Життя після смерті — запитання без відповідей

«ЯК ПОМРЕ здоровий чоловік, то чи може він знову жити?» (Йова 14:14, НС). Люди всяких суспільств протягом років глибоко вдумувались над цим питанням патріарха Йова багато століть тому. На нього пропонованих відповідей дуже багато.

Стародавні греки заявляли, що душі померлих переживають смерть тіла. Душі перевозили рікою Стікс до величезного підземного — так званого світу потойбічного. Там судді засуджували душі на вічні муки в тюрмі обведена високим муром або на блага Єлисейських піль. Інші стародавні люди вірили, що душі перемінюються на зорі й комети. Ще інші твердили, що душі були світлі й втягнені до місяця; коли місяць повний, вони вірили, що душі були перенесені на сонце.

Сьогодні, також є багато теорій про потойбічне життя. Індуси й буддисти вірять у перевтілення душі. Мусульмани вчать, що душа переживає смерть тіла й коли настане останній суд, вона піде до раю або до пекла. Більшість протестантів вчать, що душі живуть після смерті, щоб зазнавати небесні блага або муки у вогненому пеклі. До цієї уяви католицизм додає лімбо й чистилище.

У декотрих країнах, цікаві злиття місцевих традицій з іменним християнством заклали основу на віру в припустимі душі померлих. Наприклад, між багатьма католиками й протестантами Західної Африки є звичай покривати дзеркала, коли людина помирає, щоб ніхто не бачив духа померлої особи. Сорок днів після смерті улюбленого, родина й друзі справлятимуть обід на честь вознесіння душі на небо. Потім, звичайно під час різдва або нового року, родичі відвідують кладовище й поливають могилу алкогольним напоєм. Вони навіть промовляють до померлого, прохаючи в нього ласки й розказують йому новину про родину.

Очевидно, релігії світу не можуть погодитись над тим, що дійсно стається після смерті. Однак, майже всі погоджуються над цим одним основним пунктом: безсмертя людської душі. Більшість навчань про життя після смерті є тільки варіанти цього основного догмата.

Усе ж таки, виникають деякі турбуючі запитання: Звідкіля ж узялась ця думка про безсмертя душі? Чи її навчає Святе Письмо? Якщо так, то чому нехристиянські релігії вчать цей догмат? Ці запитання не слід ігнорувати. Яке б не було ваше релігійне віросповідання, то смерть це факт якого конче треба зустріти. Отже, ви є глибоко втягнені в ці питання, і через це запрошуємо вас розглянути цю справу неупереджено.

Чи душа переживає смерть?

«ДУША: Духовна частина людини, яка вірять переживає після смерті до небесних благ або нужди в майбутньому стані» (Стисле видання оксфордського словника англійської мови). Більшість релігій більш або менш погоджуються з цим поясненням. Нова католицька енциклопедія каже: «Догмат, що людська душа безсмертна й продовжує існувати після смерті... це наріжний камінь християнської філософії й теології».

Вас мабуть здивує знати, що основою цього догмату є дериват поганської філософії. Давно перед народженням Ісуса, вже вірили, що душа була щось незбагненного, яка могла існувати окремо від тіла. У такому стані вона переживала смерть тіла, до життя в формі примари або духа.

Греки чітко з’єднували цей догмат з філософськими висловами Сократа, відомого грецького філософа, яких цитують так: «Душа,.. якщо виходить з тіла чистою, не беручи нічого тілесного із собою,.. відходить у щось подібне до себе, у невидиме, божественне, безсмертне, та розсудливе, і прибуваючи туди, є щасливою, вільна від помилок і примхи й страху... і без усіх інших тілесних злигоднів, і... в правді живе вічно з богами» (Федо, 80, D, E; 81, A).

Біблія не вчить цього догмата

Як же почали навчати цей поганський догмат про безсмертя душі в так званому християнстві й іудаїзмі?

Нова католицька енциклопедія пояснює справу, коли каже: «Поняття, що душа переживає смерть тіла не пізнається в Біблії». Краще було б сказати, що догмат про безсмертя душі зовсім не знаходиться в Біблії! Та енциклопедія признає: «Поняття людської душі не є таке саме в С[тарому] З[авіті] як у грецькій й сучасній філософії».

У так званому Старому Завіті, єврейське слово неʹфеш, звичайно перекладається словом «душа», і знаходиться 754 рази. У так званому Новому Завіті, грецьке слово пси·хіʹ, також перекладається словом «душа», 102 рази. Дослідити як ці слова вживаються в Біблії, дуже здивує вас.

У 1 Мойсеєвій 2:7 читаємо, що Бог вдихнув Адамові у ніздрі дихання життя, і Адам «став живою душею [єврейське, неʹфеш]». Зверніть увагу на те, що Адамові не було дано живої душі; він став душею. Інакше кажучи, новостворений Адам був душею! Не дивно, що Нова католицька енциклопедія доходить до цього висновку: «Душа в С[тарому] З[авіті] не є частиною людини, але цілою людиною — людина як жива істота».

Інші вірші в Біблії підтверджують це. У 3 Мойсеєвій 7:20, наприклад, каже, що душа, «буде їсти м’ясо з мирної жертви». У 3 Мойсеєвій 23:30 каже: «А кожна душа, що буде робити яке зайняття». У Приповістей 25:25 каже: «Добра звістка з далекого краю — це холодна водиця на спрагнену душу». А в Псалмі 105:18 каже, що: «Кайданами мучили ноги його, залізо пройшло в його тіло [душа]». Що ж може їсти м’ясо, працювати, відсвіжуватись водою, і бути закованою в кайданах? Чи це відмінна, духовна частина людини, або чи сама людина? Відповідь очевидна.

Цікаво, людина не є єдиною душею. У 1 Мойсеєвій 1:20 говорить, що в одній ері творення, Бог сказав: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу». Так, навіть риби є душі! В іншій ері творення, Бог сказав, що «худоба й плазуюче, і земна звірина» є душами! (1 Мойсеєва 1:24; порівняйте 3 Мойсеєву 11:10, 46; 24:18; 4 Мойсеєву 31:28; Йова 41:21; Єзекіїля 47:9).

«Душа» в Біблії, не стосується якогось тінистого духа, який залишає тіло після смерті. Це сама особа або тварина, або життя яким людина або тварина насолоджується.

Що стається після смерті?

Ясно, Біблія не погоджується з поганським вченням, що людина має безсмертну душу. Хто ви думаєте навчав правду про це? Поганські грецькі філософи чи Божі люди під угодою з Ним? Певно, це були Божі люди, яким Він дав Своє натхненне Слово.

Однак, ще зостається це запитання: Що стається з душею після смерті? Тому що душа є людиною, то ясно, вона вмирає тоді, коли людина вмирає. Інакше кажучи, померла людина є померла душа. Багато інших віршів у Біблії підтверджують це. «Душа що грішить,— вона помре»,— каже Єзекіїль 18:4. У Суддів 16:30 читаємо так: «І промовив Самсон: Умирай, душе моя, з Филистіями» Куліш). Інші вірші показують, що душі можливо стяти (1 Мойсеєва 17:14), убивати мечем (Ісуса Навина 10:37), задушити (Йова 7:15), і затопити (Йони 2:5). Померла душа — це померла людина (3 Мойсеєва 19:28; 21:1, 11).

В якому ж становищі перебувають померлі душі? Просто кажучи, смерть це протилежність життю. Всі наші чуття є пов’язані з фізичним тілом. Спроможність бачити, чути, і думати залежні від функції наших очей, ушей, і розуму. Без очей не можемо бачити. Без ушей не можемо чути. Без розуму не можемо нічого вдіяти. Коли людина помирає, то усі ці фізичні органи перестають діяти. Ми перестаємо існувати.

Погоджуючись з цим, у Екклезіястовій 9:5, 10 каже так: «А померлі нічого не знають... Немає в шеолі [могилі], куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости». Подібно, в Псалмі 146:3, 4 каже: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух [життєдайна сила] його — і він до своєї землі повертається,— того дня його задуми гинуть». Отже, коли люди (душі) помирають, то просто перестають існувати.

Від поганського вчення до церковного догмата

«Але чи ж у Новому Завіті не вчить про безсмертя душі?» — дехто можливо буде питати. Зовсім ні. Нова католицька енциклопедія признає: «Н[овий] З[авіт] є вірний [Старому Завітові] щодо розуміння смерті». Інакше кажучи, «Новий Завіт» вчить, що душа помирає. Ісус Христос показав, що Він не вірив у безсмертя душі. Він запитав: «У суботу годиться робити добре, чи робити лихе, життя [душу, НС] зберегти, чи погубити?» (Марка 3:4). Християнський апостол Павло також підтвердив думку в «Старому Завіті» цитуючи з 1 Мойсеєвої 2:7: «Так і написано: Перша людина Адам став душею живою» (1 Коринтян 15:45).

Як же ця платонічна думка вторгнулась у церковний догмат? Енциклопедія релігії й етики, автор Джеймс Гейстінгс, пояснює: «Коли християнське євангеліє поширилось від єврейської синагоги по Римській імперії, то цим чином передалось основне єврейське поняття про душу в оточення грецької думки, з чималими результатами в процесі застосування». Церковні вчителі намагались зробити їхню звістку «зрозумілою в грецькому світі» використанням «прийнятних висловів і понять грецької психології». Єврейські теологи теж почали виявляти «міцний вплив платонізму» в їхніх писаннях (Іудейська енциклопедія).

Таким чином відкинули біблійне вчення про душу й заступили його зовсім поганською доктриною. Цей акт неможливо оправдати на підставі, що цим чином християнство стало більш привабливим для народу. Коли апостол Павло проповідував у Афінах, центрі грецької культури, то не навчав платонічної доктрини про душу. Навпаки, він проповідував християнський догмат воскресіння незважаючи на те, що багатьом грецьким слухачам було трудно погодитись з цією думкою (Дії 17:22-32).

Апостол Павло перестерігав проти з’єднання біблійної правди з поганським вченням коли сказав: «Що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою?» (2 Коринтян 6:14, 15). Немає сумніву, що коли так зване християнство зробило поганське навчання наріжним каменем своєї філософії й теології, то цим знеславила Самого Бога!

Надія для померлих

Люди мають свободу вірити так як хочуть. Усе ж таки, неможливо заперечити, що догмат про безсмертя душі не походить з Біблії. Чи ж люди мають надію на життя після смерті?

Коли Йов підняв запитання, «Чи може [людина] знову жити?» то дав на нього натхненну відповідь. Він сказав: «Ти [Єгова] покличеш, а я сам відповім Тобі. Діла рук Твоїх Ти прагнутимеш» (Йова 14:14, 15, НС). Так, у Біблії поміщається надія на воскресіння для всіх людей в Божій пам’яті. Бог прагне відновлювати вірних слуг, таких як Йов, до життя! Ісус Христос підтвердив дійсність цієї надії, кажучи: «Не дивуйтесь цьому, бо настає година, коли всі, хто в пам’ятних гробах, почують Його голос і повиходять ті, які добро чинили, на воскресіння життя, а ті, які практикували зло, на воскресіння суду» (Івана 5:28, 29, НС).

Коли настане час для того пророцтва сповнятись, то в Ісаї 25:8 Бог обіцяє, що «смерть знищена буде назавжди». Це буде світ у якому, так як обіцяє в Об’явленні 21:4, «смерти вже не буде». Чи ви любили б жити в світі без похоронів або похоронних закладів, могильних каменів, або кладовищ, в якому не буде вже сліз або смутку, тільки сльози радості?

Правда, вас можливо виховано вірити в догмат про безсмертя душі. Але студіюванням Біблії, ви можете будувати віру в біблійні визволяючі обіцянкиa. Ви також можете навчитись Божої вимоги для вас, щоб успадкувати біблійні обіцянки, не пережити як безсмертна душа, але одержати «вічне життя» в Раю на землі (Івана 17:3; Луки 23:43).

[Примітка]