше розмовляти з мамою, я думаю, ви знаєте про що, але є й інше, про що я бажала розмовляти з ним. Наприклад, з вітчимом я просто не могла вжитися разом. Тато дав мені добру пораду, як бути тактовною, й мені вона пригодилася... Я дуже вдячна йому за це, бо завдяки йому я завжди мала двох батьків, навіть коли вони розлучилися».

Юнак, що називається Дональдом, розповідає: «Мені здається, що від того, що я був з татом принаймні раз у тиждень, моє бажання бути з ним зміцнялося. Тому коли я тільки зустрічався з ним, то завжди уважно слухав його. Мені завжди хотілося наслідувати батька. Я помічав, що він любить Бога Єгову, й завжди бажав робити те, що він. І, крім того, мені допомогли добрі якості мами. Вона надзвичайно привітна й завжди любить розмовляти з людьми. Вона чуйна й відкрита. Це допомогло мені подолати свою сором’язливість».

[Ілюстрації на сторінці 24]

Одна дитина сказала: «Я живу з мамою, котру справді люблю, але я люблю теж батька».