Право на виховання дитини. Зрівноважений погляд

СПРАВЖНІ труднощі часто починаються після розлучення — боротьба за прихильність дитини та право контролювати її життя. Приказка: «До бійки потрібно принаймні двох» — не завжди правильна. Для конфлікту вистачить вже одного з батьків, якщо він має владний характер і хоче, аби все робилося згідно з його бажаннями. Одна жінка, адвокат сімейного права в Торонто (Канада), зауважила: «Все, що стосується сімейного права, викликає багато емоцій і береться близько до серця».

Інколи батьки, замість того щоб дбати про інтереси дитини, ведуть нескінченні суперечки в суді, роблячи зовсім недоречні закиди. Наприклад, дехто домагався зміни судового рішення про право виховувати дитину на підставі того, що інший член колишнього подружжя є Свідком Єгови і нібито позбавить дитину «нормального життя».

Той з батьків, хто не є Свідком, може роздмухувати до неймовірних розмірів питання про святкування днів народження, Різдва або навіть Дня всіх святих. Іноді такі батьки скаржаться, що, коли дитина вирішить не віддавати честі прапору, це може обмежити коло її друзів і їй буде нелегко в суспільстві. А ще дехто висуває думку, що психіка дитини страждатиме, якщо вона разом з дорослим розмовлятиме з іншими про Біблію. Деякі батьки, котрі не є Свідками, стверджували навіть, що життя дитини може опинитися у небезпеці, бо батько або мати-Свідок не дозволить переливати їй кров.

Як християнину вести себе під вогнем таких емоційних обвинувачень? Можна «відплатити тим же», керуючись у відповіді емоціями, але це не дасть бажаних результатів. Якщо справа розглядається у суді, обидві сторони буде вислухано. Найважливіше пам’ятати біблійну пораду: «Свого тягара поклади ти на Господа,— і тебе Він підтримає, Він ніколи не дасть захитатися праведному» (Псалом 55:23). Роздумуючи над цим та застосовуючи в житті біблійні принципи, батьки можуть з допомогою Єгови справитися з усіма несподіваними випадками, що трапляються у ході процесу, коли розглядається право виховувати дитину (Приповістей 15:28).

Поміркованість

Хід справи визначатиметься інтересами дитини. Якщо хтось з батьків вимагає надто багато, він може програти процес та, крім того, його права на відвідування дитини буде обмежено. Мудрі батьки поводяться мирно, пам’ятаючи біблійну пораду: «Не платіть нікому злом за зло... дайте місце гніву... Не будь переможений злом, а перемагай зло добром» (Римлян 12:17—21). Скрізь, чи то в суді, чи то в кабінеті правника або у присутності експерта по праву на виховання дітей — ваша «лагідність [«поміркованість», НС] хай буде відома всім людям» (Филип’ян 4:5).

Деколи відчужений подружній партнер намагатиметься ввести інших в оману, відвертаючи їхню увагу на цілковито спекулятивні питання. У цьому випадку наймудріше стримувати притаманну всім людям схильність занадто гостро реагувати на подібні словесні атаки. Здоров’я, релігія та освіта — улюблені теми, які використовують відчужені подружні партнери, щоб роздмухати сварку під час слухання справи про право на виховання (Приповістей 14:22, Хоменко).

Поміркованість включає здатність обміркувати факти та укласти чесну угоду. Ані батькові, ані матері не слід забувати, що навіть після їхнього розлучення дитина все ж таки має двох батьків. Батьки розлучилися, це правда, але вони не розлучилися з дитиною. Тому, за винятком надзвичайних обставин, кожен з батьків повинен мати змогу опікуватися своєю дитиною. Потрібно, щоб кожен отримав можливість вільно виражати свої почуття та висловлювати свої погляди на моральні цінності, а дитина має брати участь у законних діях батька чи матері, у тому числі в релігійному служінні.

Розгляньмо можливі результати слухання справи: 1) батьки отримують спільне право на виховання дитини; 2) право на виховання дитини належить одному з батьків; 3) один з батьків дістав обмежене право відвідувати дитину. Чим різняться випадки, коли батьки мають спільне право виховувати дитину та коли це право належить одному з батьків? Чим зарадити, якщо право на виховання дитини було віддане іншому партнерові? Що, коли один з батьків позбавлений спілкування з християнським збором?

Спільне право на виховання

Для деяких суддів важливо, щоб дитина зберегла зв’язок з обома батьками. Їхні міркування ґрунтуються на дослідженнях, які виявили, що після розлучення діти менше переживають і не так сильно страждають психічно, коли батьки в стані виховувати їх разом. Тоді дитина не відчуває, що один з батьків її покинув — у неї зберігається відчуття, що батьки люблять її, і вона утримує зв’язок з ними обома. «Спільне право на виховання дитини надає можливість опікуватися нею обом батькам»,— говорить один адвокат сімейного права.

Проте д-р Юдит Валерстайн з Корте Мадери (Каліфорнія, США), виконавчий директор Центру для сімей, котрі зазнають змін, попереджає, що спільне право на виховання дає добрі наслідки тільки тоді, коли батьки готові до співпраці, а дитина має гнучку психіку і вільно почувається у товаристві інших людей. Все це необхідно, тому що батьки зі спільним правом на виховання обоє мають законне право голосу у вирішенні таких важливих питань, як здоров’я, освіта, релігійне виховання та суспільне життя своєї дитини. Але спільно приймати рішення можна тільки тоді, коли обоє батьків зберігають розсудливість та піклуються в першу чергу про дитину, а не про себе.

Коли право на виховання отримує один з батьків

Суд може віддати право на виховання тому з батьків, який, на його думку, може краще забезпечити потреби дитини. Тоді батько або мати з виключним правом виховувати дитину самостійно вирішуватимуть важливі питання, пов’язані з благополуччям дитини. Часто суд виносить рішення після того, як будуть заслухані висновки консультантів — це зазвичай психологи, психіатри або працівники соціальних служб.

Ті, що пропонують надавати право на виховання тільки одному з батьків, вважають, що цей розпорядок дає дитині більше стабільності. Багато суддів віддають перевагу саме такому рішенню справи тоді, коли батьки неспроможні або мало здатні ефективно спілкуватися між собою. Звичайно, що той з батьків, який не отримав права на виховання, не вилучається з життя дитини. Йому зазвичай надається право відвідувати дитину, й обоє батьків можуть надалі забезпечувати маленьку людину необхідними порадами, любов’ю та теплом.

Право відвідувати дитину

Деколи процес про право на виховання дитини вважають боротьбою, де є «переможець» та «переможений», але такий погляд не відповідає дійсності. Батьки досягають успіху і «перемагають», коли бачать, як їхні діти стають зрілими, самостійними, порядними дорослими. Успіх у вихованні дитини не пов’язаний безпосередньо з юридичним правом на виховання. Дотримуючись умов, викладених у рішенні суду, навіть тоді, коли ці умови здаються несправедливими, християнин виявляє, що він «кориться вищій владі» (Римлян 13:1). Важливо також пам’ятати, що у цей час не варто змагатися за прихильність або відданість дітей, принижуючи іншого з батьків і намагаючись зіпсувати його стосунки з ними.

Біблія містить приклади богобоязливих батьків, які з різних причин не могли бути поруч з дітьми. Наприклад, Амрам і Йохевед, батьки Мойсея, прагнучи зробити якнайкраще для своєї дитини, залишили її у маленькій плавучій скриньці «в очереті на березі Річки». Коли фараонова дочка знайшла немовля, його батьки продовжували надіятись на Єгову. Ці мудрі й вірні батьки були щедро винагороджені правом «відвідування» і ефективно використали його, щоб виховати хлопчика у послусі Єгові. Мойсей виріс і став видатним служителем правдивого Бога (Вихід 2:1—10; 6:20).

А що, коли один з батьків позбавлений спілкування зі збором? Чи може інший партнер, християнин, дозволити йому відвідувати дитину? Позбавлення спілкування зі збором змінює тільки духовні стосунки між людиною та християнським збором. По суті, воно розриває духовні зв’язки. Але взаємини батька з дитиною не розриваються. Той з батьків, котрий отримав право виховання, повинен поважати право на відвідування, надане партнерові, якого було позбавлено спілкування зі збором. Проте коли таке відвідування створює безпосередню та реальну небезпеку психічному або фізичному благополуччю дитини, то суд (а не відповідальний за виховання член колишнього подружжя) може подбати про те, щоб на зустрічах була присутня третя сторона.

Ви ніколи не залишитеся самотніми

Розлучення та наступні спори про право виховувати дитину легко доводять до нервового виснаження. Шлюб, в якому на початку все складалося так добре, розпався, і усі пов’язані з ним мрії, плани та сподівання пішли прахом. Може бути, наприклад, що вірна дружина звернулась до суду в пошуках захисту для себе і для дитини, бо її до цього спонукали невірність подружнього партнера або жорстоке насилля. Але розмірковування над тим, чому так сталося, та чи не було кращого способу залагодити справу, можуть викликати в неї почуття провини та безпорадності. Багато пар турбується, як діти відреагують на розпад сім’ї. Протягом судового процесу про право на виховання дитини емоційне напруження буває величезним, і у цих переживаннях випробовується не тільки непорочність турботливого батька чи матері, а й віра в Єгову та довір’я до нього. (Порівняйте Псалом 34:16, 19, 20, 23).

Коли невинний член подружжя вирішує вжити заходів, щоб врятувати дитину чи себе від насилля або щоб захиститись від небезпеки зараження від невірного партнера хворобами, які передаються статевим шляхом, йому не треба звинувачувати себе або думати, що Єгова його залишив (Псалом 37:28). Священний шлюбний союз осквернив той подружній партнер, котрий вдався до насилля або вчинив перелюб. Це він «вчинив невірність» своєму подружжю (Малахії 2:14).

Дбайте про те, щоб і далі «мати добре сумління» перед людьми та Єговою, застосовуючи біблійні принципи, чесно обходячись зі своїм колишнім подружнім партнером та виявляючи поступливість в угодах про виховання. «Бо ліпше страждати за добрі діла,— коли хоче того Божа воля,— аніж за лихі» (1 Петра 3:16, 17).

А дітей потрібно запевнити, що сім’я розпалася не з їхньої вини. Просто життя інколи складається не так, як його плануєш. Але з допомогою біблійних принципів ви можете пом’якшити негативний вплив розлучення, коли сприятимете відкритому і сердечному діалогу між батьками й дітьми. Це можна зробити, наприклад, надаючи дітям можливість активно брати участь у плануванні життя після розлучення. Терпіння, доброта та увага до почуттів і висловлювань дитини допоможе їй пристосуватися до нових планів та нового життя.

Інші можуть допомогти

Якщо дитина переживає розпад сім’ї, допомогти їй можуть не тільки батьки. Родичі, вчителі та друзі в стані немало зробити, щоб підтримати та заспокоїти дітей, батьки яких розлучилися. Зокрема дідусь і бабуся можуть дуже допомогти дитині відновити душевну рівновагу та благополуччя.

Дідусь і бабуся, що є християнами, можуть допомогти дітям отримати духовне навчання та організувати для них корисні розваги, але при цьому треба поважати рішення батьків щодо релігійного виховання, бо саме батьки, а не дідусь і бабуся несуть моральну та юридичну відповідальність за ці рішення (Ефесян 6:2—4).

З такою підтримкою діти можуть перенести розрив шлюбу своїх батьків і жити далі, очікуючи благословень Божого нового світу, де всі сім’ї будуть визволені «від неволі тління на волю слави синів Божих» (Римлян 8:21; 2 Петра 3:13).

[Рамка на сторінці 11]

Як виправити непорозуміння

«Язик мудрих точить знання», а батько чи мати, які є християнами, мають слушну нагоду виправити непорозуміння або напівправди (Приповістей 15:2, Хоменко). Наприклад, що стосується лікування своїх дітей, то «Свідки Єгови погоджуються на лікування медикаментами та хірургічне втручання», але коли Свідкові надано право виховувати дитину, за ним лишається також право вирішувати, чи він дасть свідому згоду на той чи інший вид лікуванняa («Журнал Американської медичної асоціації», англ.).

Свідки Єгови серйозно ставляться до своєї релігії, яка ґрунтується на Божому Слові, Біблії. Це робить їх кращими батьками, матерями, дітьми, друзями, сусідами та громадянами. Батьки-християни виховують дітей з любов’ю, навчаючи їх поважати владу та дотримуватися у своєму житті правдивих моральних цінностейb (Приповістей 13:18).

У вихованні дітей значне місце відводиться світській освіті, і Свідки Єгови хочуть, щоб їхні діти дістали найкращу освітуc (Приповістей 13:20).

[Примітки]

[Ілюстрація на сторінці 10]

Той з батьків, кому належить право на виховання дитини, повинен терпляче слухати, коли вона розповідає про час, проведений з іншим членом колишнього подружжя.