Альтернативні варіанти виховання дитини

Коли сім’я розпадається, то через напружені стосунки між подружніми партнерами та емоційний стрес дуже важко спокійно і помірковано обговорювати, з ким залишиться дитина. Щоб наскільки можливо зменшити ворожість та уникнути судового процесу, у деяких місцевостях пропонуються інші способи вирішення спірних питань — наприклад, через посередника (у цьому випадку справа не віддається до суду).

Коли посередництво ведеться так як слід, батьки можуть опрацювати угоду самі, не залишаючи рішення щодо права на виховання на розгляд судді. Якщо посередництво неможливе, батьки можуть спробувати через своїх правників розробити таку угоду про виховання та відвідування дитини. Коли батьки дійшли згоди й уклали її письмово, суддя підписує наказ, який містить їхні бажання.

Якщо батьки не можуть погодитися у питаннях виховання, правничі системи більшості країн забезпечують можливість вирішити справу в інтересах дитини. Суддя у першу чергу турбуватиметься дитиною, а не батьками. Він обміркує багато факторів, що стосуються справи: бажання батьків, стосунки дитини з кожним з них, уподобання дитини та здатність кожного з батьків щоденно піклуватися про дитину. Тоді суддя вирішить, де і з ким житиме дитина та як батьки прийматимуть важливі рішення щодо її майбутнього.

Коли право на виховання отримує один з батьків, він і вирішує всі важливі питання. Якщо обоє батьків мають рівні права, то їм треба доходити між собою згоди у таких важливих справах, як лікування й освіта дитини.

Право на виховання дитини. Релігія і закон

У ВИПАДКУ розлучення, коли суд розглядає право виховувати дитину, релігія може бути впливовим і складним чинником. Можуть, наприклад, виникнути запитання, подібні до поданих нижче.

Чи суддя має зважати на твердження, що один з батьків не може опікуватися дитиною через свою релігійну приналежність, особливо коли йдеться про приналежність до релігійної меншини? Чи судді слід розглянути свідчення про релігійні погляди та звичаї батьків, аби визначити, яка релігія, на його думку, буде для дитини найліпшою? Чи він має наказати, щоб дитина виховувалася в певній релігії та заборонити вплив жодного іншого вірування?

Сьогодні утворюється все більше сімей між людьми різних релігій та національностей. Коли такі сім’ї розпадаються, то може статися, що дитина вже має зв’язки у двох релігійних громадах. Деколи буває, що у подружжі, котре розлучується, один з батьків недавно прийняв іншу релігію. Нова релігія може справляти стабілізуючий вплив на його життя і мати для нього велике значення, але дітям вона незнайома. Це піднімає інше запитання: чи може суд заборонити одному з батьків брати дітей з собою на релігійні служби тільки тому, що його релігія відрізняється від тої, яку батьки сповідували раніше?

Це нелегкі запитання. Вони вимагають, щоб суддя взяв до уваги не тільки потреби дитини, але й інтереси та права батьків.

Основні права батьків і дітей

Щоправда, на рішення судді можуть впливати його особисті релігійні погляди. Але ймовірність того, що релігійними правами дитини або батьків буде знехтувано, у багатьох країнах дуже мала. У таких країнах батьки мають право виховувати свою дитину, спрямовуючи її у виборі освіти та релігійного навчання, і конституція забороняє судді обмежувати це основне право.

Дитина також має право отримувати виховання від своїх батьків. Перед тим як суддя на законній основі втрутиться у релігійне навчання дитини, суд має почути переконливі докази того, що «ритуали певної релігії становлять безпосередню та реальну небезпеку для фізичного благополуччя дитини» (курсив наш). Самих лише релігійних розходжень чи навіть релігійної ворожнечі між батьками недостатньо для того, щоб виправдати втручання держави у виховання.

Як такі юридичні заходи захищають батьків і дітей, можна побачити на прикладі історії, що сталася у штаті Небраска (США). Одна мати, яка була Свідком Єгови, розсудливо повелася у ході суперечки про виховання дитини. Батько дівчинки, котрий не був Свідком, не хотів, аби його донька відвідувала релігійні служби Свідків Єгови у Залі Царства. Нижчий суд погодився з батьком.

Мати подала апеляцію у Верховний суд Небраски. Вона наводила докази, що у жодній діяльності Свідків Єгови немає безпосередньої чи реальної небезпеки добробуту дитини. Вона стверджувала, «що відвідування релігійних служб обох батьків і участь у них... дасть дитині можливість визначити, яку релігію вона вибере, коли досягне достатньо зрілого віку».

Вищий суд скасував рішення нижчого суду та зазначив, що «[нижчий] суд надужив своїми повноваженнями, обмеживши право матері слідкувати за релігійним вихованням її маленької дитини». Не було жодних доказів, що відвідування релігійних служб у Залі Царства Свідків Єгови якимось чином шкодить дівчинці.

Якщо один з батьків не отримав права виховувати дитину

Деколи розлучені батьки вдаються до суперечок щодо релігійного виховання, щоб здобути контроль над дитиною. Прикладом може бути процес «Калса проти Калса», що відбувся у штаті Нью-Мексико (США). У тому випадку обидвоє батьків, поки тривав їхній шлюб, сповідували сикхізм. Але незабаром після розлучення мати навернулася на католицизм і стала відмовляти дітей брати участь у церемоніях сикхізму.

Батько розгнівався і звернувся до суду, прагнучи здобути більше прав на виховання дітей у сикхізмі. Як суд першої інстанції відповів на його домагання? Батькові було відмовлено. Суд вирішив, що «у той час, який діти проводили з батьком, вони не мали права з власного бажання або зі спонуки когось іншого брати участь у жодній діяльності сикхів, включаючи церковні служби, табори сикхів або денні дитячі центри».

Батько звернувся до Апеляційного суду в Нью-Мексико. Цей вищий суд погодився з батьком та скасував рішення нижчого суду. У рішенні Апеляційного суду говорилося: «Судам треба дотримуватися політики релігійної безсторонності та втручатися у цю делікатну та захищену конституцією сферу тільки тоді, коли є явні та незаперечні докази, що дітям чиниться шкода. Накладення заборон у цій сфері створює небезпеку, що нав’язані судом обмеження порушуватимуть конституційне право батьків на свободу віросповідання або ж розглядатимуться як такі, котрі порушують це право».

Це рішення спирається на довгий ряд принципів, прийнятих у багатьох країнах. Помірковані мати або батько розглянуть ці принципи. До того ж батьки-християни старанно обміркують те, що дитина потребує спілкування з обома батьками і повинна поважати обох — як батька, так і матір (Ефесян 6:1—3).

Допомога посередника

Хоч таке втручання посередника, коли справа вирішується не в суді, може бути менш формальним, ніж слухання в судовій залі, батькам не слід ставитися до нього недбало. Більш того, будь-які обопільні домовленості або угоди, що їх було досягнено через посередника, можуть стати обов’язковими через наступні судові рішення. Тому батькові або матері добре було б порадитися з досвідченим адвокатом сімейного права і таким чином забезпечити, щоб усі питання про право на виховання вирішувалися чесно і належним чином.

Кожен з батьків повинен знайти час, щоб добре приготуватися до переговорів через посередника. Манери і поведінка матері або батька під час переговорів можуть значно вплинути на їхній результат. Дуже часто розлучення викликає в батьків стільки емоцій, що вони забувають про такі важливі питання: як буде краще для дитини? Що їй потрібно для доброго інтелектуального, психічного та фізичного розвитку?

Пам’ятайте, що з погляду закону найважливіше у посередництві не обговорення релігійних чи особистих розходжень, а спроби знайти спільну мову між батьками, щоб вони могли розробити угоду, яка сприятиме добробуту дітей. Батькові або матері, можливо, доведеться зіткнутися з релігійними чи іншими упередженнями, несподіваними запитаннями або підступними прийомами, спрямованими на те, щоб розхвилювати та вивести з рівноваги. Предметом обговорення можуть стати недоліки кожного з батьків, до того ж ці недоліки часто перебільшуються. Проте коли учасники переговорів зберігають розсудливість, можна прийти до розумного рішення.

Деколи може здаватися, що переговори через посередника тягнуться дуже довго і неначе без особливого успіху. Альтернативою є тривалий судовий процес, а з ним пов’язані неприємний розголос, фінансові витрати та погані наслідки для дитини. Напевно, що цього краще було б уникнути. Так само, як і до всіх серйозних проблем у житті, батьки-християни з молитвою приступатимуть до переговорів через посередника, пам’ятаючи натхнене запрошення: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить» (Псалом 37:5).

А що, коли не вдалося досягти згоди і суддя віддав право на виховання дитини іншому члену колишнього подружжя? Або як чинити, коли один з батьків, що розлучаються, позбавлений спілкування з християнським збором? Як діяти у ситуації, коли батьки мають спільне право на виховання дитини або це право належить лише одному з них? Ці питання та пов’язані з ними біблійні принципи будуть обговорюватися у наступній статті.

Три важливих риси

Суддя, який займається питаннями сім’ї, дав інтерв’ю журналу «Пробудись!». За словами цього судді, він хотів би бачити в батьків три наступні важливі риси.

Поміркованість — готовність надати іншому партнеру максимум можливостей бути з дитиною (у випадку, коли це не становить для дитини фізичної або моральної небезпеки).

Чуйність — усвідомлення емоційних потреб дитини.

Самовладання — зрівноважене домашнє життя, що сприятиме спокійній атмосфері, в якій дитина почуватиме себе найкраще.

Судові вказівки

Деякі судді розробили вказівки, щоб уникнути непотрібних суперечок навколо релігійних поглядів батьків. Ось декотрі з них.

1. Треба заохочувати змістовні взаємини дитини з обома батьками. Суддя Верховного суду Канади Джон Сопінка зазначив, що кожному з батьків слід дозволити «займатися діяльністю [у тому числі релігійним служінням], яка допомагає побачити його таким, яким він є насправді. Якщо одному з батьків надано право відвідувати дитину, то при цьому не очікується, що, проводячи з нею час, він удаватиме з себе іншу особу або житиме вигаданим життям».

2. Якщо один з батьків має право відвідування, то заборона навчати дитину своїх релігійних поглядів становитиме порушення батьківського права на свободу віросповідання. Винятком є випадки, коли існують явні стверджувальні докази безпосередньої і реальної небезпеки благополуччю дитини.